Постанова

від 11.09.2018 по справі 910/23799/16

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/23799/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кушнір І.В. - головуючий, Краснов Є.В., Мачульський Г.М.,

За участю секретаря судового засідання Суворкіної Ю.І.

розглянувши касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.01.2018 (головуючий: Буравльов С.І., судді: Андрієнко В.В., Власов Ю.Л.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Златобанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Златобанк" В.І. Славінського

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Біпродукт",

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - 1. Національний банк України, 2. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

про визнання договору недійсним,

За участю представників:

позивача - Пугач С.В. -адвокат,

відповідача - Кравчук А.С. -адвокат,

третьої особи - 1 - Звада Р.В. -представник,

третьої особи - 2 - Сотнікова І.В. - адвокат,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Златобанк" звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Біпродукт" про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 12.02.2015.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі спірного договору на користь відповідача були відчужені майнові права позивача (права вимоги за кредитними договорами № 175/11-KL від 11.07.2011, № 34/1/13-KL від 13.02.2013, № 08/1/13-OVER від 14.01.2014 та № 23/1/14-KL від 30.01.2014 ), що раніше були передані ним в заставу Національному банку України за договорами застави майнових прав № 12/3МП від 05.03.2014 та № 34/3МП/1 від 03.10.2014, і таке відчуження відбулось без обов'язкового погодження Національного банку України.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 25.09.2017 у справі № 910/23799/16 позов задоволено повністю. Визнано недійсним договір відступлення права вимоги від 12.02.2015 р., укладений між Публічним акціонерним товариством "Златобанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Біпродукт" про відступлення права вимоги. Крім того, розподілено судовий збір.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.01.2018 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Біпродукт" задоволено, рішення Господарського суду м. Києва від 25.09.2017 у справі №910/23799/16 скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

28.02.2018 (згідно з поштовим штампом на конверті) Фондом гарантування вкладів фізичних осіб подано касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.01.2018 до Касаційного господарського суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.03.2018 року у справі № 910/23799/16 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Мачульський Г.М., Краснов Є.В.

29.03.2018 суд постановив ухвалу про задоволення заяви позивача про поновлення строку на подання касаційної скарги, прийняття касаційної скарги до провадження та призначення до розгляду на 14.06.2018, повідомлення учасників справи про дату, час і місце розгляду скарги, визначення строку для подання відзиву на касаційну скаргу з доказами надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи до Касаційного господарського суду до 13.04.2018.

14 червня 2018 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою передав справу № 910/23799/16 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, зазначивши про необхідність відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 3-669гс15, від 21 жовтня 2015 року у справі 3-670гс15, від 21 жовтня 2015 року у справі № 3-649гс15.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2018 справу, яка переглядається, повернуто до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відповідній колегії суддів для розгляду.

В зазначеній ухвалі від 06.07.2018 Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що позивачем у цій справі є первісний кредитор, а не новий, як у справах, від правової позиції, висловленої в яких Верховним Судом України, має необхідність відійти Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду; цей первісний кредитор є заставодавцем за договором застави, укладеним з третьою особою у даній справі, тоді як у справах № 3-669гс15, № 3-670гс15, № 3-649гс15 позивач не був стороною договору застави. При цьому, ВП ВС зазначила, що спір у цій справі пов'язаний з процедурою виведення неплатоспроможного банку з ринку, на відміну від спорів, розглянутих у справах № 3-669гс15, № 3-670гс15, № 3-649гс15, де таких обставин судами не встановлено. Тому висновок, що правом контролю за предметом застави наділений за законом та належним чином укладеним договором застави лише заставодержатель стосується випадків, коли позивачем є особа, яка не довела обставин порушення оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а не випадків пред'явлення позовів, спрямованих на забезпечення збереження активів банку. Таким чином, наведене дає підстави для висновку, що правовідносини у справах № 3-669гс15, № 3-670гс15, № 3-649гс15 не є подібними правовідносинам у цій справі.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 20.07.2018 у справі №910/23799/16 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Мачульський Г.М., Краснов Є.В.

30.07.2018 суд постановив ухвалу про призначення до розгляду касаційної скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на 11.09.2018.

У касаційній скарзі позивач просить постанову апеляційного суду скасувати та залишити рішення місцевого суду в силі.

Скаржник (позивач) мотивує свою касаційну скаргу тим, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з порушенням норм матеріального права.

Так, позивач вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов хибного висновку , що АТ "Златобанк" звернувся з позовом про визнання договору відступлення права вимоги недійсним лише з підстав відсутності незгоди Національного банку України на його укладення.

На думку скаржника, судом апеляційної інстанції при скасуванні рішення місцевого суду, в порушення ст. 282 ГПК України, не було надано оцінки наданим позивачем доказам та обґрунтуванням позову, зокрема не було вказано доводів та мотивів за яких суд апеляційної інстанції не погодився з висновками місцевого суду.

Позивач зазначає, що спірний договір відступлення права вимоги не укладався та не проводилися жодні дії щодо його виконання, кредитним комітетом банку не розглядалося та не приймалося рішення стосовно укладення договору відступлення.

Також, апеляційним судом не взято до уваги те, що договір відступлення укладено в період, коли банк було віднесено до категорії проблемних.

За вказаних обставин позивач стверджує, що спірний договір відступлення укладено з порушенням вимог ст. 17 Закону України "Про заставу" та ст. 586 ЦК України, що є підставою для визнання його недійсним.

Національний банк України надав пояснення на касаційну скаргу, в якому просить суд постанову апеляційного суду скасувати та залишити рішення місцевого суду в силі.

В судове засідання 11.09.2018 з'явилися представники позивача, відповідача та третіх осіб. Представник позивача просив суд задовольнити касаційну скаргу, постанову апеляційного суду скасувати, рішення місцевого суду залишити в силі. Представник відповідача просив суд залишити постанову апеляційного суду без змін, скаргу без задоволення. Представник третьої особи 1 просив суд постанову апеляційного суду скасувати та залишити рішення місцевого суду в силі. Представник третьої особи 2 просив суд задовольнити його касаційну скаргу, постанову апеляційного суду скасувати, рішення місцевого суду залишити в силі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, перевіривши наведені обставини, Верховний Суд в межах перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначеного судового рішення, вважає, що касаційна скарга Фонду гарантування вкладів фізичних осіб підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст.300 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права."

З урахуванням викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржників, пов'язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/ недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

Як встановлено судом першої інстанції, позивач - ПАТ "Златобанк" на підставі наступних чотирьох кредитних договорів є кредитором:

- Товариства з обмеженою відповідальністю "Форум Краси" (далі - ТОВ "Форум Краси") за кредитним договором № 175/11-KL від 11.07.2011 р.;

- Товариства з обмеженою відповідальністю "Бакалія-Трейд" (далі - ТОВ "Бакалія-Трейд") за кредитним договором № 34/1/13-KL від 13.02.2013 р.;

- Товариства з обмеженою відповідальністю "Айсберг-С" (далі - ТОВ "Айсберг-С") за договором про надання овердрафту № 08/1/13-OVER від 14.01.2014 р.;

- Товариства з обмеженою відповідальністю "Технології фінансового менеджменту" (далі - ТОВ "ТФМ") за кредитним договором № 23/1/14-KL від 30.01.2014 р. (далі - кредитні договори).

При цьому, місцевий суд взяв до уваги рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2016 у справі № 910/16486/16, яке залишено без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 14.03.2017 та Вищого господарського суду України від 10.07.2017 і набрало законної сили, згідно з яким відповідач - ТОВ "Біпродукт" виступив заставодавцем та в забезпечення виконання боржниками їх зобов'язань перед банком за вищевказаними кредитними договорами передав останньому у заставу на підставі договорів застави майнових прав № 23/1/14-KL/S-1 від 29.01.2015, № 34/1/13-KL/S-1 від 29.08.2014, № 175/11-KL/S-2 від 30.09.2014 та № 08/1/13-OVER/S-7 від 20.10.2014 (далі - договори застави) майнові права (права вимоги/одержання) на грошові кошти, розміщені на рахунках ТОВ "Біпродукт", відкритих у ПАТ "Златобанк".

У подальшому, 12.02.2015 між ПАТ "Златобанк" (цедент) та ТОВ "Біпродукт" (цесіонарій) був укладений договір про відступлення права вимоги (далі - спірний договір), згідно з п. 1.1 якого у зв'язку із зверненням цедентом стягнення на предмети застав за укладеними між сторонами договорами застави майнових прав № 34/1/13-КL/S-1 від 29.08.2014, № 175/11-КL/S-2 від 30.09.2014, № 08/1/13-ОVER/S-7 від 20.10.2014, № 23/1/14-КL/S-1 від 29.01.2015 , а саме: майнові права на грошові кошти, розміщені на рахунках цесіонарія, відкритих згідно договорів банківського вкладу № 2/32/3 від 20.10.2014 , № 2/32/2 від 30.09.2014, №3/32/4 від 21.08.2014, № 3/32/3 від 21.08.2014 , у загальному розмірі 2 710 000,00 доларів США, цедент відступив свої права вимоги до ТОВ "Айсберг-С" за кредитним договором № 08/1/13-ОVER від 14.01.2014, ТОВ "Форум Краси" за кредитним договором № 175/11- КL від 11.07.2011, ТОВ "Бакалія-Трейд" за кредитним договором № 34/1/13-КL від 13.02.2013, ТОВ "ТФМ" за кредитним договором №23/1/14-КL від 30.01.2014 по поверненню кредитних коштів, сплаті відсотків за користування кредитними коштами та тих, визначених кредитними договорами платежів (штрафних санкцій) в межах суми вартості предметів застави, а цесіонарій прийняв такі права вимоги.

Поряд із цим, судом встановлено, що майнові права за кредитним договором №175/11-KL від 11.07.2011 (боржник - ТОВ "Форум Краси") та кредитним договором № 34/1/13-KL від 13.02.2013 (боржник - ТОВ "Бакалія-Трейд") були передані позивачем в заставу Національному банку України на підставі договору застави майнових прав № 12/3МП від 05.03.2014 та додатку № 1 до нього, а майнові права за кредитним договором № 08/1/13-OVER від 14.01.2014 (боржник - ТОВ "Айсберг-С") були передані позивачем в заставу Національному банку України на підставі договору застави майнових прав № 34/3МП/1 від 03.10.2014 та додатку № 1 до нього.

При цьому, за умовами пунктів 2.1.1 вищевказаних договорів застави майнових прав № 12/3МП та № 34/3МП/1 до повного виконання умов кредитних договорів, на забезпечення яких вони були укладені, заставодавець (ПАТ "Златобанк") не має права без відома та попередньої письмової згоди заставодержателя (НБУ) відчужувати предмет застави. А пунктами 3.4.2 зазначених договорів застави майнових прав № 12/3МП та № 34/3МП/1 на заставодавця (ПАТ "Златобанк") покладений обов'язок не відчужувати майнові права в будь-який спосіб та не обтяжувати їх зобов'язаннями на користь третіх осіб без отримання попередньої письмової згоди заставодержателя (НБУ).

Місцевим судом встановлено, що Національним банком України такої письмової згоди позивачу на відступлення прав останнього за кредитними договорами № 175/11-KL від 11.07.2011 , № 34/1/13-KL від 13.02.2013 , № 08/1/13-OVER від 14.01.2014 та № 23/1/14-KL від 30.01.2014 на користь відповідача не надавалося.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що спірний договір відступлення права вимоги укладено з порушенням вимог ст. 17 Закону України "Про заставу", ст. 586 ЦК України та умов договорів застави майнових прав №12/3МП від 05.03.2014 та № 34/3МП/1 від 03.10.2014, тому є підстави для визнання його недійсним.

При винесенні рішення місцевий суд врахував правову позицію Верховного Суду України, яка викладена в постанові від 21.10.2015 по справі № 3-670гс15 .

Суд апеляційної інстанції не погодився з висновком місцевого суду, вказавши, що правом на звернення до суду з позовом про визнання договору відчуження предмету застави з підстави порушення вимог ст. 586 Цивільного кодексу України та ст. 17 Закону України "Про заставу" наділений виключно заставодержатель - Національний банк України, а не особа, яка відчужила предмет застави.

При цьому, апеляційний суд послався на правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду України № 3-669гс15 від 04.11.2015, № 3-670гс15 від 21.10.2015 та № 3-649гс15 від 21.10.2015, вказавши, що правом контролю за предметом застави за договором наділений лише заставодержатель. У разі відчуження предмета застави, передачі його у користування іншій особі або іншого розпорядження цим предметом у інший спосіб саме право заставодержателя є порушеним. Тому саме заставодержателю належить право на звернення до суду щодо оспорення дій, вчинених із предметом застави без його згоди, з підстав, передбачених статтями 203 та 215 ЦК України.

Розглядаючи доводи касаційної скарги та заперечень на неї суд касаційної інстанції відмічає наступне.

Як вже зазначалося, 14 червня 2018 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою передав справу № 910/23799/16 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, зазначивши про необхідність відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 3-669гс15, від 21 жовтня 2015 року у справі 3-670гс15, від 21 жовтня 2015 року у справі № 3-649гс15.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2018 справу, яка переглядається, повернуто до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відповідній колегії суддів для розгляду.

В зазначеній ухвалі від 06.07.2018 Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що позивачем у цій справі є первісний кредитор, а не новий як у справах, від правової позиції висловленої в яких Верховним Судом України має необхідність відійти Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду; цей первісний кредитор є заставодавцем за договором застави, укладеним з третьою особою у даній справі, тоді як у справах № 3-669гс15, № 3-670гс15, № 3-649гс15 позивач не був стороною договору застави. При цьому зазначила, що спір у цій справі пов'язаний з процедурою виведення неплатоспроможного банку з ринку, на відміну від спорів, розглянутих у справах № 3-669гс15, № 3-670гс15, № 3-649гс15, де таких обставин судами не встановлено. Тому висновок, що правом контролю за предметом застави наділений за законом та належним чином укладеним договором застави лише заставодержатель стосується випадків, коли позивачем є особа, яка не довела обставин порушення оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а не випадків пред'явлення позовів, спрямованих на забезпечення збереження активів банку. Таким чином, наведене дає підстави для висновку, що правовідносини у справах № 3-669гс15, № 3-670гс15, № 3-649гс15 не є подібними правовідносинам у цій справі .

Зазначений висновок Великої Палати Верховного Суду спростовує посилання суду апеляційної інстанції у даній справі на правову позицію, викладену саме у постановах Верховного Суду України у справах № 3-669гс15 від 04.11.2015, № 3-670гс15 від 21.10.2015 та № 3-649гс15 від 21.10.2015, що правом на звернення до суду з позовом про визнання договору відчуження предмету застави з підстави порушення вимог ст. 586 Цивільного кодексу України та ст. 17 Закону України "Про заставу" наділений виключно заставодержатель.

При цьому, колегія суддів касаційного суду по даній справі відмічає наступне.

Згідно з абз.3 ч.2 ст.20 Господарського кодексу України:

"Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом:

- визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом."

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України (далі ЦК):

"1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

2. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства."

Згідно з ч.1, п.п.2 ч.2 ст.16 ЦК:

1. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

2. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

2) визнання правочину недійсним."

Згідно з ч.ч.1,3 ст.215 ЦК:

"1. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

3. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин)."

Таким чином, дана норма, в першу чергу, саме одній із сторін правочину дає право на оскарження такого правочину, і лише, в другу чергу, іншій заінтересованій особі, оскільки саме прав та обов'язків сторін правочину першочергово стосується такий правочин.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.203 ЦК:

"1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі."

Як було встановлено на підставі власної оцінки доказів судом першої інстанції, права вимоги за зобов'язаннями, у яких відбулась заміна кредитора з ПАТ "Златобанк" на ТОВ "Біпродукт" на підставі спірного правочину, раніше вже були передані в заставу Національному Банку України за договорами застави майнових прав №12/3МП від 05.03.2014 р. та №34/3МП/1 від 03.10.2014 р.

Відповідно до частини 2 статті 586 ЦК:

"Заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя , якщо інше не встановлено договором або законом."

Згідно з ч.2 ст.17 Закону України "Про заставу":

"Заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя , якщо інше не встановлено законом".

Судом першої інстанції було обґрунтовано прийнято до уваги, що умовами договорів застави майнових прав № 12/3МП від 05.03.2014 р. та № 34/3МП/1 від 03.10.2014р. також було закріплено обов'язкову необхідність надання письмової згоди заставодержателя (НБУ) на передачу третім особам прав та обов'язків за кредитними договорами , що становлять предмет застави за вказаними договорами застави майнових прав.

Місцевим судом встановлено, що Національний банк України такої письмової згоди позивачу на відступлення прав останнього за кредитними договорами №175/11-KL від 11.07.2011 р., № 34/1/13-KL від 13.02.2013 р., № 08/1/13-OVER від 14.01.2014 р. та № 23/1/14-KL від 30.01.2014 р. на користь відповідача не надавав.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів касаційного суду вважає, що місцевий господарський суд правомірно задовольнив позовну заяву в повному обсязі та дійшов висновку про те, що спірний договір відступлення права вимоги укладено з порушенням вимог ст. 17 Закону України "Про заставу", ст. 586 ЦК України та умов договорів застави майнових прав №12/3МП від 05.03.2014 р. та №34/3МП/1 від 03.10.2014 р., тому є підстави для визнання спірного договору недійсним.

Крім того, як було встановлено місцевим судом, відповідно до п.п.2.1.3, 2.2.1, 2.2.2 Положення про кредитним комітетом ПАТ "Златобанк", затвердженим рішенням Правління банку від 16.09.2008 р. (протокол № 9), комітет здійснює контроль за процесом кредитної діяльності банку, приймає рішення щодо здійснення активних операцій банком та приймає рішення щодо будь-яких змін умов активних операцій (у т.ч. пролонгації, зміни процентних ставок, забезпечення тощо).

Однак, згідно довідки № 2575 від 23.12.2016 р., наданої Уповноваженою особою ФГВФО на ліквідацію АТ "Златобанк" В.І.Славінським, кредитний комітетом ПАТ "Златобанк" не розглядалось, не приймалось та не погоджувалося рішення про відступлення банком на користь ТОВ "Біпродукт" прав вимоги до ТОВ "Айсберг-С" за кредитним договором № 08/1/13-ОVER від 14.01.2014 р., ТОВ "Форум Краси" за кредитним договором № 175/11- КL від 11.07.2011 р., ТОВ "Бакалія-Трейд" за кредитним договором № 34/1/13-КL від 13.02.2013 р. та ТОВ "ТФМ" за кредитним договором № 23/1/14-КL від 30.01.2014 р. доказів протилежного представники сторін суду не надали.

Матеріали справи також свідчать, що вже після укладення спірного договору від 12.02.2015 р. (про який позивач був не обізнаний, як він стверджує), ПАТ "Златобанк" звертався до суду з метою стягнення заборгованостей з позичальників - ТОВ "Форум Краси", ТОВ "Бакалія-Трейд", ТОВ "Айсберг-С" та ТОВ "ТФМ" за укладеними з ними кредитними договорами № 175/11-KL від 11.07.2011 р., № 34/1/13-KL від 13.02.2013 р., № 08/1/13-OVER від 14.01.2014 р. та № 23/1/14-KL від 30.01.2014 р. (відповідно).

Так, за рішенням господарського суду Київської області від 10.08.2015 р. у справі № 911/2307/15 на користь ПАТ "Златобанк" була стягнута заборгованість з ТОВ "Айсберг-С" за кредитним договором № 08/1/13-OVER від 14.01.2014 р.; за рішенням господарського суду міста Києва від 15.10.2015 р. у справі № 910/15819/15 - була стягнута заборгованість з ТОВ "Форум Краси" за кредитним договором № 175/11-KL від 11.07.2011 р.; за рішенням господарського суду Київської області від 18.08.2015 р. у справі № 911/2024/15 - була стягнута заборгованість з ТОВ "Бакалія-Трейд" за кредитним договором № 34/1/13-KL від 13.02.2013 р.; за рішенням господарського суду Київської області від 03.07.2015 р. у справі № 911/2311/15 - була стягнута заборгованість з ТОВ "ТФМ" за кредитним договором № 23/1/14-KL від 30.01.2014 р.

З огляду на вищевикладене, місцевим судом на підставі власної оцінки доказів зроблений висновок, що наведені обставини, в сукупності із неспростованим твердженням позивача про його необізнаність щодо факту укладення спірного договору та встановленими судом обставинами щодо відсутності рішення кредитного комітету ПАТ "Златобанк" на укладення спірного договору, свідчать про наявність дефекту волі при укладенні спірного правочину.

Тобто, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позову саме позивача і саме як сторони спірного правочину з двох окремих підстав.

1. невідповідність правочину чинному на момент його укладення вищевказаному законодавству;

2. невідповідність правочину та встановлених ним прав та обов'язків для сторін внутрішній волі саме позивача.

В порушення вимог п.п. "б" п.3 ч.1 ст.282 ГПК апеляційний суд взагалі нічим не спростував доводи суду першої інстанції відносно другої підстави визнання недійсним правочину.

В свою чергу, суд касаційної інстанції, в силу положень наведеної ч.2 ст.300 Господарського процесуального кодексу України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

За викладених обставин, колегія суддів касаційного суду вважає доводи касаційної скарги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При цьому, судом не приймаються доводи відповідача про автоматичний перехід до нього спірних прав вимоги в силу закону, а саме ст.ст.512,514 ЦК, за наслідком звернення ПАТ "Златобанк" стягнення на предмети застав та відсутність необхідності у спірному договорі, з наступних підстав.

Відповідно до п.п.1 ч.2, ч.3 ст.11 ЦК:

"2. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини.

3. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства."

Таким чином, даними нормами договори або інші правочини та акти цивільного законодавства визначені різними підставами виникнення цивільних прав та обов'язків.

Предметом даного позову, а отже і предметом дослідження судами, була саме законність укладення спірного договору відступлення права вимоги, а не перехід до відповідача спірних прав вимоги в силу закону та наявність чи відсутність необхідності у спірному договорі.

Крім того, НБУ не є позивачем у даній справі, що вимагало б дослідження судом, яким іншим чином останній міг чи був зобов'язаний захисти свої права саме як заставодержателя спірних майнових прав, що спростовує доводи відповідача в цій частині.

Згідно з п.4 ч.1 ч ст.308 Господарського процесуального кодексу України:

"Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:

4) скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині."

Згідно зі ст.312 Господарського процесуального кодексу України:

"Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано рішення, яке відповідає закону".

На підставі викладеного, суд доходить висновку про необхідність касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задовольнити повністю, постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.01.2018 скасувати, а рішення господарського суду міста Києва від 25.09.2017 залишити в силі.

Судові витрати у відповідності з положеннями статті 129 ГПК України покладаються на відповідача.

У ході касаційного розгляду справи було встановлено, що Фондом гарантування вкладів фізичних осіб при поданні касаційної скарги не було додано до неї доказів сплати судового збору у сумі 2756 грн., що помилково не було помічено судом. На підставі викладеного, зазначена сума судового збору підлягає стягненню з відповідача на користь Державного бюджету України.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 312, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.01.2018 задовольнити повністю.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.01.2018 у справі №910/23799/16 скасувати.

3. Рішення господарського суду міста Києва від 25.09.2017 у справі № 910/23799/16 залишити в силі.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Біпродукт" ( код ЄДРПОУ 38856866) на користь Державного бюджету України (отримувач коштів - УК у Печер. р-ні/Печерс. р-н/22030102, код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 38004897, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача (МФО) - 899998, рахунок отримувача - 31219207026007, код класифікації доходів бюджету - 22030102 "Судовий збір (Верховний Суду, 055)", символ звітності банку - 207) 2756 грн. судового збору за подання касаційної скарги.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кушнір

Судді Є. Краснов

Г. Мачульський