Ухвала

від 13.09.2018 по справі 720/1195/18

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

13 вересня 2018 року м. Чернівці

справа № 720/1195/18

провадження № 22ц/794/923/18 р

Апеляційний суд Чернівецької області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Кулянди М.І

суддів: Одинака О.О., Половінкіної Н.Ю.

секретар Конецька Д. Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Новоселицького районного суду Чернівецької області від 23 липня 2018 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про поділ майна подружжя, визнання майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя, визнання правочину недійсним та стягнення коштів,

встановив:

Ухвалою Новоселицького районного суду Чернівецької області від 23 липня 2018 року задоволено заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову шляхом накладення заборони на відчуження, вчинення державної реєстрації переходу права власності щодо нежитлової будівлі торгівельного комплексу з офісними приміщеннями під ресторан, які знаходяться по АДРЕСА_1.

Не погодившись з ухвалою суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, просить її скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову.

Вважає, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи. Зокрема, суд не врахував, що попередній договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, яке знаходиться по АДРЕСА_1 від 09 листопада 2017 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, розірвано і апелянтом повернуто ОСОБА_3 отриманий в день підписання попереднього договору забезпечувальний платіж в розмірі 927 724 гривні, що еквівалентно 34 800 доларів США.

Заслухавши доповідача про суть оскаржуваної ухвали, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд першої інстанції керувався положеннями ст.151 ЦПК України, та дійшов висновку про доцільність вжиття заходів забезпечення позову.

На обґрунтування таких висновків суд першої інстанції зазначив, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення.

Апеляційний суд погоджується із вказаним висновком суду з наступних підстав.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про поділ майна подружжя, визнання майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя, визнання правочину недійсним та стягнення коштів.

Крім того, позивач звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, шляхом накладення заборони на відчуження, вчинення державної реєстрації переходу права власності щодо нежитлової будівлі торгівельного комплексу з офісними приміщеннями під ресторан, які знаходяться по АДРЕСА_1.

Згідно п.1 та 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб, забороною вчиняти певні дії.

Як передбачено ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно роз'яснень даних в п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову , розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Отже, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.

Як видно із матеріалів справи, між сторонами існує спір, зокрема про визнання майна, щодо якого вжито заходи забезпечення позову,спільним сумісним майном подружжя, вказані заходи забезпечення позову є тимчасовими та необхідні для захисту прав осіб, права яких можуть бути порушені, у зв'язку із невжиттям таких заходів, крім того, потреба в застосуванні заходів забезпечення позову у даній справі не відпала, її розгляд по суті не закінчився, а обставини, що зумовлюють застосування цих заходів, не змінилися.

Враховуючи наведене, суд вважає, що висновки суду першої інстанції є правильними й такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону, а твердження апелянта є необґрунтованими.

Помилковими є доводи апелянта про те, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали не врахував, що попередній договір, який було укладено 09 листопада 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було розірвано і повернуто отриманий в день підписання попереднього договору забезпечувальний платіж в розмірі 927 724 гривні, що еквівалентно 34 800 доларів США, оскільки суд на цій стадії не вирішує питання щодо обґрунтованості чи необґрунтованості позову, розгляд справи по суті не закінчився, між сторонами дійсно існує реальний спір і вказане майно, на яке позивач просить накласти заборону на відчуження та вчинення державної реєстрації переходу права власності щодо нежитлової будівлі торгівельного комплексу під ресторан є предметом спору.

Інших доводів, які б спростували висновки суду першої інстанції та впливали на законність та обґрунтованість постановленої судом ухвали, апеляційна скарга не містить.

Тому, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375 ЦПК України, суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Новоселицького районного суду Чернівецької області від 23 липня 2018 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення - 18 вересня 2018 року.

Головуючий (підпис) М.І.Кулянда

судді: (підпис) О.О.Одинак

(підпис) Н.Ю.Половінкіна

З оригіналом згідно: