Постанова

від 28.08.2018 по справі 814/3009/14

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

28 серпня 2018 року

справа №814/3009/14

адміністративне провадження №К/9901/9436/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І. А., Олендера І. Я.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2015 року у складі колегії суддів Федусик А.Г., Шевчук О.А., Зуєвої Л.Є. у справі № 814/3009/14 за позовом Малого підприємства Орбита-Н до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, стягнення моральної шкоди,

У С Т А Н О В И В :

У жовтні 2014 року Мале підприємство "Орбита-Н" (далі - Підприємство, платник податків, позивач у справі) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення відповідача від 22 вересня 2014 року №0008191501, яким Підприємству зменшено розмір бюджетного відшкодування у розмірі 13417,00 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 6708,50 грн. за січень 2013 року, з мотивів безпідставності його прийняття, стягнення з відповідача на користь Підприємства моральну шкоду у розмірі 10000,00 грн.

23 жовтня 2014 року постановою Миколаївського окружного адміністративного суду, у задоволенні позову відмовлено з тих мотивів, що позивач не має права на податковий кредит, сформований за результатами господарських операцій з поставки товару між Підприємством та його контрагентом Приватним підприємством Господар , оскільки установчі документи цього контрагента визнано недійсними постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 липня 2013 року у справі №814/2721/13-а, діяльність цього контрагента, за висновками податкового органу, які погодив суд першої інстанції, направлена на неодержання економічного ефекту в результаті підприємницької діяльності, а виключно на отримання податкової вигоди за рахунок формування податкового кредиту та валових витрат для інших суб'єктів підприємницької діяльності.

14 липня 2015 року постановою Одеського апеляційного адміністративного суду скасовано постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги Підприємства задоволено частково, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення податкового органу від 22 вересня 2014 року №0008191501. В задоволенні решти вимог відмовлено.

У серпні 2015 року податковим органом подано до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, доводить помилковість висновків суду апеляційної інстанції, та обґрунтованість постанови суду першої інстанції, просить скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2015 року, залишивши в силі постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2014 року.

04 серпня 2015 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження та витребувано з Миколаївського окружного адміністративного суду справу №814/3009/14.

08 вересня 2015 року справа №814/3009/14 надійшла на адресу Вищого адміністративного суду України.

25 січня 2018 року справа №814/3009/14 з Вищого адміністративного суду України передана до Верховного Суду.

Касаційний розгляд справи здійснюється у попередньому судовому засіданні, відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши постанову суду апеляційної інстанції, в межах доводів касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення вимог касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Аналогічні вимоги містять положення статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що податковим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні правовідносин з Приватним підприємством "Господар" за грудень 2012 року та достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за січень 2013 року, за наслідками якої складено акт №2166/14-0415-01-19/01194839 від 11 вересня 2014 року (далі - акт перевірки).

Перевіркою встановлені порушення позивачем пункту 198.3 статті 198, пунктів 200.1 200.4 статті 200 Податкового кодексу України в результаті чого позивачем завищено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за січень 2013 року на суму 13417,00 грн.

22 вересня 2014 року на підставі акту перевірки, згідно з пунктом 54.3 статті 54, пункту 58.1 статті 58, пункту 123.1 статті 123, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №0008191501, яким Підприємству зменшено суму бюджетного відшкодування у розмірі 13417,00 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 6708,50 грн. за січень 2013 року.

Склад податкового правопорушення доводиться податковим органом висновком про те, що операції з поставки товару Приватним підприємством "Господар" на адресу позивача є "безтоварними", оскільки контрагент відсутній за місцем реєстрації, не має будь - яких основних засобів (складських приміщень, автотранспорту, земельних ділянок, обладнання тощо), для здійснення господарських операцій з купівлі-продажу будь-якого товару у обсягах, що задекларовані, не має найманих працівників для здійснення відповідної діяльності, формальні засновники підприємства контрагента фактично не мали жодного відношення до реєстрації та діяльності Підприємства, постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 липня 2013 року по справі №814/2721/13-а визнано недійсними установчі документи Приватного підприємства "Господар" з 15 березня 2012 року.

В основу прийняття спірного податкового повідомлення-рішення покладені положення пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України.

Згідно пункту 198.1. статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з зокрема придбання товарів.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної ( контрактної) вартості товарів/послуг. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Алгоритм визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, а також від'ємне значення податку на додану вартість, порядок його врахування у зменшення суми податкового боргу з податку, зарахування у наступних періодах або включення до відшкодування визначають положення пунктів 200.1, 200.3, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, які проаналізовані судом апеляційної інстанції з урахуванням фактичних обставин.

Застосовуючи до спірних правовідносин ці норми, суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважає, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наступних умов: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної, яка має усі обов'язкові реквізити.

Абзацом першим пункту 198.6. статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Вимоги до податкової накладної, порядок її складання та надання, порядок її реєстрації тощо визначають положення статті 201 Податкового кодексу України.

Як установлено судами попередніх інстанцій, 06 грудня 2012 року між Підприємством та приватним підприємством "Господар" укладено договір купівлі-продажу №06/12, за яким контрагент зобов'язується передати у власність позивача нут в кількості 23 тони.

Суд апеляційної інстанції встановив реальність здійснення господарських операцій, зокрема придбання відповідних товарів та фактичну поставку, що підтверджується видатковими накладними від 07 грудня 2012 року за №0000047 та від 08 грудня 2012 року за №0000050, та податковими накладними від 07 грудня 2012 року за №4 та від 08 грудня 2012 року за №6, а також банківською випискою. Факт реального переміщення товарів та їх поставки підтверджується товарно-транспортними накладними від 07 грудня 2012 року за №150835 та від 08 грудня 2012 року за №150836. Подальше використання отриманих товарів підтверджується актом переробки нуту на муку від 08 грудня 2012 року, контрактом від 19 листопада 2012 року за №19/11, укладеним між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Молоко" (РФ) на поставку муки нутової, специфікацією до цього договору №1 від 19 листопада 2012 року, видатковими накладними, рахунком фактурою.

Судом апеляційної інстанції також враховано, що договір позивача з його контрагентом в контексті вищеописаних правовідносин в судовому порядку недійсним не визнавався, підстав для визнання його нечинним із суті та форми не вбачається, сторони мали на меті створення реальних правових наслідків, що підтверджується первинними документами щодо надання відповідних послуг, а податкові накладні складені у відповідності до положень Податкового кодексу України з зазначенням всіх необхідних реквізитів.

Відтак, Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про правомірність віднесення позивачем сум податку на додану вартість у грудні 2012 року до складу податкового кредиту та включення цих сум в складі бюджетного відшкодування податку на додану вартість січня 2013 року за вказаними правовідносинами.

Неприйнятними є доводи заявника касаційної скарги, які ґрунтуються на постанові Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 липня 2013 року по справі №814/2721/13-а, якою визнано недійсними установчі документи Приватного підприємства "Господар" (контрагента позивача) з 15 березня 2012 року, з огляду на доведеність реальності здійснення господарських операцій за вказаними правовідносинами, дотримання Підприємством всіх умов, передбачених Податковим кодексом України, які дають право на формування податкового кредиту.

Відсутність складу податкового правопорушення доводить протиправність спірного податкового повідомлення-рішення.

Верховний Суд визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні постанови, внаслідок чого касаційна скарга податкового органу залишається без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2015 року у справі № 814/3009/14 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф.Ханова

Судді: І.А.Гончарова

І.Я.Олендер