Рішення

від 28.08.2018 по справі 918/513/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"28" серпня 2018 р. Справа № 918/513/17

Господарський суд Рівненської області в складі головуючого судді Церковної Н.Ф. ,

за участі секретаря судового засідання Оліфер С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали справи

за позовом Приватного малого підприємства "Текс"

до ERIGO LOGISTICS Emilia Pietruczuk

про стягнення боргу в сумі 1 011, 75 Євро, що еквівалентно 30 312, 03 грн.

У судове засідання учасники справи не з'явилися.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою суду від 21.07.2017 року порушено провадження у справі №918/513/17, призначено до розгляду, та відкладено на 17.10.2017 року.

15.12.2017 року набув чинності Господарський процесуальний кодекс України (в редакції Закону України №2147- VIII від 03.10.2017р.) п/п 9 п.1 розділу XI якого встановлено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 12 вказаного Кодексу передбачено, що господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного). Наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

В судовому засіданні 26.12.2017 року представник позивача заявив клопотання про здійснення господарського судочинства у порядку загального позовного провадження.

Відтак, враховуючи наведені вище правові норми, зважаючи на обраний позивачем спосіб захисту, категорію та складність справи, кількість сторін у справі тощо, суд ухвалив здійснювати судочинство у даній справі за правилами Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України №2147- VIII від 03.102017р) у порядку загального позовного провадження.

Ухвалою господарського суду від 26.12.2017 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 28.08.2018 року.

Розпорядженням керівника апарату суду № 01-04/95/2018 від 27.08.2018 року, у зв'язку із перебуванням судді Марача В. В. у відпустці, призначено повторний автоматичний розподіл справи, за результатами якого справу № 918/513/17 за позовом Приватного малого підприємства "Текс" до відповідача ERIGO LOGISTICS Emilia Pietruczuk про стягнення боргу в сумі 1 011, 75 Євро, що еквівалентно 30 312, 03 грн. передано на розгляд судді Церковній Н.Ф.

Ухвалою суду від 28.08.2018 року (суддя Церковна Н.Ф.) справу №918/513/17 прийнято до свого провадження.

В судове засідання 28.08.2018 року учасники провадження у справі не з'явились.

За ч. 1 ст.216 ГПК України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою ст. 202 цього Кодексу.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:

1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання;

2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;

3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;

4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

У зв'язку з наведеними положеннями, зокрема, п. 2 ч.2 ст.202 ГПК України, суд звертає увагу на те, що у відповідних випадках учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах, причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Аналогічна правова позиція викладена у п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Також, суд зазначає, що судом розгляд справи неодноразово відкладався, у зв'язку із неявкою, зокрема, відповідача в судове засідання.

Відтак, суд дійшов висновку про те, що відповідачу надавалось достатньо часу для ознайомлення з матеріалами справи та подання додаткових обґрунтувань і документів. Крім того, останній не був позбавлений можливості забезпечити явку у призначене судове засідання повноважного представника.

При цьому, суд звертає увагу, що застосовуючи відповідно до ч. 1 ст. 4 ГПК України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 7 липня 1989 року Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 8 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").

У той же час повторне відкладення розгляду справи може призвести до виходу за межі встановлених чинним ГПК України строків розгляду господарських спорів, зокрема, строків розгляду справи по суті та порушення вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

При цьому, суд вважає, що всі необхідні докази для вирішення спору по суті залучено до матеріалів справи. Інших додаткових доказів судом у сторін не витребовувалось, а явка сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась.

За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для відкладення розгляду справи на іншу дату та можливість її розгляду по суті у судовому засіданні 28.08.2018 року.

Позивач та відповідач про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, проте явку своїх уповноважених представників у призначене судове засідання також не забезпечили.

За загальним правилом, встановленим ч. 1 ст.202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

За таких обставин суд дійшов висновку про розгляд даної справи без участі представників учасників процесу.

Суд також зазначає, що відповідно до ч. 4 ст.240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 вказаної статті).

У судовому засіданні 28.08.2018 року судом було прийнято рішення.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність наявних у матеріалах справи копій документів поданим учасниками процесу оригіналам цих документів, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Приватне мале підприємство "Текс" звернулося в Господарський суд Рівненської області з позовом до ERIGO LOGISTICS Emilia Pietruczuk про стягнення боргу в сумі 1 011, 75 Євро, що еквівалентно 30 312, 03 грн.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що між Приватним малим підприємством "Текс" та ERIGO LOGISTICS Emilia Pietruczuk було укладено транспортне доручення №0017-01-51, за умовами якого Приватне мале підприємство "Текс" взяло на себе зобов'язання перевезти вантаж з логістичного складу у м. Жепін (Польща) до с. Софіївська Борщагівка (Київська область, Україна) у строки з 19 по 26 січня 2017 року. На виконання умов доручення позивачем були надані послуги по перевезенню, однак відповідач розрахунки за надані послуги не здійснив, у зв'язку з чим позивач змушений був звернутися до суду.

Відповідно до ст. 124 Господарського процесуального кодексу України підсудність справ за участю іноземних суб'єктів господарювання визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст. 31 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (м. Женева, 19 травня 1956 р.) в усіх судових провадженнях, які виникають у зв'язку із перевезенням, яке здійснюється відповідно до цієї Конвенції, позивач може звернутися до будь-якого суду або арбітражу договірної країни, визначеної угодою між сторонами, і на додаток до цього, до судів або арбітражів країни, на території якої: а) відповідач має звичайне місце проживання або основне місце розташування свого підприємства або відділення чи агентства, за допомогою яких був укладений договір перевезення, або b) знаходиться місце отримання вантажу перевізником, або місце передбачене для його доставки, і не може звертатися до будь-яких інших судів або арбітражів.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом зокрема, у випадку, якщо дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України.

Крім того, Закон України "Про міжнародне приватне право" не встановлює заборону державним судам України приймати до свого провадження справи з іноземним елементом, навіть у випадку наявності пророгаційної угоди про розгляд справи в іноземному державному суді.

З матеріалів справи вбачається, що виконання транспортного доручення по перевезенню вантажу між сторонами здійснювалося у тому числі на території України. Крім того, місцем доставки вантажу є територія України - с. Софіївська Борщагівка, провулок Чорновола, 3, Київська область.

Отже, вказаний спір за участю іноземного елемента підсудний судам України.

Судом встановлено, що між Приватним малим підприємством "Текс" та польською юридичною особою ERIGO LOGISTICS Emilia Pietruczuk був укладений договір, за умовами якого позивач зобов'язувався перевезти вантаж з логістичного складу Waldemar у м. Жепін (Польща) до с. Софіївська Борщагівська (Київська область, Україна), у строки з 19 по 26 січня 2017 року (остання дата - дата розвантаження).

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором перевезення, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 64 Цивільного кодексу України та Глави 32 Господарського кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно ст. ст. 908 та 909 Цивільного кодексу України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956, до якої Україна приєдналась відповідно до Закону України №57-V від 01.08.2006, передбачено, що ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Статтею 4 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів передбачено, що договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Згідно із ч. 1 ст. 9 Конвенції вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

З міжнародної товарно-транспортної накладної (СМR) №ТМ-0017-01-51 від 17.01.2017 року вбачається, що позивачем, як перевізником, здійснено перевезення вантажу за маршрутом: Waldemar у м. Жепін (Польща) до с. Софіївська Борщагівська (Київська область, Україна).

Таким чином, факт надання позивачем міжнародних транспортних послуг по маршруту та отримання таких послуг відповідачем підтверджується наявною в матеріалах справи міжнародною товарно-транспортною накладною(СМR) №ТМ-0017-01-51 від 17.01.2017 року

З огляду на викладене та враховуючи відсутність з боку відповідача письмових зауважень або претензій до наданих позивачем послуг з перевезення вантажу та наявність доказів їх часткової оплати відповідачем, суд дійшов висновку, що послуги позивачем надані належним чином і прийняті відповідачем без зауважень.

Статтею 916 Цивільного кодексу України визначено, що за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Сторони погодили, що вартість договору складає 1 000 (одну тисячу) Євро, що сплачується на рахунок перевізника (Підрядника) протягом 30 календарних днів від отримання документів CMR та Інвойсу на електронну адресу замовника, що підтверджуються укладеним між сторонами транспортним дорученням № 0017-01-51.

25 січня 2017 року на електронну адресу фірми ERIGO LOGISTICS Emilia Pietruczuk e.pietruczuk@erigologistics.com позивачем був надісланий Інвойс та CMR.

26 січня 2017 року на вказаний лист надійшла відповідь про те, що відлік часу оплати розпочинається із 27.01.2017 року.

З урахуванням наведених вище обставин останнім днем оплати було 25 лютого 2017 року (30-й календарний день).

Однак, відповідач, отримавши вказані вище документи, не розрахувався з позивачем за надані послуги у встановлений в договорі строк, у зв'язку з чим виникла заборгованість перед позивачем на суму 1 000 євро.

За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, в силу вимог ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 2 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Порушенням зобов'язання, відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З урахуванням викладеного вище, враховуючи, що факт надання позивачем послуг з перевезення та факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної оплати наданих послуг, підтверджені матеріалами справи і не спростовані відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення заборгованості в сумі 29 960 грн (що еквівалентно 1000 Євро).

Крім того, позивачем нараховано відповідачу 3 % річних в сумі 352,03 грн. (що еквівалентно 11, 75 Євро).

За умовами ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки інший розмір процентів не встановлений договором або законом, застосуванню підлягає ставки у 3 % річних, визначена ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Суд погоджується з вірністю проведеного позивачем розрахунку 3% річних.

Отже, загальна сума заборгованості позивача перед відповідачем складає 29 960, 00 грн основного боргу (що еквівалентно 1000 Євро) + 352, 03 грн 3 % річних (що еквівалентно 11, 75 Євро), а всього на суму 30 312, 03 грн (що еквівалентно 1 011, 75 Євро).

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.

Приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 30 312, 03 грн (що еквівалентно 1 011, 75 Євро) є обґрунтованими, а відтак підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 129 ГПК України оплата судових витрат покладається на відповідача в розмірі 1 600, 00 грн.

Керуючись статями 129, 238-241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з "Erigo Logistics" Emilia Pietruczuk (Польща, Люблінське воєводство, Бяльський повіт, м. Бяла Подляска 21-500, Грабанув 71, ІПН 5372195237) на користь приватного малого підприєсмтва "Текс" (Рівненська область, м. Рівне, вул. Гагаріна, буд. 55, кв. 13, 33022, код ЄДРПОУ 13982909) 29 960, 00 грн основного боргу, що еквівалентно 1000 Євро, 352, 03 грн 3 % річних, що еквівалентно 11, 75 Євро та судовий збір у розмірі 1 600, 00 грн.

3.Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного господарського суду через Господарський суд Рівненської області (п.17.5 ч.1 Перехідних положень ГПК України) протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: https://court.gov.ua/sud5019/.

Повне судове рішення складено 03.09.2018 року.

Суддя Церковна Н. Ф.