Рішення

від 13.09.2018 по справі 924/395/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"13" вересня 2018 р. Справа № 924/395/18

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Димбовського В.В. при секретарі судового засідання Устіновій А.П., розглянувши матеріали справи

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Торгагро Сольюшн", м. Шепетівка

до дочірнього підприємства "Перший національний технічний кооператив" Першого національного аграрного кооперативу, м. Хмельницький

про стягнення 4456000,00 грн. - основного боргу, 260889,63 грн. - пені, 194654,52 грн. - інфляційних втрат, 47978,30 грн. - 3% річних, 2339400,00 грн. - штрафу

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 згідно ордеру від 22.06.2018р.;

від відповідача: ОСОБА_2 за довіреністю від 07.06.2018р.

Рішення виноситься 13.09.2018р., оскільки в судовому засіданні 07.09.2018р. оголошувалась перерва.

В судовому засіданні відповідно до ч.1 ст.240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення

Процесуальні дії по справі.

21.05.2018р. на адресу суду надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю "Торгагро Сольюшн", м. Шепетівка про стягнення з дочірнього підприємства "Перший національний технічний кооператив" Першого національного аграрного кооперативу, м. Хмельницький 7298922,45 грн., з яких 4456000,00 грн. - основного боргу, 260889,63 грн. - пені, 194654,52 грн. - інфляційних втрат, 47978,30 грн. - 3% річних, 2339400,00 грн. - штрафу.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями зазначена позовна заява передана для розгляду судді Димбовському В.В.

Ухвалою господарського суду від 24.05.2018р. позовну заяву залишено без руху; для усунення недоліків надано позивачу строк по 12.06.2018р. включно.

Ухвалою господарського суду від 01.06.2018р . прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 25 червня 2018р.

25 червня 2018р. судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 24.07.2018р.

24.07.2018р. судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання та про продовження строку підготовчого засідання на 30 днів; підготовче засідання відкладено на 09.08.2018р.

09.08.2018р. судом закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті на 07.09.2018р.

Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання .

Позивач звернувся із позовом до суду про стягнення із відповідача 4456000,00 грн. - основного боргу, 260889,63 грн. - пені, 194654,52 грн. - інфляційних втрат, 47978,30 грн. - 3% річних, 2339400,00 грн. - штрафу за договором поворотної фінансової допомоги від 22.12.2016р. №22/12; обґрунтовуючи позовні вимоги ст. ст. 526, 625, 629, 1046 ЦК України та положеннями договору. В обґрунтування позову посилається на те, що 22.12.2016 року між ТОВ "Торгагро Сольюшн" та ДП "Перший національний технічний кооператив" Першого національного аграрного кооперативу укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги № 22/12, відповідно до якого Позикодавець передає у власність Позичальнику грошові кошти у розмірі, визначеному у п. 2.1 цього Договору ("Позика"), а Позичальник зобов'язується повернути позику протягом визначеного цим Договором строку. Розмір поворотної фінансової допомоги становить 5000000,00гривень. Строк повернення позики становить 12 місяців. При цьому, строк може бути продовжений за домовленістю сторін. Після закінчення строку, Позичальник зобов'язується протягом 10 календарних днів повернути Позикодавцеві позику.

Наголошує на тому, що ТОВ "ТОРГАГРО СОЛЬЮШН" свої умови у відповідності до Договору позики (Поворотної фінансової допомоги) №2210 від 22 грудня 2016 року виконало, що підтверджується платіжним дорученням №2437 від 23.12.2016 року та із картки рахунку 3771 за період з 01.06.2015 року по 11.05.2018 року із якої вбачається, що сума поворотної фінансової допомоги в розмірі 4 456 000,00гривень була перерахована Позичальнику 23 грудня 2016 року. Водночас, Відповідач свої зобов'язання щодо повернення грошових коштів не виконав, причини невиконання невідомі. Залишок заборгованості згідно даного договору становить 4456000,00 гривень.

Повноважний представник позивача у судових засіданнях позов підтримав, наполягає на його задоволенні в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні та відповідач у наданому суду відзиві на позов від 18.06.2018р. зазначає, що позивачем не надано доказів, які підтверджують виконання ним своїх зобов'язань за договором № 22/12 від 22 грудня 2016 року щодо перерахування Відповідачу грошових коштів у розмірі визначеному Договором (5000000 грн.). Тому, оскільки позику у визначеному договором розмірі не передано, перебіг строку договору не починався, а зобов'язання з повернення позики не виникло, строк повернення позики не настав.

Окрім цього, стверджує, що директор підприємства відповідача не мав необхідних повноважень укладати договір та підписувати будь-які інші документи (на суму 5000000 грн.) з позивачем без рішення Загальних зборів засновника підприємства, доказів прийняття засновником підприємства рішень щодо погодження правочину з позивачем останнім не надано, тому, директор підприємства не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності для вчинення даного правочину.

Також наголошує на тому, що відповідно до ст.549 ЦК штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за договором позики свідчить про недотримання положень, закріплених у ст.61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне й те саме порушення.

У відповіді на відзив від 18.07.2018р. позивач, посилаючись на ст. ст. 1049, 1051 ЦК України стверджує, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, ще встановлені договором. Робить висновок про те, що якщо судом встановлено факт отримання позичальником меншої кількості грошей або "родових" речей, ніж вказано у договорі, спірний договір вважається укладеним на фактично одержану позичальником кількість грошей або речей, визначених родовими ознаками.

Також наголошує на тому, що під час укладення Договору сторони були ознайомлені зі Статутом підприємства та Протоколом №21 12-2016/ДП Загальних зборів членів Сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу "Перший національний аграрний кооператив" від 21 грудня 2016 року, згідно якого Загальні збори членів кооперативу вирішили уповноважити директора Підприємства ОСОБА_3 підписати договір позики (Зворотньої фінансової допомоги) з ТОВ "ТОРГАГРО СОЛЬЮШН" на суму 5000000,00 грн.

Окрім того, Договором Позики передбачено, що Сторони підтверджують наявність необхідного обсягу правосуб'єктності для укладення договорів подібного роду, в тому числі наявність достатніх повноважень Сторін (п. 9.6. Договору).

Щодо одночасного стягнення з учасника господарських відносин, який порушень господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені зазначає, що це не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (аналогічний висновок викладений Верховним Судом України в постанові від 28.02.2011 року у справі №23/225).

У запереченні на відповідь позивача від 24.07.2018р. відповідач зазначає, що рішень Загальними зборами членів кооперативу стосовно погодження правочину не приймалось, протокол у Відповідача відсутній та, крім того, протокол підписаний неповноважними особами. Тому, на думку відповідача, договір позики, має бути визнано судом недійсним на підставі ч. 2 ст. 203 ЦК України.

Щодо твердження про можливість одночасного застосування штрафу та пені зазначає, що за положеннями ст.61 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за договором позики свідчить про недотримання положень, закріплених у ст.61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне й те саме порушення.

Також звертає увагу суду на те, що позивачем нараховано штраф та пеню за кожний день прострочення виконання грошового зобов'язання, тому Позивачем застосовується один вид відповідальності за одне і теж правопорушення .

Окрім цього, відповідачем 25.07.2018р. подано клопотання про виключення додаткової угоди від 12.04.2017р. до договору позики від 22.12.2016р. № 22/12 з числа доказів на підставі п. 11 ст. 80 ГПК України.

Відповідно до положень частини 11 статті 80 ГПК України, у разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Згідно приписів даної статті, звернутися до суду з заявою про виключення документу з числа доказів може лише та особа, яка його подала, що свідчить про те, що відповідач є належним суб'єктом подання такого клопотання, оскільки копію додаткової угоди від 12.04.2017р. до договору позики від 22.12.2016р. № 22/12, яка є письмовим доказом у справі, було надано саме відповідачем.

Крім цього, обов'язковою умовою для звернення до суду з заявою у порядку ч. 11 статті 80 ГПК є наявність сумнівів з приводу його достовірності або підроблення. Так відповідачем та позивачем у судовому засіданні зазначено про наявність сумнівів з приводу достовірності наданої позивачем копії угоди. Більш того, сторонами у судовому засіданні ставилось питання про недостовірність даної копії додаткової угоди від 12.04.2017р. до договору позики від 22.12.2016р. № 22/12 та позивачем звернуто увагу суду на можливість її підроблення.

Отже, враховуючи викладене, суд вважає за необхідне задовольнити клопотання відповідача від 25.07.2018 року про виключення додаткової угоди від 12.04.2017р. до договору позики від 22.12.2016р. № 22/12 з числа доказів на підставі п. 11 ст. 80 ГПК України.

Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.

22. 12.2016р. між ТОВ "Торгагро Сольюшн" (позикодавець) та дочірнім підприємством "Перший національний технічний кооператив" Першого національного аграрного кооперативу (позичальник) укладено договір позики (зворотної фінансової допомоги) №22/12 (далі - договір), за умовами якого Позикодавець передає у власність Позичальнику грошові кошти у розмірі, визначеному п. 2.1 договору, а Позичальник зобов'язується повернути позику протягом визначеного договором строку. Розмір позики становить 5 000 000,00 грн. (п. 2.1. договору).

Позикодавець передає позику Позичальникові протягом 10 банківських днів з моменту підписання Сторонами цього Договору. Позика вважається переданою Позичальникові в момент зарахування грошових коштів на рахунок Позичальника (п. п. 3.1, 3.2, 3.3 договору ).

Строк позики - 12 місяців. Строк, визначений у п. 4.1 цього Договору, може бути продовжений за домовленістю Сторін (п. п. 4.1, 4.2 договору).

Після закінчення строку, визначеного в п. 4.1 цього Договору, Позичальник зобов'язується протягом 10 (десяти) календарних днів повернути Позикодавцеві позику. Позика повертається в безготівковій формі шляхом перерахування відповідних грошових коштів на поточний рахунок Позикодавця. Позика вважається повернутою Позикодавцеві в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його поточний рахунок (п.п. 5.1-5.3 договору).

Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту передання позики Позичальникові. Строк Договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 6.1 цього Договору та закінчується в момент виконання Позичальником своїх зобов'язань за цим договором. Закінчення строку цього Договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору. Якщо інше прямо не передбачено цим Договором або чинним в Україні законодавством, зміни у цей Договір можуть бути внесені тільки за домовленістю Сторін, яка оформлюється додатковою угодою до цього Договору. Зміни у цей Договір набирають чинності з моменту належного оформлення Сторонами відповідної додаткової угоди до цього Договору, якщо інше не встановлено у самій додатковій угоді, цьому Договорі або у чинному в Україні законодавстві. Якщо інше прямо не передбачено цим Договором або чинним в Україні законодавством, цей Договір може бути розірваний тільки за домовленістю Сторін, яка оформлюється додатковою угодою до цього Договору. Договір вважається розірваним з моменту належного оформлення Сторонами відповідної додаткової угоди до цього Договору, якщо інше не встановлено у самій додатковій угоді, ньому Договорі або у чинному в Україні законодавстві (розділ 6 договору).

У випадку порушення своїх зобов'язань за цим Договором Сторони несуть відповідальність, визначену ним Договором та чинним в Україні законодавством. Порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. За порушення строків повернення позики Позикодавець має право нараховувати Позичальнику неустойку в розмірі облікової ставки НБУ від суми простроченої заборгованості, за кожний день прострочення. При розрахунку неустойки приймаються: рік - 365 (триста шістдесят п'ять) днів, місяць - рівний календарній кількості днів. 3а порушення Позичальником строків повернення позики більше ніж на 15 (п'ятнадцять) банківських днів позичальник виплачує штраф у розмірі 0.5% від суми Позики за кожен день прострочення . Сума несплаченої Позики має бути виплачена з урахуванням офіційно встановленого індексу інфляції (п.п. 7.1.-7.3. договору).

Додаткові угоди та додатки до цього Договору с його невід'ємними частинами і мають юридичну силу у разі, якщо вони викладені у письмовій формі, підписані Сторонами та скріплені їх печатками. Сторони підтверджують наявність необхідного обсягу правосуб'єктності для укладення договорів подібного роду в тому числі наявність достатніх повноважень Сторін (п.п. 9.5., 9.6. договору). Договір підписаний представниками та скріплений печатками сторін.

Позивачем відповідно до платіжного доручення №2437 від 23.12.2016р. перераховано на рахунок відповідача 4 456 000,00 грн. із призначенням платежу "зворотно-фінансова допомога згідно договору №22/12 від 22.12.2016р.".

Оскільки відповідач в порушення договірних зобов'язань у визначений договором строк не повернув позивачу позику, позивач просить суд стягнути з відповідача 4456000,00 грн. - основного боргу, 260889,63 грн. - пені, 194654,52 грн. - інфляційних втрат, 47978,30 грн. - 3% річних, 2339400,00 грн. - штрафу.

Аналізуючи подані докази, оцінюючи їх у сукупності, суд до уваги бере таке.

Відповідно до ч. 2 п. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

З положень ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України вбачається, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Нормами ст. 627 ЦК України встановлено свободу договору, тобто відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.628 Цивільного кодексу України).

Як убачається із матеріалів справи, господарські правовідносини між сторонами виникли з договору позики від 22.12.2016р. №22/12, за умовами якого позивач взяв на себе зобов'язання із перерахунку відповідачу грошових коштів в розмірі 5000000 грн., а відповідач зобов'язався, в свою чергу, повернути вказані кошти відповідно до п. 4.1, п. 5.1 договору - після закінчення строку, визначеного в п. 4.1 цього Договору протягом 10 (десяти) календарних днів.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України на позичальника покладено обов'язок повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Згідно зі ст. 629 цього Кодексу договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Частиною 1 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Як убачається з матеріалів справи та визнається сторонами, позивач на виконання договору позики №22/12 від 22.12.2016р. відповідно до платіжного доручення №2437 від 23.12.2016р. перерахував відповідачу 4456000,00 грн. із призначенням платежу "зворотно-фінансова допомога згідно договору №22/12 від 22.12.2016р.".

Проте відповідач свої зобов'язання щодо повернення перерахованої суми у термін, як того вимагає п. 4.1, п. 5.1 договору, не виконав, чим створив заборгованість перед позивачем у розмірі 4 456 000 грн., яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем нараховано відповідачу 47978,30 грн. 3% річних за період з 04.01.2018р. по 14.05.2018р. та 194 654,52 грн. інфляційних втрат за період з 04.01.2018р. по 14.05.2018р.

Суд, здійснивши перевірку поданого позивачем розрахунку в системі "Законодавство", дійшов висновку, що позивачем правомірно нараховано 3% річних в межах максимально можливого розміру. За таких обставин стягненню з відповідача підлягають 3% річних у розмірі 47978,30 грн.

Під час перерахунку втрат від інфляції судом враховується, що згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр".

Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. Тому, зважаючи на вищевикладене правомірним є стягнення з відповідача 125925,63 грн. витрат від інфляції за період з лютого по квітень (включно) 2018р. В частині стягнення 68728,89 грн. інфляційних належить відмовити.

Позивач також просить стягнути з відповідача 260889,64 грн. пені за період з 04.01.2018р. по 14.05.2018р. виходячи з облікової ставки НБУ відповідно до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

У ч. 6 ст. 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 7.2. договору передбачено, що за порушення строків повернення позики Позикодавець має право нараховувати Позичальнику неустойку в розмірі облікової ставки НБУ від суми простроченої заборгованості, за кожний день прострочення. Тобто сторони передбачили можливість нарахування пені за прострочення терміну повернення позики у п. 7.2 договору позики від 22.12.2016р., при цьому умовами договору не передбачено інший строк нарахування пені, ніж визначений ст. 232 ГК України.

За таких обставин, з огляду на п. п. 4.4, 5.1 договору позивачем правомірно нараховано пеню за період з 04.01.2018р. по 14.05.2018р. в сумі 260889,64 грн., яка підлягає стягненню з відповідача.

Позивач також просить стягнути з відповідача 2339400 грн. штрафу із розрахунку 0.5% від суми позики (4456000грн.) за кожен день прострочення (105 днів). Пунктом 7.3. договору передбачено, що за порушення позичальником строків повернення позики більше ніж на 15 банківських днів позичальник виплачує штраф у розмірі 0.5% від суми позики за кожен день прострочення.

Відповідач заперечує проти стягнення штрафу з посиланням на ст. 61 Конституції України, оскільки штраф та пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому не допускається їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань, а також, враховуючи спосіб його нарахування, вважає, що заявлений до стягнення штраф по суті є пенею.

Судом враховується, що відповідно до ч. 1 ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Предметом даного спору є стягнення заборгованості та штрафних санкцій відповідно до укладеного між сторонами договору.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі статтею 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Таким чином, видами штрафних санкцій є штраф та пеня.

Відповідно до частини 4 статті 231 ГК України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 ЦК України, частиною 6 статті 231 ГК України та статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", а право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК України.

При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК, тобто, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З урахуванням викладеного, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто, не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 17 травня 2018 року у справі №910/6046/16, від 25 травня 2018 року у справі №922/1720/17, від 09 липня 2018 року у справі №903/647/17.

Крім того, суд звертає увагу на те, що на відміну від положень ст. 549 ЦК України, яка передбачає обчислення пені у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, умови п. 7.3 договору встановлюють обчислення штрафу у розмірі 0,5% від суми позики, а тому зазначений штраф у розумінні ст. 549 ГПК України та з огляду на свободу договору не може вважатися пенею.

За таких обставин, з огляду на п. п. 4.4, 5.1 договору позивачем правомірно нараховано 2339400 грн. штрафу із розрахунку 0.5% від суми позики (4456000 грн.) за кожен день прострочення (105 днів), який підлягає стягненню з відповідача.

Відповідно до положень ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора

Тому з огляду на зазначене, враховуючи положення ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України, беручи до уваги розмір заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 4456000,00 грн., визнання правомірними нарахування 260889,63 грн. - пені, 125 925,63 грн. - інфляційних втрат, 47978,30 грн. - 3% річних, суд, вважає за можливе зменшити розмір штрафу в сумі 2339400,00 грн. на 50% з підстав його надмірно великого розміру порівняно зі збитками позивача, та стягнути з відповідача штраф у розмірі 1 169 700 грн.

Судом також критично оцінюються твердження відповідача про те, що позивачем всупереч вимогам законодавства нараховано штраф та пеню за кожний день прострочення виконання і грошового зобов'язання, оскільки розмір договірної штрафної санкції обраховано у відсотковому розмірі за кожну добу прострочення, що, за визначенням ст.549 ЦК, відповідає поняттю "пеня". Між тим для договірної практики та практики правозастосування сама лише назва тієї чи іншої санкції, вжита в тексті договору, практичного значення не має. У такому випадку слід виходити з мети встановлення в законі відповідальності за порушення зобов'язання у вигляді штрафної санкції - забезпечення належного виконання зобов'язання.

Щодо твердження відповідача про недійсність зазначеного договору у зв'язку з відсутністю повноважень (цивільної дієздатності) на його підписання (укладення) з боку відповідача , судом відзначається наступне.

Відповідно до ст. ст. 2, 80, 91, 92 ЦК України, юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю. При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (ч. 1 ст. 92 ЦК України).

Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи ст. 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобовязана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи у правовідносини з третіми особами.

Згідно зі статтею 207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

З огляду на вищезазначене, дії органу або особи, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, у відносинах із третіми особами розглядаються як дії самої юридичної особи.

На захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, у тому числі укладають із юридичними особами договори різних видів, частиною 3 ст. 92 ЦК передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобовязана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Законодавство враховує, що питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу товариства та добросовісність його дій є внутрішніми відносинами між юридичною особою та її органом, тому сам лише факт вчинення виконавчим органом товариства протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для недійсності договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.

Тобто для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору. Разом з тим ч. 3 ст. 92 ЦК встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником із перевищенням повноважень (ст. ст. 203, 241 ЦК).

Обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.

Загалом, контрагент юридичної особи знає (або повинен знати) про обмеження повноважень цієї особи, зокрема, якщо про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців; договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи.

Відповідно до витягу з ЄДРЮО, ФОП та ГФ в графі щодо осіб, уповноважених представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами, або осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, в томі числі підписувати договори та дані про наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи зазначено ОСОБА_3 (керівник), обмеження щодо представництва відсутні.

Тобто у відомостях ЄДРЮО, ФОП та ГФ на час укладення договору №22/12 від 22.12.2016р. були відсутні будь-які дані про наявність обмежень директора товариства щодо його представництва та вчинення ним дій перед третіми особами. При цьому відповідно до ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Судом також звертається увага, що навіть у випадку обізнаності контрагента із відповідним обмеженням, вміщеним у статуті, такі обмеження стосуються попереднього погодження загальних зборів учасників. Таким чином, виходячи з положень добросовісності представництва юридичної особи, директор, підписуючи спірний договір, повинен був вже отримати попереднє погодження загальних зборів учасників на таке укладення, як це передбачено статутом товариства, відтак, треті особи не могли бути обізнані про відсутність такого погодження, оскільки воно презюмується, виходячи з принципів представництва юридичної особи. При цьому статутом не визначено форму такого погодження.

Крім того, судом враховується презумпція правомірності правочину, визначена ст. 204 ЦК України.

Також судом береться до уваги, що відповідно до ч. 1 ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т.ін.).

Наведене також узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 06.04.2016р. у справі №3-84гс16.

Як убачається з матеріалів справи, сторонами вчинялися дії на виконання договору №22/12 від 22.12.2016р., зокрема, позивачем відповідно до платіжного доручення №2437 від 23.12.2016р. перераховано на рахунок відповідача, а відповідачем отримано 4 456 000,00 грн. із призначенням платежу "зворотно-фінансова допомога згідно договору №22/12 від 22.12.2016р.".

Враховуючи вищезазначене, в тому числі вчинення дій щодо виконання договору №22/12 від 22.12.2016р., його подальше схвалення, суд критично оцінює посилання відповідача на недійсність договору у зв'язку з відсутністю повноважень на його укладення зі сторони відповідача.

Твердження відповідача про те, що строк повернення позики не настав, оскільки позику у визначеному договором розмірі (саме 5000000 грн.) не передано, судом оцінюється критично, оскільки відповідно до ст., ст. 1046, 1049 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. На позичальника покладено обов'язок повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 74, ч. 1 ст. 77 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги позивача про стягнення із відповідача 4456000,00 грн. - основного боргу, 260889,63 грн. - пені, 194654,52 грн. - інфляційних втрат, 47978,30 грн. - 3% річних, 2339400,00 грн. - штрафу підлягають часткову задоволенню, а саме в частині стягнення 4456000,00 грн. - основного боргу, 260889,63 грн. - пені, 125925,63 грн. - інфляційних втрат, 47978,30 грн. - 3% річних, 1169700 грн. - штрафу. У решті позову в частині стягнення 68728,89 грн. інфляційних, 1169700 грн. штрафу належить відмовити.

З приводу витрат позивача на оплату правничої допомоги в сумі 10000,00 грн., зазначених в попередньому орієнтовному розрахунку судових витрат, суд зауважує, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (ч. 1 ст. 16 ГПК України).

Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ч. 2 ст. 16 ГПК України).

Відповідно ч.3 ст.123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Так, у матеріалах справи знаходиться ордер серії РН 435 №0002 від 22.06.2018р. на надання правової допомоги позивачу адвокатом ОСОБА_4, ордер серії ХМ №011631 від 25.06.2018р. на надання правової допомоги позивачу адвокатом ОСОБА_5

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (ч.1 ст.26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно до частини 3 статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

01.02.2018р між позивачем (клієнт) та Адвокатським бюро "Юрія Савчука" укладено договір про надання правничої допомоги №37/18-АБ.

Для відшкодування стороні витрат по оплаті послуг адвоката за договором про надання правової допомоги необхідним є як факт їх надання позивачу, так і те, що зміст наданих послуг є необхідним для розгляду справи у господарському суді.

Відповідно до ст.126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За приписами ч.4 ст.129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

В контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Згідно з приписами ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Як зазначено у ч. 1 ст. 221 ГПК України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

При цьому, позивачем не заявлялись до стягнення витрати на правову допомогу, не надано доказів у їх підтвердження, а також не подано відповідної заяви в порядку, передбаченому ст. 129 ГПК України, а тому питання їх розподілу між сторонами судом не вирішується.

Відповідно до ст. ст. 123, 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам. При цьому при розподілі судового збору щодо вимоги про стягнення штрафу судом беруться до уваги приписи п. 9 ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 74, 86, 129, 233, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю "Торгагро Сольюшн", м. Шепетівка до дочірнього підприємства "Перший національний технічний кооператив" Першого національного аграрного кооперативу, м. Хмельницький про стягнення 4456000,00 грн. - основного боргу, 260889,63 грн. - пені, 194654,52 грн. - інфляційних втрат, 47978,30 грн. - 3% річних, 2339400,00 грн. - штрафу задовольнити частково.

Стягнути з дочірнього підприємства "Перший національний технічний кооператив" Першого національного аграрного кооперативу (Хмельницька область, м. Хмельницький, вул. Зарічанська, 5/3, офіс 412, код ЄДРПОУ 40399103) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Торгагро Сольюшн" (Хмельницька область, м. Шепетівка, провулок Подільський, 20, код ЄДРПОУ 39022147) 4456000,00 грн. (чотири мільйони чотириста п'ятдесят шість тисяч гривень 00 коп.) - основного боргу, 260889,63 грн. (двісті шістдесят тисяч вісімсот вісімдесят дев'ять гривень 63 коп.) - пені, 125925,63 грн. (сто двадцять п'ять тисяч дев'ятсот двадцять п'ять гривень 63 коп.) - інфляційних втрат, 47978,30 грн. (сорок сім тисяч дев'ятсот сімдесят вісім гривень 30 коп.) - 3% річних, 1169700 грн. (один мільйон сто шістдесят дев'ять тисяч сімсот гривень 00 коп.) - штрафу, 108452,90 грн. (сто вісім тисяч чотириста п'ятдесят дві гривні 90 коп.) витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ.

У решті позову в частині стягнення 68728,89 грн. інфляційних, 1169700 грн. штрафу відмовити.

Повний текст складено 24.09.2018р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1, 2 ст. 256 ГПК України).

Суддя В.В. Димбовський

Віддруковано 3 примірника:

1 - до справи,

2 - позивачу (30400, Хмельницька область, м. Шепетівка, провулок Подільський, 20),

3 - відповідачу (29015, Хмельницька область, м. Хмельницький, вул. Зарічанська, 5/3, офіс 412).

Всім рекомендованим з повідомленням.