Окрема думка

від 05.09.2018 по справі 922/1581/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ОКРЕМА ДУМКА

"05" вересня 2018 р. Справа № 922/1581/17

          04.09.2018р. ухвалою колегії суддів Харківського апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Слободіна М.М., судді Ільїна О.В., судді Терещенко О.І., постановленою не виходячи до нарадчої кімнати та занесеною до протоколу судового засідання, не була прийнята до розгляду заява відповідача від 04.09.2018р., яка надійшла до суду апеляційної інстанції (вх.№6858) про відвід колегії суддів у справі № 922/1581/17 за апеляційною скаргою ДП «Харківська лісова наукова-дослідна станція» на рішення господарського суду Харківської області від 23.05.2018р. за позовом керівника Дергачівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Харківській області до ДП «Харківська лісова наукова-дослідна станція» про стягнення 71795,52 грн..

Зазначена заява, між іншим, вмотивована і тим, що у відповідача виникли сумніви щодо додержання порядку формування складу колегії суддів для розгляду даної справи, оскільки, зокрема, протоколом автоматизованого розподілу судової справи від 07.08.2018р., суддю Гетьмана Р.А., який входив до складу колегії, було замінено суддею Терещенко О.І..

На вказане судове рішення викладаю окрему думку наступного змісту.          

Частиною 1 статті 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

За змістом частини 2 статті 232 ГПК України процедурні питання, пов'язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, тощо вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.

Відповідно до частини 5 статті 233 ГПК України ухвали, постановлені судом, не виходячи до нарадчої кімнати заносяться до протоколу судового засідання.

Згідно частин 1 та 2 статті 39 ГПК України питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі. Питання про самовідвід судді вирішується в нарадчій кімнаті ухвалою суду, що розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість.

За частиною 3 статті 39 ГПК України якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу він вирішує питання про зупинення провадження у справі. У цьому випадку вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу і визначається в порядку, встановленому частиною першою статті 32 цього Кодексу.

У пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зазначено, що кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий та відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що словосполучення «встановлений законом» відноситься не лише тільки до правової підстави самого існування суду, але й до складу суду в кожній справі (Buscarini v. San Marino, № 31657/96, 04.05.2000), Posokhov v. Russia (№63486/00, 04.03.2003 №37) та поширюється на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність (Sokurenko and Strygun v. Ukraine, №29458/04, 20.07.2006).

Обов'язок по доведенню наявності повноважень суду при здійсненні судочинства покладається на державу Posokhov v. Russia (№63486/00, 04.03.2003 №37), Fedotova v. Russia (№ 73225/01, 13.04.2006), Zaharkin v. Russia (№1555/04, 10.06.2010), Hatovskiy v. Russia (№6945/07, 09.07.2009), Laryagin and Aristov v. Russia (№38697/02, 08.01.2009).

Саме на уряд покладається обов'язок подання документального підтвердження визначення правових підстав участі осіб у відправленні правосуддя та додержання вимог внутрішнього законодавства щодо визначення осіб суддів для участі в роботі суду.

Відповідно до усталеної практики Суду існування безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод повинно визначатися на підставі суб'єктивного та об'єктивного критеріїв.

У контексті суб'єктивного критерію особиста безсторонність судді презюмується, поки не доведено протилежного. У контексті об'єктивного критерію слід визначити чи існували переконливі факти, які могли б викликати сумніви щодо безсторонності суддів. З огляду на це, навіть зовнішні прояви можуть бути важливими, або іншими словами «правосуддя має не тільки чинитися, також має бути видно, що воно чиниться». На кону стоїть довіра, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти в громадськість ( п.28-32 рішення у справі «Газета Україна-центр» проти України»).

Наявність безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначається за допомогою суб'єктивного критерію, тобто, оцінювання особистого переконання конкретного судді у конкретній справі, а також за допомогою об'єктивного критерію, тобто, з'ясування того, чи надав цей суддя достатні гарантії для виключення будь-якого законного сумніву з цього приводу (Hauschildt Case №11/1987/134/188, №48).

Найголовніше – це довіра, яку в демократичному суспільстві повинні мати суди у громадськості (Hauschildt Case №11/1987/134/188, №48).

           А за таких обставин, не прийнявши до розгляду заяву про відвід, суд тим самим, не вирішив питання щодо обґрунтованості, чи навпаки, необґрунтованості відводу та необхідності зупинення провадження у справі до вирішення заяви про відвід іншим суддею, що на моє особисте переконання, не виключає сумнівів щодо об'єктивності та упередженості колегії суддів та є безперечною підставою для подання в подальшому заяви про самовідвід, щоб виключити будь-які сумніви щодо моєї безсторонності.

Суддя О.І. Терещенко