Постанова

від 06.04.2011 по справі 2а-977/11/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

06 квітня 2011 року № 2а-977/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Аблова Є.В.;

при секретарі Мальчик І.Ю.,

за участю сторін:

представника позивача -Невмержицької Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Техноімпульс до Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень ,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач порушуючи норми податкового законодавства України прийняв протиправні податкові повідомлення-рішення від 05.07.2010 р. №№ 0000512303/0, 0000522303/0, якими позивачу неправомірно донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємства у розмірі 1 258 449,00 грн. (838 966,00 грн. -основний платіж, 419 483,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції) та податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 543 852,00 грн. (362 568 грн. -основний платіж, 181 284,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції).

В позовній заяві позивач просить суд визнати недійсними та скасувати податкові повідомлення -рішення №0000512303/0 від 05.07.10 р. в частині визначення податкового зобов'язання з урахуванням штрафних санкцій за платежем податок на прибуток на суму в розмірі 1 257 939,00 грн., в тому числі за основним платежем -838 626,00 грн., за штрафними санкціями -419 313,00 грн. та № 0000522303/0 від 05.07.10 р. про визначення податкового зобов'язання з урахуванням штрафних санкцій за платежем податок на додану вартість на суму в розмірі 543 852,00 грн., в тому числі за основним платежем - 362568,00 грн., за штрафними санкціями 181 284,00 грн., а також зобов'язати відповідача підтвердити правомірність формування позивачем залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду в розмірі 310 740,00 грн.

06.04.11 р. представник позивача в судовому засідання заявив клопотання про залишення позову без розгляду в частині позовних вимог щодо зобов'язання відповідача підтвердити правомірність формування позивачем залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду в розмірі 310 740,00 грн. на підставі ст. 155 КАС України про що судом ухвалено відповідне рішення.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про день, місце та час судового засідання був повідомлений належним чином.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши представника позивача, суд дійшов наступних висновків:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Техноімпульс" зареєстроване Оболонською районною державною адміністрацією у м. Києві 10.04.2002 р. та є платником податків (ЄДРПОУ 31902837).

Судом встановлено, що Державною податковою інспекцією у Оболонському районі м. Києва проведено планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноімпульс" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2007 р. по 31.03.2010 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007 р. по 31.03.2010 р.

В результаті проведеної перевірки, податковим органом виявлені порушення норм податкового законодавства з податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість, а саме: п. 1.32., пп.4.1.2 п.4.1. ст.4, п.5.1., пп.5.2.1. п.5.2., пп. 5.3.1., пп. 5.3.2, пп.5.3.9. п.5.3., пп.5.4.4 п.5.4., п.5.9. ст.5, пп.8.2.2 п.8.2. ст.8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", що призвело до заниження податку на прибуток підприємства на загальну суму 838 966,00 грн. (в т.ч. за ІV квартал 2007 року на 531 589,00 грн., за ІІ квартал 2008 року на 283 264,00 грн., за ІV квартал 2008 року на 24 133,00 грн.); пп.7.2.3., 7.2.6. п.7.2., пп.7.4.1, 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 362 658,00 грн. (в т.ч. за квітень 2008 року на 23 477,00 грн., за травень 2008 року на 189 049,00 грн., за червень 2008 року на 3 410,00 грн., за листопад 2008 року на 43 687,00 грн., за липень 2009 року на 188,00 грн., за серпень 2009 року на 34 070,00 грн., за вересень 2009 року на 38 828,00 грн., за жовтень 2009 року на 2 987,00 грн., за листопад 2009 року на 26 872,00 грн.), про що складено акт від 21.06.2010 р. № 343/23-3-31902837.

На підставі зазначеного акта перевірки, відповідно до пп." б" пп. 4.2.2. ст.4, пп.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондам" та враховуючи виявлені порушення Законів України "Про оподаткування прибутку підприємств", "Про податок на додану вартість", відповідачем винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення:від 05.07.2010 р. № 0000512303/0, яким позивачу було неправомірно донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємства у розмірі 1 258 449,00 грн. (838 966,00 грн. -основний платіж, 419 483,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції); від 05.07.2010 р. № 0000522303/0, якими позивачу було неправомірно донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 543 852,00 грн. (362 568 грн. -основний платіж, 181 284,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції).

Позивач, не погоджуючись з оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями, реалізуючи надане йому пп. 5.3.1 п.5.3. ст.5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" право адміністративного оскарження рішення податкового органу, звертався зі скаргами до Державної податкової інспекції в Оболонському районі міста Києві, Державної податкової адміністрації у м. Києві та Державної податкової адміністрації України, в результаті розгляду яких оскаржувані рішення -залишені без змін, а скарги - без задоволення.

З акту перевірки судом встановлено, що податковий борг з податку на прибуток підприємства позивача був сформований відповідачем по взаємовідносинах (взаєморозрахунках) з контрагентами: Товариством з обмеженою відповідальністю "Біант", Дочірнім підприємством "Солід Сервіс Центр", а податковий борг з податку на додану вартість позивача сформований відповідачем по взаємовідносинах (взаєморозрахунках) з контрагентами: Товариством з обмеженою відповідальністю "Біант", Товариством з обмеженою відповідністю "Міжнародна торгівельна компанія "Оверсіз" та Товариством з обмеженою відповідністю "Провідна компанія "Феміда-Консул".

Отже, взаємовідносини між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Біант" ґрунтувалися на договорі надання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом від 28.03.2008 р. № 28/03ТІ.

Згідно зазначеного договору позивач як замовник надає для перевезення вантажі, а виконавець перевозить їх відповідно до замовлення замовника в обсязі, попередньо визначеному сторонами. Факт надання відповідних послуг підтверджується, наявними в матеріалах справи двосторонніми актами здачі-приймання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом за договором надання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом від 28.03.2008 р. № 28/03ТІ. В розрахунок за надання послуг по перевезенню, позивач перераховував грошові кошти на розрахунковий рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Біант". Таким чином, в результаті взаєморозрахунку за даним договором, заборгованості не має.

Витрати на оплату послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом в розмірі 1 229 509,00 грн. віднесені позивачем до складу валових витрат підприємства.

Взаємовідносини між позивачем та Дочірнім підприємством "Солід Сервіс Центр" ґрунтувалися на договорах про надання маркетингових досліджень від 16.07.2007 р. № 160707.6, від 04.08.2007 р. № 010807.2, від 03.09.2007 р. № 030907.3, за якими, останнє надавало позивачу послуги по проведенню маркетингових досліджень. Факт надання відповідних послуг підтверджується, наявними в матеріалах справи двосторонніми актами здачі-приймання робіт від 02.10.2007 р., від 05.11.2007 р., від 01.11.2007 р. В розрахунок за надання послуг по перевезенню, позивач перераховував грошові кошти на розрахунковий рахунок Дочірнього підприємства"Солід Сервіс Центр". Таким чином, в результаті взаєморозрахунку за даними договорами, заборгованості не має.

Витрати на оплату послуг по проведенню маркетингових досліджень в розмірі 2 125 000,00 грн. були віднесені позивачем до складу валових витрат підприємства.

Відповідно до акту перевірки відповідач, вважає віднесення зазначених сум до валових витрат позивача незаконними та такими, що не підтверджені необхідними документами, посилаючись на відсутність у позивача товарно-транспортних накладних, які б підтверджували надання послуг по перевезенню за договором між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Біант" від 28.03.2008 р. № 28/03ТІ, а також ненадання підтвердження ознайомлення позивача з проведеним маркетинговими дослідженнями та його результатами, що свідчить про неправомірне віднесення до складу валових витрат підприємства витрати по отриманим маркетинговим дослідженням, які не пов'язані з веденням господарської діяльності підприємства.

Така позиція відповідача суперечить податковому законодавству виходячи з наступного.

У зв'язку з тим, що спірні правовідносини виникли до набрання чинності Податковим кодексом України (до 01.01.2011 р.), розгляд та вирішення адміністративної справи здійснюється з урахуванням норм податкового законодавства, яке діяло до 31.12.2010 р.

Відповідно до п.п.5.2.1. п.5.2. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Законом України "Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Для підтвердження витрат на оплату послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом в розмірі 1 229 509,00 грн. та на оплату послуг по проведенню маркетингових досліджень в розмірі 2 125 000,00 грн., як передбачено в акті перевірки, необхідні документи, що підтверджують факт отримання таких послуг від іншої особи та документи, що підтверджують зв'язок понесених витрат із господарською діяльністю платника податку.

З матеріалів справи та поданих доказів, судом встановлено, що позивачем під час перевірки, були надані відповідачу відповідні підтверджуючі документи (двосторонні акти здачі-приймання послуг та двосторонні акти здачі-приймання робіт) включення витрат на оплату послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом та витрат на оплату послуг по проведенню маркетингових досліджень до складу валових витрат.

Зазначене свідчить про те, що позиція відповідача щодо заниження податку на прибуток підприємства на загальну суму 838 966,00 грн. та донарахування позивачу відповідного податкового зобов'язання та штрафних (фінансових) санкцій є необґрунтованою.

Як вже було зазначено вище, податковий борг з податку на додану вартість позивача сформований відповідачем по взаємовідносинах (взаєморозрахунках) з контрагентами: Товариством з обмеженою відповідальністю "Біант", Товариством з обмеженою відповідністю "Міжнародна торгівельна компанія "Оверсіз" та Товариством з обмеженою відповідністю "Провідна компанія "Феміда-Консул".

Отже, взаємовідносини між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Біант" ґрунтувалися на договорі надання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом від 28.03.2008 р. № 28/03ТІ, за яким позивач як замовник надає для перевезення вантажі, а виконавець перевозить їх відповідно до замовлення замовника в обсязі, попередньо визначеному сторонами. В результаті взаєморозрахунків за даним договором, заборгованості не має.

На підтвердження сплати позивачем податку на додану вартість у складі ціни за надані послуги по перевезенню Товариством з обмеженою відповідальністю "Біант" були надані позивачу податкові накладні (від 30.04.2008 р. № 30/04-18, від 30.04.2008 р. № 30/04-19, від 30.04.2008 р. № 30/04-20, від 30.05.2008 р. № 30/05-17, від 30.05.2008 р. № 30/05-18, від 30.05.2008 р. № 30/05-19, від 30.05.2008 р. № 30/05-25, від 30.06.2008 р. № 30/06-12) на загальну суму 1 501 837,90 грн. (в т.ч. податок на додану вартість -250 306 грн.), які, як це передбачено податковим законодавством, є документом, що дає йому право на податковий кредит.

Взаємовідносини позивача та Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародна торгівельна компанія "Оверсіз" врегульовані договором про надання бухгалтерсько-консультаційних послуг від 08.09.2008 р. № 08/09/08, за яким позивач як замовник доручає, а контрагент як виконавець надає бухгалтерсько-консультаційних послуги визначені сторонами у додатку до договору. Факт надання відповідних послуг підтверджується, наявним в матеріалах справи двостороннім актом виконання послуг до договору про надання бухгалтерсько-консультаційних послуг № 08/09/08від 08.09.2008 р. від 26.11.2008 р. В розрахунок за надання послуг по перевезенню, позивач перераховував грошові кошти на розрахунковий рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародна торгівельна компанія "Оверсіз". Таким чином, в результаті взаєморозрахунку за даним договором, заборгованості не має.

На підтвердження сплати позивачем податку на додану вартість у складі ціни за надані бухгалтерсько-консультаційних послуги Товариством з обмеженою відповідальністю "Міжнародна торгівельна компанія "Оверсіз" була надана позивачу податкова накладна від 26.11.2008 р. № 3847 на суму 347 400,00 грн. (в т.ч. податок на додану вартість -57 900,00 грн.), яка, як це передбачено податковим законодавством, є документом, що дає йому право на податковий кредит.

Взаємовідносини позивача та Товариства з обмеженою відповідальністю "Провідна компанія "Феміда-Консул" врегульовані договором про надання юридичних та консультаційних послуг від 10.09.2008 р. № ЮК10.09-1, за яким позивач як замовник доручає, а контрагент як виконавець надає юридичні та консультаційні послуги визначені сторонами у додатку до договору. Факт надання відповідних послуг підтверджується, наявним в матеріалах справи двостороннім актом прийому-передачі виконаних послуг до договору про надання юридичних та консультаційних послуг від 10.09.2008 р. № ЮК10.09-1. В розрахунок за надання послуг по перевезенню, позивач перераховував грошові кошти на розрахунковий рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Провідна компанія "Феміда-Консул". Таким чином, в результаті взаєморозрахунку за даним договором, заборгованості не має.

На підтвердження сплати позивачем податку на додану вартість у складі ціни за надані юридичні та консультаційні послуги Товариством з обмеженою відповідальністю "Провідна компанія "Феміда-Консул" була надана позивачу податкова накладна від 24.11.2008 р. № 2284 на 377 100,00 грн. (в т.ч. податок на додану вартість -62 850,00 грн.), яка, як це передбачено податковим законодавством, є документом, що дає йому право на податковий кредит.

Відповідач, вважає віднесення позивачем зазначених сум податку на додану вартість до сум податкового кредиту незаконними та такими, що не підтверджені необхідними документами, посилаючись на: по-перше, відсутність у позивача товарно-транспортних накладних, які б підтверджували надання послуг по перевезенню за договором між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Біант" від 28.03.2008 р. № 28/03ТІ; по-друге, на нікчемність договору про надання бухгалтерсько-консультаційних послуг від 08.09.2008 р. № 08/09/08, укладеного між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Міжнародна торгівельна компанія Оверсіз" та анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість; по-третє, на ненадання підтвердження ознайомлення позивача з проведеними юридичними та консультаційними послугами та їх результатами.

Така позиція відповідача прямо суперечить податковому законодавству виходячи з наступного.

Законом України "Про податок на додану вартість" передбачено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначеного цим Законом Країни.

Відповідно до п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст.7 вищевказаного Закону України податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Пп. 7.5.1. п. 7.5. цього Закону України визнає датою виникнення права платника податку на податковий кредит дату списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт і послуг) або дату отримання податкової накладної.

Податковим законодавством чітко передбачено, що податкова накладна засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), а також право покупця на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість. При перевірці, що засвідчено у відповідному акті, позивачем при оплаті послуг по перевезенню, наданих Товариством з обмеженою відповідальністю "Біант"; бухгалтерсько-консультаційних послуг, наданих Товариством з обмеженою відповідальністю "Міжнародна торгівельна компанія "Оверсіз", а також юридичних та консультаційних послуг, наданих Товариством з обмеженою відповідальністю "Провідна компанія "Феміда-Консул", в загальну суму їх вартості було включено податок на додану вартість, що підтверджується наявними в матеріалах справи податковими накладними.

Право платника податку (покупця) на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплаченого у зв'язку з придбання товарів (робіт, послуг), кореспондується з обов'язком платника податку (продавця) утримати та перерахувати до бюджету відповідні суми податку.

П.п. 7.3.1. п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що датою виникнення податкових зобов'язань з продажу товарів (робіт, послуг) вважається дата зарахування коштів від покупця на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу або дата відвантаження товарів.

Крім цього, слід зазначити, що цим же Законом України, а саме: п.п 7.4.5 п. 7.4 ст. 7, встановлено, що до податкового кредиту не дозволяється включення будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. У разі, коли на момент перевірки платника податку податковим органом, суми податку попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними вище документами, тоді платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, встановлених законодавством України, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену документами.

З викладеної норми можна зробити висновок, що витрати по сплаті податку на додану вартість не включаються до складу податкового кредиту лише у разі відсутності податкової накладеної, тобто інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість законом непередбачено.

Крім цього, слід зазначити, що за вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака -специфічна мета -порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника -фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Отже, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Відповідачем по справі не було надано жодних доказів, які б підтверджували те, що укладення угоди, на підставі якої виникли взаємовідносини між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Міжнародна торгівельна компанія Оверсіз" не відповідала дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків.

На момент укладання договору, на якому ґрунтуються взаємовідносини позивача та Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародна торгівельна компанія Оверсіз", а також під час здійснення господарських операцій, товариство-контрагент було зареєстроване в ЄДРПОУ та в податкових органах як платник податків. Свідоцтво платника податку на додану вартість контрагента, згідно акту перевірки, було анульовано лише 17.07.2009 р.

Згідно вимог Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затверджених Наказом Державної податкової адміністрації України від 10 серпня 2005 року № 327, не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання.

Таким чином, викладені в акті перевірки доводи відповідача щодо недійсності правочину в силу його нікчемності, підтверджені лише поясненнями гр. ОСОБА_1., котрим як директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародна торгівельна компанія Оверсіз" було підписано договір про надання бухгалтерсько-консультаційних послуг від 08.09.2008 р. № 08/09/08, що він не має відношення до господарської діяльності товариства, не є його директором чи засновником, жодних документів фінансово-господарської діяльності не підписував, згідно зазначених вище законодавчих норм, є лише припущеннями, а тому судом до уваги не приймаються.

Зазначене свідчить про те, що позиція відповідача щодо заниження податку на додану вартість на загальну суму 362 658,00 грн. та донарахування позивачу відповідного податкового зобов'язання та штрафних (фінансових) санкцій є необґрунтованою.

За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва, за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін по справі, вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, не виконав покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийнятих ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 11, 94, 158-163 КАС України суд ,-

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення -рішення №0000512303/0 від 05.07.10 р. в частині визначення податкового зобов'язання з урахуванням штрафних санкцій за платежем податок на прибуток на суму в розмірі 1 257 939,00 грн., в тому числі за основним платежем -838 626,00 грн., за штрафними санкціями -419 313,00 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення -рішення № 0000522303/0 від 05.07.10 р. про визначення податкового зобов'язання з урахуванням штрафних санкцій за платежем податок на додану вартість на суму в розмірі 543 852,00 грн., в тому числі за основним платежем - 362568,00 грн., за штрафними санкціями 181 284,00 грн.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Повний текст постанови складений та підписаний суддею 11.04.11 р.

Суддя Є.В. Аблов