Рішення

від 10.09.2018 по справі 629/2926/17

ЛОЗІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 629/2926/17

Номер провадження 2/629/106/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 серпня 2018 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області в складі: головуючого судді Смірнової Н.А., за участю секретаря Андрієнко С.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Лозова, Харківської області цивільну справу за позовом Лозівської місцевої прокуратури Харківської області, яка діє в інтересах держави в особі Харківської обласної державної адміністрації та Головного управління Держгеокадастру в Харківській області до Лозівської районної державної адміністрації Харківської області, ОСОБА_4 про визнання незаконним та скасування розпорядження голови Лозівської районної державної адміністрації, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки, -

в с т а н о в и в :

Керівник Лозівської місцевої прокуратури Харківської області звернувся в інтересах держави в особі Харківської обласної державної адміністрації та Головного управління Держгеокадастру в Харківській області до Лозівської районної державної адміністрації Харківської області, ОСОБА_4 про визнання незаконними розпоряджень, договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки, посилаючись на те, що за результатами вивчення рішень органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування у сфері земельних відносин було встановлено, що розпорядженням голови Лозівської районної державної адміністрації від 17.12.2007 року № 566 (зі змінами від 26.08.2008 та 08.10.2009) був наданий дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для надання в оренду ОСОБА_4 із земель водного фонду, на території Орільської селищної ради, за межами населених пунктів, орієнтованою площею 20,5585 га.. 13 жовтня 2009 року розпорядженням голови Лозівської районної державної адміністрації № 430 був затверджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель водного фонду державної власності на території Орільської селищної ради та надано ОСОБА_4 в оренду земельну ділянку із земель водного фонду для рибогосподарських потреб загальною площею 18,6048 га, у т.ч. під ставком площею 11,8403га, під гідротехнічною спорудою площею 0,3565 га, під болотом площею 4,1514 га, під прибережно захисною смугою площею 2,2566 га терміном на 49 років. На підставі даного розпорядження між відповідачами було укладено договір оренди № 29-13 від 25.12.2013 року вищевказаної земельної ділянки із кадастровим номером НОМЕР_2 зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27.08.2014 року, номер запису 6847068. Так, Лозівська РДА при розпорядженні даною земельною ділянкою перебрала на себе повноваження обласної державної адміністрації, оскільки не мала права на розпорядження земельною ділянкою із земель державної власності, розташованої за межами населеного пункту, для таких потреб як ведення рибного господарства. Крім цього, при розроблені проекту землеустрою на земельну ділянку водного фонду для рибогосподарських потреб обов'язкова повинна була проведене державна експертиза, яка не була проведена. В зв'язку з чим просить визнати незаконним та скасувати: розпорядження голови Лозівської районної державної адміністрації від 17.12.2007 року № 566 (зі змінами від 26.08.2008 року та 08.10.2009 року); розпорядження голови Лозівської районної державної адміністрації від 13.10.2009 року № 430. Крім цього просить визнати недійсним договір оренди, укладений між Лозівською районною державною адміністрацією та ОСОБА_4 за № 29-13 від 25.12.2013 року спірної земельної ділянки, зобов'язавши ОСОБА_4 повернути у відання держави земельну ділянку загальною площею 18,6048 га із кадастровим номером НОМЕР_2 що використовується на підставі договору оренди земельної ділянки № 29-13 від 25.12.2013 року. Також просить понесені судові витрати покласти на відповідачів по справі.

Прокурор Гребенюк В.Є. в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити на підставі наданих доказів. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що Лозівська районна державна адміністрація Харківської області не мала права на розпорядження земельною ділянкою із земель державної власності, розташованої за межами населеного пункту, для таких потреб, як ведення рибного господарства (рибогосподарських потреб), оскільки відповідно до ч. 3 ст. 122 Земельного кодексу України (в редакції станом на 13.10.2009 року) районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті; в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі, тощо), крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті. Отже, Лозівська районна державна адміністрація при укладанні договору оренди землі від 25.12.2013 року перебрала на себе повноваження Харківської обласної державної адміністрації, крім того невірно ототожнила два різних поняття водне господарство та рибне господарство , визначення яких закріплені діючим законодавством. При цьому, Лозівською районною державною адміністрацією в порушення вимог законодавства прийнято розпорядження від 13.10.2009 № 430 та затверджено проект землеустрою без проведення обов'язкової державної експертизи, що також є підставою для визнання вказаного розпорядження незаконним.

Представник позивача Харківської обласної державної адміністрації ОСОБА_5 в судове засідання не з'явилася, але надала суду відповідь на відзив в якому просила позовну заяву задовольнити в повному обсязі, вважає їх законними та обґрунтованими. В обґрунтування відповіді зазначила, що Лозівська районна державна адміністрація не мала законних повноважень на розпорядження вказаних земель водного фонду, земельна ділянка була передана з порушенням вимог статей 122, 124 Земельного кодексу України. Оскільки договір оренди земельної ділянки від 25.12.2013 № 29-13 укладено на підставі розпоряджень голови Лозівської районної державної адміністрації від 17.12.2007 року № 566, від 13.10.2009 № 430, які винесені з порушенням вимог статей 122, 124 Земельного кодексу України, зазначений договір оренди земельної ділянки підлягає визнанню недійсним, враховуючи норми ч. 3 ст. 215 ЦК України.

Представник позивача Головного управління Держгеокадастру у Харківській області ОСОБА_6 в судове засідання не з'явилася, але раніше на адресу суду надавала клопотання про розгляд справи за її відсутності. Крім цього, надавала пояснення щодо позовних вимог та відповідь на відзив, в яких просила розглянути справу з урахуванням вимог законодавства та наданих учасниками судового процесу доказами. В обґрунтування своїх пояснень та відповіді на відзив зазначала, що спірні розпорядження райдержадміністрації суперечать законодавству, порушують цивільні права та інтереси, що є підставою для визнання їх незаконними та скасуванню у судовому порядку.

Представник відповідача Лозівської районної державної адміністрації Харківської області ОСОБА_7 в судове засідання не з'явився, але надав суду заяву в якій просив розглядати справу за його відсутності, крім цього зазначив, що позовні вимоги прокурора підтримує частково. Так, вважає, що розпорядження голови районної державної адміністрації від 17.12.2007 року № 566 (зі змінами) є законним, а в іншій частині позов прокурора підтримує.

Відповідач ОСОБА_4 та її представник - адвокат ОСОБА_8 в судове засідання не з'явилися, але представник відповідача надав суду заяву в якій просив провести розгляд справи за його відсутності та за відсутності його довірителя, проти задоволення позовних вимог заперечує в повному обсязі та просив відмовити в його задоволенні на підставі викладених доводів у відзиві на позов та на підставі наданих до суду доказів. Так, раніше відповідач ОСОБА_4 надавала письмові заперечення на позовну заяву, в яких зазначала відсутність підстав для визнання оскаржуваних прокурором розпоряджень голови Лозівської районної державної адміністрації незаконними та їх скасування та відсутність підстав для визнання договору оренди земельної ділянки № 29-13 від 25.12.2013 року, укладеного між Лозівською районною державною адміністрацією та ОСОБА_4 недійсним. У своїх запереченнях ОСОБА_4 просила відмовити у задоволенні позову керівника Лозівської місцевої прокуратури за відсутності правових підстав, оскільки Лозівська районна державна адміністрація правомірно передала земельну ділянку у користування для рибогосподарських потреб. На підтвердження своїх заперечень ОСОБА_4 зазначала, що відповідно до ч. 3. ст. 122 ЗК України, районні державні адміністрації можуть надавати земельні ділянки із земель державної власності за межами населених пунктів для ведення водного господарства, і жодних підстав, передбачених ст.ст. 203, 215 ЦК України для визнання договору оренди земельної ділянки недійсним немає.

Вислухавши пояснення учасників судового засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши докази, суд приходить до висновку, що первісні позовні вимоги не підлягають задоволенню, а зустрічний позов необхідно задовольнити в повному обсязі з наступних підстав.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За положеннями ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна особа повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику з прав людини як джерело права.

У пункті 53 рішення у справі Федорченко та Лозенко проти України , зазначив, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення поза розумними сумнівом . Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

За таких обставин саме на позивача покладається обов'язок довести, що його права є порушеними та саме відповідачі по справі допустили вказані порушення.

Судом встановлено, що відповідно до розпорядження голови Лозівської районної державної адміністрації від 17.12.2007 р. № 566 (зі змінами від 26.08.2008 та 08.10.2009) надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для надання в оренду ОСОБА_4 із земель водного фонду на території Орільської сільської ради, за межами населених пунктів, орієнтовною площею 20,5585 га.

Розпорядженням голови Лозівської районної державної адміністрації від 13.10.2009 р. №430, затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель водного фонду для рибогосподарських потреб загальною площею 18,6048 га, у т.ч. під ставком площею 11,8403 га, під гідротехнічною спорудою - 0,3565 га, під болотом 4,1514, під прибережною захисною смугою - 2,2566 га терміном на 49 років.

На підставі розпорядження голови Лозівської районної державної адміністрації від 13.10.2009 р. №430 між ОСОБА_4 та Лозівською районною державною адміністрацією було укладено договір оренди землі № 29-13 від 25 грудня 2013 року, відповідно до якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку водного фонду, загальною площею 18,6048 га, що розташована на території Орільської сільської ради, за межами населених пункту з кадастровим номером НОМЕР_2.

Відповідно до п. 14 Договору, цільове призначення земельної ділянки землі водного фонду для рибогосподарських потреб.

Відповідно до акту прийому-передачі земельної ділянки від 28.04.2014 року, ОСОБА_4 отримала земельну ділянку в користування.

Вищезазначений договір оренди було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27.08.2014 року, номер запису 6847068.

Обґрунтовуючи свій позов прокурор акцентував увагу суду на тому, що поняття водне господарство та рибне господарство не є тотожними, у зв'язку з чим, відповідно до ч. 3 ст. 122 Земельного кодексу України Лозівська районна державна адміністрація не мала повноважень щодо передачі спірної земельної ділянки у користування ОСОБА_4 Такі повноваження, на думку прокурора, належать обласній державній адміністрації.

Однак, суд не погоджується із такими твердженнями прокурора.

На момент виникнення спірних правовідносин ні Земельний кодекс України, ні Водний кодекс України не містили визначень понять водне господарство та/або рибне господарство .

Поняття водне господарство визначене у Концепції розвитку водного господарства України, затвердженій постановою Верховної Ради України від 14.01.2000 року N 1390-XIV (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), а саме: що це - галузь, завданням якої є забезпечення потреб населення і народного господарства у водних ресурсах, збереження, охорона та відтворення водного фонду, попередження шкідливої дії вод і ліквідація її наслідків.

Прокурор в позовній заяві, також посилається на дану концепцію та зокрема на таке визначення водного господарства.

За таких обставин суд вважає, що завданням водного господарства є, поміж іншого, забезпечення потреб народного господарства у водних ресурсах.

Водночас, поняття рибне господарство , визначене у п. 1 Тимчасового порядку ведення рибного господарства і здійснення рибальства, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.09.96 року N 1192 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до якого, - це галузь народного господарства, завданням якої є вивчення, охорона, використання і відтворення на науковій основі водних живих ресурсів з метою одержання різноманітних видів харчової, кормової, технічної та медичної продукції.

Згідно класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів 23.07.2010 року N 548, землі водного фонду складаються із 12 підвидів цільового призначення, серед яких п. 10.07: Для рибогосподарських потреб .

Преамбула Водного кодексу України (в редакції станом на виникнення спірних правовідносин) передбачає, що водні ресурси забезпечують існування людей, тваринного і рослинного світу і є обмеженими та уразливими природними об'єктами.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України Про тваринний світ (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), риби є дикими тваринами та в свою чергу є об'єктами тваринного світу.

Отже, водні ресурси (які забезпечуються саме водним господарством) можуть використовуватись, зокрема, для рибного господарства, а тому останнє є галуззю народного господарства, забезпечення якого водними ресурсами є завданням водного господарства.

За таких підстав, суд вважає, що водне господарство включає в себе рибне господарство та співвідносяться один з одним, як загальне та спеціальне, а тому твердження прокурора, що надання земельних ділянок в користування, із таким цільовим призначенням, як рибне господарство, повинно надаватись обласними державними адміністраціями, не відповідає дійсності.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 та ч. 1 ст. 14 Конституції України, земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Згідно з п. 2 ст. 21 Закону України Про місцеві державні адміністрації , державна адміністрація здійснює передачу у власність або надання у користування земельних ділянок виключно відповідно до закону.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України Про місцеві державні адміністрації виконавчу владу в областях і районах, містах Києві і Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації, які входять до системи органів виконавчої влади.

Відповідно до ст. 122 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: сільськогосподарського використання, ведення водного господарства, будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району.

Таким чином, будь-яких порушень зі сторони Лозівської районної державної адміністрації та/або ОСОБА_4 при реалізації прав щодо договірних відносин відносно оренди земельної ділянки, суд не вбачає.

Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою, шостою ст. 203 ЦК України.

Отже, підстав, передбачених ч. 1 ст.203 ЦК України, для визнання недійсним договору оренди між Лозівською районною державною адміністрацією та ОСОБА_4 № 29-13 від 25.12.2013 земельної ділянки площею 18,6048 га із кадастровим номером 632955700:01:000:1001, зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27.08.2014 номер запису 6847068 немає.

Відповідно до ст. 210 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), угоди, укладені із порушенням встановленого законом порядку купівлі-продажу, ренти, дарування, застави, обміну земельних ділянок, визнаються недійсними за рішенням суду.

Враховуючи, що розпорядження Лозівської районної державної адміністрації були прийнятті відповідно до діючого на той час законодавства, будь-яких правових підстав для визнання договору оренди земельної ділянки недійсним не вбачається.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 33 Закону України Про місцеві державні адміністрації , обласні державні адміністрації в межах своїх повноважень спрямовують діяльність районних державних адміністрацій та здійснюють контроль за їх діяльністю. Крім того, голови обласних державних адміністрацій мають право скасовувати розпорядження голів районних державних адміністрацій, що суперечать Конституції України та законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України, Кабінету Міністрів України, голів обласних державних адміністрацій, а також міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.

Таким чином, посилання прокурора на ту обставину, що обласна державна адміністрація позбавлена можливості розпоряджатись земельною ділянкою, не може бути прийнята судом до уваги, оскільки голова Харківської обласної державної адміністрації в разі винесення незаконного розпорядження головою структурного підрозділу в особі голови Лозівської районної державної адміністрації не був позбавлений можливості скасувати його.

Крім того, не знайшло свого підтвердження також посилання прокурора на те, що при розробленні проекту землеустрою на земельну ділянку водного фонду для рибогосподарських потреб, загальною площею 18,6048 га не було проведено обов'язкову державну експертизу.

Відповідно до ст. 9 Закону України Про державну експертизу землевпорядної документації , обов'язковій державній експертизі підлягають проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок особливо цінних земель, земель лісогосподарського призначення, а також земель водного фонду, природоохоронної, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

В матеріалах справи міститься висновок державної експертизи землевпорядної документації від 18 жовтня 2012 року № 0557, позитивно погоджений начальником відділу експертизи та заступником начальника Головного управління Держкомзему у Харківській області.

Станом на дату розроблення землевпорядної документації, на яку вказують органи прокуратури, діяла Методика проведення державної експертизи землевпорядної документації, затверджена Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 03.12.2004 року №391 (зі змінами на час виникнення спірних правовідносин).

Зокрема, відповідно до ч. 6, п 4.1.1. вищевказаної Методики, в редакції від 04.08.2008 року, - обов'язкова державна експертиза (первинна, повторна та додаткова) проводиться щодо: проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок (у тому числі цільове призначення яких не змінюється) із особливо цінних земель, земель природоохоронного призначення, оздоровчого та рекреаційного призначення, земель водного фонду (крім ведення рибогосподарської діяльності на території площею до 20,0 га).

Таким чином, проводити експертизу землевпорядної документації ОСОБА_4 не мала, оскільки чинне законодавство України, на момент виникнення спірних правовідносин, не вимагало проводити таку експертизу, якщо в оренду надавалась земельна ділянка водного фонду для ведення рибогосподарської діяльності на території площею до 20,0 га. Земельна ділянка, яка надавалась в оренду ОСОБА_4 становила 18, 6048 га.

Крім викладеного, відповідач - ОСОБА_4 звернулась до суду з клопотанням про застосування строків позовної давності.

Своє клопотання Відповідач обґрунтувала тим, що представником ОСОБА_4 - адвокатом ОСОБА_8 було здійснено ряд адвокатських запитів до Харківської обласної державної адміністрації, згідно яких останній було поставлене наступне питання: в який строк та на підставі якого пункту Регламенту районні державні адміністрації мали надсилати копії розпоряджень, виданих районними адміністраціями до ХОДА, відповідно до регламенту ХОДА?

Харківська обласна державна адміністрація надала відповіді, що згідно Регламенту (затверджений розпорядженням голови Харківської облдержадміністрації № 758 від 23.11.2007 р. , а саме - п. 14.10. Регламенту - копії виданих районними адміністраціями розпоряджень за минулий місяць надсилаються до облдержадміністрації щомісяця в тижневий строк по закінченню відповідного місяця.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України - перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позивач - Харківська обласна державна адміністрація повинна була дізнатися про порушення свого права не пізніше наступного місяця, який слідує за місяцем в якому прийнято оспорювані розпорядження Лозівської районної державної адміністрації - в січні 2008 року та в листопаді 2009 року, оскільки спірні розпорядження прийняті 17.12.2007 року та 13.10.2009 року відповідно.

При цьому статтею 33 Закону України Про місцеві державні адміністрації на Харківську обласну державну адміністрацію покладено обов'язок здійснювати контроль за діяльністю районних державних адміністрацій.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, зокрема висновку ВСУ № 6-2376цс16 від 19.04.2017 року як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушено, так і у випадку пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного і того ж моменту: коли особа довідалася, або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, оскільки вимоги прокурора є похідними від вимог органу (позивача), який уповноважений здійснювати функції держави в спірних правовідносинах, то і перебіг строку позовної давності розпочинається з моменту коли про порушення прав та інтересів держави дізнався саме відповідний орган державної влади, а не прокурор.

На підставі викладеного, оскільки Лозівська місцева прокуратура діє в інтересах держави в особі Харківської обласної державної адміністрації, а остання повинна була обізнана щодо вищевказаних розпоряджень Лозівської РДА не пізніше січня 2008 року та листопада 2009 року, трирічний строк позовної давності для подання позовної заяви керівника Лозівської місцевої прокуратури сплив.

Відповідно до п.11 постанови Пленуму Верховного суду України від 18 грудня 2009 року №14 Про судове рішення - встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Так, у випадку обґрунтованості позовних вимог суд може відмовити у їх задоволенні у зв'язку з пропуском строку позовної давності. У випадку недоведеності позову суд відмовляє у його задоволенні саме з цих підстав, а не застосовує наслідки пропуску позовної давності.

Суд також зазначає, що враховує правову позицію, викладену Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 20 жовтня 2011 року в справі Рисовський проти України щодо принципів застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Перший протокол, Ковенція), зокрема, щодо необхідності додержання принципу належного урядування при втручанні держави в право особи на мирне володіння своїм майном.

Разом із тим, у пункті 71 рішення в справі Рисовський проти України ЄСПЛ зазначив, що принцип належного урядування , як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип належного урядування може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

Отже, з огляду на викладені обставини справи, правові норми та досліджені докази, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог у зв'язку з їх безпідставністю та відмовляє в задоволенні позову Лозівського місцевого прокурора Харківської області.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 4, 141, 263-268, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 203, 215 ЦК України, ст. 122, 210 Земельного кодексу України, суд, -

в и р і ш и в :

В задоволенні позовних вимог Лозівської місцевої прокуратури Харківської області, яка діє в інтересах держави в особі Харківської обласної державної адміністрації та Головного управління Держгеокадастру в Харківській області до Лозівської районної державної адміністрації Харківської області, ОСОБА_4 про визнання незаконним та скасування розпорядження голови Лозівської районної державної адміністрації, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Лозівська місцева прокуратура Харківської області, місцезнаходження: 64600, м. Лозова, Харківської області, вул. Богданівська, б. 17

Позивач: Харківська обласна державна адміністрація, місцезнаходження: 61002, м. Харків, вул. Сумська, 64

Позивач: Головне управління Держгеокадастру в Харківській області, місцезнаходження: 61022, м. Харків, м-н Свободи, Держпром, 1 під'їзд, 7 поверх, код ЄЖРПОУ 39792822

Відповідач: Лозівська районна державна адміністрація Харківської області, місцезнаходження: 64600, м. Лозова, Харківської області, вул. Лозовського, 10а

Відповідач: ОСОБА_4, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, паспорт НОМЕР_3, виданий Лозівським МРВ УМВС України в Харківській області 12.02.1997 року, зареєстрована за адресою: 64600, АДРЕСА_1

Представник відповідача ОСОБА_4: ОСОБА_8, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №545 від 23.08.2007 року, поштова адреса: 61145, АДРЕСА_2

Повний текст рішення виготовлено 10 вересня 2018 року.

Суддя Н.А. Смірнова