Постанова

від 19.11.2018 по справі 922/2153/18

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" листопада 2018 р. Справа № 922/2153/18

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Склярук О.І. , суддя Слободін М.М.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився;

відповідача - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_2 Екстружн» , м. Харків (вх. №476Х/1-18)

на рішення господарського суду Харківської області від 12.09.2018 року у справі №922/2153/18, ухвалене в приміщенні господарського суду Харківської області (суддя Сальнікова Г.І.), повний текст якого складено 12.09.2018 року

за позовом ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Тарапластпак» , м. Київ

до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_2 Екстружн» , м. Харків

про стягнення 63 874,27 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 12.09.2018 року у справі №922/2153/18 позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_2 Екстружн" на користь ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Тарапластпак" - 44733,50 грн. заборгованості; 7925,19 грн. пені; 4473,35 грн. штрафу; 843,33 грн. 3 % річних та витрати зі сплати судового збору в розмірі 1599,27 грн; в решті позову відмовлено.

ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_2 Екстружн" з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 12.09.2018 року у справі №922/2153/18 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ "Тарапластпак" відмовити; стягнути з ТОВ "Тарапластпак" витрати на судовий збір.

Апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує про наступне.

Рішення господарського суду Харківської області від 12.09.2018 року у справі №922/2153/18 в частині, в якій було задоволено позовні вимоги є необ'єктивним, висновки господарського суду першої інстанції не відповідають дійсним обставинам справи.

Зазначає, що копію рішення не отримував і взагалі не був повідомлений про розгляд даного спору в суді (не було одержано позовної заяви з доданими до неї доказами), а тому апеляційна скарга ґрунтується на тих документах, які є в наявності у апелянта.

Вважає, висновки суду помилковими з огляду на те, що станом на 12.06.2018 року заборгованості за отриману, згідно видаткової накладної №0711/01 від 07.11.2017 року, партію товару у покупця перед постачальником не було, що підтверджується платіжними дорученнями, які додані до матеріалів справи.

На момент подачі ТОВ Тарапластпак позовної заяви до ТОВ ОСОБА_2 Екстружн про стягнення заборгованості такої заборгованості вже не існувало.

Відповідно до Указів Президента України від 29.12.2017 року №454/2017 "Про ліквідацію апеляційних господарських судів та утворення апеляційних господарських судів в апеляційних округах" та від 28.09.2018 року № 295/2018 "Про переведення суддів", а також ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 31 ГПК України, справа була передана до Східного апеляційного господарського суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.10.2018 року суддею - доповідачем визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі головуючого судді Терещенко О.І., судді Склярук О.І., судді Слободіна М.М.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 24.10.2018 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ ОСОБА_2 Екстружн на рішення господарського суду Харківської області від 12.09.2018 року у справі №922/2153/18 ; позивачу встановлено строк - 5 днів протягом якого він має право подати відзив на апеляційну скаргу; призначено справу до розгляду на 19.11.2018 року; апелянта - ТОВ ОСОБА_2 Екстружн зобов'язано надати суду апеляційної інстанції докази сплати судового збору (в оригіналі) за подання апеляційної скарги.

До матеріалів справи долучена довідка №12-21/3 про зарахування судового збору сплаченого за платіжним дорученням № 831 від 02.10.2018 року по даній справі (а.с. 93).

У судове засідання 19.11.2018 року представники позивача та відповідача не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце його проведення, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень №6102226244793, №6102226244823, проте не скористалися своїм правом на участь у судовому засіданні.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, зокрема, було надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених статтею 42 Господарського процесуального кодексу України , колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників справи, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції неоспорених обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

30.10.2017 року між ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Тарапластпак" (постачальник) та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_2 Екстружн" (покупець) було укладено договір постачання № 30/10-17-01, відповідно до умов пункту 1.1. якого, постачальник зобов'язується поставляти і передати у власність покупцю товар, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар у порядку і на умовах, передбачених даним договором.

Асортимент (найменування) та кількість товару вказуються у специфікаціях та/або накладних, які є невід'ємними частинами договору. Ціна товару вказується у накладних та/або специфікаціях, які є невід'ємними частинами договору. (п.п. 2.1., 3.1. договору).

В матеріалах справи наявна видаткова накладна № 0711/01 від 07.11.2017 року, на виконання умов вказаного договору, позивач 07.11.2017 року передав, а відповідач прийняв у власність товар: поліетилен SABIC LLDPE 318ВІ 00900 у кількості 4125 кг вартістю 189733,50 грн. (з врахуванням ПДВ) що також підтверджується товарно-транспортною накладною № Р 0711/01 від 07.11.2017 року.

Умовами пункту 3.2. договору постачання № 30/10-17-01 від 30.10.2017 року сторони погодили умови та порядок здійснення розрахунків за цим договором. Так, товар оплачується покупцем у такому порядку: 50 відсотків вартості замовленої партії товару - авансовий платіж; 50 відсотків вартості замовленої партії товару - протягом 14 календарних днів з дати відвантаження товару відповідно до видаткової накладної.

Тобто, остаточний обов'язок з оплати товару у відповідача, з урахуванням п. 3.2. договору та дати відвантаження товару відповідно до видаткової накладної (07.11.2017 року) закінчився 21.11.2017 року.

Позивач вказує на те, що в порушення умов п. 3.2. договору, відповідачем оплату за товар здійснено несвоєчасно та не у повному обсязі, а саме, відповідачем частково сплачено вартість прийнятого від позивача товару на загальну суму 145000,00 грн., про що свідчать наявні в матеріалах справи виписки банківської установи ПАТ "Альфа-Банк" по рахунку позивача, у зв'язку з чим, у відповідача перед позивачем наявна заборгованість, яка склала 44733,50 грн.

Так, у зв'язку із наявною заборгованістю, а також з метою досудового врегулювання спору між сторонами мирним шляхом, позивачем було направлено на адресу відповідача претензію за вих. № 05/05 від 05.05.2018 року з проханням сплатити наявну заборгованість за договором постачання № 30/10-17-01 від 30.10.2017 року у розмірі 44733,50 грн.

Однак відповідач відповіді на вказану претензію не надав та заборгованість за договором постачання № 30/10-17-01 від 30.10.2017 року у розмірі 44733,50 грн. позивачу не сплатив, що й стало підставою для звернення останнього до господарського суду Харківської області з відповідним позовом.

12.09.2018 року господарським судом Харківської області прийнято оскаржуване рішення, з підстав викладених вище.

Переглянувши справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод справи про цивільні права та обов'язки осіб, а також справи про кримінальне обвинувачення мають бути розглянуті у суді впродовж розумного строку. Ця вимога спрямована на швидкий захист судом порушених прав особи, оскільки будь-яке зволікання може негативно відобразитися на правах, які підлягають захисту. А відсутність своєчасного судового захисту може призводити до ситуацій, коли наступні дії суду вже не матимуть значення для особи та її прав.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах Ryabykh v.Russia від 24.07.2003 року, Svitlana Naumenko v. Ukraine від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Предметом спору у даній справі є вимога про стягнення 63 874,27 грн., з яких: 44 733,50 грн. - основний борг, 847, 03 грн. - 3% річних, 8 820,39 грн. - пені та 9 473,35 грн. штраф - 10% від простроченої суми.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст.ст. 509 , 526 Цивільного кодексу України , ст. 193 ГК України в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання, що виникають з договору або з інших підстав, визначених ст. 11 ЦК України , повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Пунктами 1, 2 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Із матеріалів справи вбачається, що в порушення умов п. 3.2. договору, відповідачем оплату за товар здійснено несвоєчасно та не у повному обсязі, а саме, відповідачем частково сплачено вартість прийнятого від позивача товару на загальну суму 145000,00 грн., про що свідчать наявні в матеріалах справи виписки банківської установи ПАТ "Альфа-Банк" по рахунку позивача, тобто, заборгованість склала 44733,50 грн.

Відповідач заперечуючи проти позовних вимог в апеляційній скарзі посилається на платіжні доручення в ксерокопіях, що, на його думку, свідчать про сплату ним заборгованості, а саме: №463 від 07.11.2017 року на суму 75000,00 грн; №468 від 08.11.2017 року на суму 12000,00 грн; №128 від 08.11.2017 року на суму 8000,00 грн; №503 від 18.12.2017 року на суму 40000,00 грн; №628 від 28.02.2018 року на суму 5000,00 грн; №139 від 02.03.2018 року на суму 5000,00 грн; №751 від 04.06.2018 року на суму 20000,00 грн; №752 від 04.06.2018 року на суму 10000,00 грн.; №756 від 06.06.2018 року на суму 10000,00 грн.; №765 від 12.06.2018 року на суму 4773,50 грн.

Однак, ксерокопії вказаних платіжних доручень не містять печатки банку та підпису уповноваженої особи, та не можуть вважатися належними та допустимими доказами в розумінні статтей 76-77 ГПК України на підтвердження доказів сплати заявником відповідних грошових коштів кредитору, тобто, позивачу в рахунок погашення боргу та не приймаються колегією суддів, оскільки не відповідають вимогам ст. 36 ГПК України, якою передбачено, що письмові докази подаються в оригіналі або належним чином засвідчених копіях. Копіями вважаються засвідчені уповноваженим органом документи, ідентичні за своїм змістом і формою оригіналам.

Відповідно до п. 5.27 Національних стандартів Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації ДСТУ 4163-2003 відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, а також дати засвідчення копії. Така відмітка проставляється на кожному аркуші засвідчуваної копії документа.

Відповідно до ст. 91 ГПК України письмові докази, до яких належать і документи, подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.

Проте, всупереч даним вимогам законодавства апелянтом надано копії платіжних доручень, які не засвідчені належним чином, у зв'язку з чим надані копії не є належними доказами виконання договірних зобов'язань.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що статтею 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Враховуючи викладене, оскільки відповідачем не подано доказів належного виконання свого зобов'язання щодо оплати товару, господарський суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що відповідачем було порушено положення ст. ст. 525 , 526 Цивільного кодексу України , ст. 193 Господарського кодексу України , та позовні вимоги в частині стягнення заборгованості у розмірі 44733,50 грн. задовольнив.

А тому аргументи апелянта щодо того, що станом на 12.06.2018 року заборгованості за отриману, згідно видаткової накладної №0711/01 від 07.11.2017 року, партію товару у покупця перед постачальником не було, що на його думку підтверджується платіжними дорученнями не приймаються.

Також, за прострочення відповідачем зобов'язання зі своєчасної оплати товару, позивачем заявлено до стягнення пеню у розмірі 8820,39 грн. та 10 % штрафу у розмірі 9473,35 грн.

Положеннями статті 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до пункту 5.2. договору сторони передбачили, що за недотримання покупцем вимог п. 3.2. договору щодо строку оплати за товар, він зобов'язується сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення.

За приписом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

За розрахунком позивача, сума пені становить 8820,39 грн.

Колегія суддів, перевіривши за допомогою калькулятору ЛІГА. ЗАКОН нарахування пені за несвоєчасну оплату товару у розмірі 8820,39 грн., зазначає, що наданий позивачем розрахунок здійснено невірно та, що господарський суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що задоволенню підлягає сума пені в розмірі 7925,19 грн., а в частині стягнення 895,20 грн. слід відмовити у зв'язку з невірним нарахуванням.

Також господарський суд першої інстанції вірно вказав на те, що за розрахунком позивача, 10 % від простроченої суми (у даному разі прострочена сума - 44733,50 грн.) складає 9473,35 грн.

Згідно з п. 5.3. договору сторони передбачили, що у разі прострочення виконання покупцем грошового зобов'язання по оплаті товару більше ніж на 30 днів, покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 10% простроченої суми.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України .

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України , оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Таким чином, одночасне стягнення пені та штрафу не суперечить вимогам чинного законодавства та ст. 61 Конституції України .

З огляду на те, що відповідачем допущено прострочення з оплати товару понад 30 днів, позивачем правомірно заявлено до стягнення штраф.

Колегія суддів, перевіривши за допомогою калькулятору ЛІГА. ЗАКОН наданий позивачем розрахунок штрафу зазначає, що його здійснено невірно та господарським судом першої інстанції вірно зазначено про те, що сума штрафу (10 % від простроченої суми), яка підлягає стягненню з відповідача становить 4473,35 грн., а в іншій частині слід відмовити у стягненні у зв'язку з невірним нарахуванням.

Вирішуючи позовні вимоги про стягнення 3 % річних у розмірі 847,03 грн., нараховані позивачем за період з 22.11.2017 по 25.05.2018 рр.., слід зазначати про наступне.

В силу вимог ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України , боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів, перевіривши за допомогою калькулятору ЛІГА. ЗАКОН наданий позивачем розрахунок інфляційних витрат та 3% річних на предмет відповідності вимогам договору поставки та чинного законодавства України зазначає, що господарський суд першої інстанції, дійшов вірного висновку, що нарахування 3 % річних здійснені позивачем невірно, тому у даному разі задоволенню підлягає сума 3 % річних у розмірі 843,33 грн., в іншій частині позову відмовив у зв'язку із невірним нарахуванням.

Отже господарський суд першої інстанції вірно зазначив , що позовні вимоги ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Тарапластпак" підлягають частковому задоволенню.

Позивачем також заявлено про стягнення суми витрат на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн., а також очікувані ще судові витрати, у зв'язку з розглядом справи у розмірі 5000,00 грн., всього згідно вимог прохальної частини позовної заяви - 10000,00 грн.

Відповідно до приписів ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Проте, ані договору про надання правничої допомоги, ані додаткових документів до цього договору, позивачем суду не надано.

Відповідні докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості в матеріалах справи також - відсутні.

А тому, місцевий господарський суд вірно вказав на те, що у даному разі ордер та банківська виписка є недостатніми для підтвердження факту понесення позивачем витрат на оплату послуг адвоката у справі та відмовив у стягненні з відповідача 10000,00 грн. витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката позивача, у зв'язку з необґрунтованістю.

Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що копія позовної заяви з додатками була надіслана позивачем ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_2 Екстружн» - 31.07.2018 року, що зазначається в описі вкладення в цінний лист (а.с.10).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 07.08.2018 року про відкриття провадження у справі, зокрема, справу ухвалено розглядати без повідомлення учасників, за наявними у справі матеріалами.

Вказана ухвала була надіслана відповідачу 08.08.2018 року за належною адресою відповідно до пунктів 3.5.2., 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України та відповідно до пункту 3.9.1. та є доказом належного повідомлення про дату, час та місце судового засідання.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, копія рішення до господарського суду Харківської області від 12.09.2018 року у даній справі була надіслана відповідачу ТОВ ОСОБА_2 Екстружн за належною адресою, втім повернулась до господарського суду першої інстанції з довідкою працівників ПАТ Укрпошти : через не запит .

Колегія суддів враховує правову позицію викладену в постанові Верховного Суду від 25.06.2018 року №904/9904/17.

У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомлено суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Сам факт не отримання скаржником кореспонденції, якою суд, з додерженням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулась в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

А тому, аргументи апелянта щодо того, що копію рішення апелянт не отримував і взагалі не був повідомлений про розгляд даного спору в суді (не було одержано позовної заяви з доданими до неї доказами) не приймаються.

У даному випадку спір у справі не є складним, підготовка позову не займає великого обсягу правових знань та часу, а тому місцевий господарський суд вірно розглянув справу без виклику учасників.

Отже, висновок місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 року).

Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Апелянту було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків господарського суду першої інстанції.

Відповідно до статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року)

Апелянту була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання.

Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року)

Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Керуючись ст. ст. 269, 270, ч.1 ст. 275, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_2 Екстружн» , м. Харків залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 12.09.2018 року у справі №922/2153/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у строк протягом двадцяти днів з дня її проголошення, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 22. 11.2018 року.

Головуючий суддя О.І. Терещенко

Суддя О.І. Склярук

Суддя М.М. Слободін