Постанова

від 05.09.2018 по справі 915/1344/17

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2018 року м. ОдесаСправа № 915/1344/17 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: С.В. Таран,

Суддів : Т.А. Величко, Л.В. Поліщук,

при секретарі судового засідання Р.О. Кияшко,

за участю представників:

від позивача - Біленський А.Т.;

від відповідача - участі не брали;

розглянувши апеляційну скаргу Вознесенської міської ради Миколаївської області

на рішення Господарського суду Миколаївської області, прийняте суддею Ю.М.Ковалем, 05.05.2018, м. Миколаїв, повний текст складено 15.05.2018,

у справі №915/1344/17

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Біозар"

до відповідача: Вознесенської міської ради Миколаївської області

про визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2017р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Біозар" (далі - ТОВ "Біозар") звернулося з позовом до Вознесенської міської ради Миколаївської області (далі - Вознесенська міська рада) про визнання права власності за позивачем на об'єкт незавершеного будівництва, загальною площею 146,7 кв.м, що знаходиться в м.Вознесенськ Миколаївської області по вул. Київській,113.

Позовні вимоги з посиланням на статті 331, 392 Цивільного кодексу України обґрунтовані тим, що позивач, маючи на праві власності спірне домоволодіння, як правонаступник Вознесенської районної міжколгоспної біолабораторії , якою, в свою чергу, набуто зазначений об'єкт за договором купівлі-продажу, укладеним з Вознесенською житлово-експлуатаційною конторою на виконання рішення Виконкому Вознесенської міської ради депутатів трудящих Миколаївської області від 25.05.1971 №150, звернувся із заявою про державну реєстрацію права власності на вказаний об'єкт нерухомості до Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міськради Миколаївської області. Однак державним реєстратором вказаного Департаменту прийнято рішення від 31.07.2017 за №36394462 про відмову в державній реєстрації прав та обтяжень з підстав внесення за заявою Управління комунальної власності Вознесенської міської ради запису до Державного реєстру прав та їх обтяжень про взяття 15.05.2017 об'єкта нерухомості на облік, як безхазяйного нерухомого майна. Такі дії Вознесенської міськради, стверджує позивач, свідчать про невизнання органом місцевого самоврядування права власності ТОВ "Біозар" на спірний об'єкт нерухомості.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 05.05.2018 у справі №915/1344/17 (суддя Ю.М. Коваль) позовні вимоги задоволено повністю, а саме: визнано за ТОВ "Біозар" право власності на домоволодіння, розташоване по вул. Київській, 113, м. Вознесенськ Миколаївської області; стягнуто з Вознесенської міської ради Миколаївської області на користь ТОВ "Біозар" судовий збір у сумі 1600 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що спірний об'єкт нерухомого майна набув статусу завершеного будівництва, принаймні, з 07.02.1978, та відкрито використовувався і використовується за призначенням як біолабораторія і що за період з часу завершення будівництва і до внесення відомостей за заявою органу відповідача про взяття на облік як безхазяйного майна, Вознесенська міська рада не мала претензій щодо незаконності володіння та введення в експлуатацію спірного нерухомого майна. ТОВ "Біозар" фактично володіє цим майном, використовує його в господарській діяльності, здійснює ремонти, підтримуючи його належний стан, сплачує за наданні послуги електро-, газо-, водопостачання. При цьому Господарський суд першої інстанції визнав доведеним укладення між Вознесенською житлово-експлуатаційною конторою та Райбіолабораторією договору від 02.11.1971 купівлі-продажу спірного домоволодіння та відхилив доводи відповідача про недотримання вимог законодавства при укладенні цього договору.

В оскарженому судовому рішенні також зазначено, що дії Вознесенської міської ради щодо прийняття рішення про взяття на облік спірного домоволодіння як безхазяйного не відповідають критеріям своєчасності та послідовності.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Вознесенська міська рада Миколаївської області звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.05.2018 у справі №915/1344/17 скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що суд помилково визнав доведеним факт укладення між Вознесенською житлово-експлуатаційною конторою та Райбіолабораторією договору від 02.11.1971 про купівлю-продаж спірного майна та про правомірність знаходження у позивача майна як такого, що було передане йому як правонаступнику Миколаївської обласної міжгосподарської виробничої біолабораторії комісією з ліквідації за актом прийому-передачі від 19.09.2005. Договір до позову не додавався, найменування платника і покупця за рішенням Виконкому не збігаються, дослідити виконання рішення Виконкому щодо нотаріальної форми договору неможливо; акт прийому - передачі майна відсутній.

Крім того, скаржник зазначає про те, що застосування одночасно статей 331 і 392 Цивільного кодексу України є неприпустимим.

Звертає апелянт увагу Одеського апеляційного господарського суду також на те, що Вознесенська міська рада не приймала рішень щодо надання позивачу земельної ділянки у власність або у користування для цілей будівництва та обслуговування спірного майна.

Вказана апеляційна скарга згідно з протоколом передачі судової справи від 01.08.2018 була розподілена на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя С.В.Таран, судді Л.В. Поліщук, В.В. Бєляновський.

Розпорядженням в. о. керівника апарату суду №947 від 06.08.2018 у зв`язку з перебуванням судді В.В. Бєляновського у відпустці відповідно до підпункту 17.4, підпункту 17 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, підпунктів 2.3.25, 2.3.50 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду в Одеському апеляційного господарському суді в редакції від 15.09.2016, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №915/1344/17.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.08.2018, для розгляду цієї апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя С.В. Таран, судді Т.А. Величко, Л.В. Поліщук.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 06.08.2018 у визначеному складі суддів справу №915/1344/17 прийнято до свого провадження.

ТОВ "Біозар" у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.05.2018 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення з тих підстав, що ТОВ "Біозар" є правонаступником всіх прав та обов'язків Миколаївської обласної міжгосподарської виробничої біолабораторії, структурним підрозділом якого була Вознесенська районна біолабораторія; ТОВ "Біозар" звернулося до суду за захистом свого права для його визнання, а не для встановлення.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу також вказує на те, що спірний об'єкт вже має статус нерухомого майна, експлуатація якого здійснювалась відкрито протягом останніх 40 років. При цьому земельна ділянка, яка передавалася для будівництва, перейшла у користування до власника об'єкта нерухомого майна відповідно до законодавства УРСР, а тому законним власником нерухомого майна є ТОВ "Біозар", як набувач за цивільною угодою, яка укладена у декількох документах, та не потребувала обов'язкового нотаріального посвідчення.

У судовому засіданні 05.09.2018 представник позивача проти задоволення апеляційної скарги висловив заперечення, представник відповідача участі не брав, хоча скаржник був належним чином сповіщений про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується матеріалами справи (а.с.215, 217).

Відповідно до частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з частиною четвертою статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Миколаївської області норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла наступних висновків.

Відповідно до архівної копії протоколу засідання Виконавчого комітету Вознесенської міської ради від 22.10.1969 гр. ОСОБА_2 надано земельну ділянку, розташовану у м.Вознесенськ Миколаївської області по вул. Жовтневої революції, 105-а для індивідуального житлового будівництва; дозволено зав. міськкомгоспу укласти з гр. ОСОБА_2 договір на індивідуальне житлове будівництво; зобов'язано гр.ОСОБА_2 протягом двох місяців оформити технічну документацію та протягом трьох років збудувати індивідуальний двоповерховий житловий будинок згідно з типовим проектом.

Згідно з вироком Народного суду Вознесенського району від 19.03.1971 у справі гр. ОСОБА_2 належне їй майно конфісковано в дохід держави, у тому числі недобудована будівля з прибудовами по АДРЕСА_1 Миколаївської області.

Рішенням Виконавчого комітету Вознесенської міської ради №150 від 25.05.1971 зобов'язано Вознесенську житлово-експлуатаційну контору прийняти на баланс домобудівництво АДРЕСА_1, вартістю 7600 рублів; дозволено Вознесенській житлово-експлуатаційній конторі продати незакінчене будівництвом вказане домобудівництво Вознесенській районній біологічній лабораторії, останню зобов'язано до 01.06.1972 закінчити будівництво, а також зобов'язано районну біолабораторію і житлово-експлуатаційну контору оформити нотаріально договір купівлі - продажу.

За твердженням позивача, 02.11.1971 між Вознесенською районною міжколгоспною біолабораторією та Вознесенською житлово-експлуатаційною конторою був укладений договір купівлі - продажу об'єкту незавершеного будівництва, розташований за адресою: м.Вознесенськ, вул. Жовтневої революції, 113.

В матеріалах справи наявна платіжного доручення №356 від 02.11.1971, в графі призначення платежу якого вказано, що перерахування грошових коштів у сумі 7600 рублів здійснено згідно з договором купівлі-продажу з Вознесенською ЖЄК від 02 листопада 1971 р. .

Відповідно до довідки міжколгоспної обласної біолабораторії №31 від 07.02.1978 на підставі рішення Вознесенської міської ради №150 від 25.05.1971, Вознесенською районною біологічною лабораторією було перераховано Вознесенській міській раді 7600 рублів за платіжним дорученням №356 від 02.11.1971 за незавершене будівництво АДРЕСА_1, що було конфісковано у гр. ОСОБА_2

Рішенням установчих зборів засновників ТОВ "Біозар", оформленим протоколом №1 від 21.04.2005, вирішено створити ТОВ "Біозар" та сформувати статутний капітал товариства за рахунок пайових внесків засновників, затвердити розмір часток учасників ТОВ у статутному капіталі ТОВ "Біозар" у розмірі пайових внесків засновників. На зборах були присутні 22 фізичні особи (засновники).

Згідно з пунктом 1.1 статуту ТОВ "Біозар", затвердженого зборами засновників №1 від 06.12.2011 та зареєстрованого Новоодеською районною державною адміністрацією Миколаївської області 15.12.2011 за №15171050004000185, товариство засновано згідно з рішенням засновників від 21.04.2005 (протокол №1) шляхом об'єднання майна засновників та участі в підприємницькій діяльності відповідно до Господарського та Цивільного кодексів України, Законів України Про господарські товариства, Про власність , Про підприємництво, та інших законодавчих актів України.

У пункті 5.3 вказаного статуту зазначено, що джерелом формування майна товариства є: грошові та матеріальні вклади учасників; доходи, одержані від реалізації продукції, робіт, послуг, а також від інших видів господарської діяльності; кредити банків та інших кредиторів; безоплатні та благодійні внески, пожертвування фізичних та юридичних осіб; інші джерела, не заборонені законодавством.

Засновниками товариства виступають громадяни України: ОСОБА_3, ОСОБА_4., ОСОБА_5, ОСОБА_6 (пункт 1.2 статуту ТОВ "Біозар").

Відповідно до пункту 1.4 статуту ТОВ "Біозар" товариство є правонаступником Миколаївської обласної міжгосподарської виробничої лабораторії з усіх прав та зобов'язань.

За актом прийому-передачі майна від Миколаївської обласної міжгосподарської виробничої біолабораторії було передано ТОВ "Біозар" майно, в тому числі будівлю біолабораторії, розташованої у м.Вознесенськ Миколаївської області.

У вказаному акті невідомою особою зроблено приписку, що зазначена будівля розташована по вул. Жовтневій революції, 113.

Із матеріалів справи також вбачається, що Виконавчим комітетом Вознесенської міської ради Миколаївської області було прийнято рішення №644 від 28.12.1976, яким упорядочено нумерацію домоволодінь і назв вулиць і провулків міста Вознесенськ.

Згідно з вказаним рішенням Вознесенської міської ради земельній ділянці та нежитловій будівлі присвоєна адреса: вул. Жовтневої революції, 113, замість попереднього 105а, що також відображено у довідці Комунального підприємства "Вознесенське міжміське бюро технічної інвентаризації" №69 від 25.05.2017.

Розпорядженням Вознесенського міської голови №136-р від 25.11.2015 вулицю Жовтневої революції перейменовано в Київську.

Відповідно до довідки Комунального підприємства Вознесенське МБТІ від 29.12.2016 №675 станом на 31.12.2012 право власності на комплекс будівель по вул. Київській,113 (Жовтневої революції) в м. Вознесенськ Миколаївської області не зареєстровано.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 02.02.2017 у справі №915/1347/16 за позовом ТОВ "Біозар" до Вознесенської міської ради про визнання права власності на нежитловий об'єкт нерухомого майна, розташований за адресою: Миколаївська область, м. Вознесенськ, вул. Київська, 113 (далі- справа №915/1347/16) у задоволенні позовних вимог відмовлено. Зазначене рішення відповідно до даних Єдиного державного реєстру судових рішень набрало законної сили 18.02.2017.

В подальшому у газеті Новини Вознесенська: день за днем №20 від 17.05.2017, відділом Державної реєстрації речових прав на нерухоме майно апарату Виконавчого комітету Вознесенської міськради 15.05.2017 за заявою Управління комунальної власності Вознесенської міськради надруковано оголошення про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна нежитлового об'єкту, що знаходиться за адресою: м. Вознесенськ, вул. Київська,113.

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради від 31.07.2017 №36394462 відмовлено ТОВ "Біозар" у державній реєстрації права власності на нежитловий об'єкт, що знаходиться за адресою: м. Вознесенськ, вул. Київська,113.

Предметом спору у даній справі є вимога про визнання права власності за позивачем на об'єкт незавершеного будівництва, загальною площею 146,7 кв.м, що знаходиться в м.Вознесенськ Миколаївської області по вул. Київській,113.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що спірне майно набуло статус завершеного будівництва і належить на праві власності позивачеві, як правонаступнику Вознесенької районної біолабораторії, що прибдала об'єкт незавершеного будівництва за договором від 02.11.2971, укладеним з Вознесенською ЖЄК.

Колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог враховуючи наступне.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 р. №475/97-ВР, зокрема статтею 1 Першого протоколу до неї (1952 р.), передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено й у вітчизняному законодавстві. Так, відповідно до частини четвертої статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу (стаття 16 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини п'ятої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 (набуття права власності на безхазяйну річ) та 376 (самочинне будівництво) Цивільного кодексу України. В усіх інших випадках право власності набувається з не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 Цивільного кодексу України).

Така правова позиція викладена Верховним Судом України у справах за №6-1912цс15, №3-576гс16.

Частиною першою статті 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Зазначеною нормою закріплено презумпцію законності набуття права власності, тобто право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або якщо незаконність набуття права власності встановлена рішенням суду, а також встановлено відкритість переліку підстав набуття права власності з обмеженням їх виключно тими, що прямо передбачені в законодавстві.

Ураховуючи, що відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, чи у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту у порядку, передбаченому статтею 392 Цивільного кодексу України (правова позиція Верховного Суду України у справі за №6-244цс14).

За правилами статті 392 Цивільного кодексу України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Отже, стаття 392 Цивільного кодексу України не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах , у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Саме таку правову позицію викладено Верховним Судом України у справі за №6-1912цс15.

Згідно з положеннями статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до приписів статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу вимог статей 74, 77 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (стаття 76 Господарського процесуального кодексу України).

Між тим позивачем не надано жодного належного у розумінні статті 76 Господарського процесуального кодексу України доказу на підтвердження наявності у нього права власності на спірне майно або на підтвердження того, що таке право було набуто ним раніше на законних підставах.

Не було доведено скаржником цього факту і під час розгляду господарським судом справи №915/1347/16 у зв'язку з чим відмовлено в задоволенні його позовних вимог про визнання права власності за ним на об'єкт нерухомого майна, розташований за адресою: Миколаївська область, м. Вознесенськ, вул. Київська, 113.

Судовою колегією враховується, що Вознесенська міська рада не приймала рішень щодо надання позивачу земельної ділянки у власність або у користування для цілей будівництва та обслуговування спірного майна.

Посилання позивача на договір купівлі-продажу, укладений у 1971 році між Вознесенською ЖЕК та Вознесенською районною біолабраторією, як на підставу виникнення у нього права власності на спірне майно, є необгрунтованим, оскільки позивачем не надано оригіналу вказаного договору або завіреної належним чином його копії.

В якості підтвердження укладення договору купівлі-продажу від 02.11.1971 позивачем надано платіжне доручення №356 від 02.11.1971. Із змісту вказаного платіжного доручення, а саме: реквізиту призначення платежу вбачається, що перерахування грошових коштів у сумі 7600 рублів здійснювалось згідно з договором купівлі-продажу з Вознесенською ЖЕК від 02 листопада 1971 р. . Враховуючи відсутність у вказаному платіжному документів будь-яких посилань на спірне майно недоведеним є факт підтвердження оплати саме за його придбання.

Щодо посилань позивача на перебування спірного майна на балансі Вознесенської районної біолабораторії, яка в подальшому була підпорядкована Миколаївській обласній міжколгоспній біолабораторії, а також щодо перебування цього майна на даний час на балансі підприємства позивача, то колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду зазначає, що перебування майна на балансі не може бути підставою для визнання за ним права власності.

Баланс підприємства (організації) є лише формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов'язань на конкретну дату. Баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства (пункт 9 інформаційного листа Вищого арбітражного суду України №01-8/98 від 31.01.2001).

Акт прийому - передачі майна Миколаївської обласної міжгосподарської виробничої біолабораторії ТОВ "Біозар" від 19.09.2005, згідно з яким останнє прийняло, серед іншого, будівлю біолабораторії, судовою колегією оцінюється критично, оскільки, по-перше, дописка кульковою ручкою адреси нерухомого майна: вул. Ж. революції,113 виконана невідомою особою; по-друге, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що в результаті розпаювання майна Миколаївської обласної міжгосподарської виробничої біолабораторії чотирьма особами, які є засновниками ТОВ "Біозар", було отримано паї у вигляді спірного майна, які вони в подальшому, за твердженням апелянта, внесли як внесок до статутного капіталу товариства; по-трете, як зазначалося вище, в матеріалах справи взагалі відсутні докази на підтведження права власності на спірне майно як Вознесенської районної біолабораторії, так і Миколаївської обласної міжгосподарської біолабораторії.

Відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Господарським судом Миколаївської області під час розгляду справи №915/1347/16 було встановлено відсутність будь-яких правових підстав для визнання за позивачем права власності на об'єкт нерухомого майна, розташований за адресою: Миколаївська область, м.Вознесенськ, вул. Київська, 113, та безпідставність посилань позивача як на підставу виникнення права власності на договір від 02.11.1971.

Вказане залишилось поза увагою суду першої інстанції, який вийшов за межі позовних вимог (позивач у прохальній частині позовної заяви просив визнати право власності на об'єкт незавершеного будівництва) та визнав право власності на спірне майно, як на закінчений будівництвом об'єкт з підстав, які були відхилені судом під час розгляду справи №915/1347/16.

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду не вбачає підстав для закриття провадження у даній справі на підставі пункту 3 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України, оскільки предмети спору (під предметом спору розуміють певну матеріально-правову вимогу позивача до відповідача) у справі №915/1347/16 та у даній справі є різними. Відмінність полягає у тому, що у межах цієї справи позивач просить визнати за ним право власності на об'єкт незавершеного будівництва, посилаючись при цьому в тому числі на положення статті 331 Цивільного кодексу України.

Виходячи із змісту частин першої та другої статті 331 Цивільного кодексу України, частини першої статті 182 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно виникає у особи, яка створила це майно, після закінчення будівництва об'єкта нерухомості, введення його в експлуатацію, отримання свідоцтва про право власності та реєстрації права власності.

Отже, до прийняття об'єкта новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на цей об'єкт не виникає.

До виникнення права власності на новозбудоване нерухоме майно право власності існує лише на матеріали, обладнання та інше майно, що було використано в процесі будівництва (абзац перший частини третьої статті 331 Цивільного кодексу України).

Абзацем другим частини третьої статті 331 Цивільного кодексу України встановлено право особи, що створила об'єкт нерухомого майна зі своїх матеріалів, або набуває на нього право власності на підставі договору або закону, укладати договори щодо зазначеного об'єкта незавершеного будівництва (про відчуження або іпотечні).

Чинним законодавством визначено порядок оформлення права власності на об'єкт незавершеного будівництва. До завершення будівництва (створення) майна, а якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, то до моменту прийняття його до експлуатації, або якщо право власності на таке нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, то до моменту державної реєстрації, право власності на новостворене майно та об'єкт незавершеного будівництва не виникає. У зв'язку з цим до виникнення права власності на таке майно право власності існує лише на матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення) майна.

Позивач просив визнати за ним право власності саме на об'єкт незавершеного будівництва, що знаходиться за адресою: Миколаївська область, м. Вознесенськ, вул. Київська, 113.

Між тим визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва (на недобудоване нерухоме майно) в судовому порядку нормами Цивільного кодексу України чи іншими нормативними актами не передбачено .

Зазначений правовий висновок міститься в постановах Верховного Суду України від 19.09.2011 у справі №3-82гс11 та від 27.05.2015 у справі №6-159цс15.

Відповідно до приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм матеріального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи (пункт 2 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2009).

Оскаржене рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.05.2018 у справі №915/1344/17 не відповідає цим вимогам з підстав порушенням місцевим господарським судом норм матеріального права та невідповідності висновків, викладених у ньому, обставинам справи, а тому підлягає скасуванню, із відмовою у задоволенні позовних вимог.

Витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Одеський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Вознесенської міської ради Миколаївської області задовольнити.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.05.2018 у справі №915/1344/17 скасувати.

В задоволенні позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Біозар" на користь Вознесенської міської ради Миколаївської області 2400 грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити Господарському суду Миколаївської області видати відповідний наказ з зазначенням всіх необхідних реквізитів.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 10.09.2018.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя Л.В. Поліщук

Суддя Т.А. Величко