Рішення

від 13.09.2018 по справі 927/584/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

13 вересня 2018 року м. Чернігів справа № 927/584/18 Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у відкритому судовому засіданні за участю секретаря судового засідання Дубини О.М.

Позивач: Комунальне підприємство «Чернігівбудінвест» Чернігівської міської ради,

код ЄДРПОУ 32818170, проспект Миру, 263, м. Чернігів, 14007

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛуСІ» ,

код ЄДРПОУ 37523127, вул. Мстиславська, 9, офіс 202, м. Чернігів, 14000

Предмет спору: про стягнення 14696,00 грн,

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: ОСОБА_1 - директор; ОСОБА_2 - юрисконсульт, довіреність від 14.06.2018;

від відповідача: ОСОБА_3 - представник, довіреність від 03.09.2018 №25;

У зв'язку з неявкою усіх учасників справи у судове засідання для проголошення рішення, на підставі ч. 6 ст. 233 та ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України вступна та резолютивна частини рішення була підписана судом у нарадчій кімнаті без їх проголошення.

ВСТАНОВИВ:

Комунальним підприємством Чернігівбудінвест Чернігівської міської ради подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю ЛуСІ , у якому позивач просить суд стягнути з відповідача 14696,00 грн, що становить вартість відшкодування понесених витрат по утриманню земельних ділянок площею 0,1651 га та 0,0668 га по вул. Любецька, 2-А у місті Чернігові.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Договором № 01-06/16 від 27.04.2016.

Позивач зазначає, що на праві постійного користування у КП Чернігівбудінвест Чернігівської міської ради знаходилась земельна ділянка по вул. Любецькій, 2-а у м. Чернігові, на якій відповідач здійснював будівництво багатоповерхового житлового будинку. За умовами Договору № 01-06/16 від 27.04.2016 відповідач взяв на себе зобов'язання зі сплати позивачу витрат, понесених ним на утримання земельної ділянки.

Як зазначив позивач, відповідно до напрацьованої практики на підприємстві, після завершення будівництва та оформлення декларації про готовність до експлуатації об'єкта, саме відповідач повинен був ініціювати припинення права постійного користування земельною ділянкою, звернувшись попередньо до позивача, а потім разом з позивачем звернутись до Чернігівської міської ради із відповідною заявою. Проте відповідач таких дій не вчинив, а позивач самостійно звернувся до Чернігівської міської ради із клопотанням і рішенням ради від 31.05.2018 КП Чернігівбудінвест Чернігівської міської ради припинено право постійного користування земельною ділянкою.

Позивач вважає, що у порушення взятих на себе зобов'язань за цим Договором відповідачем не відшкодовано позивачу витрати по утриманню земельної ділянки у 2018 році на загальну суму 14696,00 грн.

Відповідач проти позову заперечує та просить відмовити у задоволенні позовних вимог. У своєму відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що відповідно до умов Договору 01-06/16 від 27.04.2016 відповідач зобов'язався повністю профінансувати усі витрати, у тому числі витрати по утриманню земельної ділянки, необхідні для завершення будівництва та введення в експлуатацію об'єкта на земельній ділянці, яка знаходиться у постійному користуванні позивача. Розмір таких витрат зазначається у ОСОБА_4 угодах до Договору, підписаними сторонами.

Відповідач зазначає, що об'єкт, який був предметом Договору, введено в експлуатацію 08.06.2017, про що свідчить Декларація про готовність до експлуатації об'єкта. 01.12.2017 відповідно до акту приймання-передачі основних засобів відповідач передав експлуатацію ПП Техкомсервіс об'єкт. Оскільки об'єкт був зданий в експлуатацію, відповідач вважає, що він не зобов'язаний сплачувати позивачу витрати по утриманню земельної ділянки, а позивач міг і раніше звернутись до міської ради із клопотанням про припинення права постійного користування земельною ділянкою. ОСОБА_4 угоди №11, №12, у яких вказано, що відповідач повинен сплатити витрати позивачу по утриманню земельної ділянки за 2018 рік, відповідачем підписані не були.

Також відповідач заперечує проти того, що він скористався податковим кредитом з ПДВ, оскільки у нього були відсутні такі підстави.

Відповіді на відзив позивачем суду не надано.

Відповідно до приписів ст. 161 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається на підставі вимог, заперечень, аргументів, пояснень та міркувань щодо предмета спору, викладених учасниками справи виключно у заявах по суті справи.

Ухвалою суду від 06.08.2018 прийнято позовну заяву, відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Також цією ухвалою встановлено сторонам строк для подання заяв по суті, зокрема, відповідачу - п'ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та позивачу відзиву на позов з доданими до нього документами.

Ухвалою суду від 03.09.2018 судом задоволено клопотання позивача про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання з розгляду справи по суті на 13.09.2018.

Розглянувши матеріали справи та перевіривши надані докази, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає з таких підстав.

Як встановлено судом, 02.11.2010 на підставі рішення Чернігівської міської ради від 02.03.2008 Комунальному підприємству Чернігівбудінвест Чернігівської міської ради видано Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 0,0668 га, яка розташована по вул. Любецькій, 2-а у м. Чернігові, для організації будівельного майданчика будівництва багатоквартирного житлового будинку (а.с. 71-72).

27.04.2016 між Комунальним підприємством Чернігівбудінвест Чернігівської міської ради (далі -Сторона-1), Товариством з обмеженою відповідальністю ЛуСі (далі - Сторона-2), Товариством з обмеженою відповідальністю Організаційне агентство Френдс (далі - Сторона-3) та Дочірнім підприємством Укрсівербуд Закритого акціонерного товариства ДСК (далі - Сторона-4) укладено договір №01-06/16 (далі - Договір) (а.с. 13-26).

Відповідно до статті 1 Договору, у якій визначено терміни у цьому Договорі, об'єктом є двосекційний багатоповерховий житловий будинок з автономним джерелом теплопостачання у кожній квартирі та нежитловими приміщеннями у підвалі та на першому поверсі по вул. Любецька, 2-А (будівельна адреса) у м. Чернігів; земельна ділянка - (1) земельна ділянка площею 0,1651 га із кадастровим номером 7410100000:01:031:0175 по вул. Любецька, 2-А у м. Чернігів та (2) земельна ділянка площею 0,0668 га із кадастровим номером 7410100000:01:031:0179 по вул. Любецька, 2 у м. Чернігів, що разом також є будівельним майданчиком Об'єкта.

Згідно з п. 2.1 Договору Сторони домовились забезпечити виконання комплексу заходів, спрямованих на завершення будівництва та введення в експлуатацію Об'єкта на земельній ділянці, що знаходиться у постійному користуванні Сторони-1 відповідно до рішень Чернігівської міської ради від 02.03.2009 та від 31.01.2011.

Пунктом 2.3 Договору визначено, що Сторона-2 за цим Договором зобов'язується повністю профінансувати усі витрати, необхідні для завершення будівництва та введення в експлуатацію Об'єкта на земельній ділянці, яка знаходиться у постійному користуванні Сторони-1.

Відповідно до п. 3.1.6 Договору до початку виконання робіт та до завершення будівництва Об'єкта: а) у встановленому порядку надати Стороні-4 будівельний майданчик (фронт робіт) і всю необхідну дозвільну та іншу супроводжувальну документацію; б) надати усім Сторонам копії зареєстрованої декларації про початок виконання будівельних робіт; в) передати Стороні-4 точки підключення інженерних мереж; г) передати Стороні-4 оформлену заявку на проведення земляних робіт.

Сторона-2 зобов'язується сплатити Стороні-1 витрати по утриманню земельної ділянки (п. 3.2.4 Договору).

Відповідно до п. 5.1, 5.2, 5.4 Договору початок будівництва - ІІІ квартал 2016 року. Закінчення будівництва та здача Об'єкта в експлуатацію запланована на IV квартал 2017 року. Введення Об'єкта в експлуатацію здійснюється в порядку, встановленому чинними нормативними актами України.

Пунктом 8.1 Договору передбачено, що Сторона-1 передає Стороні-4 на період будівництва і до його закінчення придатний для виконання робіт будівельний майданчик разом з усіма необхідними для користування ним документами.

Згідно з п. 15.3 Договору у випадку невиконання (відмови від виконання) Стороною-2 своїх зобов'язань, що передбачені Договором, вона зобов'язана відшкодувати Стороні-1 усі витрати, документально підтверджені, що понесені Стороною-1 за цим Договором.

Відповідно до п. 17.1 Договору будь-які зміни і доповнення до Даного Договору мають силу лише у тому випадку, якщо вони оформлені у письмовому вигляді і підписання усіма Сторонами даного Договору.

Даний Договір вступає у силу з моменту підписання його всіма Сторонами і діє до повного виконання зобов'язань (п. 19.2 Договору).

Відповідно до акту приймання-передачі від 28.04.2016 до Договору Сторона-3 передала, а Сторона-4 прийняла фактично побудовану частину Об'єкта та виконані будівельно-монтажні роботи (а.с. 27).

28.04.2016 сторонами Договору підписано довідку про виконання Стороною-3 своїх інвестиційних зобов'язань та набуття права отримати у власність усі приміщення підвального поверху та першого поверху першої секції Об'єкта після введення його в експлуатацію (а.с. 29-30).

Також сторонами Договору підписані ОСОБА_4 угоди до Договору: №1 від 30.05.2016, №2 від 31.05.2016, №3 від 17.10.2016, №4 від січня 2017 року, №б/н від 20.02.2017, №5 від 10.05.2017, №6 від 15.05.2017, №7 від 14.07.2017, №8 від 22.08.2017, №9 від 30.10.2017, №10 від 31.10.2017 (а.с. 31-54).

Розмір та строки сплати відповідачем позивачу витрат по утриманню земельної ділянки у 2016 та 2017 роках зазначено у ОСОБА_4 угодах №1 від 30.05.2016 та ОСОБА_4 угоді від 20.02.2017 до Договору.

Так, ОСОБА_4 угода №1 від 30.05.2016 укладена сторонами, зокрема про таке: відповідно до п.п. 3.2.4 підрозділу 3.2 Розділу 3 сплатити Стороні-1 витрати по утриманню земельної ділянки в сумі 2405,32 грн в наступні строки: до 30.07.2016 - 1618,92 грн; до 30.10.2016 - 786,40 грн.

ОСОБА_4 угода від 20.02.2017 укладена сторонами, зокрема про таке: відповідно до п.п. 3.2.4 підрозділу 3.2 Розділу 3 сплатити Стороні-1 витрати по утриманню земельної ділянки в 2017 році в сумі 11518,00 грн в наступні строки: до 31.03.2017 - 2879,50 грн; до 30.06.2017 - 2879,50 грн; до 30.09.2017 - 2879,50 грн; до 31.12.2017 - 2879,50 грн.

На підтвердження сплати відповідачем витрат по утриманню земельної ділянки позивачем надано копії платіжних доручень №106 від 15.06.2017 про сплату 2879,50 грн, №320 від 26.10.2017 про сплату 2879,50 грн та №381 від 08.02.2018 про сплату 2879,50 грн.

Інших платіжних доручень про сплату вказаних витрат за 2016 та 2017 роки суду не надано, проте позивач вказує, що заборгованості за ці роки відповідач не має і вимог про її стягнення не заявляє.

08.06.2017 в Управлінні Державного архітектурно-будівельного контролю Чернігівської міської ради зареєстровано декларацію про готовність до експлуатації об'єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності. У вказаній декларації щодо об'єкту за адресою: 14021, м. Чернігів, вул. Любецька, 2а, Добудова об'єкта незавершеного будівництва багатоповерхового житлового будинку з автономним джерелом теплопостачання в кожній квартирі та нежитловими приміщеннями в підвалі та на першому поверсі, з автостоянками, на земельній ділянці, яка надане в постійне користування зазначено, що вважати закінчений будівництвом об'єкт готовим до експлуатації (а.с. 97-104).

Відповідно до акту приймання-передачі основних засобів від 01.12.2017 ТОВ ЛуСі передало ПП Технокомсервіс Об'єкт в експлуатацію (а.с. 105-106).

Згідно з листом Управління земельних ресурсів Чернігівської міської ради від 24.01.2018 №01-08/264 нормативна грошова оцінка земельної ділянки по вул. Любецька, 2а, площею 668 м2 становить 1517,10 грн/м2, а земельною ділянки площею 1651 м2 - 1517,10 грн/м2 (а.с. 55-58).

Позивачем відповідачу направлено ОСОБА_4 угоду №10 від 23.02.2018 до Договору у якій вказано, що вона укладена сторонами, зокрема про таке: відповідно до п.п. 3.2.4 підрозділу 3.2 Розділу 3 сплатити Стороні-1 витрати по утриманню земельної ділянки в 2018 році в сумі 10556,00 грн в наступні строки: до 31.03.2018 - 2639,00 грн; до 30.06.2018 - 2639,00 грн; до 30.09.2018 - 2639,00 грн; до 31.12.2018 - 2639,00 грн (а.с. 59-60).

Вказана ОСОБА_4 угода №10 від 23.02.2018 відповідачем підписана не була.

Позивачем виставлено відповідачу рахунок-фактуру №СФ-0000043 від 05.03.2018 на суму 2639,00 грн (витрати на утримання земельної ділянки), який відповідачем оплачено не було (а.с. 85).

Рішенням Чернігівської міської ради від 29.03.2018 №29/VII-19 внесено зміни і доповнення до рішення міської ради від 30.01.2015 Про місцеві податки , відповідно до п. 5.1.2.9 якого розмір земельного податку для будівництва багатоквартирного житлового будинку, у тому числі з об'єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури, встановлено на рівні 1,5 відсотка нормативної грошової оцінки (а.с. 61-62).

Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000048 від 31.03.2018, складений про те, що позивачем були проведені такі роботи (надані такі послуги) по рахунку №СФ-0000043 від 05.03.2018: витрати на утримання земельної ділянки згідно Договору на суму 2199,17 грн, відповідачем підписано не було (а.с. 88).

13.04.2018 позивачем зареєстровано податкову накладну від 31.03.2018 на суму 2199,17 грн, що становить витрати на утримання земельної ділянки за Договором (а.с. 90-91).

У зв'язку з внесенням вказаних змін, позивачем направлено відповідачу ОСОБА_4 угоду №11 від 02.05.2018, у якій вказано, що вона укладена сторонами, зокрема про таке: відповідно до п.п. 3.2.4 підрозділу 3.2 Розділу 3 сплатити Стороні-1 витрати по утриманню земельної ділянки в 2018 році в сумі 50134,10 грн в наступні строки: до 31.03.2018 - 2639,00 грн; до 30.05.2018 - 15831,70 грн; до 30.08.2018 - 15831,70 грн; до 31.11.2018 - 15831,70 грн (а.с. 63-64).

Вказана ОСОБА_4 угода №11 від 02.05.2018 відповідачем підписана не була.

Листом від 08.05.2018 №12 ТОВ ЛуСі повідомило позивача про те, що умови Договору виконані відповідачем у повному обсязі, Об'єкт введений в експлуатацію та переданий в експлуатацію експлуатуючій організації, а тому ОСОБА_4 угоду №11 від 02.05.2018 повернуто без підпису (а.с. 94-95).

Позивачем виставлено відповідачу рахунок-фактуру №СФ-0000091 від 16.05.2018 на суму 15831,70 грн (витрати на утримання земельної ділянки), який відповідачем оплачено не було (а.с. 86).

Рішенням Чернігівської міської ради від 31.05.2018 №31/VII-24 Комунальному підприємству Чернігівбудінвест Чернігівської міської ради припинено право постійного користування земельною ділянкою (кадастровий номер 7410100000:01:031:0175) площею 0,1651 га по вул. Любецькій, 2-а, за згодою підприємства.

Позивачем відповідачу направлено ОСОБА_4 угода №12 від 18.06.2018 до Договору у якій вказано, що вона укладена сторонами, зокрема про таке: відповідно до п.п. 3.2.4 підрозділу 3.2 Розділу 3 сплатити Стороні-1 витрати по утриманню земельної ділянки в 2018 році в сумі 14696,00 грн в наступні строки: до 31.03.2018 - 2639,00 грн; до 30.06.2018 - 12057,00 грн (а.с. 65-66).

Вказана ОСОБА_4 угода №12 від 18.06.2018 відповідачем підписана не була.

Позивачем виставлено відповідачу рахунок-фактуру №СФ-0000135 від 18.06.2018 на суму 12057,00 грн (витрати на утримання земельної ділянки), який відповідачем оплачено не було (а.с. 87).

Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000139 від 30.06.2018, складений про те, що позивачем були проведені такі роботи (надані такі послуги) по рахунку №СФ-0000135 від 18.06.2018: витрати на утримання земельної ділянки згідно Договору на суму 10047,50 грн, відповідачем підписано не було (а.с. 89).

Листом від 09.07.2018 №19 ТОВ ЛуСі повідомило позивача про те, що умови Договору виконані відповідачем у повному обсязі, Об'єкт введений в експлуатацію та переданий в експлуатацію експлуатуючій організації, а тому ОСОБА_4 угоду №12 від 18.06.2018 повернуто без підпису (а.с. 96).

12.07.2018 позивачем зареєстровано податкову накладну від 30.06.2018 на суму 10047,50 грн, що становить витрати на утримання земельної ділянки за Договором (а.с. 92-93).

Також позивачем надано податкову декларацію з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2018 рік та платіжні доручення про сплату до бюджету податку на землю №23 від 20.02.2018 на суму 76018,19 грн (за січень 2018 року), №7 від 28.03.2018 на суму 76014,03 грн (за лютий 2018 року), №9 від 25.04.2018 на суму 75946,21 грн (за березень 2018 року), №24 від 23.05.2018 на суму 166364,34 грн (за квітень 2018 року), №10 від 25.06.2018 на суму 162463,60 грн (за травень 2018 року), №7 від 26.07.2018 на суму 157172,78 грн (за червень 2018 року) (а.с. 73-84).

Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, суд виходить з такого.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Вимогами частини першої статті 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Отже, Договір поєднує в собі елементи договорів будівельного підряду та інвестиційного договору.

Таким чином, на правовідносини, що склалися між сторонами, поширюються загальні положення про підряд та про інвестиційну діяльність .

За приписами ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до ч. 1 ст. 318 Господарського процесуального кодексу України за договором підряду на капітальне будівництво одна сторона (підрядник) зобов'язується своїми силами і засобами на замовлення другої сторони (замовника) побудувати і здати замовникові у встановлений строк визначений договором об'єкт відповідно до проектно-кошторисної документації або виконати зумовлені договором будівельні та інші роботи, а замовник зобов'язується передати підряднику затверджену проектно-кошторисну документацію, надати йому будівельний майданчик, прийняти закінчені будівництвом об'єкти і оплатити їх.

Договір підряду на капітальне будівництво повинен передбачати: найменування сторін; місце і дату укладення; предмет договору (найменування об'єкта, обсяги і види робіт, передбачених проектом); строки початку і завершення будівництва, виконання робіт; права і обов'язки сторін; вартість і порядок фінансування будівництва об'єкта (робіт); порядок матеріально-технічного, проектного та іншого забезпечення будівництва; режим контролю якості робіт і матеріалів замовником; порядок прийняття об'єкта (робіт); порядок розрахунків за виконані роботи, умови про дефекти і гарантійні строки; страхування ризиків, фінансові гарантії; відповідальність сторін (відшкодування збитків); урегулювання спорів, підстави та умови зміни і розірвання договору (ч. 5 ст. 318 Господарського кодексу України).

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.

Такими цінностями можуть бути, зокрема, кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери (крім векселів,)рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності), права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права.

Інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій (ст. 2 Закону України «Про інвестиційну діяльність» ).

Відповідно ч. 1 ст. 9 Закону України «Про інвестиційну діяльність» основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода).

За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін)

Як встановлено судом, відповідно до п. 2.3, 3.2.4 укладеного Договору відповідач взяв на себе зобов'язання щодо сплати позивачу витрат, у тому числі витрат по утриманню земельної ділянки, необхідних для завершення будівництва та введення в експлуатацію Об'єкта на земельній ділянці, яка знаходиться у постійному користування позивача.

При цьому, розмір та строки сплати витрат по утриманню земельної ділянки у Договорі не зазначено, а вони визначались у ОСОБА_4 угодах до Договору.

Пунктом 17.1 Договору передбачено, що будь-які зміни і доповнення до даного Договору мають силу лише у тому випадку, якщо вони оформлені у письмовому вигляді і підписані усіма Сторонами даного Договору.

Позивачем та відповідачем підписано ОСОБА_4 угоди №1 від 30.05.2016 та від 20.02.2017, у яких сторони погодили розмір та строки сплати відповідачем позивачу витрат по утриманню земельної ділянки за 2016 та 2017 роки.

Судом встановлено, що зобов'язання по сплаті позивачу витрат по утриманню земельної ділянки за 2016 та 2017 роки відповідачем виконано у повному обсязі, що підтвердив і позивач.

Щодо зобов'язання відповідача сплатити позивачу витрати за 2018 рік суд зазначає наступне.

08.06.2017 в Управлінні Державного архітектурно-будівельного контролю Чернігівської міської ради зареєстровано декларацію про готовність до експлуатації об'єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності, у якій вказано, що вважати закінчений будівництвом об'єкт готовим до експлуатації.

Відповідно до п. 3 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого Постановою Кабінету ОСОБА_5 України від 13.04.2011 № 461, у редакції, чинній на момент реєстрації декларації, прийняття в експлуатацію об'єктів, що належать до I-III категорії складності, та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органами державного архітектурно-будівельного контролю поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації.

Оскільки будівництво об'єкту було завершено, він був прийнятий в експлуатацію 08.06.2017.

Як визначено у Договорі, відповідач взяв на себе зобов'язання сплачувати позивачу витрати, необхідні для завершення будівництва та введення в експлуатацію Об'єкта.

Зобов'язання по сплаті витрат після завершення будівництва та введення в експлуатацію Об'єкта відповідач на будь-який інший час Договором не обумовлені.

Крім того, ОСОБА_4 угоди до Договору №10 від 23.02.2018, №11 від 02.05.2018, №12 від 18.06.2018, у яких зазначено розмір та строки сплати відповідачем позивачу витрат по утриманню земельної ділянки у 2018 році, відповідачем не підписано, а отже ці додаткові угоди не мають жодної юридичної сили та не створюють жодних зобов'язань для відповідача.

Системний аналіз наведених правових норм та умов Договору дає підстави для висновку, що спірний договір укладений на строк до закінчення будівництва та введення Об'єкту в експлуатацію і грошові зобов'язання відповідача спрямовані саме на досягнення цієї мети, а не взагалі на необмежений у майбутньому час.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Таким чином, суд вважає, що обов'язок відшкодувати позивачу витрати по утриманню земельної ділянки відповідно до п. 3.2.4 Договору покладається на відповідача саме до закінчення будівництва та введення Об'єкта в експлуатацію.

Позивач у позовні заяві посилається на норми ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України, відповідно до якої якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Норми ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України при вирішенні спору судом застосуванню не підлягають, оскільки ч. 2 цієї статті є логічним продовженням ч. 1 ст. 120 Земельного кодексу України, а переходу права власності на будівлю у спірних відносинах не відбулось.

Відповідно до ч. 2, 4 ст. 42 Земельного кодексу України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом ОСОБА_5 України.

Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі відповідної землевпорядної документації.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку прибудинкова територія - територія навколо багатоквартирного будинку, визначена на підставі відповідної містобудівної та землевпорядної документації, у межах земельної ділянки, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди, що необхідна для обслуговування багатоквартирного будинку та задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників та наймачів (орендарів) квартир, а також нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Оскільки порядку передачі земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, Кабінетом ОСОБА_5 України не встановлено, надання у користування земельної ділянки здійснюється у загальному порядку, визначеного у ст. 116, 122, 123 Земельного кодексу України із розробленням землевпорядної документації.

Тобто, у даному випадку після введення в експлуатацію і передачі експлуатуючій організації - ПП Технокомсервіс (далі - Підприємство) житлового будинку право постійного користування земельною ділянкою повинно набуватись Підприємством і оплата здійснюватись у виді земельного податку саме Підприємством, а не шляхом сплати витрат позивачу.

При цьому, Підприємство не могло звернутись до Чернігівської міської ради із заявою про набуття права постійного користування земельною ділянкою, оскільки право постійного користування земельною ділянкою перебувало у позивача.

Позивач вважає, що оскільки право постійного користування земельною ділянкою КП Чернігівбудінвест Чернігівської міської ради припинено лише 31.05.2018, а відповідач, відповідно до напрацьованої практики на підприємстві, після завершення будівництва та оформлення декларації про готовність до експлуатації об'єкта не ініціював припинення права постійного користування земельною ділянкою, звернувшись попередньо до позивача, тому відповідач повинен відшкодувати сплачену позивачем плату за землю у 2018 році у розмірі 14696,00 грн.

Вказані доводи позивача відхиляються судом, оскільки жодним нормативно-правовим актом не передбачено, що особа, яка здійснювала будівництво на земельній ділянці, що належить на праві постійного користування у іншої особи, повинна ініціювати припинення такого права постійного користування у землекористувача, звернувшись до нього.

Також позивачем не доведено, що такий порядок є звичаєм ділового обороту, тобто правилом поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин.

Натомість, позивач без будь-яких обмежень міг раніше, після введення об'єкту в експлуатацію, звернутись до Чернігівської міської ради з клопотанням про припинення права постійного користування земельною ділянкою. Доказів неможливості такого звернення позивачем суду не надано.

Також судом відхиляються доводи позивача про те, що відповідач не припинив сплачувати витрати по утриманню земельної ділянки після введення Об'єкта в експлуатацію, а отже погодився з необхідністю сплачувати позивачу витрати до припинення права постійного користування земельною ділянкою, з огляду на наступне.

Відповідно до ОСОБА_4 угоди від 20.02.2017 відповідач зобов'язався сплатити позивачу витрати по утриманню земельної ділянки в 2017 році у сумі 11518,00 грн в наступні строки: до 31.03.2017 - 2879,50 грн; до 30.06.2017 - 2879,50 грн; до 30.09.2017 - 2879,50 грн; до 31.12.2017 - 2879,50 грн.

Таким чином, сплативши позивачу витрати по утриманню земельної ділянки до кінця 2017 року, відповідач у такий спосіб лише виконав взяті на себе зобов'язання, визначені у ОСОБА_4 угоді від 28.02.2017.

Відповідно до ст. 161 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи для позивача є позовна заява та відповідь на відзив.

За приписами ч. 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

У відповіді на відзив позивач викладає свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень та мотиви їх визнання або відхилення (ч. 1 ст. 166 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Будь-яких інших обставин, доказів та правових підстав позову, ніж наведено у позовній заяві та вже оцінених судом, позивач у встановлених Господарським процесуальним кодексом України порядку та строках не надав.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Інші докази та пояснення учасників справи судом не приймаються, оскільки не подані у встановлених порядку і строк та не спростовують вищевикладені висновки суду.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету ОСОБА_5 Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", Серявін та інші проти України обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Зазначене і було зроблено господарським судом при вирішенні цієї справи.

Враховуючи вищевикладене, за наведених у їх сукупності обставин, суд доходить висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат по утриманню земельної ділянки, понесених у 2018 році, у розмірі 14696,00 грн є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Оскільки у позові відмовлено, судові витрати позивача стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись ст. 42, 73-80, 86, 129, 165, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

У позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного господарського суду, з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, у строки, визначені ст. 256 цього Кодексу.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/ .

Повне рішення складено 18.09.2018.

Суддя В.В. Шморгун