Рішення

від 31.08.2018 по справі 810/3553/17

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 серпня 2018 року № 810/3553/17

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сакевич Ж.В., розглянув у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Селянського (фермерського) господарства "ОСОБА_7" до Відділу Держгеокадастру у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області та Головного управління Держгеокадастру у Київській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, Державного підприємства "Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою", про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії.

Суть спору: До Київського окружного адміністративного суду звернулось Селянське (фермерське) господарство "ОСОБА_7" з позовом до Відділу Держгеокадастру у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області, у якому просить суд:

- визнати протиправними дії державного кадастрового реєстратора Управління Держгеокадастру в Переяслав-Хмельницькому районі Київської області щодо державної реєстрації земельної ділянки загальною площею 37,0468 га, кадастровий номер НОМЕР_2, яка розташована на території Лецьківської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області, та відкриття Поземельної книги на цю земельну ділянку;

- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Київській області скасувати запис в Державному земельному кадастрі та Поземельній книзі про державну реєстрацію земельної ділянки загальною площею 37,0468 га, кадастровий номер НОМЕР_2, яка розташована на території Лецьківської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області;

- визнати протиправним та скасувати рішення державного кадастрового реєстратора Відділу Держгеокадастру у Переяслав-Хмельницькому районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області №РВ-3200673472017 від 14.09.2017 про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру;

- зобов'язати Відділ Держгеокадастру у Переяслав-Хмельницькому районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області повторно розглянути заяву Селянського (фермерського) господарства "ОСОБА_7" про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки, розташованої на території Лецьківської сільської ради для ведення фермерського господарства, загальною площею 40,00 га.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що Селянське (фермерське) господарство "ОСОБА_7" на підставі державного акта на право постійного користування землею серії НОМЕР_1 є користувачем земельної ділянки площею 40 га, виділеної у 1992 році для ведення фермерського господарства. З метою державної реєстрації цієї ділянки позивачем була розроблена технічна документація із землеустрою щодо встановлення межі земельної ділянки в натурі (на місцевості), яка була подана до Відділу Держгеокадастру у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області. Однак, відповідачем було прийнято рішення №РВ-3200673472017 від 14.09.2017 про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру у зв'язку з тим, що в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, знаходиться інша земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_2. Вказане спірне рішення позивач вважає неправомірним, посилаючись на те, що державний кадастровий реєстратор був не в праві проводити державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_2, оскільки її межі повністю співпадають із земельною ділянкою, що перебуває у користуванні СФГ ОСОБА_7 на підставі державного акта серії НОМЕР_1, який на теперішній час є чинним правовстановлюючим документом. Крім того, позивач стверджує, що державна реєстрація вказаної земельної ділянки була проведена за відсутності документації із землеустрою в паперовій формі та без її надання державному кадастровому реєстратору, оскільки в Державному земельному кадастрі відсутня інформація щодо цільового призначення та форми власності цієї ділянки. Враховуючи, що підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки, згідно з частиною шостою статті 24 Закону України Про державний земельний кадастр , є знаходження в межах ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки, позивач просить визнати протиправними дії державного кадастрового реєстратора щодо державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_2, зобов'язати відповідача скасувати запис про державну реєстрацію цієї ділянки, скасувати спірне рішення РВ-3200673472017 від 14.09.2017, та зобов'язати відповідача повторно розглянути подану СФГ ОСОБА_7 землевпорядну документацію.

Ухвалами Київського окружного адміністративного суду від 25.10.2017 відкрито провадження в адміністративній справі №810/3553/17, витребувано докази по справі від сторін, закінчено підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.11.2017 залучено до участі у справі в якості відповідача Головне управління Держгеокадастру у Київській області, провадження у справі було зупинено до 05.12.2017.

Головне управління Держгеокадастру у Київській області проти позову заперечувало та пояснило, що спірне рішення державного кадастрового реєстратора Відділу Держгеокадастру у Переяслав-Хмельницькому районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області №РВ-3200673472017 від 14.09.2017 про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру було прийнято правомірно, оскільки в межах земельної ділянки, яку мав намір зареєструвати позивач, знаходиться інша земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_2. При цьому, ГУ Держгеокадастру у Київській області стверджує, що державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_2 була здійснена у повній відповідності з положеннями чинного законодавства, на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів на території Переяслав-Хмельницького району Київської області, що розроблена у 2013 році Державним підприємством Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою . Також відповідач звернув увагу на те, що державний акт на право постійного користування землею серії НОМЕР_1 був виданий Селянському (фермерському) господарству гр. ОСОБА_4, а тому не посвідчує земельні права Селянського (фермерського) господарства "ОСОБА_7".

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.12.2017 провадження у справі було поновлено.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.12.2017 провадження у справі було зупинено до 12.12.2017.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.12.2017 провадження у справі було поновлено у зв'язку з необхідністю розгляду заяви Селянського (фермерського) господарства "ОСОБА_7" про забезпечення адміністративного позову.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.12.2017 відмовлено у задоволенні заяви Селянського (фермерського) господарства "ОСОБА_7" про забезпечення адміністративного позову.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.12.2017 провадження у справі було зупинено до 17.01.2018.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.01.2018 провадження у справі було поновлено.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.01.2018 постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, визначеними Кодексом адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів". Цією ж ухвалою до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, залучено Державне підприємство "Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою".

06.02.2018 до суду від Державного підприємства "Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника.

У цьому ж клопотанні представник третьої особи повідомив про зміну назви Державного підприємства "Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" на Державне підприємство "Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою", на підтвердження чого надав примірник наказу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17.01.2018 №9.

Суд звертає увагу на те, що сама лише зміна найменування юридичної особи не означає її реорганізації, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма даної особи.

Згідно з частиною першою статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.

Отже, вказаною нормою перелічені форми реорганізації юридичної особи, внаслідок чого відбувається правонаступництво: злиття, приєднання, поділу, перетворення.

Відповідно до частини першої статті 106 ЦК України злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади.

Зміна найменування юридичної особи тягне за собою необхідність у державній реєстрації змін до установчих документів, порядок проведення якої викладено у Розділі ІУ Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань . У разі коли така зміна сталася у процесі вирішення спору адміністративним судом, про неї обов'язково зазначається в описовій частині постанови або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи.

Якщо ж зміна найменування юридичної особи пов'язана зі зміною організаційно-правової форми юридичної особи (статті 104 - 108 Цивільного кодексу України), то йдеться про її реорганізацію, що потребує вчинення адміністративним судом процесуальної дії, зазначеної в статті 52 КАС України.

Проте, матеріали справи свідчать, що третя особа у справі не була реорганізована, а відбулася лише зміна назви юридичної особи, що не є підставою для реорганізації та заміни третьої особи її правонаступником, оскільки факт правонаступництва відсутній. Отже, змінена назва третьої особи має бути відображена у вступній частині судового рішення з одночасним наведенням мотивів в описовій частині.

29.05.2018 до суду від представника СФГ ОСОБА_7 надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника позивача у порядку письмового провадження.

У судовому засіданні 12.06.2018 представник Головного управління Держгеокадастру у Київській області не заперечував проти розгляду справи у порядку письмового провадження.

Відповідно до частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Згідно з частиною дев'ятою статті 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

На підставі зазначених процесуальних норм ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.06.2018 постановлено подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

Розпорядженням Представника Президента України в Переяслав-Хмельницькій районній державній адміністрації Київської області від 08.09.1992 №156 громадянину ОСОБА_4, за результатом розгляду його заяви, був наданий дозвіл на виготовлення проекту відведення земельної ділянки площею 50 га для створення селянського (фермерського) господарства за рахунок земель запасу району на території Лецьківської сільської ради (т.І, а.с.209-210).

Після розроблення проекту відведення земельної ділянки рішенням Переяслав-Хмельницької районної ради народних депутатів від 02.10.1992 громадянину ОСОБА_4 у постійне користування була відведена земельна ділянка площею 40,0 га для ведення селянського (фермерського) господарства (т.І, а.с.212).

На підставі цього рішення виконавчим комітетом Переяслав-Хмельницької районної ради народних депутатів був виданий Селянському (фермерському) господарству гр. ОСОБА_4 Державний акт на право користування землею серії НОМЕР_1, яким закріплено у безстрокове і безоплатне користування 40,0 гектарів землі для організації селянського (фермерського) господарства (т.І, а.с.11-14).

Вказаний акт був зареєстрований у Книзі записів державних актів на право користування землею за №73 (т.ІІ, а.с.199-200).

Судом встановлено, що 30.03.1993 було зареєстровано в якості юридичної особи Селянське (фермерське) господарство "ОСОБА_7", що підтверджується розпорядженням Представника Президента України в Переяслав-Хмельницькій районній державній адміністрації Київської області №7-гк (т.ІІ, а.с.32) та свідоцтвом про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи, виданим Переяслав-Хмельницькою райдержадміністрацією (т.ІІ, а.с.39).

Згідно з наявною в матеріалах справи копією статуту Селянського (фермерського) господарства "ОСОБА_7" в редакції 2001 року головою фермерського господарства був ОСОБА_4 (т.І, а.с.213-227).

Відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу, виданого 05.09.1982 року Лецьківською сільською радою народних депутатів Переяслав-Хмельницького району Київської області, ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 уклали шлюб 5 вересня 1982 року, після укладення шлюбу дружині присвоєно прізвище ОСОБА_7 (т.ІІІ, а.с.245).

Після смерті 07.12.2003 ОСОБА_4 рішенням зборів членів Селянського (фермерського) господарства "ОСОБА_7" від 18.12.2003, оформленим протоколом №1, головою фермерського господарства було обрано ОСОБА_7 (т.І, а.с.52).

Згідно зі свідоцтвом про шлюб, виданим 26.01.2011 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Переяслав-Хмельницького міськрайонного управління юстиції Київської області ОСОБА_7 змінила прізвище на ОСОБА_8 (т.ІІІ, а.с.246).

Відповідні зміни щодо керівника юридичної особи - ОСОБА_8,були внесені до статуту Селянського (фермерського) господарства "ОСОБА_7" та зареєстровані Переяслав-Хмельницькою районною державною адміністрацією Київської області 13.01.2004 (т.ІІ, а.с.86-88).

Згідно з новою редакцією статуту Селянського (фермерського) господарства "ОСОБА_7", затвердженого зборами господарства 22.02.2012 та зареєстрованого Переяслав-Хмельницькою районною державною адміністрацією Київської області 16.03.2012 (т.ІІ, а.с.91-103), засновником і головою СФГ ОСОБА_7 є ОСОБА_8 (п.1.5 Статуту).

В пункті 5.1 Статуту СФГ ОСОБА_7 закріплено, що загальний розмір земельної ділянки Господарства для здійснення господарської діяльності становить 40,0 га. Дана земельна ділянка належить Господарству згідно державного акта на право користування землею з 1992 р., акт зареєстровано в книзі записів державних актів на право користування землею за №73 та виготовлено на бланку серії НОМЕР_1.

З матеріалів справи вбачається, що 17.08.2017 позивачем, як користувачем вищевказаної земельної ділянки, був укладений з Державним підприємством "Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" договір на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) (т.І, а.с.35-37).

Після розроблення технічної документації, з метою здійснення державної реєстрації земельної ділянки площею 37,0468 га позивачем 01.09.2017 була подана до Відділу Держгеокадастру у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області відповідна заява, до якої були додані документація із землеустрою та електронний документ (т.І, а.с.115-116).

За результатом розгляду заяви Селянського (фермерського) господарства "ОСОБА_7" державним кадастровим реєстратором Відділу Держгеокадастру у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області ОСОБА_12 було прийнято рішення №РВ-3200673472017 від 14.09.2017 (т.І, а.с. 117-118) про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру з таких підстав:

- невідповідність поданих документів вимогам, установленим Законом України Про державний земельний кадастр і Порядком ведення Державного земельного кадастру (ст.55 Закону України Про землеустрій );

- невідповідність електронного документа установленим вимогам, а саме: XSD Схема Наявні зауваження щодо валідності електронного документа, перетин ділянок з ділянкою НОМЕР_2, площа співпадає на 100% (повне співпадіння);

- знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.

Не погоджуючись з правомірністю вказаного рішення, позивач звернувся до суду з вимогою про визнання його протиправним та скасування, з приводу чого суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно з частиною першою статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі (ч.3 ст.79-1 Земельного кодексу України).

Відповідно до частини четвертої статті 79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Порядок державної реєстрації земельної ділянки визначений статтею 24 Закону України Про Державний земельний кадастр від 07.07.2011 №3613-VI (далі-Закон №3613).

Так, державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку.

Для державної реєстрації земельної ділянки Державному кадастровому реєстратору, який здійснює таку реєстрацію, подаються:

- заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин;

- оригінал документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки;

- документація із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки у формі електронного документа.

Підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є:

- розташування земельної ділянки на території дії повноважень іншого Державного кадастрового реєстратора;

- подання заявником документів, передбачених частиною четвертою цієї статті, не в повному обсязі;

- невідповідність поданих документів вимогам законодавства;

- знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.

Аналогічні положення закріплені в пунктах 110-111 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051 (далі-Порядок №1051, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин).

Так, пунктом 111 Порядку №1051 передбачено, що Державний кадастровий реєстратор для здійснення державної реєстрації земельної ділянки протягом 14 календарних днів з дня реєстрації відповідної заяви перевіряє:

1) відповідність поданих документів вимогам, передбаченим пунктом 67 цього Порядку;

2) електронний документ відповідно до пункту 74 цього Порядку.

За результатами перевірки Державний кадастровий реєстратор, зокрема, приймає рішення про відмову у державній реєстрації земельної ділянки відповідно до пунктів 70, 73, 77 - 85 цього Порядку в разі:

- невідповідності поданих документів, зазначених у пункті 110 цього Порядку, вимогам, зазначеним у підпунктах 1 і 2 цього пункту;

- розташування в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини;

- розташування земельної ділянки на території дії повноважень іншого Державного кадастрового реєстратора;

- подання заявником документів, зазначених у пункті 110 цього Порядку, не в повному обсязі.

Отже, однією з підстав для відмови у державній реєстрації земельної ділянки є невідповідність поданих документів вимогам, передбаченим пунктом 67 Порядку №1051, а електронного документу - вимогам пункту 74 цього Порядку.

У свою чергу, пункт 67 Порядку №1051 закріплює, що документи, які є підставою для внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру, мають відповідати таким вимогам:

- текст документів має бути написаний розбірливо;

- документи не мають містити підчищення або дописки, закреслені слова чи інші не обумовлені в них виправлення, орфографічні та арифметичні помилки, бути заповнені олівцем, а також з пошкодженнями, які не дають змоги однозначно тлумачити їх зміст;

- документи мають відповідати вимогам Закону України "Про Державний земельний кадастр" та цього Порядку .

Вказаний перелік є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

У той же час, спірне рішення державного кадастрового реєстратора Відділу Держгеокадастру у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області ОСОБА_12 мотивовано невідповідністю поданих позивачем документів вимогам, установленим статтею 55 Закону України Про землеустрій (при цьому без зазначення конкретних недоліків землевпорядної документації), тобто обставинами, не передбаченими ані Законом №3613, ані Порядком №1051 в якості підстави для відмови у державній реєстрації земельної ділянки.

Згідно з пунктом 74 Порядку №1051 Державний кадастровий реєстратор протягом строку, встановленого пунктом 73 цього Порядку, перевіряє електронний документ на відповідність:

1) даним Державного земельного кадастру (геодезичній та картографічній основам, даним кадастрових карт (планів);

2) вимогам до змісту, структури і технічних характеристик такого документа згідно з додатком 1;

3) даним документації із землеустрою та оцінки земель.

Відповідно до пункту 77 Порядку №1051 у разі невідповідності електронного документа вимогам, зазначеним у пункті 74 цього Порядку, Державний кадастровий реєстратор:

1) складає за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру протокол проведення перевірки електронного документа за формою згідно з додатком 16;

2) повертає заявникові документацію із землеустрою та оцінки земель без позначки, зазначеної у пункті 75 цього Порядку, разом з електронним документом, протоколом його перевірки та іншими документами для виправлення зазначених у протоколі проведення перевірки електронного документа помилок та подання документів разом з цим протоколом для проведення повторної перевірки.

Суд звертає увагу на те, що в матеріалах справи наявний складений державним кадастровим реєстратором Відділу Держгеокадастру у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області ОСОБА_12 протокол проведення перевірки електронного документа від 14.09.2017 №ПП-3200348632017 (т.ІІ, а.с.119-120), яким зафіксована відповідність поданого позивачем електронного документа вимогам, встановленим пунктом 74 Порядку №1051, у тому числі щодо змісту, структури і технічних характеристик такого документа.

Отже, обставина, зазначена відповідачем в якості підстави для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки, спростовується складеним цим самим суб'єктом документом - протоколом проведення перевірки електронного документа від 14.09.2017 №ПП-3200348632017.

Судом встановлено, що фактично зауваження відповідача до електронного документа зводяться до знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_2, що також зазначено в якості окремої підстави прийняття спірного рішення та з приводу чого суд зазначає таке.

Як вбачається з витягу з Державного земельного кадастру (т.І, а.с.121-122) та Поземельної книги (т.ІІІ, а.с.136-144), земельна ділянка площею 37,0468 га з кадастровим номером НОМЕР_2 була зареєстрована Управлінням Держземагентства у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області 14.10.2013 на підставі технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель, що відповідає вимогам частини другої статті 79-1 Земельного кодексу України, статті 21 Закону №3613, пункту 97 Порядку №1051.

Так, 10.09.2013 Переяслав-Хмельницькою районною державною адміністрацією Київської області було прийнято розпорядження №183, яким вирішено провести інвентаризацію земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Переяслав-Хмельницького району (за межами населених пунктів). Визначено, що замовником технічної документації із землеустрою є управління Держземагентства у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області (т.І, а.с.146-147).

На підставі вказаного розпорядження на замовлення управління Держземагентства у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області Державним підприємством Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою була розроблена Технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів на території Переяслав-Хмельницького району Київської області та, зокрема, Технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів на території Лецьківської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області.

В матеріалах справи наявна копія відповідної Технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів на території Переяслав-Хмельницького району Київської області, яка була затверджена розпорядженням Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Київської області від 12.11.2013 року №332 та наказом управління Держземагентства у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області від 02.12.2013 №71/1 (т.І, а.с.125-161; т.ІІІ, а.с.30-130, 238-239), що спростовує твердження позивача про її відсутність.

Водночас, суд звертає увагу на те, що на момент здійснення Управлінням Держземагентства у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_2 вказана земельна ділянка не була вільною та фактично перебувала у користуванні Селянського (фермерського) господарства "ОСОБА_7".

Так, економічні, соціальні і правові основи створення та діяльності селянських (фермерських) господарств в Україні на момент створення Селянського (фермерського) господарства "ОСОБА_7" були визначені Законом України Про селянське (фермерське) господарство від 20.12.1991 №2009-ХІІ (далі - Закон №2009, в редакції станом на 30.03.1993).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону №2009 селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання переважно особистою працею членів цього господарства виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою і реалізацією.

На ім'я голови селянського (фермерського) господарства видається Державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею або приватної власності (ч.4 ст.2 Закону №2009).

Згідно з положеннями статті 8 Закону №2009 після одержання Державного акта на право приватної власності або довічного успадковуваного володіння землею чи укладення договору на оренду селянське (фермерське) господарство підлягає державній реєстрації в районній, міській Раді народних депутатів, що надала земельну ділянку у довічне успадковуване володіння, приватну власність або користування.

Для державної реєстрації до відповідної Ради народних депутатів селянське (фермерське) господарство подає заяву про реєстрацію цього господарства, список осіб, які виявили бажання створити його, прізвище, ім'я, по батькові голови, документ про внесення плати за державну реєстрацію.

Після відведення земельної ділянки в натурі і одержання Державного акта на право довічного успадковуваного володіння землею, приватної власності або договору на оренду земельної ділянки та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи; одержує печатку із своїм найменуванням і адресою; відкриває розрахунковий та інші рахунки в установах банку; вступає в ділові відносини з іншими підприємствами, установами та організаціями; визнається як самостійний товаровиробник державними і господарськими органами при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.

Отже, чинне на момент реєстрації позивача законодавство чітко передбачало певні етапи створення селянського (фермерського) господарства, першим з яких є отримання державного акта на землю на ім'я голови цього господарства. Одержання державного акта на землю було обов'язковою передумовою державної реєстрації селянського (фермерського) господарства та набуття ним статусу юридичної особи. При цьому, чинне на той час земельне законодавство не передбачало можливості отримання фізичною особою, як головою селянського (фермерського) господарства, земельної ділянки без подальшого створення та державної реєстрації селянського (фермерського) господарства. З наведеного вбачається, що незважаючи на видачу державного акта на право користування землею на ім'я голови селянського (фермерського) господарства, зазначена в цьому акті земельна ділянка фактично є власністю селянського (фермерського) господарства.

Наведений правовий висновок підтверджується аналізом розділу ІІІ Закону №2009 МАЙНО СЕЛЯНСЬКОГО (ФЕРМЕРСЬКОГО) ГОСПОДАРСТВА , який не містить окремо визначеного переліку майна селянського (фермерського) господарства та фактично ототожнює власність осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, з власністю такого господарства.

Так, стаття 14 Закону №2009, яка включена до розділу ІІІ МАЙНО СЕЛЯНСЬКОГО (ФЕРМЕРСЬКОГО) ГОСПОДАРСТВА , визначає, що у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, можуть бути земля, жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення.

Майно цих осіб належить їм на праві спільної власності, якщо інше не передбачено угодою між ними.

Майно селянського (фермерського) господарства перебуває під захистом держави нарівні з іншими формами власності.

Згідно з частиною першою статті 15 Закону №2009 володіння, користування і розпорядження майном здійснюється членами селянського (фермерського) господарства за взаємною домовленістю.

Отже, свої правомочності власника селянське (фермерське) господарство здійснює через своїх членів.

Таким чином, оскільки земельна ділянка, право постійного користування якою було посвідчено державним актом серії НОМЕР_1, була надана ОСОБА_4 саме для ведення селянського (фермерського) господарства (як голові СФГ), вказану земельну ділянку слід розцінювати як майно Селянського (фермерського) господарства "ОСОБА_7".

Суд звертає увагу на наявну в матеріалах справи довідку Управління Держземагентства у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області від 16.01.2013 №06-16/01, якою підтверджено, що за СФГ ОСОБА_7 (ОСОБА_7) згідно державного акта на право користування землею серії НОМЕР_1, виданого у 1992 році, рахується земельна ділянка для ведення фермерського господарства загальною площею 40,0 га (т.І, а.с.19).

Довідки аналогічного змісту за №№06-15/19 та №06-16/26 були видані 21.01.2011 та 17.01.2012 відповідно Управлінням Держкомзему у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області (т.ІІІ, а.с.190-191).

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02.04.2002 №449 (яка була чинною до її скасування постановою КМУ від 03.06.2013 №483) було встановлено, що раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю, державні акти на право власності на земельну ділянку та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.

Відповідно до пункту 6 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України від 25.10.2001 № 2768-III громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Однак Конституційний Суд України в пункті 5.4 рішення від 22.09.2005 у справі №1-17/2005 щодо відповідності Конституції України (конституційності) вищевказаного пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України зазначив, що переоформлення покладено як на юридичних осіб (тобто фермерське господарство) , так і на громадян, які мають у постійному користуванні земельні ділянки. Поняття "селянське (фермерське) господарство" не існує після набрання чинності Законом України "Про фермерське господарство" від 19 червня 2003 року, яким Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" визнано таким, що втратив чинність. Отже, при переоформленні права постійного користування земельними ділянками, наданими для ведення селянських (фермерських) господарств, у довгострокову оренду строк оренди не може визначатися селянським (фермерським) господарством відповідно до закону, як це передбачає абзац другий пункту 6 Перехідних положень Кодексу, через відсутність такого господарства.

Переоформлення права постійного користування земельними ділянками, наданими для ведення селянських (фермерських) господарств, на право власності або право оренди на них за конституційно-правовим смислом має виходити з рівності сторін, автономності їх волі та майнової самостійності і повинно бути спрямоване на реалізацію зазначених принципів щодо місця фермерських господарств в економічній системі держави та цивільно-правових відносинах (частина друга статті 13, частина друга статті 14 Конституції України, стаття 3 Цивільного кодексу України).

При цьому суд зазначає, що покладення обов'язку щодо переоформлення права постійного користування землею на юридичну особу (тобто фермерське господарство) слід розцінювати як підтвердження волі законодавця на те, що зазначена в державному акті на право постійного користування земельна ділянка, незважаючи на видачу цього акта на ім'я голови селянського (фермерського) господарства, є майном такого господарства, оскільки іншого порядку надання земельних ділянок для ведення СФГ не існувало.

З огляду на викладене, суд зазначає, що станом на момент проведення Управлінням Держземагентства у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_2 вказана земельна ділянка перебувала у постійному користуванні Селянського (фермерського) господарства "ОСОБА_7", що відповідно до статті 24 Закону №3613 та п. 111 Порядку №1051 є підставою для відмови у державній реєстрації земельної ділянки.

Під час розгляду справи судом в судовому засіданні 19.04.2018 року було допитано в якості свідка особу, яка була розробником Технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів на території Переяслав-Хмельницького району Київської області, в якій відсутня будь-яка інформація про наявність Державного акту на право користування землею серії НОМЕР_1, яким закріплено у безстрокове і безоплатне користування 40,0 гектарів землі для організації селянського (фермерського) господарства, виданого Селянському (фермерському) господарству гр. ОСОБА_4.

Так, судом був допитаний в якості свідка в.о. головного інженеру проекту, завідувач групи розробників Технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів на території Переяслав-Хмельницького району Київської області, який на час складання Технічної документації працював у Державному підприємстві Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою ОСОБА_5.

Свідок ОСОБА_5 пояснив суду, що в 2013 році до Державного підприємства Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою звернулось Головне управління Держземагентства в Київській області з питання розроблення документації із інвентаризації земель державної власності на території Переяслав-Хмельницького району Київської області. Вихідні дані для розробки були надані Управлінням Держземагентства у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області. Згідно наданих вихідних даних була розроблена Технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів на території Переяслав-Хмельницького району Київської області та Технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів на території Лецьківської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області. Свідок повідомив суду, що геодезисти виїжджали на земельні ділянки, були проведені обміри, виключено зі складу земель земельні ділянки меліоративного каналу та полезахисні смуги, а враховувалась площа тільки рілля (орні землі). Виїзд на земельні ділянки відбувався в жовтні-листопаді 2013 року. При цьому свідок зазначив, що особисто здійснював виїзд на земельні ділянки. Свідок ОСОБА_5 зазначив, що земельні ділянки були вільні, проте було видно, що земельна ділянка позивача оброблялась під посіви, бур'янів не було. Даних про те, що раніше спірна земельна ділянка виділялась у користування не було. На питання суду про те, як обліковувалась спірна земельна ділянка за даними державної статистичної звітності свідок не пригадує. Свідок підтвердив, що не володів інформацією про дану земельну ділянку, а згідно наданих вихідних даних спірна земельна ділянка позивача була позначена як землі запасу, тобто землі, не надані у користування. Виготовлену Технічну документацію було передано до Управління Держземагентства у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області для присвоєння кадастрового номеру, який і був присвоєний. В подальшому Технічна документація погоджується Управлінням Держземагентства у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області і передається на затвердження до Головного управління Держгеокадастру у Київській області.

Проаналізувавши показання свідка та зіставивши їх з матеріалами справи, суд зазначає, що під час виготовлення Технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів на території Переяслав-Хмельницького району Київської області та Технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів на території Лецьківської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області, замовником проведення інвентаризації - Управлінням Держземагентства у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області розробнику не було надано всіх вихідних даних, які б свідчили про те, що спірна земельна ділянка позивача впродовж 2013 року перебувала у користуванні СФГ ОСОБА_7 .

Так, на вимогу ухвали суду відповідачем надано витяг з Державної статистичної звітності форми 6-зем на спірну земельну ділянку СФГ ОСОБА_7 станом на 01.01.2014, з якої вбачається, що за даними Державної статистичної звітності Про наявність земель та розподіл їх по землекористувачах, власниках землі та угіддях у Переяслав-Хмельницькому районі (форма 6-зем) по Лецьківській сільській раді обліковується земельна ділянка СФГ ОСОБА_7 ОСОБА_7 площею 40 га, з яких 39,1 га - рілля (сільськогосподарські землі), 0,6 га - землі під господарськими шляхами і прогонами (сільськогосподарські землі), 0,3 га - полезахисні лісосмуги (лісові землі).

Дана інформація відповідає інформації, зазначеній в довідці Управління Держземагентства у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області від 16.01.2013 №06-16/01 про те, що за СФГ ОСОБА_7 (ОСОБА_7) згідно Державного акту на право користування землею серії НОМЕР_1, виданого в 1992 році на території Лецьківської сільської ради рахується в постійному користуванні земельна ділянка для ведення фермерського господарства площею 40,0 га, з них: ріллі - 39,1 га, інших угідь - 0,9 га (т.І, а.с.19).

В той же час з Технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів на території Лецьківської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області слідує, що земельна ділянка позивача позначена як земельний масив №5, розташований у південній частині сільської ради, на землях запасу, не наданих у власність і користування, що передбачались під фермерські господарства, і при цьому має площу земельної ділянки - 37,0468 га, що не відповідає даним Державної статистичної звітності Про наявність земель та розподіл їх по землекористувачах, власниках землі та угіддях у Переяслав-Хмельницькому районі (форма 6-зем) по Лецьківській сільській раді.

Таким чином, Технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів на території Лецьківської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області містить недостовірну інформацію, що стосується проінвентаризованої земельної ділянки позивача, зокрема, щодо того, що спірна земельна ділянка не надана у власність і користування, що спростовується даними Державної статистичної звітності Про наявність земель та розподіл їх по землекористувачах, власниках землі та угіддях у Переяслав-Хмельницькому районі (форма 6-зем) по Лецьківській сільській раді та Державного акту на право користування землею серії НОМЕР_1, виданого в 1992 році, а також щодо площі спірної земельної ділянки 37,0468 га, тоді як згідно Державної статистичної звітності Про наявність земель та розподіл їх по землекористувачах, власниках землі та угіддях у Переяслав-Хмельницькому районі (форма 6-зем) по Лецьківській сільській раді та Державного акту на право користування землею серії НОМЕР_1, виданого в 1992 році, спірна земельна ділянка, якою користується позивач, має площу 40 га.

Отже, судом встановлено неправомірне здійснення Управлінням Держземагентства у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_2, що порушує земельні права позивача, позаяк об'єктивно перешкоджає державній реєстрації земельної ділянки, яка перебуває у його постійному користуванні з 1993 року на підставі державного акта серії НОМЕР_1.

Під час розгляду справи відповідачами не було доведено суду правомірності здійснення державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_2, у той час як відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

При цьому суд не приймає до уваги твердження відповідача про те, що зі смертю ОСОБА_4 право позивача на постійне користування землею за державним актом серії НОМЕР_1 було припинено, оскільки, як було вказано вище, у даному випадку земельна ділянка була надана ОСОБА_4 не як фізичній особі, а як голові СФГ ОСОБА_7 , є майном селянського (фермерського) господарства, позаяк чинний на час створення позивача порядок надання землі селянському (фермерському) господарству передбачав оформлення державного акта на право постійного користування землею на голову СФГ, що, однак, не змінює змісту правового титулу цього майна.

Таким чином, вимоги позивача про визнання протиправними дій відповідача по здійсненню державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_2 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Суд звертає увагу на те, що позивач просить визнати протиправними дії державного кадастрового реєстратора Управління Держгеокадастру в Переяслав-Хмельницькому районі Київської області щодо державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_2, у той час як така реєстрація була проведена державним кадастровим реєстратором Управління Держземагентства у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області ОСОБА_11.

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 31.03.2015 №294-р функції і повноваження Державного агентства земельних ресурсів, що припиняється, були покладені на Державну службу з питань геодезії, картографії та кадастру.

Однак, зазначення позивачем в якості відповідача правонаступника ліквідованого Управління не є підставою для відмови в задоволенні відповідної позовної вимоги, правомірність якої підтверджується матеріалами справи, оскільки у даному випадку неточності формулювання позовних вимог можуть бути виправлені безпосередньо судом.

Частиною 10 статті 24 Закону №3613 визначено, що державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі:

- поділу чи об'єднання земельних ділянок;

- якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника.

Однак, наведені випадки скасування державної реєстрації земельної ділянки розраховані на відсутність спірних правовідносин та не можуть обмежувати право особи на захист своїх земельних прав та інтересів у разі неправомірної реєстрації земельної ділянки за іншою особою.

Документами Державного земельного кадастру, які створюються під час його ведення, є, зокрема, Поземельні книги (ч.1 ст.18 Закону №3613), які відкриваються під час здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки (ч.1 ст. 24 Закону №3613).

Згідно з частиною 1 статті 25 Закону №3613 Поземельна книга є документом Державного земельного кадастру, який містить такі відомості про земельну ділянку: а) кадастровий номер; б) площа; в) місцезнаходження (адміністративно-територіальна одиниця); г) склад угідь; ґ) цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); д) нормативна грошова оцінка; е) відомості про обмеження у використанні земельної ділянки; є) відомості про межі частини земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; ж) кадастровий план земельної ділянки; з) дата державної реєстрації земельної ділянки; и) інформація про документацію із землеустрою, на підставі якої здійснена державна реєстрація земельної ділянки, а також внесені зміни до цих відомостей; і) інформація про власників (користувачів) земельної ділянки відповідно до даних про зареєстровані речові права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; ї) дані про бонітування ґрунтів.

Відповідно до частини 3 статті 26 Закону №3613 зміни до відомостей про земельну ділянку (крім випадків, визначених у частині другій цієї статті) вносяться до Поземельної книги за заявою власника або користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності на підставі документації, передбаченої цим Законом.

Пунктами 60-61 Порядку №1051 передбачено, що запис у Поземельній книзі скасовується (поновлюється) Державним кадастровим реєстратором на підставі рішення суду.

Скасування (поновлення) запису в Поземельній книзі здійснюється шляхом внесення до Державного земельного кадастру відомостей про його скасування (поновлення) із зазначенням дати та підстави для скасування (поновлення), посади, прізвища та ініціалів Державного кадастрового реєстратора, який скасував (поновив) запис, та формування з використанням програмного забезпечення Державного земельного кадастру нових аркушів Поземельної книги, які засвідчуються:

- в електронній (цифровій) формі - електронним цифровим підписом Державного кадастрового реєстратора;

- у паперовій формі - підписом Державного кадастрового реєстратора та скріплюються його печаткою.

Отже, однією з підстав для внесення відомостей до Державного земельного кадастру є судове рішення.

За таких обставин, враховуючи встановлені судом обставини неправомірного здійснення Управлінням Держземагентства у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_2, повний та ефективний захист порушеного права позивача потребує скасування кадастровим реєстратором у Поземельній книзі запису про державну реєстрацію вказаної земельної ділянки.

При цьому, враховуючи положення постанови Кабінету Міністрів України 31.08.2016 №581 "Про реформування територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру" та наказу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 03.02.2017 №38 "Про питання діяльності Головного управління Держгеокадастру у Київській області" належним відповідачем в цій частині є Головне управління Держгеокадастру у Київській області.

Так, згідно з пунктом 4 Порядку №1051 ведення Державного земельного кадастру здійснює Держгеокадастр та його територіальні органи .

Відповідно до п.1 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Київській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17.11.2016 №308, Головне управління є територіальним органом Держгеокадастру.

Натомість, згідно з пунктом 1 Положення про Відділ у Переяслав-Хмельницькому районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області, затвердженого наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 04.01.2017 №2, Відділ є лише структурним підрозділом Головного управління Держгеокадастру у Київській області, тобто не є територіальним органом Держгеокадастру (т.І. а.с.102-109).

На підставі викладеного, суд вважає такою, що підлягає задоволенню, вимогу позивача про зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Київській області скасувати в Поземельній книзі №3223384200050100046 запис про державну реєстрацію земельної ділянки загальною площею 37,0468 га, кадастровий номер НОМЕР_2, яка розташована на території Лецьківської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області.

До того ж, суд звертає увагу на те, що відповідно до частини 4 статті 25 Закону №3613 поземельна книга закривається у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Аналогічні положення закріплені в пункті 57 Порядку №1051.

Пунктом 58 Порядку №1051 закріплено, що у разі закриття Поземельної книги Державний кадастровий реєстратор:

1) за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру проставляє на титульному аркуші Поземельної книги в електронній (цифровій) формі електронну позначку про факт її закриття за власним електронним цифровим підписом;

2) проставляє на титульному аркуші Поземельної книги в паперовій формі позначку про факт її закриття за формою згідно з додатком 9.

Таким чином, скасування Державним кадастровим реєстратором запису у Поземельній книзі про державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_2 є підставою для закриття Поземельної книги.

Враховуючи, що підставою для відмови у проведенні державної реєстрації земельної ділянки позивача були посилання державного кадастрового реєстратора на знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки - з кадастровим номером НОМЕР_2, здійснення державної реєстрації якої в межах цієї справи визнано протиправним, підлягають задоволенню також вимоги позивача про визнання протиправним та скасування рішення державного кадастрового реєстратора Відділу Держгеокадастру у Переяслав-Хмельницькому районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області ОСОБА_12 №РВ-3200673472017 від 14.09.2017 про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру.

Щодо вимоги позивача про зобов'язання Відділу Держгеокадастру у Переяслав-Хмельницькому районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області повторно розглянути заяву Селянського (фермерського) господарства "ОСОБА_7" про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки, розташованої на території Лецьківської сільської ради для ведення фермерського господарства, загальною площею 40,00 га суд зазначає таке.

Відповідно до положень частини 2 статті 7, частин 4, 8 статті 9 Закону №3613 здійснення державної реєстрації земельної ділянки належить до виключної компетенції органів Держеокадастру та їх посадових осіб - державних кадастрових реєстраторів.

При цьому, згідно з частиною 7 статті 9 Закону №3613, втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян чи їх об'єднань у діяльність Державного кадастрового реєстратора, пов'язану із здійсненням державної реєстрації земельних ділянок, забороняється.

Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Аналізуючи дане положення, суд приходить до висновку, що під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавча встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Згідно з частинами третьою та четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Враховуючи визнання судом протиправним та скасування спірного рішення про відмову у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки, захист порушеного права позивача потребує спонукання відповідача повторно розглянути заяву СФГ ОСОБА_7 щодо такої реєстрації.

При цьому, приймаючи до уваги вищенаведені положення постанови Кабінету Міністрів України 31.08.2016 №581 "Про реформування територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру" та наказу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 03.02.2017 №38 "Про питання діяльності Головного управління Держгеокадастру у Київській області", належним відповідачем за цією вимогою є Головне управління Держгеокадастру у Київській області.

Вказані протиправні дії та рішення відповідачів фактично призвели до порушення права позивача на користування майном, на яке він розраховував під час створення та діяльності фермерського господарства.

Відповідно до частини 2 статті 6 та частини 2 статті 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд приймає до уваги європейську судову практику, де вказано, що Законом України Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції №475/97-ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі Федоренко проти України від 30 червня 2006 року визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути існуючим майном або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні виправданими очікуваннями щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини Стретч проти Сполученого Королівства від 24 червня 2003 року майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. У цьому рішенні Європейський суд з прав людини зазначив: наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила .

У цій справі Європейський суд дійшов висновку, що оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції .

Верховний Суд України у постанові від 14 березня 2007 року, на підставі ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , застосовував рішення Європейської Суду з прав людини Стретч проти Сполученого Королівства та зазначив, що самі по собі допущені органами публічної влади порушення при визначенні умов та порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними, повернення приватизованого майна державі в порушення права власності покупця, якщо вони не допущені в наслідок винної, протиправної поведінки самого покупця.

У постанові від 18.09.2013 по справі № 6-92цс13 Верховний Суд України зазначає наступне: за обставинами справи "Стретч проти Сполученого Королівства" на рішення Європейського суду з прав людини від 24 липня 2003 року у якій також послався суд, заявник в 1969 році уклав договір оренди земельної ділянки строком на 22 роки. Відповідно до умов цього договору він за власні кошти побудував на цій земельній ділянці кілька будівель для легкої промисловості, які здав в суборенду. Договір оренди також надавав йому право в подальшому продовжити оренду ще на 21 рік. У 1990 році заявник повідомив місцеву владу про намір продовжити договір оренди, в процесі переговорів він погодився на збільшення орендної плати. Однак, орган місцевої влади повідомив заявника, що продовження договору оренди відбутися не може, оскільки, погодившись з умовою договору про можливість його пролонгації орган місцевої влади перевищив свої повноваження. Застосовуючи положення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції до обставин цієї справи Європейський суд з прав людини вказав на таке. Заявник погодився з умовами договору оренди з огляду на те, що надалі він зможе продовжити термін його дії, і жодна із сторін не знала, що існувала якась юридична перешкода цій умові. У ситуації, яка склалася, заявник мав право, принаймні, очікувати на законних підставах, що він зможе продовжити термін дії договору, і таке очікування можна вважати - в цілях застосування положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції - складовою частиною його права власності, наданого йому за договором оренди.

Дії місцевої влади Європейський суд з прав людини розцінив як порушення права заявника на законне очікування виконання певних умов і, таким чином, вони утворювали акт втручання у реалізацію його права власності.

Вирішуючи питання про те, чи був дотриманий сторонами справедливий баланс між інтересами суспільства та правами заявника Європейський суд з прав людини відзначив, що місцева влада отримала узгоджену з заявником орендну плату і не стояло питання про те, що дії органу влади були спрямовані проти інтересів суспільства чи що порушувалися інтереси якоїсь третьої сторони, або що продовження терміну оренди могло бути всупереч з якою-небудь передбаченою законом функцією органу влади. Оскільки сама місцева влада при укладенні договору вважала, що вона має право продовжити термін його дії, то заявник міг на розумних підставах сподіватися на виконання цих умов. Він не тільки мав право законного очікування отримання майбутніх доходів від зроблених ним капіталовкладень, але можливість продовження терміну дії договору оренди була важливим елементом його підприємницької діяльності з огляду на зобов'язання, взяті ним на себе у зв'язку з експлуатацією побудованих будівель, і взагалі періоду часу, що скоротився, за який він міг розраховувати на відшкодування своїх витрат.

За таких обставин цієї справи Європейський суд з прав людини виніс рішення на користь заявника.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява N 28924/04) констатував: "50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява N 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".

В своїй судовій практиці Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).

За таких обставин, позовні вимоги Селянського (фермерського) господарства "ОСОБА_7" є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення до суду позивачем за чотири заявлені вимоги немайнового характеру було сплачено судовий збір у сумі 6400,00 грн., що підтверджується квитанцією від 13.10.2017 (т.1, а.с.3).

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України Про судовий збір судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Частиною другою цього Закону встановлено, що за подання до адміністративного суду юридичною особою адміністративного позову немайнового характеру ставка судового збору дорівнює 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно зі статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2017 рік прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2017 року становить 1600 гривень.

Отже, розмір судового збору за подання чотирьох вимог немайнового характеру складає 6400 грн. (1600,00 грн. х 4), який і підлягає відшкодуванню позивачеві за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Київській області.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243, 248, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати протиправними дії державного кадастрового реєстратора Управління Держземагентства у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області ОСОБА_11 щодо державної реєстрації земельної ділянки загальною площею 37,0468 га, кадастровий номер НОМЕР_2, яка розташована на території Лецьківської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області, та відкриття Поземельної книги на цю земельну ділянку.

3. Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Київській області скасувати в Поземельній книзі №НОМЕР_2 запис про державну реєстрацію земельної ділянки загальною площею 37,0468 га, кадастровий номер НОМЕР_2, яка розташована на території Лецьківської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області.

4. Визнати протиправним та скасувати рішення державного кадастрового реєстратора Відділу Держгеокадастру у Переяслав-Хмельницькому районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області ОСОБА_12 №РВ-3200673472017 від 14.09.2017 про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру.

5. Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Київській області повторно розглянути заяву Селянського (фермерського) господарства "ОСОБА_7" про державну реєстрацію земельної ділянки площею 37,0468 га, розташованої за адресою: Київська область, Переяслав-Хмельницький район, Лецьківська сільська рада.

6. Стягнути на користь Селянського (фермерського) господарства "ОСОБА_7" (ідентифікаційний код: 19403338, місцезнаходження: 08452, Київська обл., Переяслав-Хмельницький район, с. Лецьки) судовий збір у сумі 6400,00 грн. (шість тисяч чотириста грн. 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Держгеокадастру у Київській області (ідентифікаційний код: 39817550, місцезнаходження: 03115, м. Київ, вул. Серпова, 3/14).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Дата складення повного рішення суду - 31.08.2018 р.

Суддя Кушнова А.О.