Постанова

від 04.09.2018 по справі 910/19331/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/19331/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т.Б. - головуючого, Пількова К.М., Чумака Ю.Я.,

секретар судового засідання: Підгірська Г.О.,

за участю представників:

позивача - Скрипник О.М., Фамова Х.В.,

відповідача - Ваховська І.Б.,

заявника апеляційної скарги - не з'явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Київської міської ради

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2018 (судді: Зеленін В.О., Мартюк А.І., Ткаченко Б.О.) і рішення Господарського суду м. Києва від 16.04.2018 (суддя Усатенко І.В.) у справі № 910/19331/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Родинний центр реабілітації "Феміна"

до Київської міської ради та Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача (Київської міської ради) - Комунального підприємства "Київська міська стоматологічна поліклініка",

про визнання незаконним і скасування рішення,

ВС Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У листопаді 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Родинний центр реабілітації "Феміна" (далі - ТОВ "Родинний центр реабілітації "Феміна") звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Київської міської ради та Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (далі - Департамент комунальної власності), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача (Київської міської ради) - Комунальне підприємство "Київська міська стоматологічна поліклініка" (далі - КП "Київська міська стоматологічна поліклініка"), про внесення змін до пункту 3.1 договору про передачу в оренду майна територіальної громади м. Києва від 21.06.2017 № 2468 та викладення цього пункту в такій редакції: "орендна плата, визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади м. Києва, яке передається в оренду, затвердженої рішенням Київської міської ради від 21.04.2015 № 415/1280, становить без ПДВ 68,81 грн за 1 м 2 орендованої площі, що в цілому становить за базовий місяць розрахунку - квітень 2017 року 16 375,00 грн без ПДВ.

1.2. Позовну заяву із посиланням на положення статей 11, 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" і статті 2 Закону України "Про оренду державного і комунального майна" обґрунтовано тим, що 06.04.2017 рішенням Київської міської ради ухвалено передати в оренду позивачеві нежитлові приміщення за адресою: м. Київ, вул. Пимоненка, 10А загальною площею 238,00 м 2 строком на два роки зі ставкою орендної плати 10 %. Ураховуючи діяльність позивавча, на його думку, до нього правомірно застосовано ставку 10 % від оціночної вартості майна, але неправомірно не застосовано положення пункту 11 рішення Київської міської ради від 21.04.2015 № 415/1280 щодо сплати 50 % від визначеного розміру, чим порушено права позивача.

1.3. Заперечуючи проти позовних вимог, Департамент комунальної власності зазначив, що на виконання рішення Київської міської ради від 06.04.2017 № 140/2362 укладено договір від 21.06.2017 № 2468, за умовами якого ТОВ "Родинний центр реабілітації "Феміна" передано в оренду комунальне майно із визначенням за умовами договору розміру орендної плати. Однак позивач із пропозицією про внесення змін до істотних умов договору оренди, а саме розміру орендної плати, не звертався, у зв'язку з чим Департамент комунальної власності, у свою чергу, не звертався до постійної комісії Київської міської ради з питань власності з пропозицією погодити внесення змін до договору в частині розміру орендної плати, отже права позивача не порушено.

1.4. 27.11.2017 до Господарського суду м. Києва надійшла заява ТОВ "Родинний центр реабілітації "Феміна" про збільшення позовних вимог, в якій позивач просив суд (том 1, а.с. 89-94):

- визнати незаконним і скасувати рішення Київської міської ради від 06.04.2017 № 140/2362 "Про передачу в оренду нежитлових приміщень комунальної власності територіальної громади міста Києва єдиному претенденту на право оренди" у частині незастосування до ТОВ "Родинний центр реабілітації "Феміна" орендної ставки, визначеної пунктом 11 рішення Київської міської ради від 21.04.2015 № 415/1280 "Про затвердження Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва";

- внести зміни до пункту 3.1 договору про передачу в оренду майна територіальної громади м. Києва від 21.06.2017 № 2468 із викладенням його у такій редакції: "орендна плата, визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади м. Києва, яке передається в оренду, затвердженої рішенням Київської міської ради від 21.04.2015 № 415/1280, становить без ПДВ 68,81 грн за 1 м 2 орендованої площі, що в цілому становить за базовий місяць розрахунку - квітень 2017 року 16 375,00 грн без ПДВ".

У заяві про збільшення розміру позовних вимог ТОВ "Родинний центр реабілітації "Фемія" послалося, зокрема, на положення статей 13, 41, 142, 143 Конституції України, статті 21 Цивільного кодексу України, статей 9, 155 Земельного кодексу України та частини 1, 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", наголосивши на невідповідності оспорюваного рішення Київської міської ради нормам чинного законодавства та порушення внаслідок його прийняття прав заявника.

1.5. 07.12.2017 до Господарського суду м. Києва надійшла заява ТОВ "Родинний центр реабілітації "Феміна" про зміну предмета спору. Наведені у цій заяві вимоги аналогічнівикладеним у заяві про збільшення позовних вимог. Так, заявник вимагає визнати незаконним і скасувати рішення Київської міської ради від 06.04.2017 № 140/2362 у частині незастосування до ТОВ "Родинний центр реабілітації "Феміна" орендної ставки, визначеної пунктом 11 рішення Київської міської ради від 21.04.2015 № 415/1280, а також внести зміни до пункту 3.1 договору про передачу в оренду майна територіальної громади м. Києва від 21.06.2017 № 2468 щодо розміру орендної плати (том 1, а.с. 111-116).

Правове обґрунтування, наведене у заяві про зміну предмета спору аналогічне викладеному у заяві про збільшення позовних вимог. Так, заявник зазначав про невідповідність оспорюваного рішення Київської міської ради нормам чинного законодавства та порушення внаслідок його прийняття прав заявника.

1.6. 16.04.2018 до Господарського суду м. Києва надійшла заява ТОВ "Родинний центр реабілітації "Феміна" про відмову від частини позовних вимог, з якої убачається, що позивач відмовився від вимоги стосовно внесення змін до пункту 3.1 договору про передачу в оренду майна територіальної громади м. Києва від 21.06.2017 № 2468 (том 2, а.с. 75).

1.7. Ухвалою Господарського суду м. Києва від 16.04.2018 прийнято відмову позивача від частини позовних вимог, закрито провадження у справі за позовом ТОВ "Родинний центр реабілітації "Феміна" до Київської міської ради та Департаменту комунальної власності про внесення змін до пункту 3.1 договору про передачу в оренду майна територіальної громади м. Києва від 21.06.2017 № 2468 на підставі пункту 4 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду м. Києва від 16.04.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2018, позов задоволено повністю, визнано незаконним і скасовано рішення Київської міської ради від 06.04.2017 № 140/2362 "Про передачу в оренду нежитлових приміщень комунальної власності територіальної громади міста Києва єдиному претенденту на право оренди" у частині незастосування до ТОВ "Родинний центр реабілітації "Феміна" орендної ставки, визначеної пунктом 11 рішення Київської міської ради від 21.04.2015 № 415/1280 "Про затвердження Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва".

2.2. Судові рішення аргументовано невідповідністю оспорюваного рішення положенням чинного законодавства України, що порушує права позивача.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із судовими рішеннями, Київська міська рада у касаційній скарзі просить рішення Господарського суду м. Києва від 16.04.2018 і постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2018 у цій справі скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, наголошуючи на порушенні та неправильному застосуванні судами норм матеріального і процесуального права.

3.2. Так, скаржник зазначає про залишення судом поза увагою, що дія пункту 11 рішення Київської міської ради від 21.04.2015 № 415/1280 "Про затвердження Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва" поширюється на визначене коло осіб і має обмежену дію в часі. Крім того, у цьому разі міська рада діяла як власник майна, а не як орган місцевого самоврядування. Фактично у цьому пункті йдеться про знижку встановленого розміру орендної плати для деяких видів цільового використання об'єкта оренди, застосування якої є правом, а не обов'язком власника цього майна.

Суди не взяли до уваги, що оскаржуване рішення Київської міської ради від 06.04.2017 № 140/2362 "Про передачу в оренду нежитлових приміщень комунальної власності територіальної громади м. Києва єдиному претенденту на право оренди" не є нормативно-правовим актом, а становить акт індивідуальної дії, який з моменту укладення договору оренди вичерпав свою дію. Договір оренди підписано позивачем 21.06.2018, умови договору, у тому числі щодо розміру орендної плати, були відомі позивачеві, який повністю погодився із ними.

3.3. Київська міська рада наголосила, що ТОВ "Родинний центр реабілітації "Феміна" не скористалося своїм правом ініціювати зменшення орендної плати у встановленому порядку, шляхом звернення до власника із відповідною пропозицією про внесення змін до договору оренди, а отже права позивача відповідачами порушено не були.

3.4. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Родинний центр реабілітації "Феміна" просить відмовити в її задоволенні та залишити в силі судові рішення у справі з підстав правильного застосування судами норм матеріального права та необґрунтованості доводів Київської міської ради, викладених у касаційній скарзі.

4. Розгляд касаційної скарги

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

4.2. Як убачається із матеріалів справи, звертаючись із позовом до суду, ТОВ "Родинний центр реабілітації "Феміна" просило внести зміни до пункту 3.1 договору про передачу в оренду майна територіальної громади м. Києва від 21.06.2017 № 2468 щодо розміру орендної плати за нежитлові приміщення, посилаючись на положення статей 11, 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" і статті 2 Закону України "Про оренду державного і комунального майна" вважаючи неправомірним незастосування до позивача положень пункту 11 рішення Київської міської ради від 21.04.2015 № 415/1280 щодо сплати 50 % встановленого розміру орендної плати.

4.3. У подальшому, як свідчать матеріали справи, ТОВ "Родинний центр реабілітації "Феміна" подавало до Господарського суду м. Києва заяви про збільшення позовних вимог і про зміну предмета позову. Зокрема, товариством доповнено позовні вимоги, а саме ТОВ "Родинний центр реабілітації "Феміна" просило, у тому числі, визнати незаконним і скасувати рішення Київської міської ради від 06.04.2017 № 140/2362 "Про передачу в оренду нежитлових приміщень комунальної власності територіальної громади міста Києва єдиному претенденту на право оренди" у частині незастосування до ТОВ "Родинний центр реабілітації "Феміна" орендної ставки, визначеної пунктом 11 рішення Київської міської ради від 21.04.2015 № 415/1280 "Про затвердження Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва", посилаючись на положення статей 13, 41, 142, 143 Конституції України, статті 21 Цивільного кодексу України, статей 9, 155 Земельного кодексу України та частини 1, 10 статі 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та наголошуючи на невідповідності оспорюваного рішення Київської міської ради нормам чинного законодавства.

4.4. Згідно із заявою, поданою до суду 16.04.2018, ТОВ "Родинний центр реабілітації "Феміна" відмовилося від позовних вимог у частині внесення змін до пункту 3.1 договору про передачу в оренду майна територіальної громади м. Києва від 21.06.2017 № 2468. Відмову позивача від позовних вимог прийнято судом.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. За змістом статті 1 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній до 15.12.2017, яка діяла на час звернення з позовом), правом на звернення до суду за захистом наділена кожна особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав чи інтересів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (статті 15, 16 Цивільного кодексу України).

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

За змістом наведених законодавчих норм завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Отже, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) зазначив, що ця норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином їх втілено у правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині таку міру правового захисту на національному рівні, що дозволила б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції і надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким саме чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ наголосив, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається цією статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

5.2. Підстави для зміни або розірвання договору, зокрема у судовому порядку, передбачено статтями 651, 652 Цивільного кодексу України у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, установлених договором або законом або у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Питання зміни розміру орендної плати за оренду державного та комунального майна врегульовано статтею 21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

5.3. Водночас питання визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування регламентовано, зокрема, положеннями статті 21 Цивільного кодексу України, статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

5.4. Статтею 54 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній до 15.12.2017, яка діяла на час звернення з позовом до суду - 02.11.2017) встановлено форму і зміст позовної заяви, у якій має бути зазначено, у тому числі, зміст позовних вимог, виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; докази, що підтверджують позов; відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися.

Згідно зі статтею 32 цього Кодексу доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 22 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній до 15.12.2017) передбачалося право позивача на зміну предмета або підстави позову до початку розгляду господарським судом справи по суті у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви. Натомість процесуальним законодавством було передбачено, що одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

5.5. Із 15.12.2017 набув чинності Господарський процесуальний кодекс України у новій редакції відповідно до Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 № 2147-VІІI, згідно з підпунктом 9 пункту 1 Перехідних положень до якого справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

5.6. За змістом статті 162 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній з 15.12.2017, яка діяла на час розгляду справи судами) у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову. У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору.

5.7. Отже, позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Як предмет позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

5.8. Статтею 46 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній з 15.12.2017, яка діяла на час розгляду справи судами) визначено процесуальні права та обов'язки сторін і, серед іншого, передбачено право позивача відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Згідно з частиною 3 цієї норми до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі.

5.9. Однак положеннями процесуального законодавства у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, також не передбачено право на одночасну зміну предмета і підстав позову.

Проте зазначене залишено судами першої та апеляційної інстанції поза увагою.

Так, судами не надано належної оцінки заявам ТОВ "Родинний центр реабілітації "Феміна" про збільшення розміру позовних вимог та про зміну предмета позову, в яких позивач заявив окрему позовну вимогу та навів її правове її обґрунтування, на яке не послався у первісній позовній заяві, питання щодо одночасної зміни позивачем як предмета, так і підстав позову судом першої інстанції не з'ясовувалося, а судом апеляційної інстанції залишено поза увагою. Крім того, заява позивача про збільшення розміру позовних судами не розглядалася.

При цьому, як убачається із матеріалів справи, підготовче провадження у цій справі закрито згідно з ухвалою Господарського суду м. Києва від 19.02.2018 про призначення справи до розгляду на 29.03.2018. У судовому засіданні 29.03.2018 розгляд справи розпочато по суті (згідно з протоколом судового засідання) та оголошено перерву у справі до 16.04.2018. Заяву про відмову від частини позовних вимог щодо внесення змін до пункту 3.1 договору ТОВ "Родинний центр реабілітації "Феміна" подано до суду 16.04.2018.

Втім, питання дотримання позивачем положень статті 46 Господарського процесуального кодексу України судами також залишено поза увагою.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. За змістом частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

6.2. Ураховуючи викладене, судові рішення у справі є такими, що не відповідають положенням процесуального законодавства, а отже підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 2 частини 1 статті 308, статтями 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Київської міської ради задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2018 і рішення Господарського суду м. Києва від 16.04.2018 у справі № 910/19331/17 скасувати, справу передати на новий розгляд до Господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т.Б. Дроботова

Судді К.М. Пільков

Ю.Я. Чумак