Постанова

від 26.06.2007 по справі 22/7-07-248

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

22/7-07-248

 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В АІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"26" червня 2007 р. Справа № 22/7-07-248

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді:   Мирошниченко М. А.,

                     Суддів:    Бєляновського В. В., Шевченко В. В.,

при секретарі   -   Юзьковій І. В.,

за участю представників:

позивача  – Тимофієнко О. О.,                                                                                   

відповідача –Ткач С. А.,

3-ї особи –Опанюк Д. Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одеса апеляційну скаргу  ДП „Дельта - лоцман”, м. Миколаїв

на рішення господарського суду Одеської області від  06.04.2007 р.                    

у справі №22/7-07-248                                                                                                                                                                                                                                                                                    

за позовом ДП „Дельта - лоцман”, м. Миколаїв

до ТОВ „Глобал”, м. Одеса

3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ДП „Дніпро –Бузький морський торговельний порт”, м. Миколаїв

про стягнення 18695,16 дол. США, що станом на 18.12.2006 р. складає 94410,56 грн.,

    ВСТАНОВИЛА:

         12.01.2007 р. (вх. №274) у господарському суді Одеської області ДП „Дельта - лоцман” пред'явлено позов до ТОВ „Глобал” про стягнення заборгованості в сумі 18081,35 дол. США та пеню в сумі 613,81 дол. США, а всього 18695,16 дол. США (а.с. 2-5, т.1). Свої  вимоги воно мотивувало наступним.

    05 травня 2001 року між державним підприємством „Дельта-лоцман” (Позивач) та ТОВ „Глобал” (Відповідач) було укладено договір № 44/05.01. - П (Договір), відповідно до п.2.1.1. якого Позивач по справі взяв на себе зобов'язання за заявками Відповідача, відповідно до діючих Правил плавання і лоцманського проведення в північно - західній частині Чорного моря, на Бузько - Дніпровсько - Лиманському та Херсонському морському каналах (Правила, БДЛК і ХМК) своєчасно і якісно виконувати лінійні і портові лоцманські проведення суден, здійснювати регулювання руху суден при проходженні їх по БДЛК і ХМК і надавати право проходження суден по зазначених каналах, а Відповідач зобов'язався прийняти і оплатити надані послуги. При цьому, споживачем послуг Позивача є „судновласник” (судновласник, оператор,          фрахтувальник, вантажовідправник, нтажоодержувач або інший платник зборів, за дорученням якого діє Відповідач). Проте, оскільки наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 06.12.2005 № 856 було створено державне підприємство „Державна морська лоцманська служба”, на яке було покладено функції з надання послуг з лоцманського проведення та регулювання руху суден за рахунок зборів за послуги лоцманських служб і служб регулювання руху суден, ці послуги надавались Відповідачу з 22.12.2005 по 21.09.2006 ДП „Державна морська лоцманська служба” на підставі договору. ДП „Дельта-лоцман” в цей період надавало лише послуги з безпечного проходження суден Бузько - Дніпровсько - Лиманським та Херсонським морським каналами. Відповідно до п.2.1.2. Договору, Позивач зобов'язався надавати Відповідачу рахунки для сплати зборів і платежів за користування зазначеними послугами, у тому числі за прохід по БДЛК і ХМК, які оформлені на підставі встановлених цін і державних тарифів, а також вимог Договору. Пунктом 2.2.4. Договору передбачено, що Відповідач зобов'язаний перерахувати суми, зазначені у виставлених Позивачем рахунках, на рахунок Позивача до відходу судна з порту. Згідно п.4.1. Договору, порядок стягнення і розмір канального збору визначається відповідно до положень про збори і тарифи, затверджені Кабінетом Міністрів і Міністерством транспорту України. Витрати за перерахування коштів відносяться на рахунок Відповідача. Порядок та розміри стягнення канальних зборів передбачено Постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2000 № 1544 „Про портові збори”. Пунктом 18 цієї Постанови встановлено, що за проходження Бузько-Дніпровсько-лиманського і Херсонського морського каналу з заходженням суден у порти Дніпро-Бузький, Миколаїв (морський), Херсон (морський), Очаків, Октябрський та причал заводу „Океан”, а також без заходження в морські порти (причали), канальний збір сплачується суднами за визначеними ставками державному підприємству "Дельта-лоцман". Відповідно до п.5.4. Договору, агент несе повну матеріальну відповідальність перед підприємством за повноту і своєчасність оплати наданих послуг як у національній валюті, так і в доларах США. Згідно з Договором (п.5.3.), за несвоєчасну сплату рахунків Відповідач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний календарний день прострочення платежу, по суднах, що плавають під прапором України; у розмірі 0,5 % від несплаченої суми за кожний календарний день прострочення платежу, по суднах, що плавають під іноземним прапором. Відповідно до розрахунку до позову в період з 06.09.2006 р. по 18.09.2006 р., державним підприємством „Дельта-лоцман” було забезпечено безпечне проведення Бузько - Дніпровсько - Лиманським каналом суден під агентуванням Відповідача, за проходження яких нарахований канальний збір склав 18081,35 дол. США. На виконання п.2.1.2. Договору, Позивачем було надано Відповідачу рахунки на оплату наданих послуг, отримання яких Відповідачем підтверджується копіями накладних кур'єрської служби з відмітками Відповідача про отримання ним поштових відправлень. Станом на 18.12.2006 р. послуги Відповідачем не оплачені. Заборгованість з оплати канального збору складає 18081,35 дол. США. Згідно з п.5.3 Договору, за порушення строків виконання зобов'язання зі своєчасної оплати рахунків Відповідачу нараховано пеню, яка, відповідно до розрахунку, становить 613,81 дол. США. Загальна суму боргу з урахуванням пені складає 18695,16 дол. США. В обґрунтування свого позову позивач послався на  ст.ст. 173,193 ГК України, ст.ст.  526,599 ЦК України,  ст.ст. 106,115 КТМ України, Постанову КМУ від 12.10.2000 р. № 1544 „Про портові збори”.  

          01.02.2007 р. (вх. №2456) ДП „Дніпро –Бузький морський торговельний порт” подало до суду заяву про вступ у справу в якості 3-ї особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача (а.с. 38-43, т.1) та просило відмовити у задоволенні позову, оскільки БДЛК та ХМК у період з 04.05.2006 р. по 02.10.2006 р. знаходились у господарському віданні державного підприємства «Дніпро-Бузький морський торговельний порт»(ДП «ДБМТГТ»), тому плата за проходження по БДЛК та ХМК (канальний збір), яка є предметом позву, сплачена відповідачем до ДП «ДБМТП»у повному обсязі, відповідно до виставлених портом рахунків. У ДП «Дельта-лоцман»відсутні підстави для отримання вказаної плати. Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України  від 12.04.2006 р. №336 «Про реорганізацію державного підприємства „Дельта-лоцман”»було прийнято рішення про реорганізацію ДП «Дельта-лоцман»шляхом його приєднання до ДП «ДБМТП». У п.2 зазначеного наказу встановлено, що ДП «ДБМТП»є правонаступником прав та обов'язків ДП «Дельта-лоцман». Згідно наказу МТЗУ від 03.05.2006 р. № 422 «Про передачу гідротехнічних споруд ДП „Дельта-лоцман”», з метою ефективного використання державного майна, БДЛК та ХМК були передані з балансу ДП „Дельта-лоцман” на баланс ДП „ДБМТП” та закріплені за портом на праві господарського відання. Комісія по передачі каналів створена наказом Державного департаменту морського і річкового транспорту  від 04.05.2006 р. №69. Акт приймання від ДП «Дельта-лоцман»каналів підписаний комісією 04.05.2006 р. та затверджений ДДМРТ. Наказом ДП „ДБМТП” від 11.05.2006 р. №32-П до складу порту у порядку переводу з ДП „Дельта-лоцман” був прийнятий персонал, що здійснює технічний нагляд за експлуатацією БДЛК та ХМК. Пунктами 4 та 9 наказу МТЗУ від 18.09.2006 р. №945 «Щодо удосконалення функціонування державної системи забезпечення безпеки судноплавства»скасовані накази МТЗУ №336 від 12.04.2006 р. та №422 від 03.05.2006 р., а також наказано ДП «Дельта-лоцман» прийняти БДЛК та ХМК з балансу ДП «ДБМТП». На виконання наказу МТЗУ від 18.09.2006 р. №945 ДДМРТ видав накази №157 від 25.09.2006 р. „Про створення комісії щодо передачі гідротехнічних споруд ДП „Дельта-лоцман” та №159 від 27.09.2006 р. „Про внесення доповнень до наказу ДДМРТ від 25.09.2006 №157”. Акт передачі каналів до ДП «Дельта-лоцман»підписаний комісією 02.10.2006 р. та затверджений ДДМРТ. ДП „Дельта-лоцман” звернувся до порту з вимогою від 20.09.2006 р. №1590 перерахувати до ДП „Дельта-лоцман” кошти канального збору, які були отримані ДП „ДБМТП”, починаючи з 03.05.2006 р.. З метою врегулювання ситуації, що склалася, у зв'язку зі сплатою та використанням коштів від канального збору за проходження суден по БДЛК та ХМК, відповідно до наказу МТЗУ від 18.09.2006 р. №945, дорученням МТЗУ від 19.10.2006 р. №846/11/11-06 було зобов'язано: організувати проведення звірки ДП «Дельта-лоцман»та ДП «ДБМТП»отриманих грошових коштів від канального збору, починаючи з 03.05.2006 р.; ДП «ДБМТП»    перерахувати     до    ДП «Дельта-лоцман»кошти в національній грошовій одиниці України, отримані від канального збору за проходження суден БДЛК та ХМК,  за   винятком  фактичних   витрат  на утримання каналів БДЛК та ХМК. Наказом ДДМРТ від 06.11.2006 р. №183 «Щодо створення комісії», створена комісія з проведення звірки, якій доручено провести звірку ДП «Дельта-лоцман»та ДП «ДБМТП», отриманих та витрачених коштів від канального збору. ДП «Дельта-лоцман»листом від 08.11.2006 р. №2346 повідомив відповідача про те, що агентські компанії (судновласники, тощо), які станом на 07.11.2006 р. не сплатили до ДП «ДБМТП»канальний збір за проходження суден БДЛК і ХМК, повинні сплатити його до ДП «Дельта-лоцман». Утвореною комісією підписаний акт від 15.11.2006 р., в якому на підставі первинних документів визначені суми отриманого портом доходу від канального збору за проходження БДЛК та ХМК. До цієї суми ввійшли кошти канального збору, які сплачені позивачем до ДП «ДБМТП»та які є предметом позову. Крім того, комісією визначені витрати порту за рахунок канального збору, відповідно до його цільового призначення: 1095 тис. грн. - ДУ «Держгідрографія»за навігаційно-гідрографічне забезпечення (утримання, обслуговування та ремонт засобів навігаційного обладнання); 4422,5 тис. грн. - ДП «Устьдунайводшлях»за днопоглиблювальні роботи на БДЛК; 706,6 тис. грн. - заробітна плата, нарахування на заробітну плату та витрати на відрядження  по персоналу, що здійснює  технічний  нагляд  за експлуатацією БДЛК та ХМК. Таким чином, під час знаходження БДЛК та ХМК у господарському віданні ДП «ДБМТП», канальний збір за проходження суден цими каналами сплачувався порту правомірно, що підтверджено дорученням МТЗУ №846/11/11-06 від 19.10.2006 р., наказом ДДМРТ від 06.11.2006 р. №183, актом комісії ДДРМ від 15.11.2006 р., листами позивача №1590 від 20.09.2006 р., №2346 від 08.11.2006 р.. Канальний збір є платою за проходження судном по відповідному каналу. Стаття 84 КТМ України не визначає конкретного отримувача зборів, а лише передбачає, що портові збори мають цільове призначення, тобто мають використовуватись виключно для виконання функцій (робіт), для яких вони стягуються. Аналогічного висновку дійшов Вищий господарський суд у постанові від 19.11.2002 р. по справі №20/304. Господарський суд Миколаївської області, розглядаючи у 2004 році справи №11/14 та №11/106, дійшов аналогічного висновку щодо підстав справляння корабельного та адміністративного портових зборів (рішення від 13.04.2004 р. по справі №11/14, від 02.06.2004 р. по справі №11/106). Одеський апеляційний господарський суд залишив вказані рішення без змін (постанови від 02.06.2004 р. по справі №11/14, від 13.07.2004 р. по справі №11/106). Вищий господарський суд України залишив постанови Одеського апеляційного господарського суду без змін (постанови  від 23.09.2004 р. по справі №11/14, від 24.11.2004 р. по справі №11/106). Верховний суд України відмовив у порушенні провадження з перегляду в касаційному порядку постанов Вищого господарського суду України по справам №11/14 та №11/106 (ухвали від 18.11.2004 р., від 10.02.2005 р.). Аналогічного висновку щодо справляння корабельного збору дійшов господарський суд Миколаївської області, розглянувши у 2005 році справи №11/19, №9/97 та №9/122 (рішення від 05.04.2005 р. по справі №11/19, від 17.05.2005 р. по справі №9/97, від 17.05.2005 р. по справі №9/122). Твердження позивача про те, що Положення №1544 визначає ДП «Дельта-лоцман»як безумовного отримувача канального збору за проходження суден БДЛК та ХМК не відповідає дійсності, оскільки КМУ, відповідно ст. 84 КТМ України, у Положенні №1544 установив лише розмір канального збору. Проте, ДП «Дельта-лоцман»був визначений отримувачем канального збору у п.2 постанови КМУ №2098 від 30.12.1998 р., але тільки тому, що, відповідно до п.3 цієї постанови, БДЛК та ХМК передавались на баланс ДП «Дельта-лоцман». Постановою КМУ від 10.07.2006 р. №953 внесені зміни до постанови №2098, внаслідок яких п.3 постанови №2098 втратив чинність, а функції з утримання судноплавних шляхів, які здійснюються за рахунок канального збору, були покладені на державні підприємства, які належать до сфери управління МТЗУ. Для БДЛК та ХМК до 02.10.2006 р. таким підприємством було ДП «ДБМТП». Таким чином, не маючи каналів та персоналу, що здійснює технічний нагляд за експлуатацією каналів, ДП «Дельта-лоцман»не надавало та не могло надавати відповідачу БДЛК та ХМК для безпечного проходження суден, тому не могло і отримувати плату за цю послугу. Саме ДП «ДБМТП»з 04.05.2006 р. по 02.10.2006 р. фактично надавало та повинно було надавати відповідачу БДЛК та ХМК для безпечного проходження суден, а також отримувати плату за цю послугу (канальний збір). Правомірність сплати канального збору до ДП «ДБМТП»підтверджено Висновком від 03.11.2006 №126/490 науково-правової експертизи щодо особливостей правового регулювання та порядку справляння канального збору, проведеної Інститутом держави і права ім. В.М. Корецького, відповідно до запиту ДП „ДБМТП” на підставі Закону України „Про наукову і науково-технічну експертизу”. Відповідач правомірно сплатив у повному обсязі канальний збір, який вимагає позивач, не ДП «Дельта-лоцман», а ДП «ДБМТП», що підтверджується відповідними виписками банку. В обґрунтування вказаного 3-я особа послалася на ст. 84 КТМ України, Положення про портові збори, затверджене постановою КМУ від 12.10.2000 р. №1544, ст. 26 Конвенції ООН з морського права від 10.12.1982 р. (ратифікована Законом України від 03.06.1999 р. №728-ХІУ), ст. 16   Закону   України   „Про   податок   на   додану   вартість”, Порядок обліку та використання коштів від портових зборів, затверджений   наказом Міністерства транспорту України від 25.08.2004 р. №783,  Постанову КМУ від 12 червня 1996 р. № 640 „Про затвердження переліку внутрішніх водних шляхів, що належать до категорії судноплавних” (зі змінами та доповненнями), Постанову КМУ від 30.12.1998 р. №2098 в редакції Постанови КМУ від 10.07.2006 р. №953.  

02.02.2007 р. судом до справи залучений відзив відповідача на позов (а.с. 112-115, т.1), в якому він, враховуючи ст. 84 КТМ України, ст. 26 Конвенції ООН з морського права від 10.12.1982 р., ратифіковану Україною 03.06.1999 р., Порядок обліку та використання коштів від портових зборів, затверджений наказом Міністерства транспорту України від 25.08.2004 р. №783, просив відмовити у його задоволенні і стягнути на користь відповідача судові витрати (оплата послуг адвоката) та зазначив, що  для справляння зборів між відповідачем та позивачем укладався договір №44/0501-П від 05.05.2001 р., предметом якого є надання послуг. Канальний збір є платою за послуги,  які надаються судновласнику при проходженні через морські судноплавні шляхи. Суть цих послуг полягає не стільки в тому, що підприємство надає право на прохід, а в тому, що підприємство, яке володіє каналом, забезпечує безпечний прохід судна шляхом виконання низки спеціальних робіт та послуг. Статтею 84 КТМ України Кабінету Міністрів України делеговано повноваження по встановленню лише розмірів зборів, але не переліку суб'єктів, яким надається право ці збори справляти. Суд при вирішенні спору не може застосовувати норми, які визначають ДП «Дельта-лоцман», як єдине підприємство, яке має право справляти канальний збір. Тобто виникнення зобов'язання відповідача по сплаті канального збору повинно бути пов'язано з фактом надання позивачем зазначених послуг. Позивач в обґрунтування своїх позовних вимог повинен був надати суду докази того, що він дійсно в період з 03.05.2006 р. до 18.09.2006 р. надавав послуги відповідачу. Але таких доказів позивач суду не надав та не може надати, оскільки у зазначений період він не володів судноплавними каналами. 04.05.2006 р. судноплавні канали були передані на баланс ДП «ДБМТП», відповідно до наказу Міністерства транспорту та зв'язку України від 03.05.2006 р. №422, та знаходились на балансі вказаного підприємства до 02.10.2006 р. Таким чином, позивач був позбавлений можливості експлуатувати канали та надавати право на проходження через них судів. Право використання каналу для надання послуг, яке є підставою для надання права судновласнику на прохід через канал, на думку відповідача, є майновим правом, яке невід'ємно від права власності. Держава, як власник каналів, в особі МТЗ України, визначила юридичну долю належного йому майна, закріпивши його за ДП «ДБМТП»на праві господарського відання. Тобто майнові права щодо володіння та користування каналами належали у той період ДП «ДБМТП», а це означає, що саме йому належало право надавати послуги та отримувати за ці послуги канальний збір. Ніякого договору про надання позивачу будь-яких прав відносно каналів ДП «ДБМТП»з позивачем не укладало. Відповідно усі роботи та послуги з утримання каналів виконувались самостійно ДП «ДБМТП», який надавав право проходу суднам відповідача по каналам та якому відповідач сплачував канальний збір в розмірах, встановлених діючим законодавством. Договір від 05.05.2001 р., на який посилається позивач, визначає зобов'язання позивача, виконання яких є передумовою виникнення зобов'язання по сплаті канального збору. Так, відповідно до п.2.1.1. Договору, позивач за заявками відповідача повинен був надавати право проходу судноплавними каналами. Відповідно п.3.3. Договору, дозвіл на проходження по каналам надається оперативним центром позивача через ЦРРС «Руська коса»служби регулювання суден (СРРС) на підставі підтверджень капітанів портів про готовність порту прийняти судно або про те, що судно має дозвіл на вихід судна з порту. Однак, позивач не надав жодного доказу того, що він отримував заявки від відповідача, а його оперативний центр надсилав дозвіл через ЦРРС «Руська коса»служби регулювання суден (СРРС). Згідно з п.4.2. Договору, оплата «Агентом»проводиться, відповідно до рахунків, що виставляються «Підприємством»та повинні бути підтверджені лоцманськими квитанціями та квитанціями ПРРС. Відповідно до п.2.1.2 Договору, позивач зобов'язаний надавати агенту рахунки до відходу судна шляхом направлення поштою або врученням під розписку. Перелік документів, якій міститься в Додатку до позовної заяви, не містить посилання на накладні та їх немає також у матеріалах справи. Не надано позивачем також доказів того, що йому надавалися лоцманські квитанції та квитанції ПРРС, які є підставою для оформлення рахунків, відповідно до п.4.2. Договору. Відповідно до п.2.2.4., агент зобов'язаний перерахувати зазначені в рахунку суми на рахунки ДП «Дельта-лоцман»до відходу судна з порту. Але, відповідач в період з 04.05.2006 р. по 02.10.2006 р. до відходу судна з порту не отримував від позивача рахунки, а тому у нього не виникло зобов'язання зі сплати за Договором. Тільки після того, як позивачу знов передали на баланс канали та поклали на нього зобов'язання по їх утриманню, він надіслав відповідачу листа №1608 від 20.09.2006 р., в якому він, посилаючись на наказ МТЗ України №945 від 18.09.2006 р., повідомляє про те, що ДП «Дельта-лоцман» є головним утримувачем коштів канального збору. На підставі вказаних наказу МТЗ України та листа позивача, 22.09.2006 р. між ДП «Дельта-лоцман»та відповідачем було укладено договір про надання послуг. Відповідно до цього договору, відповідач на час надання цього відзиву здійснює перерахування канального збору саме позивачу. Отже, на думку відповідача, з 04.05.2006 р. до 22.09.2006 р. у нього не було зобов'язань по сплаті канального збору позивачу, у зв'язку з відсутністю факту надання останнім відповідних послуг.

Ухвалою господарського суду  Одеської  області  від 02.02.2007 р. (а.с. 124, т.1) до участі у справі було залучене ДП „Дніпро –Бузький морський торговельний порт”, в якості 3-ї особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

01.03.2007 р. (вх. №4957) позивач надав суду заперечення на відзив відповідача та доводи 3-ї особи (а.с. 135-140, т.1), в яких просив задовольнити позов та зазначив, що повноваження з встановлення розміру портових зборів та визначення їх отримувача належать КМУ. Відповідно до делегованих КМУ повноважень Міністерство транспорту та зв'язку України здійснює розпорядження об'єктами державної власності, закріпленими за підприємствами, що належать до сфери його управління. Немає  жодних підстав  ототожнювати  балансоутримувача каналу з отримувачем канального збору. Бузько-Дніпровсько-лиманський та Херсонський морський канали знаходяться не в територіальному морі, а в межах внутрішніх вод і є гідротехнічними спорудами, які належать Україні і утримуються нею за рахунок канального збору. Тому положення Конвенції ООН з морського права щодо плавання іноземних суден в територіальному морі не можуть застосовуватись до проходження іноземного судна гідротехнічною спорудою (морським каналом), який знаходиться у внутрішніх водах держави. Положення ЦК України також не застосовуються до правовідносин визначення отримувача канального збору.  Підставою для сплати того чи іншого збору є факт чи то входу-виходу з порту, стояння на рейді, чи то стояння у причалу тощо. Чинне законодавство України не вимагає для стягнення портових зборів документального підтвердження надання за них будь-яких послуг. 26 червня 2006 року в.о. начальника ДП „Дніпро-Бузький морський торговельний порт” та голова комісії з реорганізації (ліквідації) ДП „Дельта-лоцман” підписали протокол, відповідно до п.2 якого ДП „ДБМТП” здійснює справляння та використання канального збору за проходження каналами суден, агентом яких є ТОВ МА „Атлантік Мерітайм” (з 30.06.2006 р.) та ТОВ Компанія „Пасіфік Мерітайм” (з 26.06.2006 р.). Справляння та використання канального збору за проходження каналів іншими суднами продовжує здійснювати ДП „Дельта-лоцман”. Накази Мінтрансзв'язку № 336 від 12.04.2006 р. та № 945 від 18.09.2006 р., на підставі яких здійснювалась передача каналів, не містять положень щодо зміни отримувача канального збору. Канальний збір не є платою за будь-які послуги, підставою оплати канального збору є факт проходження судна каналом. Міністерством  транспорту  та  зв'язку  України   було   підтверджено,   що   належним отримувачем канального збору є ДП „Дельта-лоцман”, шляхом  затвердження  Статуту підприємства, до п.2.2 якого внесено положення, що основним напрямком діяльності ДП „Дельта-лоцман” є „надання послуг з забезпечення безпечного проходження суден судноплавними шляхами загальнодержавного значення (канальний збір), їх утримання і експлуатація за рахунок канального збору”.

21.03.2007 р. (вх. №6417) позивач надав суду доповнення до заперечень на відзив відповідача та доводи 3-ї особи (а.с. 32-35, т.2), в якому зазначив те ж саме, що й у попередньому запереченні, а також те, що ДП „Дельта-лоцман” для виконання покладених на нього функцій з забезпечення безпеки мореплавства на Бузько-Дніпровсько-лиманському та Херсонському морському каналах здійснювало через підрядні організації роботи з моніторингу глибин, днопоглиблювальні роботи, обслуговування навігаційно-гідрографічного обладнання тощо, що підтверджується договорами, актами виконаних робіт, звітами до Державного департаменту морського та річкового транспорту. Послуга передбачає вчинення певних дій в інтересах конкретної особи за визначену плату. Проте, портові збори призначені для здійснення покладених на стягувачів цих зборів функцій, які спрямовані на задоволення потреб невизначеного кола осіб, у випадку канального збору - на забезпечення безпеки мореплавства на певній ділянці судноплавних шляхів, тому не є за своєю природою платою за певні послуги. Портові збори мають цільовий характер та повинні використовуватись за призначенням, але відсутні підстави стверджувати, що третя особа, яка безпідставно зібрала канальний збір, але використала його відповідно до цільового призначення, у зв'язку з цим набула статусу законного отримувача канального збору. Підтримання каналів у належному стані для забезпечення безпеки мореплавства з 1998 року завжди здійснювалось не силами персоналу підприємства, а на підставі договорів з підрядними організаціями, оскільки такі роботи вимагають щонайменше наявності спеціального обладнання, як то земкаравани, протонні магнітометри, гідролокатори, тощо, а також спеціальних знань, дозволів на початок робіт, ліцензій тощо. Не могло здійснювати ці роботи власними силами і ДП „ДБМТП”. Договори ДП „Дельта-лоцман” з підрядними організаціями діяли в період з 04.05.2006 р. по 02.10.2006 р., на підставі них виконувались роботи, надавались послуги, оплачувались грошові кошти. В період з 04.05.2006 р. по 02.10.2006 р. позивачем до Державного департаменту морського та річкового транспорту надавались відповідні звіти за II та III квартали 2006 року. Відповідно до п.2.2.2 договору № 34/П від 22.09.2006 р., відповідач зобов'язався до відходу судна надавати підписану уповноваженими особами „Інформацію для виставлення рахунку” і нести повну відповідальність за достовірність наданих в ній даних. Проте, всупереч умовам договору, відповідач з 01.09.2006 р. перестав надавати таку інформацію позивачу. Однак, позивачем з ДП „Державна морська лоцманська служба” (на яке покладено було здійснення послуг з регулювання руху суден) було укладено договір № 724/В-05 від 30.12.2005 р. про надання інформаційних послуг. Відповідно до п.2.1.1 цього договору, позивач отримував інформацію про судна, що проходять по Бузько-Дніпровсько-лиманському та Херсонському морському каналах та трасі ГСХ Дунай-Чорне море. На підставі цієї інформації ДП „Дельта-лоцман” здійснювало звіряння з інформацією, наданою агентами та судновласниками, про проходу суден і виставленими рахунками та у разі розбіжностей здійснювало донарахування канального збору. Аналогічні договори про надання інформаційних послуг з ДП „Державна морська лоцманська служба” уклали ДУ „Держгідрографія” (яка здійснює нарахування портового маякового збору) та ряд портів України (в тому числі, і ДП „ДБМТП”) для забезпечення повної та достовірної інформації про прохід суден для виставлення рахунків на оплату портових зборів.

          21.03.2007 р. (вх. №6408) позивач подав до суду клопотання (а.с. 43-44, т.2), в якому просив витребувати від ДП „Дніпро-Бузький морський торговельний порт” пояснення щодо наявності дебіторської заборгованості з канального збору за проходження суден БДЛК та ХМК в період з 03.05.2006 р. по 02.10.2006 р., відображення сум отриманого канального збору в бухгалтерському обліку підприємства, включення їх до оподатковуваного доходу, а також доказів на їх підтвердження.

       Рішенням господарського суду  Одеської  області  від 06.04.2007 р. (підписаним суддею Торчинською Л.О. 18.04.2007 р.) з цієї справи у задоволенні позову ДП „Дельта - лоцман” відмовлено повністю та стягнено з позивача на користь відповідача судові витрати в сумі 9500 грн., які складаються з витрат на послуги адвоката (а.с. 63-74, т.2) Свій висновок суд мотивував тим, що відповідач обґрунтовано  сплатив канальний збір у зазначений у позові період 3-й особі, а не позивачу, і що позивач не довів  факту надання відповідачу послуг за договором та виникнення у відповідача зобов'язання зі сплати позивачу канального збору. В обґрунтування свого рішення суд послався на ст. 41 Конституції України, ст.ст. 2,4,6,37 Закону України “Про власність”,  ст.ст. 59,173,193 ГК України, ст.ст.  526,599 ЦК України,  ст. 84 КТМ України,  Порядок обліку та використання коштів від портових зборів, затверджений   наказом Міністерства транспорту України від 25.08.2004 р. №783 та Постанову КМУ від 30.12.1998 р. №2098, в редакції Постанови КМУ від 10.07.2006 р. №953.  

      Не погоджуючись зі вказаним рішенням, ДП „Дельта - лоцман” звернулося до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове, яким  стягнути з відповідача  заборгованість з канального збору в сумі 18081,35 дол. США та пеню в сумі 613,81 дол. США, а всього 18695,16 дол. США; витрати, пов'язані з розглядом справи, покласти на відповідача в повному розмірі, з тих же підстав, що були викладені позивачем у своєму позові, запереченні та доповненні до нього, а також, враховуючи те, що, в порядку ст. 85 ГПКУ, у судовому засіданні була оголошена лише резолютивна частина рішення, при цьому, про стягнення з позивача судових витрат взагалі не згадувалось. Рішення не відповідає вимогам закону, мотивувальна частина рішення не містить жодних обґрунтувань стягнення витрат на послуги адвоката з позивача.  Не відомо звідки взялася сума 9500 грн., з чого вона складається, які саме послуги були надані адвокатом відповідачу. Суд незаконно та необґрунтовано не прийняв, як належні докази надання послуг відповідачу, документи, які свідчать про наявність правовідносин між позивачем та іншими підприємствами щодо утримання судноплавних каналів в належному стані, так як ці документи підтверджують факт використання канального збору за цільовим призначенням, відповідно до вимог Порядку обліку та використання коштів від портових зборів, затвердженого наказом Мінтрансзв'язку України від 25.08.2007 р. № 783. Грубо порушено вимоги ст.ст. 4-2,4-3,4-7,32-34 ГПК України. Відповідно до ст. 34 ГПК України, надані відповідачем та третьою особою, договір, акти виконаних робіт та докази оплати канального збору на користь іншої особи, ніж встановлено чинним законодавством, не можуть бути прийняті судом, оскільки не відповідають правилам допустимості. Оскільки наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 06.12.2005 р. № 856 було створено ДП „Державна морська лоцманська служба”, на яке було покладено функції з надання послуг з лоцманського проведення та регулювання руху суден за рахунок зборів за послуги лоцманських служб і служб регулювання руху суден, ці послуги надавались відповідачу з 22.12.2005 р. по 21.09.2006 р. на підставі договору з ДП „Державна морська лоцманська служба”, тому в цей період позивач не надавав послуг, а договором регулювався механізм оплати канального збору, порядок надання інформації по проходу суден, виставлення рахунків та відповідальність за невиконання зобов'язань.   

       12.06.2007 р. (вх. №1619 Д1) 3-я особа надала суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просила відмовити у її задоволенні та залишити рішення без змін, з тих же підстав, які були нею наведені у письмовому поясненні, наданому суду першої інстанції, викладеному у заяві про вступ у справу в якості 3-ї особи. Крім того, 3-я особа зазначила, що, розглядаючи аналогічні позови ДП «Дельта-лоцман», господарський суд Херсонської області рішеннями від 05.02.2007 р. по справі №14/34-07, від 22.02.2007 р. по справі №4/52-07, від 12.03.2007 р. по справі №4/60-07, від 13.03.2007 р. по справі №4/62-07 в задоволенні позовних вимог відмовив. Постановами Запорізького апеляційного господарського суду від 25.04.2007 р. по справі №4/52-07, від 17.05.2007 р. по справі №14/34-07, від 24.05.2007 р. по справам №4/60-07 та №4/62-07 відповідні рішення господар ського суду Херсонської області залишені без змін. Розглядаючи аналогічні позови ДП «Дельта-лоцман», господарський суд Миколаївської області рішеннями від 22.03.2007 р. по справам №11/7/07, №11/10/07, №11/11/07, №11/758/06, №11/759/06, №11/760/06, №11/762/06 в задоволенні позовних вимог відмовив. Постановами Одеського апеляційного господарського суду від 10.05.2007 р. по справам №11/7/07, №11/10/07, №11/11/07, №11/762/06, від 17.05.2007 р. по справам 11/758/06, 11/759/06, 11/760/06 відповідні рі шення господарського суду Миколаївської області залишені без змін.

        Розгляд справи було призначено на 26.06.2007 р., про що сторони та 3-я особа, згідно приписів ст. 98 ГПК України, були належним чином повідомлені.  

         Фіксування судового засідання здійснювалось технічними засобами, а саме програмно - апаратним комплексом “Діловодство суду” на диск CD-R № 5270113RВ46513.               

      Представник скаржника (позивача) в усних поясненнях наданих апеляційному суду підтримав скаргу і просив її задовольнити на  викладених у ній підставах.

      Представники відповідача та 3-ї особи просили суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення без змін.

            За згодою представників сторін та 3-ї особи, згідно ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні оголошувались лише вступна та резолютивна частини судової постанови.

         Заслухавши усні пояснення  представників сторін та 3-ї особи, ознайомившись з доводами  апеляційної скарги та запереченнями на неї,   дослідивши обставини  і матеріали  справи,  в тому числі наявні у них докази,  відповідність викладеним  в рішенні висновкам  цим обставинам і доказам, а також перевіривши додержання та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла до висновку, що  апеляційна скарга  підлягає частковому задоволенню,  з огляду на таке.

         Як вірно встановив та зазначив у своєму рішенні  місцевий суд,  канальний збір, стягнення якого є предметом цього спору, є платою за фактично надані послуги, а тому суд обґрунтовано  не прийняв до уваги доводи позивача про те, що канальний збір не є платою за послуги.  При цьому, судова колегія вважає обґрунтованим висновок місцевого суду, що наявність факту оплати, відповідний дозвіл на прохід судна та фактичний прохід судна через канал є підтвердженням надання послуги, яка, в свою чергу, реалізується шляхом безперервного виконання робіт, перелік яких дано в наказі Міністерства транспорту України №783 від 25.08.2004 р..

        З матеріалів справи вбачається і ці обставини дослідив місцевий суд та дав їм належну оцінку, що 04.05.2006 р. Державний департамент морського і річкового транспорту України видав наказ №69 “Про створення комісії щодо передачі гідротехнічних споруд ДП “Дельта-Лоцман”. Того ж дня було складено акт приймання-передачі гідротехнічних споруд від позивача до ДП “Дніпро-Бузький морський торговельний порт”. Згідно наказу по ДП “Дніпро-Бузький морський торговельний порт” №32-П від 11.05.2006 р., до підприємства, в порядку переводу з ДП “Дельта-лоцман”, були прийняті на роботу працівники, що задіяні на роботах з нагляду та технічною експлуатацією каналів.

           З викладеного місцевий суд зробив обґрунтований висновок,  що позивача фактично було позбавлено будь-яких можливостей надання послуг з безпечного проведення суден по Бузько –Дніпровсько - Лиманському і Херсонському морським каналам.

          З матеріалів справи  також вбачається, що на дату надання послуг відповідачеві до ДП “Дніпро-Бузький морський торговельний порт” (3-ї особи) перейшли всі права та обов'язки, які були у позивача за договором №403/04 від 28.12.2004 р., укладеним між позивачем та відповідачем. 01.09.2006 р. ДП “Дніпро-Бузький морський торговельний порт” направив відповідачу листа №1582/01-09/02-03, в якому повідомив останнього, що БДЛК та ХМК передані на баланс ДП “Дніпро-Бузький морський торговельний порт” та про необхідність сплати канального збору саме йому. Цим листом відповідачу також було запропоновано укласти додаткову угоду до діючого договору.

          З  наявних у матеріалах справи документів, наданих відповідачем та третьою особою, вбачається, що відповідач отримував послуги по забезпеченню проходження суден через канали від 3-ї особи, тобто ДП “Дніпро-Бузький морський торговельний порт”, та, відповідно, їй  проводив оплату за надані послуги.

       На думку судової колегії, місцевим судом обґрунтовано  відхилені доводи позивача стосовно того, що ст. 84 КТМ України КМУ надано право визначати осіб, які мають стягувати канальний збір, оскільки цією нормою визначено лише, що розміри портових зборів визначаються КМУ. Питання щодо визначення отримувача коштів за цей збір вирішується КМУ, який постановою №953 від 10.07.2006 р. поклав ці функції на державні підприємства, які належать до сфери управління Міністерства транспорту та зв'язку України.

       Судова колегія дійшла висновку, що місцевий суд підставно погодився з доводами відповідача відносно того, що право використання майна для надання послуг належить власнику або особі, яка володіє та користується цим майном на праві господарського володіння або на інших правових підставах. Держава в особі уповноважених органів визначила правову долю належного їй майна, передавши його на баланс третьої особи, що було правовою підставою для використання нею цього майна у здійсненні господарської діяльності.

        Як вірно зазначив місцевий суд, у матеріалах справи  відсутні  будь-які докази того, що третя особа, яка володіла судноплавними каналами на праві повного господарського відання, в період з 04.05.2006 р. по 02.10.2006 р. надавала їх позивачу в користування або надавала будь-які інші права, пов'язані з цими каналами.

         З огляду на викладене, судова колегія вважає, що місцевий суд дійшов до правильного та вмотивованого висновку, що  дії 3-ї особи та відповідача повністю узгоджувались з положеннями діючого законодавства та відповідали наказам,  прийнятим Міністерством транспорту та зв'язку України.

     Місцевий суд обґрунтовано визнав, що законність дій 3-ї особи підтверджується подальшими діями Міністерства транспорту та зв'язку України, а саме: наказом №183 від 06.11.2006 р. „Про створення комісії для врегулювання ситуації, що склалась зі сплатою канального збору за проходження суден по Бузько-Дніпровсько-Лиманському і Херсонському морському каналах”; висновками цієї комісії, що викладені в акті від 15.11.2006 р., в якому не встановлено фактів неправомірного отримання та використання коштів від канального збору з боку  3-ї особи.

           Дійсно, 18.09.2006 р. Міністерство транспорту та зв'язку України видало наказ №945 “Щодо удосконалення функціонування державної системи забезпечення безпеки судноплавства”, яким було скасовано дію наказів №336 від 12.04.2006 р. “Про реорганізацію державного підприємства “Дельта-лоцман” та №442 від 03.05.2006 р. “Про передачу гідротехнічних споруд ДП “Дельта-лоцман”. Проте, скасування вказаних наказів є підставою передання майна (каналів) до позивача, але не є підставою вважати, що третя особа в період з 04.05.2006 р. по 02.10.2006 р. володіла цим майном неправомірно та неправомірно використовувала його за призначенням для забезпечення судноплавства та отримання доходу у вигляді канального збору.

            Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 25.09.2006 р. Державний департамент морського і річкового транспорту видав наказ №157 „Про створення комісії щодо передачі гідротехнічних споруд ДП “Дельта-лоцман”. 02.10.2006 р. було складено акт приймання - передачі гідротехнічних споруд від ДП “Дніпро-Бузький морський торговельний порт” до ДП “Дельта-лоцман”. Спільним листом від 08.11.2006 р. ДП “Дельта-лоцман” та ДП “Дніпро-Бузький морський торговельний порт” повідомили керівників підприємств, які є платниками канального збору, про те, що агентські компанії (судновласники, тощо), які станом на 07.11.2006 р. не сплатили канальний збір за проходження суден Бузько-Дніпровсько-Лиманським і Херсонським морським каналами, повинні сплатити його ДП “Дельта-лоцман”. Листом заступника Міністра транспорту та зв'язку України від 19.10.2006 р., направленим на адресу державних підприємств “Дельта-лоцман” та “Дніпро-Бузький морський торговельний порт”, визначено необхідність керівникам вказаних підприємств надати Департаменту морського і річкового транспорту звіт щодо отриманих ДП “Дніпро-Бузький морський торговельний порт” за період з 03.05.2006 р. грошових коштів від канального збору за проходження суден БДЛК та ХМК, а також звіт та копії підтверджуючих документів щодо фактичних витрат на утримання каналів за рахунок отриманих грошових коштів. Пунктом 1.2 зазначеного листа пропонувалось також ДП “Дніпро-Бузький морський торговельний порт” у тижневий термін перерахувати на рахунки ДП “Дельта-лоцман” в національній грошовій одиниці України кошти, отримані від канального збору за проходження суден БДЛК та ХМК, за винятком цільових фактичних витрат на утримання каналів, а також пропонувалось провести звірку отриманих грошових коштів та внести корективи у бухгалтерський облік.

           З огляду на це, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, що виконавчий орган, уповноважений державою управляти державним майном, з урахуванням принципу використання канального збору за призначенням, визнав законність отримання та використання цього збору третьою особою та необхідність перерахування залишку невикористаних коштів особі, яка набула право використання їх за призначенням, тобто позивачу.

      За таких обставин, судова колегія погоджується з висновком місцевого суду, що позивач не довів  факту надання відповідачу послуг за договором  та виникнення  у відповідача зобов'язання зі сплати позивачу канального збору.

          Відповідно до ст. 104 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення суду є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин,  що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; 4) порушення  або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Порушення або неправильне  застосування  норм  процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови,  якщо це  порушення  призвело  до  прийняття  неправильного рішення.

            Наведені позивачем в апеляційній скарзі доводи фактично повторюють його позовні вимоги та доводи, викладені в позові (запереченнях на відзив), яким, як зазначалось вище, місцевий суд дав належну оцінку та вмотивовано визнав їх необґрунтованими і тому не можуть бути підставою для скасування судового  рішення в частині відмови у задоволенні позову.

            Будь-яких інших доводів щодо незаконності рішення місцевого суду в цій частині та допущення ним порушень норм матеріального та процесуального права, крім вищезазначених та визнаних апеляційною інстанцією необґрунтованими та безпідставними, скаржник не навів.

       Перевіряючи, згідно приписів ст. 101 ГПК України, законність і обґрунтованість  рішення місцевого суду в повному обсязі, тобто не тільки на підставах, викладених в апеляційній скарзі, судова колегія не встановила  будь - яких порушень норм матеріального і процесуального права з боку місцевого суду і вважає, що зроблені місцевим судом висновки щодо відмови у задоволенні позову відповідають фактичним обставинам справи, наявним в ній доказам та приписам чинного законодавства.

          З огляду на викладене, судова колегія не вбачає будь-яких, передбачених ст. 104 ГПК України, правових підстав для скасування рішення місцевого суду в частині відмови у задоволенні позову.

       Стосовно вимог скаржника про скасування судового рішення в частині стягнення з нього на користь відповідача 9500 грн. судова колегія встановила таке.

      Відмовляючи позивачу у задоволенні позову, місцевий суд стягнув з позивача на користь відповідача, понесені тим витрати на оплату послуг адвоката у сумі 9500 грн..

      Проте, на думку судової колегії, таке стягнення при розгляді цієї справи не має правових підстав.

           Так, у порушення вимог ст. 84 ГПК України та Постанови  Верховного суду України „Про судове рішення”, місцевий суд  ні в описовій, ні в мотивувальній частині судового рішення не зазначив та не обґрунтував підстави стягнення з позивача на користь відповідача 9500 грн..

         Слід зазначити, що в матеріалах справи є два платіжних доручення, з яких вбачається, що відповідач перерахував адвокату за представлення його інтересів з цієї справи 5000 грн. (4500 + 500), тобто реально сплатив лише 5000 грн. (а.с. 22,23, т.2), а не 9500 грн..

           Стаття 49 ГПК України, на яку послався суд при стягненні цієї суми, встановлює, що суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Проте, зазначені положення  стосуються розподілу витрат понесених особою, яка звернулась до суду з позовом та понесла такі витрати, тобто в даному випадку позивача з цієї справи.

            Відповідач з будь-якими зустрічними позовними вимогами до суду при розгляді цієї справи не звертався, а лише зазначив у відзиві, що клопоче про стягнення з позивача понесених ним витрат на адвоката і, відповідно, у суду не було підстав для стягнення з позивача зазначеної суми.

            За таких обставин, зазначений у резолютивній частині рішення  висновок місцевого суду щодо стягнення з позивача на користь відповідача 9500 грн. (витрати на адвоката) необґрунтований та підлягає виключенню, що не позбавляє відповідача  права звернутись до суду з позовом про стягнення цієї суми на загальних умовах.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105  ГПК  України, колегія суддів -

ПОСТАНОВИЛА:

1.   Апеляційну скаргу  ДП „Дельта - лоцман” (м. Миколаїв) –задовольнити частково.

2.   Рішення господарського суду Одеської області від 06.04.2007 р. у справі №22/7-07-248 –змінити, виключивши з його резолютивної частини пункт 2 щодо стягнення з ДП „Дельта - лоцман” на користь ТОВ „Глобал” 9500 грн. (витрати на послуги адвоката).

3.  В решті частині рішення господарського суду Одеської області від 06.04.2007 р. у справі №22/7-07-248 - залишити без змін.                                                                                                                                                                                                                                          

            Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена  у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий:                                                                                 Мирошниченко М. А.

Судді:                                                                                                Бєляновський В. В.

                                                                                                            Шевченко В. В.

Повний текст постанови підписаний 27.06.2007 р.