Постанова

від 28.08.2018 по справі 910/3314/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" серпня 2018 р. Справа№ 910/3314/18

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Сітайло Л.Г.

Пашкіної С.А.

при секретарі Рибчич А. В.

За участю представників:

від позивача: не з'явились

від відповідача: Каракоця О.Р. - адвокат

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Приватного підприємства Віарт

на рішення Господарського суду міста Києва, ухваленого 14.06.2018, повний текст якого складений 20.06.2018,

у справі № 910/3314/18 (суддя Котков О.В.)

за позовом Приватного підприємства Віарт

до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк

про витребування грошових коштів з чужого незаконного володіння

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про зобов'язання відповідача:

- розблокувати банківський рахунок № 26006052335393, відкритий на позивача;

- повернути позивачу грошові кошти у сумі 92 641,33 грн., які заходяться на рахунку №26006052335393 в даній банківській установі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач безпідставно заблокував банківський рахунок позивача №26006052335393, на момент блокування на якому обліковувалось 92 641,33 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.06.2018, повний текст якого складений 20.06.2018, у справі № 910/3314/18 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених позовних вимог, оскільки позивачем не доведено порушення відповідачем проведення будь-яких операцій за банківським рахунком № 26006052335393, не надано будь-яких доказів блокування відповідачем банківського рахунку № 26006052335393, як і не надано доказів на підтвердження залишку грошових коштів на рахунку у сумі 92 641,33 грн., в аспекті ст.ст. 78, 79 ГПК України.

Не погоджуючись з рішенням, Приватне підприємство Віарт звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2018 по справі № 910/3314/18 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В апеляційній скарзі позивач зазначив про те, що оспорюване рішення винесене з порушенням норм матеріального права, адже суду першої інстанції надано лист-відповідь від відповідача, в якому він зазначає про те, що у відповідності до норм законів України має право на блокування рахунків, а також довідку на підтвердження залишку грошових коштів на рахунку в сумі 92 641,33 грн.

Також апелянт зазначив про те, що він має намір з'явитися на засідання суду апеляційної інстанції із директором та ноутбуком для того, щоб увійти в систему клієнт-банк та довести судовій колегії, що на рахунку № 26006052335393, відкритому в ПАТ КБ Приватбанк , обліковуються кошти в сумі 92 641,33 грн., та факт, що вони заблоковані та ними неможливо розпорядитися.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.07.2018 справа № 910/3314/18 передана на розгляд колегії суддів у складі: Калатай Н.Ф. (головуючий), судді Пашкіна С.А., Сітайло Л.Г.

При дослідженні матеріалів справи та апеляційної скарги колегією суддів встановлено, що подана заявником апеляційна скарга не відповідає вимогами ст. 258 ГПК України, яка встановлює вимоги до форми і змісту апеляційної скарги, оскільки апелянтом невірно визначено розмір судового збору, який підлягає сплаті за звернення з цією апеляційною скаргою.

Так, при зверненні до суду з цією апеляційною скаргою судовий збір мав бути сплачений в розмірі 5 286 грн. (3 524 /100*150), проте заявником додано квитанцію № 0.0.1090181131.1 від 20.07.2018 на суму 2 643 грн.

За таких обставин, ухвалою від 02.08.2018 апеляційну скаргу залишено без руху, апелянту роз'яснено, що він протягом десяти днів з дня вручення цієї ухвали має право усунути недоліки, а саме, подати до Київського апеляційного господарського суду докази про сплату судового збору в сумі 2 643 грн., та що в разі невиконання цієї ухвали суду в строк, визначений п. 2 її резолютивної частини, апеляційна скарга вважається неподаною та повертається апелянту.

09.08.2018 від апелянта через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшло клопотання про усунення недоліків, до якого додана квитанція № 0.0.1090181131.1 від 06.08.2018 на суму 2 643 грн.

Ухвалою суду від 13.08.2018:

- Приватному підприємству Віарт поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2018 у справі № 910/3314/18;

- відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства Віарт на рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2018 у справі № 910/3314/18;

- встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, клопотань, заперечень - до 22.08.2018;

- учасникам процесу роз'яснено, що відповідно до приписів ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку (ч. 1); заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 2);

- зупинено дію оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2018 у справі № 910/3314/18;

- розгляд справи призначено на 28.08.2018 о 15:15;

- сторони попереджено, що нез'явлення їх представників в судове засідання не є перешкодою в розгляді апеляційної скарги.

Щодо наміру позивача з'явитися на засідання суду апеляційної інстанції із директором та ноутбуком для того, щоб увійти в систему клієнт-банк та довести судовій колегії, що на рахунку № 26006052335393, відкритому в ПАТ КБ Приватбанк , обліковуються кошти в сумі 92 641,33 грн., та факт, що вони заблоковані та ними неможливо розпорядитися, колегія суддів зазначає, що наслідком вчинення позивачем таких дій є надання суду апеляційної інстанції додаткових доказів на підтвердження заявлених ним позовних вимог, які суд першої інстанції у своєму розпорядженні не мав.

При цьому колегія суддів зазначає таке.

За приписами ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 2 вказаної статті ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Отже, чинним ГПК України не передбачено можливості прийняття судом у якості доказів певних дій, які проводяться учасниками судового процесу в судовому засідання.

Водночас колегія суддів зауважує позивачеві на тому, що, з огляду на характер відомостей, які позивач має бажання довести суду, ним мали б бути подані електронні докази в розумінні ст. 96 ГПК України.

Також колегія суддів зазначає про таке.

Частина 1 ст. 270 ГПК України встановлює, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).

Частинами 3, 4 п. 9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України від 17.05.2011 № 7 встановлено, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття. До згаданих підстав належить, зокрема, необґрунтоване відхилення судом першої інстанції клопотань сторін про витребування господарським судом доказів у порядку статті 38 ГПК. У такому разі суд апеляційної інстанції за відповідним клопотанням сторони самостійно витребує необхідні додаткові докази.

Жодних обґрунтувань неможливості надати докази того, що на рахунку № 26006052335393, відкритому в ПАТ КБ Приватбанк , обліковуються кошти в сумі 92 641,33 грн. та що вони заблоковані та ними неможливо розпорядитися шляхом подання відповідних електронних доказів, в суді першої інстанції позивачем не наведено.

Відповідно до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених ст. 269 ГПК України підстав для їх прийняття, тобто без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже у такому випадку суд створює позивачу більш сприятливі, аніж відповідачу умови в розгляді конкретної справи.

За таких обставин, колегія суддів не має правових підстав прийняти, навіть у випадку їх надання, вказані докази, адже їх неподання до суду першої інстанції не було зумовлено причинами, що об'єктивно не залежали від позивача.

27.08.2018 від відповідача через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Щодо вказаного відзиву колегія суддів зазначає про таке.

Згідно з ч. 1 ст. 113 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Як було встановлено вище, ухвалою від 13.08.2018 встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, клопотань, заперечень - до 22.08.2018.

За приписами ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку (ч. 1); заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 2).

Частиною 1 ст. 119 ГПК України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Отже, відповідач мав подати відзив на апеляційну скаргу в строк до 22.08.2018, проте подав його з пропущенням такого строку, а відтак, згідно з приписами ГПК України такий відзив залишається без розгляду.

При цьому колегія суддів зауважує заявнику на тому, що, виходячи з положень ч. 1 ст. 119 ГПК України, суд має право поновити пропущений строк виключно за заявою учасника справи, проте відповідачем заяви про поновлення строку для подання відзиву на апеляційну скаргу суду не надано.

Станом на 28.08.2018 до Київського апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу та жодних клопотань від учасників справи не надходило.

Позивач представників в жодне судове засідання не направив, про причини неявки суду не повідомив.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників позивача за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, з урахуванням правил ст. ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів встановила таке.

З наявної в матеріалах справи копії заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг (а.с. 47-48) слідує, що позивач має відкритий поточний банківський рахунок № 26006052335393 у ПАТ КБ Приватбанк . Вказаний факт сторонами не заперечується.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилається на те, що відповідачем було заблоковано його банківський рахунок № 26006052335393, на якому перебувають грошові кошти в сумі 92 641,33 грн., чим позбавлено позивача можливості використовувати належні йому грошові кошти у підприємницькій діяльності.

З огляду на вказані обставини, позивач просить суд зобов'язати відповідача розблокувати банківський рахунок № 26006052335393 та повернути позивачу грошові кошти у сумі 92 641,33 грн., які заходяться на рахунку №26006052335393 в даній банківській установі.

Суд першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовив, що колегія судді вважає вірним з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд (частина 3 статті 1066 ЦК України).

Частина 1 ст. 1068 ЦК України встановлює, банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

Частиною 1 ст. 1074 ЦК України встановлено, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на рахунку, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом. Банк не має права встановлювати заборону на встановлення обтяження, але може встановлювати розумну винагороду.

Отже, за приписами чинного законодавства, обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків, визначених у законодавстві, а відтак, відповідач, за відсутності вказаних випадків, не має права чинити позивачу відповідні перешкоди.

Водночас колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених позовних вимог, оскільки позивачем не доведено порушення відповідачем проведення будь-яких операцій за банківським рахунком № 26006052335393, не надано будь-яких доказів блокування ПАТ КБ Приватбанк банківського рахунку № 26006052335393.

Так, на підтвердження вказаних обставин позивачем до матеріалів справи додані:

- заява позивача про повернення грошових коштів з чужого незаконного володіння від 21.08.2017 (а.с. 36-36) на ім'я відповідача, в якій позивач, з посиленням на те, що відповідачем заблоковано банківський рахунок № 26006052335393, просить його розблокувати, повернути грошові коштів в сумі 92 641,33 грн. позивачу, а про прийняте рішення та вжиті заходи повідомити позивача у встановленому законом порядку;

- лист відповідача № 20.1.0.0.0/7-20170905/3619 від 05.09.2017 (а.с. 15-16), в якому відповідач фактично процитував приписи законодавства та пункти Умов і правил надання банківських послуг, за яким він має право відмовитись від проведення банківської операції.

Однак вказаний лист не доводить факту блокування ПАТ КБ Приватбанк банківського рахунку № 260060523353.

Інших доказів на підтвердження факту блокування відповідачем рахунку позивача матеріали справи не містять, в той час як за приписами ст. 74 ГПК України саме на позивача покладений обов'язок належними до допустимими доказами довести ті обставини, на які він посилається, зокрема факт блокування відповідачем рахунку позивача.

Колегія суддів зауважує позивачеві на тому, що банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом (ч. 3 ст. 1068 ЦК України), а відтак, обов'язок банку (відповідача) перерахувати грошові кошти клієнта (позивача) за вказаними останнім реквізитами виникає з моменту надходження до банку відповідного розрахункового документа (платіжне доручення тощо) і саме у випадку його (платіжного документу) невиконання без законних підстав права клієнта вважаються порушеними.

За ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Згідно ст. 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених позовних вимог, оскільки позивачем не доведено порушення відповідачем проведення будь-яких операцій за банківським рахунком № 26006052335393 та не надано будь-яких доказів блокування ПАТ КБ Приватбанк банківського рахунку № 26006052335393, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Приватного підприємства Віарт задоволенню не підлягає, рішення Господарського суду міста Києва 14.06.2018 у справі № 910/3314/18 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по справі за звернення з апеляційною скаргою покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 267, 273, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства Віарт на рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2018 у справі № 910/3314/18 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2018 у справі № 910/3314/18 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2018 у справі № 910/3314/18

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

6. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/3314/18.

Повний текст постанови складено: 31.08.2018

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді Л.Г. Сітайло

С.А. Пашкіна