Постанова

від 11.09.2018 по справі 826/3114/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/3114/17 Суддя (судді) першої інстанції:

Кузьменко В.А., Арсірій Р.О., Огурцов О.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Літвіної Н.М.

суддів Федотова І.В.

Сорочка Є.О.

при секретарі Архіповій Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства екології та природних ресурсів України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 травня 2018 року у справі за адміністративним позовом Міністерства екології та природних ресурсів України до Державної регуляторної служби України, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю НВЦ Інгеоком про скасування розпорядження, -

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної регуляторної служби України про скасування розпорядження від 27 січня 2017 року №16 про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування, видане за результатом скарги ТОВ НВЦ Інгеоком .

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 травня 2018 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач - Міністерство екології та природних ресурсів України, звернувся до суду з апеляційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення вимог процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

У відзивах на апеляційну скаргу відповідач - Державна регуляторна служба України, та третя особа - ТОВ НВЦ Інгеоком , посилаючись на безпідставність та необґрунтованість вимог апеляційної скарги просять залишити оскаржуване рішення без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п. 13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України Про судове рішення в адміністративній справі від 20 травня 2013 року № 7, відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та поданий письмовий відзив на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується учасниками судового процесу, згідно з пунктом 4 наказу Мінприроди від 21 жовтня 2016 року № 384 Про видачу, переоформлення, відмову у видачі та анулювання ліцензій на підставі п. 5 ч. 2 ст. 16 Закону України Про ліцензування видів господарської діяльності анульовано ліцензію на право провадження господарської діяльності з поводження з небезпечними відходами ТОВ НВЦ Інгеоком .

За результатом розгляду скарги ТОВ НВЦ Інгеоком щодо прийняття наказу Мінприроди від 21 жовтня 2016 року № 384 в частині анулювання ліцензії, на підставі рішення Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування при ДРС від 26 січня 2017 року № 4.8 (протокол №01-17) встановлено порушення органом ліцензування вимог Закону України Про ліцензування видів господарської діяльності , а саме:

абз. 3 ч. 14 ст. 19: не складання органом ліцензування акту про невиконання розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов, встановлених для виду господарської діяльності як окремого документу;

п. 5 ч. 2 ст. 16: органом ліцензування не правомірно та необґрунтовано застосовано підставу для анулювання ліцензії:

В акті планової перевірки стверджується, що підставою для анулювання ліцензії є висновок, що ліцензіат протягом 2 років не виконував Розпорядження Мінприроди від 03 липня 2014 року про усунення порушення ліцензійних умов провадження господарської діяльності з поводження з небезпечними відходами, в частині:

відсутності щорічного уточнення даних про зміни у діяльності для внесення відповідних змін до реєстрової карти;

відсутності матеріалів ідентифікації об'єкту підвищеної небезпеки.

У зв'язку з зазначеними вище обставинами відповідачем прийнято розпорядження від 27 січня 2017 року №16 про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування, видане за результатом скарги ТОВ НВЦ Інгеоком .

Вважаючи, що дане розпорядження суперечить приписам Законів України Про ліцензування видів господарської діяльності , Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності , Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з поводження з небезпечними відходами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 13 липня 2016 року № 466 та Положення про Державну регуляторну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Україні від 24 грудня 2014 року №724, зокрема з підстав правомірності наказу Мінприроди 21 жовтня 2016 року №384 про анулювання ліцензії ТОВ НВЦ Інгеоком , позивач звернувся з позовом до суду.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено належними доказами правомірність анулювання ліцензії на право провадження господарської діяльності з поводження з небезпечними відходами ТОВ НВЦ Інгеоком на підставі п. 5 ч. 2 ст. 16 Закону України Про ліцензування видів господарської діяльності та прийняття наказу Мінприроди від 21 жовтня 2016 року № 384 Про видачу, переоформлення, відмову у видачі та анулювання ліцензій на підставі анульовано. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що оскаржуване розпорядження не порушує права та охоронюваних законом інтереси позивача, оскільки лише зобов'язує позивача усунути порушення вимог законодавства у сфері ліцензування та не скасовує наказ Мінприроди від 21 жовтня 2016 року № 384 Про видачу, переоформлення, відмову у видачі та анулювання ліцензій .

Колегія суддів погоджується з даним висновком, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну регуляторну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2014 року №724 (далі по тексту - Положення), Державна регуляторна служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який реалізує державну регуляторну політику, політику з питань нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, ліцензування та дозвільної системи у сфері господарської діяльності та дерегуляції господарської діяльності.

Державна регуляторна служба України є спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування та дозвільної системи у сфері господарської діяльності.

Державна регуляторна служба України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства (п. 2 Положення).

Відповідно до пункту 3 Положення на Державну регуляторну службу України покладається ряд основних завдань, одним з яких є реалізація державної регуляторної політики, політики з питань нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, ліцензування та дозвільної системи у сфері господарської діяльності.

Згідно зі ст. 4 Закону України Про ліцензування видів господарської діяльності , який регулює суспільні відносини у сфері ліцензування видів господарської діяльності, визначає виключний перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, встановлює уніфікований порядок їх ліцензування, нагляд і контроль у сфері ліцензування, відповідальності за порушення законодавства у сфері ліцензування видів господарської діяльності, спеціально уповноважений орган з питань ліцензування, серед іншого: здійснює нагляд за додержанням органами державної влади, державними колегіальними органами законодавства у сфері ліцензування; утворює Експертно-апеляційну раду з питань ліцензування та забезпечує її діяльність.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України Про ліцензування видів господарської діяльності державна політика у сфері ліцензування ґрунтується, зокрема, на принципі дотримання законності шляхом того, що зокрема, повноваження спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування, Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування та порядок набрання чинності рішеннями органу ліцензування поширюються на сферу ліцензування всіх видів господарської діяльності, визначаються виключно цим Законом і не можуть бути обмежені іншими законами.

Експертно-апеляційна рада з питань ліцензування є постійно діючим колегіальним органом при спеціально уповноваженому органі з питань ліцензування та діє за регламентом, що затверджується спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування (ч. 1 ст. 5 Закону України Про ліцензування видів господарської діяльності )

Експертно-апеляційна рада з питань ліцензування при Державній регуляторній службі України не здійснює владні управлінські функції та не є юридичною особою.

Регламент Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування затверджений наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України та Державної регуляторної служби України від 14 липня 2015 року № 783/40.

Відповідно до ч. 5 ст. 5 Закону України Про ліцензування видів господарської діяльності склад Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування формується за пропозиціями громадських організацій, суб'єктів господарювання та їх об'єднань, посадових осіб органів ліцензування та наукових установ і затверджується спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України Про ліцензування видів господарської діяльності спеціально уповноважений орган з питань ліцензування, зокрема, видає розпорядження про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування та відхилення або задоволення апеляцій чи скарг з урахуванням рішення Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування; порушує питання щодо відповідальності посадових осіб органів ліцензування, які прийняли рішення, скасоване на підставі рішення Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування.

Частиною 11 ст. 5 Закону України Про ліцензування видів господарської діяльності встановлено, що рішення Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування щодо розгляду апеляцій або інших скарг здобувачів ліцензії чи ліцензіатом, проектів нормативно-правових актів та/або пропозицій про запровадження чи скасування ліцензування виду господарської діяльності є обов'язковими для розгляду спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування у триденний строк з дня ухвалення відповідного рішення Експертно-апеляційною радою з питань ліцензування і є підставою для видання спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування розпорядження про задоволення апеляції або про відхилення апеляції, про розгляд скарг, про погодження чи відхилення проектів нормативно-правових актів та/або усунення порушень законодавства у сфері ліцензування.

Таким чином, ДРС, як спеціально уповноважений орган з питань ліцензування, зобов'язана розглянути рішення Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування щодо розгляду апеляцій або інших скарг здобувачів ліцензії чи ліцензіатом та прийняти відповідне рішення, зокрема у вигляді розпорядження про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування.

Відповідно до ч. 6 ст. 5 Закону України Про ліцензування видів господарської діяльності формою роботи Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування є засідання, що проводяться за потреби, але не рідше одного разу на місяць, та є правомочними за присутності не менше, ніж половини членів Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування.

Згідно з ч. 8 та ч. 9с т. 5 Закону України Про ліцензування видів господарської діяльності апеляції розглядаються на засіданні Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування у строк, що не перевищує десяти календарних днів з дня одержання від органу ліцензування запитуваних документів стосовно оскаржуваного рішення.

Ліцензія, стосовно якої орган ліцензування прийняв рішення про анулювання і щодо якої Експертно-апеляційною радою з питань ліцензування розглядається апеляція на рішення органу ліцензування, є чинною до дня прийняття відповідного рішення спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування.

Орган ліцензування зобов'язаний протягом трьох робочих днів з дня одержання запиту подати спеціально уповноваженому органу з питань ліцензування завірені ним запитувані копії (фотокопії) документів, що стосуються оскаржуваного рішення.

У разі неподання органом ліцензування запитуваних документів у встановлений строк Експертно-апеляційна рада з питань ліцензування розглядає апеляцію по суті або може відкласти розгляд цієї апеляції з обґрунтуванням причин відкладення розгляду такої справи.

Водночас, з матеріалів справи вбачається, що позивач не надав суду доказів, які б давали змогу встановити, що апеляція ТОВ НВЦ Інгеоком розглядалася на засіданні Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування у строк, що перевищував десять календарних днів з дня одержання від органу ліцензування запитуваних документів стосовно оскаржуваного рішення, зокрема у справі відсутні докази надходження до Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування документів від Мінприроди. У свою чергу відповідач зазначає, що Мінприроди не надало в установленому порядку запитувані документи.

Також матеріали справи свідчать про те, що такі дії Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування не оскаржуються позивачем.

Колегія суддів вважає також необґрунтованими висновки позивача про те, що в оскаржуваному розпорядженні не мітиться висновку про задоволення чи відхилення апеляції, оскільки розпорядження ДРС відповідає змісту рішення Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування при ДРС від 26 січня 2017 року №4.8 (протокол №01-17), а повноваження спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування приймати розпорядження про усунення порушення прямо передбачені у ч. 1 ст. 4 Закону України Про ліцензування видів господарської діяльності . Крім того, суд зазначає, що відсутність такого посилання в оскаржуваному розпорядженні не впливає на його правомірність.

Стосовно виявлених Експертно-апеляційною радою з питань ліцензування порушень, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом Мінприроди від 21 жовтня 2016 року № 384 Про видачу, переоформлення, відмову у видачі та анулювання ліцензій анульовано ліцензію на право провадження господарської діяльності з поводження з небезпечними відходами ТОВ НВЦ Інгеоком на підставі п. 5 ч. 2 ст. 16 Закону України Про ліцензування видів господарської діяльності .

Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 16 Закону України Про ліцензування видів господарської діяльності підставою для прийняття рішення про анулювання ліцензії є акт про невиконання розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов, встановлених для виду господарської діяльності.

Зі змісту оскаржуваного розпорядження вбачається, що Мніприроди не склало акт про невиконання розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов, встановлених для виду господарської діяльності як окремий документ.

Колегія суддів звертає увагу, що у справі відсутній акт про невиконання ТОВ НВЦ Інгеоком розпорядження Мінприроди про усунення порушень ліцензійних умов, який би міг бути підставою для анулювання ліцензії на підставі п. 5 ч. 2 ст. 16 Закону України Про ліцензування видів господарської діяльності .

Відповідно, позивачем не доведено належними доказами правомірність анулювання ліцензії на право провадження господарської діяльності з поводження з небезпечними відходами ТОВ НВЦ Інгеоком на підставі п. 5 ч. 2 ст. 16 Закону України Про ліцензування видів господарської діяльності та прийняття наказу Мінприроди від 21 жовтня 2016 року № 384 Про видачу, переоформлення, відмову у видачі та анулювання ліцензій на підставі анульовано.

У зв'язку з чим колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що розпорядження ДРС від 27 січня 2017 року № 16 Про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування прийняте на підставі, в межах та у спосіб, визначений Законом України Про ліцензування видів господарської діяльності .

Разом з тим колегія суддів вважає, що оскаржуване розпорядження не порушує права та охоронюваних законом інтереси позивача, оскільки лише зобов'язує позивача усунути порушення вимог законодавства у сфері ліцензування та не скасовує наказ Мінприроди від 21 жовтня 2016 року № 384 Про видачу, переоформлення, відмову у видачі та анулювання ліцензій .

З огляду на зазначені вище обставини справи, колегія суддів вважає вірним та обґрунтованим висновки суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

У зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України суд,-

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Міністерства екології та природних ресурсів України - залишити без задоволення , а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 травня 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Н.М. Літвіна

Судді І.В. Федотов

Є.О. Сорочко

Повний текст постанови виготовлено 17 вересня 2018 року.