Постанова

від 28.08.2018 по справі п/811/1171/17

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

28 серпня 2018 рокусправа № П/811/1171/17

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий суддя: Юрко І.В.

судді: Білак С.В., Шальєва В.А.,

секретарі судового засіданні Лащенко Р.В.,

за участі представника відповідача Скрипника О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10 травня 2018 року у справі № П/811/1171/17 (головуючий 1-ї інстанції Хилько Л.І.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Соя Агро-Транс до Головного управління ДФС у Кіровоградській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач 10.07.2017 року звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Кіровоградській області, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0000341406 та №0000351406 від 06.04.2017 року.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10 травня 2018 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0000341406 від 06.04.2017 року.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0000351406 від 06.04.2017 року.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення скасувати та прийняти постанову про відмову в задоволенні позовних вимог.

Позивач надав апеляційному суду відзив на скаргу відповідача, в якому просив рішення суду першої інстанції залишити в силі, а вимоги апеляційної скарги - без задоволення.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив їх задовольнити.

Представник позивача в судове засідання апеляційної інстанції не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Позивач надав суду клопотання, в якому просив розглянути справу без участі представника позивача та зазначив, що підтримує рішення суду першої інстанції в повному обсязі.

Відповідно до частини другої статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, встановила наступне.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Соя Агро-Транс є юридичною особою (код ЄДРПОУ - 36542547), зареєстроване 25.06.2011 року, перебуває на обліку як платник податків, зокрема, податку на додану вартість (а.с.15-16 т.1).

Видами діяльності підприємства є: виробництво олії та тваринних жирів; оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин.

Відповідач - Головне управління ДФС у Кіровоградській області є суб'єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах реалізує надані йому Податковим кодексом України повноваження.

У період з 06.12.2016 року по 12.12.2016 року Голованівською ОДПІ Головного управління ДФС у Кіровоградській області проведена позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю Соя Агро-Транс (код за ЄДРПОУ - 36542547) з питань правильності нарахування, обчислення та сплати податку на додану вартість при взаємовідносинах із ТОВ Даглар , ТОВ Слобітський хліб , ТОВ Укрекспорт Груп та ТОВ Глобл-Реєстр за період з 01.07.2016 року по 31.08.2016 року, за результатами якої 19.12.2016 року складено Акт №22/11-04-14-00/36542547 (а.с.17-34 т.1).

Перевіркою встановлено порушення позивачем п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість на загальну суму 3170807,00 грн. в тому числі за липень 2016 року на суму 2142612,00 грн., серпень 2016 року на суму 1028195,00 грн. та завищено від'ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за серпень 2016 року на загальну суму 445090,00 грн..

На підставі висновків акту перевірки контролюючим органом 06.04.2017 року винесено податкові повідомлення-рішення :

- №0000341406, яким донараховано податкові зобов'язання з ПДВ та нараховано штрафні санкції на загальну суму 4756210 грн. (а.с.36 т.1);

- №0000351406, яким зменшено від'ємне значення по ПДВ на суму 445090,00 грн. (а.с.35 т.1).

Не погодившись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх до суду.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не виконано покладеного на нього обов'язку по доказуванню правомірності прийняття спірних рішень.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до положень Податкового кодексу України основним завданням та функцією органів державної податкової служби є здійснення контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), контролю за валютними операціями, контролю за додержанням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги) у встановленому законом порядку.

Відповідно до пункту 20.1.4 статті 20 Податкового кодексу України, органи податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Порядок призначення та проведення перевірки позивачем не оскаржується, а відтак судом апеляційної інстанції не перевіряється.

Відповідно до п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'ємів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Таким чином, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Згідно з п.138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

За відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 1 розділу І Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту, як зазначено в п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, виникає, в тому числі, у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п.198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно п.198.3 ст.198 ПУ України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Приписами п.198.6 ст.198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу.

Отже, правомірність формування платником податку податкового кредиту визначається фактичним проведенням операцій платником податку зі своїми безпосередніми контрагентами, які оформлені належними документами.

Відповідно до статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 року № 996-XIV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Приписами статті 9 вказаного Закону України визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до пункту 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 21.12.2010 року №969, податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість

Згідно п.201.10 ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Пунктом 201.6 ст.201 ПК України встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Отже, податкова накладна є документом, який підтверджує факт сплати покупцем ПДВ у ціні товару.

З наведеного вище можно зробити висновок, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Предметом спору у даній справі є правомірність включення позивачем до складу витрат, що враховуються при визначенні фінансового результату до оподаткування, розрахунки по господарських операціях з контрагентами-постачальниками товарів (робіт та послуг), зокрема, з ТОВ Даглар , ТОВ Слобітський хліб , ТОВ Укрекспорт Груп та ТОВ Глобл-Реєстр на загальну суму - 3615897,00 грн. за період з 01.07.2016 року по 31.08.2016 року.

Зокрема, по господарським відносинам позивача:

- з ТОВ Даглар - правомірність формування витрат у розмірі 3107743,40 грн., в т.ч. ПДВ - 517957,24 грн.;

- з ТОВ Глобол-Реєстр - правомірність формування витрат у розмірі 12474926,63 грн., в т.ч. ПДВ - 2079154,46 грн.;

- з ТОВ Слобідський Хліб - правомірність формування витрат у розмірі 2396060,00 грн., в т.ч. ПДВ - 399343,35 грн.;

- з ТОВ Укрекспорт Груп - правомірність формування витрат у розмірі 3716650,00 грн., в т.ч. ПДВ - 619441,67 грн..

З матеріалів справи вбачається, що 10.06.2016 року між ТОВ Соя Агро-Транс (покупець) та ТОВ Даглар (постачальник) укладено договір поставки №10/06-16, відповідно до умов якого, постачальник зобов'язався передати покупцю товар - зерно сої, а покупець зобов'язався прийняти цей товар і сплатити за нього визначену цим договором ціну (а.с.39-41 т.1).

На підтвердження виконання вказаного договору позивачем під час перевірки та до матеріалів справи надано: специфікації №2 від 01.07.2016 року, видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення (а.с.42, 43-53, 54-64, 65-75, 76-86 т.1).

Крім того, 30.05.2016 року між ТОВ Соя Агро-Транс (покупець) та ТОВ Глобол-Реєстр (постачальник) укладено договір поставки №30/05-16, відповідно до умов якого, постачальник зобов'язався передати покупцю товар - зерно сої, а покупець зобов'язався прийняти цей товар і сплатити за нього визначену цим договором ціну (а.с.90-92 т.1).

На підтвердження виконання вказаного договору позивачем під час перевірки та до матеріалів справи надано: специфікації №2 від 01.07.2016 року, №3 від 01.08.2016 року, видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні (а.с.93-94, 95-141, 142-188, 189-235 т.1).

Також, 01.08.2016 року між ТОВ Соя Агро-Транс (покупець) та ТОВ Слобідський Хліб (постачальник) укладено договір поставки №01/08-16, відповідно до умов якого, постачальник зобов'язався передати покупцю товар - зерно сої, а покупець зобов'язався прийняти цей товар і сплатити за нього визначену цим договором ціну (а.с.240 т.1).

На підтвердження виконання вказаного договору позивачем під час перевірки та до матеріалів справи надано: специфікації №1 від 01.08.2016 року, видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення (а.с.24-28, 243, 244-250 т.1; а.с.1-3, 4-13,14-23 т.2).

Крім того, 01.08.2016 року між ТОВ Соя Агро-Транс (покупець) та ТОВ Укрекспорт Груп (постачальник) укладено договір поставки №01/08/2-16, відповідно до умов якого, постачальник зобов'язався передати покупцю товар - зерно сої, а покупець зобов'язався прийняти цей товар і сплатити за нього визначену цим договором ціну (а.с.32-34 т.2).

Факт виконання сторонами взятих на себе зобов'язань підтверджується наданими позивачем під час перевірки та до матеріалів справи: специфікації №1, №2 від 01.08.2016 року, №3 від 26.08.2016 року, видаткові накладні, рахунки-фактури, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення (а.с.35-37, 38-42, 43-53, 54-64, 65-66, 67-68 т.2).

Весь придбаний у контрагентів товар оприбутковано ТОВ Соя Агро-Транс відповідно до картки складського обліку (а.с.224-225 т.3).

Також, судом встановлено, що позивач на підставі договорів оренди та додаткових угод до них використовував у своїй діяльності вантажні автомобілі (а.с.69-90 т.3, а.с.197-220 т.2).

На підставі договорів оренди позивач використовував частину нежитлового приміщення (цеху) яке знаходиться за адресою: м.Первомайськ, Миколаївська область, вул. Чернецького, 110, а також обладнання: прес отжима масла та екструдер для зерна (а.с.190-196 т.3).

Використовуючи орендоване обладнання, позивач переробив придбану у контрагентів сою на соєву макуху та олію і продав отриману сировину іншим контрагентам.

Вищенаведене підтверджується долученими до матеріалів справи копіями договорів, специфікацій, накладних, товарно-транспортних накладних, довіреностей (а.с.226 - 250 т.3, а.с.1-70 т.4).

Таким чином, з аналізу наведених вище норм законодавства та правовідносин ТОВ Соя Агро-Транс із контрагентами ТОВ Даглар , ТОВ Слобітський хліб , ТОВ Укрекспорт Груп та ТОВ Глобл-Реєстр вбачається, що окрім декларування податкового кредиту з ПДВ позивачем дотримано всіх обов'язкових вимог чинного законодавства, пов'язаних з формуванням податкового кредиту та виникненням податкового зобов'язання, оскільки єдиною підставою для цього є наявність у платника належним чином оформленої податкової накладної, яка зареєстрована у Єдиному реєстрі податкових накладних.

Суд також враховує те, що наявність вказаних законодавчо визначених обставин для формування податкового кредиту є обов'язковою, але не безумовною підставою для визнання правомірності такого формування за умови, якщо податковий орган доведе, що відомості у документах, на підставі яких вони сформовані, не відповідають дійсності, в т.ч., коли господарські операції з придбання товарів (робіт чи послуг) не мали реального характеру.

Відповідно п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України право платника податку на податковий кредит ставиться в залежність від отримання податкової накладної, а не від сплати його контрагентами податку до бюджету та їх знаходження за юридичними адресами після здійснення господарських операцій.

Відповідачем не надано до суду жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податків, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускали його контрагенти, або, що діловою метою здійснення господарських взаємовідносин із даним суб'єктом господарювання є лише одержання позивачем податкової вигоди.

Апелянтом ані суду першої. Ані суду апеляційної інстанції не надано доказів того, що договори, сторонами якого є ТОВ Соя Агро-Транс та його контрагенти, укладені з метою, що завідомо суперечить інтересам держави, в т.ч., в частині ухилення від сплати податків в передбаченому законом обсязі та отримання незаконної податкової вигоди, та в матеріалах справи такі докази відсутні.

Крім того, відповідачем не доведено та не спротсовано, що контрагенти позивача створені з відома або за участі позивача з метою ухилення від сплати податків, порушення економічних інтересів держави.

Правова позиція Верховного Суду України у розглядуваній категорії спорів, відображена, зокрема, в постанові від 31.01.2011 року № 14/11 у справі за позовом закритого акціонерного товариства Мукачівський лісокомбінат до Мукачівської ОДПІ в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення. Так, за тотожних обставин та на підставі вказаних норм закону Верховний Суд України дійшов висновку про те, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Такий висновок Верховного суду України узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі Булвес проти Болгарії Європейський Суд з прав людини в рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Таким чином, зобов'язання контрагента позивача не спричиняють цивільно-правових чи податкових наслідків для позивача, так само позивач не може нести відповідальність за будь-які порушення законодавства вчинені його контрагентами.

Жодних інших обставин для невизнання первинних документів Товариства з обмеженою відповідальністю Соя Агро-Транс та неврахування господарських відносин позивача з його контрагентами за спірний період при визначенні об'єкту оподаткування, у акті перевірки не наведено, аналізу господарської діяльності між позивачем та його контрагентами у цьому періоді не проведено, оцінки наданим позивачем первинним документам з точки зору відповідності їх вимогам Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні не надано, у зв'язку з чим, колегія суддів вважає такі висновки податкового органу необґрунтованими.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління .

Відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагентів, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанці, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідача є протиправними та необґрунтованими, враховуючи, що висновки відповідача про нереальність (фіктивність) господарських операцій, наведені в акті, ґрунтуються лише на припущеннях та не відповідають вимогам чинного законодавства України.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність податкових повідомлень-рішень №0000341406 та №0000351406 від 06.04.2017 року.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення адміністративного позову.

Здійснюючи апеляційній розгляд даної справи, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Відповідно до ч.ч. 5, 6 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. У разі проголошення у судовому засіданні тільки вступної та резолютивної частин судового рішення (скорочене рішення) суд повідомляє, коли буде складено повне судове рішення.

З матеріалів справи вбачається, що 10 травня 2018 року в судовому засіданні судом першої інстанції було постановлено рішення у данній справі та проголошено його вступну та резолютивну частини, що підтверджується журналом судового засідання (а.с.98-100, 101 т.4).

Натомість, повний текст судового рішення по данній справі датовано 21 травня 2018 року (а.с.103 т.4).

Колегія суддів зазначає, що вказане процесуальне порушення не впливає на вирішення справи по суті та не є обов'язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, передбаченою частиною 3 статті 217 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.

Керуючись статтями 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10 травня 2018 року у справі № П/811/1171/17 залишити без задоволення.

Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10 травня 2018 року у справі № П/811/1171/17 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 03 вересня 2018 року.

Головуючий суддя: І.В. Юрко

Суддя: С.В. Білак

Суддя: В.А. Шальєва