Постанова

від 03.09.2018 по справі 922/285/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" вересня 2018 р. Справа № 922/285/18

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Білецька А.М., суддя Медуниця О.Є., суддя Терещенко О.І.

секретар судового засідання Бєлкіна О.М.

за участю представників сторін:

позивач – не з'явився

відповідач - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Харківської міської ради (вх. №1322 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від "04" червня 2018 р. у справі № 922/285/18

за позовом Харківської міської ради, м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сміт", м.Харків

про зобов'язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИЛА:

Харківська міська рада звернулась до господарського суду з позовною заявою про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Сміт", м.Харків, протягом шести місяців з дня набрання рішенням суду законної сили забезпечити виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,0853 га по вул.Мало-Мясниціька, 9/11 у місті Харкові та зареєструвати зазначену земельну ділянку в Державному земельному кадастрі. Позовні вимоги позивач обґрунтовує невиконанням з боку відповідача рішення Харківської міської ради від 25.09.2013 № 1269/13, яке є чинним та не оскаржене в установленому законом порядку.

Рішенням господарського суду Харківської області від 04.06.2018 у справі № 922/285/18 (суддя Кухар Н.М.) в позові Харківської міської ради про зобов'язання вчинити певні дії відмовлено.

Харківська міська рада звернулась з апеляційною скаргою на рішення господарського суду Харківської області від 04.06.2018 у справі № 922/285/18, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги про зобов'язання вчинити певні дії задовольнити у повному обсязі.

Зокрема у доводах апеляційного оскарження позивач вважає, що обов'язкове для виконання рішення органу місцевого самоврядування є підставою для зобов'язання відповідача забезпечити виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки площею 0,0853 га по вул. Мало-М'ясницька, 9/111 у м. Харкові в натурі (на місцевості). Також, позивач, посилаючись на ст. 40 Конституції України, ст.ст. 22, 55 Закону України «Про землеустрій», ст. 15 Закону України «Про звернення громадян», ст. 79-1 ЗК, ст. 20 Закону України «Про державний земельний кадастр» зазначає, що ТОВ "Сміт" не вчинило дій щодо виконання рішення Харківської міської ради й до теперішнього часу продовжує користуватися земельною ділянкою з порушенням вимог чинного законодавства, а тому вважає, що зобов'язання вчинити дії щодо виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі та реєстрації зазначеної земельної ділянки в державному земельному кадастрі, що також включає в себе направлення ТОВ "Сміт" до Харківської міської ради відповідного звернення про надання згоди на виготовлення землевпорядної документації, повинні бути вчинені саме відповідачем, як землекористувачем за договором.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 04.07.2018 апеляційну скаргу Харківської міської ради на рішення господарського суду Харківської області від 04.06.2018 у справі № 922/285/18 залишено без руху, оскільки апелянт не надав до суду належних доказів надсилання копії скарги іншій стороні у справі, та надано десятиденний строк з моменту отримання ухвали для усунення недоліків.

12.07.2018 до Харківського апеляційного господарського суду від Харківської міської ради надійшла заява про усунення недоліків разом з доказами належного виконання апелянтом вимог ст.ст. 258, 259 ГПК України.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 16.07.2018 (головуючий суддя Білецька А.М., суддя Медуниця О.Є., суддя Терещенко О.І.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Харківської міської ради на рішення господарського суду Харківської області від 04.06.2018 у справі № 922/285/18 та призначено до розгляду на 03.09.2018 об 10:30 год.

Позивач відзив на апеляційну скаргу не надав, в призначене судове засідання не з'явився, про час та місце судового розгляду справи позивач був повідомлений належним чином, що підтверджується зворотним повідомленням за № 6100138623510 про вручення поштового відправлення уповноваженій особі Харківської міської ради.

Відповідач в призначене судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвала про призначення справи до розгляду від 16.07.2018, яка була направлена судом рекомендованими листом з повідомленнями про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 61125, м. Харків, вул. Малом'ясницька, 9/11, повернулась до суду з позначкою пошти «за закінченням терміну зберігання».

Відповідно до п. 99 постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270 “Про затвердження Правил надання послуг поштового зв'язку”, рекомендовані поштові відправлення, у тому числі рекомендовані листи з позначкою “Судова повістка”, які не були вручені під час доставки, повторні повідомлення про надходження реєстрованих поштових відправлень, під час доставки за зазначеною адресою або під час вручення в об'єкті поштового зв'язку вручаються адресату.

У разі відсутності адресата до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення.

З пунктів 99 та 116 указаних Правил вбачається, що повернення поштою рекомендованого листа з позначкою “Судова повістка” з зазначенням причини “за закінченням терміну зберігання” можливо тільки у разі, якщо під час доставки поштою його не можна було вручити адресату або його уповноваженому представнику (відправлення не вручене під час доставки), та якщо на вкладене до абонентської скриньки адресата повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення адресат не відреагував – не звернувся на пошту для отримання судової повістки, проте відправлення чекало адресата (зберігалося) на пошті встановлений законом строк, і лише після його сплину було повернуто за зворотною адресою.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання листа з ухвалою суду та повернення його до суду з поміткою “повернуто відправнику за закінченням терміну зберігання” є наслідком свідомого діяння (бездіяльності) апелянта щодо його належного отримання, тобто є власною волею відповідача.

Разом з тим, відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що судом апеляційної інстанції вжито належних заходів щодо повідомлення сторін про час та місце судового розгляду справи, явка представників сторін судом обов'язковою не визнавалась, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 120, ст. 202, ст. 270 ГПКУкраїни, вважає за можливе розглянути справу за відсутністю представників сторін за наявними в ній матеріалами.

Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 18.10.2001 на підставі рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 07.03.2000 № 267 між Виконавчим комітетом Харківської міської ради (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сміт" (відповідач) було укладено договір на право тимчасового користування землею, згідно п. 1.1. якого позивач надав, а відповідач прийняв у спільне тимчасове користування визначену частку на земельну ділянку, за адресою: м. Харків, вул. Малом'ясницька, 9/11, площею 0,0833 га (у тому числі інших угідь - 0,0833 га), згідно з планом землекористування.

Як вбачається зі змісту п. 1.2. договору, земельну ділянку надано у спільне тимчасове користування строком до 01.01.2024 року для експлуатації та обслуговування проїзду і складської будівлі.

Відповідно до п. 2.1. договору, плата за землю вноситься землекористувачем щомісячно у вигляді земельного податку у розмірі 528,14 грн. до 31.12.2001 року, а з 01.01.2002 року - 776,67 грн. на зазначений рахунок не пізніше п'ятнадцятого числа наступного місяця.

Договір набуває чинності з моменту його реєстрації.

Даний договір зареєстровано в книзі записів договорів на право тимчасового користування землею 17.12.2001 за № 2623 виконкомом Харківської міської ради.

Звертаючись до господарського суду, позивач зазначив про те, що рішенням Харківської міської ради від 03.07.2013 № 1209/13 затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013.

Пунктом 1.1. вищевказаного рішення затверджено базову вартість одного квадратного метра земель міста Харкова у сумі 291,18 грн., яка отримана на підставі витрат на освоєння і облаштування території міста станом на 01.01.2013 та підлягає в подальшому індексації в порядку, встановленому законодавством України.

Пунктом 2 рішення встановлено, що це рішення вводиться в дію з моменту оприлюднення в установленому порядку, а нормативна грошова оцінка земель міста Харкова станом на 01.01.2013 застосовується з 01.01.2014.

Згідно п.п. 2, 3 рішення Харківської міської ради від 25.09.2013 № 1269/13 "Про затвердження Порядку впровадження нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станам на 01.01.2013", плата за землю на підставі даних "Технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013" вводиться в дію з 01.01.2014.

Відповідно до п. 2.2. Порядку впровадження нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013, затвердженого рішенням Харківської міської ради від 25.09.2013 № 1269/13, управління Держземагентства у м. Харкові Харківської області надає інформацію про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки у формі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки згідно з чинним законодавством.

Пунктом 4 вищевказаного рішення зобов'язано орендарів земельних ділянок, які перебувають у їх користуванні на підставі договорів оренди, укладених протягом 1994-1998 років та 1999-2003 років, та які були передані у користування без проведення державної реєстрації цих земельних ділянок:

- укласти із розробниками документації із землеустрою договори на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) стосовно земельних ділянок, переданих їм у користування без проведення державної реєстрації таких земельних ділянок (без присвоєння їм кадастрового номеру);

- забезпечити складання та прийняття технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) у строк, що не перевищує 2 календарних місяців з дня набрання чинності цим Рішенням;

- не пізніше 31.12.2013 року вчинити дії, спрямовані на подання складеної (розробленої) технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) до Управління Держземагентства у м.Харкові для здійснення Державним кадастровим реєстратором державної реєстрації (із присвоєнням кадастрового номеру) земельних ділянок, переданих у користування без проведення їх державної реєстрації (в тому числі, у разі, коли відомості про земельні ділянки, право користування на які виникло до 2004 року, не внесені до державного реєстру земель);

- повідомити Департамент земельних відносин Харківської міської ради про здійснення державної реєстрації відповідної земельної ділянки із зазначенням присвоєного кадастрового номеру та долученням копії витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, який було видано на підтвердження державної реєстрації земельної ділянки.

Пунктом 5 рішення Харківської міської ради від 25.09.2013 № 1269/13 Департамент земельних відносин Харківської міської ради зобов'язано попередити всіх землекористувачів (орендарів) земельних ділянок, реєстрація яких у Державному земельному кадастрі не здійснена, про необхідність приведення розміру плати за землю відповідно до вимог чинного законодавства.

На виконання вищевказаного рішення Харківської міської Департаментом земельних відносин на адресу відповідача був направлений лист за № 1058/0/225-14 від 30.01.2014, в якому повідомлено про необхідність в строк до 01.04.2014:

- забезпечити виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);

- подати складену (розроблену) технічну документацію щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) до Управління Держземагенства у м.Харкові для здійснення реєстрації земельної ділянки із присвоєнням кадастрового номеру;

- повідомити Департамент земельних відносин Харківської міської ради про здійснення державної реєстрації земельної ділянки та надати копію витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку на підтвердження державної реєстрації цієї земельної ділянки;

- привести розмір плати за землю відповідно до вимог чинного законодавства.

Крім того, Департамент земельних відносин попередив відповідача про те, що у разі невиконання зазначених дій у встановлений строк, Департаментом буде підготовлена пропозиція до Юридичного департаменту для вжиття заходів щодо спонукання до здійснення дій стосовно реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі.

Вказаний лист був залишений відповідачем без відповіді та задоволення, що і стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Вирішуючи даний господарський спір, суд першої інстанції виходив з обставин, за якими встановив, що рішення Харківської міської ради від 25.09.2013 № 1269/13 "Про затвердження "Порядку впровадження нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013" (яке введено в дію з 01.01.2014), на яке позивач посилається обґрунтовуючи позов, не містить згоди на відновлення меж земельної ділянки, а містить приписи лише на укладення із розробником документації відповідного договору та забезпечення складення технічної документації у строк, що не перевищує 2 календарних місяців з дня набрання ним чинності, тобто до 01 березня 2014 року включно.

Отже, суд першої інстанції вважав, що дане рішення Харківської міської ради вичерпало свою дію після 1 березня 2014 року. Доказів внесення змін до рішення Харківської міської ради як в частині строків, встановлених пунктом 4, так і в частині надання згоди користувачам на встановлення меж земельних ділянок поза межами раніше встановленого строку, яке б слугувало підставою для розроблення технічної документації, позивачем не надано.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що за відсутності рішення про надання згоди на відновлення меж земельної ділянки технічна документація не може бути розроблена ТОВ "Сміт", а у разі її розроблення така документація не буде відповідати вимогам ст. 55 Закону України "Про землеустрій".

Судом також встановлено, що власниками нежитлових приміщень, розташованих за адресою: вул.Малом'ясницькій, 9/11 у м.Харкові, окрім відповідача, також є:

- Приватна фірма "ОВП" (нежитлові приміщення: підвалу № 11-15, ІІ, загальною площею 301,8 кв.м.; 1/2 частина приміщень підвалу № 18-22 загальною площею 63,45 кв.м.; 1-го поверху № 3, 3-А, 4, 12 загальною площею 148,9 кв.м.; 2-го поверху № 13, 13-А, загальною площею 12,9 кв.м. в літ. "А-3"; нежитлові приміщення № 4, 6 загальною площею 31,5 кв.м. в літ. "Б-1");

- Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма "Віра" (нежитлові приміщення: підвалу № 1-10, 16, 17, І, ІІІ загальною площею 305,8 кв.м., 1/2 частина приміщень підвалу № 18-22 загальною площею 63,45 кв.м.; 1-го поверху № 8, 8-А, 9, 10 загальною площею 72,0 кв.м.; 2-го поверху № 2-8, 10 загальною площею 170,2 кв.м.; 3-го поверху № 8, площею 8,8 кв.м. в літ. "А-3"; приміщення № 2 площею 12,1 кв.м. в літ. "В-1"; нежитлова будівля літ. "И-1" загальною площею 81,6 кв.м.).

Як зазначає позивач, на час реєстрації прав власності четвертим власником будівлі по вул.Малом'ясницькій, 9/11 було Товариство з обмеженою відповідальністю "Вікторія", яке в подальшому відступило права власності на своє нерухоме майно іншій особі, докази на підтвердження чого у відповідача відсутні.

Враховуючи, що ТОВ "Сміт" є лише власником частини нежитлових приміщень по вул. Малом'ясницькій, 9/11 у м. Харкові, суд першої інстанції дійшов висновку про неможливість здійснити виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для окремих нежитлових приміщень, оскільки неможливо сформувати земельну ділянку, як об'єкт цивільних прав та визначити її межі, які б поширювалися на підземний та наземний простір, як це визначено статтею 79 Земельного кодексу України.

          Оскільки частки кожного власника нежитлових приміщень у будівлі не визначені та не зареєстровані, у зв'язку з чим суд вважав також неможливим визначити право користування земельною ділянкою кожним власником нежитлових приміщень пропорційно їх часток у праві власності на будівлю, як це передбачено частиною 4 статті 120 Земельного кодексу України.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що договір на право тимчасового користування землею був укладений лише з метою врегулювання плати за землю, а не користування земельною ділянкою, та даний договір не відповідає положенням чинного на той час Земельного кодексу України (в редакції 1990 року), положенням Земельного кодексу України від 25.10.2001, Закону України "Про оренду землі" та є нікчемним.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги позивача визнані господарським судом Харківської області необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

З висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог погоджується колегія суддів, виходячи з наступного.

Так, на час укладення спірного договору від 18.10.2001 суспільні відносини щодо тимчасового користування землею регулювалися Земельним кодексом України (у редакції, яка була чинною з 15.05.1992 по 31.12.2001), Законом України “Про оренду землі” від 06.10.1998, Законом України “Про плату за землю” від 03.07.1992.

Отже, на момент укладення договору від 18.10.2001 чинним законодавством було передбачено можливість укладення як договору про право тимчасового користування землею, так і договору оренди як особливого виду договору користування землею. Зазначені два види договорів хоча і регулювали тотожні відносини у сфері землекористування, але мали суттєві відмінності.

Право довгострокового тимчасового користування землею та право довгострокового тимчасового користування землею на умовах оренди становили різні види договорів, на підставі яких громадяни та юридичні особи отримували різні за змістом види прав на земельні ділянки.

При цьому Конституційний Суд України в Рішенні у справі про постійне користування земельними ділянками від 22.09.2005 № 5-рп/2005 зазначив, що чіткого розмежування випадків, коли земельні ділянки можуть надаватися у користування для ведення селянського (фермерського) господарства, а коли – в оренду, у Земельному кодексі України не здійснено. Наведене свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам на їх вибір забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь-якому разі виключалася як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв'язку з непереоформленням правового титулу (пункт 5.3 мотивувальної частини Рішення).

25.10.2001 прийнято та введено у дію з 01.01.2002 чинний Земельний кодекс України, а Земельний кодекс України у редакції від 13.03.1992 втратив чинність. На відміну від попереднього, чинний Земельний кодекс України не передбачає можливості набуття та здійснення такого права на землю як право тимчасового довгострокового користування землею, а містить положення про набуття та здійснення права оренди землі.

Водночас пунктом 7 розділу Х “Перехідні положення” чинного Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи, які одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Отже, оскільки договір на право тимчасового користування землею № 2623 було укладено 18.10.2001 строком до 01.01.2024, то на час введення у дію чинного Земельного кодексу України договір не втратив чинності, у зв'язку з чим відповідач зберіг право тимчасового довгострокового користування землею, що виникло на підставі укладеного із Виконавчим комітетом Харківської міської ради договору.

Окрім того, з 01.01.2011 набрав чинності Податковий кодекс України і втратив чинність Закон України “Про плату за землю”.

Відповідно до статті 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Згідно з підпунктом 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України земельний податок – обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Відповідно до положень статті 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, оформлений та зареєстрований відповідно до законодавства. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки.

Отже, норми статті 288 Податкового кодексу України підлягають застосуванню до земельних правовідносин, заснованих на договорі оренди.

Оскільки договір на право тимчасового користування землею № 2623 було укладено 18.10.2001, тобто після прийняття і введення у дію Закону України “Про оренду землі”, є всі підстави вважати, що цей договір не є різновидом договору оренди землі і до нього не можуть застосовуватися як положення Закону України “Про оренду землі”, так і положення статті 288 Податкового кодексу України (аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України у постановах від 15.03.2017 у справі № 910/26993/15, від 22.05.2018 у справі № 922/3065/17 від 06.06.2018 у справі № 922/3737/17).

Стосовно доводів апелянта про те, що обов'язкове для виконання рішення органу місцевого самоврядування є підставою для зобов'язання відповідача забезпечити виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки, колегія суддів звертає увагу, що за змістом частин 1, 2 статті 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. Отже, за наявності договірних відносин, рішення однієї із сторін договору не може вносити зміни до прав та обов'язків сторін без внесення змін до договору у визначений законом спосіб.

Відповідно до ч.ч. 1,3,4 ст. 67 Закону України "Про землеустрій" фінансування робіт із землеустрою здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів, коштів юридичних осіб, громадян та інших джерел, не заборонених законом. На землях комунальної власності за рахунок коштів місцевих бюджетів фінансуються роботи із землеустрою щодо встановлення в натурі (на місцевості) меж адміністративно-територіальних одиниць, складання схем землеустрою, розроблення техніко-економічних обґрунтувань з використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, інвентаризації земель. Роботи із землеустрою можуть фінансуватися відповідно до укладених договорів за рахунок коштів громадян, юридичних осіб та інших джерел, не заборонених законом.

Умовами договору на право тимчасового користування землею № 2623 від 18.10.2001 не передбачено покладення на відповідача витрат із виготовлення вказаної документації.

Водночас, зі змісту статті 67 Закону України "Про землеустрій" не вбачається, що обов'язок із фінансування робіт із землеустрою може бути покладений на землекористувача на підставі рішення органу місцевого самоврядування, за відсутності таких умов в договорі.

При виборі і застосуванні норм права до спірних відносин, колегія суддів, відповідно до ч. 4. ст. 236 Господарського процесуального кодексу України враховує висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 06.06.2018 у справі № 922/3737/17.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог Харківської міської ради про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Сміт", м. Харків, протягом шести місяців з дня набрання рішенням суду законної сили забезпечити виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,0853 га по вул.Мало-Мясниціька, 9/11 у місті Харкові та зареєструвати зазначену земельну ділянку в Державному земельному кадастрі.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Позивач під час розгляду його апеляційної скарги не надав жодного належного матеріального доказу обґрунтованості та правомірності наведених в апеляційній скарзі доводів. Підстав для скасовування або зміни оскаржуваного рішення не вбачається. Доводи апелянта по суті скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в рішенні суду висновків.

Керуючись ст.ст. 254, 269, п.1 ч.1 ст. 275, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Харківської міської ради залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 04.06.2018 у справі № 922/285/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів в порядку ст. 286 -291 ГПК України.

Головуючий суддя Білецька А.М.

Суддя Медуниця О.Є.

Суддя Терещенко О.І.