Постанова

від 29.01.2019 по справі 629/2926/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

Справа № 629/2926/17

Провадження № 22-ц/818/394/19

29 січня 2019 року

м. Харків

Харківський апеляційний суд в складі колегії:

головуючого - Сащенко І.С.

суддів - Коваленко І.П., Овсяннікової А.І.,

за участю секретаря - Литвин О.Б.,

учасники справи:

позивачі - Лозівська місцева прокуратура Харківської області, яка діє в інтересах держави в особі Харківської обласної державної адміністрації та Головне управління Держгеокадастру в Харківській області,

відповідачі - Лозівська районна державна адміністрація Харківської області, ОСОБА_1,

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Харкові апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області

на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 31 серпня 2018 року (суддя Смірнова Н.А.)

по цивільній справі за позовом Лозівської місцевої прокуратури Харківської області, яка діє в інтересах держави в особі Харківської обласної державної адміністрації та Головного управління Держгеокадастру в Харківській області до Лозівської районної державної адміністрації Харківської області, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування розпорядження голови Лозівської районної державної адміністрації, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки, -

встановив:

У серпні 2017 року керівник Лозівської місцевої прокуратури Харківської області, діючи в інтересах держави в особі Харківської обласної державної адміністрації та Головного управління Держгеокадастру в Харківській області звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив визнати незаконним та скасувати: розпорядження голови Лозівської районної державної адміністрації від 17.12.2007 року № 566 (зі змінами від 26.08.2008 року та 08.10.2009 року); розпорядження голови Лозівської районної державної адміністрації від 13.10.2009 року № 430. Крім цього просив визнати недійсним договір оренди, укладений між Лозівською районною державною адміністрацією та ОСОБА_1 за № 29-13 від 25.12.2013 року спірної земельної ділянки, зобов'язавши ОСОБА_1 повернути у відання держави земельну ділянку загальною площею 18,6048 га із кадастровим номером НОМЕР_1, що використовується на підставі договору оренди земельної ділянки № 29-13 від 25.12.2013 року.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що за результатами вивчення рішень органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування у сфері земельних відносин було встановлено, що розпорядженням голови Лозівської районної державної адміністрації від 17.12.2007 року № 566 (зі змінами від 26.08.2008 та 08.10.2009) був наданий дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для надання в оренду ОСОБА_1 із земель водного фонду, на території Орільської селищної ради, за межами населених пунктів, орієнтованою площею 20,5585 га. 13 жовтня 2009 року розпорядженням голови Лозівської районної державної адміністрації № 430 був затверджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель водного фонду державної власності на території Орільської селищної ради та надано ОСОБА_1 в оренду земельну ділянку із земель водного фонду для рибогосподарських потреб загальною площею 18,6048 га, у т.ч. під ставком площею 11,8403 га, під гідротехнічною спорудою площею 0,3565 га, під болотом площею 4,1514 га, під прибережно захисною смугою площею 2,2566 га терміном на 49 років. На підставі даного розпорядження між відповідачами було укладено договір оренди № 29-13 від 25.12.2013 року вищевказаної земельної ділянки із кадастровим номером НОМЕР_1, зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27.08.2014 року, номер запису 6847068.

Зазначав, що Лозівська РДА при розпорядженні даною земельною ділянкою перебрала на себе повноваження обласної державної адміністрації, оскільки не мала права на розпорядження земельною ділянкою із земель державної власності, розташованої за межами населеного пункту, для таких потреб як ведення рибного господарства. Крім цього, при розроблені проекту землеустрою на земельну ділянку водного фонду для рибогосподарських потреб обов'язкова повинна була проведене державна експертиза.

Прокурор Гребенюк В.Є. в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися.

Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 31.08.2018 року в задоволенні вказаного позову було відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції прокуратура Харківської області подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та постановити нове про задоволення позову.

Скарга мотивована неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи; порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що Лозівська РДА не мала права на розпорядження земельною ділянкою із земель державної власності. Крім того, надаючи земельну ділянку водного фонду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва фактично допустила зміну цільового призначення земельної ділянки. Також при затвердженні проекту землеустрою щодо спірної земельної ділянки водного фонду та подальшої передачі в оренду громадянці ОСОБА_1 не було проведено обов'язкову державну експертизу, що є підставою для визнання вказаного розпорядження незаконним.

Харківська обласна державна адміністрація надала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила апеляційну скаргу прокуратури Харківської області задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати. Зазначила, що Лозівською районною державною адміністрацією було порушено вимоги закону, без відповідних правових підстав надано в оренду земельну ділянку ОСОБА_1, чим перевищено повноваження, визначені законом для районних державних адміністрацій.

У відзиві на апеляційну скаргу ГУ Держгеокадастру у Харківській області просить розглядати апеляційну скаргу з урахуванням вимог чинного законодавства та наданих учасниками справи доказів.

Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з'явилися, вивчивши апеляційну скаргу та матеріали справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив його необгрунтованості.

Судова колегія з таким висновком погоджується, оскільки він відповідає обставинам справи і вимогам закону.

Судом встановлено, що відповідно до розпорядження голови Лозівської районної державної адміністрації від 17.12.2007 р. № 566 (зі змінами від 26.08.2008 та 08.10.2009) надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для надання в оренду ОСОБА_1 із земель водного фонду на території Орільської сільської ради, за межами населених пунктів, орієнтовною площею 20,5585 га.

Розпорядженням голови Лозівської районної державної адміністрації від 13.10.2009 р. №430, затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель водного фонду для рибогосподарських потреб загальною площею 18,6048 га, у т.ч. під ставком площею 11,8403 га, під гідротехнічною спорудою - 0,3565 га, під болотом 4,1514, під прибережною захисною смугою - 2,2566 га терміном на 49 років.

На підставі розпорядження голови Лозівської районної державної адміністрації від 13.10.2009 р. №430 між ОСОБА_1 та Лозівською районною державною адміністрацією було укладено договір оренди землі № 29-13 від 25 грудня 2013 року, відповідно до якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку водного фонду, загальною площею 18,6048 га, що розташована на території Орільської сільської ради, за межами населених пункту з кадастровим номером НОМЕР_1.

Відповідно до п. 14 Договору, цільове призначення земельної ділянки землі водного фонду - для рибогосподарських потреб.

Відповідно до акту прийому-передачі земельної ділянки від 28.04.2014 року, ОСОБА_1 отримала земельну ділянку в користування.

Вищезазначений договір оренди було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27.08.2014 року, номер запису 6847068.

Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.1 Закону України Про місцеві державні адміністрації виконавчу владу в областях і районах, містах Києві і Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації, які входять до системи органів виконавчої влади.

За положеннями п. 2 ст. 21 цього ж Закону державна адміністрація здійснює передачу у власність або надання у користування земельних ділянок виключно відповідно до закону.

Статтею122 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: сільськогосподарського використання, ведення водного господарства, будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району.

Доводи апеляційної скарги про неправильне встановлення судом цільового призначення наданої у користування земельної ділянки, є безпідставним.

Відповідно до визначення поняття водного господарства , закріпленого у Концепції розвитку водного господарства України, затвердженій постановою Верховної Ради України від 14.01.2000 року N 1390-XIV (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) водне господарство - це галузь, завданням якої є забезпечення потреб населення і народного господарства у водних ресурсах, збереження, охорона та відтворення водного фонду, попередження шкідливої дії вод і ліквідація її наслідків.

Згідно у п. 1 Тимчасового порядку ведення рибного господарства і здійснення рибальства, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.09.96 року N 1192 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), рибне господарство - це галузь народного господарства, завданням якої є вивчення, охорона, використання і відтворення на науковій основі водних живих ресурсів з метою одержання різноманітних видів харчової, кормової, технічної та медичної продукції.

Згідно класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів 23.07.2010 року N 548, землі водного фонду складаються із 12 підвидів цільового призначення, серед яких п. 10.07: Для рибогосподарських потреб .

Аналізуючи наведені визначення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що водне господарство включає в себе рибне господарство та співвідносяться один з одним, як загальне та спеціальне, а тому доводи прокурора про те, що надання земельних ділянок в користування для ведення рибного господарства має надаватись обласними державними адміністраціями, є необґрунтованим.

Отже, розпорядження голови Лозівської районної державної адміністрації щодо надання ОСОБА_1 дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок здійснені в межах наданих законом повноважень.

Підстав для їх скасування не встановлено.

Крім того згідно ч. ч. 1, 3 ст. 33 Закону України Про місцеві державні адміністрації , обласні державні адміністрації в межах своїх повноважень спрямовують діяльність районних державних адміністрацій та здійснюють контроль за їх діяльністю. Крім того, голови обласних державних адміністрацій мають право скасовувати розпорядження голів районних державних адміністрацій, що суперечать Конституції України та законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України, Кабінету Міністрів України, голів обласних державних адміністрацій, а також міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.

Відтак, голова Харківської обласної державної адміністрації в разі винесення незаконного розпорядження головою Лозівської районної державної адміністрації не був позбавлений можливості його скасувати.

Що стосується визнання договору оренди земельної ділянки, укладеного 25.12.2013 року між Лозівською районною державною адміністрацією та ОСОБА_1 за № 29-13 недійсним, слід зазначити, що згідно зі статтею 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього Кодексу.

Згідно вимог частини першої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними судам роз'яснено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Враховуючи, що розпорядження Лозівської районної державної адміністрації були прийнятті відповідно до діючого на той час законодавства, передбачені статями 203, 215 ЦК України підстави для визнання недійсним договору оренди земельної ділянки між Лозівською районною державною адміністрацією та ОСОБА_1 № 29-13 від 25.12.2013 відсутні.

Не може бути прийнято до уваги і посилання в апеляційній скарзі на те, що при розробленні проекту землеустрою на земельну ділянку водного фонду для рибогосподарських потреб, загальною площею 18,6048 га не було проведено обов'язкову державну експертизу.

Відповідно до ст. 9 Закону України Про державну експертизу землевпорядної документації , обов'язковій державній експертизі підлягають проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок особливо цінних земель, земель лісогосподарського призначення, а також земель водного фонду, природоохоронної, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

За приписами 6, п 4.1.1. Методики проведення державної експертизи землевпорядної документації, затверджена Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 03.12.2004 року №391, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, обов'язкова державна експертиза (первинна, повторна та додаткова) проводиться щодо: проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок (у тому числі цільове призначення яких не змінюється) із особливо цінних земель, земель природоохоронного призначення, оздоровчого та рекреаційного призначення, земель водного фонду (крім ведення рибогосподарської діяльності на території площею до 20,0 га).

Оскільки ОСОБА_1 в оренду була надана земельна ділянка площею 18, 6048 га., обов'язкове проведення такої експертизи законом не вимагалось.

Крім того, в матеріалах справи міститься висновок державної експертизи землевпорядної документації від 18 жовтня 2012 року № 0557, позитивно погоджений начальником відділу експертизи та заступником начальника Головного управління Держкомзему у Харківській області.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо недоведеності позивачем своїх вимог.

Під час розгляду справи відповідачем ОСОБА_1 було заявлено клопотанням про застосування строків позовної давності.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Відповідно до частини 2 статті 45 ЦПК України (у редакції, чинній на момент звернення прокурора до суду) прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме : забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ).

Порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України (у редакції, чинній на час вчинення процесуальної дії), про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією висловленою в постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року № 6-2469цс16.

Згідно п.14.10 Регламенту, затвердженого розпорядженням голови Харківської облдержадміністрації № 758 від 23.11.2007 р. копії виданих районними адміністраціями розпоряджень за минулий місяць надсилаються до облдержадміністрації щомісяця в тижневий строк по закінченню відповідного місяця.

Таким чином Харківська обласна державна адміністрація повинна була дізнатися про порушення її права зі спливом місячного терміна з дня прийняття розпорялдень Лозівською районною державною адміністрацією.

Оскільки спірні розпорядження прийняті 17.12.2007 року та 13.10.2009 року відповідно, адо суду з позовом в інтересах держави в особі Харківської обласної державної адміністрації прокурор звернувся у серпні 2017 року, висновок суду першої щодо спливу строку позовної давності є правильними.

Як зазначено у пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 Про судове рішення у цивільній справі , встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, до ухвалення рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Враховуючи, що позовні вимоги прокурора є недоведеними, саме з цих підстав суд правильно відмовив у задоволенні позову за наявності пропуску строку позовної давності.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 5 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, №23, ЄСПЛ, від 18 липня 2007 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Апеляційна скарга не містить нових фактів чи засобів доказування, які б спростовували висновки суду першої інстанції. Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивача з висновками суду першої інстанції, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального і процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд -

постановив:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області - залишити без задоволення.

Рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 31 серпня 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 31 січня 2019 року.

Головуючий І.С. Сащенко

Судді А.І. Овсяннікова

І.П. Коваленко