Рішення

від 13.09.2018 по справі 917/725/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.09.2018 Справа № 917/725/18

м. Полтава

за позовною заявою Комунального підприємства «Кременчукводоканал» Кременчуцької міської ради, провулок Героїв Бресту, 35а, м. Кременчук, Полтавська область, 39602

до Товариства з обмеженою відповідальністю «БУД-ВБР» , вул. Велика Арнаутська, 15, м. Одеса, 65125

про стягнення 12418,33 грн.

Суддя Пушко І.І.

Секретар судового засідання Квіта О.Т.

Представники сторін в судове засідання не викликались, справа розглядається за наявними в ній матеріалами в порядку спрощеного провадження відповідно до ст. 247 ГПК України.

Повне рішення складено та підписано 14.09.2018 року

Суть справи: Розглядається позовна заява про стягнення 12418,33 грн. за договором про відшкодування коштів за спожиту електроенергію № 6582 від 01.09.2015 року, з яких 7949,56 грн. основного боргу, 1405,21 грн. пені, 525,00 грн. 3% річних, 2538,56 грн. інфляційних втрат.

За ухвалою від 12.07.2018 року провадження в цій справі відкрито в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав умови укладеного між сторонами договору про відшкодування коштів за спожиту електроенергію № 6582 від 01.09.2015 року, зокрема не сплатив за спожиту електроенергію в період січня-квітня 2016 року.

Суд в ухвалі від 27.08.2018 року встановив, що відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 27.08.2018 року, місцезнаходження відповідача є: вул. Велика Арнаутська, 15, м. Одеса, 65125. Зазначена ухвала надсилалась сторонам, в т.ч. відповідачу за вказаною адресою.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог статті 120 ГПК України.

За ч. 7 ст. 120 ГПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до даних відслідковування поштового відправлення (штрихкодовий ідентифікатор 3600113755987), розміщених на офіційному сайті Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" http://ukrposhta.ua/ua/vidslidkuvati-forma-poshuku, ухвала від 27.08.2018 року отримана позивачем 04.09.2018 року (а.с. 80).

Відповідно до даних відслідковування поштового відправлення (штрихкодовий ідентифікатор 3600113755855), розміщених на офіційному сайті Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" http://ukrposhta.ua/ua/vidslidkuvati-forma-poshuku, ухвала від 27.08.2018 року, що надсилалась відповідачу за адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 76-77), повернена за зворотною адресою 13.08.2018 року (а.с. 81).

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України, зазначена ухвала вважається врученою сторонам судового процесу.

З огляду на не подання відповідачем відзиву на позов у строк, встановлений частиною 1 статті 251 ГПК України, справа може бути розглянута за наявними у ній документами, відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив:

01 вересня 2015 року між Комунальним підприємством Кременчукводоканал Кременчуцької міської ради, як Власником мереж, та Товариством з обмеженою відповідальністю БУД-ВБР , як Споживачем, був укладений договір № 6582 про відшкодування коштів за спожиту електроенергію (далі - Договір, а.с. 10), предметом якого є умови та порядок відшкодування коштів за спожиту електроенергію Споживачем (п. 1.1 Договору).

Відповідно до п. 2.1.1 Договору, Власник мереж зобов'язався забезпечити технічну можливість передачі електричної енергії Споживачу у відповідності з встановленими йому планами електроспоживання в межах встановленої або дозволеної потужності (в межах 20кВт).

В свою чергу, Споживач зобов'язався вносити плату за спожиту електроенергію на розрахунковий рахунок Власника мереж. Тариф на електроенергію кожен місяць може змінюватись та дорівнює вартості електроенергії 2-го класу напруги, згідно даних КФ ПАТ Полтаваобленерго (п. 2.2 Договору).

Сторонами в п. 3.1 Договору узгоджено, що Споживач відшкодовує Власнику мереж витрати за електроенергію згідно виставлених рахунків в наступному порядку: Розрахунковим вважається період з 01-го числа попереднього місяця до того ж числа поточного місяця. Оплата спожитої електроенергії проводиться щомісячно в 5-денний строк з моменту пред'явлення рахунку і акту зняття показників розрахункового лічильника №480991 К=1, встановленого в ШО-1 та №06152 К=1, встановленого в ШО-2.

В період січня-квітня 2016 року позивач надав відповідачу послуги за Договором на загальну суму 7 949,56 грн. та виставив рахунки, зокрема (а.с. 15-22):

- рахунок №69 від 31.01.2016 року на суму 1478,15грн. переданий Споживачу 17.02.2016 року супровідним листом №04/930 від 10.02.2016року;

- рахунок №238 від 29.02.2016 року на суму З 272,89грн. переданий Споживачу 15.03.2016 року супровідним листом №04/2353 від 15.03.2016 року;

- рахунок №451 від 31.03.2016 року на суму 3063,10грн. переданий Споживачу 13.04.2016 року супровідним листом №04/3411 від 13.04.2016 року;

- рахунок №614 від 30.04.2016 року на суму 135,42грн. переданий Споживачу 12.05.2016 року супровідним листом №04/4132 від 12.05.2016 року.

Відповідач оплату виставлених позивачем рахунків не провів, заборгованість із відшкодування витрат за спожиту електроенергію в січні-квітні 2016 року становить 7949,56 грн.

З метою досудового врегулювання спору, позивач звертався до відповідача із вимогами про сплату вказаної вище заборгованості (вимоги: №04/3386 від 13.04.2016 року; №04/4998 від 16.06.2016 року; №04/7434 від 26.09.2016 року; №04/1548 від 16.03.2017 року; №04/334 від 17.01.2018року; а.с. 25-29), які відповідач залишив без реагування.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення з відповідача 12418,33 грн. за договором за договором про відшкодування коштів за спожиту електроенергію № 6582 від 01.09.2015 року, з яких 7949,56 грн. основного боргу, 1405,21 грн. пені, 525,00 грн. 3% річних, 2538,56 грн. інфляційних втрат (розрахунок, а.с. 34-35).

Вирішуючи спір суд виходив із наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 202 ЦК України).

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 ГК України, при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Ст. 204 ЦК України передбачає презумпцію дійсності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Сторонами не надано доказів визнання судом недійсним договору про відшкодування коштів за спожиту електроенергію № 6582 від 01.09.2015 року в цілому або в певній його частині.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

За ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України передбачено, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах зазвичай ставляться. Кожна сторона має вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до п. 5 ст. 16 ЦК України одним із засобів захисту цивільних прав є примусове виконання обов'язку в натурі, яке в даному випадку полягає у виконанні відповідачем договірних зобов'язань з оплати виконаних позивачем робіт.

Відповідно до ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як вбачається із матеріалів позову, на виконання п. 3.1 Договору позивач виставив Споживачу рахунки на оплату спожитої електроенергії в період січня-квітня 2016 року на загальну суму 7949,56 грн., а саме: рахунок №69 від 31.01.2016 року на суму 1478,15грн.; рахунок №238 від 29.02.2016 року на суму З 272,89грн.; рахунок №451 від 31.03.2016 року на суму 3063,10грн.; рахунок №614 від 30.04.2016 року на суму 135,42грн.

Зазначені рахунки вручались відповідачу супровідними листами: №04/930 від 10.02.2016року, №04/2353 від 15.03.2016 року, №04/3411 від 13.04.2016 року, №04/4132 від 12.05.2016 року, про що на них вчинено підписи про отримання.

Оскільки отримані рахунки на відшкодування витрат за електроенергію відповідач не сплатив, позовні вимоги про стягнення основного боргу на суму 7949,56 грн. підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 610, ст. 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Згідно з частиною першою ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Умовами п. 3.2 Договору передбачено, що при несплаті пред'явленого рахунку в строк до 30 числа наступного за розрахунковим місяцем Споживач сплачує Власнику мереж пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочки.

Позивачем заявлено вимоги про стягнення 1 405,21 грн. пені, нарахованої за період з 22.02.2016 року по 17.11.2016 року.

Відповідно до частин першої, третьої статті 549 ЦК України та частини першої статті 230 ГК України неустойкою (штрафними санкціями) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За змістом частин четвертої і шостої статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ОСОБА_1 України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань підлягають стягненню штрафні санкції у вигляді пені, розмір якої повинен визначатися обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами та узгоджуватися в договорі.

Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання.

Частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

При перевірці правильності нарахування пені судом встановлено, що позивачем неправильно визначений початок перебігу строку прострочення платежу.

Так, відповідно до п. 3.1 Договору, оплата спожитої електроенергії проводиться щомісячно в 5-денний строк з моменту пред'явлення рахунку.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано.

Останнім днем оплати рахунку №69 від 31.01.2016 року на суму 1478,15грн. (вручений 17.02.2016 року) є 22.02.2016 року, рахунку №238 від 29.02.2016 року на суму 3 272,89грн. - 21.03.2016 року (20.03.2016 року - вихідний день, неділя); рахунку №451 від 31.03.2016 року на суму 3063,10грн. - 18.04.2016 року; рахунку №614 від 30.04.2016 року на суму 135,42грн. - 17.05.2016 року.

Здійснивши перерахунок пені, суд не виявив завищення її розміру з боку позивача та встановив, що вимоги позивача в цій частині є правомірними та підлягають задоволенню повністю в сумі 1405,21 грн .

За ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Позивачем на підставі ст. 625 ЦК України нараховано 525,00 грн. 3% річних.

Суд, перевіривши розмір заявлених вимог з урахуванням початку перебігу прострочення заборгованості відповідно до ст. 253 ЦК України по 08.06.2018 року, встановив, що вимоги в частині стягнення 3% річних є правомірними в сумі 523,81 грн. В іншій частині вимоги про стягнення річних відхиляються за їх безпідставністю.

Також позивачем заявлено вимоги про стягнення 2538,56 грн. інфляційних, нарахованих за період з 22.02.2016 року по 08.06.2018 року..

Судом враховується, що інфляційні втрати та річні є невід'ємною частиною боргу, вимоги про сплату яких кредитор вправі заявити з моменту виникнення права на позов про повернення боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань ).

Позивачем заявлено вимоги про стягнення інфляційних за період з 22.02.2016 року по 08.06.2018 року.

При перевірці правильності нарахування інфляційних судом встановлено, що відсутні підстави нарахування інфляційних за періоди, в яких борг існував неповні місяці, оскільки нарахування інфляційних поденно не передбачено.

Таким чином, позовні вимоги в частині інфляційних втрат є правомірними за період березня 2016 року по травень 2018 року в сумі 2375,55 грн. та підлягають задоволенню в цій частині. В іншій частині вимоги про стягнення інфляційних втрат відхиляються за їх безпідставністю.

Перевірка правильності розрахунку пені, 3% річних та інфляційних витрат здійснена за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій інформаційної системи "Ліга. ОСОБА_1".

Частиною 1 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 13 ГПК України).

За наведеного, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення 7949,56 грн. основного боргу, 1405,21 грн. пені, 523,81 грн. 3% річних, 2375,55 грн. інфляційних збитків із покладенням судового збору на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог в порядку п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 129 (ч. 1), 232-233, 237-238 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БУД-ВБР» (вул. Велика Арнаутська, 15, м. Одеса, 65125, код ЄДРПОУ 36804785) на користь Комунального підприємства «Кременчукводоканал» Кременчуцької міської ради (пров. Героїв Бреста, 35А, м. Кременчук, Полтавська область, 39623, код ЄДРПОУ 03361655) - 7949,56 грн. основного боргу, 1405,21 грн. пені, 523,81 грн. 3% річних, 2375,55 грн. інфляційних збитків; 1738,70 грн. - витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині вимог в задоволенні позову відмовити.

4. Видати наказ з набранням цим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України). Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя І.І. Пушко