Постанова

від 13.09.2018 по справі 482/2204/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №482/2204/17 13.09.2018

Провадження №22-ц/784/1446/18

Справа № 482/2204/17 (№ 482/900/15-ц) Суддя першої інстанції Баранкевич В.О.

Провадження № 22-ц/784/1446/18 Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

13 вересня 2018 року м. Миколаїв

Апеляційний суд Миколаївської області у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Царюк Л.М.,

суддів: Прокопчук Л.М., Самчишиної Н.В.,

із секретарем судового засідання - Гавор В.Б.,

за участю стягувача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Новоодеського районного суду Миколаївської області від 11 липня 2018 року, постановлену під головуванням судді Баранкевич В.О. в залі судового засідання в м. Нова Одеса о 15 год. 47 хв., повний текст якої складений 17 липня 2018 року за матеріалами скарги ОСОБА_2 на дії та бездіяльність державного виконавця у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором позики, -

В С Т А Н О В И В:

26 грудня 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду зі скаргою на дії дії та бездіяльність державного виконавця, у якій просила скасувати та визнати незаконним рішення посадової особи Новоодеського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області (далі - ДВС) Чернової І.М., яке викладене у відповіді за вих. № 14.17/3-13197 від 13 грудня 2017 року та бездіяльність державного виконавця Кайряк К.А. у здійсненні виконавчого провадження; зобов'язати здійснити виконавчі дії шляхом винесення постанови про арешт та опис із передачею на зберігання нерухомого майна боржника ОСОБА_3, а саме земельної ділянки, на яку виданий Державний акт серії НОМЕР_2 Новоодеською районною державною адміністрацією (далі - Новоодеською РДА) 22 березня 2002 року, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1, площею 6,61 га, стягувачу ОСОБА_2 із визначенням права користування до повного виконання боржником грошових зобов'язань перед стягувачем згідно виконавчого документа.

Свої вимоги мотивувала тим, що у ДВС на примусовому виконанні перебуває виконавче провадження № 52508358 з примусового виконання виконавчого листа № 482/900/15-ц, виданого 22 жовтня 2015 року Новоодеським районним судом Миколаївської області, на виконання судового рішення про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 боргу в розмірі 181 075 грн. 85 коп.

У зв'язку з цим, 17 листопада 2017 року нею було подано заяву до головного державного виконавця ДВС, в якій вона просила у відповідності до ст. 56 Закону України Про виконавче провадження винести постанову про передачу їй на зберігання нерухомого майна боржника ОСОБА_3, а саме земельної ділянки, на яку виданий Державний акт серії НОМЕР_2 Новоодеською РДА 22 березня 2002 року, із визначенням права користування до повного виконання боржником грошових зобов'язань перед стягувачем згідно виконавчого документа.

21 грудня 2017 року на вказану заяву їй було надано відповідь начальником відділу Черновою І.М. за вих. № 14.17/3-13197 від 13 грудня 2017 року, за змістом якої їй відмовлено в задоволені її заяви.

Вважає дії та бездіяльність державного виконавця Кайряк К.А. незаконними, так як заява була передана державним виконавцем на розгляд начальника ДВС, яка не має повноважень здійснювати виконавче провадження та приймати будь-які рішення. На підставі заяви повинна була бути складена постанова державного виконавця, а не лист начальника.

Ухвалою Новоодеського районного суду Миколаївської області від 11 липня 2018 року в задоволенні скарги ОСОБА_2 на дії та бездіяльність державного виконавця відмовлено у повному обсязі.

Відмовляючи в задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив із того, що, по-перше, відповідь - роз'яснення надана начальником ДВС Черновою І.М. за вих. № 14.14/3-13197 від 13 грудня 2017 року на заяву ОСОБА_2 від 17 листопада 2017 року не є рішенням державного виконавця, а тому не може бути оскаржена.

По-друге, державний виконавець не звертався до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на вищезазначену земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 6,61 га в порядку ч. 4 ст. 50 Закону України Про виконавче провадження , оскільки, боржник ОСОБА_3 отримав вказану земельну ділянку у спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_5 та на час розгляду скарги не оформив на неї свої спадкові права і не зареєстрував в установленому законом порядку право власності.

По-третє, арешт, опис, вилучення вищезазначеної земельної ділянки не забезпечить реальне виконання рішення суду у зв'язку з продовженням заборони відчуження сільськогосподарських земель, яка була введена законом України Про внесення зміни до розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України щодо продовження заборони відчуження сільськогосподарських земель від 6 жовтня 2016 року № 1669-VIII та передбачала таку заборону до 1 січня 2018 року та Законом України від 7 грудня 2017 року № 2236-VIII, яким передбачено заборону до 1 січня 2019 року.

Не погодившись із вказаною ухвалою місцевого суду ОСОБА_2 оскаржила її в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилалася на те, що оскаржувана ухвала суду є незаконною і необґрунтованою, прийнятою з грубим порушенням норм матеріального і процесуального права, оскільки суддею були порушені строки розгляду скарги, що унеможливило виконання судового рішення, а відтак грубо порушено права стягувача та надана можливість боржнику безперешкодно користується земельною ділянкою, збирати врожай, приховувати кошти від реалізації соняшнику, незважаючи на наявність арешту.

Також суддею не складалася ухвала про відкриття провадження у справі, яка відсутня в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

У зв'язку з викладеним ОСОБА_2 просила скасувати ухвалу Новоодеського районного суду Миколаївської області від 11 липня 2018 року та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити її скаргу.

Заслухавши доповідь судді, пояснення стягувача, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

За практикою Європейського суду з прав людини, право на виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенції), для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина судового розгляду (Рішення у справі Шмалько проти України від 20 липня 2004 року).

Крім того, виконання рішення суду - є елементом справедливого судового розгляду, передбаченого ст. 6 Конвенції; згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини для визначення строку розгляду справи включається період з находження до суду позовної заяви й закінчується виконанням рішення суду; отже, завданням Державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом, тому перевірка вчинених таких дій державним виконавцем є фактично перевіркою дотримання положення ст. 6 Конвенції щодо справедливого розгляду й належного виконання рішення суду.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутись до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення ухваленого відповідно до цього Кодексу порушено їх права чи свободи.

Як встановлено судом, на примусовому виконанні ДВС знаходиться виконавче провадження № 52508358 з примусового виконання виконавчого листа № 482/900/15-ц, виданого 22 жовтня 2015 року Новоодеським районним судом Миколаївської області, на виконання судового рішення про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 боргу в розмірі 181 075 грн. 85 коп. (т. 1 а.с. 3)

Постановою державного виконавця від 6 жовтня 2016 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання вказаного виконавчого листа (т. 1 а.с. 4).

Відповідно до результатів запиту про джерела отримання доходів боржників - фізичних осіб інформація стосовно боржника ОСОБА_3 відсутня (т.1 а.с. 6 зворот).

Згідно відповіді Бузької сільської ради, ОСОБА_3 є власником будинку АДРЕСА_1 та в його володіння знаходиться одна корова (т. 1 а.с. 8, 10).

За даними витягу про реєстрацію в державному реєстрі обтяжень рухомого майна, постановою державного виконавця ДВС від 6 листопада 2015 року накладено арешт на нерухоме майно боржника та заборонено його відчужувати (т. 1 а.с. 11).

Як вбачається із матеріалів даної справи ОСОБА_2, яка є стягувачем, неодноразово зверталась до ДВС з приводу невиконання боржником ОСОБА_3 рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області у цивільній справі № 482/900/15-ц та оскаржувала дії ДВС до суду.

17 листопада 2017 року ОСОБА_2 в черговий раз звернулася до ДВС в межах виконавчого провадження із заявою про передачу їй на зберігання із визначенням права користування успадкованого ОСОБА_3 майна, а саме земельної ділянки загальною площею 6,61 га, кадастровий № НОМЕР_1, яка розташована на території Бузької сільської ради.

В межах розгляду вказаної заяви, 6 грудня 2017 року головним державним виконавцем ДВС Кайряк К.А за вих. № 3-13012. було зроблено запит до Бузької сільської ради щодо правового статусу вказаної земельної ділянки, на який, 12 грудня 2017 року останнім була отримана відповідь про те, що зазначена земельна ділянка, якою користується боржник ОСОБА_3 у 2017 році була оброблена та засіяна соняшником; дана земельна ділянка під урожай 2018 року оброблена, але не засіяна; по даним Держгеокадастру у Новоодеському районі земельна ділянка в оренді не перебуває (т. 2 а.с.12). У зв'язку з цим 13 грудня 2017 року за вих. № 14.17/3-13197 ОСОБА_2 начальником ДВС Черновою І.М. було відмовлено у задоволенні заяви.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України Про виконавче провадження (надалі - Закон) виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 74 Закону контроль за діями та рішеннями державного виконавця здійснює начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Як встановлено, 17 листопада 2017 року ОСОБА_2 в межах виконавчого провадження звернулася із заявою до державного виконавця про передачу майна боржника на зберігання стягувачу із визначенням права користування до повної сплати боргу та отримала письмову відповідь на своє звернення від начальника Новоодеського РВ ДВС ГТУЮ у Миколаївській області Чернової І.М.

Зі змісту цієї відповіді вбачається, що остання роз'яснила заявниці положення ст. 56 Закону та Земельного Кодексу України в частині реалізації земель сільськогосподарського призначення, а тому начальник відділу, надаючи таку відповідь діяла в межах своїх повноважень щодо здійснення контролю за діями державного виконавця Кайряка К.А.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідь на звернення ОСОБА_2 не є процесуальним рішенням державного виконавця, яке проведено в межах виконавчого провадження.

Щодо зобов'язання державного виконавця здійснити виконавчі дії шляхом винесення постанови про арешт та опис із передачею на зберігання земельної ділянки боржника ОСОБА_3, кадастровий номер НОМЕР_1, площею 6,61 га, стягувачу ОСОБА_2 із визначенням права користування до повного виконання боржником грошових зобов'язань перед стягувачем згідно виконавчого документа, то треба зауважити наступне.

Так, ч. 1 ст. 1 Закону визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які проводяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 10 Закону визначені заходи примусового виконання рішення, зокрема, в переліку цих заходів передбачено звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають у інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами.

У разі звернення стягнення на об'єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому порядку заходи щодо з'ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом (ч. 3 ст. 50 Закону).

Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об'єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законом порядку.

У разі, якщо право власності на нерухоме майно боржника не зареєстроване в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно (ч. 4 ст. 50 Закону).

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 Земельного Кодексу).

Як встановлено, боржник право власності на земельну ділянку, що перейшла до нього у порядку спадкування, не оформив у встановленому законом порядку, а виконавець не звертався до суду на підставі ч. 4 ст. 50 Закону із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на спірну земельну ділянку з огляду на те, що на час звернення ОСОБА_2 із відповідною заявою до ДВС Законом України Про внесення змін до розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України щодо продовження заборони відчуження сільськогосподарських земель від 6 жовтня 2016 року № 1669-VIII та Законом України від 7 грудня 2017 року № 2236-VIII передбачено заборону відчуження сільськогосподарських земель.

Процедура звернення стягнення на нерухоме майно визначає певний порядок процесуальних дій державного виконавця, а саме: арешт майна боржника для забезпечення реального виконання рішення, опис майна (ст. 56 Закону), визначення вартості такого майна (ст. 57 Закону) та реалізація майна, на яке звернено стягнення, шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною.

Таким чином Законом України Про виконавче провадження не передбачено такого заходу примусового виконання рішення як передача на зберігання земельної ділянки, що належить боржнику, стягувачу із визначенням права користування до повного виконання боржником грошових зобов'язань перед стягувачем згідно виконавчого документа, а тому державний виконавець, діючи в межах Закону, позбавлений можливості застосувати такий захід примусового виконання рішення до боржника ОСОБА_3

З урахування викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обгрунтовано відмовив ОСОБА_2 в задоволенні її скарги.

Доводи апеляційної скарги висновків місцевого суду не спростовують, а тому не можуть бути підставою для скасування ухвали суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу Новоодеського районного суду Миколаївської області від 11 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів, обчислюючи цей строк, з дня складання повного судового рішення.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді: Л.М. Прокопчук

Н.В. Самчишина

Повний текст постанови складено 14 вересня 2018 року.