Постанова

від 05.09.2018 по справі 759/3715/13-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

05 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 759/3715/13-ц

провадження № 61-34678св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю Трініті-БС ,

представник відповідача - Станицький Олександр Борисович,

особа, яка подала касаційну скаргу, - публічне акціонерне товариство Українська залізниця ,

представники особи, яка подала касаційну скаргу: ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства Українська залізниця на ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 03 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Гаращенка Д. Р., Ратнікової В. М.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Трініті-БС (далі - ТОВ Трініті-БС ) про визнання договору оренди нерухомого майна недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що 24 січня 2013 року він та ТОВ Трініті-БС уклали договір оренди нерухомого майна, за яким товариство зобов'язалося передати у строкове платне користування нежитлову будівлю, загальною площею 2 052,4 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 та нежитлову будівлю, загальною площею 2 100 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_2

У пункті 1.3. укладеного договору товариство зазначило, що гарантує, що воно володіє та користується вищезазначеними нежитловими будівлями на законних підставах, нерухоме майно належить йому на праві власності, вільне від прав і зобов'язань третіх осіб, у спорі, під арештом не перебуває, не є предметом застави (іпотеки) та будь-якого іншого обтяження.

Зазначав, що на момент підписання договору оренди відповідач не надав для ознайомлення документи, на підтвердження права власності на орендоване нерухоме майно, мотивуючи це тимчасовою відсутністю останніх, та зобов'язався відповідно до пункту 1.2 договору надати належним чином завірені копії цих документів протягом п'яти днів. Однак, при зверненні з відповідним проханням до відповідача, останній відмовився надавати документи.

Вважав, що такими діями відповідача були порушені його права, оскільки останній не мав законних прав для передання нежитлових приміщень у оренду.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 на підставі статей 203, 215 ЦК України просив суд визнати недійсним договір оренди від 24 січня 2013 року, укладений між ним та ТОВ Трініті-БС .

У квітні 2013 року ТОВ Трініті-БС звернулося до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що товариство з 02 вересня 2004 року орендує у регіонального відділення фонду державного майна по м. Києву нерухоме майно, площею 599,91 кв. м, розміщене за адресою: АДРЕСА_1, з метою розміщення спортивного закладу. Згодом товариство вирішило побудувати за власні кошти допоміжну нежитлову будівлю для розміщення тенісних кортів, у зв'язку із чим 26 вересня 2011 року уклало з товариством з обмеженою відповідальністю Агенція торгівлі технічними тканинами договір підряду № 26-09, за яким підрядник зобов'язався своїми силами виконати роботи по проектуванню, виготовленню, доставці та монтажу металоконструкції з подвійним тентовим накриттям за вказаною адресою, а замовник зобов'язався прийняти та оплатити виконані роботи, загальна вартість яких відповідно до пункту 2.1 договору становила 173 228 грн.

Посилалося на те, що договір підряду був виконаний сторонами у повному обсязі, будівля збудована за його кошти, тому воно набувало право власності на будівлю на підставі статті 331 ЦК України. Відповідно до висновку судово-будівельної технічної експертизи від 22 лютого 2013 року № 1368 будівництво нежитлової будівлі проведено з дотриманням державних будівельних норм і правил. Побудована нежитлова будівля є капітальною спорудою. Технічний стан та будівельна готовність будівлі відповідають вимогам нормативної документації у галузі будівництва. Будівельна готовність будівлі становить 100 %. За технічним станом будівля за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 2 052,4 кв. м, придатна до експлуатації.

Проте, вказувало, що відсутність правовстановлюючих документів унеможливлює реєстрацію права власності та порушує його право, як власника, розпоряджатися належним майном, а ОСОБА_1 заперечує їх право власності.

Ураховуючи наведене, з урахуванням уточнень, ТОВ Трініті-БС просило суд: визнати право власності за товариством на нежитлову будівлю площею 2 052,4 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; визнати право власності за товариством на нежитлову будівлю площею 2 100 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 01 квітня 2013 року, яку постановлено без виходу до нарадчої кімнати та внесено до журналу судового засідання, зустрічний позов ТОВ Трініті-БС прийнято до спільного розгляду з позовом ОСОБА_1

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 25 квітня 2013 року позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ТОВ Трініті-БС задоволено частково.

Визнано недійсним договір оренди, укладений між ТОВ Трініті-БС та ОСОБА_1 від 24 січня 2013 року в частині передачі ТОВ Трініті-БС в оренду нежитлової будівлі, загальною площею 2 100,0 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Визнано право власності за ТОВ Трініті-БС на нежитлову будівлю, загальною площею 2 052,4 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

У решті позовних вимог позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ТОВ Трініті-БС відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 25 березня 2014 року задоволено заяву ТОВ Трініті-БС про виправлення описки. Виправлено описки у мотивувальній та резолютивній частинах рішення суду та визначено, що загальна площа нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, становить 1 925,7 кв. м.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 20 грудня 2016 року апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства Українська залізниця (далі - ПАТ Українська залізниця ) задоволено. Рішення районного суду скасовано в частині задоволення зустрічного позову ТОВ Трініті-БС та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні зустрічного позову ТОВ Трініті-БС відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 липня 2017 року касаційну скаргу ТОВ Трініті-БС задоволено частково.

Рішення Апеляційного суду м. Києва від 20 грудня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Підставою для скасування рішення апеляційного суду було неповне з'ясування фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 03 жовтня 2017 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПАТ Українська залізниця на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 25 квітня 2013 року закрито.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що ПАТ Українська залізниця не брало участі у справі та не довело, що ухвалене рішення суду першої інстанції стосується прав та обов'язків товариства, тому апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПАТ Українська залізниця слід закрити, як помилково відкрите.

У жовтні 2017 року ПАТ Українська залізниця подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не забезпечив повний та всебічний розгляд справи, не врахував наявних у матеріалах справи доказів, що підтверджує право користування ПАТ Українська залізниця земельною ділянкою, на якій знаходиться спірна будівля, що призвело до помилкового висновку про те, що рішення суду першої інстанції не стосується прав та інтересів товариства.

Відзив на касаційну скаргу учасники процесу до суду не подали.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У червні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвала апеляційного суду не відповідає.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно з пунктом 8 частини третьої цієї статті однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Конституційний Суд України у рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 (справа щодо офіційного тлумачення положень пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України, частини другої статті 383 Кримінально-процесуального кодексу України) зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Відповідно до частини першої статті 292 ЦПК України 2004 року сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки , мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційний суд закрив апеляційне провадження по справі за апеляційною скаргою ПАТ Українська залізниця , як помилково відкрите, вважаючи, що рішення суду першої інстанції не стосується прав та інтересів заявника.

Проте з таким висновком апеляційного суду погодитися не можна.

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою ПАТ Українська залізниця надало суду докази на підтвердження того, що воно є землекористувачем земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_3 та посилалося, що саме після будівництва відповідачем спірного нерухомого майна, у зв'язку з тим, що на земельній ділянці вже знаходилося інше нерухоме майно, новоствореному майну було присвоєно адресу: АДРЕСА_1. Тобто, на час виникнення спірних правовідносин, вказані адреси були однією земельною ділянкою (том 1, а. с. 111-144).

Відповідно до частини першої статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Згідно з частиною першою статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Апеляційний суд не врахував наведених норм права та доводів особи, яка подала апеляційну скаргу, не забезпечив повного та всебічного дослідження усіх обставин справи та, закривши апеляційне провадження, фактично самоусунувся від розгляду апеляційної скарги ПАТ Українська залізниця .

Колегія суддів погоджується із доводами касаційної скарги про те, що рішення суду першої інстанції стосується інтересів ПАТ Українська залізниця , тому воно мало право оскаржити судове рішення в апеляційному порядку відповідно до вимог статті 292 ЦПК України 2004 року.

При цьому варто зазначити й те, що при попередньому касаційному перегляді судових рішень суд касаційної інстанції не робив зауважень щодо розгляду апеляційним судом апеляційної скарги ПАТ Українська залізниця , визнавши те, що товариство мало право апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції.

Отже, висновок суду апеляційної інстанції про відсутність у ПАТ Українська залізниця права апеляційного оскарження судового рішення на тій підставі, що суд не вирішував питання про його права та обов'язки, є передчасним та суперечить статті 129 Конституції України та статті 292 ЦПК України 2004 року.

У разі, якщо суд апеляційної інстанції, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, не знайде підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції, то він повинен залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, розглянувши її по суті, а не закривати апеляційне провадження по справі, тим самим позбавляючи особу права на апеляційне оскарження судового рішення.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження рішення суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий суд.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Керуючись статтями 400, 402, 406, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства Українська залізниця задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 03 жовтня 2017 року скасувати та передати справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

Є. В. Синельников

Ю. В. Черняк