Ухвала

від 29.11.2018 по справі 915/1344/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

29 листопада 2018 року

м. Київ

Справа № 915/1344/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду : Краснова Є.В. - головуючого, Мачульського Г.М., Кушніра І.В.,

за участю секретаря судового засідання - Шевченко Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Біозар" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 05.09.2018 у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Біозар" до Вознесенської міської ради Миколаївської області про визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва,

за участю представників:

позивача - Біленський А.Г., адвокат;

відповідача - не з'явились,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Біозар" (далі - ТОВ "Біозар") звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Вознесенської міської ради Миколаївської області (далі - Вознесенська міськрада) в якому просило визнати за ним право власності на об'єкт незавершеного будівництва загальною площею 146,7 м 2 , розташований під № 113 по вул. Київській в м. Вознесенськ Миколаївської області.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав про те, що ТОВ "Біозар" є правонаступником Вознесенської міжколгоспної біолабораторії, якою 02.11.1971 було придбано у Вознесенської житлово-експлуатаційної контори зазначений об'єкт незавершеного будівництва та здійснено його добудову.

Посилаючись на відмову державного реєстратора здійснити державну реєстрацію права власності ТОВ "Біозар" на спірне нерухоме майно, у зв'язку з тим, що за заявою Вознесенської міської ради Миколаївської області державним реєстратором спірне нерухоме майно було взято на облік як безхазяйне, що свідчить про невизнання Вознесенською міськрадою права власності ТОВ "Біозар" на це майно, позивач просив задовольнити його вимоги з підстав, що передбачені статтями 331, 392 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 05.05.2018 (суддя Коваль Ю.М.) позов задоволено. Визнано за ТОВ "Біозар" право власності на домоволодіння, розташоване під № 113 по вул. Київській в м. Вознесенськ Миколаївської області.

Задовольняючи позов суд виходив з того, що спірне нерухоме майно набуло статус завершеного будівництва і належить на праві власності позивачеві, як правонаступнику Вознесенької районної біолабораторії, що прибдала об'єкт незавершеного будівництва за договором від 02.11.2971, укладеним з Вознесенською житлово-експлуатаційною конторою. При цьому суд першої інстанції зазначив, що спірний об'єкт нерухомого майна набув статусу завершеного будівництва, принаймні, з 07.02.1978, відкрито використовувався і використовується за призначенням як біолабораторія та з часу завершення будівництва і до внесення до реєстру відомостей про взяття спірного нерухомого майна на облік як безхазяйного, Вознесенська міськрада не мала претензій до позивача щодо незаконності володіння ним цим нерухомим майном. ТОВ "Біозар" фактично володіє цим майном, використовує його в своїй господарській діяльності, здійснює ремонти, підтримуючи його належний стан, сплачує за наданні послуги електро-, газо-, водопостачання.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 05.09.2018 (колегія суддів: Таран С.В., Величко Т.А., Поліщук Л.В.) рішення скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва (на недобудоване нерухоме майно) в судовому порядку нормами Цивільного кодексу України чи іншими нормативними актами не передбачено. При цьому суд апеляційної інстанції послався на правову позицію, наведену у постановах Верховного Суду України від 19.09.2011 у справі № 3-82гс11 та від 27.05.2015 у справі № 6-159цс15.

У касаційній скарзі ТОВ "Біозар" посилається на порушення судом апеляційної інстанції приписів статей 328, 392 ЦК України, статті 128 ЦК УРСР (чинної на час укладення договору від 02.11.2971) та частини 3 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

У касаційній скарзі ТОВ "Біозар" просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У відзиві на касаційну скаргу Вознесенська міськрада просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін з підстав її законності та обґрунтованості. При цьому відповідач зазначає про те, що позивачем обґрунтовано свої позовні вимоги положеннями статей 331, 392 ЦК України, які не передбачають судового способу захисту шляхом визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва.

Відповідно до частини 2 статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Стаття 18 Закону України "Про основи містобудування" передбачає, що реалізація містобудівної документації полягає у впровадженні рішень відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування при плануванні відповідних територій, комплексній забудові та реконструкції населених пунктів, проектуванні та будівництві об'єктів житлово-цивільного і виробничого призначення, систем транспортного та інженерного забезпечення, впорядкуванні і благоустрої територій.

Закінчені будівництвом об'єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Експлуатація не прийнятих у встановленому законодавством порядку об'єктів забороняється.

Відповідно до Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2004 № 1243, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів полягає у підтвердженні державними приймальними комісіями готовності до експлуатації об'єктів нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту будівель і споруд як житлово-громадського, так і виробничого призначення, інженерних мереж та споруд, транспортних магістралей, окремих черг пускових комплексів (далі - закінчені будівництвом об'єкти), їх інженерно-технічного оснащення відповідно до затвердженої в установленому порядку проектної документації, нормативних вимог, вихідних даних на проектування.

Отже, державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку.

Визнання ж права власності на об'єкт незавершеного будівництва, не прийнятого в експлуатацію, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд України у постанові від 27.05.2015 у справі № 6-159цс15, а також Верховний Суд у постановах від 29.03.2018 у справі № 909/935/15, від 16.05.2018 у справі № 922/1818/17 та від 30.05.2018 у справі № 5013/462/12.

Отже, на думку колегії суддів, відсутність доказів введення в експлуатацію об'єкта будівництва у встановленому порядку, унеможливлює задоволення позову про визнання за позивачем права власності на спірний об'єкт незавершеного будівництва.

Разом з тим, у постанові від 24.10.2018 у справі № 910/1305/15-г за позовом Комунального підприємства з питань будівництва житлових будинків "Житлоінвестбуд - УКБ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київвисотбуд" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_4, про визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва, Верховний Суд залишаючи без змін судові рішення попередніх інстанцій, якими було задоволено позовні вимоги, дійшов наступних висновків.

Майнове право, яке можна визначити як "право очікування", є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Спір у даному випадку стосується визнання права власності, тобто судом розглядається спір про право, а саме визнання за позивачем права на спірну будівлю, що не звільняє позивача від введення в експлуатацію спірного об'єкту та отримання правовстановлюючих документів на спірний об'єкт будівництва в установленому законом порядку.

Отже, оцінивши та дослідивши наявні у матеріалах справи договори про відступлення права вимоги та передачу майнових прав місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що у позивача виникло майнове право вимоги на об'єкт незавершеного будівництва.

Таким чином, у зазначеній господарській справі № 910/1305/15-г Верховний Суд у складі колегії суддів з іншої палати погодився з висновками судів попередніх інстанцій про можливість задоволення позову про визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва.

Відповідно до частини 2 статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об'єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати.

Оскільки колегія судів у даній справі вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати від 24.10.2018 у справі № 910/1305/15-г, тому для формування за наведених вище обставин єдиної правозастосовчої практики, колегія суддів дійшла висновку, що справу № 915/1344/17, відповідно до вимог частини 2 статті 302 ГПК України, необхідно передати на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Керуючись статтями 234, 235, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд -

УХВАЛИВ:

Справу № 915/1344/17 разом із касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Біозар" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 05.09.2018 у даній справі передати на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя Є. Краснов

Суддя Г. Мачульський

Суддя І. Кушнір