Рішення

від 28.08.2018 по справі 152/380/18

ШАРГОРОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 152/380/18

2/152/215/18

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

28 серпня 2018 року м. Шаргород

Справа №152/380/18

Провадження №2/152/215/18

Шаргородський районний суд

Вінницької області

в складі:

головуючого судді - Славінської Н.Л.,

з участю:

секретаря судового засідання - Бабиної І.Д.,

позивача - ОСОБА_1,

представників позивача - адвоката ОСОБА_2, ОСОБА_3,

представників відповідача - ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6 сільської ради Шаргородського району Вінницької області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини,

встановив:

ОСОБА_7 виклад позиції позивача та заперечень відповідача

1. Виклад позиції позивача - ОСОБА_1

15.03.2018 року ОСОБА_1М звернувся до Шаргородського районного суду з вказаною позовною заявою, в якій зазначив, що 04.08.2008 року померла ОСОБА_8, котра на день смерті проживала і була зареєстрована в ІНФОРМАЦІЯ_1.

З ОСОБА_8 він перебував у добрих стосунках, декілька років допомагав останній по господарству.

Після смерті ОСОБА_8 залишилося спадкове майно, яке складається, в тому числі, із земельної ділянки та земельної частки (паю), що розташовані на території ОСОБА_6 сільської ради.

Він є спадкоємцем після смерті ОСОБА_8 за заповітом від 10.02.2003 року.

При зверненні до нотаріуса з метою оформлення спадщини після смерті ОСОБА_8 йому відмовлено у оформленні у зв'язку із пропуском строків звернення з заявою про прийняття спадщини.

Причиною пропуску строку звернення до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини стало те, що він не знав про наявність заповіту та вважав, що спадщину після смерті останньої прийняла її дочка - ОСОБА_9 Про існування заповіту ОСОБА_8 на своє ім'я він дізнався тільки в жовтні 2017 року, після чого звернувся у ОСОБА_6 сільську раду з приводу видачі йому дублікату заповіту. Працівниками ОСОБА_6 сільської ради про існування заповіту на його ім'я він повідомлений не був. Зазначену причину пропуску строку для прийняття спадщини вважає поважною.

Просить визначити йому додатковий строк для подання заяви нотаріусу про прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті 04.08.2008 року ОСОБА_8, в два місяці.

Крім того, позивач ОСОБА_1 19.04.2018 року подав до суду заяву по суті - відповідь на відзив, у якій зазначив, що відзив відповідача - ОСОБА_6 сільської ради Шаргородського району Вінницької області є необґрунтованим і надуманим. Так, він, як спадкоємець за заповітом після смерті ОСОБА_8, що сталася 04.08.2008 року, не звернувся вчасно до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини через поважну причину, пов'язану з об'єктивними, непереборними та істотними труднощами, оскільки із спадкодавцем він не проживав, про вчинення заповіту на своє ім'я спадкодавцем та посадовою особою органу місцевого самоврядування не повідомлявся, а про наявність заповіту дізнався від ОСОБА_10, котра тричі приходила до нього із повідомленням про необхідність піти в ОСОБА_6 сільську раду і відмовитися від спадкування за заповітом, тобто через понад 9 років після смерті спадкодавця. Відразу після цього 31.10.2017 року він звернувся у ОСОБА_6 сільську раду із заявою про видачу йому дублікату заповіту на його ім'я. На даний час заповіт не змінений та не скасований і він є єдиним спадкоємцем майна померлої ОСОБА_8 за заповітом.

Так як посадові особи органу місцевого самоврядування не вчиняли жодних дій щодо розшуку його та повідомлення про існування заповіту ОСОБА_8 на його ім'я відповідно до ст.63 ЗУ Про нотаріат , то він пропустив шестимісячний строк, встановлений для прийняття спадщини з поважної причини.

Крім того, вважає необґрунтованим ствердження представника ОСОБА_6 сільської ради про те, що був ще один спадкоємець після смерті ОСОБА_8 - донька останньої ОСОБА_9О, яка померла 31.07.2009 року, оскільки нотаріально завірена копія відповідної спадкової справи, відкритої за заявою ОСОБА_9, до суду не надана.

В судовому засіданні у вступному слові та в заключному слові позивач ОСОБА_1 та його представники - адвокат ОСОБА_2 (а.с.130-132) та ОСОБА_3 (а.с.133) підтримали позов, зсилаючись на ті самі доводи. Просили визначити позивачеві додатковий строк для подання заяви нотаріусу про прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті 04.08.2008 року ОСОБА_8, в два місяці.

Також, позивач ОСОБА_1 пояснив, що він та члени його сім'ї перебували у добрих стосунках з сім'єю спадкодавця. Він, його дружина та батьки допомагали ОСОБА_8 по господарству, обробляли город, сіяли та збирали сіно, також приносили куплені за власні кошти продукти: крупи, олію, хліб, молоко. Так, йому відомо від батьків, що ОСОБА_8 була його далекою родичкою, але між ним та ОСОБА_8 не було ніяких домовленостей щодо утримання останньої. Про смерть ОСОБА_8 він дізнався зі слів своїх батьків, які були присутні на похороні, проте він не був на похороні. Також, йому відомо, що у ОСОБА_8 була дочка ОСОБА_9 Після смерті ОСОБА_8 він не цікавився майном останньої. Також, йому не було відомо ні про який документ, в тому числі - заповіт, який би складався ОСОБА_8 на його ім'я. Про заповіт він дізнався лише у жовтні 2017 року від колишньої листоноші с. Хоменки ОСОБА_10 В той час, як він знаходився на роботі, ОСОБА_10 двічі приходила до нього додому, повідомляла рідним, щоб він прийшов у сільську раду і підписав там якісь документи. Коли листоноша прийшла втретє, вийшов його син, якого остання запитала, чому батько не йде до сільської ради, після чого син йому зателефонував і він по телефону поговорив із ОСОБА_10 та дізнався від останньої, що існує заповіт на його ім'я і що ОСОБА_10Г просить відмовитися від заповіту. Ні працівники ОСОБА_6 сільської ради, ні будь-які інші особи, в тому числі сама ОСОБА_8 не повідомляли його про наявність заповіту. 31.10.2017 року він звернуся до секретаря Хоменківської сільської ради ОСОБА_11 з метою з'ясувати, у зв'язку із чим його викликали у сільську раду, на що остання повідомила, що ніяких викликів йому не направляла. На своє запитання про те, чи є якісь документи у сільські раді на його ім'я, про які він не був повідомлений працівниками сільської ради та не обізнаний, секретар сільської ради повідомила, що наявний заповіт ОСОБА_8 Того ж дня він написав заяву у ОСОБА_6 сільську раду та отримав дублікат заповіту від секретаря сільської ради. Чи є спадкоємці на обов'язкову частку у спадщині ОСОБА_8 - йому не відомо.

Крім того, позивач зазначив, що два місяці після отримання ним дублікату заповіту, ОСОБА_6 сільський голова ОСОБА_5 не підписувала йому довідку про те, що ОСОБА_8 проживала у с. Хоменки, яка була видана тільки на початку 2018 року, після чого він одразу звернувся до нотаріуса з метою оформлення спадщини, але отримав постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії через пропуск строків для прийняття спадщини.

Представник позивача - адвокат ОСОБА_2 суду пояснила, що 04.08.2008 року померла ОСОБА_8, з якою сім'я позивача перебувала у добрих відносинах, зокрема надавала останній продукти та іншу допомогу. Про наявність заповіту на ім'я позивача останній дізнався лише у кінці 2017 року, після чого звернувся до нотаріуса, де йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину через пропуск строку прийняття спадщини. Спадкову справу після смерті ОСОБА_8 відкрито за заявою позивача ОСОБА_1, який є єдиним спадкоємцем після смерті останньої, інших спадкоємців немає, оскільки спадкова справа не відкрита за заявою інших осіб. Відомо, що у спадкодавця була дочка - інвалід дитинства ОСОБА_9 Вважає, що якби були інші спадкоємці, нотаріус не відкрив би спадкової справи за зверненням ОСОБА_1, який пропустив строк звернення до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини. Вказаний заповіт спадкодавцем не змінювався та не відмінювався, не скасовувався у судовому порядку, а тому є дійсним та відповідає дійсній волі спадкодавця. Так як заповіт є дійсним, то позивач бажає оформити спадщину після смерті ОСОБА_8, але перешкодою цьому є пропуск ним строків для прийняття спадщини. Строк для прийняття спадщини ОСОБА_1 пропустив з поважної причини, а саме через необізнаність про наявність заповіту, оскільки посадова особа ОСОБА_6 сільської ради, відповідальна за вчинення нотаріальних дій, в порушення вимог ст.63 ЗУ Про нотаріат , не здійснила повідомлення позивача про наявність заповіту, не викликала спадкоємця шляхом публічного оголошення в пресі. Просить суд застосувати правову позицію, висловлену Верховним Судом України у справі №6-496цс17 від 06.09.2017 року, відповідно до якої необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у випадку, якщо спадкоємець не був належним чином повідомлений нотаріусом про наявність заповіту і не був розшуканий у встановленому законом порядку. Жоден свідок, запрошений відповідачем, не повідомив суду про обставини обізнаності позивача із тим, що на його ім'я наявний заповіт ОСОБА_8, оскільки свідки повідомили суду, що не були свідками ні посвідчення заповіту, ні передачі ОСОБА_8 заповіту ОСОБА_1 чи повідомлення йому іншим чином у шестимісячний строк після смерті ОСОБА_8 про наявність заповіту.

Представник позивача ОСОБА_3 пояснила, що позивач довідався про наявність заповіту на його ім'я від імені ОСОБА_8 від секретаря Хоменківської сільської ради ОСОБА_11, яка на запитання позивача повідомила, що такий заповіт наявний. Вперше ОСОБА_1 дізнався, що є заповіт, у жовтні 2017 року від ОСОБА_10, яка кілька разів приходила та запрошувала позивача піти у сільську раду і відмовитися від заповіту, мотивуючи тим, що вона перед смертю доглядала ОСОБА_8 та ОСОБА_9 і саме вона бажає оформити спадщину після смерті ОСОБА_8 Дізнавшись від ОСОБА_10 про наявність заповіту та переконавшись у тому, що заповіт дійсно існує із слів секретаря сільської ради, позивач написав заяву про отримання дублікату заповіту, щоб ознайомитись із його змістом. Отримавши дублікат заповіту, позивач мав намір оформити спадщину, проте, нотаріусом було відмовлено у оформленні через пропуск строку для прийняття спадщини. Цей строк позивач пропустив з поважних причин, так як не був повідомлений жодним чином жодною особою, в тому числі і посадовою особою сільської ради, яка посвідчувала заповіт, що він є спадкоємцем ОСОБА_8 за заповітом.

2. Виклад заперечень відповідача

Представник відповідача - ОСОБА_6 сільської ради Шаргородського району Вінницької області сільський голова ОСОБА_5 11.04.2018 року подала до суду відзив на позовну заяву ОСОБА_1 (а.с.15-16).

У поданій 11.04.2018 року заяві по суті (а.с.15-16) - відзиві на позовну заяву відповідач зазначає про невизнання позову ОСОБА_1 та просить відмовити у позові з наступних підстав.

Як відомо сільській раді, 10.02.2003 року батько позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_12 привіз до сільської ради ОСОБА_8, де остання повідомила секретаря Німак О.В. про намір зробити заповіт на ім'я ОСОБА_12, які пообіцяли доглядати за нею та її дочкою - інвалідом дитинства ОСОБА_9 При цьому догляд за ними мала здійснювати сім'я ОСОБА_12, тоді як заповіт ОСОБА_8 зробила на позивача. Після посвідчення та отримання примірника заповіту ОСОБА_8 забрав батько позивача. В подальшому, як сільській раді стало відомо, сім'я позивача певний час допомагала сім'ї ОСОБА_8, проте згодом батьки позивача приїхали до спадкодавця та повернули заповіт, зсилаючись на те, що не в змозі більше допомагати ОСОБА_8, так як вони похилого віку та самі потребують допомоги від сина. При цьому матір позивача ОСОБА_13 пропонувала сусідам ОСОБА_8 взяти на себе обов'язки щодо допомоги останній, про що дізналася листоноша ОСОБА_10 та погодилася доглядати за ОСОБА_8 та її дочкою - ОСОБА_9

При цьому, ОСОБА_10 проживала з ОСОБА_8 та її дочкою, здійснювала догляд за останніми, а після смерті здійснила їх поховання, на що отримувала кошти на поховання та продовжує доглядати за їх могилами.

Вважає, що позивач ОСОБА_1 знав про заповіт та смерть ОСОБА_8 і її дочки, як і про те, що спадщину ОСОБА_8 прийняла дочка останньої, котра проживала із спадкодавцем на час смерті та була особою з інвалідністю.

Крім того, відповідачем - ОСОБА_6 сільською радою 25.04.2018 року подано до суду заперечення на відповідь на відзив ОСОБА_1 у яких зазначено, що позовні вимоги ОСОБА_1 сільська рада не визнає. Відповідно до вимог ст.ст.1241, 1261, 1268 ЦК України та з врахуванням відповідної довідки МСЕК, ОСОБА_9 мала право щонайменше на обов'язкову частку в спадщині матері ОСОБА_8, незалежно від того чи заведена спадкова справа після смерті спадкодавця, а позивачу було достеменно відомо про заповіт та смерть спадкодавця ОСОБА_8, на похоронах якої останній був присутній разом з своєю сім'єю.

У судовому засіданні у вступному слові та заключному слові представники відповідача - ОСОБА_6 сільський голова ОСОБА_5 та ОСОБА_4, що діє на підставі довіреності (а.с.84), не визнали позовних вимог ОСОБА_1, просили відмовити у задоволенні позову.

Заперечуючи щодо позову, ОСОБА_5 пояснила, що позивач ОСОБА_1 був обізнаний про існування заповіту. На її думку логічним було складання ОСОБА_8 заповіту на члена сім'ї ОСОБА_1, які доглядали сім'ю ОСОБА_8, допомагали. Вважає, що той, на ім'я кого особа складає заповіт, повинен обходити заповідача, який залишає своє майно спадкоємцеві. Їй відомо зі слів працівників сільської ради, що ОСОБА_8 примірник заповіту відразу віддала батькові позивача - ОСОБА_13 Батько позивача не міг не повідомити сина, з яким проживає у одному будинку, про наявність заповіту. Тому вважає, що ОСОБА_1 був обізнаний про наявність заповіту і строк звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини позивач пропустив без поважних причин. Також вважає, що батьки позивача порядно поступили, коли повернули заповіт ОСОБА_8, так як не могли більше обходити сім'ю останньої через похилий вік. До смерті ОСОБА_8 та доньку останньої - ОСОБА_9 доглядала ОСОБА_10, проживала з ними, надавала допомогу, але, на її думку, саме через необізнаність із законодавством ОСОБА_8 не склала заповіт на ім'я ОСОБА_10, так як вважала, що повернення батьками позивача заповіту свідчить про його скасування.

Вважає, що з точки зору людської моральності, позивачеві потрібно відмовитися від спадщини ОСОБА_8, яку до самої смерті доглядав не він, а ОСОБА_10

Також ОСОБА_5 зазначила, що із морально-етичних міркувань є несправедливим, якщо позивач успадкує майно ОСОБА_8, оскільки на день смерті останньої з нею проживала донька - ОСОБА_9, яка прийняла спадщину, хоча не оформила. Спадщина після смерті ОСОБА_8, на її думку, повинна перейти до територіальної громади.

Крім того, ОСОБА_5 пояснила, що ствердження позивача про те, що він два місяці не міг отримати довідку про місце проживання спадкодавця, не відповідає дійсності. Працівники сільської ради перевірили погосподарські книги і видали вказану довідку, проте ОСОБА_1 вимагав, щоб у довідці не було зазначено про те, що у ОСОБА_8 була дочка, з якою остання разом проживала на момент смерті, що відповідало дійсним обставинам.

До того ж, ОСОБА_5 пояснила, що всі свідки, які були викликані для допиту в судовому засіданні, залякані ОСОБА_1, оскільки в судовому засіданні вони повідомили про інші обставини щодо обізнаності позивача із наявністю заповіту, ніж розповідали в селі Хоменки жителям села.

Представник ОСОБА_6 сільської ради - ОСОБА_4 просив у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, посилаючись на те, що позивач, його дружина та батьки приблизно 15 років здійснювали догляд за ОСОБА_8, у зв'язку із чим остання склала заповіт на ім'я позивача. Фактично, було укладено усний договір довічного утримання. Саме через недбалість секретаря Хоменківської сільської ради, яка не роз'яснила ОСОБА_8 різниці між заповітом і договором довічного утримання та посвідчила заповіт, обмежено право іншої особи на оформлення спадщини. Позивач, на його думку, свідомо пропустив строк для прийняття спадщини, так як знав та міг знати про наявність заповіту. Про вказану обставину свідчить той факт, що доки батьки позивача не повернули заповіт ОСОБА_8, то ОСОБА_1 разом із дружиною та батьками допомагали ОСОБА_8, а після повернення заповіту заповідачеві, перестав ходити до ОСОБА_8 та надавати будь-яку допомогу. Батьки позивача не бажають давати показання в суді в якості свідків, проте саме їм було відомо про існування заповіту, який останні повернули ОСОБА_8 Батько позивача підвозив спадкодавця ОСОБА_8 у сільську раду, де вона склала заповіт на вимогу родини ОСОБА_1 саме на позивача, після чого примірник заповіту віддала батькові позивача, який не міг не повідомити свого сина про наявність заповіту.

Також вважає, що саме батьки позивача, про виклик яких в якості свідків заявляли клопотання представники відповідача, могли під присягою повідомити суду про обставини обізнаності позивача із тим, що наявний заповіт на його ім'я від імені ОСОБА_8, але вказані особи відмовилися надавати показання суду, зсилаючись на вимоги ст.63 Конституції України і ця відмова прийнята судом, що є обмеженням прав відповідача.

Крім того, на його думку, суд обмежив права відповідача, не давши змоги поставити свідкам запитання про те, чи впливав позивач та члени його сім'ї на надання ними показань.

ІІ. Заяви, клопотання позивача, відповідача

1. 16.04.2018 року від представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 (а.с.50) надійшла до суду заява про допит її в якості свідка у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6 сільської ради про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини (а.с.62).

19.04.2018 року позивачем ОСОБА_1 подано до суду відповідь на відзив (а.с.69).

08.05.2018 року ОСОБА_1 подано клопотання про залучення свідка та заяву про видачу справи для ознайомлення (а.с.86-87).

24.05.2018 року від позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_3 надійшли заяви про відкладення розгляду справи (а.с.107, 109).

13.06.2018 року представником позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подано до суду заяву про видачу для ознайомлення справи (а.с.123).

27.06.2018 року надійшло клопотання від позивача про приєднання доказів до матеріалів справи (а.с.142).

2. Відповідачем - ОСОБА_6 сільською радою Шаргородського району Вінницької області 11.04.2018 року подано до суду відзив на позовну заяву (а.с.15-16).

13.04.2018 року представником відповідача - ОСОБА_6 сільським головою ОСОБА_5 подано до суду заяву про поновлення строку для подання додаткових доказів, клопотання про витребування документів (доказів), а також клопотання про допит у якості свідка та про виклик та допит свідків (а.с.39, 44, 46).

13.04.2018 року представником відповідача - ОСОБА_6 сільської ради - сільським головою ОСОБА_5 подано клопотання про розгляд справи в підготовчому судовому засіданні у відсутності представника відповідача (а.с.48).

25.04.2018 року ОСОБА_6 сільською радою подано до суду заперечення на відповідь на відзив ОСОБА_1 (а.с.73-74).

04.05.2018 року від представника ОСОБА_6 сільської ради - ОСОБА_4 надійшло до суду клопотання, у якому останній просить відкласти розгляд справи (а.с.83-84).

ІІІ. Процесуальні дії у справі

1. Ухвалою суду від 16.03.2018 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_6 сільської ради Шаргородського району Вінницької області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини та відкрито провадження у справі (а.с.11-12).

2. 12.04.2018 року ухвалою суду відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_10 про вступ у справу в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача та задоволено клопотання представника відповідача - ОСОБА_6 сільського голови ОСОБА_5 і відкладено розгляд підготовчого засідання, а також надано строк відповідачеві ОСОБА_6 сільській раді подати до суду письмову заяву про поновлення строку для подання додаткових доказів (а.с.32-33).

3. 16.04.2018 року проведено підготовче судове засідання, закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті (а.с.56-58).

4. Ухвалою суду від 16.07.2018 року задоволено клопотання позивача ОСОБА_1 та встановлено останньому додатковий строк для подання до суду доказів та приєднано до матеріалів цивільної справи докази (а.с.155-156).

5. Ухвалою суду від 16.07.2018 року частково задоволено клопотання представника відповідача ОСОБА_4 та застосовано привід до свідків ОСОБА_14, ОСОБА_15 (а.с.162-163).

6. В судовому засіданні 28.08.2018 року без виходу до нарадчої кімнати, відповідно до вимог ч.ч.4, 5 ст.259 ЦПК України, судом постановлено ухвали про приєднання до матеріалів справи доказів, наданих представником відповідача ОСОБА_5 та про прийняття відмови свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 від давання показань на підставі ст.63 Конституції України та ст.71 ЦПК України.

ІV. Фактичні обставини, встановлені судом, зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, а також докази, відхилені судом та мотиви їх відхилення

Вирішуючи спір, суд встановив, що між сторонами виникли цивільно-правові відносини, що виникають із спадкування, щодо порядку відкриття спадщини, прийняття спадщини та продовження строків для прийняття спадщини.

Судом встановлено, що 04.08.2008 року померла ОСОБА_8, яка по день смерті проживала та була зареєстрована в ІНФОРМАЦІЯ_2 на вул. Миру, буд.54.

Вказані обставини підтверджуються повторним свідоцтвом про смерть серії І-АМ №391956 та довідкою, виданою виконкомом ОСОБА_6 сільської ради 04.01.2018 року за №18 (а.с.5, 9).

У зв'язку із смертю ОСОБА_8 відкрилася спадщина на належне їй майно.

Спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_8 є позивач ОСОБА_1, що підтверджується дублікатом заповіту, який має силу оригіналу і виданий секретарем виконкому ОСОБА_6 сільської ради Шаргородського району Вінницької області ОСОБА_11 31.10.2017 року та зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій сільської ради за №87 (а.с.6).

Із дублікату заповіту вбачається, що ОСОБА_8 на випадок своєї смерті 10.02.2003 року зробила заповітне розпорядження, відповідно до якого все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, все те, що буде належати їй на день смерті і на що вона матиме право за законом, заповіла ОСОБА_1. Цей заповіт було посвідчено 10.02.2003 року секретарем виконкому ОСОБА_6 сільської ради ОСОБА_11 та зареєстровано в реєстрі за №18.

Як вбачається із копій рішень ОСОБА_6 сільської ради від 18.04.2002 року секретарем Хоменківської сільської ради Шаргородського району обрано ОСОБА_11, на яку також покладено обов'язки секретаря виконавчого комітету сільської ради (а.с.173-174).

Відповідно до рішення виконкому ОСОБА_6 сільської ради від 26.09.2002 року за №33 Про затвердження відповідальної особи за здійснення нотаріальних дій по ОСОБА_6 сільській раді , відповідальною особою за здійснення нотаріальних дій по ОСОБА_6 сільській раді визначено секретаря сільської ради ОСОБА_11, а на період відпустки останньої обов'язки секретаря покладено на сільського голову ОСОБА_5 (а.с.175).

Таким чином, судом встановлено, що заповіт, складений ОСОБА_8, 10.02.2003 року посвідчено уповноваженою на те особою органу місцевого самоврядування.

Відповідно до рішення ОСОБА_6 сільської ради від 06.11.2015 року Про обрання секретаря Хоменківської сільської ради 7 скликання та покладення на нього обов'язків секретаря виконавчого комітету , обрано секретарем Хоменківської сільської ради ОСОБА_11, на яку покладено обов'язки секретаря виконкому сільської ради (а.с.176).

16.12.2015 року виконкомом ОСОБА_6 сільської ради за №52 Про призначення відповідальної особи за вчинення нотаріальних дій у виконавчому комітеті ОСОБА_6 сільської ради 7 скликання призначено відповідальною особою за вчинення нотаріальних дій у виконавчому комітеті ОСОБА_6 сільської ради 7 скликання секретаря Хоменківської сільської ради - ОСОБА_11 (а.с.177).

Таким чином, судом встановлено, що дублікат заповіту, складеного ОСОБА_8, видано 31.10.2017 року позивачеві ОСОБА_1 уповноваженою на те особою органу місцевого самоврядування.

Як повідомила суду під час її допиту в якості свідка секретар Хоменківської сільської ради ОСОБА_11, заповіт ОСОБА_8 на день смерті спадкодавця не змінено та не скасовано.

Крім того, заповіт не скасований та не визнаний недійсним у судовому порядку, отже, відповідає дійсній волі заповідача.

Позивач ОСОБА_1 не проживав разом із спадкодавцем ОСОБА_8 на час відкриття спадщини, що стверджував у судовому засіданні позивач, не заперечували представники відповідача, а також вказаний факт підтверджується довідкою ОСОБА_6 сільської ради за №18 від 04.01.2018 року (а.с.9).

Так, із вказаної довідки вбачається, що згідно із записами в погосподарській книзі №10 за 2006-2010 роки по особовому рахунку №730 на час відкриття спадщини разом із спадкодавцем ОСОБА_8 в с. Хоменки Шаргородського району Вінницької області по вул. Миру, буд.54 проживала донька останньої - ОСОБА_9 (а.с.9).

Спадкодавець ОСОБА_8, відповідно до свідоцтва про народження №ЯВ 774032 (а.с.67) була матір'ю ОСОБА_9, котра була особою з ІІ групою інвалідності внаслідок встановленого діагнозу: олігофренія в стадії дебільності на межі імбецильності (а.с.68).

ОСОБА_9 померла 31.07.2009 року, що вбачається із довідки ОСОБА_6 сільської ради за №18 від 04.01.2018 року та копії свідоцтва про смерть серії І-АМ №145876 (а.с.9, 21 на звороті).

У період з 04 серпня до 04 жовтня 2008 року ОСОБА_9 до нотаріуса із заявою про відмову від прийняття спадщини після померлої ОСОБА_8 та про відкриття спадкової справи і оформлення спадщини не зверталася особисто, а також не зверталися її опікуни чи уповноважені нею особи, що підтверджується постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 15.02.2018 року, оскільки підставою для відмови у вчиненні нотаріальної дії нотаріус зазначає пропуск ОСОБА_1 строків для прийняття спадщини, а не наявність спадкової справи, відкритої за заявою іншої особи, яка б оформила спадщину, що залишилася після смерті ОСОБА_8, а також витягом із Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину), відповідно до якого станом на 16.04.2018 року спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_8 - відсутні (а.с.70).

Так як спадкоємець за заповітом ОСОБА_1 не проживав разом із спадкодавцем ОСОБА_8 на час відкриття спадщини, то, в силу вимог ч.1 ст.1269, ч.1 ст.1270 ЦК України, повинен був протягом шести місяців з часу відкриття спадщини подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

ОСОБА_1 не подав вчасно нотаріусу або уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини, у зв'язку із чим 15.02.2018 року державним нотаріусом Шаргородської державної нотаріальної контори Вінницької області ОСОБА_16 відмовлено йому у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом у зв'язку із пропуском строків прийняття спадщини, що підтверджується відповідною постановою (а.с.8).

Як зазначив у позовній заяві та стверджував у судовому засіданні позивач ОСОБА_1 строк звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини ним пропущено з поважної причини.

Поважною причиною пропуску строку звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини ОСОБА_1 зазначає свою необізнаність про наявність заповіту на його ім'я, складеного ОСОБА_8, оскільки орган місцевого самоврядування - ОСОБА_6 сільська рада, посадова особа якої посвідчувала заповіт, не повідомила його ніяким чином після смерті ОСОБА_8 і відкриття спадщини про наявність заповіту, що стало непереборною об'єктивною обставиною, яка перешкодила позивачеві у своєчасному зверненні до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.

Виходячи з роз'яснень, що місяться в абз.6 п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року за №7 Про судову практику у справах про спадкування , вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку для прийняття спадщини, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Суд вважає, що посилання позивача ОСОБА_1 на те, що причиною пропуску строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_8 стало неповідомлення його протягом шести місяців відповідальною за це посадовою особою органу місцевого самоврядування - ОСОБА_6 сільської ради, не здійснення його розшуку, як спадкоємця, - є переконливими, оскільки підтверджуються належними, достовірними, достатніми та допустимими доказами.

Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України).

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (ч.1 ст.78 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч.1 ст.81 ЦПК України).

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.ч.5, 6 ст.81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.ч.1, 2 ст.89 ЦПК України).

Таким чином, під час судового розгляду предметом доказування є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення.

Об'єктом оцінки судом при ухваленні рішення є як докази (фактичні дані, відомості), так і процесуальні джерела, що їх містять (показання свідків, висновки експертів, тощо).

Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, судом досліджено кожний доказ, наданий учасниками справи на підтвердження своїх вимог або заперечень до заяв по суті - позову, відзиву на позов, відповіді на відзив.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка набрала чинності для України з 11.09.1997 року і, відповідно до ст.9 Конституції України, є частиною національного законодавства, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.

У п.24 рішення Європейського суду з прав людини у справі Надточій проти України та в п.23 рішення Європейського суду з прав людини у справі Гурепка проти України №2 наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище, порівняно з опонентом.

В п.23 рішення Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України наголошується, що п.1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, а в п.58 рішення Європейського суд у справі Серявін та інші проти України зазначається про те, що призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті… ОСОБА_15 за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії ).

Відтак, суд, проаналізувавши та оцінивши кожний аргумент, наведений учасниками справи у заявах по суті та в судовому засіданні, а також представлені сторонами докази, констатує той факт, що позивачем надано належні, достовірні, достатні та допустимі докази на підтвердження того, що ним пропущено строки для прийняття спадщини з поважних причин, зокрема, через необізнаність про наявність заповіту ОСОБА_8 на його ім'я, оскільки він не проживав зі спадкодавцем за заповітом, а посадова особа ОСОБА_6 сільської ради, уповноважена на вчинення нотаріальних дій не вчиняла дій щодо розшуку та повідомлення його як спадкоємця за заповітом, у зв'язку із чим про існування заповіту позивачеві стало відомо лише після спливу шестимісячного строку, встановленого для подання заяви про прийняття спадщини, зокрема, 31.10.2017 року.

Відповідно до статті 63 Закону України Про нотаріат в редакції, що діяла на момент відкриття спадщини, державний нотаріус, який одержав від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов'язаний повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких йому відоме. Державний нотаріус може також зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі.

Згідно з пунктами 2, 3, 26, 52 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів, затвердженої наказом від 25.08.1994 року за №22/5, зареєстрованої в МЮ України 26.10.1994 року за №256/466, яка діяла на момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_8, нотаріальні дії у виконавчих комітетах сільських, селищних, міських Рад народних депутатів вчиняють посадові особи, на яких рішенням виконавчого комітету відповідної Ради народних депутатів покладено вчинення цих дій (п.2); у відповідності із статтею 7 Закону Про нотаріат посадові особи виконавчих комітетів, які вчиняють нотаріальні дії, у своїй діяльності керуються законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, а на території Республіки Крим, крім того, - законодавством Республіки Крим, наказами Міністра юстиції України, нормативними актами обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій (п.3); посадові особи виконавчих комітетів, які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують заповіти і довіреності, щодо яких законодавством встановлено обов'язкову нотаріальну форму (п.26); посадова особа виконавчого комітету, яка одержала від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов'язана повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких їй відоме. Посадова особа виконавчого комітету може також зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі (п.52).

Як пояснила в судовому засіданні представник відповідача - ОСОБА_6 сільський голова ОСОБА_5, ні нею, ні ОСОБА_11, відповідальною посадовою особою за вчинення нотаріальних дій на території ОСОБА_6 сільської ради, дії для повідомлення позивача про відкриття спадщини не вчинялися, виклик позивача як спадкоємця за заповітом, у тому числі шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі, що свідчило б про належне сприяння для здійснення особистого розпорядження спадкодавця ОСОБА_8 та з метою не допустити пропуску шестимісячного строку для прийняття спадщини позивачем, який не проживав із спадкодавцем, не здійснювався.

Позивач та його представники під час судового розгляду пояснили, що ОСОБА_1 в жовтні 2017 року зі слів колишньої листоноші ОСОБА_10 стало відомо, що ОСОБА_8 склала на його ім'я заповіт, проте, пересвідчився позивач у цьому тільки після особистого звернення до секретаря Хоменківської сільської ради ОСОБА_11 31.10.2017 року, котра на запитання позивача про те, чи дійсно наявні на його ім'я заповіти, про які він не повідомлявся сільською радою, повідомила, що наявний заповіт ОСОБА_8 від 10.02.2003 року.

Вказана обставина підтверджена в судовому засіданні заявою позивача ОСОБА_1 від 31.10.2017 року до виконкому ОСОБА_6 сільської ради про видачу дублікату заповіту, укладеного в його інтересах на його ім'я ОСОБА_8, для здійснення відповідних нотаріальних дій, яка зареєстрована в сільській раді 31.10.2017 року за №02-28-220 (а.с.7).

Крім того, вказана обставина підтверджується показаннями свідків ОСОБА_11, ОСОБА_3, ОСОБА_17, ОСОБА_10

Так, свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні показала, що працює секретарем Хоменківської сільської ради та виконкому на сьогоднішній день, а також працювала на вказаній посаді на час посвідчення заповіту ОСОБА_8 та смерті і відкриття спадщини після смерті ОСОБА_8, на час видачі дублікату заповіту ОСОБА_8 ОСОБА_1, так як була і є відповідальною посадовою особою ОСОБА_6 сільської ради за вчинення нотаріальних дій. Їй достовірно відомо, що ОСОБА_8 у лютому 2003 року приїздила в сільську раду разом із батьком позивача ОСОБА_12, який привіз жінку власним автомобілем. Коли ОСОБА_12 вийшов із приміщення сільської ради, то ОСОБА_8 повідомила, що бажає скласти та посвідчити заповіт на ім'я ОСОБА_1, так як сім'я ОСОБА_1 допомагає її сім'ї. ОСОБА_2 посвідчила вказаний заповіт та передала один із примірників ОСОБА_8 При посвідченні заповіту жодних осіб, у тому числі будь-яких свідків, у приміщенні її кабінету не було. Також, вона бачила, що ОСОБА_8, вийшовши із приміщення сільської ради, передала примірник заповіту батькові позивача ОСОБА_12 Заповіт ОСОБА_8 не змінювався і не відмінювався. Після смерті ОСОБА_8 у 2008 році за свідоцтвом про смерть у сільську раду звернулася ОСОБА_10, яка здійснювала догляд за останньою. Протягом шести місяців після смерті ОСОБА_8 вона, як посадова особа ОСОБА_6 сільської ради, відповідальна за вчинення нотаріальних дій, не викликала ОСОБА_1 для здійснення повідомлення останнього про те, що він є спадкоємцем ОСОБА_8 за заповітом, так як вважала, що позивач обізнаний про наявність заповіту, який ОСОБА_8 передала його батькові після посвідчення у 2003 році. У 2009 році, після смерті дочки ОСОБА_8 - ОСОБА_9 за видачею свідоцтва про смерть також зверталася ОСОБА_10 З 2009 року до 2017 року ОСОБА_10 не зверталася у сільську раду із заявами про видачу довідок для оформлення спадщини після смерті ОСОБА_8 Проте, у 2017 році ОСОБА_10 звернулася у сільську раду з метою отримати довідки, необхідні для оформлення спадщини після смерті свого чоловіка та ОСОБА_8, за якою здійснювала догляд. Тоді ж вона повідомила ОСОБА_10, що остання не зможе оформити спадщину після смерті ОСОБА_8, оскільки наявний не змінений та не скасований заповіт, але не на її ім'я, а на ім'я ОСОБА_1 Через певний час від сільського голови вона дізналася, що ОСОБА_1 прийде в сільську раду з метою відмовитися від прийняття та оформлення спадщини за заповітом ОСОБА_8 31.10.2017 року позивач ОСОБА_1, прийшовши у сільську раду, звернувся до неї із запитанням про те, чи існують заповіти на його ім'я, на що вона повідомила, що наявний заповіт 2003 року ОСОБА_8 Того ж дня ОСОБА_1 написав заяву про видачу йому дублікату заповіту ОСОБА_8 для вчинення нотаріальних дій, який було видано 31.10.2017 року.

Допитана під час судового розгляду в якості свідка, відповідно до вимог ст.92 ЦПК України, представник позивача ОСОБА_3 показала, що приблизно у кінці вересня або на початку жовтня 2017 року до неї та позивача приходила ОСОБА_10, щоб її чоловік ОСОБА_1 пішов у сільську раду, так як необхідно підписати якісь документи щодо заповіту. В жовтні 2017 року вона та ОСОБА_1 звернулися у сільську раду для оформлення доручення і тоді ж позивач запитав у секретаря сільської ради ОСОБА_11, чи є складені заповіти на його ім'я, на що остання повідомила, що є заповіт ОСОБА_8 Після цього позивач подав заяву про видачу дублікату цього заповіту, так як не був ніким повідомлений про його наявність, а також не мав примірника цього заповіту. 31.10.2017 року в сільській раді позивачеві було видано дублікат заповіту ОСОБА_8 Ні батько позивача ОСОБА_12, ні відповідальна посадова особа сільської ради, ні сама ОСОБА_8 не повідомляла її чоловіка ОСОБА_1 про складення та посвідчення на його ім'я заповіту. Сільська рада ніяким чином не сприяла прийняттю та оформленню спадщини ОСОБА_1 у строки встановлені законодавством, оскільки секретар сільської ради повідомила ОСОБА_1 про наявність заповіту тільки після його особистого звернення з цього приводу, коли він дізнався від ОСОБА_10, що є якийсь заповіт на його ім'я. Відразу після отримання дублікату заповіту позивач разом із нею звернувся до нотаріуса з метою оформлення спадщини, де нотаріус вимагав довідку про місце проживання спадкодавця. За цією довідкою вона та позивач зверталися у сільську раду кілька разів. Після отримання довідки про місце проживання спадкодавця нотаріус перевірив документи та відмовив у оформленні спадщини через пропуск строків для прийняття спадщини.

Свідок ОСОБА_17 суду показав, що у вересні-жовтні 2017 року здійснював будівельні роботи у домоволодінні, в якому проживає ОСОБА_1, в с. Хоменки. Одного дня він працював із сином ОСОБА_1, коли його покликала жінка, яка зайшла на подвір'я, і попросила, аби останній повідомив свого батька ОСОБА_1 про те, щоб той відмовився від заповіту, бо вона хоронила бабку .

Свідок ОСОБА_10 суду показала, що восени 2017 року отримувала у сільськогосподарському підприємстві кошти за користування земельним паєм, де їй пояснили, що не будуть виплачувати орендну плату, оскільки нею не оформлена спадщина після смерті чоловіка. Після цього вона вирішила оформити спадщину і після смерті чоловіка, і після смерті ОСОБА_8, за якою здійснювала догляд. При зверненні в сільську раду секретар Німак О.В. повідомила, що спадщину після смерті ОСОБА_8 вона не зможе оформити, так як наявний заповіт на ОСОБА_1 Проте, від ОСОБА_8 вона дізналася, що батьки ОСОБА_1 повернули їй заповіт, мотивуючи тим, що не зможуть обходити ОСОБА_8 Так як ОСОБА_8 була її хрещеною матір'ю, то вона здійснювала догляд за нею та її донькою до самої їх смерті. Також, їй відомо, що ОСОБА_12 привозив ОСОБА_8 своїм власним автомобілем, коли остання складала та посвідчувала заповіт. Коли ОСОБА_8 пожалілася їй, що ОСОБА_12 повернули заповіт, то вона його читала і бачила, що він складений на ім'я позивача - ОСОБА_1 Після повідомлення секретаря сільської ради про те, що заповіт на ім'я ОСОБА_1 ОСОБА_8 при житті не скасувала, не відмінила, не змінила, то вона звернулася до позивача, аби останній відмовився від спадкування за заповітом, так як вважає, що спадщину має оформити вона, оскільки здійснювала догляд за спадкодавцем. Тричі вона приходила вранці до позивача додому приблизно у жовтні 2017 року, але не застала жодного разу. Батько позивача ОСОБА_12, якого вона зустріла, коли приходила до позивача, сказав, що йому нічого не відомо про заповіт. Іншого разу, приблизно в жовтні 2017 року, вона повторно приходила до позивача, якого не було вдома, але був син останнього, який подзвонив по мобільному телефону до ОСОБА_1 і вона намагалася пояснити йому, що є заповіт на його ім'я та просила піти в сільську раду, відмовитися від спадщини за цим заповітом, але ОСОБА_1 сказав їй, що нічого не розуміє. Після цього їй стало відомо, що ОСОБА_1 ходив у сільську раду, але не було секретаря сільської ради. Потім вона ще раз зверталася до ОСОБА_1, застала його вдома і повідомила про те, що є заповіт ОСОБА_8 на його ім'я, але вона просить його відмовитися від спадщини, так як спадкодавця доглядала і хоронила вона, а не він. ОСОБА_1 пообіцяв їй піти в сільську раду і все з'ясувати. Пізніше вона дізналася, що позивач має намір оформити спадщину ОСОБА_8 за заповітом. Хоча вона і не є родичкою ОСОБА_8, але доглядала її, здійснила поховання, до смерті доглядала доньку ОСОБА_8 - ОСОБА_9, то вважала, що саме вона має право на оформлення спадщини.

Таким чином, проаналізувавши вказані показання свідків, суд приходить до висновку, що вказані показання свідків у сукупності є належними, достатніми, достовірними допустимими доказами, які підтверджують наступні факти, зокрема, що позивач ОСОБА_1 не був обізнаний про наявність заповіту, складеного ОСОБА_8 на його ім'я, не мав примірника цього заповіту особисто, він не передавався йому ні спадкодавцем ОСОБА_8, ні його батьком ОСОБА_12; що в межах шестимісячного строку для прийняття спадщини, тобто з 04.08.2008 року до 04.10.2008 року, посадова особа ОСОБА_6 сільської ради, відповідальна за вчинення нотаріальних дій, в порушення вимог ст.63 ЗУ Про нотаріат та п.52 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів, що були чинні на момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_8, не вчинила дій для повідомлення позивача як спадкоємця за заповітом про відкриття спадщини, не здійснила виклик позивача як спадкоємця за заповітом, у тому числі шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі, що свідчило б про належне сприяння для здійснення особистого розпорядження спадкодавця ОСОБА_8 та з метою не допустити пропуску шестимісячного строку для прийняття спадщини позивачем, який не проживав із спадкодавцем.

Відтак, суд вважає причини пропуску ОСОБА_1 строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_8, які полягають у необізнаності позивача про наявність заповіту ОСОБА_8 та у не здійсненні посадовою особою ОСОБА_6 сільської ради, відповідальною за вчинення нотаріальних дій, будь-яких дій, спрямованих на його виклик як спадкоємця за заповітом, - поважними, такими, що були пов'язані для позивача з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами, як для спадкоємця за заповітом на вчинення дій щодо прийняття спадщини.

Саме такий правовий висновок зроблено Верховним Судом України у постанові від 06.09.2017 року у справі №6-496цс17.

При цьому, судом перевірялися ствердження представників відповідача під час судового розгляду справи про те, що позивач був обізнаний про наявність заповіту ОСОБА_8 на його ім'я, що підтвердженням цьому, на їх думку, є показання свідків ОСОБА_11, ОСОБА_10, ОСОБА_15, ОСОБА_14, оскільки вказані свідки викликалися в судове засідання, щодо свідків ОСОБА_15, ОСОБА_14 здійснювався привід.

Разом з тим, під час безпосереднього допиту вказаних свідків під час судового розгляду, жоден з них не повідомив суду про те, що позивач ОСОБА_1 був присутнім при складанні чи при посвідченні заповіту ОСОБА_8, або що у їх присутності батько позивача ОСОБА_12 передавав позивачеві заповіт чи повідомляв іншим чином про наявність заповіту, або що у їх присутності ОСОБА_8 передавала заповіт ОСОБА_1 чи повідомляла його особисто про своє заповітне розпорядження іншим чином.

Так, свідки ОСОБА_14 та ОСОБА_15 в сукупності показали, що їм відомі обставини, що батьки ОСОБА_1 - ОСОБА_12, ОСОБА_13, а також позивач із дружиною ОСОБА_3 протягом тривалого часу допомагали сім'ї ОСОБА_8, навідували під час хвороби, готували їжу. Про обставини складання заповіту ОСОБА_8 на ім'я ОСОБА_1 їм не відомо. Протягом тривалого часу до смерті ОСОБА_8 здійснювала догляд за нею та донькою - ОСОБА_9 листоноша ОСОБА_10, яка і поховала ОСОБА_8 і ОСОБА_9

Таким чином, суд відхиляє, як безпідставне, ствердження представника відповідача ОСОБА_4 в судових дебатах під час проголошення заключного слова про те, що позивач ОСОБА_1, який, на його думку, знав та міг знати про наявність заповіту ОСОБА_8 на його ім'я, свідомо пропустив строк для прийняття спадщини.

Також, суд відхиляє, як недостовірний та недостатній доказ довідку відповідача - ОСОБА_6 сільської ради від 12.04.2018 року за №02-26-50 (а.с.42) в частині ствердження відповідача на підставі погосподарської книги №10 за 2006-2010 роки про те, що зареєстрована із спадкодавцем ОСОБА_8 донька ОСОБА_9 мовою оригіналу фактично прийняла спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_8, але не встигла за життя оформити своїх спадкових прав померла (А/з №26 від 03.08.2009 року) , оскільки матеріали погосподарської книги можуть свідчити лише про факт зареєстрованого проживання на день смерті із ОСОБА_8 її доньки ОСОБА_9, але в матеріалах погосподарської книги не зазначається інформація про фактичне прийняття спадщини особою та про причини не оформлення спадщини, в тому числі у зв'язку із смертю.

Крім того, суд відхиляє, як безпідставне ствердження представників відповідача про те, що суд обмежив право відповідача, не давши змоги допитати свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13

Так, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 є батьками позивача ОСОБА_1, що підтверджується свідоцтвом про народження останнього серії І-АМ №258103 (а.с.143) і викликалися до суду в якості свідків за клопотанням представників відповідача.

Проте, в судовому засіданні 28.08.2018 року свідки ОСОБА_12 та ОСОБА_13 на підставі ст.63 Конституції України та ст.71 ЦПК України відмовилися давати показання щодо обставин справи, посилаючись на те, що позивач ОСОБА_1 є їх сином.

В силу вимог ч.4 ст.230 ЦПК України, судом прийнято відмову свідків від давання показань шляхом постановлення ухвали без виходу до нарадчої кімнати.

Також, суд відхиляє, як безпідставне ствердження представника відповідача ОСОБА_4 у судових дебатах під час проголошення заключного слова про те, що суд обмежив право відповідача, не надавши змоги опитати свідка ОСОБА_15 про те, чи впливала на її покази сім'я позивача, оскільки таке запитання не стосується предмету спору, який розглядається, а також суду не представлено доказів того, що свідок ОСОБА_15 зверталася у правоохоронні органи із заявами щодо чинення тиску на неї з боку членів сім'ї позивача.

V. Норми права, які застосовує суд, мотиви їх застосування.

Встановленим судом фактам відповідають цивільно-правові відносини, що виникають із спадкування, щодо порядку відкриття спадщини, прийняття спадщини та продовження строків для прийняття спадщини, які регулюються Конституцією України та Цивільним кодексом України.

Відповідно до ст.41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч.3 ст.1223, ч.1 ст.1220, ч.1 ст.1270 ЦК України).

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (ч.1 ст.1268 ЦК України).

Згідно зі статтею 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Статтею 1223 ЦК України встановлено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов'язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини третьої 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини суд визнав поважними.

Тобто, право на спадщину належить спадкоємцеві з моменту її відкриття й закон зобов'язує спадкоємця, який постійно не проживав із спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

VІ. Висновки суду

Виходячи з системного аналізу наведених вище норм законодавства та доказів, суд приходить до висновку, що позивач ОСОБА_1, спадкоємець майна померлої ОСОБА_8 за заповітом, своєчасно не прийняв спадщину через те, що не знав про наявність заповіту на його ім'я, що є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, у зв'язку із чим є підстави для застосування до спірних правовідносин положень ч.3 ст.1272 ЦК України, тобто для визначення додаткового строку для подання позивачем заяви про прийняття спадщини.

До вказаного висновку суд прийшов, виходячи із того, що, відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України, за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини суд визнав поважними.

Необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є, на думку суду, перешкодою для подання заяви про прийняття спадщини, а отже, поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини. У вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права.

При цьому, суд встановив, що за даними Спадкового реєстру не заведено спадкової справи до майна померлої ОСОБА_8, що вбачається із постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії та із витягу із Спадкового реєстру.

До того ж, докази того, що посадовою особою виконкому ОСОБА_6 сільської ради, яка посвідчувала заповіт ОСОБА_8, після смерті останньої здійснювався виклик позивача як спадкоємця за заповітом, у тому числі шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі, що свідчило б про належне сприяння для здійснення особистого розпорядження спадкодавця - відсутні.

Навпаки секретар Хоменківської сільської ради ОСОБА_11 в судовому засіданні стверджувала про те, що не здійснювала виклик чи повідомлення позивача як спадкоємця за заповітом після смерті ОСОБА_8 про наявність заповіту.

Вказані обставини свідчать про поважність пропуску позивачем строків звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.

Враховуючи викладене, правила ч.3 ст.1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви і ці обставини визнані судом поважними.

За таких обставин, суд вважає, що є підстави для застосування до спірних правовідносин положень ч.3 ст.1272 ЦК України, тобто для визначення додаткового строку в два місяці для подання позивачем заяви про прийняття спадщини.

Отже, суд вважає, що позов підлягає задоволенню .

Керуючись ст.ст.4, 5, 7, 10, 11, 12, 27, 81, 83, 89, 258, 259, 263, 264, 265, 268, ст.273 ЦПК України і на підставі ст.ст . 1220, 1222, 1223, 1268, 1269, 1270, 1272 ЦК України, суд,

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_6 сільської ради Шаргородського району Вінницької області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини - задовольнити.

Визначити ОСОБА_1 додатковий строк для подачі заяви про прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті 05.08.2008 року ОСОБА_8, - в два місяці, починаючи з дня набрання цим рішенням суду законної сили.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку до Апеляційного суду Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Шаргородський районний суд. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст.354, ст.355 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду (ч.ч.1, 2 ст.273 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення (п.1 ч.2 ст.354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин (ч.3 ст.354 ЦПК України).

Ім'я (найменування) сторін:

позивач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженець та житель ІНФОРМАЦІЯ_4, паспорт громадянина України - АА 237547, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1;

відповідач - ОСОБА_6 сільська рада Шаргородського району Вінницької області, місцезнаходження - с. Хоменки Шаргородського району Вінницької області, вул. Івана Цурканя, буд.47, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ - 04325762.

Повне судове рішення складено 05.09.2018 року.

Суддя :