Постанова

від 20.09.2018 по справі 909/495/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2018 року

м. Київ

Справа № 909/495/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кушнір І.В. - головуючий, Краснов Є.В., Мачульський Г.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення та виклику учасників справи касаційну скаргу Державного підприємства "Коломийське лісове господарство" на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 03.08.2017 (суддя Неверовська Л.М.) та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.10.2017 (головуючий суддя: Малех І.Б., судді: Давид Л.Л., Зварич О.В. )

за позовом Першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі П'ядицької сільської ради об'єднаної територіальної громади

до Державного підприємства "Коломийське лісове господарство"

про відшкодування збитків, завданих навколишньому природному середовищу у сумі 138 090,88 грн.,

Учасники справи: не викликалися та не повідомлялися.

ВСТАНОВИВ:

26.05.2017 до Господарського суду Івано-Франківської області надійшла позовна заява Першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі П'ядицької сільської ради об'єднаної територіальної громади до Державного підприємства "Коломийське лісове господарство" про відшкодування збитків, завданих навколишньому природному середовищу, у сумі 138090 грн. 88 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як постійний лісокористувач, допустив незаконну рубку лісу, що є підставою для стягнення з нього шкоди, завданої навколишньому природному середовищу.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 03.08.2017, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23.10.2017, позовні вимоги задоволено повністю.

Судові рішення мотивовані тим, що цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів, а також і постійні лісокористувачі, вина яких полягає у допущенні та не перешкоджанні їх працівниками незаконному вирубуванню лісових насаджень внаслідок неналежного виконання ними своїх службових обов'язків. Судами встановлено неправомірність поведінки відповідача (незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок); вина завдавача шкоди; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою, отже, що наявними є всі елементи деліктної відповідальності.

17.11.2017 (згідно із поштовим штемпелем на конверті) Державне підприємство "Коломийське лісове господарство" подало касаційну скаргу на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 03.08.2017 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.10.2017 у справі № 909/495/17 до Вищого господарського суду України.

На підставі пункту 5 статті 31, підпункту 6 пункту 1 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ) та за розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України № 38-р від 15.12.2017 вказану касаційну скаргу разом зі справою № 909/495/17 передано до Касаційного господарського суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.02.2018 року у справі № 909/495/17 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Мачульський Г.М., Краснов Є.В.

Відповідно до положень підпункту 11 пункту 1 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ) зазначена касаційна скарга підлягає розгляду спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною 4 статті 301 Господарського процесуального кодексу України перегляд рішень суду першої інстанції та постанов апеляційної інстанції у справах, ціна позову в яких не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, здійснюється без повідомлення учасників справи, крім справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного провадження.

За приписами частини 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ) розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

05.03.2018 Верховний Суд постановив ухвалу про поновлення строку Державному підприємству "Коломийське лісове господарство" для подання касаційної скарги на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 03.08.2017 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.10.2017 у справі № 909/495/17, відкриття касаційного провадження за даною касаційною скаргою та здійснення розгляду касаційної скарги у порядку письмового провадження без виклику та повідомлення учасників справи. Судом визначено строк для подання відзиву на касаційну скаргу з доказами надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи до 20.03.2018.

Ухвалою Верховного Суду від 03.05.2018 провадження за касаційною скаргою у справі №909/495/17 зупинено до перегляду Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у подібних правовідносинах у іншій справі № 925/382/17.

08.05.2018 Великою Палатою Верховного Суду винесено ухвалу у справі № 925/382/17 (оприлюднено в Єдиному Державному реєстрі судових рішень 17.05.2018), якою cправу № 925/382/17 разом з касаційною скаргою Спеціалізованого комунального підприємства "РАЙЛІС" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 26 вересня 2017 року в цій справі повернуто до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відповідній колегії суддів для розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 07.06.2018 поновлено провадження за касаційною скаргою Державного підприємства "Коломийське лісове господарство" на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 03.08.2017 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.10.2017 у справі № 909/495/17; ухвалено розглянути касаційну скаргу Державного підприємства "Коломийське лісове господарство" на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 03.08.2017 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.10.2017 у справі № 909/495/17 у порядку письмового провадження без виклику та повідомлення учасників справи.

Ухвалою Верховного Суду від 14.06.2018 провадження за касаційною скаргою у справі №909/495/17 зупинено до вирішення об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду питання про усунення неоднозначного застосування норм права у подібних правовідносинах у іншій справі № 909/976/17.

09.08.2018 об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду винесено постанову у справі № 909/976/17 (оприлюднено в Єдиному Державному реєстрі судових рішень 14.08.2018).

06.09.2018 Верховний Суд постановив ухвалу про поновлення касаційного провадження у справі, здійснення розгляду касаційної скарги у порядку письмового провадження без виклику та повідомлення учасників справи.

Державне підприємство "Коломийське лісове господарство" (скаржник, відповідач) мотивує свою касаційну скаргу тим, що оскаржувані судові рішення прийняті з неправильним застосуванням та порушенням норм матеріального права.

Скаржник вважає, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята всупереч вимогам ч.1 ст.1166 ЦК України, а суд першої інстанції не звернув увагу на ту обставину, що шкода навколишньому природному середовищу була завдана невстановленими особами, а не працівником ДП "Коломийський лісгосп" ОСОБА_4

Відповідач зазначає, що єдиним доказом, на підставі якого суди попередніх інстанцій задовольнили позов прокурора, є вирок Коломийського міськрайонного суду про визнання винним ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 367 Кримінального Кодексу України (службова недбалість), а не за ст. 246 Кримінального Кодексу України (незаконна порубка лісу).

Скаржник вказує, що даний злочин відноситься до злочинів у сфері службової та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг, і жодним чином не підтверджує завдання ОСОБА_4 шкоди навколишньому природному середовищу. Вищевказаним вироком суду в кримінальній справі встановлено, що внаслідок неналежного виконання ОСОБА_4 своїх службових обов'язків щодо здійснення охорони лісу від самовільних рубок у ввіреному йому під охорону обході, а саме: у кварталі 27 виділах №№14,20 Шепарівського лісництва ДП "Коломийське лісове господарство" упродовж періоду з 12.03.2015 по 10.03.2016 невстановленими досудовим слідством особами у зимово-весняний період 2016 року здійснено незаконні рубки. Факт, що незаконні рубки вчинено невстановленими особами, було визнано позивачем у позовній заяві. Отже, фактично порушення лісового законодавства вчинили невідомі, невстановлені досудовим слідством особи, які на думку відповідача, повинні нести відповідальність за ст. 246 Кримінального Кодексу України та відшкодувати збитки, завдані навколишньому природному середовищу.

Крім того, Державне підприємство "Коломийське лісове господарство" вважає, що судове рішення прийнято всупереч вимог ст. 107 Лісового кодексу України, згідно з якою підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України. Скаржник зазначає, що постанова КМУ від 23.07.2008 №665 "Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, завданої лісу" містить вичерпний перелік підстав для відшкодування шкоди, заподіяної лісу підприємствами, установами, організаціями та громадянами, серед яких не передбачено відшкодування шкоди, завданої лісу за вчинення службової недбалості.

Враховуючи викладене, у касаційній скарзі Державне підприємство "Коломийське лісове господарство" просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 03.08.2017 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.10.2017 у справі № 909/495/17 і постановити нове рішення, яким у позові відмовити.

Прокурор надав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Також від позивача надійшла заява, у якій він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 03.08.2017 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.10.2017 у справі № 909/495/17- без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені обставини, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в межах перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначеного судового рішення, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Згідно зі ст.300 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права."

З урахуванням викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/ недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

Як встановлено судом першої інстанції, Державною екологічною інспекцією в Івано-Франківській області в ході перевірки, проведеної 26.09.16 р. на Державному підприємстві "Коломийське лісове господарство", виявлено факти неналежного виконання підприємством обов'язків по охороні та збереженню лісу, про що складено відповідний акт.

Так, згідно Акту перевірки від 26.09.16 р., натурною перевіркою проведеною в Шепарівському лісництві встановлено:

- у кварталі 27 ділянка 14 виявлено незаконну рубку 5 дерев дуба черещатого, діаметрами пнів: 68, 83, 74,65,69, ліквідною масою 12,9 м3. На торцях зрізів даних пнів було наявне тавро "К". Орієнтовний термін рубки даних дерев - зимово-весняний період 2016 р.

- у кварталі 27 ділянка 20, виявлено незаконну рубку 4 дерев дуба черещатого, діаметрами пнів: 66, 63, 74, 88, ліквідною масою 10,8 м3. На торцях зрізів даних пнів було наявне тавро "К". Орієнтовний термін рубки даних дерев - зимово-весняний період 2016 р.

Згідно розрахунку, проведеного на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 р. № 665, розмір шкоди завданої лісу даною незаконною рубкою дерев склав - 138090 грн. 88 коп.

Акт перевірки підписано посадовими особами відповідача без зауважень, в установленому порядку акт не оскаржувався, а тому є належним доказом, в якому зафіксовано факт вчинення правопорушення природоохоронного законодавства.

Як встановлено вироком Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 23.03.2017 р. у справі №346/5218/16-к про обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 367 ч. 1 КК України, обвинувачений вчинив службову недбалість - неналежне виконання службовою особою своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, що спричинило істотну шкоду.

Злочин вчинено при наступних обставинах.

Наказом виконувача обов'язків директора Державного підприємства "Коломийське лісове господарство" Івано-Франківського обласного управління лісового та мисливського господарства № 38-вк від 10.03.2015 ОСОБА_4 з 10.03.2015 було призначено на посаду майстра лісу обходу № 5 Шепарівського лісництва ДП "Коломийське лісове господарство".

Згідно з додатком до Положення про державну лісову охорону, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 976 від 16.09.2009 (далі - Положення), посада майстра лісу належить до посадових осіб державної лісової охорони.

10 березня 2015 року, одночасно з прийняттям на посаду, з ОСОБА_4 укладено договір про матеріальну відповідальність майстра лісу ДП "Коломийський лісгосп".

12 березня 2015 року ОСОБА_4 за актом прийому-здачі прийняв лісовий обхід, в склад якого входять квартали № № 26-34, під охорону.

Майстер лісу ОСОБА_4, обіймаючи посаду, що належить до державної лісової охорони та будучи зобов'язаним здійснювати охорону лісу від незаконних (самовільних) рубок, у період з 12.03.2015 по 10.03.2016, маючи об'єктивну можливість для забезпечення охорони лісу (зокрема виявлення ознак незаконних рубок дерев, залучення працівників лісової охорони та правоохоронних органів для припинення самовільних рубок), допустив неналежне виконання своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них та неналежним чином проводив охорону лісу в кварталі № 27 переданого під охорону лісового обходу, не здійснював регулярні обходи лісових масивів, не виявляв лісопорушників та фактів вчинення самовільних рубок в лісі, чи ознак вчинення в лісі незаконних рубок, не інформував керівництво ДП "Коломийське лісове господарство" про факти чи ознаки незаконних рубок на території ввіреного йому під охорону обходу та необхідність залучення працівників лісової охорони та правоохоронних органів для охорони та збереження лісу.

Внаслідок неналежного виконання майстром лісу ОСОБА_4 своїх службових обов'язків щодо здійснення охорони лісу від самовільних рубок у ввіреному йому під охорону обході, а саме в кварталі № 27, виділах № № 14, 20 Шепарівського лісництва ДП "Коломийське лісове господарство", впродовж періоду з 12.03.2015 по 10.03.2016 невстановленими досудовим слідством особами у зимово-весняний період 2016 року здійснено незаконні рубки, а саме у відділі № 14 кварталу № 27 за відсутності належної охорони лісу незаконно зрубано 5 дерев дуба черещатого з діаметрами пнів 65 см, 68 см, 69 см, 74 см, 83 см, ліквідною масою 12,9 м3; у виділі № 20 кварталу № 27 - 4 дерева дуба черещатого з діаметрами пнів 63 см, 66 см, 74 см, 88 см, ліквідною масою 10,8 м3.

Всього, внаслідок неналежного виконання службових обов'язків майстром лісу ОСОБА_4, у зимово-весняний період 2016 року на території виділів №№14, 20 кварталу № 27 Шепарівського лісництва ДП "Коломийське лісове господарство" невстановленими досудовим слідством особами безперешкодно вчинено незаконні рубки 9 сироростучих дерев породи дуба черещатого, ліквідною масою 13,7 м3, чим у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України № 665 від 23.07.2008 завдано шкоди державним інтересам - лісовому фонду на загальну суму 138090,88 грн., що у 200 разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян та, відповідно до примітки до ст.364 КК України, є істотною шкодою.

Вироком Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 23.03.2017 р. у справі №346/5218/16-к, ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 367 ч.1 КК України.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Згідно з ч.3 ст. 35 ГПК України вирок суду у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені.

Системний аналіз змісту положень п. 1 ч. 2 ст.19, п.5 ст. 64, ч.ч. 1, 5 ст. 86, п.5 ч.2 ст. 105 та ст. 107 Лісового кодексу України свідчить про те, що відповідач, як постійний лісокористувач, має нести відповідальність за порушення вимог щодо ведення лісового господарства, зокрема, за незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок на підвідомчій відповідачу території.

Відтак, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів, а також і постійні лісокористувачі, вина яких полягає у допущенні та не перешкоджанні їх працівниками незаконному вирубуванню лісових насаджень внаслідок неналежного виконання ними своїх службових обов'язків.

Тобто, проявом їх протиправної бездіяльності є незабезпечення працівниками постійних лісокористувачів охорони і захисту лісів, внаслідок чого відбувається вирубування дерев невстановленими особами.

Таким чином, відповідач, як постійний лісокористувач, допустив незаконну рубку лісу, що є підставою для стягнення з нього шкоди, завданої навколишньому природному середовищу.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що місцевим господарським судом вірно встановлено неправомірність поведінки відповідача (незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок); вина завдавача шкоди; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою, а отже, наявними є всі елементи деліктної відповідальності.

Розглядаючи доводи касаційної скарги та заперечення на неї суд касаційної інстанції відмічає наступне .

Статтею 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлено, що шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів. Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди.

Загальні підстави відповідальності за завдану шкоду визначено у статті 1166 ЦК України, з аналізу якої слідує, що будь-яка майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала, в повному обсязі. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч.2 ст.1166 ЦК України).

Для відшкодування шкоди за правилами ст. 1166 ЦК України необхідно довести такі елементи: 1. Неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії. 2. Наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо). 3. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди. 4. Вина особи, що завдала шкоду.

Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Частиною другою статті 19 Лісового кодексу України (далі ЛК) визначено, що обов'язок забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, вжиття інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку, а також дотримання правил і норм використання лісових ресурсів покладено на постійних лісокористувачів.

Положеннями статті 63 ЛК України передбачено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 64 ЛК України підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані здійснювати охорону лісів від незаконних рубок та інших пошкоджень.

Відповідно до ст. 86 ЛК України організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб.

За змістом пункту 5 частини другої статті 105 ЛК України відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.

Згідно з ст. 107 ЛК України підприємства, установи, організації зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Отже, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів.

Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.

Таким чином, обов'язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов'язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев. Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.

Оскільки, як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідач як лісокористувач не забезпечив охорону і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, допустив самовільну вирубку лісу, чим заподіяно матеріальну шкоду лісовому фонду України, то судами обґрунтовано стягнуто з Державного підприємства "Коломийське лісове господарство" 138090,88 грн. завданої шкоди.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2018 у справі №909/976/17, прийнятій об'єднаною палатою Касаційного господарського суду, постановах Верховного Суду від 15.02.2018 у справі №927/1096/16, від 27.03.2018 у справі №909/1111/16, від 20.08.2018 у справі №920/1293/16, від 23.08.2018 у справі №917/1261/17.

Колегія суддів касаційного суду по даній справі погоджується з правовою позицією, викладеною у зазначених постановах Верховного Суду, та не вбачає підстав для відступу від неї.

Доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди з вищевказаними висновками судів попередніх інстанцій про доведеність вини саме відповідача у завданій шкоді, вимоги до касаційного суду здійснити переоцінку доказів по справі та встановити по новому фактичні обставини справи, визнавши недоведеність вини скаржника.

Разом з тим, суд касаційної інстанції, в силу положень наведеної ч.2 ст.300 Господарського процесуального кодексу України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

Згідно з ч.1 ст.300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє виключно правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Обґрунтованих та переконливих доводів щодо неправильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права касаційна скарга не містить.

З урахуванням викладеного колегія суддів касаційного суду вважає доводи касаційної скарги необґрунтованими.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.308 Господарського процесуального кодексу України:

"Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:

1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення."

Згідно з ч.1 ст.309 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права."

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку про необхідність залишити касаційну скаргу Державного підприємства "Коломийське лісове господарство" без задоволення, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій - без змін, як такі що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає в силі раніше ухвалені судові рішення, суд покладає на Державне підприємство "Коломийське лісове господарство" витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державного підприємства "Коломийське лісове господарство" на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 03.08.2017 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.10.2017 у справі № 909/495/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 03.08.2017 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.10.2017 у справі № 909/495/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кушнір

Судді Є. Краснов

Г. Мачульський