Рішення

від 12.09.2018 по справі 922/2153/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" вересня 2018 р.м. ХарківСправа № 922/2153/18

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Сальнікової Г.І.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тарапластпак" (03179, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 131, приміщення 3) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рост Пак Екстружн" (61085, м. Харків, вул. Поздовжня, буд. 1, кв. 79) про стягнення 63.874,27 грн. без повідомлення (виклику) учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Тарапластпак" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рост Пак Екстружн", в якій просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у розмірі 44.733,50 грн., пеню у розмірі 8.820,39 грн., 3 % річних у розмірі 847,03 грн., штраф у розмірі 10 % від простроченої суми у розмірі 9473,35 грн., всього - 63.874,27 грн. До стягнення також заявлені судові витрати: зі сплати судового збору за подання даного позову до суду у розмірі 1.762,00 грн., витрати на правничу допомогу у розмірі 5.000,00 грн., а також позивач очікує на судові витрати у зв'язку із розглядом справи у розмірі 5.000,00 грн.

В обґрунтування позову позивач вказує на неналежне виконання з боку відповідача своїх зобов'язань за Договором постачання № 30/10-17-01 від 30.10.2017, зокрема умов п.п. 3.2., 3.3. цього Договору в частині повної та своєчасної оплати товару. В якості правових підстав посилається зокрема на норми статей 15, 526, 611, 692 ЦК України, статей 193, 265 Господарського кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 07.08.2018 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини п'ятої статті 12 ГПК України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

Позивач належним чином повідомлений про розгляд даної справи, 14.08.2018 р. уповноваженою особою позивача отримано копію ухвали господарського суду Харківської області від 07.08.2018, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення (т.с. І а.с. 47). Однак копія ухвали господарського суду Харківської області від 07.08.2018, яка була надіслана на адресу відповідача, що вказана у позовній заяві та яка підтверджена Інформацією з ЄДРПОУ стосовно Товариства з обмеженою відповідальністю "Рост Пак Екстружн" (61085, м. Харків, вул. Поздовжня, буд. 1, кв. 79) 20.08.2018 повернулась на адресу суду з довідкою поштового відділення із зазначенням причини повернення "через не запит" (т.с. І а.с. 44).

Таким чином, сторони правом для подання до суду заяви із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та для подання клопотання про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, у встановлений судом строк, не скористались. Відповідач своїм правом на надання відзиву не скористався, відзив на позов не надано.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

Згідно з частиною четвертою статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

30.10.2017 між позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Тарапластпак" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рост Пак Екстружн" (покупець) було укладено Договір постачання № 30/10-17-01 ( далі - Договір) (т.с. І а.с. 17-18), відповідно до умов пункту 1.1. якого, постачальник зобов'язується поставляти і передати у власність покупцю товар, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар у порядку і на умовах, передбачених даним Договором.

Асортимент (найменування) та кількість товару вказуються специфікаціях та/або накладних, які є невід'ємними частинами Договору. Ціна товару вказується у накладних та/або специфікаціях, які є невід'ємними частинами Договору. (п.п. 2.1., 3.1. Договору).

Як вбачається з наявної в матеріалах справи видаткової накладної № 0711/01 від 07.11.2017 (т.с. І а.с. 19), на виконання умов вищевказаного Договору, позивач 07.11.2017 передав, а відповідач прийняв у власність товар: поліетилен SABIC LLDPE 318ВІ 00900 у кількості 4125 кг вартістю 189733,50 грн. (з врахуванням ПДВ) що також підтверджується товарно-транспортною накладною № Р 0711/01 від 07.11.2017 (т.с. І а.с. 20-21).

Умовами пункту 3.2. Договору постачання № 30/10-17-01 від 30.10.17 сторони погодили умови та порядок здійснення розрахунків за цим Договором. Так, товар оплачується покупцем у такому порядку:

- 50 відсотків вартості замовленої партії товару - авансовий платіж;

- 50 відсотків вартості замовленої партії товару - протягом 14 календарних днів з дати відвантаження товару відповідно до видаткової накладної.

Тобто, остаточний обов'язок з оплати товару у відповідача, з урахуванням вищевказаного п. 3.2. Договору та дати відвантаження товару відповідно до видаткової накладної (07.11.17) закінчився 21.11.2017.

Позивач звернувся з даним позовом до суду, в якому наголошує про те, що в порушення умов п. 3.2. Договору, відповідачем оплату за товар здійснено несвоєчасно та не у повному обсязі, а саме, відповідачем частково сплачено вартість прийнятого від позивача товару на загальну суму 145000,00 грн., про що свідчать наявні в матеріалах справи виписки банківської установи ПАТ "Альфа-Банк" по рахунку позивача (т.с. І а.с.26-37), у зв'язку із чим, у відповідача перед позивачем наявна заборгованість, яка склала 44733,50 грн.

Так, у зв'язку із наявною заборгованістю, а також з метою досудового врегулювання спору між сторонами мирним шляхом, позивачем було направлено на адресу відповідача Претензію за вих. № 05/05 від 05.05.2018 з проханням сплатити наявну заборгованість за Договором постачання № 30/10-17-01 від 30.10.17 у розмірі 44733,50 грн. (т.с. І а.с. 23-25).

Однак відповідач відповіді на вищевказану претензію не надав та заборгованість за Договором постачання № 30/10-17-01 від 30.10.17 у розмірі 44733,50 грн. позивачу не сплатив.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст.ст. 509, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 ГК України в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання, що виникають з договору або з інших підстав, визначених ст. 11 ЦК України, повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Пунктами 1, 2 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для Суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи викладене, оскільки відповідачем не подано доказів належного виконання свого зобов'язання щодо оплати товару, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому позовні вимоги в частині стягнення заборгованості у розмірі 44733,50 грн. знаходять своє документальне підтвердження та підлягають задоволенню.

Також, за прострочення відповідачем зобов'язання зі своєчасної оплати товару, позивачем заявлено до стягнення пеню у розмірі 8820,39 грн. та 10 % штрафу у розмірі 9473,35 грн.

Положеннями статті 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до пункту 5.2. Договору сторони передбачили, що за недотримання покупцем вимог п. 3.2. Договору щодо строку оплати за товар, він зобов'язується сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення.

За приписом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6 статті 231 ГК України).

За розрахунком позивача, сума пені становить 8820,39 грн.

Перевіривши нарахування пені за несвоєчасну оплату товару у розмірі 8820,39 грн., суд приходить до висновку, що наданий позивачем розрахунок здійснено невірно, тому задоволенню підлягає сума пені в розмірі 7925,19 грн., в частині стягнення 895,20 грн. суд відмовляє, у зв'язку з невірним нарахуванням.

Окрім того, за розрахунком позивача, 10 % від простроченої суми (у даному разі прострочена сума - 44733,50 грн.) складає 9473,35 грн.

Згідно з п. 5.3. Договору сторони передбачили, що у разі прострочення виконання покупцем грошового зобов'язання по оплаті товару більше ніж на 30 днів, покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 10% простроченої суми.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Таким чином, одночасне стягнення пені та штрафу не суперечить вимогам чинного законодавства та ст.61 Конституції України.

З огляду на те, що відповідачем допущено прострочення з оплати товару понад 30 днів, позивачем правомірно заявлено до стягнення штраф.

Перевіривши розрахунок штрафу суд встановив, що його здійснено невірно. Тому сума штрафу (10 % від простроченої суми), яка підлягає стягненню з відповідача становить 4473,35 грн., в іншій частині суд відмовляє у зв'язку з невірним нарахуванням.

Вирішуючи позовні вимоги про стягнення 3 % річних у розмірі 847,03 грн., нараховані позивачем за період з 22.11.2017 по 25.05.2018, суд зазначає про наступне.

В силу вимог ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунок 3 % річних у розмірі 847,03 грн., суд приходить до висновку, що нарахування 3 % річних здійснені позивачем невірно, тому у даному разі задоволенню підлягає сума 3 % річних у розмірі 843,33 грн., в іншій частині суд відмовляє у зв'язку із невірним нарахуванням.

З огляду на вищенаведене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Тарапластпак" підлягають частковому задоволенню.

Позивачем також заявлено до стягнення суму витрат на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн., а також очікувані ще судові витрати, у зв'язку з розглядом справи у розмірі 5000,00 грн., всього згідно вимог прохальної частини позовної заяви - 10000,00 грн.

Відповідно до приписів ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно з ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

У даному разі, на підтвердження понесених витрат у сумі 10000,00 грн. позивачем надано:

- ордер серії КС № 334223 від 29.10.17

- банківську виписку.

У вищевказаній банківській виписки зазначено про надходження на рахунок ОСОБА_3 грошових коштів у сумі 5000,00 грн. згідно платіжного доручення № 28 від 08.05.18, призначення платежу: за надання правничої допомоги згідно рах. №07/05 від 07.05.2018; та коштів у сумі 5000,00 грн. згідно платіжного доручення № 82 від 08.05.18, призначення платежу: за надання юридичних послуг, згідно рах. №30/04 від 30.04.18 (т.с. І а.с. 38).

Проте ані договору про надання правничої допомоги, ані додаткових документів до цього Договору, позивачем суду не надано.

Відповідні докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості в матеріалах справи також - відсутні.

Тому, у даному разі, ордер та банківську виписку Суд вважає недостатніми для підтвердження факту понесення позивачем витрат на оплату послуг адвоката у справі № 922/2153/18, тому Суд приходить до висновку про відмову у стягненні з відповідача 10000,00 грн. витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката позивача у зв'язку з необґрунтованістю.

Додатково Суд вважає за доцільне звернути увагу на те, що у даному випадку спір у справі не є складним, підготовка позову не займає великого обсягу правових знань та часу, а розгляд даної справи здійснювався без виклику учасників справи.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, Суд керується статтею 129 ГПК України, відповідно до якої судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підставі, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. У зв'язку з чим, витрати зі сплати судового збору у даному разі покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 20, 73, 74, 76-79, 86, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, Суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рост Пак Екстружн" (61085, м. Харків, вул. Поздовжня, буд. 1, кв. 79, код ЄДРПОУ 40638114) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тарапластпак" (03179, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 131, приміщення 3, код ЄДРПОУ 40250113) - 44733,50 грн. заборгованості; 7925,19 грн. пені; 4473,35 грн. штрафу; 843,33 грн. 3 % річних та витрати зі сплати судового збору в розмірі 1599,27 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 12.09.2018 р.

Суддя Г.І. Сальнікова