Ухвала

від 06.09.2018 по справі 826/10236/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

06 вересня 2018 року

м. Київ

справа №826/10236/17

адміністративне провадження №К/9901/60503/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08.05.2018 у справі №826/10236/17 за позовом Кооперативу по будівництву та експлуатації індивідуальних гаражів "Райдуга" до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

УСТАНОВИВ:

29.08.2018 до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла зазначена касаційна скарга.

Водночас, за приписами статті 329 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною п'ятою статті 333 цього Кодексу.

У даному випадку, постанова апеляційного суду, про касаційний перегляд якої порушується питання, прийнята у відкритому судовому засіданні 08.05.2018, тоді як касаційна скарга згідно відбитку поштового штемпеля на конверті надіслана до Верховного Суду 27.08.2018, тобто з пропуском строку касаційного оскарження.

У доданій до касаційної скарги заяві порушується питання про поновлення строку касаційного оскарження, який, на думку податкового органу, пропущено з поважних підстав, а саме, у зв'язку з поверненням попередньо поданої касаційної скарги ухвалою Верховного Суду від 27.07.2018 з огляду на невиконання вимог процесуального закону стосовно надання документа про сплату судового збору, що, в свою чергу, було обумовлено відсутністю фінансування видатків бюджету призначених для цієї мети і блокуванням рахунків податкового органу через здійснення органом Державної казначейської служби України безспірних списань коштів за виконавчими листами.

У своїй заяві відповідач посилався й на те, що для реалізації права повторного подання касаційної скарги процесуальним законом встановлено тридцятиденний строк, який обчислюється з дня виготовлення ухвали касаційного суду про повернення останньої особі, яка її подала, а частиною п'ятою статті 333 КАС України передбачено граничний річний строк для вчинення такої дії.

При вирішенні питання про поновлення строку касаційного оскарження й наданні оцінки викладеним у ньому доводам, відповідач просив врахувати й те, що оскарження судових рішень, ухвалених у цій справі, хоч і здійснене з пропуском встановлених процесуальним законом строків, однак, спрямоване на захист економічних інтересів держави, оскільки предметом даного спору є рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у значній сумі, а відтак, у разі нереалізації податковим органом права на касаційне оскарження це негативно вплине на процес формування дохідної частини Державного бюджету України, виконання державою свої внутрішніх та зовнішніх фінансових зобов'язань.

Разом з тим, доводи заявника щодо можливості реалізації ним права повторного подання касаційної скарги в межах тридцятиденного з моменту її повернення касаційним судом або річного з дня складання оскаржуваного судового рішення у повному обсязі строку не ґрунтуються на правильному розумінні правових норм, оскільки чинним процесуальним законом не встановлено жодних строків для вчинення такої процесуальної дії й, більше того, до предмету правового регулювання частини п'ятої статті 333 КАС України, на яку посилається податковий орган у своїй заяві, не належать питання, пов'язані з обчисленням строку касаційного оскарження судового рішення, водночас, вказана норма визначає підстави для відмови у відкритті касаційного провадження у справі, а тому не підлягає застосуванню при вирішенні питань, пов'язаних з поновленням цього строку.

В той же час, статтею 129 Конституції України, як одну з основних засад судочинства, визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Із зазначеною правовою нормою Основного Закону України кореспондуються пункт сьомий частини третьої статті 2 КАС України, який відносить до основних засад (принципів) адміністративного судочинства забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом, а також стаття 13 цього Кодексу, якою визначено право, зокрема, учасників справи на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках.

Механізм же реалізації права на касаційне оскарження судового рішення в адміністративному судочинстві врегульовано Главою другою Розділу ІІІ КАС України.

Зокрема, статтею 330 КАС України закріплено вимоги щодо форми і змісту касаційної скарги, в тому числі, щодо надання документа про сплату судового збору одночасно з поданням касаційної скарги (частина четверта цієї статті).

В свою чергу, статтею 44 КАС України передбачено обов'язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом (пункти шостий, сьомий частини п'ятої цієї статті).

Наведеними положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасника справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у нього прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом, упродовж визначених для цього строків.

Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07.07.1989 у справі "Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain" Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Процесуальними обов'язками учасників справи визначено, крім іншого, дотримання строку на касаційне оскарження судових рішень, а також виконання встановлених законом вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, зокрема, стосовно надання документа про сплату судового збору.

Таким чином, відповідач, маючи намір добросовісної реалізації належного йому права на касаційне оскарження судового рішення, повинен забезпечити неухильне виконання вищевказаних вимог процесуального закону для чого, як особа, зацікавлена у поданні касаційної скарги, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати усі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.

Це стосується і заявників, які, маючи однаковий обсяг процесуальних прав та обов'язків поряд з іншими учасниками справи, діють як суб'єкти владних повноважень й, до того ж, є бюджетними установами, фінансування яких здійснюється з Державного бюджету України, в тому числі, щодо видатків на сплату судового збору, а відтак, кошти на вказані цілі повинні бути передбачені у кошторисі такої установи своєчасно і у повному обсязі з урахуванням здійснених видатків за минулий бюджетний період, що кореспондується з пунктами 44, 45 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року №228, якими, крім іншого, визначено, що штатні розписи бюджетних установ затверджуються в установленому порядку у місячний строк з початку року. До затвердження в установленому порядку кошторисів використання бюджетних коштів підставою для здійснення видатків бюджету є проекти зазначених кошторисів (з довідками про зміни до них у разі їх внесення), засвідчені підписами керівника установи та керівника її фінансового підрозділу або бухгалтерської служби. У разі коли бюджетний розпис на наступний рік не затверджено в установлений законодавством термін, в обов'язковому порядку складається тимчасовий розпис бюджету на відповідний період. Бюджетні установи складають на цей період тимчасові індивідуальні кошториси (з довідками про зміни до них у разі їх внесення), а під час складання кошторисів на наступний рік враховуються обсяги здійснених видатків.

З огляду на наведене, відповідач не був позбавлений можливості протягом усього поточного бюджетного року здійснювати видатки бюджету, передбачені для сплати судового збору, на підставі кошторису, а у разі його відсутності - проекту кошторису, тимчасового індивідуального кошторису, тимчасового розпису бюджету в обсязі, не меншому за розмір використаних бюджетних коштів у минулому періоді й, при цьому, мав право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору і виконання інших грошових зобов'язань, зокрема, за виконавчими документами щодо стягнення коштів з податкового органу.

Тому, зупинення на рахунку податкового органу фінансових операцій, зокрема, в частині видатків, призначених на сплату судового збору, і, як наслідок, невиконання через це вимог закону і суду, процесуальних обов'язків, не може слугувати поважною підставою для поновлення строку касаційного оскарження судового рішення й не повинно впливати на можливість неухильного виконання останнім вимог КАС України щодо оформлення касаційної скарги, що, в свою чергу, не може ставитись в залежність від правовідносин, у які податковий орган вступає в інших сферах його діяльності (з приводу грошових зобов'язань за виконавчими документами про стягнення з податкового органу коштів і їх примусового виконання тощо), оскільки ці фактори не є взаємопов'язаними.

Окрім цього, пунктом другим частини третьої статті 2 КАС України рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом віднесено до основних засад (принципів) адміністративного судочинства, зміст якого розкриває стаття 8 цього Кодексу й визначає, що усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом. Не може бути привілеїв чи обмежень прав учасників судового процесу за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Такі приписи наведених правових норм процесуального права знайшли своє відображення і у статті 44 КАС України, частина перша якої вказує, що учасники справи мають рівні процесуальні права та обов'язки.

При цьому, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пункті 39 справи "Устименко проти України", принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представити свою справу за таких умов, які не ставлять його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Кожній стороні повинна бути надана можливість знати про зауваження або докази, надані іншою стороною, включаючи апеляційну скаргу, та надати власні зауваження з цього приводу.

У пунктах 46, 47 цього ж Рішення ЄСПЛ вказує на те, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії". Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справі "Пономарьов проти України").

Також, у пункті 74 Рішення у справі "Лелас проти Хорватії" і пункті 70 Рішення у справі "Рисовський проти України" ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування" та пояснив його практичне значення, зокрема, зазначивши, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Іншими словами, ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу. Принцип "належного урядування" передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).

Отже, державні органи, які діють як суб'єкти владних повноважень та звертаються до суду з метою захисту інтересів у правовідносинах, які виникли з приводу реалізації ними публічно-владних управлінських функцій, мають діяти вчасно та в належний спосіб, дотримуватися принципу "належного урядування", своїх власних внутрішніх правил та процедур, встановлених державою, в тому числі, нормами процесуального закону, не можуть і не повинні отримувати вигоду від їх порушення, уникати або шляхом допущення зайвих затримок та невиправданих зволікань відтерміновувати виконання своїх процесуальних обов'язків.

У даному ж випадку пропуск строку касаційного оскарження при повторному зверненні до суду касаційної інстанції спричинено невиконанням вимог процесуального закону щодо форми та змісту первісно поданої касаційної скарги в частині надання документа про сплату судового збору, неусуненням цього недоліку в межах встановленого судом строку і, як наслідок, її поверненням заявнику, що, втім, в контексті наведених положень міжнародного права, національного законодавства, практики ЄСПЛ не є особливими і непереборними обставинами, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов'язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак, не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку, як і посилання податкового органу на необхідність захисту економічних інтересів держави.

Крім того, касаційна скарга не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 КАС України, оскільки, всупереч частини четвертої цієї статті, до неї не додано документ про сплату судового збору в належному розмірі.

У касаційній скарзі відповідачем заявлено клопотання про відстрочення сплати судового збору з посиланням на приписи частини першої статті 133 КАС України з врахуванням майнового стану сторони.

Так, згідно з частиною першою статті 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Наведені положення процесуального закону дають підстави для висновку, що звільнення від сплати судового збору, його відстрочення чи розстрочення є правом, а не обов'язком суду, при цьому суд, вирішуючи це питання, враховує майновий стан сторони.

Визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою на відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати.

Втім, як зазначено вище, фінансування видатків бюджету органів державної влади, призначених для сплати судового збору, повинно бути передбачено у кошторисах таких установ своєчасно і у повному обсязі, з урахуванням здійснених видатків за минулий бюджетний період й, до того ж, останні не позбавлені можливості в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору.

В той же час, за приписами частини другої статті 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України від 08.07.2011 №3674-VI "Про судовий збір" (далі - Закон №3674-VI).

У відповідності до статті 8 Закону №3674-VI враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Отже, наведеними правовими нормами КАС України та Закону №3674-VI встановлено чіткий і вичерпний перелік умов, а також суб'єктних та предметних критеріїв, за яких, з огляду на майновий стан сторони, суд може, зокрема, відстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі.

За вказаних обставин та з урахуванням встановленого наведеними законодавчими приписами режиму правового регулювання питання відстрочення сплати судового збору, визначених законодавцем умов та підстав для цього, клопотання відповідача задоволенню не підлягає.

Окрім цього, відповідачем не подано будь-яких доказів стосовно часу та обсягу очікуваних надходжень на рахунок податкового органу коштів, призначених для сплати судового збору, й жодним чином не підтверджено виникнення у нього можливості сплатити такий збір упродовж певного строку.

Більше того, подані відповідачем докази не містять відомостей про час і обсяг очікуваних надходжень на рахунок податкового органу коштів, призначених для сплати судового збору, й жодним чином не підтверджують виникнення у нього можливості сплатити такий збір упродовж зазначеного у клопотанні строку.

Відповідно до підпункту третього пункту третього частини другої статті 4 Закону №3674-VI (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) ставка судового збору за подання до адміністративного суду касаційної скарги на рішення суду встановлюється у розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

Позовна заява подана юридичною особою у 2017 році, а спір у справі носить майновий характер (про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за земельним податком з юридичних осіб у розмірі 1435601,14 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями 358900,29 гривень).

За змістом підпункту першого пункту третього частини другої статті 4 Закону №3674-VI (в редакції, чинній на час звернення з цим позовом до суду першої інстанції) ставка судового збору за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано юридичною особою становила 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який з 01.01.2017 складав 1600 гривень.

Таким чином, розмір судового збору за подання до суду цієї касаційної скарги становить 53835,04 гривень (1794501 гривень*1,5%*200%).

Судовий збір підлягає сплаті за реквізитами: отримувач коштів - УК у Печер. р-ні/Печерс. р-н/22030102; код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 38004897; банк отримувача - Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача - 31219207026007; код банку отримувача (МФО) 899998; код класифікації доходів бюджету - 22030102 "Судовий збір (Верховний Суд, 055)"; символ звітності банку - 207; призначення платежу - 101;

---

(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомив про це відповідний орган Міністерства доходів і зборів України і має відповідну відмітку у паспорті); Судовий збір, за позовом

---

(ПІБ чи назва установи, організації позивача), ВЕРХОВНИЙ СУД (назва відповідного касаційного суду, де розглядається справа, або Велика Палата Верховного Суду), номер справи, у якій сплачується судовий збір.

За правилами частини другої статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу, яка передбачає, у такому випадку, залишення останньої без руху з наданням строку для усунення недоліків.

Частиною третьою цієї ж статті встановлено, що касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 329 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.

Враховуючи викладене та керуючись статтею 332 КАС України, суд

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08.05.2018 у справі №826/10236/17 за позовом Кооперативу по будівництву та експлуатації індивідуальних гаражів "Райдуга" до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення залишити без руху.

Встановити особі, що подала касаційну скаргу, десятиденний строк з моменту отримання копії даної ухвали для усунення зазначених недоліків касаційної скарги.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя - доповідач С.С. Пасічник

Судді: І.А. Васильєва

В.П. Юрченко