КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/6731/17 Суддя першої інстанції: Качур І.А.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 вересня 2018 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Пилипенко О.Є.
суддів - Глущенко Я.Б. та Кузьмишиної О.М.,
при секретарі - Грабовській Т.О.,
за участю:
представника позивача: - Галатенка Є.Є.,
представника відповідача: - Кошарської А.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 квітня 2018 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю НАНО ПРО до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, зобов'язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И Л А :
У травні 2017 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю НАНО ПРО звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, зобов'язання вчинити дії, в якому просив:
- податкове повідомлення-рішення від 06.03.2017 року № 0001111402 - визнати протиправним і скасувати в частині, в якій воно залишилось у силі після прийняття Рішення про результати розгляду скарги ДФС України (вих. № 8930/6/99-99-11-01-01-25 від 27 квітня 2017р.), тобто скасувати в залишковій частині, яка становить загальну суму 317652,00 грн.;
- податкове повідомлення-рішення від 06.03.2017 р. № 0001101402 - визнати протиправним і скасувати повністю;
- зобов`язати відповідача: вилучити з автоматизованої системи Результати співставлення податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДФС України , інформаційної системи (бази) Податковий блок та інших інформаційних баз даних ДФС України відомості, внесені на підставі акту від 10.02.2017 р. №42/26-15-14-02-02/35910422 перевірки, здійсненої відповідачем та поновити показники податкової звітності з податку на додану вартість та податку на прибуток ТОВ НАНО ПРО за період, наведений у акті від 10.02.201 р. №42/26-15-14-02-02/35910422 перевірки, здійсненої відповідачем.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 квітня 2018 року адміністративний позов задоволено частково.
Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач - Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У відповідності до ст.. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що з наявних у матеріалах справи первинних документів, а саме: договорами, актами наданих послуг, рахунками на оплату, можна дійти висновку про рух активів у процесі здійснення зазначених вище господарських операцій, наявності спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та існуванню зв'язку між фактом придбання товарів (робіт, послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку, натомість податковий орган в обґрунтування порушення позивачем п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.187.1 ст.187, п.201.4, п.201.6, п.201.10 ст.201, п.198.3, п.198.6 ст.198, пп.14.1.257. п.14.1 ст.14, пп. 14.1.267. п.14.1 ст.14, п.п.135.5.5. п.135.5 ст.135 , ПП. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14, п. 44.1 ст.44, п.п. 138.1.1, п. 138.1, п.138.2, п. 138.8. ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України зазначає лише на наявність інформації про відкриті кримінальні провадження по контрагентам позивача.
Колегія суддів вважає вказаний висновок суду першої інстанції обґрунтованим, з огляду на наступне.
Як встановлено судом та вбачається з наявних матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю НАНО ПРО зареєстровано Головним територіальним управлінням юстиції у м. Києві 06.05.2008 року за № 10681020000022670.
На підставі направлень, виданих Головним управлінням ДФС у м. Києві від 22.12.2016 року № 1185/26-15-14-02-02, № 1184/26-15-14-02-02, № 3356/26-15-14-03-03, № 2369/26-15-14-06-03, № 1186/26-15-14-02-02, № 6663/26-15-14-04-06, відповідачем проведено планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю НАНО ПРО з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2013 р. по 30.09.2016 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 р. по 30.09.2016 р., про що складено Акт перевірки від 10.02.2017 р. №42/26-15-14-02-02/35910422.
06 березня 2017 ГУ ДФС у м. Києві на підставі акту перевірки було винесено, зокрема два податкові повідомлення-рішення:
- № 0001111402 про порушення позивачем пп.14.1.257. п.14.1 ст.14, пп. 14.1.267. п.14.1 ст.14, п.п.135.5.5. п.135.5 ст.135 , ПП. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14, п. 44.1 ст.44, п.п. 138.1.1, п. 138.1, п.138.2, п. 138.8. ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 р. №2755-VI, зі змінами та доповненнями та пункту 5 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 Витрати , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 р. N 318 (далі - П(С)БО 16), що діяли на момент відображення вказаних операцій в податковому обліку), і сплату 575784,00 грн. з податку на прибуток; а також про сплату 63531,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Загальна сума цього ППР дорівнює 639315,00 грн.
- № 0001101402 про порушення позивачем п. 198.5 ст. 198, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 187.1 ст. 187, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201, п. 198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, і сплату 647865,00 грн. - збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість; а також про 161966,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Загальна сума цього ППР дорівнює 809831,00 грн.
Не погоджуючись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся зі скаргою у Державну фіскальну службу (ДФС) України.
За результатом розгляду скарги, ДФС України прийнято рішення, яким скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 06.03.2017 року №0001111402 в частині встановленого перевіркою завищення ТОВ НАНО ПРО витрат, що враховуються при визначені фінансового результату за 2015 рік, щодо яких підтверджено здійснення оплати скаржником грошовими коштами на користь ПП ЗСЗ , ПП ЗС4 та не встановлено наявності дебіторської заборгованості за 2015 рік, а в іншій частині зазначене податкове повідомлення-рішення та податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 06.03.2017 року №0001101402 залишено без змін.
Не погоджуючись із залишеними у силі, вказаними вище податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно пункту 44.2 вказаної статті для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.
Платники податку, які відповідно до Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об'єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.
За визначенням у підпункті 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з:
а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;
б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;
в) ввезення товарів на митну територію України;
г) вивезення товарів за межі митної території України;
е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
У свою чергу, у відповідності до пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).
Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до положень пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі, якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися:
а) в операціях, що не є об'єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) та місце постачання яких розташоване за межами митної території України;
б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу);
в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;
г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.
Пунктом 198.6 статті 198 цього Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Відповідно до статті 201 Податкового кодексу України, на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу); д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).
Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Згідно з частиною другою статті 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Частиною 2 цієї статті визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно з пунктами 2.1, 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи.
Аналіз положень податкового законодавства, що діяло на момент виникнення спірних правовідносин, дозволяє дійти висновку, що право на формування податкового кредиту виникає у платника податків за наявності сукупності наступних елементів: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду (в залежності від характеру певних операцій) та які містять інформацію про зміст та обсяг операції, підписані уповноваженими особами; придбання товарів/послуг з метою їх використання в господарській діяльності; наявності розумних економічних причин (ділової мети) для здійснення господарських операцій; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); наявності у покупця податкової накладної, яка відповідає вимогам статті 201 Податкового кодексу України та підписана уповноваженою особою.
Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності визначені Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 Витрати , затвердженим Наказом Міністерства фінансів України 31.12.1999 № 318, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за № 27/4248 (далі - П(с)БО 16).
Пунктами 5-7 П(с)БО 16, витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань. Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.
Між тим, згідно пункту 5 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 11 Зобов'язання , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 № 20 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.02.2000 за № 85/4306, зобов'язання визнається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення. Якщо на дату балансу раніше визнане зобов'язання не підлягає погашенню, то його сума включається до складу доходу звітного періоду.
Пунктом 5 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 Дохід , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.12. 1999 за № 860/4153 визначено, що дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов'язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.
Критерії визнання доходу, наведені в цьому Положенні (стандарті), застосовуються окремо до кожної операції. Проте ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій).
Таким чином, обов'язковим критерієм щодо підтвердження показників податкової звітності платника податків є забезпечення належного бухгалтерського обліку відповідних господарських операцій, в тому числі дотримання вимог щодо підстав для здійснення такого обліку, якими можуть бути первинні документи, оформлені згідно з вимогами чинного законодавства. З урахуванням зазначеного, право платника на формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість є також залежним від забезпечення ведення ним належного бухгалтерського обліку відповідних господарських операцій.
З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість необхідно з'ясовувати, зокрема, обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.
Так, з матеріалів справи вбачається, що ТОВ НАНО ПРО у перевіряємий період з 01.01.2013 року по 30.09.2016 року перебувало в господарських взаємовідносинах із низкою підприємств, де виступало замовником при укладенні договорів про надання послуг.
На підтвердження здійснення господарських операцій між ТОВ НАНО ПРО (Замовник) та ПП ЗСЗ (Виконавець) позивачем надано копії наступних документів:
- договір № 09-12/1 від 01.12.2015 р. про надання послуг;
- договір № 09-12/2 від 01.12.2015 р. про надання послуг;
- договір № 09-12/3 від 01.12.2015 р. про надання послуг;
- договір № 09-12/4 від 01.12.2015 р. про надання послуг,
- договір № 09-12/5 від 01.12.2015 р. про надання послуг;
- платіжне доручення №1 від 31.12.2015 року;
- акт надання послуг №1 від 31.12.2015 року;
- рахунок на оплату № 2 від 31.12.2015 року;
- акт надання послуг №2 від 31.12.2015 року;
- рахунок № 3 від 31.12.2015 року;
- акт надання послуг №3 від 31.12.2015 року;
- рахунок на оплату від 31.12.2015 року;
- акт надання послуг № 4 від 31.12.2015 року;
- рахунок на оплату №5 від 31.12.2015 року;
- акт надання послуг від 31.12.2015 року.
На підтвердження здійснення господарських операцій між ТОВ НАНО ПРО (Замовник) та ПП ЗС4 (Виконавець) позивачем надано копії наступних документів:
- договір № 10-12/1 від 01.12.2015 року про надання послуг;
- договір № 10-12/2 від 01.12.2015 року про надання послуг;
- договір № 10-12/3 від 01.12.2015 року про надання послуг;
- договір № 10-12/4 від 01.12.2015 року про надання послуг;
- договір № 10-12/5 від 01.12.2015 року про надання послуг;
- договір № 10-12/6 від 01.12.2015 року про надання послуг;
- договір № 10-12/7 від 01.12.2015 року про надання послуг;
- платіжне доручення №2 від 31.12.2015 року;
- акт надання послуг №2 від 31.12.2015 року,
- рахунок № 3 від 31.12.2015 року;
- акт надання послуг №3 від 31.12.2015 року;
- рахунок на оплату №4 від 31.12.2015 року;
- акт надання послуг № 4 від 31.12.2015 року;
- рахунок на оплату №5 від 31.12.2015 року;
- акт надання послуг №5 від 31.12.2015 року;
- рахунок на оплату №6 від 31.12.2015 року;
- акт надання послуг №6 від 31.12.2015 року;
- рахунок на оплату №7 від 31.12.2015 року;
- акт надання послуг №7 від 31.12.2015 року;
- рахунок на оплату №8 від 31.12.2015 року;
- акт надання послуг №8 від 31.12.2015 року;
- платіжні доручення №1584 від 14.01.2016 р., №1585 від 14.01.2016 р., №1802 від 15.02.2016 року, №1834 від 18.02.2016 р., №1835 від 18.02.2016 р., №2031 від 12.03.2016 р., №2032 від 12.03.2016 року, №1582 від 14.01.2016 року, №1583 від 14.01.2016 р., №1701 від 03.02.2016 р., №1709 від 03.02.2016 року, № 1931 від 01.03.2016 р., № 2007 від 10.036.2016 р., №2030 від 12.03.2016 року.
На підтвердження здійснення господарських операцій між ТОВ НАНО ПРО (Замовник) та ТОВ МАРІОТ-ЛТД (ТОВ Про Сервіс ) (код 33153611) (Виконавець) позивачем надано копії наступних документів:
- договір надання послуг №30-09/12 від 30.09.2014 року;
- платіжні доручення що підтверджують, виконання умов договору №187 від 23.12.2014 року, №189 від 25.12.2014 р., № 292 від 16.02.2015 р., № 325 від 03.03.2015 року, № 435 від 17.04.2015 року.
Колегія суддів наголошує, що усі первинні документи складені у відповідності до вимог чинного законодавства, відповідачем даний факт не заперечується. Більше того, апеляційна скарга не містить жодного посилання відповідача на невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного законодавства.
Разом з тим, відповідачем неодноразово наголошувалось, що як вищезазначені контрагенти позивача, так і ТОВ Агуеро (який фактично надавав послуги за замовленням контрагентів позивача), не мали можливості фактично здійснювати вказані господарські операції, у зв'язку із чим укладені угоди не спричиняють реального настання правових наслідків, а документи, складені про виконання послуг на користь їх отримувачів і про оплату їх на користь їх постачальників, не можуть розглядатись в якості належного підтвердження податкових зобов'язань, оскільки ці документи не мають статусу юридично значимих. В основу зазначених висновків контролюючого органу покладена податкова інформація щодо контрагентів позивача і постачальників послуг, відповідно до якої контрагенти не мають в наявності необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, а постачальники здійснюють діяльність, спрямовану на формування штучного податкового кредиту на користь третіх осіб і фігурують у матеріалах досудових розслідувань. При цьому один з постачальників здійснював діяльність лише протягом 1 року, що на думку відповідача свідчить про відсутність наміру здійснення фінансово-господарської діяльності з метою отримання доходу. Крім того, відповідач вказує на наявність кримінальних проваджень стосовно контрагентів позивача.
З даного приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Як вже зазначалось, предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для формування валових витрат, виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на формування даних податкового обліку.
При цьому оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.
Аналізуючи складені між позивачем та його контрагентами і постачальниками послуг первинні документи, що долучені до матеріалів справи, колегія суддів зазначає, що ці документи відповідають положенням законодавства та містять всі обов'язкові реквізити первинного документу, які передбачені статтею 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , а тому вказані документи мають юридичну силу та підтверджують реальний рух активів, зміну зобов'язань та капіталу позивача.
Докази того, що вказані документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними - відсутні.
Висновок податкового органу про безпідставність формування позивачем податкового кредиту та формування валових витрат за рахунок вище вказаних господарських операцій ґрунтується на підставі оцінки відповідачем фінансово-господарської діяльності контрагентів позивача і постачальників послуг. Відповідач вказує що, виходячи із здійсненого ним аналізу інформації, наявної у його базах даних та у його податковій інформації, контрагенти позивача (ПП ЗСЗ (код 35945392), ПП ЗС4 (код 36176338)) не могли здійснювати надання передбачених договорами послуг, не маючи в наявності необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів. При цьому, як зазначено відповідачем в акті перевірки від 10.02.2017р. №42/26-15-14-02-02/35910422, в частині господарських операцій позивача із ПП ЗСЗ і ПП ЗС4 послуги надавались цими контрагентами не власними силами, а придбавались ними по ланцюгу постачання у іншого єдиного постачальника послуг - у ТОВ Агуеро , щодо котрого здійсненим відповідачем аналізом звітності, встановлено що це підприємство здійснювало діяльність лише протягом 1 року, що на думку відповідача свідчить про відсутність наміру здійснення фінансово-господарської діяльності з метою отримання доходу, та про здійснення діяльності, спрямованої на формування штучного податкового кредиту на користь третіх осіб. При цьому відповідач на користь своєї позиції зазначає у акті перевірки про те, що ТОВ Агуеро фігурує у матеріалах декількох досудових розслідувань.
В частині господарських операцій позивача із ТОВ МАРІОТ-ЛТД (ТОВ Про Сервіс : код 33153611), відповідач вказує у акті перевірки про те, що кількість працюючих у ТОВ МАРІОТ-ЛТД становить 10 осіб, згідно податкової інформації наявної у відповідача по ТОВ ПРО СЕРВІС (код ЄДРПОУ 33153611), зафіксовано, що це підприємство не встановлено за податковою адресою. При цьому крім того фінансово-господарські операції ТОВ ПРО СЕРВІС на думку відповідача не можливо підтвердити стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить) про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів. В зв'язку з цим, на думку відповідача, ТОВ ПРО СЕРВІС (код ЄДРПОУ 33153611) не могло фактично здійснювати господарські операції з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного. Відповідач вважає, що ТОВ ПРО СЕРВІС (код ЄДРПОУ 33153611) здійснювало діяльність, спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам. Також відповідач в акті зазначає про те, що ТОВ МАРІОТ-ЛТД (ТОВ Про Сервіс ) (код 33153611) фігурує у матеріалах декількох досудових розслідувань.
Разом з тим варто наголосити, що під час розгляду справи відповідачем не надано рішення суду відносно контрагентів позивача, яке б набрало законної сили та яке б було прийнято в порядку статті 55-1 ГК України ( Фіктивна діяльність суб'єкта господарювання ), в порядку статті 234 ЦК України щодо фіктивності правочинів, тобто щодо вчинення правочинів без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, про визнання правочинів з контрагентами недійсними з підстав їх суперечності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, як-то передбачено приписами частиною 3 статті 228 ЦК України, прийнятого в порядку статті 207 ГК України щодо визнання недійсними спірних операцій з підстав невідповідності спірних операцій вимогам закону, або вчинення їх з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, тощо.
Не надано таких доказів і до суду апеляційної інстанції.
Посилання апелянта на той факт, що свідоцтво платника ПДВ ТОВ Про сервіс анульоване 29.07.2016 року не може братися судом до уваги, адже господарські правовідносини між даним підприємством та позивачем здійснювались в період вересень 2014 рік - квітень 2015 року.
Варто також наголосити, що укладаючи договори з контрагентами і/чи постачальниками послуг суб'єкт господарювання (в даному випадку позивач) позбавлений можливості перевіряти належне ведення ними податкового та бухгалтерського обліку.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим суд вважає необхідним апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 квітня 2018 року - без змін.
Керуючись ст..ст. 241, 242, 310, 316, 321, 322, 325, 329, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 квітня 2018 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя: О.Є.Пилипенко
Суддя: Я.Б.Глущенко
О.М.Кузьмишина
Повний текст виготовлено 18 березня 2018 року.
Суд | Київський апеляційний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 18.09.2018 |
Оприлюднено | 20.09.2018 |
Номер документу | 76543087 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Київський апеляційний адміністративний суд
Пилипенко О.Є.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні