Рішення

від 22.08.2018 по справі 826/6433/17

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА01051, м.  Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И м. Київ 22 серпня 2018 року                                                    № 826/6433/17 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Головного управління ДФС у м. Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер Вент» про застосування арешту коштів на рахунках платника податків, В С Т А Н О В И В: До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Головне управління ДФС у м. Києві (далі – позивач, ГУ ДФС у м. Києві) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер Вент» (далі – відповідач, ТОВ «Інтер Вент»), в якому просить прийняти рішення про застосування адміністративного арешту коштів на рахунках платника податків ТОВ «Інтер Вент» (код 32377923), а також тих рахунків, які можуть бути відкриті у період дії арешту. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неправомірно не допустив посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки на підставі наказу позивача. Відповідно статті 94 Податкового кодексу України арешт майна може бути застосовано, якщо платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу. З цих підстав, позивач вважає, що наявні підстави для застосування арешту на кошти позивача. Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві. Просив суд адміністративний позов задовольнити повністю. В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечив. Додатково зазначив, що відповідач правомірно не допустив посадових осіб позивача до проведення перевірки. Тому, підстави для застосування арешту коштів відсутні. Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві. Просив суд адміністративний позов задовольнити повністю. Представник відповідача проти позову заперечував. У письмових запереченнях зазначив, що відповідач правомірно не допустив посадових осіб позивача до проведення перевірки, тому, підстави для застосування арешту коштів відсутні. Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне. ТОВ «Інтер Вент» взято на облік платників податків у Державній податковій інспекції у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві. На підставі плану-графіку проведення документальних перевірок суб'єктів господарювання на ІІ квартал 2017 року, начальником ГУ ДФС у м. Києві видано наказ від 14.04.2017 №2850, яким наказано провести документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Інтер Вент» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період діяльності з 01.01.2014 по 31.12.2016 тривалістю 10 робочих днів з 28.04.2017 по дату завершення перевірки. ТОВ «Інтер Вент» отримав наказ на проведення документальної планової виїзної перевірки та ознайомився із повідомленням на проведення такої перевірки 21.04.2017. Проте, відповідач до проведення перевірки посадових осіб податкового органу не допустив. З огляду на наведене, позивач склав акт від 28.04.2017 №208/26-15-14-02-04 про відмову у допуску до проведення документальної планової виїзної перевірки, відмову у наданні первинних документів бухгалтерського та податкового обліку, інших документів, пов'язаних з нарахуванням та сплатою податків, зборів (обов'язкових платежів) до перевірки ТОВ «Інтер Вент». У зв'язку з недопуском працівників податкового обліку до проведення перевірки, позивач звернувся до суду з вимогою про застосування арешту коштів а рахунках ТОВ «Інтер Вент» у банках. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного. Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення. Пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок. Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка. Згідно з пунктом 77.1 статті 77 Податкового кодексу України документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані-графіку проведення планових документальних перевірок. Відповідно до пункту 77.4 статті 77 Податкового кодексу України про проведення документальної планової перевірки керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу приймається рішення, яке оформлюється наказом. Статтею 81 Податкового кодексу України передбачено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених вказаним Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених вказаним  Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника, що скріплений печаткою контролюючого органу; копії наказу про проведення перевірки; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки; копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки. При пред'явленні направлення платнику податків та/або посадовим (службовим) особам платника податків (його представникам або особам, які фактично проводять розрахункові операції) такі особи розписуються у направленні із зазначенням свого прізвища, імені, по батькові, посади, дати і часу ознайомлення. У разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) розписатися у направленні на перевірку посадовими (службовими) особами контролюючого органу складається акт, який засвідчує факт відмови. У такому випадку акт про відмову від підпису у направленні на перевірку є підставою для початку проведення такої перевірки. Відповідно до підпункту 20.1.5 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право запрошувати платників податків, зборів, платежів або їх представників для перевірки правильності нарахування та своєчасності сплати податків, зборів, платежів, дотримання вимог іншого законодавства, у тому числі законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи. Письмові повідомлення про такі запрошення надсилаються в порядку, встановленому статтею 42 цього Кодексу, не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня запрошення рекомендованими листами, в яких зазначаються підстави запрошення, дата і час, на які запрошується платник податків (представник платника податків). Судом встановлено, що на підставі плану-графіка проведення документальних перевірок суб'єктів господарювання на ІІ квартал 2017 року, відповідно до статей 20, 77, 82 Податкового кодексу України ГУ ДФС у м. Києві видано наказ від 14.04.2017 №2850 «Про проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Інтер Вент» (код 32377923)». Також позивачем складено повідомлення від 14.04.2017 №9490/10/26-15-14-02-04 про проведення перевірки. Також на підставі плану-графіка проведення документальних перевірок суб'єктів господарювання на ІІ квартал 2017 року, статей 20, 77, 82 Податкового кодексу України, наказу ГУ ДФС у м. Києві від 14.04.2017 №2850 позивач видав направлення на перевірку від 28.04.2017. Згідно наказу від 14.04.2017 №2850 вирішено провести документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Інтер Вент» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період діяльності з 01.01.2014 по 31.12.2016, тривалістю 10 робочих днів з 28.04.2017 по дату завершення перевірки. З метою проведення перевірки ТОВ «Інтер Вент» посадовими особами ГУ ДФС у м. Києві 28.04.2017 здійснено вихід за адресою здійснення господарської діяльності відповідача. Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідач не допустив посадових осіб ГУ ДФС у м. Києві до проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Інтер Вент», що підтверджується актом №208/26-15-14-02-04 від 28.04.2017. Водночас, відповідач оскаржив наказ ГУ ДФС у м. Києві від 14.04.2017 №2850 «Про проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Інтер Вент» (код 32377923)» до суду. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року в адміністративній справі № 826/5688/17 адміністративний позов ТОВ «Інтер Вент» до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування наказу від 14.04.2017 №2850 задоволено повністю. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2018 року у справі №826/5688/17 скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року повністю та ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено повністю у задоволенні адміністративного позову ТОВ «Інтер Вент» про визнання протиправним та скасування наказу від 14.04.2017 №2850. Колегія суддів дійшла висновку про правомірність спірного наказу ГУ ДФС у м. Києві від 14.04.2017 №2850 «Про проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Інтер Вент» та не вбачала правових підстав для його скасування. Разом з тим, суд зазначає, що у відповідності із пунктом 94.1 статті 94 Податкового кодексу України, адміністративний арешт майна платника податків (далі - арешт майна) є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом. Відповідно до підпункту 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України арешт майна може бути застосовано, якщо платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу. Визначення адміністративного арешту як виняткового способу забезпечення виконання обов'язків платника податків, наведене в пункті 94.1 статті 94 Податкового кодексу України, за своїм змістом однаково охоплює як арешт коштів, так і арешт іншого майна. Чинне законодавство послідовно розмежовує порядок накладення адміністративного арешту на майно платника податків, відмінне від коштів, та арешту коштів платника податків. Адміністративний арешт майна платника податків відповідно до пункту 94.10 статті 94 Податкового кодексу України накладається за рішенням керівника органу державної податкової служби, обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом. Натомість арешт коштів на рахунку платника податків відповідно до абзацу другого підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 цього ж Кодексу здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду. Жодного рішення податковий орган в такому разі не приймає. При цьому, підстави для застосування як адміністративного арешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків, є універсальними та визначені пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України. Обидва види арешту, за загальним правилом, застосовуються з однакових підстав, але розрізняються процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів). Враховуючи положення статті 94 Податкового кодексу України, що визначає вимоги для арешту коштів на рахунках платника податків у якості складової загального арешту майна, яка відрізняється виключно процедурою застосування, застосування арешту коштів є можливим лише у разі існування арешту майна, застосованого згідно пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України. При цьому, арешт із підстав, передбачених підпунктом 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, не може застосовуватися до майна платника податків, відмінного від коштів, оскільки диспозиція розглядуваної правової норми визначає предметом для накладення арешту виключно кошти та цінності, що знаходяться в банках. Наведена законодавча норма встановлює одночасно як право податкового органу на звернення до суду з вимогою про накладення арешту на кошти платника податків, так і підстави для реалізації цього повноваження, такими підставами є: 1) відсутність майна, за рахунок якого може бути погашений податковий борг; 2) недостатність такого майна для погашення суми податкового боргу через те, що балансова вартість цього майна менша за відповідну суму податкового боргу; 3) майно не може бути джерелом погашення податкового боргу у відповідній сумі. Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з даним позовом проте доказів про прийняття рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків суду не надано. Крім того, податковим органом не надано належних і допустимих доказів того, що у платника податків обліковується податковий борг. Крім того, суд зазначає, що у податкового органу окрім застосування арешту коштів та майна відповідача має інші важелі погашення податкового боргу, наприклад, стягнення податкового боргу в судовому порядку у разі його наявності, переведення платником податків прав вимоги дебіторської заборгованості. Доказів підтвердження у судовому порядку обґрунтованості арешту майна товариства згідно з пунктом 94.10 статті 94 Податкового кодексу України податковим органом не надано, підстави для застосування арешту коштів на відкритих рахунках товариства відсутні, оскільки такий арешт є лише складовою загального арешту майна. Наведене є самостійною та достатньою підставою для відмови в задоволенні позовних вимог. Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. За таких обставин, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню. Керуючись ст.ст. 72-77, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України суд, В И Р І Ш И В: В задоволенні позовних вимог Головного управління ДФС у м. Києві відмовити повністю. Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішенням суду може бути оскаржено за правилами встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя                                                                                                                    І.А. Качур