Рішення

від 20.08.2018 по справі 760/12422/18

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Провадження № 2/760/5159/18

В справі № 760/12422/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 серпня 2018 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді - Шереметьєва Л.А.

за участю секретаря - Гак Г.М.

позивача - ОСОБА_1

представника позивача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Громадської організації Всеукраїнська організація осіб з інвалідністю Гармонія про визнання трудових відносин припиненими, суд

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом і просить визнати припиненими трудові відносини, які виникли між ним та Підприємством об'єднання громадян Промактивгруп .

Посилається в позові на те, що 13 лютого 2013 року рішенням Ради Всеукраїнської громадської організації інвалідів Гармонія його було призначено на посаду директора Підприємства об'єднання громадян Промактивгруп .

Відомості про нього, як директора підприємства, було внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та громадських формувань.

Згідно Статуту підприємства об'єднання громадян Промактивгруп його засновником є Всеукраїнська громадська організація інвалідів Гармонія .

Відповідно до п. 5.3.6 Статуту до виключної компетенції засновника відноситься прийняття рішення про призначення директора підприємства та звільнення його на умовах, визначених в контракті, що укладається між засновником та директором.

Пунктом 5.5 Статуту встановлено, що директор уповноважується засновником з обов'язковим укладанням при цьому між засновником та директором контракту на керівну діяльність з управління підприємством.

З 2013 року відповідачем щороку приймалось рішення щодо укладання з ним трудового контракту, а саме:

-№1 від 13 лютого 2013 року зі строком дії до 12 лютого 2014 року;

-№1 від 13 лютого 2014 року зі строком дії до 12 лютого 2015 року;

-№1 від 13 лютого 2015 року зі строком дії до 12 лютого 2016 року;

-№1 від 13 лютого 2016 року зі строком дії до 12 лютого 2017 року;

-№1 від 13 лютого 2017 року зі строком дії до 12 лютого 2018 року.

Вважає, що 12 лютого 2018 року у зв'язку з закінченням строку дії укладеного між ним та відповідачем контракту припинились його повноваження як директора підприємства.

Згідно з п. 6.1 укладеного між ним та відповідачем контракту останній діє з 13 лютого 2017 року по 12 лютого 2018 року.

Підпунктом а пункту 5.2 Контракту встановлено, що він припиняється після закінчення строку його дії.

Крім того, в п. 5.5 контракту зазначено, що продовження строку дії контракту можливо виключно шляхом укладання нового контракту в письмовій формі на новий строк за місяць до закінчення його дії.

З огляду на те, що новий контракт не був підписаний та відповідно до вимог трудового законодавства 12 лютого 2018 року на підприємстві був виданий наказ №ПА000000004 про його звільнення з посади директора з 12 лютого 2018 року в зв'язку з закінченням строку дії контракту згідно з ч. 2 ст. 36 КЗпП України.

Однак, станом на 05 травня 2018 року збори учасників підприємства з питання його звільнення з роботи не збиралися, рішення про звільнення його з роботи не приймалось.

Він неодноразово звертався до відповідача з проханням внести зміни до ЄДР стосовно інформації про керівника ПОГ Промактивгруп в зв'язку з припиненням його повноважень директора підприємства.

Так, 01 березня 2018 року він направив на адресу відповідача лист з проханням внести відповідні зміни та направити представника для отримання документації.

Листом від 07 березня 2018 року №01-01-13 відповідачем було надано відповідь та повідомлено, що йому необхідно передати майно та документацію підприємства.

Листом від 12 квітня 2018 рок він повідомив відповідача про готовність передати документацію підприємства за весь період його роботи, а також майно, що перебуває у власності підприємства, однак станом на 05 травня 2018 року відповідач не направив свого представника для прийняття відповідних матеріальних цінностей та документації.

Вважає, що діями відповідача порушуються його права та законні інтереси.

Виходячи з цього, просить задовольнити позов.

Позивач та представник позивача судовому засіданні позов підтримали.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час розгляду справи повідомлявся належним чином, про що свідчить власноручний підпис представника відповідача в розписці про дату та час наступного судового засідання.

/а.с. 47/

За таких обставин, відповідно до ч.1 ст.223 ЦПК України, суд вважає за можливе розглядати справу в його відсутності.

Ухвалою судді від 18 травня 2018 року у справі було відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ст. 178 ЦПК України відповідачу був наданий строк для надання відзиву на позовну заяву.

Скориставшись своїм правом, представником відповідача був направлений на адресу суду відзив на позовну заяву, в якому остання зазначила, що 13 лютого 2013 року між відповідачем та позивачем був укладений Контракт на підставі якого позивач був призначений директором підприємства та Договір про взаємовідносини між засновником та заснованим підприємством на виконання ним обов'язків директора підприємства.

Після призначення позивача директором підприємства йому було передано у розпорядження всі статутні документи, печатку підприємства, обігові кошти та всі основні засоби.

У 2017 році позивачем системно порушувались умови контракту, що призвело до того, що підприємство опинилось у фінансово скрутному становищі та доведене до банкрутства.

12 лютого 2018 року закінчився термін дії контракту, але позивач продовжував виконувати обов'язки директора та письмово не звертався до відповідача щодо свого звільнення.

У свою чергу 27 лютого 2018 року відповідач вручив позивачу лист з повідомленням про проведення засідання Президії Ради Організації за участю позивача, на якому позивач підтримав пропозицію щодо проведення перевірки господарської діяльності підприємства та пообіцяв надати всі необхідні документи.

Рішенням Президії Ради Організації було підтверджено повноваження директора підприємства.

Таким чином, станом на 28 лютого 2018 року позивач продовжував виконувати функції директора та мав намір взяти участь у перевірці підприємства.

На виконання умов контракту №1 від 13 лютого 2017 року позивача було зобов'язано надати звіт про результати діяльності підприємства до 10 березня 2018 року, про що повідомлено листом №1-01-12.

01 березня 2018 року позивач письмово повідомив відповідача про те, що 12 лютого 2018 року ним був виданий наказ про звільнення з посади директора з 12 лютого 2018 року та про готовність передати статутні документи, печатку та майно підприємства.

Однак 07 березня 2018 року позивач повідомив, що передавати документацію, звіти та майно підприємства відмовляється, оскільки вважає, що він вже не є директором підприємства та наполягав на внесенні змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб.

Вважає, що такі дії позивача щодо власного звільнення є незаконними, вчинені з порушенням норм трудового та цивільного законодавства.

На дату подачі відзиву на позовну заяву статні документи та майно підприємства позивачем не передані, доступу до справ у відповідача не має, а сам позивач ухиляється від спілкування.

У зв'язку з грубим порушенням позивачем умов контракту, розтрату майна підприємства та д доведення його до стану банкрутства, відповідачем було подано заяву в поліцію про вчинення позивачем кримінального правопорушення та 16 липня 2018 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за №12018110100001580 за ч. 1 ст. 192 КК України.

Виходячи з цього, просить відмовити в позові.

Заслухавши пояснення позивача та його представника, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 cт. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (cт. 4 КЗпП України).

За змістом ч.1 ст.9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповіднодо ст.ст. 21 ,24 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов"язується виконати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник зобов"язується виплачувати працівникові заробітну плату.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Судом встановлено, що відповідно до рішення Президії Ради Всеукраїнської громадської організації інвалідів Гармонія від 13 лютого 2013 року позивач був призначений на посаду директора Підприємства об'єднання громадян Промактивгруп .

Згідно з п. 1.2 Статуту Підприємства об'єднання громадян Промактивгруп його засновником є Всеукраїнська громадська організація інвалідів Гармонія .

Відповідно до пунктів 5.1, 5.3.6 Статуту підприємство очолює директор, який діє на підставі єдиноначальності та несе відповідальність за результати діяльності підприємства перед засновником.

Прийняття рішень з наступних питань відноситься до виключної компетенції Засновника, зокрема призначення директора підприємства та звільнення його на умовах, визначених в Контракті, що укладається між засновником та директором.

Пунктом 5.5 Статуту передбачено, що директор підприємства уповноважується засновником, з обов'язковим укладанням при цьому між засновником та директором контракту на керівну діяльність з управління підприємством.

/ а.с. 7 - 18 /

Позивач у судовому засіданні пояснив, що 13 лютого 2013 року на виконання рішення Президії Ради Всеукраїнської громадської організації інвалідів Гармонія між ним та відповідачем, як засновником підприємства, був укладений Контракт №1, який у подальшому неодноразово переукладався, останній раз 13 лютого 2017 року строком дії до 12 лютого 2018 року.

Перебування позивача на посаді директора підприємства підтверджується Витягом з ЄДРПУО.

/ а.с.19; 29 - 32; 37 - 47/

Представник відповідача у відзиві не заперечував перебування позивача в трудових відносинах з відповідачем з 2013 року та неодноразового переукладення контрактів.

Відповідно до ч.1 ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

За таких обставин перебування позивача в трудових відносинах з відповідачем доказуванню не підлягають.

З Контракту №1 з директором підприємства від 13 лютого 2017 року вбачається, що цей Контракт є строковим трудовим договором, на підставі якого виникають трудові відносини між керівником та засновником.

Згідно з п. 2.12 Контракту засновник звільняє керівника по закінченню Контракту, достроково за вимогою керівника, а також у випадку порушень законодавства, Статуту підприємства та умов Контракту.

Пунктом 5.2 Контракту встановлено, що цей Контракт припиняється: після закінчення строку дії Контракту; за згодою сторін; з ініціативи засновника до закінчення строку дії Контракту у випадках, передбачених п. 5.3 Контракту; з ініціативи керівника до закінчення терміну дії Контракту, у випадках, передбачених п. 5.4 цього Контракту; з інших підстав, передбачених чинним законодавством України.

Відповідно до п.п. 5.5, 5.6 Контракту за один місяць до закінчення строку дії Контракту він може бути за згодою сторін продовжений при перегляді умов у разі необхідності або укладений на новий термін, який становить 1 рік.

Якщо за місяць до закінчення дії цього Контракту він не був розірваний сторонами, то це не означає, що він продовжується автоматично на новий термін, який становить 1 рік.

В пунктах 6.1, 6.4 Контракту зазначено, що цей Контракт діє з 13 лютого 2017 року до 12 лютого 2018 року.

Контракт набирає чинності з моменту його підписання сторонами.

12 лютого 2018 року був виданий наказ про звільнення позивача з посади директора.

Позивач у судовому засіданні пояснив, що відповідач, як засновник, відмовлявся приймати рішення про його звільнення, а тому він неодноразово звертався з цього приводу з письмовими заяви, однак відповідач вважає видання ним наказу про звільнення незаконним, при цьому не заперечуючи проти звільнення, однак вимагав попередньо передати документацію та товари підприємства.

/ а.с. 20 - 28 /

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Відповідно до ч.ч.1, 2,3,4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За змістом ч.1 ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Представник відповідача, заперечуючи проти позову, будь-яких доказів, які б відповідали вимогам ст. ст. 77, 78 ЦПК України, і які б спростовували приведені позивачем при зверненні до суду обставини, не надала.

В свою чергу вимоги позивача підтверджені належними та допустимими доказами, сумніватися в об єктивності яких у суду немає.

Таким чином, оскільки строк дії Контракту закінчився 12 лютого 2018 року, та відповідно до п. 5.5 Контракту строк його дії продовжений не був, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача.

Суд не приймає до уваги заперечень представника відповідача, викладених у відзиві на позов, виходячи з наступного.

Як зазначено вище, з точки зору п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23).

Контракт 13 лютого 2017 року між сторонами був укладений на 1 рік, до 12 лютого 2018 року.

В день його закінчення позивачем, як керівником, був виданий наказ про звільнення.

Право на працю - одне з основних прав людини.

Стаття 23 Декларації прав людини проголошує, що кожна людина має право на працю, вільний вибір роботи, справедливі і спри ятливі умови праці та захист від безробіття.

У Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права зазначається, що право на працю - це право кожної людини на отримання можливостей заробляти собі на життя пра цею, яку вона вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Міжнародно-правові акти про працю підкреслюють неприпустимість примусової праці.

Євро пейська конвенція про права людини 1959 року, Конвенція № 29 про при мусову або обов'язкову працю 1930 року визначають примусову працю як будь-яку роботу або службу, що вимагається від будь-якої особи під загрозою покарання, якщо тільки ця особа не запропонувала добровільні послуги.

Україна, що ратифікувала назва ну конвенцію, закріпила у ст. 43 Конституції заборону використання примусової праці відповідно до міжнародно-правових стандартів.

Стаття 4 Європейської конвенції з захисту прав людини і основоположних свобод встановлює заборону рабства та примусової праці.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ніхто не може триматися в рабстві або в підневільному стані.

Частина 2 передбачає, що ніхто не може бути присилуваний виконувати примусову чи обов'язкову працю.

Заперечуючи проти викладених у відзиві відповідача обставин, позивач посилався на те, що після закінчення строку дії контракту він свої посадові обов язки не виконував, вів перемовини з власниками про внесення змін до ЄДРПУО в частині директора, однак відповідач не приймав рішення про його звільнення, а також щодо того, кому ним мало бути передано майно та документація підприємства, а випадковій вказаній йому людині він не мав права його перевидавати.

Виходячи з викладеного вище правового обґрунтування, суд вважає, що зазначені відповідачем у відзиві обставини не можуть бути перешкодою для звільнення позивача з роботи після закінчення строку дії контракту, оскільки питання, викладені в ньому, мають інший шлях вирішення.

Крім того, суд вважає,що наявність кримінального також не є підставою для відмови в припиненні трудових відносин з позивачем.

Що стосується посилання представника відповідача на неналежне виконання позивачем трудових обов язків та доведення підприємства до банкрутства, суд зважає на те, що заходи впливу при неналежному виконанні службових обов язків визначено нормами трудового законодавства і також не дають підстав роботодавцю відмовляти працівнику в розірванні трудового договору при наявності для цього підстав.

Відповідно до ч.ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене з відповідача підлягає стягненню судовий збір, сплачений позивачем при зверненні до суду в розмірі 704, 80 гр.

Керуючись ст.ст. 43, 55, 124 Конституції України, ст. ст. 3, 21, 23, 24, 36 КЗпП України, ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76 - 82, 141, 259, 263 - 265, 268, 273 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити.

Визнати трудові відносини між ОСОБА_1 / ІН НОМЕР_1 / та Підприємством об єднання громадян Промактивгруп / ЄДРПОУ 33098855 /, оформлені контрактом №1 від 13 лютого 2017 року з Громадською організацією Всеукраїнська організація осіб з інвалідністю Гармонія про призначення ОСОБА_1 на посаду директора, припиненими на підставі вимог п. 2 ст.36 КЗпП України внаслідок закінчення строку дії контракту, з 12 лютого 2018 року.

Стягнути з Громадської організації Всеукраїнська організація осіб з інвалідністю Гармонія / 03058 м. Київ вул. Лебедєва-Кумача, 5 офіс 167-Б, ЄДРПОУ 25884263 / 704, 80 гр. удового збору на користь держави.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду м. Києва через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 07 вересня 2018 року.

Суддя Л.А.Шереметьєва