Постанова

від 08.08.2018 по справі 910/1426/15-г

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" серпня 2018 р. м. Київ Справа№ 910/1426/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Куксова В.В.

при секретарі судового засідання Григораш Н.М.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 08.08.2018

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2016 (повний текст підписано 22.12.2016)

у справі №910/1426/15-г (суддя Мудрий С.М.)

за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі:

Головного управління Держземагенства у Київській області (позивач-1)

Міністерства аграрної політики та продовольства України (позивач-2)

Державного підприємства "Науково-дослідний виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" (позивач-3)

до Київської обласної державної адміністрації (відповідач-1)

Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа" (відповідач-2)

про визнання недійсним розпорядження та договору оренди земельної ділянки

В судовому засіданні 08.08.2018 відповідно до ст.ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник прокурора Київської області звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі: Головного управління Держземагентства у Київській області, Міністерства аграрної політики та продовольства України та Державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" з позовом до Київської обласної державної адміністрації та Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа" про визнання недійсним розпорядження Київської обласної державної адміністрації від 31.08.2004 № 551 "Про надання в оренду земельної ділянки" та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного 07.09.2004 між відповідачами (в редакції клопотання про виправлення помилок, поданого 10.03.2015).

Позовні вимоги мотивовані тим, що оспорювані розпорядження та договір порушують права та інтереси позивачів, оскільки вилучення земельної ділянки у позивача-3 та надання її в користування відповідачу-2 здійснено з порушенням земельного законодавства. Прокурор зазначає, що оскаржуване розпорядження прийняте поза межами компетенції та є фактичним розпорядженням земельною ділянкою державного підприємства без належного погодження із землекористувачем та органом управління майном.

Рішенням Господарського суду м. Києва (суддя Смирнова Ю.М.) від 19.03.2015, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2015 у справі №910/1426/15-г позов задоволено повністю. Визнано недійсним розпорядження Київської обласної державної адміністрації від 31.08.2004 № 551 "Про надання в оренду земельної ділянки". Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений 07.09.2004 між Київською обласною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю "Медіа", посвідчений державним нотаріусом Першої Київської обласної державної нотаріальної контори Дудкіною Н.В. та зареєстрований в реєстрі за №1-2139. Стягнуто з Київської обласної державної адміністрації на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 218,00 грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа" на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 218,00 грн.

Постановою Вищого господарського суду України від 24.12.2015 касаційну скаргу задоволено частково. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2015 та рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2015 у справі №910/1426/15-г - скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду м. Києва (суддя Ковтун С.А.) від 03.03.2016, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.07.2016 у справі №910/1426/15-г у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 25.10.2016 касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задоволено частково. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.07.2016 та рішення Господарського суду міста Києва від 03.03.2016 у справі №910/1426/15-г - скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.12.2016 у справі №910/1426/15-г позов задоволено повністю.

Визнано недійсним розпорядження Київської обласної державної адміністрації №551 від 31.08.2004 "Про надання в оренду земельної ділянки".

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений 07.09.2004 між Київською обласною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю "Медіа", посвідчений державним нотаріусом Першої Київської обласної державної нотаріальної контори Дудкіною Н.В. та зареєстрований в реєстрі за №1-2139.

Стягнуто з Київської обласної державної адміністрації на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1218,00 грн.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа" на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 218,00 грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідач-2 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить застосувати наслідки спливу строків позовної давності, скасувати оскаржуване рішення, прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі та стягнути з позивача витрати по сплаті судового збору.

Апеляційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильною оцінкою доказів, наданих сторонами у справі, неповним дослідженням матеріалів справи, що призвело до прийняття необ'єктивного рішення.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до порушення прокурором строків позовної давності при зверненні з даним позовом до суду, на підставі чого апелянт просить застосувати наслідки спливу позовної давності та скасувати оскаржуване рішення.

Доводи апеляційної скарги щодо до порушення прокурором строків позовної давності:

- невірне застосування прокурором у позовній заяві положень Цивільного кодексу України, а саме ст.ст. 261, 267 цього Кодексу;

- суд не навів жодного аргументу порушення прав Держземагенства у Київській області та Міністерства аграрної політики та продовольства України.

Вказує, що Управління Держземагенства у Київській області (на момент винесення спірного розпорядження та укладання договору оренди Київське управління земельних ресурсів), даючи висновок державної землевпорядної експертизи №13-1544 від 26.08.2004 знало про можливі порушення прав Міністерства аграрної політики та продовольства України.

Зазначає про правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 27.05.2014 у справі №3-23гс14.

Інші доводи апеляційної скарги:

- позивачем у даній справі повинні бути особи, які на даний момент є власниками вказаної земельної ділянки, а саме ОСОБА_3 та ОСОБА_4;

- судом першої інстанції порушено норми процесуального права щодо незалучення до участі у справі вищезазначених осіб в якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору, оскільки рішення у справі може вплинути на їх права і обов'язки;

- суд відхилив посилання відповідачів на рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2014 у справі №911/4352/13, чим порушив ч. 3 ст. 35 ГПК України.

- суд не надав оцінки копіям платіжних доручень на підтвердження відшкодування ТОВ Медіа втрат сільськогосподарського виробництва №№88, 89, 90 від 08.10.2004 та копії листа Києво - Святошинського районного відділу земельних ресурсів №15091 від 07.09.2004;

- судом не надано оцінки розрахунку розміру втрат сільськогосподарського виробництва від 27.08.2004, які були компенсовані відповідачем 2 в повному обсязі.

Заперечуючи на апеляційну скаргу, позивач 3 зазначає, що ТОВ Медіа намагається на власний розсуд про тлумачити ст. 142 Земельного кодексу України та при цьому безпідставно вважає, що землекористувач відмовився від права постійного користування.

Вказує, що збитки ДП Агрокомбінат Пуща-Водиця не відшкодовані і на даний час.

Звертає увагу на безпідставність посилань апелянта на те, що рішення зі спору впливає на права та обов'язки Києво - Святошинської райдержадміністрації.

Крім того відзначає, що в апеляційній скарзі не зазначено суті порушення або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Під час розгляду апеляційної скарги відповідача 2 в суді апеляційної інстанції склад колегії суддів змінювався, розгляд справи неодноразово відкладався, у справі оголошувалась перерва.

Відповідно до протоколу повторного автоматичного визначення складу колегії суддів від 02.05.2018, у зв'язку зі звільненням головуючого судді (судді-доповідача) Корсакової Г.В. з посади судді Київського апеляційного господарського суду для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Куксов В.В., Станік С.Р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.05.2018 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2016 у справі №910/1426/15-г прийнято до провадження колегією суддів у визначеному складі та призначено розгляд справи на 06.06.2018.

Відповідно до протоколу повторного автоматичного визначення складу колегії суддів від 06.06.2018, у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Куксова В.В. для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Шаптала Є.Ю., Станік С.Р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2018 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2016 у справі №910/1426/15-г прийнято до провадження колегією суддів у визначеному складі. Розгляд справи призначено на 11.07.2018.

Відповідно до протоколу повторного автоматичного визначення складу колегії суддів від 10.07.2018, у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Станіка С.Р. для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Шаптала Є.Ю., Куксов В.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.07.2018 у справі №910/1426/15-г колегією суддів у визначеному складі прийнято апеляційну скаргу до провадження, розпочато розгляд справи заново, розгляд справи призначено на 08.08.2018.

Представник відповідача 2 в судовому засіданні апеляційної інстанції 08.08.2018 підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просив її задовольнити, застосувати наслідки спливу строків позовної давності, скасувати оскаржене рішення, прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі та стягнути з позивача витрати по сплаті судового збору.

Крім того представник відповідача 2 зазначив, що погоджується з висновками про наявність підстав для задоволення позову по суті, однак рішення підлягає скасуванню з підстав пропуску прокурором строків позовної давності.

Прокурор в судовому засіданні апеляційної інстанції 08.08.2018 заперечував проти доводів відповідача 2, викладених в апеляційній скарзі, просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Представник позивача 3 в судовому засіданні апеляційної інстанції 08.08.2018 заперечував проти доводів відповідача 2, викладених в апеляційній скарзі з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Представники позивачів 1, 2 та відповідача 1 в судове засідання апеляційної інстанції не з'явились про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, причини їх неявки суду невідомі.

Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвал в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень (ч. 3 ст. 120 ГПК України).

Учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази.

Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка вказаних представників обов'язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у їх відсутність за наявними у справі матеріалами.

22.06.2017 до Київського апеляційного господарського суду від представника відповідача 2 надійшло клопотання про призначення земельно - технічної експертизи у справі, оскільки на думку останнього наразі неможливо встановити кому саме належить спірна земельна ділянка і чи порушуються права держави в даному випадку.

На вирішення експерта просив поставити наступні питання:

1. Чи входить в склад земельна ділянка згідно договору оренди земельної ділянки, укладеного 07.09.2004 між Київською обласною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю Медіа , посвідчений державним нотаріусом першої Київської обласної державної нотаріальної контори Дудкіною Н.В. та зареєстрований в реєстрі за № 1 - 2139 загальною площею 3,4 га в земельну ділянку з межами, вказаним державного акту на право постійного користування землею ІІ - КВ № 003658 від 11.11.2002?

2. Чи входять земельні ділянки, що розташовані на території Києво - Святошинської сільської ради з наступними кадастровими номерами:

- 3222486200:04:001:5196 (площа 0,7444 га);

- 3222486200:04:001:5561 (площа 0,6341 га);

- 3222486200:04:001:5197 (площа 0,6556 га);

- 3222486200:04:001:5701 (площа 1,6 га);

- 3222486200:04:001:5615 (площа 0,4 га);

в склад земельної ділянки згідно договору оренди земельної ділянки, укладеного 07.09.2004 між Київською обласною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю Медіа , посвідчений державним нотаріусом першої Київської обласної державної нотаріальної контори Дудкіною Н.В. та зареєстрований в реєстрі за № 1 - 2139 загальною площею 3,4 га.

Статтею 1 Закону України "Про судову експертизу" передбачено, що судовою експертизою є дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об'єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 98 ГПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.

Як встановлено ч. 1 ст. 99 ГПК України, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:

1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Тобто експертиза призначається, коли для вирішення справи необхідні спеціальні знання в певній галузі, а призначення судової експертизи є правом господарського суду, яке він використовує для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні спору і потребують спеціальних знань.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції не знаходить підстав для задоволення клопотання відповідача 2 про призначення експертизи у справі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no.4241/03 від 28.10.2010).

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у серпні 2004 Товариство з обмеженою відповідальністю "Медіа" звернулось до Київської обласної державної адміністрації з клопотанням про погодження місця розташування земельної ділянки під розміщення торгівельно-промислового комплексу. Одночасно з клопотанням ТОВ "Медіа" було подано лист державного підприємства "Науково-дослідний виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" 06.08.2004, адресований ТОВ "Медіа", відповідно до якого Державне підприємство "Науково-дослідний виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" погодило місце розташування земельної ділянки загальною площею 3,4 га (сіножаті) під розміщення торгівельно-промислового комплексу за рахунок земель Держаного підприємства "Науково-дослідний виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" сільськогосподарського комплексу "Совки" в межах Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району в довгострокове користування на умовах оренди терміном на 49 років.

Станом на серпень 2004 вищевказана земельна ділянка належала на праві постійного користування Державному підприємству "Науково-дослідний виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що посвідчувалось державним актом на право постійного користування землею від 11.11.2002 за №549.

За результатами розгляду клопотання ТОВ "Медіа" 20.08.2004 Київська обласна державна адміністрація прийняла розпорядження "Про погодження місця розташування об'єкта" №526, яким вирішено погодити ТОВ "Медіа" місце розташування об'єкта - земельну ділянку площею 3,4 га сіножатей за рахунок земель Держаного підприємства "Науково-дослідний виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" на території Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району для розміщення торговельно-промислового комплексу.

25.08.2004 Київською обласною державною адміністрацією листом №11-32-7110 надано згоду ТОВ "Медіа" на розробку проекту відведення земельної ділянки на території Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району для розміщення торговельно-промислового комплексу.

26.08.2004 Київським обласним управлінням земельних ресурсів здійснена державна землевпорядна експертиза документації - проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ТОВ "Медіа" під розміщення торгівельно-промислового комплексу в межах Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області. Документація була розроблена Державним підприємством "Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою".

Відповідно до висновку державної землевпорядної експертизи від 26.08.2004 №13-1544, документація пройшла погодження: Софіївсько-Борщагівської сільської ради, Києво-Святошинської районної ради, Києво-Святошинської районної державної адміністрації, Києво-Святошинського районного відділу земельних ресурсів, Києво-Святошинського районного відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства, Києво-Святошинської районної санітарно-епідеміологічної станції, Державного управління екології та природних ресурсів в Київській області, обласного центру охорони пам'яток історії, археології та мистецтва.

Підсумкова оцінка якості розглянутої документації була позитивною за умови затвердження розрахунку розміру втрат сільськогосподарського виробництва, а проект землеустрою визнаний таким, що відповідає вимогам земельного законодавства.

31.08.2004 Київською обласною держаною адміністрацією прийнято розпорядження "Про надання в оренду земельної ділянки" №551, яким:

- затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Медіа" під розміщення торговельно-промислового комплексу на території Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району, розробленого ДП "Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" за договором від 05.08.2004 року №7403;

- вилучено з постійного користування Державного підприємства "Науково-дослідний виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" та вирішено надати в оренду на 49 років Товариству з обмеженою відповідальністю "Медіа" земельну ділянку площею 3,4 га (сіножаті) на території Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району під розміщення торговельно-промислового комплексу;

- віднесено земельну ділянку, зазначену в пункті 2 цього розпорядження, до земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення;

- доручено Києво-Святошинській райдержадміністрації укласти та підписати від імені обласної держадміністрації договір оренди спірної земельної ділянки із Товариством з обмеженою відповідальністю "Медіа" після затвердження в установленому порядку її нормативної грошової оцінки та за умови попереднього відшкодування ним втрат сільськогосподарського виробництва у встановленому порядку, передбачивши обмеження щодо використання земельної ділянки, визначені чинним законодавством та матеріалами погодження проекту відведення.

07.09.2004 між Київською обласною державною адміністрацією (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Медіа" (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, посвідчений державним нотаріусом Першої Київської обласної державної нотаріальної контори Дудкіною Н.В. та зареєстрований в реєстрі за №1-2139 (договір).

За умовами договору орендодавець надає в оренду, а орендар приймає у строкове, платне володіння і користування земельну ділянку, що перебуває у державній власності, загальною площею 3,4 га (сіножаті - 3,4), розміщену на території Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, за межами населеного пункту, для розміщення торгівельно-промислового комплексу.

Задовольняючи позов, судом першої інстанції було встановлено, що з матеріалів справи вбачається, що спірна земельна ділянка є державною власністю та станом на час прийняття оскаржуваного розпорядження перебувала на праві постійного користування у Державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" на підставі державного акта на право постійного користування землею ІІ-КВ № 003658 від 11.11.2002 (за №549).

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 124 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час прийняття розпорядження) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118, 123 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 118 Земельного кодексу України (в редакції чинній на час прийняття розпорядження) відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення.

Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронних і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування.

Статтею 123 Земельного кодексу України (в редакції чинній на час прийняття розпорядження) передбачено, що юридична особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у постійне користування із земель державної або комунальної власності, звертається з відповідним клопотанням до районної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій або сільської, селищної, міської ради.

До клопотання про відведення земельної ділянки додаються матеріали, передбачені частиною п'ятнадцятою статті 151 цього Кодексу, документи, що обґрунтовують її розмір, призначення та місце розташування.

Відповідна районна державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає згоду на розроблення проекту відведення земельної ділянки.

Проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки.

Тобто, рішення про надання такої згоди є правовою підставою для розроблення землевпорядної документації, наслідком якого є формування земельної ділянки як об'єкта права, визначення її координат, встановлення та погодження меж, тощо.

За своєю правовою природою згода на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є правовим актом індивідуальної дії, оскільки видається суб'єктом владних повноважень на виконання ч.4 ст.123 ЗК України та стосується прав і обов'язків чітко визначеного кола суб'єктів.

На виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів - накази (ч.1 ст.6 Закону України "Про місцеві державні адміністрації").

Отже, саме розпорядження є документом, актом розпорядження посадової особи, державного органу, що виданий у межах їх компетенції.

Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції чинній на час прийняття розпорядження) визначено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до Закону.

Як вбачається з матеріалів справи, Київська обласна державна адміністрація листом № 11-32-7119 надала Товариству з обмеженою відповідальністю "Медіа" згоду на розробку проекту відведення земельної ділянки на території Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району для розміщення торговельно-промислового комплексу.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що надання згоди на розроблення проекту відведення земельної ділянки у вигляді листа є таким, що не відповідає вимогам вищенаведених приписів законодавства.

Відповідно до Статуту Державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" в редакції 2002 року підприємство засноване на державній власності і підпорядковане Міністерству аграрної політики України, яке є органом управління майном підприємства.

Тому, в даному випадку необхідно враховувати положення ч. 3 ст. 142 Земельного кодексу України щодо порядку припинення права постійного користування земельною ділянкою внаслідок добровільної відмови землекористувача, враховуючи юридичний статус землекористувача та положення його Статуту, виходячи з належності земельних ділянок до земель державної власності.

У відповідності до ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України (в редакції чинній на час прийняття розпорядження) надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до ст. 141 Земельного кодексу України (в редакції чинній на час прийняття розпорядження) однією з підстав для припинення права користування земельною ділянкою є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.

Механізм добровільної відмови від права постійного користування земельною ділянкою передбачений у ст. 142 Земельного кодексу України.

Згідно з ч. 3 ст. 142 Земельного кодексу України (в редакції чинній на час прийняття розпорядження) припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.

Добровільна відмова - це самостійне волевиявлення власника земельної ділянки або землекористувача, яке пов'язане з небажанням подальшої експлуатації належної йому на праві власності або праві користування земельної ділянки. Тобто особа самостійно і з доброї волі відмовляється від наданого їй права використовувати земельну ділянку. Волевиявлення особи повинно бути оформлено у відповідну форму - письмову заяву про добровільну відмову від права власності або права постійного користування.

Проте, як свідчать матеріали справи, Державне підприємство "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" з відповідною заявою про добровільну відмову від права постійного користування спірною земельною ділянкою до власника земельної ділянки не зверталось.

При цьому, суд відзначає, що наявні в матеріалах справи лист № 672 від 06.08.2004 за підписом заступника генерального директора ДП НДВА "Пуща-Водиця" ОСОБА_5, адресований ТОВ "Медіа" про погодження місця розташування земельної ділянки під розміщення торгівельно-промислового комплексу ТОВ "Медіа" та висновок заступника генерального директора ДП НДВА "Пуща-Водиця" ОСОБА_5 від 26.08.2004 №715 "Про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ТОВ "Медіа" для розміщення торгівельно-промислового комплексу в межах Соф.Борщагівської сільської ради" не може вважатись належним чином оформленою відмовою від права постійного користування спірною земельною ділянкою в розумінні ст. 142 Земельного кодексу України.

Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 75 ГК України (в редакції чинній на час прийняття розпорядження) державне комерційне підприємство зобов'язане приймати та виконувати доведені до нього в установленому законодавством порядку державні замовлення і державні завдання, а також враховувати їх при формуванні виробничої програми, визначенні перспектив свого економічного і соціального розвитку та виборі контрагентів.

Державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом. Відчужувати, віддавати в заставу майнові об'єкти, що належать до основних фондів, здавати в оренду цілісні майнові комплекси структурних одиниць та підрозділів державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно входить, і, як правило, на конкурентних засадах.

Таким чином, в матеріалах справи відсутня згода землекористувача на вилучення земельної ділянки.

Враховуючи викладене, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що вилучення у позивача-3 спірної земельної ділянки та її передача в оренду відповідачу-2 здійснено незаконно, оскільки таке вилучення і наступна передача в оренду могли бути здійснені не інакше як за наявності факту припинення права постійного користування такою ділянкою за добровільною відмовою землекористувача, оформленою відповідною заявою.

Недотримання відповідачем-1 зазначених вимог дає підстави для визнання оспорюваного розпорядження стосовно затвердження проекту землеустрою, вилучення земельної ділянки з постійного користування позивача-3 та надання її в орендну відповідачу-2 протиправним, оскільки воно прийнято без урахування норм права, що підлягали застосуванню при прийнятті вказаного розпорядження.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 28.01.2014 № 21-459а13.

Як вірно зазначено судом, посилання відповідача-2 на недоведеність наявності у позивача-3 права постійного користування спірною земельною ділянкою спростовується матеріалами справи, зокрема, проектом землеустрою спірної земельної ділянки з усіма висновками та погодженнями до нього.

Також суд першої інстанції правомірно відхилів посилання відповідачів на рішення Господарського суду міста Києва у справі № 911/4352/13 від 03.11.2014, оскільки підстави, з яких прокурор просить визнати оспорюване розпорядження в межах справи №910/1426/15-г, не є тотожними з тими підставами, на яких ґрунтується позов у справі №911/4352/13.

Судом враховано, що відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

За змістом п. 2 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 №02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Враховуючи викладене, суд дійшов вірного висновку, що вимоги прокурора про визнання недійсним розпорядження Київської обласної державної адміністрації від 31.08.2004 №551 "Про надання в оренду земельної ділянки" з огляду на встановлену судом відсутність дотримання порядку припинення права постійного користування земельною ділянкою є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У відповідності до п. 2.24 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" для правильного вирішення спору про визнання недійсним договору оренди суттєве значення має з'ясування правового режиму спірної земельної ділянки та дотримання сторонами порядку передачі її в оренду згідно з вимогами статей 84, 118, 123, 124 ЗК України з урахуванням необхідності у певних випадках дотримання порядку її вилучення. З огляду на це судам потрібно встановлювати наявність у відповідної ради повноважень для вирішення питання щодо затвердження проекту відведення і передачі спірної земельної ділянки в оренду, а отже й дійсність укладеного договору, що оспорюється. З огляду на це судам необхідно враховувати, що оскільки договір оренди укладається на виконання рішення органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади, то без скасування таких рішень у встановленому законом порядку відсутні правові підстави для визнання відповідних договорів недійсними з підстав відсутності повноважень у відповідної місцевої ради чи органу виконавчої влади на затвердження проекту відведення та передачі спірної земельної ділянки в оренду.

Згідно із абз. 4 п. 2.26 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" розглядаючи справи у спорах про визнання недійсними договорів оренди, суди повинні з'ясовувати питання чинності рішень (розпоряджень), на підставі яких було укладено такі договори.

Встановлення судом невідповідності розпорядження Київської обласної державної адміністрації № 551 від 31.08.2004 положенням чинного на момент їх прийняття законодавства України свідчить про порушення встановленого ст. 124 Земельного кодексу України та ст. 16 Закону України "Про оренду землі" порядку передачі в оренду земельної ділянки із земель державної власності, що згідно ст.ст. 203, 215 ЦК України є підставою для визнання спірного Договору недійсним.

Відповідно до п. а ч. 1 ст. 156 Земельного кодексу України (в редакції чинній на час прийняття розпорядження та укладення договору) власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом.

Пунктом 5 розпорядження № 551 доручено укласти договір оренди спірної земельної ділянки з відповідачем-2 лише за умови попереднього відшкодування ним втрат сільськогосподарського виробництва.

Згідно з п. 5 постанови Кабінету Міністрів України № 284 від 19.04.1993 "Про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам" (в редакції чинній станом на час прийняття розпорядження та укладення договору) збитки відшкодовуються власникам землі і землекористувачам, у тому числі орендарям, підприємствами, установами, організаціями та громадянами, що їх заподіяли, за рахунок власних коштів не пізніше одного місяця після затвердження актів комісій, а при вилученні (викупі) земельних ділянок - після прийняття відповідною радою рішення про вилучення (викуп) земельних ділянок у період до видачі документа, що посвідчує право на земельну ділянку підприємства, установи, організації або громадянина.

Однак, як свідчать матеріали справи та підтверджується позивачем-3, в порушення вищезазначених норм відповідачем-2 до даного часу не відшкодовані позивачу-3 збитки, заподіяні внаслідок вилучення спірної земельної ділянки.

Щодо доводів апелянта про пропуск прокурором при зверненні з позовом строків позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 3 статті 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до положень ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оспорюване розпорядження Київської обласної державної адміністрації №551 було прийнято 31.08.2004, а оспорюваний договір оренди земельної ділянки укладено 07.09.2004.

При цьому позов про визнання зазначених розпорядження та договору недійсними було подано до суду Першим заступником прокурора Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держземагентства у Київській області, Міністерства аграрної політики та продовольства України та Державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" у січні 2015.

У позовній заяві Перший заступник прокурора Київської області зазначив, що прокурор, Міністерство аграрної політики та продовольства України та Головне управління Держземагентства у Київській області не є видавником оспорюваного розпорядження та сторонами оспорюваної угоди, а про обставини, які стали підставою для звернення до суду з даним позовом, прокуратура та позивачі дізналися лише в 2013 році під час проведення перевірки. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Згідно з ч.ч. 1, 2, 4 ст. 29 ГПК України в редакції, яка діяла на момент винесення оскаржуваного рішення, прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, однак зазначені норми не наділяють прокурора статусом самостійного позивача, тому відлік позовної давності для звернення прокурора до суду з даним позовом повинен відраховуватись не з моменту проведення перевірки та встановлення обставин, які стали підставою для звернення до суду з даним позовом, а з того часу коли позивачам стало відомо про існування оскаржуваних розпорядження та договору.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 27.05.2014 у справі № 3-23гс14 та постанові від 23.12.2014 у справі № 3-194гс14.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитися у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі "Відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Колегія суддів зазначає, що оскільки Міністерство аграрної політики та продовольства України та Головне управління Держземагенства України у Київський області не були видавцями оспорюваного розпорядження та не є сторонами оспорюваної угоди, підстави вважати пропущеним строк позовної давності на звернення з позовом до суду відсутні.

Доказів того, що про оспорювані розпорядження та договір Міністерству аграрної політики та продовольства України та Головному управлінню Держземагенства України у Київській області було відомо до 2013 року матеріали справи не містять.

Колегія суддів, дослідивши надані позивачем копії постанов Верховного Суду України, зазначає, що в зазначених справах позивачам, в інтересах яких було заявлено позов прокуратурою, було відомо про порушення їх прав задовго до подання позову в їх інтересах, натомість у даній справі з моменту коли позивач-1 та позивач-2 дізнались про порушення їх прав строк позовної давності не минув, у зв'язку з чим підстави вважати строк позовної давності пропущеним відсутні.

Посилання апелянта на вимоги прокурора про одночасне застосування ст.ст. 215, 216, 388 ЦК України не ґрунтуються на матеріалах справи, оскільки вимоги про витребування земельної ділянки від добросовісного набувача за ст. 388 ЦК України, або витребування майна з чужого незаконного володіння на підставі ст. 387 ЦК України, прокурором не заявлялись.

З огляду на викладене не заслуговують на увагу доводи апелянта про те, що позивачем у справі мають бути особи, які на даний момент є власниками вказаної ділянки.

При цьому апелянтом не доведено зміну судом з власної ініціативи підстав позову, а відтак і порушення ч.2 ст. 22 ГПК України в редакції до 15.12.2017.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що при новому розгляді справи судом першої інстанції були враховані висновки Вищого господарського суду України, викладені у постанові від 25.10.2016 у даній справі та всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі досліджено всі обставини справи в їх сукупності, досліджено всі докази та подані сторонами заперечення.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа Серявін та інші проти України (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303-А, п.29).

За таких обставин решту аргументів відповідача - 2 (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду про задоволення позову.

Крім того, як вже зазначалось, в судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача - 2 просив скасувати оскаржуване рішення лише з підстав пропуску прокурором строків позовної давності при зверненні з даним позовом до суду.

Доводи позивача - 3, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає обґрунтованими з вищевикладених підстав.

Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2016 у справі №910/1426/15-г.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2016 у справі №910/1426/15-г залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2016 у справі №910/1426/15-г залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/1426/15-г повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді Є.Ю. Шаптала

В.В. Куксов