Постанова

від 19.09.2018 по справі 420/2073/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

19 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 398/1119/16-ц

провадження № 61-22700св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М., Крата В. І. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю Євролізинг Холдінг ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Євролізинг Холдінг на рішення Новопсковського районного суду Луганської області від 20 січня 2017 року у складі судді: Тарасова Д. С. та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 13 березня 2017 року у складі суддів: Коротенка Є. В., Луганської В. М., Лозко Ю. П.,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Євролізинг Холдінг (далі - ТОВ Євролізинг Холдінг ) про захист прав споживача та стягнення коштів.

Позовна заява мотивована тим, що 19 липня 2016 року між ним та ТОВ Євролізинг Холдінг було укладено договір фінансового лізингу № 000254, посвідчений приватним нотаріусом Кривошеїною І. М., згідно якого предметом лізингу договору є автомобіль KIA NEW Sportage. Однак цей договір не відповідає вимогам законодавства, оскільки, в порушення Закону України Про захист прав споживачів , в договорі є несправедливі умови, у відповідача відсутня відповідна ліцензія на надання послуг з фінансового лізингу, а також відповідач використовує нечесну підприємницьку діяльність.

Позивач просив визнати договір фінансового лізингу № 000254 від 19 липня 2016 року недійсним та стягнути з ТОВ Євролізинг Холдінг на його користь сплачені кошти в розмірі 51000 грн.

Рішенням Новопсковського районного суду Луганської області від 20 січня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 13 березня 2017 року, позов задоволено. Визнано недійсним договір фінансового лізингу № 000254 від 19 липня 2016 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ Євролізинг Холдінг . Стягнуто з ТОВ Євролізинг Холдінг на користь ОСОБА_1 сплачені кошти в розмірі 51 000 грн та 551,21 грн в рахунок понесених судових витрат.

Рішення судів мотивовано тим, що в оспорюваному договорі фінансового лізингу обмежені права лізингоодержувача, як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом. Звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені в Законі України Про фінансовий лізинг , положеннях ЦК України, виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості. Одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2017 року, відповідач просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. При цьому посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що: умови договору є справедливими; об'єкт лізингу до моменту повного виконання умов договору належить лізингодавцю; відповідач мав право укладати договір фінансового лізингу; кредитні відносини і відносини фінансового лізингу є різними.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 13 квітня 2017 року у справі відкрите касаційне провадження.

У червні 2017 року позивач подав заперечення на касаційну скаргу, у яких вказував, що: оспорюваний договір не відповідає вимогам законодавства, оскільки, в порушення Закону України Про захист прав споживачів в договорі є несправедливі умови; у відповідача відсутня відповідна ліцензія на надання послуг з фінансового лізингу, а також відповідач використовує нечесну підприємницьку діяльність. Просив касаційну скаргу відхилити, а оскаржені рішення залишити без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 02 жовтня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справа передана до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Колегія суддів відхиляє аргументи, викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що між ОСОБА_1 та ТОВ Євролізинг Холдінг 19 липня 2016 року було укладено договір фінансового лізингу № 000254, посвідчений приватним нотаріусом Кривошеїною І. М., предметом якого є автомобіль KIA, модель - NEW Sportage Ole 16 M\Y, комплектація - Comfort, об'єм двигуна - 1,7, тип палива - турбо дизель, тип КПП - 6МТ, привід - 2WD, рік випуску 2016.

Відповідно до додатку № 1 до цього договору вартість предмету лізингу складає 510 000 грн, платіж за оформлення договору - 51000 грн, авансовий платіж - 50%, платіж за передачу предмета лізингу - 15300 грн, відсоткова ставка - 22%, комісія - 5%, щомісячний платіж - 7786,51 грн.

Суди встановили, що позивач сплатив 51 000 грн, з призначенням платежу за договором фінансового лізингу № 000254 від 19 липня 2016 року .

Суди встановили, що згідно з умовами оспорюваного договору платіж за адміністрування договору - це першочерговий одноразовий платіж, що підлягає сплаті лізингоодержувачем на користь лізингодавця за підготовку, перевірку та розгляд документів для укладення договору, пошуку предмета лізингу відповідно до встановлених специфікацій лізингоодержувачем незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Розмір адміністративного платежу становить погоджений сторонами відсоток від вартості предмета лізингу, який вказується в додатку 1 до договору. Відповідно до п. 13.2 оспорюваного договору розмір платежу за адміністрування договору, погоджений сторонами складає 10% вартості предмета лізингу та вказується в додатку № 1 до Договору.

Суди встановили, що на підставі п. 4.7, 16.5 оспорюваного договору лізингодавець має право в односторонньому порядку розірвати даний договір у випадку неможливості придбання предмета лізингу або відмови продавця здійснити продаж та/або поставку предмета лізингу та у разі не обрання нового предмета лізингу лізингоодержувачем протягом трьох місяців з моменту повідомлення лізингоодержувача про таку обставину. У такому випадку лізингодавець повертає лізингоодержувачу сплачений ним авансовий платіж або частину авансового платежу за мінусом 20 відсотків, які лізингодавець утримує в якості штрафу за невиконання умов договору платіж адміністрування договору поверненню не підлягає.

Суди встановили, що згідно п. 14.12 оспорюваного договору дострокове погашення (виконання договору) може відбуватись не раніше ніж через 12 місяців після підписання акту приймання-передачі предмета лізингу між лізингодавцем та лізингоодержувачем. За дострокову сплату лізингових платежів в термін до 12 (дванадцяти) календарних місяців з моменту підписання акту приймання-передачі предмета лізингу лізингоодержувач сплачує штраф за дострокове погашення у розмірі 10 відсотків від суми дострокового погашення.

Суди встановили, що відповідно до п. 16.10 оспорюваного договору лізингодавець має право достроково припинити дію договору та/або звернутися до відповідних органів за захистом своїх прав та/або за стягненням заборгованості у безспірному порядку та/або вимагати повернення предмета лізингу зокрема у випадку якщо лізингоодержувач не сплатив або сплатив не в повному обсязі лізинговий платіж у строк визначений договором і прострочення оплати становить більше 30 днів, а також всі належні до оплати платежі (штрафні санкції, пеню та інші відшкодування, компенсації відповідно до умов договору).

У постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15 зроблено висновок, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві. Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (п.п. 2,3 частини третьої статті 18 Закону Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (п. 4 частини третьої статті 18 Закону).

Встановивши, що умови оспорюваного договору фінансового лізингу є несправедливими, суди зробили правильний висновок про задоволення позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 13 квітня 2017 року було зупинене виконання рішення Новопсковського районного суду Луганської області від 20 січня 2017 року до закінчення касаційного провадження у справі.

З урахуванням того, що касаційна скарга залишена без задоволення, а оскаржені рішення без змін, на підставі частини третьої статті 436 ЦПК колегія суддів поновлює виконання рішення Новопсковського районного суду Луганської області від 20 січня 2017 року.

Оскільки оскаржені рішення залишені без змін, а скарга без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Євролізинг Холдінг залишити без задоволення.

Рішення Новопсковського районного суду Луганської області від 20 січня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 13 березня 2017 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Новопсковського районного суду Луганської області від 20 січня 2017 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

В. М. Коротун

В. І. Крат