Постанова

від 26.06.2020 по справі 759/3715/13-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

26 червня 2020 року

м. Київ

справа № 759/3715/13-ц

провадження № 61-86св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - товариство з обмеженою відповідальністю Трініті-БС ,

особа, яка подавала апеляційну скаргу - публічне акціонерне товариство Українська залізниця ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Трініті-БС , яка підписана представником Станицьким Олександром Борисовичем, на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 25 квітня 2013 року в складі судді: П`ятничук І. В., та постанову Київського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року в складі колегії суддів: Савченка С. І., Верланова С. М., Мережко М. В.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2013 року ОСОБА_1 звернувся з первісним позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Трініті-БС (далі - ТОВ Трініті-БС ) про визнання договору оренди нерухомого майна недійсним.

Первісний позов мотивований тим, що 24 січня 2013 року ОСОБА_1 та ТОВ Трініті-БС уклали договір оренди нерухомого майна, за яким товариство зобов`язалося передати у строкове платне користування нежитлову будівлю, загальною площею 2 052,4 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 та нежитлову будівлю, загальною площею 2 100 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 . У пункті 1.3. укладеного договору зазначено, що товариство гарантує, що воно володіє та користується вищезазначеними нежитловими будівлями на законних підставах, нерухоме майно належить йому на праві власності, вільне від прав і зобов`язань третіх осіб, у спорі, під арештом не перебуває, не є предметом застави (іпотеки) та будь-якого іншого обтяження.

На момент підписання договору оренди відповідач не надав для ознайомлення документи, на підтвердження права власності на орендоване нерухоме майно, мотивуючи це тимчасовою відсутністю останніх, та зобов`язався відповідно до пункту 1.2 договору надати належним чином завірені копії цих документів протягом п`яти днів. Однак, при зверненні з відповідним проханням до відповідача, останній відмовився надавати документи. Такими діями та ТОВ Трініті-БС були порушені його права, оскільки останній не мав законних прав для передання нежитлових приміщень у оренду.

ОСОБА_1 просив:

визнати недійсним договір оренди від 24 січня 2013 року, укладений між ним та ТОВ Трініті-БС .

У квітні 2013 року ТОВ Трініті-БС звернулося з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності.

Зустрічний позов мотивований тим, що товариство з 02 вересня 2004 року орендує у регіонального відділення фонду державного майна по м. Києву нерухоме майно, площею 599,91 кв. м, розміщене за адресою: АДРЕСА_1 , з метою розміщення спортивного закладу. Згодом товариство вирішило побудувати за власні кошти допоміжну нежитлову будівлю для розміщення тенісних кортів, у зв`язку із чим 26 вересня 2011 року уклало з ТОВ Агенція торгівлі технічними тканинами договір підряду № 26-09, за яким підрядник зобов`язався своїми силами виконати роботи по проектуванню, виготовленню, доставці та монтажу металоконструкції з подвійним тентовим накриттям за вказаною адресою, а замовник зобов`язався прийняти та оплатити виконані роботи, загальна вартість яких відповідно до пункту 2.1 договору становила 173 228 грн. Договір підряду був виконаний сторонами у повному обсязі, будівля збудована за його кошти, тому воно набувало право власності на будівлю на підставі статті 331 ЦК України. Відповідно до висновку судово-будівельної технічної експертизи від 22 лютого 2013 року № 1368 будівництво нежитлової будівлі проведено з дотриманням державних будівельних норм і правил. Побудована нежитлова будівля є капітальною спорудою. Технічний стан та будівельна готовність будівлі відповідають вимогам нормативної документації у галузі будівництва. Будівельна готовність будівлі становить 100 %. За технічним станом будівля за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 2 052,4 кв. м, придатна до експлуатації. Вказувало, що відсутність правовстановлюючих документів унеможливлює реєстрацію права власності та порушує його право, як власника, розпоряджатися належним майном, а ОСОБА_1 заперечує їх право власності.

ТОВ Трініті-БС , з урахуванням уточнень позовних вимог, просило:

визнати право власності за товариством на нежитлову будівлю площею 2 052,4 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

визнати право власності за товариством на нежитлову будівлю площею 2 100 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 01 квітня 2013 року, яку постановлено без виходу до нарадчої кімнати та внесено до журналу судового засідання, зустрічний позов ТОВ Трініті-БС прийнято до спільного розгляду з позовом ОСОБА_1 .

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 25 квітня 2013 року позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ТОВ Трініті-БС задоволено частково. Визнано недійсним договір оренди, укладений між ТОВ Трініті-БС та ОСОБА_1 від 24 січня 2013 року в частині передачі ТОВ Трініті-БС в оренду нежитлової будівлі, загальною площею 2 100,0 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано право власності за ТОВ Трініті-БС на нежитлову будівлю, загальною площею 2 052,4 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . У іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 та зустрічного позову ТОВ Трініті-БС відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у позивача за зустрічним позовом на даний час відступний правовстановлюючий документ, який би прямо підтверджував його право власності на нежитлову будівлю, що не дає позивачу за зустрічним позовом зареєструвати своє право власності. Належність ТОВ Трініті-БС на праві власності нежитлової будівлі підтверджується виконаним договором підряду від 26 вересня 2011 року, актом приймання-передачі від 30 січня 2012 року, локальним кошторисом № 2-1-1, висновком судово-будівельної технічної експертизи від 22 лютого 2013 року, а тому заявлені позивачем за зустрічним позовом вимоги про визнання права власності на нежитлову будівлю загальною площею 2052,4 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 є обґрунтованим. В іншій частині вимог за зустрічним позовом суд вважав за необхідне відмовити, оскільки зібрані по справі докази в частині позовних вимог про визнання за позивачем права власності на нежитлову будівлю загальною площею 2100,0 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 є недостатніми, не надано жодних належних і достовірних доказів про будівництво нежилої будівлі, а також доказів про належність йому земельної ділянки за вказаною адресою на відповідній правовій підставі. При відмові в задоволенні первісного позову суд вказав, що позивач за первісним позовом у своїй позовній заяві не вказує та не конкретизує, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, пов`язане із укладенням спірного договору, в тому числі, враховуючи його повне виконання з боку відповідача за первісним позовом. В частині, що стосується нежитлової будівлі загальною площею 2100 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 позовні вимоги за первісним позовом підлягають задоволенню, оскільки відповідно до статті 761 ЦК України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Відповідач за первісним позовом не надав суду жодних документів, що підтверджують право власності на нежитлову будівлю загальною площею 2 100 кв. м.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 25 березня 2014 року задоволено заяву ТОВ Трініті-БС про виправлення описки. Виправлено описки у мотивувальній та резолютивній частинах рішення Святошинського районного суду м. Києва від 25 квітня 2013 року та визначено, що загальна площа нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , становить 1 925,7 кв. м.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 20 грудня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ Українська залізниця задоволено. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 25 квітня 2013 року скасовано в частині задоволення зустрічного позову ТОВ Трініті-БС та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні зустрічного позову ТОВ Трініті-БС відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що на час розгляду даної справи судом першої інстанції Київська міська рада не приймала рішення про відведення ТОВ Трініті-БС земельної ділянки для будівництва нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 , а також не приймалося рішення про присвоєння такої поштової адреси цій земельній ділянці, що було зроблено судом першої інстанції на власний розсуд і без дотримання норм матеріального права. Суд першої інстанції не звернув уваги на витяг з Кадастрового плану від 26 березня 2013р., де земельна ділянка по АДРЕСА_1 обліковується за кодом 72:016:002 та рахується за Київською дистанцією цивільних споруд і водопостачання № 1. Посилання представника відповідача на те, що рішенням суду не зачіпалися права та інтереси ПАТ Українська залізниця , колегія суддів вважає безпідставним, так як матеріалами справи підтверджено, що нежитлове приміщення, яке орендував відповідач, перебувало на балансі Київської дистанції цивільних споруд і водопостачання Державного територіально-галузевого об`єднання Південно-західна залізниця і вказане об`єднання користувалося всією земельною ділянкою за кадастровим кодом 72:016:002.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 липня 2017 року касаційну скаргу ТОВ Трініті-БС задоволено частково. Рішення Апеляційного суду м. Києва від 20 грудня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом не встановлені, судове рішення апеляційного суду не відповідає вимогам щодо законності й обґрунтованості, що є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 03 жовтня 2017 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПАТ Українська залізниця на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 25 квітня 2013 року закрито.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що представники ПАТ Українська залізниця не надали жодного доказу на підтвердження факту належності або користування земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 . В ході повторного апеляційного розгляду ПАТ Українська залізниця не довело, що ухвалене рішення стосується прав та обов`язків товариства, та завданням цим рішенням несприятливих для них наслідків. За наведених обставин колегія суддів вважала, що суд першої інстанції при ухваленні рішення не вирішував питання про права та обов`язки ПАТ Українська залізниця , а тому воно не є особою, що має право на оскарження рішення суду першої інстанції.

Короткий зміст постанови суду касаційної інстанції

Постановою Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2018 року касаційну скаргу ПАТ Українська залізниця задоволено. Ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 03 жовтня 2017 року скасовано та передано справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що звертаючись до суду з апеляційною скаргою ПАТ Українська залізниця надало суду докази на підтвердження того, що воно є землекористувачем земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 та посилалося, що саме після будівництва відповідачем спірного нерухомого майна, у зв`язку з тим, що на земельній ділянці вже знаходилося інше нерухоме майно, новоствореному майну було присвоєно адресу: АДРЕСА_1 . Тобто, на час виникнення спірних правовідносин, вказані адреси були однією земельною ділянкою Апеляційний суд не врахував норм права та доводів особи, яка подала апеляційну скаргу, не забезпечив повного та всебічного дослідження усіх обставин справи та, закривши апеляційне провадження, фактично самоусунувся від розгляду апеляційної скарги ПАТ Українська залізниця . Колегія суддів погодилася із доводами касаційної скарги про те, що рішення суду першої інстанції стосується інтересів ПАТ Українська залізниця , а тому воно мало право оскаржити судове рішення в апеляційному порядку відповідно до вимог статті 292 ЦПК України 2004 року. При попередньому касаційному перегляді судових рішень суд касаційної інстанції не робив зауважень щодо розгляду апеляційним судом апеляційної скарги ПАТ Українська залізниця , визнавши те, що товариство мало право апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції. Отже, висновок суду апеляційної інстанції про відсутність у ПАТ Українська залізниця права апеляційного оскарження судового рішення на тій підставі, що суд не вирішував питання про його права та обов`язки, є передчасним та суперечить статті 129 Конституції України та статті 292 ЦПК України 2004 року. У разі, якщо суд апеляційної інстанції, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, не знайде підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції, то він повинен залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, розглянувши її по суті, а не закривати апеляційне провадження по справі, тим самим позбавляючи особу права на апеляційне оскарження судового рішення.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ Українська залізниця задоволено частково. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 25 квітня 2013 року в частині задоволення зустрічного позову скасовано і ухвалено нове, яким відмовлено у задоволенні зустрічного позову ТОВ Трініті-БС до ОСОБА_1 про визнання права власності на нерухоме майно. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес позивача з боку відповідача, до якого власне і пред`являються позовні вимоги, і який, за твердженням позивача, є або порушником його прав, або необґрунтовано, на думку позивача, оспорює його права, і на якого внаслідок цього може бути покладено обов`язки судовим рішенням. Договір оренди нерухомого майна № 953 від 02 вересня 2004 року, яке знаходилося на балансі Київської дистанції цивільних споруд і водопостачання ДТГО Південно-західна залізниця (правонаступником є ПАТ Укрзалізниця ) і розташоване у АДРЕСА_1, був укладений між Регіональним відділення ФДМ України по м. Києву та ТОВ Трініт-БС . А відтак будівництво ТОВ Трініті-БС за вказаною адресою по АДРЕСА_1 металоконструкції з подвійним тентовим накриттям на фундаменті безпосередньо стосувалося прав та обов`язків вказаних осіб, які судом всупереч приписам статті 33 ЦПК України (в редакції, на час ухвалення рішення суду першої інстанції) не були залучені судом до участі у справі. ОСОБА_1 , який є відповідачем за зустрічним позовом ТОВ Трініті-БС , прав товариства не порушував, оскільки ніякого відношення ні до орендованого товариством майна, ні до земельної ділянки по АДРЕСА_1 не має, прав товариства на зведену металоконструкцію на фундаменті не оспорює і не претендує на набуття права власності на це майно. Фактично справа розглянута судом за без залучення належного відповідача (відповідачів).

Апеляційний суд вказав, що суд першої інстанції залишив поза увагою те, що за правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності. Суд першої інстанції не врахував та помилково визнав право власності на нерухоме майно за ТОВ Трініті-БС на підставі статті 392 ЦК України за відсутності передбачених даною нормою умов, зокрема за відсутності права власності у товариства, яке б підлягало захисту. Суд першої інстанції не звернув уваги, що спірне нерухоме майно у вигляді металоконструкції з подвійним тентовим накриттям на фундаменті є об`єктом самочинного будівництва з урахуванням того, що воно збудоване на земельній ділянці, що не була відведена ТОВ Трініті-БС для цієї мети, без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи та без належно затвердженого проекту. Під час розгляду справи суд взагалі не дослідив, яка особа є власником чи користувачем земельної ділянки, на якій розташований спірний об`єкт нерухомості. Окрім того, задовольняючи зустрічний позов, суд не звернув уваги на відсутність у справі доказів про існування окремої адреси АДРЕСА_1 та не з`ясував даних обставин коли і який орган у встановленому порядку присвоїв дану адресу і якому саме майну. Визнання права власності на новостворене нерухоме майно, на підставі статті 331 ЦК України, не належить до компетенції суду. Нерухоме майно є самочинним будівництвом, оскільки збудоване на земельній ділянці, докази про відведення якої ТОВ Трініт-БС для цієї мети відсутні, як і погодження користувача ділянки на це, без відповідного документа, який дає право виконувати товариству будівельні роботи та без належно затвердженого проекту. Докази про це також у справі відсутні. Тому рішення суду першої інстанції в частині задоволення зустрічного позову ТОВ Трініті-БС ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки позов подано до неналежного відповідача, який прав ТОВ Трініті-БС не порушував.

При відхиленні посилання представника ТОВ Трініті-БС на те, що скаржник не довів порушення рішенням суду його прав, апеляційний суд вказав, що нерухоме майно по АДРЕСА_1, яке орендувало ТОВ Трініті-БС у регіонального відділення Фонду держмайна по м. Києву, знаходилося на балансі Південно-Західної залізниці, правонаступником якої є ПАТ Укрзалізниця , що прямо вказано у договорі оренди, і згодом вказане майно та земельна ділянка, на якій воно розміщене, увійшли до статутного капіталу ПАТ Укрзалізниця . ТОВ Трініті-БС , як орендар, не надав суду доказів, що вирішивши покращити орендоване майно і побудувати допоміжну будівлю, він отримав на це згоду Південно-Західної залізниці, у якої майно знаходилося на балансі.

Аргументи учасників справи

У січні 2019 року ТОВ Трініті-БС подало касаційну скаргу, що підписана представником ОСОБА_2 , в якій просило оскаржені рішення скасувати повністю та передати справу повністю на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що обґрунтовуючи порушення своїх прав, ПАТ Українська залізниця посилалося на те, що товариство має право на користування земельною ділянкою за тимчасовим кадастровим номером 72:016:002, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а відтак, суд першої інстанції, визнавши за ТОВ Трініті-БС право власності на нежитлову будівлю, яка знаходиться по АДРЕСА_1 порушив права, проте жодного належного доказу в підтвердження того, що земельна ділянка перебуває у його користуванні до суду не надав. Ані ДТГО Південно-Західна залізниця , ані ПАТ Укрзалізниця , клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки до Київської міської ради не подавали, проект землеустрою не розроблявся, земельну ділянку сформовано не було та не було присвоєно кадастрового номеру. Відповідно до цього, рішення Київською міською радою про передачу земельної ділянки у постійне користування або у власність за адресами ні АДРЕСА_1 , не приймалось (окрім рішення про передачу земельної ділянки в оренду ТОВ ТРІНІТІ-БС по АДРЕСА_1). Дане твердження підтверджується відповіддю Департаменту земельних ресурсів КМДА та витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 17 жовтня 2016 року. Доказом того, що земельна ділянка перебуває у користуванні є укладений договір оренди земельної ділянки або оформлений акт на право постійного користування для державних та комунальних підприємств. Таким чином, Київський апеляційний суд встановив обставини, що мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів. І, це, в свою чергу, є підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд. Власником землі, на якій розташована нежитлова будівля, яка належить ТОВ Трініті-БС є територіальна громада м. Києва. Єдиним органом, який має право нею розпоряджатися є Київська міська рада. Нежитлова будівля, за адресою: АДРЕСА_1 , належить ТОВ Трініті-БС відповідно до свідоцтва про право власності від 22 травня 2014 року.

Вказує, що нежитлова будівля, за адресою: АДРЕСА_1 , належить державі, в особі Міністерства інфраструктури України відповідно до свідоцтва про право власності від 15 квітня 2016 року. Майно ПАТ Українська залізниця та майно ТОВ Трініті-БС знаходяться на сусідніх земельних ділянках, а тому суд першої інстанції жодних прав ПАТ Українська залізниця , визнаючи права власності на нежитлову будівлю за ТОВ Трініті-БС по АДРЕСА_4 не порушував. Такого ж висновку дійшов в своїй постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20 березня 2018 року по справі № 910/1016/17. Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Зазначає, що позов особи, яка самочинно збудувала нерухоме майно на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, про визнання права власності на цю нерухомість може бути задоволено судом на підставі частини третьої статті 376 ЦК, якщо буде встановлено, що власник або користувач земельної ділянки не заперечує проти цього, будівництво не порушує права інших осіб і відповідає будівельним, архітектурним, санітарним, екологічним та іншим нормам і правилам, державним стандартам. Таким чином, при розгляді справи в суді першої інстанції повинні були бути залучені Київська міська рада, як власник земельної ділянки та інспекція ДАБК у м. Києві, що не було зроблено у порушення норм процесуального права. Апеляційний суд в своєму рішенні вказує, що позов не підлягає задоволенню оскільки позов подано до неналежного відповідача, який прав ТОВ Трініті-БС не порушував. Дане твердження не відповідає дійсності, адже первісний позов ґрунтується саме на тому, що ОСОБА_1 не визнає право власності ТОВ Трініті-БС на нежитлову будівлю по АДРЕСА_4 .

Звертає увагу, що 29 вересня 2016 року Київська міська рада своїм рішенням від № 104/1108 передала ТОВ Трініті-БС в оренду на 15 років земельну ділянку площею 0,2890 га для експлуатації та обслуговування будівлі спортивно-оздоровчого призначення на АДРЕСА_4 . 16 листопада 2016 року між Київською міською радою та ТОВ Трініті-БС укладено договір оренди земельної ділянки по АДРЕСА_4 для експлуатації та обслуговування будівлі спортивно-оздоровчого призначення. Зважаючи на зазначені рішення судів, а також те, що справу неодноразово повертали на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, можна зробити висновок, що повно та об`єктивно розглянути справу є неможливим без передачі справи повністю на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що в касаційній скарзі не міститься жодного доводу про незаконність судових рішень в частині відмови в задоволенні первісних позовних вимог ОСОБА_1 до Трініті-БС про визнання недійсним договору оренди від 24 січня 2013 року, та в частині відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог ТОВ Трініті-БС до ОСОБА_1 про визнання права власності за товариством на нежитлову будівлю площею 2 100 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , незважаючи на вимоги касаційної скарги про повне скасування оскаржених судових рішень. Касаційна скарга містить тільки доводи про незаконність судових рішень в частині зустрічних позовних вимог ТОВ Трініті-БС до ОСОБА_1 визнання права власності за ТОВ Трініті-БС на нежитлову будівлю, загальною площею 2 052,4 кв. м, а тому судові рішення переглядаються в касаційному порядку тільки в цій частині.

У квітні 2019 року АТ Українська залізниця через представника Марченка В. М. подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду, якою рішення Святошинського районного суду м. Києва від 25 квітня 2013 року в частині задоволення зустрічного позову скасовано і ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні зустрічного позову ТОВ Трініті-БС до ОСОБА_1 про визнання права власності на нерухоме майно залишити без змін. Відзив мотивований безпідставністю та необґрунтованістю доводів касаційної скарги. Вказує, що закон не передбачає набуття права власності на новостворене нерухоме майно за рішенням суду в обхід положень закону щодо прийняття його до експлуатації. Тому суд першої інстанції безпідставно визнав за ТОВ Трініті-БС право власності на новостворене нерухоме майно, вийшовши за межі своїх повноважень. Відповідно до договору підряду від 26 вересня 2011 року № 26-09 новобудова будувалась за адресою: АДРЕСА_1 , а право власності на новобудову визнано за адресою: АДРЕСА_1 . У технічному паспорті на новобудову від 17 вересня 2013 року (т. 1 а. с. 101-104) зазначено, що фактична поштова адреса потребує уточнення. Адреса вказана згідно рішення Святошинського районного суду м. Києва. Відповідно до інформації Департаменту містобудування та архітектури Київської міської Державної адміністрації від 20 листопада 2018 року № 055-15277 поштова адреса об`єкта нерухомого манна АДРЕСА_4 була присвоєна наказом Департаменту від 28 квітня 2017 року № 245. На час винесення судом рішення та у подальшому земельна ділянка за кадастровим кодом 72:016:002 знаходилась у постійному користуванні АТ Укрзалізниця . Згідно акту приймання-передачі в оренду нерухомого майна від 02 вересня 2004 року (т. 1 а. с. 27) ТОВ Трініті-БС було передано в оренду приміщення плавального басейну з павільйоном за адресою: АДРЕСА_1 . Земельна ділянка ТОВ Трініті-БС в оренду не передавалась.

Акцентує увагу, що документи, які підтверджують законність права власності на нерухоме майно та права користування земельною ділянкою були отримані Відповідачем після винесення судом першої інстанції незаконного рішення про визнання права власності на новобудову за адресою: АДРЕСА_1 . Станом на 25 квітня 2013 року - день винесення судом рішення першої інстанції документи, що підтверджують законність права власності на нерухоме майно та права користування земельною ділянкою були відсутні. Тільки завдяки рішення суду першої інстанції ТОВ Трініті-БС отримав правовстановлюючі документи. Надані ТОВ Трініті-БС документи є неналежними та недопустимими доказами при вирішенні питання щодо визнання законності рішення Святошинського районного суду м. Києва від 25 квітня 2013 року. У рішенні від 29 вересня 2016 року № 104/1108 зазначено, що земельну ділянку по АДРЕСА_1 передано у користування ТОВ Трініті-БС у зв`язку з набуттям права власності на майно (свідоцтва про право власності від 22 травня 2014 року). Київською міською радою ніколи не було би прийнято рішення від 29 вересня 2016 року № 104/1108 Про передачу ТОВ Трініті -БС земельної ділянки для експлуатації та обслуговування будівлі спортивно-оздоровчого призначення на АДРЕСА_1 у разі відсутності у ТОВ Трініті-БС права власності на новостворене манно, що визнано за ним на підставі рішення Святошинського районного суду м. Києва від 25 квітня 2013 року, яке є незаконним.

Вказує, що посилання ТОВ Трініті-БС , як на підставу визнання судом права власності на новобудову, є безпідставним, тому що: рішення Київської міської ради від 29 вересня 2016 № 104/1108 про передачу Відповідачу в оренду на 15 років земельну ділянку площею 0,2890 га для експлуатації та обслуговування будівлі спортивно-оздоровчого призначення на АДРЕСА_5 ; договір оренди земельної ділянки площею 0,2890 га для експлуатації та обслуговування будівлі спортивно-оздоровчого на АДРЕСА_5 від 16 листопада 2016 року, укладеного між Київською міською радою та ТОВ Трініті-БС ; станом на 25 квітня 2013 року - день винесення судом рішення першої інстанції про право власності на нерухоме майно у ТОВ Трініті-БС були відсутні правові підстави законного користування земельною ділянкою.

Зазначає, що згідно матеріалів справи договір оренди нерухомого майна від 02 вересня 2004 № 953) (т. 1 а. с. 20), укладений між ТОВ Трініті-БС та регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву, стосується майна, що знаходилося на балансі Київської дистанції цивільних споруд і водопостачання ДТГО Південно-західна залізниця (правонаступником є ПАТ Укрзалізниця ) і яке розташоване у АДРЕСА_1.

У травні 2019 року ТОВ Трініті-БС подало пояснення, що підписані представником ОСОБА_2 , в яких просило оскаржені рішення скасувати повністю та передати справу повністю на новий розгляд до суду першої інстанції. Пояснення мотивовані тим, що відзив ПАТ Українська залізниця не обґрунтований і є таким, що суперечить матеріалам справи. ТОВ Трініті-БС є власником нежитлової будівлі, за адресою: АДРЕСА_4 , яка належить йому відповідно до свідоцтва про право власності від 22 травня 2014 року. Власником землі, на якій розташована нежитлова будівля, яка належить ТОВ Трініті-БС є територіальна громада міста Києва. Єдиним органом, який має право нею розпоряджатися є Київська міська рада. Саме тому ТОВ Трініті-БС наполягає на тому, щоб були скасовані всі попередні рішення суддів, справу передано до суду першої інстанції з обов`язковим залученням Київської міської ради як власника земельної ділянки до участі у справі. Крім того, потрібно залучити інспекцію ДАБК у м. Києві для повного та об`єктивного розгляду справи. Посилаючись на постанову Касаційного господарського суду Верховного суду від 20 березня 2018 року у справі № 910/1016/17, якою залишено без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 19 жовтня 2017 року ТОВ Трініті-БС ще раз наголошує на тому, що ПАТ Українська залізниця не надала до суду жодного належного доказу того, що спірна земельна ділянка будь-коли перебувала у неї у постійному користуванні.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 07 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

У пункті 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Апеляційний суд встановив, що 02 вересня 2004 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву як орендодавцем з одного боку і ТОВ Трініті-БС як орендарем з іншого боку було укладено договір оренди нерухомого майна № 953, що належить до державної власності, за умовами якого орендодавець - Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву передає, а орендар - ТОВ Трініт-БС приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, площею 599,91 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , яке знаходиться на балансі Київської дистанції цивільних споруд і водопостачання Державного територіально-галузевого об`єднання Південно-західна залізниця з метою розміщення спортивного закладу строком до 02 серпня 2005 року включно.

Згідно пункту 10.5. договору оренди нерухомого майна № 953 у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором, з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження цього договору.

26 вересня 2011 року між ТОВ Трініті-БС , як замовником, і ТОВ Агенція торгівлі технічними тканинами , як підрядником, було укладено договір підряду № 26-09, за умовами якого підрядник зобов`язався своїми силами виконати роботи по проектуванню, виготовленню, доставці та монтажу металоконструкції з подвійним тентовим накриттям за адресою: АДРЕСА_1 , а замовник зобов`язався прийняти та оплатити виконані роботи, загальна вартість яких, згідно пунктом 2.1 договору становила 173 228 грн. Актом прийому-передачі від 30 січня 2012 року підтверджено передачу підрядником ТОВ Агенція торгівлі технічними тканинами замовнику ТОВ Трініті-БС виготовлення, доставку та монтаж металоконструкції з подвійним тентовим покриттям на фундаменти замовника.

Згідно висновку експертного будівельно-технічного дослідження № 1368 від 22 лютого 2013 року, проведеного експертом ОСОБА_3 , нежитлова будівля за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 2 052,4 кв. м , є капітальною, ступінь будівельної готовності становить 100%, за технічним станом придатна до експлуатації.

Апеляційний суд встановив, що нерухоме майно по АДРЕСА_1 , яке орендувало ТОВ Трініті-БС у регіонального відділення Фонду держмайна по м. Києву, знаходилося на балансі Південно-Західної залізниці, правонаступником якої є ПАТ Укрзалізниця , що прямо вказано у договорі оренди, і згодом вказане майно та земельна ділянка, на якій воно розміщене, увійшли до статутного капіталу ПАТ Укрзалізниця . ТОВ Трініті-БС , як орендар, не надав суду доказів, що вирішивши покращити орендоване майно і побудувати допоміжну будівлю, він отримав на це згоду Південно-Західної залізниці, у якої майно знаходилося на балансі. Будівництво ТОВ Трініті-БС за вказаною адресою по АДРЕСА_1 металоконструкції з подвійним тентовим накриттям на фундаменті безпосередньо стосувалося прав та обов`язків вказаних осіб, які судом всупереч приписам статті 33 ЦПК України (в редакції, на час ухвалення рішення суду першої інстанції) не були залучені судом до участі у справі. ОСОБА_1 , який є відповідачем за зустрічним позовом ТОВ Трініті-БС , прав товариства не порушував, оскільки ніякого відношення ні до орендованого товариством майна, ні до земельної ділянки по АДРЕСА_4 не має, прав товариства на зведену металоконструкцію на фундаменті не оспорює і не претендує на набуття права власності на це майно. Фактично справа розглянута судом за без залучення належного відповідача (відповідачів).

Відповідно до частини першої статті 33 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції) суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

Згідно пункту 2 частини шостої статті 130 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції) якщо спір не врегульовано суд вирішує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі.

Тлумачення статті 33 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції) свідчить, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження .

Втім судом першої інстанції, в порушення статей 33, 130 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції) не вирішено питання щодо складу осіб, які мають брати участь у розгляді справи, а апеляційний суд позбавлений процесуальної можливості усунути такі недоліки.

Тому апеляційний суд зробив обгрунтований висновок про відмову в задоволенні зустрічного позову ТОВ Трініті-БС до ОСОБА_1 в частині визнання права власності на нежитлову будівлю, загальною площею 2 052,4 кв. м.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 756/1529/15-ц (провадження № 14-242цс18) вказано, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до вимог ЦПК України, у межах заявлених ними вимог і на підставі доводів, поданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі (частина перша статті 11 ЦПК України у редакції чинній на час ухвалення судового рішення). Відповідно до вимог статті 303 ЦПК України (якою керувався суд і яка була чинною на час ухвалення судового рішення) апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце підчас розгляду справи судом першої інстанції .

Посилання в касаційній скарзі на необхідність врахування свідоцтва про право власності ТОВ Трініті-БС від 22 травня 2014 року, рішення Київської міської ради від 29 вересня 2016 року № 104/1108 про передачу ТОВ Трініті-БС в оренду на 15 років земельну ділянку площею 0,2890 га для експлуатації та обслуговування будівлі спортивно-оздоровчого призначення на АДРЕСА_5 , витягуз Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 17 жовтня 2016 року, договір оренди земельної ділянки по АДРЕСА_4 для експлуатації та обслуговування будівлі спортивно-оздоровчого призначення від 16 листопада 2016 року, укладений між Київською міською радою та ТОВ Трініті-БС , постанову Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20 березня 2018 року в справі № 910/1016/17, колегія суддів відхиляє, оскільки вказані обставини не існували на момент ухвалення рішення судом першої інстанції в 2013 році.

Згідно частини другої статті 410 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що постанова апеляційного суду в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ТОВ Трініті-БС до ОСОБА_1 про визнання права власності на нежитлову будівлю, загальною площею 2 052,4 кв. мухвалена без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ТОВ Трініті-БС до ОСОБА_1 про визнання права власності на нежитлову будівлю, загальною площею 2 052,4 кв. м без змін, а тому судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400 та 410 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Трініті-БС , яка підписана представником Станицьким Олександром Борисовичем, залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 06 грудня 2018 року в частині відмови в задоволенні зустрічного позову товариства з обмеженою відповідальністю Трініті-БС до ОСОБА_1 про визнання права власності на нежитлову будівлю, загальною площею 2 052,4 кв. м,залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков