Рішення

від 06.09.2018 по справі 921/270/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06 вересня 2018 року м. ТернопільСправа № 921/270/18

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Хоми С.О.

за участю секретаря судового засідання Сиротюк К.В.

за позовом: Приватного підприємства «Тернопіль-Західінвест» , м. Тернопіль, вул. Микулинецька, 114

до відповідача: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області, м. Тернопіль, вул. Танцорова, 11.

про:

1) стягнення 21688,71 грн - 3% річних від простроченої суми заборгованості, у зв'язку із користуванням Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Тернопільській області (код ЄДРПОУ 14037372) безпідставно збереженими грошовими коштами за період з 10.10.2016 по 31.05.2018;

2) стягнення 110263,14 грн - сума, на яку збільшилася заборгованість внаслідок інфляційних процесів, у зв'язку з користуванням Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Тернопільській області (код ЄДРПОУ 14037372) безпідставно збереженими грошовими коштами за період з 10.10.2016 по 31.05.2018

3) судові витрати покласти на відповідача

За участю представників:

позивача: ОСОБА_1- адвокат, ордер серія ТР №032462 виданий 30.07.2018 про надання правової допомоги, ОСОБА_2- адвокат, ордер серія ТР №048504 виданий 30.07.2018 про надання правової допомоги

відповідача: ОСОБА_3 - головний спеціаліст юридичного сектору, довіреність №02 від 05.01.2018.

Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу "Акорд".

Для робочого оригіналу звукозапису надано диск CD-R, серійний номер NJ20UG21D8070479 C2.

Суть справи.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на прострочення виконання відповідачем зобов'язання щодо повернення позивачу безпідставно збережених грошей у сумі 440700 гривень з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.

Ухвалою суду від 06.07.2018 відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження та призначено підготовче засідання на 30.07.2018 на 10-00 год., яке ухвалами суду від 30.07.2018 та від 22.08.2018 було відкладено відповідно на 22.08.2018 на 09-30 год., на 30.08.2018 на 09-30 год.

Ухвалою суду від 30.08.2018 постановлено закрити підготовче провадження по справі та призначити справу №921/270/18 до судового розгляду по суті на 06.09.2018 року на 09 год. 30 хв.

У судовому засіданні 06.09.2018 суд розпочав розгляд справи по суті, з'ясував обставини справи та дослідив надані сторонами докази.

В судове засідання 06.09.2018 представники позивача з'явилися, позовні вимоги підтримали повністю з підстав, викладених у позовній заяві, Письмових поясненнях №без номера від 28.08.2018 (вх. №16307 від 29.08.2018) та посилаючись на долучені до матеріалів справи докази. Зокрема, позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на правову позицію викладену у постановах Верховного суду та ОСОБА_4 Верховного суду.

До початку судових дебатів представники позивача заявили, що мають намір подати докази на підтвердження понесених витрат на правову допомогу протягом 5 днів після ухвалення рішення.

Судом з'ясовано, що письмова заява про зазначене відсутня в матеріалах справи. Представники позивача заявили усне Клопотання про оголошення перерви для написання та подання такої заяви.

Представник відповідача заперечив щодо задоволення такого Клопотання та зазначив, що інтереси позивача представляють два адвоката, а відтак їм повинно було бути відомо, що відповідна заява повинна бути викладена у письмовій формі.

Судом задоволено усне клопотання представників позивача та оголошено перерву 5хв. для надання можливості представникам позивача подати відповідну заяву.

06.09.2018 представниками позивача до початку судових дебатів подано Заяву №без номера від 06.09.2018 (вх. №16715 від 06.09.2018) про те, що позивачем буде подано докази судових витрат, які очікує він понести, протягом строку встановленого процесуальним законом.

В судове засідання 06.09.2018 представник відповідача з'явився, заперечив проти позовних вимог з підстав, викладених у Відзиві на позовну заяву №10-12-02906 від 26.07.2018, Письмових поясненнях №10-12-03181 від 14.08.2018 та у Письмових поясненнях №10-12-03353 від 29.08.2018.

27.07.2018 через канцелярію суду від відповідача поступив Відзив на позовну заяву №10-12-02906 від 26.07.2018 (вх. №14583 від 27.07.2018), в якому зазначив, що Регіональне відділення вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з огляду зокрема на те, що враховуючи статтю 133 Державної програми приватизації на 2000-2002 роки, умови розірваного договору купівлі-продажу не містили обов'язку повернення Регіональним відділенням коштів сплачених покупцем за об'єкт приватизації після його розірвання. Згідно договору та чинного законодавства обов'язку повернення грошових коштів в разі його розірвання не передбачено. При цьому, Регіональне відділення не користувалось і не розпоряджалось коштами в сумі 440 700 грн, сплаченими покупцем за об'єкт приватизації, а направило їх до Державного бюджету України.

У Письмових поясненнях №10-12-03181 від 14.08.2018 (поданих через канцелярію суду 16.08.2018) відповідач, зокрема, вказує на необґрунтованість періоду за який позивач здійснює розрахунки 3% річних та інфляційних нарахувань від простроченої суми заборгованості, у зв'язку із користуванням Регіональним відділенням безпідставно збереженими коштами, а саме: з 10.10.2016 по 31.05.2018, оскільки об'єкт незавершеного будівництва - 40-квартирний житловий будинок (друга черга), що знаходиться за адресою:м. Теребовля, Тернопільської області, вул. Паращука, 5 повернуто за рішенням Господарського суду Тернопільської області від 06.06.2016 у справі №921/63/16-г/11 у державну власність позивачем - 05.07.2017 згідно Акту приймання-передачі об'єкта незавершеного будівництва.

Також, відповідач у поданих 30.08.2018 через канцелярію суду Письмових поясненнях №10-12-03353 від 29.08.2018 стверджує, що 07.03.2018 набув чинності Закон України Про приватизацію державного і комунального майна частиною 11 статті 26, якого передбачено, що повернення покупцям коштів, сплачених за об'єкти приватизації, здійснюється у порядку, встановленому Фондом державного майна України, на підставі рішення суду з коштів, які надійшли від повторного продажу таких об'єктів (зменшених на суму збитків, неустойки, штрафів та будь-яких інших платежів, які належать до сплати покупцем згідно з цим Законом та/або договором купівлі-продажу), протягом п'яти робочих днів після надходження коштів від повторного продажу на рахунок державного органу приватизації. Проте, ні на момент зарахування коштів до Державного бюджету України від повторного продажу об'єкта, ні до сьогоднішнього дня Порядок повернення коштів покупцям державного майна, сплачених ними за об'єкт приватизації, у випадку визнання таких договорів купівлі-продажу недійсними або їх розірвання, Фондом державного майна України ще не затверджений.

Виконання Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Тернопільській області постанови Верховного суду від 07.05.2018 у справі №921/512/17-г про стягнення з Регіонального відділення на користь Приватного підприємства Тернопіль-Західінвест 440 700, 00 грн. є можливим, лише у разі надходження коштів на р/рахунок Регіонального відділення №37187501900001 в ГУДКСУ у Тернопільській області, МФО 838012, код ЄДРПОУ 14037372, одержаних від приватизації інших об'єктів приватизації.

З огляду на зазначені обставини, що істотно ускладнюють виконання Постанови Верховного суду від 07.05.2018 у справі №921/512/17-г в частині повернення коштів в сумі 440 700, 00 грн Приватному підприємству Тернопіль-Західінвест , відповідач - Регіональне відділення стверджує, що звернулось до Господарського суду міста Києва із заявою про відстрочку виконання Постанови Верховного суду від 07.05.2018 у справі №921/512/17-г до 01.12.2018.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши наявні у справі докази, суд встановив наступні обставини.

27.12.2005 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Тернопільській області та Спільним малим підприємством Західінвест , правонаступником якого є Приватне підприємство Тернопіль-Західінвест укладений договір купівлі - продажу об'єкта незавершеного будівництва державної форми власності, що підлягає продажу на аукціоні, посвідчений приватним нотаріусом Теребовлянського районного нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрований в реєстрі за № 3667. Відповідно до умов договору продавець зобов'язується передати у власність покупцеві об'єкт незавершеного будівництва державної форми власності 40 квартирний житловий будинок (друга черга), що знаходиться на балансі відділу інвестицій і капітального будівництва управління сільського господарства і продовольства Теребовлянської райдержадміністрації, який розташовується за адресою вул. Паращука,5, м. Теребовля Тернопільської області, на земельній ділянці площею 0,7 га, виділеній під будівництво цілого комплексу за рішенням Теребовлянської міської ради народних депутатів від 12.12.1986 № 288, під даним об'єктом, відповідно до довідки Теребовлянської міської ради від 13.12.2005 № 3018 розмір земельної ділянки становить 0,315 га, а покупець зобов'язується прийняти об'єкт незавершеного будівництва і сплатити за нього ціну відповідно до умов, що визначені в цьому договорі.

Відповідно до складеного між сторонами Акту приймання-передачі об'єкта незавершеного будівництва від 28.02.2016, продавець Регіональне відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області передав, а покупець - Приватне підприємство Тернопіль-Західінвест прийняв проданий на аукціоні 23.12.2005 об'єкт незавершеного будівництва - 40-квартирний житловий будинок (друга черга), що знаходиться за адресою: вул. Паращука, 5, м. Теребовля Тернопільської області за ціною 440700,00 грн.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 06.06.2016 у справі №921/163/16-г/11, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10.10.2016, задоволено позовні вимоги за первісним позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області. Розірвано договір купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва державної форми власності, що підлягає продажу на аукціоні, укладений 27.12.2005 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Тернопільській області та ПП "Тернопіль-Західінвест" , посвідчений приватним нотаріусом Теребовлянського районного нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрований в реєстрі за № 3667. Зобов'язано ПП "Тернопіль-Західінвест" повернути в державну власність до сфери управління Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області майно - об'єкт незавершеного будівництва - 40-квартирний житловий будинок (друга черга), що знаходиться за адресою: м. Теребовля Тернопільської області, вул. Паращука, 5 шляхом підписання акту прийому-передачі. Стягнуто з ПП "Тернопіль-Західінвест" на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області - 2756,00 грн. в повернення сплаченого судового збору.

Нормами ч. 2 ст. 653 ЦК України встановлено, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Згідно ч. 3 ст. 653 ЦК України, зокрема, якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 06.06.2016 у справі №921/163/16-г/11, встановлено, зокрема, що як підтверджено наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями №740 від 13.12.2005, №774 від 28.12.2005, №33 від 23.01.2006, №71 від 10.02.2006, №90 від 20.02.2006, №99 від 22.02.2006, №100 від 23.02.2006, Позивач на виконання умов договору купівлі - продажу об'єкта незавершеного будівництва державної форми власності, що підлягає продажу на аукціоні від 27.12.2005 сплатив на рахунок Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області, відкритий у Головному управлінні Державної казначейської служби України у Тернопільській області, кошти у сумі 440700,00 грн.

05.07.2017 на виконання рішення Господарського суду Тернопільської області від 06.06.2016 у справі №921/163/16-г/11, позивач повернув Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Тернопільській області об'єкт незавершеного будівництва - 40-квартирний житловий будинок (друга черга), що знаходиться за адресою: м. Теребовля Тернопільської області, вул. Паращука, 5, про що Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Тернопільській області та Приватним підприємством Тернопіль-Західінвест складено та підписано Акт приймання-передачі.

Разом з тим, Приватне підприємство Тернопіль-Західінвест звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області та Державної казначейської служби, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів -Головне управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області про стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України безпідставно збережених грошових коштів у сумі 440700,00 грн. (справа №921/512/17-г).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.11.2017, залишеним в силі постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.02.2018 у справі №921/512/17-г підприємству було відмовлено в задоволенні позовних вимог про стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України безпідставно збережених грошових коштів у сумі 440700,00 грн.

В рішенні Господарського суду міста Києва від 28.11.2017 у справі №921/512/17-г встановлено, зокрема, що згідно із відомостями Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області сплачені Позивачем кошти в сумі 440700,00 грн. були перераховані до загального фонду Державного бюджету на рахунок 32319501000019 у сумі 363577,50 грн. (99%) згідно із платіжними дорученням №3 від 12.01.2006 в сумі 18 466,27 гри., №9 від 27.01.2006 в сумі 163322,48 грн., №14 від 15.02.2006 в сумі 25038,75 грн., №18 від 22.02.2006 в сумі 82500,00 грн. №20 від 24.02.2006 в сумі 41250,00 грн., №22 від 27.02.2006 - в сумі 33000,00 грн. та до спеціального фонду Державного бюджету України на рахунок 32320501000019 - 3672,50 грн. коштів від приватизації (1%) згідно із платіжними дорученнями №4 від 12.01.2006 в сумі 186,53 грн., № 10 від 27.01.2006 - в сумі 1649,72 грн., №15 від 15.02.2006 в сумі 252,92 грн., №19 від 22.02.2006 в сумі 833,33 грн. №21 від 24.02.2006 в сумі 416,67 грн., №23 від 27.02.2006 в сумі 333,33 грн., а також до загального фонду Державного бюджету України на рахунок 31116029500002 перераховано податок на додану вартість у сумі 73450,00 грн. за платіжними дорученнями №13 від 13.02.2006 в сумі 36725,00 грн. та №28 від 06.03.2006 в сумі 36725,00 грн.

07.05.2018 Верховний суд скасував рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2017 та постанову Київського апеляційного Господарського суду від 01.02.2018 у справі № 921/512/17-г та ухвалив нове рішення, яким позов Приватного підприємства "Тернопіль-Західінвест" задоволено повністю.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Згідно преамбули та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Судом касаційної інстанції у господарських справах є Верховний Суд (ст. 286 ГПК України).

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття (ч. 1 ст. 317 ГПК України).

Згідно ч. 2 ст. 317 ГПК України, з моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані або визнані нечинними рішення, постанови та ухвали суду першої або апеляційної інстанції втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає (ч. 3 ст. 317 ГПК України).

16 серпня 2018 року відповідач - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області на виконання постанови Верховного суду від 07.05.2018 у справі №921/512/17-г (в частині стягнення з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області на користь Приватного підприємства Тернопіль-Західінвест 27 103, 05грн. судового збору за подання позовної заяви та апеляційної та касаційної скарг), перерахував на розрахунковий рахунок Приватного підприємства Тернопіль-Західінвест , згідно платіжного доручення №237 від 16.08.2018, кошти в сумі 27 103, 05 грн.

При ухваленні нового рішення Верховний суд у постанові від 07.05.2018 по справі №921/512/17-г виходив з того, що суди попередніх інстанцій не застосували до спірних правовідносин положення частини 1 статті 1212 ЦК України, де зазначено, що особа зобов'язана повернути майно тоді коли підстава, на якій воно було набуте згодом відпала , а також взяв до уваги висновки про застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду від 31.01.2018 у справі №910/26276/15, від 15.02.2018 у справі №904/5492/15, від 04.05.2018 у справі №927/468/17.

Спростовуючи відзив відповідача 1- Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області (в якому останній стверджував про те , що 07.03.2018 набув чинності Закон України "Про приватизацію державного і комунального майна" частиною 11 статті 26 якого передбачено, що порядок повернення в державну (комунальну) власність об'єктів приватизації в разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об'єктів затверджується Фондом державного майна України. Повернення покупцям коштів, сплачених за об'єкти приватизації, здійснюється у порядку, встановленому Фондом державного майна України, на підставі рішення суду з коштів, які надійшли від повторного продажу таких об'єктів (зменшених на суму збитків, неустойки, штрафів та будь-яких інших платежів, які належать до сплати покупцем згідно з цим Законом та/або договором купівлі-продажу), протягом п'яти робочих днів після надходження коштів від повторного продажу на рахунок державного органу приватизації. Повернення коштів покупцям здійснюється в сумі, отриманій державними органами приватизації в результаті повторного продажу об'єктів, але не може перевищувати суми, сплаченої покупцем під час попереднього продажу), Верховний Суд виходив з того, що неповернення Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Тернопільській області на користь ПП "Тернопіль-Західінвест" грошових коштів, які є предметом спору в межах даної справи, є порушенням прав, гарантованих Першим Протоколом, оскільки така бездіяльність державного органу не ґрунтується на нормах закону та не переслідує легітимної мети, спрямованої на захист інтересів суспільства, окремої особи чи держави, порушує баланс інтересів суспільства та особи, якій певні права було гарантовано законом. Особа не може нести весь тягар негативних наслідків, які спричинені бездіяльністю компетентних державних органів на затвердження процедури повернення з бюджету коштів, отриманих необґрунтовано внаслідок приватизації державного майна (аналогічний висновок зазначений у постанові Верховного Суду від 15.02.2018 у справі № 904/5492/15).

Разом з тим, Верховний суд у зазначеній постанові встановив, що Фонд державного майна України може бути самостійним відповідачем у справі без залучення у справі Державної казначейської служби України (аналогічний висновок про застосування норм права міститься у постанові Верховного Суду від 31.01.2018 по справі №910/26276/15).

Так, згідно пункту 2 частини 1 статті 5 Закону України "Про Фонд державного майна України" від 09.12.1991 № 4107-VI Фонд державного майна України здійснює повноваження власника державного майна, у тому числі корпоративних прав, у процесі приватизації та контролює діяльність підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління.

Відповідно до пункту 1, абзацу 2 пункту 2 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (затвердженого Постановою кабінету міністрів №845 від 03.08.2011), цей Порядок визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення. Боржники - визначені в рішенні про стягнення коштів розпорядники (бюджетні установи) та одержувачі бюджетних коштів, а також підприємства, установи та організації, рахунки яких відкриті в органах Казначейства.

Органи Державної казначейської служби України є уповноваженим органом виконання на підставі виконавчого документу рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів (п. 3 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників).

З огляду на зазначені обставини справи, відповідачем у справі - Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Тернопільській області порушено позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України.

Позивачем заявлено до стягнення 21688,71 грн. - 3% річних від простроченої суми заборгованості коштами (за період з 10.10.2016 по 31.05.2018), у зв'язку із користуванням Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Тернопільській області безпідставно збереженими грошовими та 110263,14 грн. - сума, на яку збільшилася заборгованість внаслідок інфляційних процесів (за період з жовтня місяця 2016 року по квітень місяць 2018 року), у зв'язку з користуванням Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Тернопільській області безпідставно збереженими грошовими коштами в сумі 440700 грн., які перераховані СМП "Західінвест" Тернопільському відділенню Фонду державного майна України по Тернопільській області за придбаний об'єкт незавершеного будівництва платіжними дорученнями №740 від 13.12.2005, №774 від 28.12.2005, №33 від 23.01.2006, №71 від 10.02.2006, №90 від 20.02.2006, №99 від 22.02.2006, №100 від 23.02.2006 (копії яких знаходяться в матеріалах даної справи №921/270/18).

Нормами частини 2 статті 1214 ЦК України встановлено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Згідно ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

У постанові ОСОБА_4 палати Верховного суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц зроблено висновок, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.

ОСОБА_4 Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі №910/10156/17 вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 910/22034/15, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.

Пунктом 7.1 Постанови пленуму Вищого Господарського Суду України №14 від 17.12.2013 передбачено, що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження щодо його примусового виконання, або виконання зобов'язання з простроченням встановлених строків; відповідно, як наявність судових актів про стягнення заборгованості, так і її погашення з простроченням не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, суд доходить висновку про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 625 ЦК України.

Даючи правову оцінку доводам позивача щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат, дослідивши подані позивачем розрахунки, суд, здійснивши власний арифметичний їх розрахунок, встановив, що сума інфляційних втрат, котра розрахована позивачем є меншою за суму, що розрахована судом, а тому вимоги щодо стягнення інфляційних втрат як правомірно заявлені підлягають до задоволення в сумі 110 263 грн. 14 коп. (розрахунок проведений судом знаходиться в матеріалах справи).

Суд, оцінивши поданий позивачем розрахунок трьох відсотків річних в сумі 21 688 грн. 71 коп., та здійснивши власний арифметичний їх розрахунок та виходячи з норм чинного законодавства, погоджується з останнім та вважає обґрунтованим стягнення з відповідача трьох відсотків річних в сумі 21 688 грн. 71 коп. (розрахунок проведений судом знаходиться в матеріалах справи).

Також суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ (справа "Кечко проти України", заява № 63134/00) держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення ЄСПЛ). У пункті 26 цього рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

У рішеннях ЄСПЛ від 18.10.2005 у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" та від 30.11.2004 у справі "Бакалов проти України" також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).

Наведену правову позицію викладено у постановах ОСОБА_4 Верховного Суду від 17.04.2018 у справах № 911/4249/16, № 906/621/17, постановах Верховного Суду від 07.05.2018р. у справі №920/724/17, від 05.06.2018р. у справі 915/827/17 та постанові Верховного Суду України від 22.03.2017 у справі № 905/2358/16.

З врахуванням зазначеного, суд дійшов висновку, що відповідач має зобов'язання перед позивачем щодо повернення безпідставно збережених коштів з моменту набрання чинності рішенням суду про розірвання договору купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва державної форми власності, що підлягає продажу на аукціоні, укладеного 27.12.2005 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Тернопільській області та ПП "Тернопіль-Західінвест" (правова підстава щодо утримання таких коштів відпала в силу ч.1 ст. 1212 ЦК України), що підтверджує постанова Верховного суду від 07.05.2018 у справі №921/512/17-г, яка набрала законної сили 07.05.2018 року, про стягнення з відповідача на користь позивача 440 700, 00 грн. безпідставно збережених грошових коштів.

З огляду на те, що відповідач порушив вказане зобов'язання, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до статті 625 ЦК України.

Статтею 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1)письмовими, речовими і електронними доказами;

2)висновками експертів;

3)показаннями свідків (ч.2 ст.73 ГПК України).

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.3 ст.74 ГПК України).

Судом враховуються приписи ст.ст.74, 76, 77 ГПК України, відповідно до яких кожна сторона повинна довести належними та допустимими доказами обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Всупереч наведеним нормам, відповідачем належними засобами доказування позовні вимоги спростовані не були.

Виходячи із зазначеного, позов слід задовольнити та стягнути з відповідача на користь позивача 3% річних за період 10.10.2016 по 31.05.2018 в розмірі 21688 грн. 71 коп. та інфляційні нарахування за період з жовтня 2016 року по квітень 2018 року в розмірі 110 263 грн. 14 грн.

Відповідач зазначає, що позивач невірно вказав період нарахування 3% річних та інфляційних нарахувань від простроченої суми заборгованості, у зв'язку із користуванням Регіональним відділенням безпідставно збереженими коштами, а саме: з 10.10.2016, оскільки об'єкт незавершеного будівництва - 40-квартирний житловий будинок (друга черга), що знаходиться за адресою:м. Теребовля, Тернопільської області, вул. Паращука, 5 повернуто за рішенням Господарського суду Тернопільської області від 06.06.2016 у справі №921/63/16-г/11 у державну власність позивачем - 05.07.2017 згідно Акту приймання-передачі об'єкта незавершеного будівництва. А тому саме з дати 05.07.2017, якою складено Акт слід рахувати періоди нарахування.

Доводи відповідача щодо невірного зазначення позивачем періоду нарахування 3% річних та інфляційних нарахувань судом до уваги не приймаються з огляду на те, що саме 10.10.2016 набрало чинності (10.10.2016 Львівським апеляційним господарським судом прийнято постанову у справі №921/163/16-г/11) рішення суду від 06.06.2016 у справі №921/163/16-г/11 і саме з 10.10.2016 відпала правова підстава для утримання відповідачем грошових коштів в сумі 440 700грн. за об'єкт приватизації.

Також відповідач в обґрунтування своїх заперечень проти заявлених позовних вимог зазначає, що 07.03.2018 набув чинності Закон України Про приватизацію державного і комунального майна частиною 11 статті 26, якого передбачено, що повернення покупцям коштів, сплачених за об'єкти приватизації, здійснюється у порядку, встановленому Фондом державного майна України, на підставі рішення суду з коштів, які надійшли від повторного продажу таких об'єктів (зменшених на суму збитків, неустойки, штрафів та будь-яких інших платежів, які належать до сплати покупцем згідно з цим Законом та/або договором купівлі-продажу), протягом п'яти робочих днів після надходження коштів від повторного продажу на рахунок державного органу приватизації. Проте, ні на момент зарахування коштів до Державного бюджету України від повторного продажу об'єкта, ні до сьогоднішнього дня Порядок повернення коштів покупцям державного майна, сплачених ними за об'єкт приватизації, у випадку визнання таких договорів купівлі-продажу недійсними або їх розірвання, Фондом державного майна України ще не затверджений.

Отже, суд зазначає, що вказаними нормами передбачено повернення спірних коштів за умови наявності рішення суду; джерелом розрахунків з покупцем є кошти, одержані органом приватизації від повторного продажу об'єкта, повернутого у власність держави.

Зазначені заперечення Регіонального відділення ФДМУ по Тернопільській області є необґрунтованими та суперечить вищезазначеним нормам законодавства. Посилання відповідача на відсутність механізму повернення спірних грошових коштів у будь-якому випадку не позбавляє позивача права на їх повернення у судовому порядку.

Судові витрати, в силу ст.129 ГПК України, покладаються на відповідача.

Щодо розподілу витрат, пов'язаних з розглядом справи, то слід зазначити наступне.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3)пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частинами 1, 3 статті 124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Згідно ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку із розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

В даному випадку, у доданому до позовної заяви Розрахунку судових витрат від 02.07.2018 позивач зазначив попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які має понести позивач у цій справі: - правовий аналіз наданих Клієнтом документів для визначення правової позиції, предмету, підстав позову та способу захисту у цій справі (1,5 години) - 1321 грн. 50 коп.; - збирання доказів для розробки позовної заяви у справі (0,5 години) - 440 грн. 50 коп.; розробка позовної заяви у справі (2,5 години) - 2202 грн. 50 коп.; - представництво інтересів Приватного підприємства Тернопіль-Західінвест в судових засіданнях по справі за даним позовом (3 години) - 2643 грн.

Разом з тим, доказів фактичного понесення позивачем витрат на оплату вартості професійної правничої допомоги у вказаному розмірі матеріали справи не містять.

Пунктом 5 частини 6 статті 238 ГПК України передбачено, що у разі необхідності, у резолютивній частині рішення також вказується про призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дата, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру, понесених нею судових витрат.

06.09.2018 позивачем до початку судових дебатів подано відповідну Заяву №без номера від 06.09.2018 (вх. №16715 від 06.09.2018) про те, що буде подано докази судових витрат, які очікує понести позивач, протягом строку встановленого процесуальним законом. А саме, буде надано відповідний акт прийому-передачі поданої правничої допомоги стосовно участі адвокатів у судових засіданнях по справі №921/270/18.

Як зазначено у ч. 1 ст. 221 ГПК України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог (ч.2 ст. 221 ГПК України).

Враховуючи заяву позивача, суд визнає за необхідне на підставі п.5 ч.6 ст.238 ГПК України призначити судове засідання у справі №921/270/18 на 17.09.2018 на 10:00 год. для вирішення питання про судові витрати, встановивши позивачу у цій справі строк для подання доказів - до 12.09.2018.

Керуючись ст.ст. 46, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити.

2.Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області, м. Тернопіль, вул. Танцорова, 11, ідентифікаційний код 14037372, на користь : Приватного підприємства «Тернопіль-Західінвест» , м. Тернопіль, вул. Микулинецька, 114, ідентифікаційний код 14029711:

-21688 грн.71 коп. - 3% річних;

-110263 грн.14 коп. - сума, на яку збільшилася заборгованість внаслідок інфляційних процесів;

- 1979 грн. 28 коп. судового збору в повернення сплачених судових витрат.

3.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4.Призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати на 17 вересня 2018 року на 10:00 год , яке відбудеться в приміщенні Господарського суду Тернопільської області за адресою: м. Тернопіль, вул. Князя Острозького, 14А (2 зал, 5 поверх), про що повідомити учасників процесу.

5.Встановити позивачу строк для подання доказів щодо розміру понесених судових витрат - до 12.09.2018 (11.09.2018 - останній день подання відповідних доказів).

6.Копію рішення направити сторонам рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно ст.257ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено: 14 вересня 2018 року.

Суддя С.О. Хома