Ухвала

від 12.09.2018 по справі 813/287/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

12 вересня 2018 року

Київ

справа №813/287/18

адміністративне провадження №К/9901/57564/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Гриціва М.І. та Коваленко Н.В., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_2

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2018 року

за позовом ОСОБА_2

до Старосамбірського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Львівської області

про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання здійснити перерахунок і виплату пенсії,

ВСТАНОВИВ:

24 липня 2018 року ОСОБА_2 (далі також - скаржник, позивач) звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2018 року.

Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2018 року вказану касаційну скаргу залишено без руху з підстав, передбачених частиною третьою статті 332 КАС України, та надано скаржнику десятиденний строк з моменту отримання копії ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом направлення на адресу суду заяви про поновлення строку на касаційне оскарження із доказами, що підтверджують дату вручення рішення суду апеляційної інстанції.

17 серпня 2018 року на виконання ухвали про залишення касаційної скарги без руху до Верховного Суду надійшла заява скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження.

В обгрунтування даної заяви скаржник зазначив, що оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції ним було отримано засобами поштового зв'язку 05 липня 2018 року, що підтверджується конвертом, яким вказане судове рішення було надіслано, долученим до заяви.

Відповідно до частини другої статті 329 КАС України учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Розглянувши заяву скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження та додані до неї документи, колегія суддів дійшла висновку про поважність причин пропуску строку на касаційне оскарження та наявність підстав для його поновлення.

Як вбачається з оскаржуваного судового рішення та матеріалів касаційної скарги, предметом розгляду у даній справі є: визнання протиправним та скасування рішення Старосамбірського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Львівської області (далі також - відповідач) про виплату з 01 жовтня 2017 року призначеної позивачу на виконання рішення суду пенсії в розмірі, обчисленому відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування ; зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та поновити виплату позивачу щомісячної пенсії за вислугу років, як це передбачено постановою Шевченківського районного суду м.Львова від 04 листопада 2016 року, з 01 жовтня 2017 року в повному розмірі, без обмеження граничного розміру пенсії, та виплату проводити довічно.

Згідно пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

За правилами пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п'ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.

Суд також звертає увагу на положення пункту 32 Копенгагенської Декларації, схваленої 12-13 квітня 2018 року у Комітеті міністрів Ради Європи, згідно з яким схвалюється суворе та послідовне застосування критеріїв стосовно прийнятності заяви у судовому процесі та в повному обсязі використання можливості оголосити заяву неприйнятною, якщо заявники не постраждали від значної шкоди.

Суд враховує позицію Європейського Суду з прав людини, згідно з якою право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг; такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі "Golder v. the United Kingdom" від 21 лютого 1975 року № 4451/70, пункт 57 рішення у справі "Ashingdane v. the United Kingdom" від 28 травня 1985 року № 8225/78, пункт 37 рішення у справі "Guerin v. France" від 29 липня 1998 року № 25201/94, пункт 96 рішення у справі "Krombach v. France" від 13 лютого 2001 року № 29731/96, пункти 53, 55 рішення у справі "Воловік проти України" від 06 грудня 2007 року № 15123/03, пункт 27 рішення у справі "Пелевін проти України" від 20 травня 2010 року № 24402/02, пункт 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21 грудня 2010 року № 45783/05, ухвала щодо прийнятності заяви № 32671/02 у справі "Скорик проти України"); такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, що може змінюватися відповідно до потреб і ресурсів суспільства; держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі (рішення у справах "Osman v. The United Kingdom" від 28 жовтня 1998 року № 23452/94 та "Kreuz v. Poland" від 19 червня 2001 року № 28249/95); умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви; зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження у справах здійснюється судом після їх розгляд судом апеляційної інстанції (пункт 48 рішення у справі "Levages Prestations Services v. France" від 23 жовтня 1996 року № 21920/93 та рішення у справі "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року № 26737/95).

При цьому Європейський суд з прав людини виходить з того, що право на справедливий судовий розгляд повинно тлумачитися з урахуванням одного з основоположних аспектів верховенства права, а саме принципу правової визначеності та дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна із сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення; відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (пункти 51, 52 рішення у справі "Ryabykh v. Russia" від 24 липня 2003 року № 52854/99, пункти 46, 47 рішення у справі "Устименко проти України" від 29 жовтня 2015 року № 32053/13).

Суд також враховує положення, що містяться в Рекомендаціях № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи, згідно з якими державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 вказаних Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону; вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

Скаржником у заяві про поновлення строку на касаційне оскарження наведено наступні підстави для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги у справі незначної складності № 813/287/18: справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки бездіяльність відповідача полягає в прямому порушенні норм чинного законодавства, а також свідчить про ігнорування вимоги щодо виконання постанови Шевченківського районного суду м.Львова від 08 вересня 2016 року та додаткової постанови цього ж суду від 04 листопада 2016 року у справі № 466/7364/16-а щодо призначення і виплати скаржнику пенсії за вислугу років, які набрали законної сили і є обов'язковими до виконання; скаржник позбавлений іншої можливості спростувати обставини, встановлені оскаржуваним судовим рішенням, при розгляді іншої справи; забезпечення права на пенсійне забезпечення має для скаржника виняткове значення.

Суд вважає за необхідне зауважити, що виняткове значення справи для скаржника повинно бути підтверджене належними доказами. Скаржником також має бути наведено відповідне обгрунтування того, що в судовому рішенні, яке оскаржується (прийнятому за результатами перегляду рішення суду першої інстанції), суд допустив неправильне застосування норм матеріального права та/або порушення норм процесуального права, зокрема, не врахував правову позицію Верховного Суду та/або Верховного Суду України в аналогічних справах.

Крім того скаржником не обгрунтовано в чому полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики з наведенням конкретних випадків неоднакового застосування одних і тих же положень законодавства різними судами при винесенні судових рішень в подібних справах, а також не зазначено, які обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, підлягають спростуванню та мотиви, на підставі яких скаржник дійшов висновку про необхідність їх спростування.

Суд критично оцінює зазначені скаржником аргументи, оскільки останні не підтверджені будь-якими доказами.

Крім того, суд касаційної інстанції звертає увагу, якщо наведені скаржником у заяві про поновлення строку на касаційне оскарження підстави для прийняття до розгляду його касаційної скарги, подані як доповнення до касаційної скарги, то таке доповнення повинно бути поданим у строк та порядку, передбаченими статтею 337 КАС України.

На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржувані судові рішення прийнято у справі незначної складності, а передбачені пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України виняткові обставини для перегляду Верховним Судом цієї справи в касаційному порядку скаржником не обгрунтовані у касаційній скарзі та не підтверджені належними доказами, у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Аналогічна правова позиція стосовно віднесення даної категорії справ до справ незначної складності викладена Верховним Судом в ухвалах від 02 липня 2018 року у справі № 536/1025/17, від 06 липня 2018 року у справі № 816/101/18 та від 30 липня 2018 року у справі № 428/13567/16-а.

Керуючись статтями 121, 248, 328, 329, 333, 355, 359 КАС України,

УХВАЛИВ:

1. Заяву ОСОБА_2 про поновлення строку на касаційне оскарження задовольнити.

2. Поновити ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2018 року у справі № 813/287/18.

3. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2018 року за позовом ОСОБА_2 до Старосамбірського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Львівської області про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання здійснити перерахунок і виплату пенсії.

4. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.

5. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

6. Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді Я.О. Берназюк

М.І. Гриців

Н.В. Коваленко