Постанова

від 11.09.2018 по справі 904/299/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2018 року

м. Київ

Справа № 904/299/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Селіваненка В.П. (головуючий), Булгакової І.В. і Львова Б.Ю.

за участю секретаря судового засідання Поліщук Ю.В.,

учасники справи:

позивач - Дніпровська міська рада (далі - Рада),

представник позивача - Максименко С.М. (довіреність від 17.01.2018 №7/10-98),

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Дім-Інвест" (далі - Товариство),

представник відповідача - не з'яв.,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Департамент економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради (далі - Департамент),

представник третьої особи - не з'яв.,

розглянув касаційну скаргу Ради

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.06.2018

(головуючий суддя - Березкіна О.В., судді Іванов О.Г. і Дармін М.О.)

зі справи №904/299/18

за позовом Ради

до Товариства

про визнання укладеним договору про пайову участь замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпра,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Департамент.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про визнання укладеним договору про пайову участь у розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Дніпра.

Позов було мотивовано наявністю у відповідача обов'язку як взяти участь у створенні і розвитку відповідної інфраструктури, так і укласти відповідний договір.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 19.03.2018 (суддя Рудовська І.А.): позов задоволено; визнано укладеним договір про пайову участь замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпра (далі - Договір) у редакції, наведеній у резолютивній частині цього рішення; з Товариства стягнуто на користь Ради суму судового збору.

Рішення мотивовано обґрунтованістю і доведеністю позовних вимог, відповідністю їх актам законодавства.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.06.2018: задоволено апеляційну скаргу Товариства; згадане рішення місцевого господарського суду скасовано; у позові відмовлено; з Ради стягнуто на користь Товариства відповідну суму судового збору.

Постанову мотивовано, зокрема, тим, що неможливо зобов'язати відповідача, який здійснив перебудову належного йому на праві власності майна, що було зареєстровано у відповідності до чинного законодавства, взяти участь у створенні інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту (далі - ІТСІ) на підставі закону, який набрав чинності після здійснення відповідних дій щодо перебудови майна та реєстрації згаданого права.

У касаційній скарзі до Верховного Суду Рада, зазначаючи про незаконність оскаржуваної постанови, прийняття її з порушенням норм матеріального і процесуального права, просить зазначену постанову апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення місцевого господарського суду від 19.03.2018, а судові витрати покласти на відповідача. Так, за доводами, наведеними в касаційній скарзі, судом апеляційної інстанції неправильно здійснено висновки про те, що Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2017 не може бути застосовано до відповідача і поширювати свою дію на спірні правовідносини, тоді як судом першої інстанції застосовано у цих правовідносинах "належний закон і порядок", оскільки відповідач не виконав вимоги Закону України "Про планування і забудову території" (який на даний час втратив чинність).

У відзиві на касаційну скаргу Товариство заперечує проти доводів касаційної скарги, зазначає, що касаційна скарга є необґрунтованою, а суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин положень Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" і відсутність обов'язку відповідача брати участь у створенні інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту на підставі закону, який не регулював спірні правовідносини на момент їх виникнення, - та просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.06.2018 - без змін.

Від Департаменту відзив на касаційну скаргу не надходив.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим господарським судом у розгляді справи з'ясовано і зазначено, зокрема, що:

- рішенням Ради від 29.07.2011 №5/14 затверджено Порядок залучення, розрахунку і використання коштів пайової участі (внесків) у розвитку інфраструктури міста Дніпропетровська (далі - Порядок), згідно з яким, зокрема, величина пайової участі визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації фінансово-економічним департаментом Дніпровської міської ради (далі - департамент) звернення замовника (забудовника) про укладання договору про пайову участь та доданих до нього документів, що підтверджують вартість об'єкта, з техніко-економічними показниками, погодженими з постійною комісією міської ради з питань соціально-економічного розвитку, бюджету і фінансів; величина пайової участі визначається у договорі, укладеному Дніпропетровською міською радою в особі департаменту та замовником (забудовником); договір про пайову участь укладається не пізніше п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації департаментом звернення замовника (забудовника) про його укладання;

- Товариством здійснено будівництво та переобладнання об'єкту нерухомості -адміністративних будівель за адресою: пр. Дмитра Яворницького (пр. Карла Маркса), 71 - вул. Вознесенська (вул. Леніна), 15 (далі - Об'єкт), при цьому Товариство ухилилося від участі у створенні і розвитку ІТСІ шляхом укладення з Радою відповідного договору;

- позивачем подано та судом перевірено розрахунок пайової участі, який здійснено відповідно до Порядку;

- відповідачем заявлено про застосування наслідків спливу позовної давності, але, за висновком суду, позивачем порушено вимоги щодо позовної давності, оскільки: згідно із статтею 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 днів з дня реєстрації звернення замовника про його ухвалення або до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію; відповідачем не введено Об'єкт в експлуатацію і він не звертався до позивача з приводу укладання Договору.

Судом апеляційної інстанції додатково з'ясовано й зазначено, зокрема, що:

- відповідно до договору купівлі-продажу нерухомого майна від 02.12.2005 Товариство придбало у власність адміністративні будівлі по проспекту К.Маркса, буд. 71, літ А-4 загальною площею 3 375,5 кв.м/вул. Леніна, буд. 15, літ Б-4 загальною площею 1 154,5 кв.м, рік побудови - 1955;

- рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 26.12.2007 за Товариством визнано право власності на об'єкти нерухомості: адміністративні будівлі по проспекту К.Маркса, буд. 71, літ А-4 загальною площею 3 559,1 кв.м/вул. Леніна, буд. 15, літ Б-4 загальною площею 1 165,7 кв.м, без додаткових актів вводу в експлуатацію;

- площа об'єктів нерухомості, належних Товариству, збільшилася на 194, 8 кв.м внаслідок виконаного Товариством будівництва й переобладнання цих об'єктів; на підставі відповідного судового рішення здійснено реєстраційний напис;

- 19.01.2016 Товариство звернулося із клопотанням до Ради з питання підготовки проекту рішення Ради щодо затвердження технічної документації із землеустрою стосовно встановлення (відновлення) меж земельної ділянки по проспекту Карла Маркса, 71 - вул. Леніна,15 для передачі земельної ділянки у спільну оренду по фактичному розміщенню адміністративної будівлі;

- Департаментом при цьому зазначено, що на стадії візування відповідного проекту рішенням Ради забудовнику необхідно врегулювати питання щодо пайової участі у розвитку ІТСІ з Департаментом;

- оскільки Товариство не брало такої участі, то Рада й звернулася з позовом у даній справі про визнання Договору укладеним з визначенням величини пайової участі Товариства в сумі 131 665,32 грн.;

- у поданні відповідного позову Рада посилалася саме на приписи Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", і саме з посиланням на цей Закон суд першої інстанції задовольнив позов. Проте Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" набрав чинності 12.03.2011, тоді як будівництво і переобладнання нерухомого майна були здійснені Товариством ще у 2007 році, що підтверджується й згаданим рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 26.12.2007;

- на підставі зазначеного судового рішення комунальним підприємством "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради було здійснено реєстрацію права власності Товариства на переобладнане та перебудоване майно;

- на час відповідної реєстрації діяв Закон України "Про планування і забудову територій", який, зокрема, на час реєстрації за Товариством права власності на перебудоване нерухоме майно не передбачав обов'язку замовника будівництва брати участь у розвитку ІТСІ;

- позивачем (Радою) не доведено здійснення Товариством будівництва, перепланування, перебудови належного йому нерухомого майна після 05.03.2008, тобто після реєстрації його права власності на нерухоме майно.

Причиною спору зі справи стало питання про наявність або відсутність підстав для визнання укладеним Договору.

Як вбачається зі змісту позовної заяви Ради та рішення місцевого господарського суду від 19.03.2018 в даній справі, позовні вимоги Ради щодо визнання Договору укладеним ґрунтувалися, як це й вказано апеляційним господарським судом в оскаржуваній постанові, на положеннях Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", який набрав чинності майже через чотири роки після здійснення Товариством переобладнання нерухомого майна (2007 рік) і більше ніж через три роки після реєстрації права власності Товариства на це майно (05.03.2008), за відсутності будь-яких доказів здійснення Товариством будівельно-ремонтних робіт стосовно Об'єкту після вказаного часу.

Таким чином, слід погодитися з висновком апеляційного господарського суду про неможливість і неправомірність застосування до спірних правовідносин положень названого Закону. Така неможливість випливає з приписів частини першої статті 58 Конституції України, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, і частин першої та другої статті 5 Цивільного кодексу України, за якими акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності, та акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Крім того, за змістом частини другої статті 631 названого Кодексу договір, за загальним правилом, набирає чинності з моменту його укладення та не застосовується до відносин сторін, які виникли до його укладення; з цього правила існує виняток, передбачений частиною третьою тієї ж статті, за яким сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Але такий виняток може мати місце лише за згодою сторін, і в даному випадку він Договором чи іншим правочином не передбачався (оскільки іншого учасниками справи не зазначено і судами не встановлено).

Таким чином, апеляційний господарський суд дійшов, на відміну від місцевого господарського суду, загалом заснованого на законі висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог зі справи. Аргументи касаційної скарги даного висновку не спростовують.

Посилання Ради на підпункт 5 пункту "а" статті 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції, чинній на 21.07.1997), згідно з яким до повноважень виконавчого органу міських рад віднесено залучення на договірних засадах коштів підприємств, установ та організацій на, зокрема, будівництво, розширення, ремонт і утримання на пайових засадах об'єктів соціальної і виробничої інфраструктури, в даному випадку не є спроможним, оскільки відповідні повноваження реалізуються через інші законодавчі приписи, дотримання яких Радою було обов'язковим. Те саме стосується й посилання скаржника на положення частини першої статті 73 названого Закону.

Доводи скаржника про те, що "судом першої інстанції застосовано (у розгляді справи) належний закон і порядок", а саме, на думку скаржника, раніше чинний Закон України "Про планування і забудову території", спростовується змістом рішення названого суду, в якому, так само як і в позовній заяві, немає жодного посилання чи згадки про Закон України "Про планування і забудову території", і відповідний Закон у розгляді місцевим господарським судом даної справи не застосовувався, а пов'язані з таким застосуванням обставини не з'ясовувалися.

Те ж саме стосується й згаданих скаржником постанов Кабінету Міністрів України від 30.12.2000 №1930 "Про встановлення граничного розміру залучення коштів

замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів" та від 24.01.2007 №40 "Про встановлення граничного розміру коштів замовників, що залучаються для розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів". До того ж наведеним скаржником положенням частини п'ятої статті 27 Закону України "Про планування та забудову території" передбачалася лише можливість (а не обов'язковість) визначення вимог до пайової участі замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів, і скаржником у попередніх судових інстанціях не обґрунтовано і не доведено, що відповідні вимоги ним своєчасно визначалися та висувалися щодо Товариства.

Натомість, як зазначалося, і позивачем, і місцевим господарським судом до спірних правовідносин безпідставно застосовано положення Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення апеляційної інстанції - без змін як такого, що ухвалене з додержанням норм матеріального права, у тому числі Цивільного кодексу України і Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалене судове рішення, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Дніпровської міської ради залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.06.2018 у справі 904/299/18 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов