Постанова

від 05.09.2018 по справі 821/468/18

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 вересня 2018 р.м.ОдесаСправа № 821/468/18

Категорія: 11.5 Головуючий в 1 інстанції: Хом'якова В.В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Кравець О.О.

суддів: Коваля М.П. , Домусчі С.Д.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Асоціація дитячого харчування" на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 18.04.2018р., прийнятого у складі судді Хом'якової В.В., по справі № 821/468/18, за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Асоціація дитячого харчування" в особі Філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Асоціація дитячого харчування" в м. Херсоні - завод дитячого харчування до Суворовського районного відділу державної виконавчої служби м. Херсона Головного територіального управління юстиції у Херсонській області про скасування постанови та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

I. ПРОЦЕДУРА:

01.12.2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Асоціація дитячого харчування" в особі філії товариства з обмеженою відповідальністю "Асоціація дитячого харчування" в м. Херсон - Завод дитячого харчування (далі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Суворовського районного відділу державної виконавчої служби м. Херсон Головного територіального управління юстиції у Херсонській області, в якому просить поновити строки звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом, та просило зобов'язати відповідача зняти арешт з грошових коштів в сумі 115731,81 грн. на рахунках філії Херсонського обласного управління "Ощадбанк", накладений постановою ДВС від 30.01.2018,; скасувати постанову Суворовського районного відділу державної виконавчої служби м. Херсона Головного територіального управління юстиції у Херсонській області від 09.02.2018 ВП № 54396474 про стягнення виконавчого збору.

Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2018 р. у задоволенні адміністративного позову було відмовлено.

II. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ:

Не погоджуючись зі вказаним судовим рішенням , Товариство з обмеженою відповідальністю "Асоціація дитячого харчування" подало апеляційну скаргу, в якій вважає, що судом 1-ї інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права та просив його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким повністю задовольнити позов.

Вимоги апеляційної скарги апелянт обґрунтовує тим, що відповідач взагалі не здійснював жодних дій спрямованих на виконання вимоги від 05.07.2017 № Ю-11097-25,кошти за якою були сплачені ще 13.09.2017 року у добровільному порядку.

18.07.2018 року представник Суворовського районного відділу державної виконавчої служби м. Херсона Головного територіального управління юстиції у Херсонській області подав відзив , у якому зазначає на правомірність судового рішення суду 1-ої інстанції та просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

III. ПРОЦЕДУРА АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ:

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2018 року справа призначена до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст.124 -127 КАС України, але до судового засідання не з'явилися, представником позивача надано письмову заяву про розгляд справи за його відсутністю- тому суд , враховуючи , що в порядку ч.2 ст.313 КАС України ,неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, відповідно до п.2 ч 1 ст.311 КАС України розглядає справу в порядку письмового провадження

Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції ,доводи апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав:

IV. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Судом 1-ої інстанції було встановлено, що Головне управління ДФС у Херсонській області прийняло вимогу № Ю-11097-25 від 05.07.2017 про сплату позивачем недоїмки по єдиному соціальному внеску на суму 115731 грн. 81 коп. та надіслало 25.07.2017 її до виконання відповідачу.

17.08.2017 відповідачем було відкрито виконавче провадження №54396474 про примусове стягнення з позивача боргу.

13.09.2017 позивач сплатив заборгованість, але про таку сплату не повідомив Суворовський районний відділ ДВС.

30.01.2018 року заступник начальника відділу Суворовського районного відділу ДВС м. Херсона ГТУЮ у Херсонській області Ошурко Н.М. винесла постанову про арешт коштів боржника на суму 115 731,81 грн., які знаходяться на рахунках Позивача №26006300291086 №26040300291086 №26051300291086 Філії Херсонського обласного управління "Ощадбанк".

09 лютого 2018 року відповідач прийняв постанову про стягнення виконавчого збору на суму 11573,18 грн.

22 лютого 2018 року та 23 лютого 2018 року, позивач подав до канцелярії Суворовського районного відділу ДВС м. Херсона ГТУЮ у Херсонській області заяви, в яких повідомив про погашення заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску на суму 115 731,81 грн. ще 13.09.2017 року. При цьому на підтвердження погашення заборгованості з оплати єдиного соціального внеску до заяви позивача від 22.02.18 було надано копію довідку Головного управління ДФС у Херсонській області №2165/10/21-22-17-04-10 від 21.02.2018 .

27 лютого 2018 року позивачем до відділу ДВС було подано копію листа заступника начальника Головного управління ДФС у Херсонській області про те, що заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску на суму 115 731,81 грн., була погашена ще 13.09.2017 року у зв'язку з чим вимога від 05.07.2017 № Ю-11097-25 У вважається відкликаною.

06.03.2018 відповідачем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження керуючись п. 9, ч. 1, ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження", 06.03.2018 винесено постанову про зняття арешту з коштів позивача у зв'язку з повним погашенням заборгованості .

Доказів надіслання даних постанов позивачу (боржнику) суду не надано. Натомість відповідач надав копію супровідного листа від 06.03.2018 № 41382 про направлення до банку та позивачу постанови про зняття арешту з коштів боржника, на цій копії листа є підпис представника позивача Гололобова М.І. , який копію постанови про зняття арешту з коштів отримав особисто тільки 19.03.2018, до банку дана постанова також не надходила.

V. НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА СУДОВА ПРАКТИКА:

Згідно вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених Законом України "Про виконавче провадження", іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Законів України.

Відповідно до п. 1 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Згідно частини 2, статті 27 Закону України "Про виконавче провадження", виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувану за виконавчим документом. Згідно п. 7 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" після відкриття виконавчого провадження державний виконавець зобов'язаний негайно накласти арешт на кошти боржника, що знаходяться на банківських рахунках.

В п. 5 ст. 13 Закону України "Про виконавче провадження" зазначено, що постанова про зняття арешту виноситься виконавцем не пізніше наступного робочого дня після надходження до нього документів, що підтверджують наявність підстав, передбачених частиною четвертою статті 59 цього Закону, та надсилається в той самий день органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника. За порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавці несуть відповідальність в порядку, встановленому законом.

Пунктом 9 ч.1 ст. 39 Закону "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Постанова про закінчення виконавчого провадження виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.

Згідно ст.6 Закону України, від 02.06.2016, № 1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", систему органів примусового виконання рішень становлять:

1) Міністерство юстиції України;

2) органи державної виконавчої служби, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку.

Згідно п.1. Типового положення про відділ державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі ,затвердженого Наказом Мінюсту від 20.04.2016, № 1183/5 Відділ державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі (далі - Відділ) є органом державної виконавчої служби, який входить до системи органів Міністерства юстиції України, є структурним підрозділом та підпорядковується головним територіальним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі (далі - головне територіальне управління юстиції) через відповідні управління державної виконавчої служби Головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі (далі - Управління).

Згідно ч.5 ст.26 Закону України, від 02.06.2016, № 1404-VIII "Про виконавче провадження"( в ред..чинної на момент відкриття виконавчого провадження) ,виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону

Згідно ст.27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Виконавчий збір перераховується до Державного бюджету України протягом трьох робочих днів з дня надходження на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.

Виконавчий збір не стягується:

1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню;

2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;

3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень";

4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;

5) у разі виконання рішення приватним виконавцем;

6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

У разі наступних пред'явлень державному виконавцю до виконання виконавчого документа виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання.

У разі закінчення виконавчого провадження у зв'язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.

Під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі.

У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає.

Виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до Наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року №2830/5 Про встановлення видів та розмірів витрат виконавчого провадження, зокрема, частин першої, другої та дев'ятої розділу І, до видів витрат виконавчого провадження відносяться: виготовлення документів виконавчого провадження: папір; копіювання, друк документів; канцтовари; пересилання документів виконавчого провадження: конверти; знаки поштової оплати (марки); послуги маркувальної машини; послуги поштового зв'язку; послуги за користування Єдиним державним реєстром виконавчих проваджень та після введення в дію статті 8 Закону № 1404 плата за користування автоматизованою системою виконавчого провадження .

Відповідно до частин першої, другої розділу ІІ Наказу № 2830/5 розміри витрат виконавчого провадження, види яких зазначені у пунктах 1, 3, 6, 7, 10 розділу I Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, визначаються відповідно до вартості товарів і послуг, зазначеної у відповідних договорах.

Розміри витрат виконавчого провадження, види яких зазначені у пунктах 2, 4 розділу I Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, визначаються згідно з тарифами Українського державного підприємства поштового зв'язку Укрпошта .

Згідно з Наказом Міністерства юстиції України від 29 грудня 2016 року №3917/5 Про встановлення розмірів плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями з 5 січня 2017 року плата за користування системою становить 51 гривень за кожне відкрите виконавче провадження.

Згідно ч.1-2 ст.74 Закону України, від 02.06.2016, № 1404-VIII "Про виконавче провадження" Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Із врахуванням п.11 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду, від 13.12.2010, № 3 "Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби

відповідачем у справах з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби (стаття 181 Кодексу адміністративного судочинства України). Такими органами державної виконавчої служби є:

1. Державна виконавча служба України, до складу якої входить відділ примусового виконання рішень.

2. Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, до складу яких входять відділи примусового виконання рішень.

3. Районні, районні в містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.

Отже, судам необхідно мати на увазі, що в цій категорії справ відповідачами можуть бути лише перераховані органи державної виконавчої служби у зв'язку з тим, що структурні підрозділи органів державної виконавчої служби: відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, відділи примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі - не визначені Законом України "Про державну виконавчу службу" як самостійні органи державної виконавчої служби, що виключає можливість їхньої участі як відповідачів у таких справах.

Ураховуючи те, що наведений перелік органів державної виконавчої служби є вичерпним, судам, у разі подання позовної заяви до державних виконавців або інших посадових осіб органів державної виконавчої служби чи до відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, необхідно за правилами статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України здійснювати заміну первинного відповідача на належного - відповідно Державну виконавчу службу України, управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головного управління юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, або, у разі наявності заперечень позивача, залучати вказаний орган як другого відповідача.

Апеляційний суд враховує, що вищевказані роз'яснення надані згідно Закону України "Про державну виконавчу службу" та ст.181 КАС України в редакціях, що на момент виникнення правовідносин втратили чинність.

Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.8 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 року ,суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

VI. НАЦІОНАЛЬНЕ ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

Згідно ст.3 КАС України ( в ред.,діючої з 15.12.2017 року) порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Згідно ч.3 ст.6 КАС України ,звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно ст.7 КАС України ,суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України . Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору України. У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.

Згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1-5 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно ч.1-2 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ч.1 ст.287 КАС України , учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Згідно п.1 ч.1 ст.315 КАС України , за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Ст. 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права

Згідно ч. 5 ст.242 КАС України ,при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно ч.4 ст.243 КАС України ,судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно ч. 5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

VII. МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ ТА ПРАКТИКА ЄСПЛ:

Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція) , була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Згідно ч.1 ст.6 Конвенції , кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції , кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Отже, вищевказана норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі "Колишній Король Греції та інші проти Греції" (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).

Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі "Скордіно проти Італії"(Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Щокін проти України" (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011року ).

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskalv. Poland), п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pincv. The Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelasv. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pincv. The Czech Republic), п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashiv. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgov. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року, також Рішення у справі "Рисовський проти України" (Rysovskyy v. Ukraine) від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04, п.71).

Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення ЄСПЛ у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Згідно п. 63,64 Рішення ЄСПЛ по справі Юрій Миколайович Іванов проти України (заява № 40450/04), рішення набуло статусу остаточного від 15 січня 2010 року, стаття 13 Конвенції ( 995_004 ) прямо виражає обов'язок держави, передбачений статтею 1 Конвенції, захищати права людини передусім у межах своєї власної правової системи. Таким чином, ця стаття вимагає від держав національного засобу юридичного захисту, який би забезпечував вирішення по суті поданої за Конвенцією "небезпідставної скарги", та надання відповідного відшкодування (див. справу "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland) [GC], N 30210/96, п. 152, ECHR 2000-XI).

Зміст зобов'язань Договірних держав за статтею 13 Конвенції ( 995_004 ) залежить від характеру поданої заявником скарги; "ефективність" "засобу юридичного захисту" у значенні цієї статті не залежить від визначеності сприятливого для заявника результату. Водночас засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (див. згадане вище рішення у справі Кудли, пп. 157-158; та рішення у справі "Вассерман проти Росії" (N 2) (Wasserman v. Russia) (no. 2), N 21071/05, п. 45, від 10 квітня 2008 року).

Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р.).

Однак, статтю 6 п. 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін( див. п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р.).

Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція) , була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Право на виконання рішень, винесених судом, є невід'ємною частиною права на суд (Hornsby v. Greece (Горнсбі проти Греції), § 40; Scordino v. Italy (Скордіно проти Італії) (no. 1) [ВП], § 196). У іншому випадку, положення статті 6 § 1 будуть позбавлені ефекту корисної дії (Burdov v. Russia (Бурдов проти Росії), §§ 34 і 37).

Ефективний захист сторони у справі, а отже і відновлення справедливості, передбачає зобов'язання адміністративних органів виконувати рішення (Hornsby v. Greece (Горнсбі проти Греції), § 41; Kyrtatos v. Greece (Кіртатос проти Греції), §§ 31-32).

Хоча, за деяких обставин виконання рішення може бути відкладено, відкладання рішення не повинно порушувати право сторони на виконання рішення (Burdov v. Russia (Бурдов проти Росії), §§ 35-37).

У цьому розумінні виконання рішення повинно бути повним та вичерпним, а не частковим (Matheus v. France (Матецс проти Франції), § 58; Sabin Popescu v. Romania (Sabin Popescu проти Франції), §§ 68-76), і рішення не може не виконуватись, бути позбавлено юридичної сили, або незаконно відкладено (Immobiliare Saffi v. Italy (Іммобільяре Саффі проти Італії) [ВП], § 74).

VII. ОЦІНКА СУДУ

Апеляційний суд погоджується із висновком суду 1-ої інстанції вважає, щодо відсутності підстав для задоволення позову , так як погашення заборгованості відбулось після відкриття виконавчого провадження

Постанова Суворовського районного відділу державної виконавчої служби м. Херсона Головного територіального управління юстиції у Херсонській області від 09.02.2018 ВП № 54396474 про стягнення виконавчого збору була прийнята в порядок, в межах повноважень та у спосіб, встановлений Законом України, від 02.06.2016, № 1404-VIII "Про виконавче провадження"( в редакції,діючої на момент виникнення правовідносин) , так як були відсутні обставини ,які виключають стягнення виконавчого збору з боржника відповідно до вимог ст.27 Закону № 1404-VIII , у зв'язку з чим наявні підстави для відмови у задоволенні позову у цій частині.

Таким чином, стягнення виконавчого збору з боржника застосоване до позивача цілком правомірно,а наявність підстав доведено відповідачем та в цьому випадку, не становило свавільного втручання у право на мирне володіння майном ,гарантованого ст.1 Протоколу 1 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

В порядку ч.6 ст.139 КАС України,якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Таким чином,відсутні правові підстави для зміни розподілу судових витрат.

Апеляційний суд доходить до висновку, що не має підстав для скасування чи зміни постанови суду 1-ої інстанції та вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні апелянтом фактичних обставин і норм матеріального права, так як судом 1-ої інстанції повно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки, викладених у рішенні суду першої інстанції, відповідають обставинам справи, правильно застосовані та додержані норми матеріального та процесуального права , справу розглянуто повноважним складом суду, із належним повідомленням учасників справи про дату, час і місце судового засідання, суд не приймав рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, які не були залучені до участі у справі , судове рішення прийнятне та підписано суддею , яка зазначена у судовому рішенні .

Керуючись ст.8 Конституції України, ст. 6 ,13 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року та ст.1 Протоколу 1 Конвенції , ст. 3, 6, 7,242,243,250, 272, 287 , 308, 309, 311, п.1 ч.1 ст.315, 316,321,322,325,328,329, КАС України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Асоціація дитячого харчування" залишити без задоволення, а рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2018 р. - без змін .

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути, у разі відповідності вимогам ст.328 КАС України, оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом 30-ти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складене та підписане 05.05.2018 р..

Суддя-доповідач Кравець О.О. Судді Коваль М.П. Домусчі С.Д.