Постанова

від 06.12.2018 по справі 759/3715/13-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 759/3715/13-ц Головуючий 1 інстанція - П'ятничук І.В.

Провадження № 22-ц/824/1615/2018 Доповідач апеляційна інстанція - Савченко С.І.

П О С Т А Н О В А

іменем України

06 грудня 2018 року м.Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді Савченка С.І.,

суддів Верланова С.М., Мережко М.В.,

при секретарі Вергелес О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Українська залізниця на рішення Святошинського районного суду м.Києва від 25 квітня 2013 року у справі:

- за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю Трініті-БС про визнання договору оренди недійсним;

- за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Трініті-БС до ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно,-

в с т а н о в и в:

У березні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду із вказаним вище позовом, який мотивував тим, що 24 січня 2013 року між ним і ТОВ Трініті-БС було укладено договір оренди нерухомого майна, за яким товариство зобов'язалося передати у строкове платне користування нежитлову будівлю, загальною площею 2052,4 кв.м., розташовану по АДРЕСА_1 та нежитлову будівлю, загальною площею 2100 кв.м., розташовану по АДРЕСА_2. У п.1.3 договору оренди товариство гарантувало, що воно володіє та користується вищезазначеними нежитловими будівлями на законних підставах, нерухоме майно належить йому на праві власності, вільне від прав і зобов'язань третіх осіб, у спорі, під арештом не перебуває, не є предметом застави (іпотеки) та будь-якого іншого обтяження.

Вказував, що на момент підписання договору оренди товариство не надало для ознайомлення правовстановлюючі документи на орендоване нерухоме майно, мотивуючи це тимчасовою відсутністю останніх, та зобов'язалося згідно п.1.2 договору надати належним чином завірені копії цих документів протягом п'яти днів. Однак, при зверненні з відповідним проханням до відповідача, останній відмовився надавати документи. Вважає, що такими діями відповідача порушені його права, оскільки останній не мав законних прав для передання нежитлових приміщень у оренду. У зв'язку із наведеним на підставі ст.ст.203, 215 ЦК України просив суд визнати недійсним договір оренди, укладений 24 січня 2013 року між ним і ТОВ Трініті-БС .

У квітні 2013 року ТОВ Трініті-БС подало до суду зустрічний позов, в якому з

- 2 -

урахуванням уточнень просило суд: визнати право власності за товариством на нежитлову будівлію площею 2052,4 кв.м., розташовану по АДРЕСА_1, а також визнати право власності за товариством на нежитлову будівлю площею 2100 кв.м., розташовану по АДРЕСА_2. Зустрічний позов мотивований тим, що товариство із 02 вересня 2004 року орендує у регіонального відділення Фонду державного майна по м.Києву нерухоме майно з метою розміщення спортивного закладу площею 599,91 кв.м., розташоване по АДРЕСА_3. Згодом товариство вирішило побудувати за власні кошти допоміжну нежитлову будівлю для розміщення тенісних кортів, у зв'язку із чим 26 вересня 2011 року уклало з ТОВ Агенція торгівлі технічними тканинами договір підряду № 26-09, за яким підрядник зобов'язався своїми силами виконати роботи по проектуванню, виготовленню, доставці та монтажу металоконструкції з подвійним тентовим накриттям за вказаною адресою, а замовник зобов'язався прийняти і оплатити виконані роботи, вартість яких згідно п.2.1 договору становила 173228 грн.

Договір підряду був виконаний сторонами у повному обсязі, будівля збудована, а тому товариство набуло право власності на будівлю на підставі ст.331 ЦК України. Відповідно до висновку судово-будівельної технічної експертизи від 22 лютого 2013 року № 1368 будівництво нежитлової будівлі проведено з дотриманням державних будівельних норм і правил. Побудована нежитлова будівля є капітальною спорудою, а технічний стан та будівельна готовність будівлі відповідають вимогам нормативної документації у галузі будівництва. Будівельна готовність будівлі становить 100 % і за технічним станом будівля по АДРЕСА_1, загальною площею 2052,4 кв.м. придатна до експлуатації. Проте, відсутність правовстановлюючих документів унеможливлює реєстрацію права власності товариста та порушує його права власника розпоряджатися майном, а ОСОБА_4 заперечує їх право власності.

Ухвалою Святошинського районного суду м.Києва від 01 квітня 2013 року зустрічний позов ТОВ Трініті-БС прийнято до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_4

Рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 25 квітня 2013 року позов ОСОБА_4 та зустрічний позов ТОВ Трініті-БС задоволено частково. Визнано недійсним договір оренди, укладений 24 січня 2013 року між ТОВ Трініті-БС і ОСОБА_4 в частині передачі ТОВ Трініті-БС в оренду нежитлової будівлі, загальною площею 2100 кв.м. по АДРЕСА_1. Визнано за ТОВ Трініті-БС право власності на нежитлову будівлю площею 2052,4 кв.м. по АДРЕСА_1. В решті обох позовів відмовлено.Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 25 березня 2014 року задоволено заяву ТОВ Трініті-БС та виправлено описки у мотивувальній і резолютивній частинах рішення суду та визначено, що загальна площа нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 становить 1925,7 кв.м.

Не погоджуючись із рішенням, особа, яка не брала участь у справі, проте вважає, що суд вирішив питання про її права і обов'язки- ПАТ Українська залізниця в особі регіональної філії Південно-Західна залізниця подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні зустрічного позову, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Скарга мотивована тим, що рішення порушує права ПАТ Українська залізниця на користування земельною ділянкою за тимчасовим кадастровим номером НОМЕР_1, яка розташована по АДРЕСА_3. Під час розгляду справи суд взагалі не дослідив, яка особа є власником чи користувачем земельної ділянки, на якій розташований спірний об'єкт нерухомості. Окрім того, нерухоме майнопо АДРЕСА_3 яке орендувало ТОВ Трініті-БС у регіонального відділення Фонду держмайна по м.Києву, знаходилося на балансі Південно-Західної залізниці і згодом вказане майно і земельна ділянка, на якій воно розміщене, увійшли до статутного капіталу ПАТ Укрзалізниця . Судом не досліджувалося питання щодо відсутніості згоди ПАТ Укрзалізниця на поліпшення орендованого майна та присвоєння об'єкту нової поштової адреси: АДРЕСА_1. Суд не звернув уваги, що дане нерухоме майно є об'єктом самочинного будівництва, а позов про визнання права власності на нерухоме майно було задоволено лише на підставі висновку експерта при відсутності в матеріалах справи проекту будівництва (реконструкції) приміщень нежитлової будівлі по АДРЕСА_3, декларації про готовність об'єкта до експлуатації, сертифікату, будівельного паспорту та рішення про присвоєння самочинно збудованому приміщенню іншої адреси: АДРЕСА_1.

Рішенням Апеляційного суду м.Києва від 20 грудня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ Укрзалізниця задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано в частині задоволення зустрічного позову і ухвалено нове рішення, яким у задоволенні зустрічного позову ТОВ Трініті-БС відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 липня 2017 року касаційну скаргу ТОВ Трініті-БС задоволено частково. Рішення Апеляційного суду м.Києва від 20 грудня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 03 жовтня 2017 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПАТ Українська залізниця закрито з підстав недоведеності, що ухвалене рішення суду першої інстанції порушує права і обов'язки апелянта.

Постановою Верховного Суду від 05 вересня 2018 року касаційну скаргу ПАТ Укрзалізниця задоволено, ухвалу Апеляційного суду м.Києва від 03 жовтня 2017 року скасовано, справу передано до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду з мотивів доведеності порушення прав ПАТ Укрзалізниця оскаржуваним рішенням.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ПАТ Укрзалізниця підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що 2 вересня 2004 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м.Києву як орендодавцем з одного боку і ТОВ Трініті-БС як орендарем з іншого боку було укладено договір оренди нерухомого майна № 953, що належить до державної власності, за

- 4 -

умовами якого орендодавець - Регіональне відділення Фонду державного майна України по м.Києву передає, а орендар - ТОВ Трініт-БС приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, площею 599,91кв.м., розміщене за адресою: АДРЕСА_3, яке знаходиться на балансі Київської дистанції цивільних споруд і водопостачання Державного територіально-галузевого об'єднання Південно-західна залізниця з метою розміщення спортивного закладу строком до 2 серпня 2005р. включно.

Згідно п.10.5. вказаного договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором, з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження цього договору.

Також судом становлено, що 26 вересня 2011 року між ТОВ Трініті-БС як замовником і ТОВ Агенція торгівлі технічними тканинами як підрядником було укладено договір підряду № 26-09, за умовами якого підрядник зобов'язався своїми силами виконати роботи по проектуванню, виготовленню, доставці та монтажу металоконструкції з подвійним тентовим накриттям за адресою: АДРЕСА_3, а замовник зобов'язався прийняти та оплатити виконані роботи, загальна вартість яких, згідно п. 2.1 договору становила 173228 грн. Актом прийому-передачі від 30 січня 2012 року підтверджено передачу підрядником ТОВ АТТТ замовнику ТОВ Трініті-БС виготовлення, доставку та монтаж металоконструкції з подвійним тентовим покриттям на фундаменти замовника.

Згідно висновку експертного будівельно-технічного дослідження № 1368 від 22 лютого 2013 року, проведеного експертом ОСОБА_5, нежитлова будівля за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 2052,4 кв.м., є капітальною, ступінь будівельної готовності становить 100%, за технічним станом придатна до експлуатації.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що належність ТОВ Трініті-БС на праві власності нежитлової будівлі підтверджується виконаним договором підряду від 26 вересня 2011 року, актом приймання-передачі від 30 січня 2012 року, локальним кошторисом № 2-1-1, висновком судово-будівельної технічної експертизи від 22 березня 2013 року, а тому заявлені позивачем за зустрічним позовом вимоги про визнання права власності на нежитлову будівлю загальною площею 2052,4 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 підлягають задоволенню.

При цьому суд виходив із відсутності відомостей про порушення прав інших осіб при будівництві спірного об'єкту, передбачених ст.376 ЦК України, які б перешкоджали ТОВ Трініті-БС набути право власності на нього.

Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками, оскільки рішення ухвалено судом з порушенням норм матеріального та процесуального права при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи.

Згідно ст.3 ЦПК України (в редакції на час ухвалення рішення) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою ст.15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом вказаних норм об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес позивача з боку відповідача, до якого власне і пред'являються позовні вимоги, і який, за твердженням позивача, є або порушником його прав, або необґрунтовано, на думку позивача, оспорює його права, і на якого внаслідок цього може бути покладено обов'язки судовим рішенням.

- 5 -

Аналогічні роз'яснення містить п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року Про судове рішення у цивільній справі , згідно якого,оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цієї особи, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Суд уваги на наведені вимоги закону не звернув та не з'ясував чи є належним відповідачем у справі ОСОБА_3 з огляду на предмет спору, зокрема чи порушені права ТОВ Трініті-БС з боку ОСОБА_3, а якщо порушені, то які саме і в чому це полягає.

З матеріалів справи вбачається, щодоговір оренди нерухомого майна № 953 від 02 вересня 2004 року, яке знаходилося на балансі Київської дистанції цивільних споруд і водопостачання ДТГО Південно-західна залізниця (правонаступником є ПАТ Укрзалізниця ) і розташоване у м.Києві по вул.Уманська 47-а, був укладений між Регіональним відділення ФДМ України по м.Києву та ТОВ Трініт-БС .

А відтак будівництво ТОВ Трініті-БС за вказаною адресою по АДРЕСА_3 металоконструкції з подвійним тентовим накриттям на фундаменті безпосередньо стосувалося прав та обов'язків вказаних осіб, які судом всупереч приписам ст.33 ЦПК України (в редакції на час ухвалення рішення) не були залучені судом до участі у справі.

В той же час з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3, який є відповідачем за зустрічним позовом ТОВ Трініті-БС , прав товариства не порушував, оскільки ніякого відношення ні до орендованого товариством майна, ні до земельної ділянки по вул.Уманська 47-а не має, прав товариства на зведену металоконструкцію на фундаменті не оспорює і не претендує на набуття права власності на це майно.

Згідно правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 5 лютого 2014 року у справі № 6-131цс13, визнання в судовому порядку права власності на новостворене майно за позовом, заявленим до особи, яка не оспорює таке право власності, суперечить вимогам статей 15, 331 ЦК України.

Фактично справа розглянута судом за відсутності спору між сторонами та без залучення належного відповідача (відповідачів).

Вирішуючи зустрічні вимоги ТОВ Трініт-БС , суд допустив порушення норм матеріального права, яке полягає в наступному.

ТОВ Трініті-БС свої вимоги про визнання права власності на нерухоме майно обгрунтовувало посиланням на ст.ст.328, 331, 392 ЦК України.

За положеннями ч.2 ст.331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Отже, новостворене нерухоме майно стає об'єктом цивільних правовідносин з моменту завершення будівництва, прийняття до експлуатації або державної реєстрації.

Задовольняючи зустрічний позов, суд не врахував, що закон не передбачає набуття права власності на новостворене нерухоме майно за рішенням суду в обхід положень закону щодо прийняття його до експлуатації.

З огляду на викладене суд безпідставно визнав за ТОВ Трініті-БС право власності на новостворене нерухоме майно, вийшовши за межі своїх повноважень.

Окрім того, суд першої інстанції залишив поза увагою, що за правилами ст.392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо

- 6 -

особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Отже, ураховуючи, що відповідно до ст.328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, чи набув позивач право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому ст.392 ЦК України.

Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом України у цілому ряді постанов: від 18 лютого 2015 року у справі № 6-244цс14; від 24 червня 2015 року у справі № 6-318цс15; від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1858цс15; від 10 лютого 2016 року у справі № 6-2250цс15; від 16 березня 2016 року у справі № 6-290цс16; від 23 березня 2016 року у справі № 6-289цс16, предметом перегляду у яких були спори про визнання права власності на новостворене нерухома майно (ст.331 ЦК) на підставі ст.392 ЦК України.

Наведеного суд не врахував та помилково визнав право власності на нерухоме майно за ТОВ Трініті-БС на підставі ст.392 ЦК України за відсутності передбачених даною нормою умов, зокрема за відсутності права власності у товариства, яке б підлягало захисту.

Задовольняючи позов, суд залишив поза увагою та не застосував вимоги закону про самочинне будівництво.

Відповідно до ч.1 ст.376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Відповідно до ч.3 ст.376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

За змістом даної норми право власності на самочинно збудоване нерухоме майно на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, може бути за рішенням суду визнане за особою лише за умови надання особі цієї ділянки у встановленому порядку.

Згідно п.10 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 30 березня 2012 року Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України(про правовий режим самочинного будівництва) позов про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно на чужій земельній ділянці може бути пред'явлено до власника (користувача) цієї земельної ділянки. У разі пред'явлення позову про визнання права власності на самочинно збудований об'єкт нерухомості до неналежного відповідача суд залежно від предмета позову та обставин справизгідно ч.1 ст.33 ЦПК, має вирішити питання про його заміну на належного відповідача або залучення із власної ініціативи згідно ст.35 ЦПК, залучає відповідної особи, також відповідно до ч.3 ст.45 ЦПК залучає до участі у справі відповідну інспекцію ДАБК для надання висновків на виконання її повноважень.

Згідно п.п.14,16 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 30 березня 2012 року Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва) на підставі ч.3 ст.376 ЦК суд може задовольнити позов про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно на земельній ділянці, що не надавалася у власність чи користування особі, яка збудувала його, якщо їй у встановленому законом порядку було передано земельну ділянку у власність або надано у користування під уже збудоване нерухоме майно відповідно до її цільового призначення, та за умови, що будівництво велося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних,

- 7 -

екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією, а також у разі, якщо ці обставини були предметом розгляду компетентного державного органу (ч.3 ст.375 ЦК). При цьому суд має враховувати, що відсутність заперечень власника проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила самочинне будівництво, чи визнання такого позову має бути обґрунтовано відповідними доказами, що підтверджують право на вчинення таких процесуальних дій, зокрема, договорами купівлі продажу земельної ділянки, оренди, міни (п.14).

Позов особи, яка самочинно збудувала нерухоме майно на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, про визнання права власності на цю нерухомість може бути задоволено судом на підставі ч.3 ст.376 ЦК, якщо буде встановлено, що власник або користувач земельної ділянки не заперечує проти цього, будівництво не порушує права інших осіб і відповідає будівельним, архітектурним, санітарним, екологічним та іншим нормам і правилам, державним стандартам (п.16).

Вирішуючи спір, суд не звернув уваги, щоспірне нерухоме майно у вигляді металоконструкції з подвійним тентовим накриттям на фундаменті є об'єктом самочинного будівництва з урахуванням того, що воно збудоване на земельній ділянці, що не була відведена ТОВ Трініті-БС для цієї мети, без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи та без належно затвердженого проекту.

Під час розгляду справи суд взагалі не дослідив, яка особа є власником чи користувачем земельної ділянки, на якій розташований спірний об'єкт нерухомості.

Саме на це посилається ПАТ Укрзалізниця у скарзі, зазначаючи про відсутність в матеріалах справи проекту будівництва (реконструкції) приміщень нежитлової будівлі по АДРЕСА_3, декларації про готовність об'єкта до експлуатації, сертифікату, будівельного паспорту та рішення про присвоєння самочинно збудованому приміщенню іншої адреси: АДРЕСА_1.

Окрім того, задовольняючи зустрічний позов, суд не звернув уваги на відсутність у справі доказів про існування окремої адреси АДРЕСА_1 та не з'ясував даних обставин коли і який орган у встановленому порядку присвоїв дану адресу і якому саме майну.

Зазначені вище порушення, які допустив суд першої інстанції, призвели до неправильного вирішення спору в частині зустрічного позову.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення зустрічного позову ТОВ Трініті-БС ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи.

Вирішуючи спір в межах заявлених вимог, колегія суддів вважає, що позов не підлягає до задоволення з викладених вище підстав, а саме: позов подано до неналежного відповідача, який прав ТОВ Трініті-БС не порушував.

Також, позовні вимоги про визнання права власності на новостворене нерухоме на підставі ст.331 ЦК України майно не належить до компетенції суду.

Окрім того, нерухоме майно є самочинним будівництвом, оскільки збудоване на земельній ділянці, докази про відведення якої ТОВ Трініт-БС для цієї мети відсутні, як і погодження користувача ділянки на це, без відповідного документа, який дає право виконувати товариству будівельні роботи та без належно затвердженого проекту. Докази про

- 8 -

це також у справі відсутні.

Рішення суду в частині часткового задоволення первісного позову ОСОБА_4 про визнання правочину недійсним колегія суддів залишає без змін, оскільки рішення в цій частині не зачіпає прав та обов'язків ПАТ Укрзалізниця .

Посилання представника ТОВ Трініті-БС на те, що скаржник не довів порушення рішенням суду його прав безпідставні і спростовуються матеріалами справи.

Встановлено, що нерухоме майнопо АДРЕСА_3, яке орендувало ТОВ Трініті-БС у регіонального відділення Фонду держмайна по м.Києву, знаходилося на балансі Південно-Західної залізниці, правонаступником якої є ПАТ Укрзалізниця , що прямо вказано у договорі оренди, і згодом вказане майно та земельна ділянка, на якій воно розміщене, увійшли до статутного капіталу ПАТ Укрзалізниця .

ТОВ Трініті-БС як орендар не надав суду доказів, що вирішивши покращити орендоване майно і побудувати допоміжну будівлю, він отримав на це згоду Південно-Західної залізниці, у якої майно знаходилося на балансі.

Також, звертаючись до суду з апеляційною скаргою ПАТ Укрзалізниця надало суду докази на підтвердження того, що воно є землекористувачем земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_3 за яку сплачує податок та посилалося, що саме після будівництва ТОВ Трініті-БС спірного нерухомого майна, у зв'язку з тим, що на земельній ділянці вже знаходилося інше нерухоме майно, новоствореному майну було присвоєно адресу: АДРЕСА_1 Тобто, на час виникнення спірних правовідносин, вказані адреси були однією земельною ділянкою (т.1 а.с.111-144).

Наведені висновки щодо доведеності порушення прав ПАТ Укрзалізниця оскаржуваним рішенням зазначені в постанові Верховного Суду від 05 вересня 2018 року, якою скасовано ухвалу Апеляційного суду м.Києва від 03 жовтня 2017 року про закриття провадження з мотивів відсутності порушення прав залізниці і які згідно ст.417 ЦПК України є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Відповідно до ст.141 ЦПК України суд покладає на ТОВ Трініті-БС понесені скаржником судові витрати на оплату судового збору.

Керуючись ст.ст.259, 374, 376, 381 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Українська залізниця задоволити частково.

Рішення Святошинського районного суду м.Києва від 25 квітня 2013 року в частині задоволення зустрічного позову скасувати і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю Трініті-БС до ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю Трініті-БС (01023, м.Київ вул.Л. Первомайського 11, літера А , офіс 10; ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 32491363) на користь Публічного акціонерного товариства Українська залізниця (01601, м.Київ вул.Лисенка 6; ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 40081221) судовий збір в розмірі 3785 гривень 10 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий

Судді: