Постанова

від 30.08.2018 по справі 922/4638/16

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2018 року

м. Київ

Справа № 922/4638/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Селіваненка В.П. (головуючий), Пількова К.М. і Сухового В.Г.,

за участю помічника судді Лазарєвої О.С. (за дорученням головуючого судді),

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "ЛТ-Ресурс" (далі - Товариство),

представник позивача - Мала Н.О. - адвокат (свідоцтво від 08.06.2012 №1221),

відповідач - регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області (далі - регіональне відділення ФДМУ),

представник відповідача - не з'яв.,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: державне підприємство "Державний науково-дослідний інститут організації і механізації шахтного будівництва" (далі - Інститут);

арбітражний керуючий - розпорядник майна Татіщєв Олександр Євгенович (далі - Арбітражний керуючий),

представник Арбітражного керуючого - не з'яв.,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Міністерство енергетики та вугільної промисловості України (далі - Міністерство),

представник Міністерства - Старушкевич У.М. - представник (довіреність від 29.12.2017 №01/17-11943),

розглянув касаційну скаргу Міністерства

на рішення господарського суду Харківської області від 05.03.2018 (суддя Прохоров С.А.) та

постанову Харківського апеляційного господарського суду від 15.05.2018 (головуючий суддя - Терещенко О.І., судді Сіверін В.І. і Слободін М.М.)

зі справи № 922/4638/16

за позовом Товариства

до регіонального відділення ФДМУ

про визнання договору укладеним,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Інститут;

Арбітражний керуючий,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Міністерство.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про визнання укладеним договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, а саме - нежитлових приміщень у будинку загальною площею 5006,5 кв.м, розміщених у 5-типоверховому головному адміністративно-виробничому будинку за адресою: 61045, м. Харків, вул. Отакара Яроша, 18 (далі - Приміщення), з моменту набрання законної сили рішенням суду у справі за даним позовом у редакції, визначеній позивачем у позовній заяві, - на підставі частини третьої статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (далі - Закон).

Рішенням господарського суду Харківської області від 05.03.2018, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 15.05.2018: позов задоволено; визнано укладеним між регіональним відділення ФДМУ і Товариством договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, а саме - Приміщення, з моменту набрання рішенням у цій справі законної сили в редакції, наведеній у резолютивній частині згаданого рішення суду першої інстанції; стягнуто з регіонального відділення ФДМУ на користь Товариства 1 600 грн. судового збору.

У прийнятті зазначених судових рішень попередні інстанції виходили з відсутності у регіонального відділення ФДМУ жодних підстав, передбачених частиною четвертою статті 9 Закону, які дозволяли б йому відмовити позивачу в укладенні договору оренди державного нерухомого майна, що обліковується на балансі Інституту та розташоване за вказаною адресою.

У касаційній скарзі до Верховного Суду Міністерство, зазначаючи про прийняття оскаржуваних судових рішень з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати відповідні судові рішення з даної справи і прийняти нове, яким у позові відмовити та стягнути з Товариства на користь Міністерства судовий збір за подання касаційної скарги. Так, згідно з доводами, наведеними в касаційній скарзі:

- у розгляді справи суди першої та апеляційної інстанції помилково дійшли висновку, що листи Міністерства від 07.09.2016 №04/12-9426 та від 21.11.2016 №04/12-12146 про відмову у передачі в оренду державного майна складені з порушенням наказу Міністерства від 17.06.2014 №450;

- названі суди помилково дійшли висновку, що надання Міністерством відмови в укладенні договору оренди листом від 07.09.2016 №04/19-9426 відбулося з порушенням вимог Закону;

- тими ж судами невірно зроблено висновок про неправомірність відмови Міністерства передати нерухоме майно в оренду з підстав, зазначених у листі від 21.11.2016 №04/12-12146;

- суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність жодної з підстав, передбачених частиною четвертою статті 9 Закону, для відмови регіональним відділенням ФДМУ позивачу в укладенні договору оренди;

- неправильними є висновки судів про порушення Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод;

- суд апеляційної інстанції безпідставно дійшов висновку про те, що Законом України "Про перелік об'єктів прав державної власності, що не підлягають приватизації" не заборонено приватизацію, оренду чи суборенду майна, що перебуває на балансі Інституту;

- оскаржуваними рішеннями суди першої та апеляційної інстанції фактично втручаються у діяльність державних органів при здійсненні ними функцій та повноважень, визначених законодавством.

У відзиві на касаційну скаргу Інститут зазначає про необґрунтованість і незаконність касаційної скарги та звертає увагу суду касаційної інстанції на те, що нерухоме майно яке є предметом укладеного договору оренди, в даний час перебуває у вкрай незадовільному технічному стані через відсутність у Інституту фінансових можливостей на його повноцінну експлуатацію, тоді як передача Приміщення в оренду дозволить не тільки зберегти державне майно від руйнування, але й відновити платоспроможність Інституту у справі про банкрутство №922/2958/16, - та просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Регіональне відділення ФДМУ у відзиві на касаційну скаргу підтримує касаційну скаргу Міністерства та зазначає, що рішення місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції є незаконними та необґрунтованими, а, отже, такими, що підлягають скасуванню, і просить задовольнити касаційну скаргу Міністерства, скасувати рішення господарського суду Харківської області від 05.03.2018 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 15.05.2018 у справі №922/4638/16 й ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Товариство також подало до Касаційного господарського суду відзив на касаційну скаргу Міністерства, в якому зазначає про незгоду з вимогами та твердженнями, викладеними в касаційній скарзі, і просить залишити рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Арбітражний керуючий у відзиві на касаційну скаргу Міністерства зазначає, що з урахуванням необхідності покриття поточних витрат Інституту та технічного стану його нерухомого майна ним надано згоду на оренду Приміщення, інші ж питання, які є предметом розгляду у цій справі, не належить до компетенції розпорядника майна.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників учасників справи, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у розгляді справи встановлено, зокрема, що:

- регіональним відділення ФДМУ 09.11.2016 було розміщено оголошення у газеті "Відомості приватизації" про намір передати в оренду Приміщення;

- на підставі заяви Товариства про передачу в оренду індивідуально визначеного нерухомого державного майна регіональне відділення ФДМУ надіслало до Міністерства як до органу, уповноваженого управляти спірним державним майном, проект договору оренди та інші необхідні матеріали;

- тим же відділенням було отримано листа Міністерства з повідомленням про відсутність у регіонального відділення ФДМУ правових підстав для розміщення оголошення щодо передачі в оренду Приміщень, які обліковуються на балансі Інституту, а також з вимогою скасувати усі рішення про результати попиту на об'єкт оренди;

- регіональне відділення ФДМУ письмово відмовило Товариству в укладенні договору оренди Приміщень;

- Товариство вважало неправомірною таку відмову, тому що: умови договору оренди вважаються погодженими Міністерством на підставі абзацу четвертого частини третьої статті 9 Закону (оскільки регіональне відділення ФДМУ у 15-денний термін не отримало висновків органу, уповноваженого управляти спірним майном); посилання Міністерства на розгляд питання про організацію Інституту є безпідставним, адже наказ Міністерства про таку реорганізацію є незаконним та оскаржується в порядку адміністративного судочинства; листи Міністерства про відмову в передачі спірного майна в оренду підписані не уповноваженою на це особою. Наведене й стало підставою для звернення Товариства до суду з позовом у даній справі;

- з урахуванням положень частини третьої статті 9 Закону укладення договору оренди є погодженим з органом, уповноваженим управляти державним майном (Міністерством), у зв'язку з неодержанням орендодавцем у встановлений Законом термін позитивного висновку цього органу;

- постановою Харківського окружного адміністративного суду від 21.12.2016 зі справи №820/5340/16, залишеною без змін за результатами перегляду в апеляційному порядку, визнано незаконним та скасовано наказ Міністерства від 30.09.2016 №621 про реорганізацію Інституту; останній за своїм правовим статусом залишається окремою юридичної особою, що належить до сфери управління Міністерства, і докази реорганізації Інституту або вибуття Приміщення з його володіння у матеріалах справи відсутні;

- умови договору оренди нерухомого майна, що обліковується на балансі Інституту, вважаються погодженими Міністерством ще до дати порушення справи про банкрутство Інституту (до 13.10.2016). Крім того, Арбітражним керуючим надано згоду на передачу Приміщень в оренду;

- до Переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, затвердженого Законом України "Про Перелік об'єктів державної власності, що не підлягають приватизації", включено Науково-дослідний інститут організації та механізації шахтного будівництва, правонаступником якого є Інститут (третя особа в даній справі); проте останній є іншою юридичною особою, ніж перший з названих інститутів, з іншим кодом ЄДРПОУ;

- листи Міністерства від 07.09.2016 №04/12-9426 та від 21.11.2016 №04/12-12146 у зв'язку з наявністю порядку погодження передачі в оренду нерухомого майна не є належними доказами відмови органу, уповноваженого управляти державним майном, у передачі майна (Приміщень) в оренду;

- доказами у справі не підтверджується наявності інших потенційних орендарів Приміщень, крім Товариства;

- проект договору оренди за своїм змістом відповідає нормам цивільного та господарського законодавства України, в тому числі частині сьомій статті 179, частині першій статті 284 Господарського кодексу України, статті 10 Закону, Типовому договору оренди нерухомого майна, форма якого затверджена наказом Фонду державного майна України від 23.08.2000 №1774.

Причиною спору зі справи стало питання про наявність або відсутність підстав для визнання господарським судом укладеним договору оренди Приміщень.

Відповідно до положень Закону:

- Фізичні та юридичні особи, які бажають укласти договір оренди, направляють заяву, проект договору оренди, а також інші документи згідно з переліком, що визначається Фондом державного майна України (далі - матеріали), відповідному орендодавцеві, зазначеному у статті 5 цього Закону (частина перша статті 9);

- у разі надходження до орендодавця заяви про оренду цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу, нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), орендодавець за умови відсутності заборони на передачу майна в оренду у п'ятиденний строк після дати реєстрації заяви надсилає копії матеріалів органу, уповноваженому управляти відповідним майном, а у разі якщо: підприємство, його структурний підрозділ, щодо цілісного майнового комплексу якого надійшла заява про оренду, або ініціатор укладення договору оренди згідно із законодавством займають монопольне становище на ринку; внаслідок укладення договору оренди підприємець або група підприємців можуть зайняти монопольне становище на ринку; сумарна вартість активів або сумарний обсяг реалізації товарів (робіт, послуг), що належать об'єкту оренди та ініціаторові укладення договору оренди, перевищують показники, визначені законодавством, - також до органу Антимонопольного комітету України (абзац перший частини другої статті 9);

- орган, уповноважений управляти державним майном, розглядає подані йому матеріали і протягом п'ятнадцяти днів після їх надходження надсилає орендодавцеві висновки про умови договору оренди або про відмову в укладенні договору оренди; якщо орендодавець не одержав у встановлений термін висновків

органу, уповноваженого управляти державним майном, дозволу, відмови чи пропозицій від органу, уповноваженого управляти відповідним майном, укласти договір оренди нерухомого майна з бюджетною установою, організацією, висновків органу Антимонопольного комітету України, укладення договору оренди вважається з цими органами погодженим (частина третя статті 9);

- орендодавець протягом п'яти днів після погодження умов договору оренди з органом, уповноваженим управляти відповідним майном (у випадках, передбачених цим Законом, - органом Антимонопольного комітету України), а в разі якщо заява про оренду майна не потребує узгодження (щодо оренди окремого індивідуально визначеного майна, крім нерухомого), протягом 15 днів після дати її реєстрації розміщує в офіційних друкованих засобах масової інформації та на веб - сайтах орендодавців оголошення про намір передати майно в оренду або відмовляє в укладенні договору оренди і повідомляє про це заявника. Протягом 10 робочих днів після розміщення оголошення орендодавець приймає заяви про оренду відповідного майна. Протягом трьох робочих днів після закінчення строку приймання заяв орендодавець своїм наказом ухвалює рішення за результатами вивчення попиту на об'єкт оренди. У разі якщо подано лише одну заяву, конкурс на право оренди не проводиться і договір оренди укладається із заявником. У разі надходження двох і більше заяв орендодавець оголошує конкурс на право оренди. Орендодавець відмовляє в укладенні договору оренди в разі,зокрема, якщо орган, уповноважений управляти майном, не дає згоди на укладення договору оренди (частина четверта статті 9).

Попередні судові інстанції, з'ясувавши у розгляді справи на підставі досліджених та оцінених ними доказів справи наявність законодавчо визначених умов для укладення договору оренди Приміщень, які (умови) визначено, зокрема, статтями 179 і 284 Господарського кодексу України та наведеними положеннями Закону, дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Аргументи касаційної скарги даного висновку не спростовують.

Так, оцінка згаданих листів Міністерства від 07.09.2016 №04/12-9426 та від 21.11.2016 №04/12-12146 як доказів зі справи перебуває поза межами перегляду справи в суді касаційної інстанції, визначеними частиною другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою такий суд не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Те ж саме стосується оцінки як доказу зі справи листа Міністерства від 07.09.2016 №04/12-9426.

Висновок місцевого господарського суду про те, що "відповідач - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області, не мав жодних підстав, передбачених п. 4 ст. 9 ЗУ "Про оренду державного та комунального майна", які б дозволяли йому відмовити позивачу в укладанні договору оренди державного нерухомого майна, що обліковуються на балансі ДП "ДНДІОМШБ" та розташовані за адресою: м. Харків, вул. Отакара Яроша, 18" - по суті, не суперечить ні Закону, ані встановленим судами обставинам справи, оскільки тим же судом (і апеляційним також) з'ясовано погодження укладення договору оренди з боку органу, уповноваженого управляти відповідним майном, яке (погодження) відбулося у спосіб, визначений наведеним положенням частини третьої статті 9 Закону.

Можна погодитися з доводами касаційної скарги про недоречність посилання судів на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ("Захист власності"), згідно з якою: кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. У даній справі не йшлося про позбавлення особи, яка звернулася до суду, права власності на її майно (оскільки останнє, як з'ясовано судами, перебувало в державній власності, а позивач лише претендував на оренду цього майна). Втім, відповідна помилка не вплинула на кінцевий результат розгляду справи і за своїм характером не може вважатися підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи з'ясовано та зазначено, між іншим, що: до Переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, затвердженого відповідним Законом України від 07.07.1999 №847-XIV, було включено Науково-дослідний інститут організації та механізації шахтного будівництва (код ЄДРПОУ 174131), а Інститут - третя особа в даній справі - є його правонаступником (з кодом ЄДРПОУ 40336737). Цей останній (Інститут) не включений до згаданого Переліку і, отже, не віднесений (як і майно, що знаходиться на його балансі) до числа об'єктів, оренду (суборенду) чи приватизацію яких заборонено; він є іншою юридичною особою, ніж згаданий Науково - дослідний інститут організації та механізації шахтного будівництва, має інший ЄДРПОУ. У зв'язку з наведеним не може бути прийнято посилання скаржника, зокрема, на положення частини першої статті 104 Цивільного кодексу України, згідно з яким у разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників. Сам по собі факт включення Науково-дослідного інституту організації та механізації шахтного будівництва до Переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, не являв собою ні майна (майнового права), ні права, ані обов'язку в розумінні наведеної норми Цивільного кодексу України і, отже, не був складовою правонаступництва однієї юридичної особи (Інституту - третьої особи в даній справі) щодо іншої юридичної особи (Науково-дослідного інституту організації та механізації шахтного будівництва).

Обставини, пов'язані з визначенням об'єкта договору оренди, в тому числі розміру Приміщень, не можуть бути предметом дослідження та оцінки суду касаційної інстанції в силу наведеного припису частини другої статті 300 ГПК України. Водночас скаржником не наведено будь-яких відомостей щодо подання ним до судів попередніх інстанцій доказів, пов'язаних з таким розміром, та залишенням судами таких доказів (у разі їх подання) без дослідження та оцінки.

Касаційним господарським судом не може бути прийнято посилання скаржника на те, що "визнаючи договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, укладеним між РВ ФДМ України по Харківській області та ТОВ "ЛТ - Ресурс" … в редакції, зазначеній позивачем, суд фактично перебирає на себе повноваження РВ ФДМУ по Харківській області та Міненерговугілля, передбачені законодавством". Так, згідно з частиною другою статті 124 Конституції України, яка (Конституція України) має найвищу юридичну силу, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір. Частиною першою статті 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Статтею 20 ГПК України до юрисдикції господарських судів віднесено, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні правочинів у господарській діяльності. Вирішення судом спорів, що виникли між сторонами при укладенні договору (господарського договору), передбачено також статтею 649 Цивільного кодексу України та статтею 187 Господарського кодексу України.

Таким чином, вирішуючи спір у даній справі, господарські суди не перебирали на себе повноважень будь-яких державних органів, а здійснювали реалізацію своїх власних повноважень та завдань, покладених на них наведеними положеннями Конституції України та інших законодавчих актів України.

Наведеним спростовуються й доводи, вказані у відзиві регіонального відділення ФДМУ на касаційну скаргу Міністерства. Водночас судом приймаються аргументи, зазначені у відзивах на касаційну скаргу, поданих Інститутом і Товариством, що узгоджуються з нормами матеріального і процесуального права та встановленими судовими інстанціями обставинами даної справи.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень першої та апеляційної інстанцій - без змін як таких, що ухвалені в цілому з додержанням норм матеріального права, в тому числі наведених приписів Конституції України, Закону, Цивільного та Господарського кодексів України.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України залишити без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області від 05.03.2018 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 15.03.2018 у справі №922/4638/16 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя В. Селіваненко

Суддя К. Пільков

Суддя В.Суховий