Рішення

від 06.09.2018 по справі 914/970/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.09.2018 Справа №914/970/18

Господарський суд Львівської області у складі

Головуючого судді Фартушка Т.Б. при секретарі судового засідання Кіри О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Новодім , Львівська область, м.Львів,

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Бачинських , Львівська область, Старосамбірський райо н, с.Бачина,

про: витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності

ціна позову: 512437,21грн.

Представники:

Позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність від 01.10.2016р. б/н);

Відповідача: ОСОБА_2 - представник (довіреність від 27.06.2018р. б/н); ОСОБА_3 - представник (довіреність від 07.06.2018р. б/н); ОСОБА_4 - керівник (паспорт від 06.09.2006р. серія КС №515078).

ВСТАНОВИВ:

25.05.2018р. Товариство з обмеженою відповідальністю Новодім звернулося до Господарського суду Львівської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Бачинських про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності; ціна позову 512437,21грн.

Позовні вимоги Позивач обґрунтовує вибуттям майна з володіння ВАТ Облпаливо не з його волі та виникненням майнового права у ВАТ Облпаливо (права вимоги), яке за договором набуло ТзОВ НОВОДІМ .

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 30.05.2018р. суд постановив позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Новодім від 23.05.2018р. №23/05/2018-01 (вх.№1027) залишити без руху; надати Товариству з обмеженою відповідальністю Новодім десятиденний строк з дня вручення ухвали для усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 11.06.2018р. суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 03.07.2018р.

Окрім того, ухвалою Господарського суду Львівської області від 11.06.2018р. суд постановив заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Новодім , Львівська область, м.Львів, від 08.06.2018р. вих. №08/06/2018-01 (вх. №1539/18) про забезпечення позову у справі №914/970/18 задоволити повністю; вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони Товариству з обмеженою відповідальністю Бачинських (82080, Львівська область, Старосамбірський район, с.Бачина, вул.Савицького, буд.10; ідентифікаційний код 41561603) вчиняти дії щодо відчуження об'єкта нерухомого майна реєстраційний №1335337246251 площею 310,5 м.кв., що розташований за адресою: Львівська область, м.Старий Самбір, вул.Садова, 2-А, а також вчинення дій, що можуть вплинути на цілісність, схоронність об'єкта нерухомого майна реєстраційний №1335337246251 площею 310,5 м.кв., що розташований за адресою: Львівська область, м.Старий Самбір, вул.Садова, 2-А; стягувач: Товариство з обмеженою відповідальністю «НОВОДІМ» (79040, Львівська область, м.Львів, вул.Конюшинна, буд.30; ідентифікаційний код 30707123); боржник: Товариство з обмеженою відповідальністю «Бачинських» (82080, Львівська область, Старосамбірський район, с.Бачина, вул.Савицького, буд.10; ідентифікаційний код 41561603).

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 03.07.2018р. суд постановив відкласти розгляд справи на 07.08.2018р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 05.07.2018р. суд постановив відмовити в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Бачинських від 28.06.2018р. б/н (вх. №1756/18 від 02.07.2018р.) про застосування зустрічного забезпечення у справі №914/970/18.

Окрім того, ухвалою Господарського суду Львівської області від 06.07.2018р. суд постановив відмовити в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Бачинських» від 27.06.2018р. б/н (вх. №1794/18) про скасування заходів забезпечення позову у справі №914/970/18.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 07.08.2018р. відкладено розгляд справи по суті на 28.08.2018р.

Ухвалою від 07.08.2018р. у даній справі Господарський суд постановив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті; призначити судове засідання з розгляду спору по суті на 29.08.2018р.

Окрім того, ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 29.08.2018р. суд постановив продовжити Позивачу процесуальний строк для подання відповіді на відзив до 29.08.2018р.

Розгляд справи по суті відкладено на 06.09.2018р. з причин та підстав, викладених в ухвалі Господарського суду Львівської області від 29.08.2018р. у даній справі.

Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу Оберіг .

Процесуальні права та обов'язки Учасників справи, відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України, як підтвердили представники Учасників справи в судовому засіданні, їм відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання від Учасників справи про роз'яснення прав та обов'язків до суду не надходили.

Заяв про відвід судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

Представник Позивача в судове засідання з'явилась, 03.09.2018р. подала Письмовий виступ в судових дебатах (вх. №32341/18), в судовому засіданні надала усні пояснення по суті спору з обґрунтуванням підстав до задоволення позову, визнала відповідність наявних в матеріалах копій документів оригіналам, зазначила про неможливість врегулювання спору між сторонами у добровільному порядку та подання всіх наявних у Позивача доказів в обґрунтування обставин, на які посилається, як на підставу своїх позовних вимог. Вказаний письмовий виступ оглянуто судом та долучено до матеріалів справи.

Окрім того, 03.09.2018р. Позивачем подано Письмові пояснення (вх. №32339/18) по суті спору. Вказані письмові пояснення оглянуто судом та долучено до матеріалів справи.

Відповідач явку повноважних представників в судове засідання забезпечив, які в судовому засіданні надали усні пояснення по суті спору, аналогічні до викладених у відзиві на позовну заяву, визнали відповідність наявних в матеріалах справи копій документів оригіналам, зазначили про неможливість врегулювання спору між сторонами у добровільному порядку та подання всіх наявних у Відповідача доказів в обґрунтування обставин, на які посилається, як на підставу своїх заперечень проти заявлених позовних вимог.

Позиція Позивача:

Позивач стверджує, що відповідно до Протоколу №3 аукціону з продажу майна ВАТ Облпаливо від 12.03.2014р. проведеного організатором аукціону - ТБ Київська універсальна біржа на підставі Договору купівлі-продажу від 21.03.2014р., що посвідчений приватним нотаріусом Львівського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрованого в реєстрі за №423, ВАТ Облпаливо продало, а ТзОВ Індустріальна паливна компанія набуло з аукціону майнове право (право вимоги) ВАТ Облпаливо . Відповідно до предмету вищезазначеного договору купівлі-продажу та Акту приймання-передачі майнового права (право вимоги) від 21.03.2014 року, ВАТ Облпаливо передало, а ТзОВ Індустріальна паливна компанія прийняло: право витребування майна із чужого незаконного володіння, визнання та оформлення права власності на нерухоме майно (будівлі та споруди паливного складу) що знаходиться за адресою: Львівська область, Старосамбірський район, м. Старий Самбір, вул. Садова, будинок 2-а, загальною площею 387,4кв.м, яке виникло із скасованої Мирової угоди, укладеної між ВАТ Облпаливо та ТзОВ Світ СР від 19.07.2011р. у справі №6/175 (2010), ухвали господарського суду Львівської області від 29.07.2011р., постанови Львівського апеляційного Господарського суду від 20.12.2012р., постанови Вищого господарського суду України від 28.02.2013р., постанови Львівського апеляційного господарського суду від 17.04.2013р., постанови Вищого господарського суду України від 15.07.2013р. з усіма правовими наслідками, передбаченими чинним законодавством України для власника майна без виключень.

Позивач також стверджує, що 01 березня 2015 року право власності на вказане майнове право (право вимоги) набуло ТзОВ НОВОДІМ за Договором купівлі-продажу від 01.03.2016р. Зокрема, 01.03.2016р. ТзОВ Індустріальна паливна компанія передало, а ТзОВ НОВОДІМ прийняло майнове право (право вимоги), а саме: право витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання та оформлення права власності за ТзОВ НОВОДІМ на нерухоме майно (будівлі та споруди паливного складу), що знаходиться за адресою: Львівська область, Старосамбірський р-н, м. Старий Самбір, вул. Садова, будинок 2-а, загальною площею 387,4кв.м, яке виникає зі скасованої Мирової угоди, укладеної між ВАТ Облпаливо та ТзОВ Світ СР 19.07.2011р. у справі №6/175 (2010), ухвали Господарського суду Львівської області від 29.07.2011р., постанови Львівського апеляційного господарського суду від 20.12.2012р. постанови Вищого господарського суду України від 28.02.2013р., постанови Львівського апеляційного господарського суду від 17.04.2013р., постанови Вищого господарського суду України від 15.07.2013р. з усіма правовими наслідками, передбаченими чинним законодавством України для власника майна без виключень.

Як зазначає Позивач, відповідно до Мирової угоди від 19.07.2011р., укладеної між ВАТ Облпаливо та ТзОВ Світ СР у справі №6/175 (2010), яка була затверджена ухвалою Господарського суду Львівської області від 29.07.2011р., ВАТ Облпаливо в рахунок погашення заборгованості перед ТзОВ Світ СР передало останньому будівлі і споруди паливного складу, що розташовані за адресою: Львівська область, м.Старий Самбір, вул.Садова, 2, які належали ВАТ Облпаливо на підставі рішення Старосамбірської міської ради від 26.11.1998 р., №149, записаного в реєстрову книгу №2 за реєстровим №318, згідно реєстраційного посвідчення, виданого начальником Самбірського бюро технічної інвентаризації серії СК 587329. ОСОБА_6 вартість майна, яку сторони погодили для мирової угоди, становила 512 437,21 грн. Проте, постановою Львівського апеляційного господарського суду від 20.12.2012р. було скасовано ухвалу про затвердження Мирової угоди від 29.07.2011р. у справі №6/175(2010), та постановлено нове рішення, яким в задоволенні заяви про затвердження мирової угоди відмовлено. Постановою Вищого господарського суду України від 28.02.2013р. у справі №6/175(2010) постанова Львівського апеляційного господарського суду від 20.12.2012р. залишена без змін.

Крім того, Позивач вказує, що ТзОВ Світ СР подало Львівському апеляційному господарському суду заяву про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Львівського апеляційного господарського суду від 20.12.2012 року у справі №6/175 (2010), в якій просило скасувати та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні апеляційної скарги. Проте, ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 17.04.2013р. дана заява була залишена без задоволення, а постанова Львівського апеляційного господарського суду від 20.12.2012р. у справі №6/175 (2010) - без змін. Постановою Вищого господарського суду України від 15.07.2013р., прийнятою за результатами розгляду касаційної скарги ТзОВ Світ СР , було залишено без змін ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 17.04.2012р. Однак, умови мирової угоди були виконані Сторонами ( ВАТ Облпаливо та ТзОВ Світ СР ), а відповідно до п.3 Мирової угоди з моменту її затвердження ТзОВ Світ СР стає власником будівель і споруд паливного складу, що розташовані за адресою: м. Старий Самбір, вул. Садова, 2а.

У позовній заяві Позивач зазначає, що 29.09.2011р. ТзОВ Світ СР уклало з ОСОБА_4 ОСОБА_6 купівлі-продажу нерухомого майна, що знаходиться за адресою м.Старий Самбір, вул.Садова, 2-а. Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 18.05.2018р. будівлі та споруди паливного складу за адресою: Львівська обл., м.Старий Самбір, вул.Садова, 2-а зареєстровані в реєстрі речових прав на нерухоме майно за ТзОВ Бачинських 11.09.2018р. Крім того, з цих же Реєстрів стало відомо, що будівля під літерою Б-1 загальною площею 60,5кв.м та будівля під літерою В-1 загальною площею 16,4кв.м були демонтовані. В результаті, загальна площа будівель і споруд паливного складу, що розташовані за адресою: м.Старий Самбір, вул.Садова, будинок 2-а становить 310,5 кв.м.

Таким чином, Позивач переконаний, що у зв'язку з скасуванням у судовому порядку ухвали суду про затвердження Мирової угоди від 29.07.2011р. у справі №6/175 (2010), у ВАТ Облпаливо виникло майнове право (право вимоги) витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним та визнання права власності на це майно за ВАТ Облпаливо . В подальшому, вказане майнове право (право вимоги) перейшло до ТзОВ Індустріальна паливна компанія відповідно до Протоколу №3 аукціону з продажу майна ВАТ Облпаливо від 12.03.2014р. на підставі Договору купівлі-продажу від 23.03.2014р. В свою чергу, право власності на вказане майнове право (право вимоги) набуло ТзОВ НОВОДІМ за Договором купівлі-продажу від 01.03.2016р.

29.08.2018р. Позивачем подано відповідь на відзив, у якій в спростування доводів Відповідача, покладених ним в основу своїх заперечень проти заявлених позовних вимог, він покликається на те, що предмет Договору від 01.03.2016р. та Акту приймання-передачі від 01.03.2016р., за яким ТзОВ НОВОДІМ набуло майнове право аналогічні Договору від 21.03.2014р.

Також Позивач зазначає, що ТзОВ Бачинських не набуло права власності на спірне майно, оскільки майно вибуло з володіння власника (ВАТ Облпаливо ) не з його волі. Вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

З підстав наведеного Позивач просить суд витребувати з чужого незаконного володіння Відповідача майно, а саме: будівлі і споруди паливного складу загальною площею 310,5кв.м, що розташовані за адресою: Львівська область, м.Старий Самбір, вул.Садова, 2-А на користь Позивача та визнати за Позивачем право власності на зазначене спірне майно.

Стосовно поданої Відповідачем заяви про застосування наслідків спливу позовної давності Позивач вказує, що перебіг строку позовної давності за позовом ТзОВ НОВОДІМ до ТзОВ Бачинських про витребування майна з чужого незаконного володіння почався з 19.05.2018р., тобто з дня, наступного за днем встановлення особи, яка стала набувачем майна, що є предметом позову. Позивач заперечує щодо застосування до даних правовідносин судової практики Верховного Суду України.

Позиція Відповідача:

Відповідач у поданому Відзиві на позовну заяву проти усіх заявлених позовних вимог заперечує, вважає позов безпідставним та необґрунтованим, просить суд відмовити Позивачу в його задоволенні.

Відповідач стверджує, що Позивач у справі не наділений правом на витребування майна, яке він хоче витребувати, оскільки Цивільним кодексом України не передбачено такого окремого майнового права у складі права власності як право на витребування майна. В свою чергу, витребування майна із чужого незаконного володіння передбачено ст.16, 387 ЦКУ виключно як форма захисту права власності, а не як окреме оборотоздатне майнове право. Тобто, таку форму захисту прав неможливо відчужити і вона належить (в силу ст.387 ЦКУ і висновків Верховного Суду) лише і виключно власнику майна, а не будь - якій іншій особі.

Згідно доводів Відповідача доказів наявності у нього будь-якого речового права на спірне майно (а тим більше - права власності) Позивачем суду не надано. Таким чином, Позивач не є суб'єктом, який має право на витребування майна із чужого незаконного володіння. Відтак, відсутні підстави для витребування на його користь будь-якого майна, а вимоги Позивача прямо суперечать ст.ст.15, 16, 317, 319, 321, 387 ЦКУ.

Крім того, Відповідач зазначає, що при підписанні мирової угоди у справі №6/175 (2010) від 19.07.2011р. спірне майно відчужено особою, що мала право на таке відчуження, оскільки виконувала повноваження керівника ВАТ Облпаливо . Із цих же підстав, таке відчуження відбулося за волею відчужувача, більше того - шляхом вираження такої волі через підписання мирової угоди і надання її на затвердження суду. При цьому, згідно умов мирової угоди, така вступає в силу з моменту її підписання та затвердження судом. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 29.07.2011р. таку мирову угоду було затверджено. На момент набуття ТзОВ Світ СР права власності на спірні приміщення, і мирова угода, і ухвала щодо її затвердження були чинними.

Також Відповідач покликається на те, що він набув спірне майно 08.09.2017р. у якості внеску до статутного фонду, що підтверджується копією Акта прийому-передачі та грошової оцінки майна №1 від 08.09.2017р. та копією Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний номер 96869683, тобто відплатно.

Відповідач звертає увагу суду на те, що Позивач за договором від 01.03.2016р. не набув ніяких прав, оскільки існує розбіжність між умовами договорів, за якими передавалося майнове право. Зокрема, права, що їх було продано від ТзОВ Індустріальна паливна компанія до ТзОВ Новодім не є тотожними тим, що були продані ВАТ Облпаливо ТзОВ Індустріальна паливна компанія . Позивачем, на думку Відповідача, змінено правовий статус підстави, з якої вони виникали (мирова угода та скасована мирова угода). Із огляду на це, Позивач не є і не може бути правонаступником ВАТ Облпаливо . Позивач не міг набути жодних прав, які випливають зі скасованої мирової угоди.

Окрім того, Відповідач в загальному порядку спростовує висновки постанови Львівського апеляційного господарського суду від 20.12.2012р. у справі №6/175(2010). Він стверджує, що відчуження спірного майна за мировою угодою відбулося в період відсутності процедури банкрутства ВАТ Облпаливо , а отже - правомірно, що виключає можливість задоволення позовних вимог у справі.

Разом з тим, Відповідач подав заяву про застосування наслідків спливу позовної давності, зазначаючи, що строк позовної давності щодо витребування майна з чужого володіння сплив ще 20.12.2015р. При цьому, на думку Відповідача, не має жодного юридичного значення той факт, яка особа володіла в цей час спірним майном.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.9 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України суд вважає за можливе розглянути справу по суті за наявними у справі матеріалами.

За результатами дослідження наданих Сторонами доказів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що в позові слід відмовити повністю з огляду на наступне.

19.07.2011р. між ВАТ Облпаливо та ТзОВ Світ СР було укладено мирову угоду у справі №6/175(2010), яка 29.07.2011р. затверджена ухвалою Господарського суду Львівської області. За вказаною мировою угодою ТзОВ Світ СР набуло права власності на спірне нерухоме майно за адресою м.Старий Самбір, вул.Садова 2а, яке належало ВАТ Облпаливо на підставі рішення Старосамбірської міської ради від 26.11.1998р. №149, записаного в реєстрову книгу №2 за реєстровим №318, згідно реєстраційного посвідчення, виданого начальником Самбірського бюро технічної інвентаризації серії СК №587329. ОСОБА_6 вартість майна, яку сторони погодили для мирової угоди становила 512437,21грн. В подальшому ухвала Господарського суду Львівської області від 29.07.2011р. у справі 6/175(2010) була скасована постановою Львівського апеляційного господарського суду від 20.12.2012р.

Вказана вище постанова переглядалася судами неодноразово. Зокрема, постановою Вищого господарського суду України від 28.02.2013р. у справі №6/175(2010) постанова Львівського апеляційного господарського суду від 20.12.2012р. у даній справі була залишена без змін.

ТзОВ Світ СР подало Львівському апеляційному господарському суду заяву про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Львівського апеляційного господарського суду від 20.12.2012р. у справі №6/175(2010), в якій просило скасувати вказану постанову та прийняти нову про відмову в задоволенні апеляційної скарги. Проте, ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 17.04.2013р. у справі №6/175(2010) дана заява залишена без задоволення, а постанова Львівського апеляційного господарського суду від 20.12.2012р. без змін. Постановою Вищого господарського суду України від 15.07.2013р., прийнятою за результатами розгляду касаційної скарги ТзОВ Світ СР , ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 17.04.2013р. залишено без змін.

За умовами мирової угоди у справі №6/175(2010) від 19.07.2011р. ТзОВ Світ СР набуло право власності на спірне майно відплатно - у рахунок погашення існуючої заборгованості.

В свою чергу, Відповідач набув спірне майно 08.09.2017р. у якості внеску до статутного фонду, що підтверджується Актом прийому-передачі та грошової оцінки майна від 08.09.2017р. №1 та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний № 96869683.

21.03.2014р. між ВАТ Облпаливо (Продавець) та ТзОВ Індустріальна паливна компанія (Покупець) укладено ОСОБА_6 купівлі-продажу, відповідно до п.1 якого предметом договору є майнове право (право вимоги), що виникає з мирової угоди, укладеної між ВАТ Облпаливо та ТзОВ Світ СР 19.07.2011р. у справі №6/175(2010), ухвали Господарського суду Львівської області від 29.07.2011р., постанови Львівського апеляційного господарського суду від 20.12.2012р., постанови Вищого господарського суду України від 28.02.2013р., постанови Львівського апеляційного господарського суду від 17.04.2013р., постанови Вищого господарського суду України 15.07.2013р.

Проте, за Актом прийому - передачі майнового права (права вимоги) від 21.03.2014р., який є додатком до Договору від 21.03.2014р., Продавець передав, а Покупець - прийняв, майнове право (право вимоги), а саме: право витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання та оформлення права власності на нерухоме майно (будівлі та споруди паливного складу), що знаходиться за адресою: Львівська область, Старосамбірський р-н, м. Старий Самбір, вул. Садова, будинок 2-а, загальною площею 387,4 кв.м., яке виникає зі скасованої Мирової угоди, укладеної між ВАТ Облпаливо та ТзОВ Світ СР 19.07.2011р. у справі №6/175(2010), ухвали Господарського суду Львівської області від 29.07.2011р., постанови Львівського апеляційного господарського суду від 20.12.2012р., постанови Вищого господарського суду України від 28.02.2013р., постанови Львівського апеляційного господарського суду від 17.04.2013р., постанови Вищого господарського суду України 15.07.2013р., з усіма правовими наслідками, передбаченими чинним законодавством України для власника майна без виключень за Товариством з обмеженою відповідальністю Індустріальна паливна компанія .

01.03.2016р. між ТзОВ Індустріальна паливна компанія та ТзОВ Новодім було укладено договір купівлі - продажу, відповідно до п.1.1 якого продавець (ТзОВ Індустріальна паливна компанія ) передає у власність покупцеві (ТзОВ Новодім ) майнове право (право вимоги), а саме, право витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання та оформлення за Покупцем право власності на нерухоме майно (будівлі та споруди паливного складу), що знаходиться за адресою: Львівська область, Старосамбірський район, м.Старий Самбір, вул.Садова, будинок 2-а, загальною площею 387,4 кв.м, яке виникає зі скасованої Мирової угоди, укладеної між ВАТ Облпаливо та ТзОВ Світ СР 19.07.2011р. у справі №6/175(2010), ухвали Господарського суду Львівської області від 29.07.2011р., постанови Львівського апеляційного господарського суду від 20.12.2012р., постанови Вищого господарського суду України від 28.02.2013р., постанови Львівського апеляційного господарського суду від 17.04.2013р., постанови Вищого господарського суду України 15.07.2013р., з усіма правовими наслідками, передбаченими чинним законодавством України для власника майна без виключень, та зобов'язується сплатити за нього ціну, визначену на умовах Договору.

Згідно з п.1 Акту прийому-передачі майнового права (права вимоги) від 01.03.2016р. Продавець передав, а Покупець прийняв відповідно до Договору купівлі-продажу від 01.03.2016р. майнове право (право вимоги), а саме: право витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання та оформлення права власності за ТзОВ НОВОДІМ на нерухоме майно (будівлі та споруди паливного складу), що знаходяться за адресою: що знаходиться за адресою: Львівська область, Старосамбірський район, м.Старий Самбір, вул.Садова, будинок 2-а, загальною площею 387,4кв.м, яке виникає зі скасованої Мирової угоди, укладеної між ВАТ Облпаливо та ТзОВ Світ СР 19.07.2011р. у справі №6/175(2010), ухвали Господарського суду Львівської області від 29.07.2011р., постанови Львівського апеляційного господарського суду від 20.12.2012р., постанови Вищого господарського суду України від 28.02.2013р., постанови Львівського апеляційного господарського суду від 17.04.2013р., постанови Вищого господарського суду України 15.07.2013р., з усіма правовими наслідками, передбаченими чинним законодавством України для власника майна без виключень.

Із вищенаведеного вбачається розбіжність між умовами Договору купівлі-продажу від 21.03.2014р., Акту прийому-передачі майнового права (права вимоги) від 21.03.2014р., Договору купівлі-продажу від 01.03.2016р. та Акту прийому-передачі майнового права (права вимоги) від 01.03.2016р.

Відтак, права, що їх було продано від ТзОВ Індустріальна паливна компанія до ТзОВ Новодім не є тотожними тим, що були продані ВАТ Облпаливо ТзОВ Індустріальна паливна компанія ; змінено правовий статус підстави, з якої вони виникали (мирова угода та скасована мирова угода).

Судом застосовано наступні права, в тому числі ті, на які посилалися Сторони, з мотивів, що такі необхідні для вирішення даного спору, регулюють спірні правовідносини та права Сторін в межах спору, а також застосовані при оцінці аргументів Сторін, висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позову. Інші норми права, на які посилалися Сторони, суд не застосував з мотивів достатності застосованих норм права для вирішення спору.

У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Пунктом а) ч.2 вказаної статті передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч.1 ст.319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Приписами статті 330 ЦК України визначено, що у випадку, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до ч.4 ст.334 Цивільного кодексу України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

У статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97 ?ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції , зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Верховний Суд у постанові від 12.06.2018р. у справі №916/3727/15 зазначає, що зі змісту вказаних нормативних приписів вбачається, що лише і виключно власник майна, який фактично позбавлений можливості володіти й користуватися вказаним майном в результаті його незаконного вибуття з володіння за наявності певних умов має право витребувати таке майно із чужого володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Окрім того, витребування майна із чужого незаконного володіння передбачено ст.16, 387 Цивільного кодексу України виключно як форма захисту права власності, а не як окреме оборотоздатне майнове право.

Відповідно до п.4 ст.236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з п.1 ч.1 ст. 4 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 01.07.2004 № 1952-IV право власності підлягає державній реєстрації.

Як зазначає Верховний Суд у Постанові від 21.08.2018р. у справі

№902/1722/14, виходячи з аналізу статей 387, 388 ЦК України, власник майна має право звернутися до суду з вимогою про захист права власності шляхом витребування свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Предмет доказування у справах за таким позовом становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-то факти, що підтверджують його право власності або інше суб'єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном. Власник вправі витребувати своє майно від особи, в якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні. Тобто, в першу чергу, на підтвердження наявності в позивача суб'єктивного матеріального права на витребування майна з чужого незаконного володіння, він повинен надати суду відповідні належні докази, що підтверджують його право на зазначене майно.

Належних, достатніх та допустимих доказів наявності (в тому числі переходу від ВАТ Облпаливо , як від власника спірного майна) права власності на спірний об'єкт нерухомості станом на час розгляду справи по суті Позивачем суду не надано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Таким чином, Позивач не є суб'єктом, який має право на витребування майна із чужого незаконного володіння.

Поряд з цим суд зазначає, що Позивач не є і не може бути правонаступником ВАТ Облпаливо , а відтак, прав ВАТ Облпаливо на власність.

Таким чином, суд дійшов висновків про те, що витребування майна із чужого незаконного володіння та визнання права власності в даному випадку не є окремою правомочністю власника та оборотоздатним правом Власника, яке може відчужуватись в порядку статті 656 ЦК України на користь інших осіб, а є виключно формою захисту його права власності на майно та не може бути відчужене без самого права власності.

В той же час Договором купівлі-продажу від 01.03.2016р., як і за Договором від 21.03.2014р., право власності на спірне майно не відчужувалось та Позивачем не набувалось, предметом даного договору виступало майнове право (право вимоги) витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання та оформлення права власності за ТзОВ НОВОДІМ на нерухоме майно (будівлі та споруди паливного складу), що знаходяться за адресою: що знаходиться за адресою: Львівська область, Старосамбірський район, м.Старий Самбір, вул.Садова, будинок 2-а, загальною площею 387,4кв.м., яке виступає способом захисту права власності та є з ним нерозривним, не може бути здійснене окремо від права власності, відтак, не може здійснюватись іншою особою та не в інтересах власника, яким Позивач не є.

З цих же підстав не підлягає задоволенню позовна вимога про визнання за Позивачем права власності на спірне майно.

При підписанні мирової угоди у справі №6/175(2010) від 19.07.2011р. спірне майно було відчужено особою, що мала право на таке відчуження, оскільки виконувала повноваження керівника ВАТ Облпаливо . Згідно умов мирової угоди, така вступає в силу з моменту її підписання та затвердження судом. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 29.07.2011 року таку мирову угоду затверджено. На момент набуття ТзОВ Світ СР права власності на спірні приміщення, і мирова угода, і ухвала щодо її затвердження були чинними.

Як вбачається із матеріалів справи, а саме з Акту прийому-передачі та грошової оцінки майна від 08.09.2017р. №1 та Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, Відповідач набув спірне майно 08.09.2017р. у якості внеску до статутного фонду ТзОВ Бачинських .

Суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена у п.24 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року №5 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав , що під час розгляду позову про витребування майна відповідач згідно зі статтею 388 ЦК має право заперечити проти позову про витребування майна з його володіння шляхом подання доказів відплатного придбання ним цього майна в особи, яка не мала права його відчужувати, про що він не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому разі пред'явлення зустрічного позову про визнання добросовісним набувачем не вимагається і, крім того, не є належним способом судового захисту (стаття 16 ЦК), оскільки добросовісність набуття - це не предмет позову, а одна з обставин, що має значення для справи та підлягає доказуванню за позовом про витребування майна. Під час розгляду позову власника про витребування майна, переданого як вклад до статутного (складеного) капіталу господарського товариства, суд має враховувати, що отримання майна як вкладу до статутного (складеного) капіталу є відплатним придбанням, оскільки в результаті передання вкладу особа набуває права учасника господарського товариства.

Також суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена у п.25 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року №5 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав , що набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з'ясування правомочностей продавця на відчуження майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника.

Позивачем у позовній заяві та впродовж розгляду справи зазначалось, що Відповідач є добросовісним набувачем.

Проте, під час з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами Позивачем заявлено про те, що Відповідач не є добросовісним набувачем спірного майна, оскільки ОСОБА_4 знав про скасування ухвали суду про затвердження мирової угоди до передання Відповідачеві спірного майна у статутний капітал.

З приводу наведеного суд зазначає, що в силу приписів ЦК України щодо відокремленості майна юридичної особи Відповідач не знав і не міг знати про такі обставини. Також, Позивачем не подано доказів того, що Відповідач знав чи міг знати про неправомірність вибуття майна з володіння власника.

Крім того, як зазначено вище, як у позовній заяві, так і впродовж розгляду справи Позивач зазначав про добросовісність набуття Відповідачем спірного майна та підставами позову зазначено ст.ст.387, 388 ЦК України. Своїм правом на зміну підстав позову (ст.46 ГПК України) Позивач впродовж розгляду справи не скористався.

Щодо спростування Відповідачем у загальному порядку обставин, встановлених у постанові Львівського апеляційного господарського суду від 20.12.2012р., а саме факту відчуження спірного майна в період проведення процедури банкрутства ВАТ Облпаливо , суд зазначає, що такі обставини, спростовуються ухвалами Господарського суду Львівської області від 19.07.2011р. у справі №5015/3520/11 про припинення провадження у справі про банкрутство Відкритого акціонерного товариства Облпаливо та 11.08.2011р. та ухвалою Господарського суду Львівської області у справі від 11.08.2011р. у справі №5015/4546/11 про порушення провадження у справі про банкрутство Відкритого акціонерного товариства Облпаливо (79007, м.Львів, вул.Городоцька,16, ідентифікаційний код 01879782).

Відповідно до ч. 5 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Зокрема, із матеріалів справи випливає, що постановою Львівського апеляційного господарського суду від 20.12.2012р. у справі №6/175(2010) було скасовано ухвалу про затвердження мирової угоди у справі № 6/175(2010) із огляду на те, що мирова угода від іменні ВАТ Облпаливо та ТОВ Світ СР була укладена позивачем та відповідачем під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, так як ухвалою Господарського суду Львівської області від 25.06.2011 року у справі №5015/3520/11 порушено справу про банкрутство ВАТ Облпаливо .

19.07.2011р. ухвалою Господарського суду Львівської області у справі №5015/3520/11 за заявою ТзОВ Світ СР було припинено провадження у справі про банкрутство Відкритого акціонерного товариства Облпаливо .

19.07.2011р. підписано мирову угоду між ВАТ Облпаливо та ТзОВ Світ СР . 29.07.2011р. вказана мирова угода була затверджена ухвалою Господарського суду Львівської області у справі №6/175(2010).

11.08.2011року ухвалою Господарського суду Львівської області у справі №5015/4546/11 було порушено провадження у справі про банкрутство Відкритого акціонерного товариства Облпаливо (79007, м.Львів, вул.Городоцька,16, ідентифікаційний код 01879782).

Окрім того, щодо посилання Позивача на постанову Верховного Суду України від 21.12.2016р. у справі №6-2233цс16 щодо того, що вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею суд зазначає наступне.

Як встановлено судом та вбачається із постанови Верховного Суду України від 21.12.2016р. у справі №6-2233цс16, судовим рішенням у ній розуміється рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23.04.2015р. та рішення Апеляційного суду Одеської області 23.12.2015р. у даній справі, тобто майно у даній справі вибувало від Відповідача на підставі рішення суду.

Іншими підтвердженням вказаного доводу слугує те, що у згадуваній постанові вказано …на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна.. .

Так, відповідно до ч.2 ст.209 ЦПК України рішення суду ухвалюється , оформлюється і підписується в нарадчій кімнаті суддею, а в разі колегіального розгляду - суддями, які розглядали справу.

Відповідно до ч.4 вказаної статті ухвали суду, які оформлюються окремим процесуальним документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати.

З підстав наведеного суд дійшов висновку про те, що постанова Верховного Суду України від 21.12.2016р. у справі №6-2233цс16 стосується вибуття майна на підставі рішення (постанови) суду, а у справі №6/175(2010) таке вибуття відбулось на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди.

Проте, у постанові Верховного Суду України від 21.12.2016р. у справі №6-2233цс16 зазначено: Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом. .

При цьому, суд звертає увагу на те, що підставою для постановлення вказаної ухвали слугувала Мирова угода сторін, де повноважними представниками було здійснено волевиявлення Позивача на вибуття майна від нього і Відповідача на прийняття майна від Позивача, а затвердження ухвалою суду укладеної сторонами мирової угоди за своєю суттю є визнанням і підтвердженням державою факту її укладення та набуття сторонами прав і обов'язків за нею.

Відтак, оскільки внаслідок укладання мирової угоди мало місце волевиявлення ВАТ Облпаливо (власника) на вибуття спірного майна з його володіння, суд приходить до висновку, що спірне майно вибуло з володіння власника не поза його волею, відповідно відсутні підстави до витребування такого майна в порядку ст.388 ЦК України.

При цьому суд наголошує, що право на витребування спірного майна в порядку ст.388 ЦК України має виключно власник.

З приводу строку позовної давності суд зазначає наступне.

18.07.2018р. Відповідачем подано до суду Заяву (вх. №25848/18), у якій просить суд застосувати до правовідносин, які виникли між Сторонами, наслідки спливу строку позовної давності.

Подану заяву обґрунтовує тим, що, на думку Відповідача, право вимоги, яке начебто набуте Позивачем від ТзОВ Індустріальна паливна компанія , виникло з моменту винесення постанови Львівським апеляційним господарським судом від 20.12.2012р. Саме з цього часу і почався перебіг строку позовної давності за вимогами Позивача.

Також, Відповідач зазначає, що як станом на момент винесення постанови Львівським апеляційним господарським судом (20.12.2012р.) так і станом на момент подання позовної заяви до суду не передбачено спеціальних (довших) строків позовної давності, аніж ті, що встановлені ЦК України. Аналогічно, не є підставою до переривання перебігу строку позовної давності передача прав вимоги іншій особі, адже раніше Позивач звертався до Відповідача із позовом про витребування майна.

Таким чином, Відповідач робить висновки, що станом на момент укладення між ТзОВ Індустріальна паливна компанія та ТзОВ Новодім Договору купівлі-продажу від 01.03.2016р. позовна давність за вимогами про витребування майна вже минула, а відтак, набуття Позивач права вимоги не поновлює строку позовної давності за нею.

Окрім того, Відповідач зазначає, що строк позовної давності минув 20.12.2015р., а відтак, не має жодного юридичного значення той факт, яка особа володіла в цей час спірним майном, оскільки вказані факти не змінюють початку перебігу строку позовної давності та не поновлюють його.

28.08.2018р. Позивачем подано Заперечення на заяву (вх.№31856/18), у якій спростовує необхідність застосування до правовідносин, які виникли між Сторонами наслідки спливу строку позовної давності, з підстав чого просить суд відхилити заяву Відповідача від 11.07.2018р. вх.№25848/18 про застосування наслідків спливу позовної давності.

Подане заперечення Позивач обґрунтовує тим, що судове рішення (постанова Львівського апеляційного господарського суду від 20.12.2012р. у справі №6/175(2010)) про скасування укладеної 19.07.2011р. та затвердженої ухвалою Господарського суду Львівської області від 29.07.2011р. у справі №6/175 (2010) мирової угоди тривалий час переглядалось судами. З підстав наведеного Позивач робить висновки про помилковість тверджень Відповідача про те, що перебіг строку позовної давнеості розпочався 20.12.2012р.

Також, Позивач звертає увагу суду на те, що в силу приписів ст..261 ЦК України перебіг строку позовної давності розпочинається з моменту, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права, або особу, яка його порушила.

З підстав наведеного Позивач підсумовує, що перебіг строку позовної давності за позовом ТзОВ НОВОДІМ до ТзОВ Бачинських про витребування майна з чужого незаконного володіння почався з 19.05.2018р., тобто з дня, наступного за днем встановлення Позивачем особи, яка стала набувачем майна, що є предметом позову. Позивач заперечує щодо застосування до даних правовідносин судової практики Верховного Суду України з підстав того, що наведена практика стосується інших правовідносин, а відтак, не може бути застосована, як судова практика у подібних правовідноснах.

Верховний Суд у постанові від 10.07.2018р. по справі №5019/2862/11 роз'яснює, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).

У постанові Верховного суду України від 29.03.2017р. №520/7194/13-ц зазначено, що у разі скасування судового рішення, на підставі якого набуто право власності на майно, перебіг позовної давності починається з моменту скасування такого судового рішення.

Верховний Суд у постанові від 21.05.2018р. у справі №911/1967/17 зазначає, що відповідно до статті 262 ЦК України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Статтею 256 ЦК України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Приписами статті 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною п'ятою статті 261 ЦК України встановлено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Пунктом 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів встановлено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Згідно приписів ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Відповідно до ч.4 названої статті сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З підстав наведеного суд дійшов висновків про те, що перебіг строку позовної давності за вимогами про витребування майна з чужого незаконного володіння розпочав перебіг з 21.12.2012р., тобто з дня наступного за днем, коли особа (ВАТ Облпаливо ) дізналась про порушення свого права.

З врахуванням приписів Цивільного кодексу України щодо загального строку позовної давності, а також відсутності належних, достатніх та допустимих доказів продовження сторонами такого строку суд дійшов висновків, що строк позовної давності за позовними вимогами сплив 21.12.2015р.

Водночас, з підстав відсутності належних, достатніх та допустимих доказів в підтвердження факту порушення прав Позивача в суду відсутні правові підстави для застосування наслідків пропуску строку позовної давності, відтак суд відхиляє заяву Відповідача від 11.07.2018р. вх. №25848/18 про застосування наслідків спливу позовної давності.

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 15.03.2011р. №3135-VI, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем спростовано доводи позовної заяви, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі відсутність належних, достатніх та допустимих доказів набуття Позивачем права власності на спірне майно, внаслідок чого у нього, як у власника (ч.1 ст.388 ЦК України) виникало б право витребувати своє майно від добросовісного набувача, беручи до уваги недоведеність обставин, з якими Позивач пов'язує можливість його витребування від Відповідача як добросовісного набувача, в тому числі вибуття майна поза волею власника, суд дійшов висновків про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог, а відтак, в позові слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.

Відповідно до ч.9 ст.145 ГПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

Приписами ч.10 вказаної статті визначено, що в такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України Про судовий збір судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно ч.1, п.п.1, 2 п.2 ч.2 ст.4 Закону України Про судовий збір (у чинній станом на момент подання позовної заяви до суду редакції) за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду; за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору встановлюється у розмірі одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду.

Нормою статті 7 Закону України Про Державний Бюджет України на 2018 рік установлено у 2018 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 1762 гривень.

Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв'язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 9448,57грн. у вигляді сплаченого за подання до господарського суду позовної заяви судового збору.

Як доказ сплати судових витрат Позивач подав Платіжне доручення від 23.05.2018р. №24 на суму 7686,57грн. та від 23.05.2018р. №25 на суму 1762грн. про сплату судового збору за подання позовної заяви до господарського суду в розмірі 9448,57грн. Оригінали вказаних платіжних доручень є додатками до заяви від 07.06.2018р. вих. №07/06/2018-01 (вх. №20581/18 від 07.06.2018р.).

Відповідач у поданому до суду 11.07.2018р. за вх. №25830/18 Відзиві на позовну заяву зазначає, що не очікує понести судових витрат у зв'язку із розглядом справи в господарському суді.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З підстав наведеного, а також недоведення Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу 1 ГПК України розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору, недоведення Відповідачем розміру понесених у справі судових витрат, суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі, а саме сплачений за подання позовної заяви до господарського суду судовий збір в розмірі 9448,57грн. слід покласти на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, залишити вказані судові витрати за Позивачем.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 42, п. 1, 3 ч. 1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73-79, 80, 81, 86, 129, 165, 205, 216, 222, 236,238, 240 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 179, 193, 216, 218 Господарського кодексу України, ст.ст.3, 6, 11, 15, 16, 236, 256, 257, 261, 267, 317, 319, 321, 330, 336, 387, 388, 656 Цивільного кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. В позові відмовити повністю.

2. Скасувати вжиті ухвалою Господарського суду Львівської області від 11.06.2018р. у справі №914/970/18 заходи забезпечення позову.

3. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.

4. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 17.09.2018р.

Головуючий суддя Фартушок Т. Б.