Рішення

від 30.08.2018 по справі 910/6690/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.08.2018Справа № 910/6690/17

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., за участю секретаря судового засідання Жалоби С.Р., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АТП "Батуринське"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛД-Лізинг"

про розірвання договору № ФЛ-2014/07-02 від 10.07.2014 та стягнення 305.354,29 грн.

Представники:

від позивача: Ковалюх В.М.;

від відповідача: Безвершенко О.О., Бельський Р.А.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АТП "Батуринське" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛД-Лізинг" (далі - відповідач) про розірвання договору фінансового лізингу № ФЛ-2014/07-02 від 10.07.2014 та стягнення 305 354, 29 грн., з яких: 204 081, 16 грн. - сума попередньої оплати (авансового платежу) та 101 273, 13 грн. процентів нарахованих на суму попередньої оплати.

Позовні вимоги мотивовані тим, що за договором фінансового лізингу "ФЛ-2014/07-02 від 10.07.2014 відповідач зобов'язався набути у власність предмет лізингу та надати його позивачу за плату на умовах цього договору. Строк передачі предмету лізингу був встановлений протягом 20 банківських днів з дати отримання всієї суми авансового платежу. Позивач платіжними дорученнями № 163 від 15.07.2014 та № 198 від 21.08.2014 перерахував авансовий платіж повністю в сумі 204.081,16 грн., проте відповідач предмет лізингу досі не поставив, а тому є підстави для розірвання договору, повернення сплаченого авансового платежу та процентів нарахованих за користування коштами.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.06.2017 (суддя Сівакова В.В.) позовні вимоги задоволено повністю. Розірвано договір фінансового лізингу № ФЛ-2014/07-02 від 10.07.2014, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛД-Лізинг" та Товариством з обмеженою відповідальністю "АТП "Батуринське". Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛД-Лізинг" (01021, м. Київ, вул. Михайла Грушевського, 28/2 Н.П. № 43, код ЄДРПОУ 33831779) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АТП "Батуринське" (16500, Чернігівська область, м. Бахмач, вул. Ярослава Мудрого, 24, код ЄДРПОУ 38584442) 204.081 (двісті чотири тисячі вісімдесят одна) грн. 16 коп. попередньої оплати (авансового платежу), 101.273 (сто одна тисяча двісті сімдесят три) грн. 13 коп. процентів за користування грошовими коштами, 4.580 (чотири тисячі п'ятсот вісімдесят) грн. 32 коп. витрат по сплаті судового збору, 7.000 (сім тисяч) грн. 00 коп. витрати на правову допомогу адвоката.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.09.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2017 року у справі №910/6690/17 змінено. Резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2017 у справі № 910/6690/17 викладено у наступній редакції: "Позов задовольнити частково. Розірвати договір фінансового лізингу № ФЛ-2014/07-02 від 10.07.2014, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛД-Лізинг" та Товариством з обмеженою відповідальністю "АТП "Батуринське".

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛД-Лізинг" (01021, м. Київ, вул. Михайла Грушевського, 28/2 Н.П. № 43, код ЄДРПОУ 33831779) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АТП "Батуринське" (16500, Чернігівська область, м. Бахмач, вул. Ярослава Мудрого, 24, код ЄДРПОУ 38584442) - 204.081 (двісті чотири тисячі вісімдесят одна) грн. 16 коп. попередньої оплати (авансового платежу), 5.336 (п'ять тисяч триста тридцять шість) грн. 72 коп. процентів за користування грошовими коштами, 4.741 (чотири тисячі сімсот сорок одна) грн. 27 коп. витрат по сплаті судового збору, 4.800 (чотири тисячі вісімсот) грн. 73 коп. витрат на правову допомогу адвоката. В задоволенні позовних вимог про стягнення 95936 грн. 41 коп. процентів за користування грошовими коштами - відмовити."

11.10.2017 на виконання постанови Київського апеляційного господарського суду № 910/6690/17 від 25.09.2017.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.03.2018 постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.09.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2017 у справі №910/6690/17 - скасовано. Справу №910/6690/17 направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

31.05.2018 матеріали справи № 910/6690/17 надійшли до Господарського суду міста Києва та згідно автоматизованої системи документообігу передані на розгляд судді Щербакова С.О.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.06.2018 прийнято справу № 910/6690/17 до свого провадження. Розгляд справи здійснюється за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 21.06.2018.

18.06.2018 через відділ автоматизованого документообігу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю ЛД-Лізинг надійшов відзив на позовну заяву у якому відповідач зазначає, що у ТОВ ЛД-Лізинг виникає зобов'язання перед ТОВ АТП Батуринське щодо повернення авансового платежу протягом 3 днів з моменту повернення продавцем/постачальником (ТОВ Техномагнат ) всієї суми сплачених відповідачем коштів, у зв'язку з чим просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

У судовому засіданні 21.06.2018 оголошено перерву до 19.07.2018.

13.07.2018 через відділ автоматизованого документообігу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "АТП "Батуринське" надійшла відповідь на відзив у якій позивач зазначає, що посилання відповідача на те, що повернення позивачу сплаченого авансу можливе лише після надходження коштів від ТОВ Техномагнат є безпідставним, оскільки в договорі лізингу передбачений обов'язок Лізингодавця повернути Лізингоодерджувачу сплачений аванс.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.07.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Судове засідання у справі № 910/6690/17 призначено на 30.08.2018.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представники відповідача заперечили проти задоволення позовним вимог.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 30.08.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

10.07.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю ЛД-Лізинг (далі - лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю АТП Батуринське (далі - лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу №ФЛ-2014/07-02, відповідно до якого, лізингодавець набуває у власність предмет лізингу та надає його лізингоодержувачу за плату у володіння та користування на умовах цього договору та Правил фінансового лізингу (додаток № 1 до даного договору лізингу). Найменування предмету лізингу, його ціна та технічні характеристики вказані в специфікації (додаток № 2 до договору лізингу). Сторони визначають статус цього договору як договір фінансового лізингу відповідно до норм Податкового кодексу України.

Предмет лізингу: Напівпричіп самоскид ВОDЕХ (п. 6 договору).

Відповідно до п. 5.2. договору строк передачі предмету лізингу: 20 (двадцять) банківських днів з дати отримання всієї суми авансового платежу, що наведений в п. 9 та додатку № 3 до цього договору, і надання всіх необхідних документів з встановленого лізингодавцем переліку.

Згідно п. 8.1. договору, загальна сума договору складає 571 863, 92 грн., у тому числі ПДВ - 76 106,67 грн.

Пунктом 9 договору визначено, що авансовий платіж (перша частина) в розмірі 78 641, 67 грн. має бути сплаченим до 15.07.2014. Авансовий платіж (друга частина) в розмірі 114 160, 00 грн. - протягом 3 (трьох) банківських днів з дати отримання повідомлення про перебування предмету лізингу на митній території України.

Також, сторонами погоджено Правила фінансового лізингу, які є додатком № 1 до договору фінансового лізингу №ФЛ-2014/07-02 від 10.07.2017, відповідно до яких лізингодавець зобов'язується передати предмет лізингу у комплектації, відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, у належному технічному стані, який дозволяє його використання за цільовим призначенням, у користування лізингоодержувачу протягом строку, що наведений в п. 5.2. договору. У разі затримки платежу, строк поставки предмета лізингу може бути відповідно подовжено.

Згідно з п. 3.6 Правил фінансового лізингу, документом, який підтверджує передавання предмета лізингу від лізингодавця у користування лізингоодержувачу є акт приймання-передавання предмету лізингу в користування (додаток № 4), який підписується представниками лізингодавця, лізингоодержувача та продавця/постачальника в трьох екземплярах, по одному для кожної сторони і продавця/постачальника. У разі необхідності підписується додатковий екземпляр акту для передання до сервісного центру, який обслуговуватиме предмет лізингу.

У відповідності до п. 9.4.1 Правил фінансового лізингу, лізингодавець зобов'язаний передати лізингоодержувачу на умовах лізингу предмет лізингу у номенклатурі та кількості, визначених в додатку № 2 до договору (специфікація).

Дія договору припиняється після закінчення строку його дії та після виконання лізингоодержувачем усіх своїх зобов'язань за договором, або достроково - згідно з умовами п. 9.1.2. цих правил (п. 10.1. Правил).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до умов договору відповідачем було виставлено позивачу рахунок-фактуру № СФ-0000325 від 11.07.2014 на суму 78 641, 67 грн.

Платіжним дорученням № 163 від 15.07.2014 позивач перерахував на рахунок відповідача першу частину авансового платежу в сумі 78 641, 67 грн.

Так, 21.08.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю ЛД-Лізинг (далі - лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю АТП Батуринське (далі - лізингоодержувач) укладено додаткову угоду № 1 до договору фінансового лізингу № ФЛ-2014/07-02 від 10.07.2014, якою сторони внесли зміни до договору, а саме п. 6.1. договору виклали в новій редакції: Напівпричіп Montenegro SCHF-3S/3G .

Пункт 8 договору викладено в наступній редакції: Загальна сума договору 618 440, 68 грн., у т.ч. ПДВ 80 606, 67 грн. В тому числі ціна предмету лізингу 483 640, 00 грн., в т.ч. ПДВ - 80 606, 67 грн. Сума лізингових відсотків - 134 800, 68 грн., без ПДВ .

Пункт 9.2. договору викладено в такій редакції: Авансовий платіж (друга частина) - 125 439, 49 грн., в тому числі ПДВ - 20 826, 67 грн. - протягом 3 (трьох) банківських днів з дати отримання рахунку від лізингодавця .

Додатком № 2 до додаткової угоди № 1 від 21.08.2014 до договору фінансового лізингу № ФЛ-2014/07-02 від 10.07.2014 сторони погодили Специфікацію на майно, що передається у лізинг.

Також, додатком № 3 до додаткової угоди № 1 від 21.08.2014 до договору фінансового лізингу № ФЛ-2014/07-02 від 10.07.2014 сторони погодили графік внесення платежів.

Тож, відповідачем було виставлено позивачу наступний рахунок-фактуру № СФ-0000377 від 21.08.2014 на суму 125 439, 49 грн.

Позивач 21.08.2014 платіжним дорученням № 198 перерахував на рахунок відповідача другу частину авансового платежу в сумі 125 439 49 грн.

З огляду на те, що позивачем здійснено оплату авансового платежу повністю 21.08.2014, то відповідач з урахуванням умов договору мав здійснити передачу предмету лізингу позивачу до 19.09.2014, чого останнім не здійснено.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач неодноразово звертався до відповідача листами від 10.10.2014 № 46, від 17.12.2014 № 48, від 23.12.2014 № 144 та від 15.07.2015 № 52 в яких повідомляв, що ТОВ ТЕХНОМАГНАТ (постачальник предмету лізингу) не поставляє товар та не діє ніякої інформації про предмет лізингу, у зв'язку з чим просив відповідача повернути сплачений аванс за предмет лізингу.

Листом від 30.12.2015 № 80 відповідач надав відповідь на вищезазначені листи позивача, зазначивши, що ТОВ ТЕХНОМАГНАТ добровільно не сплатило ТОВ ЛД-Лізинг кошти, у зв'язку з чим Відділом державної виконавчої служби Калуського міськрайонного управління юстиції було накладено арешт на відкриті в банківських установах рахунки боржника, кошти на рахунках відсутні, тому на сьогоднішній день ніяких коштів на користь відповідача не було стягнуто. У зв'язку з чим, відповідач повідомив позивача, що як тільки ОВ ЛД-Лізинг отримає кошти з рахунків постачальника предмета лізингу ТОВ ТЕХНОМАГНАТ поверне їх ТОВ АТП Батуринське згідно умов договору фінансового лізингу № ФЛ-2014/07-02 від 10.07.2014.

Отже, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує зобов'язання за договором, після сплати позивачем авансового платежу відповідачем предмет лізингу не передано, а тому просить суд розірвати договір фінансового лізингу № ФЛ-2014/07-02 від 10.07.2014 та стягнути з відповідача суму попередньої оплати (авансового платежу) у розмірі 204 081, 16 грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 101 273, 13 грн. процентів нарахованих на суму попередньої оплати.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 638 Цивільного кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 292 ГК України визначено, що лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо. Об'єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг. Правове регулювання лізингу здійснюється відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Згідно зі ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Загальні правові та економічні засади фінансового лізингу визначаються Законом України "Про фінансовий лізинг".

Так, відповідно до ст. 1 вказаного Закону фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Частиною 1 ст. 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" встановлено, що відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до ст. 6 даного Закону договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду скасовуючи рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.09.2017 у даній справі та передаючи справу № 910/6690/17 на новий розгляд, зазначив, що судом першої інстанції не було досліджено, а суд апеляційної інстанції надав поверхневу оцінку доводам відповідача про покладення відповідальності за невчасну поставку предмета лізингу на продавця, а не на лізингодавця.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Господарського процесуального кодексу України, вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Таким чином, з урахуванням вказівок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладених у постанові від 29.03.2018 у справі № 910/6690/17, суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Судом встановлено, що позивачем згідно виставлених відповідачем рахунків-фактур, було здійснено оплату авансових платежів на загальну суму 204 081,16 грн, проте відповідач в порушенням умов договору не здійснив передачу предмету лізингу.

Відповідно до п. 5.2. договору строк передачі предмету лізингу - 20 (двадцять) банківських днів з дати отримання всієї суми авансового платежу, що наведений в п. 9 та додатку № 3 до цього договору, і надання всіх необхідних документів з встановленого лізингодавцем переліку.

Пунктом 9 договору визначено, що авансовий платіж (перша частина) в розмірі 78 641, 67 грн. має бути сплачений до 15.07.2014. Авансовий платіж (друга частина) в розмірі 114 160, 00 грн. - протягом 3 (трьох) банківських днів з дати отримання повідомлення про перебування предмету лізингу на митній території України.

При цьому, додатковою угодою № 1 від 21.08.2014 до договору фінансового лізингу № ФЛ-2014/07-02 від 10.07.2014 сторони внесли зміни договору, зокрема пункт 9.2. договору викладено в наступній редакції: Авансовий платіж (друга частина) - 125 439, 49 грн., в тому числі ПДВ - 20 826, 67 грн. - протягом 3 (трьох) банківських днів з дати отримання рахунку від лізингодавця .

Відповідно до п. 3.1 правил фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується передати предмет лізингу у комплектації, відповідно до специфікації у користування лізингоодержувачу протягом строку, що наведений в п. 5.2 договору.

Згідно з п. 3.6 Правил фінансового лізингу, документом, який підтверджує передавання предмета лізингу від лізингодавця у користування лізингоодержувачу є акт приймання-передачі предмету лізингу в користування (додаток № 4), який підписується представниками лізингодавця, лізингоодержувача та продавця/постачальника в трьох екземплярах, по одному для кожної сторони і продавця/постачальника.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Таким чином, враховуючи що позивачем здійснено оплату авансового платежу повністю 21.08.2014, відповідач з урахуванням п. 5.2. договору зобов'язаний був здійснити передачу предмету лізингу позивачу до 19.09.2014, чого останнім не здійснено.

Відповідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Незважаючи на виконання з боку позивача взятих на себе зобов'язань (сплата у визначений строк авансового платежу в повному обсязі), відповідач в обумовлені договором строки предмет лізингу не передав.

Пунктом 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 11 Закону України Про фінансовий лізинг лізингоодержувач має право вимагати розірвання договору лізингу або відмовитися від нього у передбачених законом та договором лізингу випадках.

Частиною 1 статті 7 Закону України Про фінансовий лізинг передбачено, що лізингоодержувач має право відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця, у разі якщо прострочення передачі предмета лізингу становить більше 30 днів, за умови, що договором лізингу не передбачено іншого строку.

Відповідно до ст. 188 Господарського кодексу України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається. Якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Отже, за змістом наведеної норми, розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Повноваження сторони на одностороннє розірвання договору можуть бути встановлені законом або безпосередньо в договорі.

Одностороння відмова від договору не потребує узгодження так як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли право на односторонню відмову у сторони відсутнє, намір розірвати договір може бути реалізований за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а у разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору, - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін. (ч.4 ст.188 Господарського кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України підприємство чи організація, які вважають за необхідне змінити чи розірвати договір, надсилають пропозиції про це другій стороні за договором.

Верховним Судом України з посиланням на рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 у справі № 1-2/2002 (про досудове врегулювання спорів) також зазначалося, що недотримання позивачем вимог частини другої статті 188 Господарського кодексу України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору в разі виникнення такої необхідності не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом вчинення прямого позову до відповідача про розірвання договору (постанова від 17.06.2008 № 8/32пд).

Цивільне законодавство базується на принципі обов'язкового виконання сторонами зобов'язань за договором. За загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

У вказаній статті йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.

Верховний Суд України у своїх висновках щодо застосування ст. 651 ЦК України, які мають враховуватись судами загальної юрисдикції при застосуванні вказаної статті, зазначив, що вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати (постанова судової палати у цивільних та у господарських справах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 р. у справі N 6-75цс13).

Зі змісту договору вбачається, що при його укладенні позивач, як лізингоодержувач, розраховував на отримання у володіння та користування предмету лізингу, а саме: Напівпричіп Montenegro SCHF-3S/3G , проте з порушенням п. 5.2 договору відповідач у вказані строки передмет лізингу позивачеві не передав.

Таким чином, істотне порушення лізингодавцем такої умови договору, як непередання в обумовлені договором строки напівпричіпу, що є предметом цього договору та підставою його укладення, є достатньою правовою підставою для розірвання вказаного договору в судовому порядку.

При цьому згідно з рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 (справа № 1-2/2002 про досудове врегулювання спорів) право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Тому норми статті 188 ГК України та статті 11 ГПК України не позбавляють сторону договору права на безпосереднє звернення до суду з вимогою про розірвання договору оренди без дотримання порядку досудового врегулювання спору.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 08.05.2012 у справі № 3-26гс12.

За таких обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо дострокового розірвання договору фінансового лізингу № ФЛ/2014/07-02 від 10.07.2014 в односторонньому порядку, оскільки відповідачем було порушено істотні умови договору.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, враховуючи вищевикладені положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "АТП "Батуринське" в частині розірвання договору є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛД-Лізинг" грошових коштів у сумі 204 081, 16 грн., суд відзначає наступне.

Судом встановлено, що позивачем згідно виставлених відповідачем рахунків-фактур, було здійснено оплату авансових платежів на загальну суму 204 081, 16, проте відповідач в порушенням умов договору не здійснив передачу предмету лізингу.

Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач має право вимагати відшкодування збитків, у тому числі повернення платежів, що були сплачені лізингодавцю до такої відмови.

Відповідно до ч. 2 ст. 806 ЦК України до відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Як зазначено судом вище, позивач неодноразово звертався до відповідача з листами про повернення суми попередньої оплати, які залишені відповідачем без задоволення з посиланням на те, що кошти перераховані продавцю і ним не повернуті. Відповідачем також зазначено, що рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 08.04.2015 року в справі №909/76/15, стягнуто з ТОВ "Техномагнат" на користь ТОВ "ЛД-Лізинг" суму авансу в розмірі 193 456, 00 грн., наразі рішення суду перебуває на примусовому виконанні у державній виконавчій службі та повідомив, що як тільки отримає кошти з рахунків постачальника предмета лізингу - ТОВ Техномагнат повернє їх ТОВ АТП Батуринське .

Проте, як встановлено судом та не заперечується відповідачем, кошти відповідачем досі не повернуті.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідно до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Враховуючи вищенаведене, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, суд приходить до беззаперечного висновку, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання з повернення перерахованих позивачем коштів у сумі 204 081, 16 грн.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідачем не надано до суду доказів на спростування своєї вини в невиконанні зобов'язання щодо повернення позивачеві перерахованих коштів. Факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений, у зв'язку чим суд вважає заявлені вимоги про стягнення з відповідача попередньої оплати (авансового платежу) в сумі 204 081, 16 грн. обґрунтованими, а отже такими, що також підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 101 273,13 грн. процентів нарахованих на суму попередньої оплати за період з 20.09.2014 по 30.03.2017, суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 693 Цивільного кодексу України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

За змістом статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір таких процентів визначається договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Пунктом 6.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України).

Відповідно до 6.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України).

У частині 6 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Разом з тим, суд зазначає, що частиною першою статті 806 ЦК України визначено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Умови Договору свідчать, що він має ознаки непрямого лізингу, оскільки в ньому (Договорі) визначено марку причепа - предмета договору, набуття причепа лізингодавцем у конкретного, вказаного в Договорі, продавця спеціально для передачі предмета лізингу лізингоодержувачеві.

Згідно з частиною першою статті 808 ЦК України якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо.

Суд зазначає, що у матеріалах справи міститься замовлення на придбання лізингового майна, підписане керівником позивача і завірене печаткою підприємства, в якому наведено прохання ТОВ АТП Батуринське про придбання для передачі в лізинг майна саме у ТОВ Техномагнат , тобто вибір продавця був здійснений саме лізингоодержувачем (т. 1, а.с. 75).

Таким чином, приймаючи до уваги вказівки Верховного Суду викладені у постанові від 29.03.2018 у даній справі, враховуючи норми ст. 808 Цивільного кодексу України, суд зазначає, що вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу у даному випадку був здійснений позивачем, що вбачається із замовлення на придбання лізингового майна (додаток № 4 до Внутрішніх правил надання послуг з фінансового лізингу), то саме продавець (постачальник) має нести відповідальність перед лізингоодержувачем (позивачем) за порушення зобов'язання з доставки предмету лізингу та передачі його лізингодавцю (відповідачу), у зв'язку з чим суд приходисть до висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 101 273,13 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами не підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, позивач просив суд покласти на відповідача витрати, пов'язані із правовою допомогою.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

З матеріалів справи вбачається, що 06.03.2017 між позивачем (замовник) та Адвокатом Ковалюх В.М. (виконавець) був укладений договір про правову допомогу № б/н, за умовами якого виконавець зобов'язується надати замовнику юридичні послуги щодо захисту інтересів останнього в господарській справі за позовом ТОВ АТП Батуринське до ТОВ ЛД Лізинг про розірвання договору фінансового лізину та відшкодування збитків. Послуги надаються шляхом усного та письмового консультування з юридичних питань, складання проектів необхідних процесуальних документів. скарг, претензій та позовних заяв тощо, особистої участі та представництва замовника в господарських судах України.

Згідно з п. 4.1. договору про правову допомогу за послуги зазначені в п. 1.1. договору замовник сплачує виконавцю винагороду в розмірі 14.000,00 грн. 7.000,00 грн. замовник виплачує виконавцю протягом двох днів після постановлення позитвного рішення у справі.

Позивачем здійснено оплату послуг виконавця, що підтверджується платіжним дорученням № 984 від 07.03.2017 на суму 7 000, 00 грн.

На підтвердження того, що Ковалюх В.М. є адвокатом, надано свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 171 від 24.12.1997.

Таким чином, враховуючи наведене вище, оскільки позовні вимоги задоволені частково, суд приходить до висновку про часткову обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення з відповідача 4 678, 40 грн. витрат на правову допомогу адвоката.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.

ВИРІШИВ :

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю АТП Батуринське задовольнити частково.

2. Розірвати договір фінансового лізингу № ФЛ-2014/07-02 від 10.07.2014, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю ЛД-Лізинг та Товариством з обмеженою відповідальністю АТП Батуринське .

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ЛД-Лізинг (01021, м. Київ, вул. Михайла Грушевського, 28/2 Н.П. № 43, ідентифікаційний код - 33831779) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю АТП Батуринське (16500, Чернігівська область, м. Бахмач, вул. Ярослава Мудрого, 24, ідентифікаційний код - 38584442) 204 081 (двісті чотири тисячі вісімдесят одна) грн. 16 коп. - попередньої оплати (авансового платежу), 3 061 (три тисячі шістдесят одну) грн. 32 коп. - судового збору, 4 678 (чотири тисячі шістсот сімдесят вісім) грн. 40 коп. - витрати на правову допомогу адвоката.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено: 10.09.2018.

Суддя С. О. Щербаков