Постанова

від 05.09.2018 по справі 808/1395/18

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

05 вересня 2018 рокусправа № 808/1395/18

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Білак С.В., суддів: Юрко І.В. Шальєвої В.А. , секретар судового засідання - Лащенко Р.В., за участю представника позивача - Шибенко Д.В., представника відповідача - Дяченко Ю.Т., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19.06.2018 року у справі №808/1395/18 (головуючий суддя у 1 інстанції Калашник Ю.В., рішення складено в м. Запоріжжя Запорізьким адміністративним судом 19.06.2018 року, повний текст постанови складений 02.07.2018 року) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційне підприємство СІАЛ ДЖЕТ Україна до Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційне підприємство СІАЛ ДЖЕТ Україна (далі - позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - відповідач), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0004871406 від 11.04.2018 року та №0004861406 від 11.04.2018 року.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що контролюючим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток за 2017 рік та податку на додану вартість за лютий 2017 року, березень 2017 року при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з контрагентом - постачальником ТОВ ГІДРОПОСТАЧ (код ЄДРПОУ 40876195), за результатами якої складено акт перевірки від 27.03.2018 року №191/08-01-14-06/31540042 про порушення позивачем вимог чинного законодавства. На підставі вищевказаного акту перевірки відповідачем винесені спірні рішення. Разом з тим, висновки викладені в акті перевірки базуються на припущеннях та не підтверджені жодними належними доказами, а відтак оскаржувані податкові-повідомлення рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 19.06.2018 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційне підприємство СІАЛ ДЖЕТ Україна задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення від 11.04.2018 року №№0004871406, 0004861406, прийняті Головним управлінням ДФС у Запорізькій області.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДФС у Запорізькій області подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що позивачем до перевірки не надано паспорти якості та сертифікати відповідності. При цьому, у контрагентів позивача відсутні основні фонди для здійснення господарських операцій та не можливо встановити ланцюг постачання, придбаних позивачем товарів. Таким чином, у позивача відсутнє підтвердження здійснення фактичного отримання товару та послуг від його контрагентів, оскільки наявність податкових та видаткових накладних та інших первинних документів, дійсно є обов'язковою обставиною при здійснені господарської операції, але не є очевидним доказом її виконання, так само про це безумовно не свідчить і сам факт сплати коштів.

Представник позивача у судовому засіданні просив відмовити у задоволені апеляційної скарги.

Представник відповідача у судовому засіданні просив задовольнити апеляційну скаргу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача та представника відповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що у період з 14.03.2018 року по 20.03.2018 року фахівцями ГУ ДФС у Запорізькій області на підставі направлення від 14.03.2018 року №570, наказу від 13.03.2018 року № 789, відповідно до пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ ВКП СІАЛ ДЖЕТ Україна з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток за 2017 рік та податку на додану вартість за лютий 2017 року, березень 2017 року при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з контрагентом - постачальником ТОВ ГІДРОПОСТАЧ (код ЄДРПОУ 40876195), за результатами якої складено акт перевірки від 27.03.2018 року №191/08-01-14-06/31540042, яким встановлено порушення позивачем вимог:

- пп.14.1.36 п.14.1 ст.14, п.44.6 ст.44, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.135.1 ст.135 Податкового кодексу України, яке призвело до заниження податку на прибуток за 2017 рік на суму 271 833 грн.;

- пп.14.1.36, пп.14.1.181, пп.14.1.231 п.14.1 ст14, п.44.1 ст.44, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.2 ст.200 Податкового кодексу України, яке призвело до заниження податку на додану вартість, який підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету, у розмірі 302 037,00 грн. у т.ч. за періоди: лютий 2017 року на суму 120 374,00 грн.; березень 2017 року на суму 181 663,00 грн.

Акт перевірки обґрунтований відсутністю документів, що посвідчують якість товару, отриманою податковою інформацією, що свідчить про наявність ознак нереальності здійснення операцій, та результатами аналізу баз даних ДФС України та Єдиного реєстру податкових накладних, яким встановлено нереальність придбання позивачем у вказаних контрагентів ідентифікованого товару (послуг) через відсутність джерел його законного походження.

На підставі висновків акту перевірки від 27.03.2018 року № 191/08-01-14-06/31540042 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0004871406 від 11.04.2018 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 377546,25 грн., у т.ч.: за основним платежем 302037,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 75509,25 грн. та №0004861406 від 11.04.2018 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 339791,25 грн. у т.ч.: за основним платежем у сумі 271833,00 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 67958,25 грн.

Згідно з пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Пунктом 44.1 ст.44 ПК України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

За змістом п.135.2 ст.135, п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування та доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат та отримання ним доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пункт 138.1 ст.138 ПК України визначає витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, які складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності. У п.138.1.1 цієї ж статті визначено, що такі витрати включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати, які беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 ст.140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Підпунктом 139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3 ст. ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної.

Суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням терміну реєстрації, відносяться до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше: ніж через 365 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних; для платників податку, що застосовують касовий метод, - ніж через 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з п. 201.10 ст. 201 ПК України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Податкова накладна є документом, який підтверджує факт сплати покупцем ПДВ у ціні товару. Як свідчать матеріали справи, зауважень до податкових накладних у контролюючого органу не було.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон № 996-ХІV) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію, а його статтею 3 передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону № 996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також в пп.1.2 п.1, пп.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, (далі - Положення), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 вказаного Закону та п.2.4 Положення, первинні документи можуть бути складені на паперових або електронних носіях та повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок. Крім того, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Згідно з ст. 1 Закону № 996-ХІV, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції дії або події, що спричинили реальні зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, тобто майновому стані платника податків.

Суд першої інстанції задовольняючи адміністративний позов виходив з наступного.

Так, 02.11.2016 між ТОВ ВКП СІАЛ ДЖЕТ Україна (Покупець) і ТОВ ГІДРОПОСТАЧ (Постачальник) укладено договір постачання №1/16, за умовами якого постачальник зобов'язується передати товар у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар у повному розмірі на умовах та в порядку, визначених цим Договором. Загальна вартість даного Договору визначається вартістю товару, отриманого протягом дії цього Договору згідно видаткових накладних, що є невід'ємними частинами даного договору.

На виконання умов договору №1/16 від 02.11.2016, ТОВ ВКП СІАЛ ДЖЕТ Україна надані копії видаткових накладних від 02.02.2017 №5, від 08.02.2017 №6, від 15.02.2017 №7, від 22.02.2017 №8, від 02.03.2017 № 9, від 09.03.2017 № 10, від 15.03.2017 №11, від 22.03.2017 №12, від 29.03.2017 №13. ТОВ ГІДРОПОСТАЧ виписано та зареєстровано в ЄРПН податкові накладні.

Оплату за поставлений товар здійснено у безготівковій формі, згідно з платіжними дорученнями №197 від 01.02.2017; №238 від 07.02.2017; №266 від 09.02.2017; №308 та 309 від 16.02.2017; № 326 від 21.02.2017; 339 від 22.02.2017; №376 та 377 від 28.02.2017; №412 від 06.03.2017; 458 та 459 від 13.03.2017; №482 від 16.03.2017; №530 від 23.03.2017; №555 від 28.03.2017; №569 від 29.03.2017, всього сплачено 1 243 928,00 грн., у т.ч. ПДВ 207321,33 грн.

ТОВ ВКП СІАЛ ДЖЕТ Україна надані товарно-транспортні накладні від 02.02.2017 №ТТН0502; від 08.02.2017 №ТТН0602; від 15.02.2017 №ТТН0702; від 22.02.2017 №ТТН0802; від 02.03.2017 №ТТН0903, від 09.03.2017 №ТТН0903; від 15.03.2017 №ТТН1103; від 22.03.2017 №ТТН1203; від 29.03.2017 №ТТН1303.

Суми сплаченого у ціни товару податку на додану вартість позивачем включені до складу податкового кредиту у податкових періодах за лютий, березень 2017 року.

Так, надані первинні бухгалтерські документи по формі та за змістом відповідають вимогам Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність та Положення.

З огляду на означене та враховуючи наявні первинні документи в матеріалах справи, які були надані до перевірки, колегія суддів погоджуються з висновками суду першої інстанції, що наявність первинних документів є достатньою підставою для відображення вказаних операцій в бухгалтерському обліку, а оскільки дані податкового обліку базуються на даних бухгалтерського обліку, висновок відповідача щодо незаконності віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту є необґрунтованим, що виключає наявність підстав для висновку про відсутність фактичного здійснення господарських операцій.

Щодо посилань відповідача в апеляційній скарзі на відсутність у позивача паспортів якості та сертифікатів відповідності, суд апеляційної інстанції зазначає, що позивачем до перевірки надані усі необхідні первині документи для фактичного встановлення реальності господарської операції між вищевказаними контрагентами, тому відсутність паспортів якості та сертифікатів відповідності за наявності належним чином оформлених первинних документів не може бути підставою для визнання господарських операцій нереальними.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що однією із судових доктрин, виділених на сьогоднішній день національним законодавством та судовою практикою Верховного Суду є доктрина реальності господарської операції.

Слід зазначити, що до загальновизнаних у світі дієвих механізмів, завдяки яким здійснюється аналіз господарських угод, виявлення та класифікація протиправних схем та методик незаконного ухилення від сплати податків відносяться спеціальні судові доктрини.

Щодо правочинів між позивачем та його контрагентами, доречним є застосування доктрини "Ділова мета" (businesspurpose) та "Реальність господарської операції".

Суть доктрини полягає в тому, що діяльність платника податків не ставиться під сумнів, якщо у неї є розумна ділова мета, крім мінімізації оподаткування. В іншому випадку, податкові наслідки переосмислюються у відповідності з економічною сутністю операцій та такий правочин визнається недійсним. При цьому обов'язок доказування розумного змісту покладається на учасників правочину (Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Halifax…).

Щодо посилання відповідача на відсутність у контрагентів основних фондів, виробничих потужностей, трудових ресурсів, транспортних засобів, що виключає, можливість виконання ними своїх договірних зобов'язань, суд зазначає наступне.

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання, у випадку неправомірних дій іншого зазначено в практиці Європейського Суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: "…Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі "Бізнес СепортСентре проти Болгарії", пунктом 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес СепортСентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Рішення Європейського Суду з прав людини згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні справ.

Положеннями ч. 2 ст. 61 Конституції України визначено індивідуальний характер юридичної відповідальності особи.

При дослідженні факту здійснення господарських операцій, що були підставою для формування податкового кредиту платника податків, оцінювати слід відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовано дані податкового обліку. Відносини між учасниками попередніх ланок постачання товарів не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між конкретними контрагентами.

Обов'язок ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому, такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Платник податку на додану вартість (покупець товару/послуг) на час здійснення господарської операції з придбання товару/послуг не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-якого з контрагентів.

За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків-покупця, будь-які порушення постачальниками товару/послуг правил ведення господарської діяльності чи податкового обліку не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту або відшкодування податку на додану вартість/податку на прибуток у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документально підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Слід зауважити, що законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

При цьому необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт реальності придбання товарів, вартість яких відноситься до податкового кредиту з податку на додану вартість. Для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Крім того, чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Також, не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його безпосереднім контрагентом. Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Так, у позивача на час проведення перевірки були всі первинні документи, які підписані усіма сторонами та уповноваженими особами, що не заперечується контролюючим органом, всі контрагенти на час здійснення операцій не перебували в стані припинення, мають усі необхідні реквізити відповідно до ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність підприємств", не мають ознак фіктивносності, відсутні судові справи, кримінальні провадження, відсутні посилання податкового органу на будь які акти перевірки яким було встановлено нереальність здійснення господарських операцій між позивачем то його контрагентом.

Таким чином, доводи на які посилається податковий орган в акті перевірки позивача від 27.03.2018 року №191/08-01-14-06/31540042 щодо нереальності господарських взаємовідносин позивача із вказаними контрагентами не відповідають обставинам справи, та спростовуються доказами наявними в справі та дослідженими у судовому засіданні.

З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення не вбачається.

Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Запорізькій області - залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19.06.2018 року у справі №808/1395/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційне підприємство СІАЛ ДЖЕТ Україна до Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Вступна та резолютивна частини постанови складені в нарадчій кімнаті та проголошені в судовому засіданні 05 вересня 2018 року, в повному обсязі постанова виготовлена 06 вересня 2018 року.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач С.В. Білак

Судді І.В. Юрко

В.А.Шальєва