Постанова

від 24.01.2019 по справі 924/395/18

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2019 року Справа №924/395/18

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Дужич С.П.,

суддя Крейбух О.Г.

суддя Огороднік К.М.

секретар судового засідання Ільчук Н.О.

за участю представників сторін:

в Північно-західному апеляційному господарському суді

позивача: ОСОБА_1 (ордер серія PH-710№08/01-19 від 08.01.2019)

в Шостому апеляційному адміністративному суді

відповідача: ОСОБА_2 (довіреність від 16.01.2019)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції з Шостим апеляційним адміністративним судом апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Перший національний технічний кооператив" Першого національного аграрного кооперативу на рішення господарського суду Хмельницької області від 13 вересня 2018 року, суддя Димбовський В.В., м. Хмельницький, повний текст складено 24 вересня 2019 року, у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгагро Сольюшн"

до Дочірнього підприємства "Перший національний технічний кооператив" Першого національного аграрного кооперативу

про стягнення 4 456 000,00 грн. - основного боргу, 260 889,63 грн. - пені, 194 654,52 грн. - інфляційних втрат, 47 978,30 грн. - 3% річних, 2 339 400,00 грн. - штрафу

Судом роз'яснено представнику позивача права та обов'язки, передбачені ст. 42, 46 ГПК України. Заяв про відвід суддів не заявлялось.

ВСТАНОВИВ:

21 травня 2018 року, ТОВ "Торгагро Сольюшн" звернулося до господарського суду Хмельницької області із позовом до ДП "Перший національний технічний кооператив" Першого національного аграрного кооперативу про стягнення 4 456 000,00 грн. - основного боргу, 260 889,63 грн. - пені, 194 654,52 грн. - інфляційних втрат, 47 978,30 грн. - 3% річних, 2 339 400,00 грн. - штрафу за Договором поворотної фінансової допомоги від 22 грудня 2016 року №22/12, з тих підстав, що ним було позичено на рік відповідачу кошти у сумі 4 456 000,00 грн., які на даний час не повернуті.

13 вересня 2018 року, рішенням господарського суду Хмельницької області даний позов було частково задоволено і стягнуто з відповідача на користь позивача 4 456 000,00 грн. - основного боргу, 260 889,63 грн. - пені, 1 259 25,63 грн. - інфляційних втрат, 4 7978,30 грн. - 3% річних, 1 169 700,00 грн. - штрафу та 108 452,90 грн. - судового збору, у решті позову - відмовлено.

Дочірнє підприємство "Перший національний технічний кооператив" Першого національного аграрного кооперативу (надалі - ОСОБА_3), не погоджуючись із постановленим рішенням, в апеляційній скарзі просить рішення змінити в частині задоволення стягнення 1 169 700,00 грн. - штрафу та відмовити у позові в частині стягнення 2 339 400,00 грн. - штрафу, вважаючи, що прийняті судом висновки не відповідають обставинам справи, а також порушено норми матеріального і процесуального права, оскільки позивачем вже обраховано та пред'явлено в позові вимогу про стягнення пені в розмірі облікової ставки НБУ за період з 04 січня 2018 року по 14 травня 2018 року на суму 260 889,63 грн., в той час як відповідно до ст. 549 ЦК штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за договором позики свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне й те саме порушення.

ТОВ "Торгагро Сольюшн" не скористалося своїм правом відзиву на апеляційну скаргу, проте його відсутність, відповідно ст. 165 ГПК України, не перешкоджає апеляційному перегляду справи.

12 листопада 2018 року, при надходженні апеляційної скарги ОСОБА_3 на рішення господарського суду Хмельницької області від 13 вересня 2018 року, авторозподілом справи було визначено склад суддів: Дужич С.П.- головуючий, ОСОБА_4, ОСОБА_5

10 грудня 2018 року, ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду було відкрито апеляційне провадження за скаргою Дочірнього підприємства "Перший національний технічний кооператив" Першого національного аграрного кооперативу.

27 грудня 2018 року, повторним авторозподілом справи, у зв'язку із перебуванням у відпустці судді Саврія В.А., для подальшого розгляду справи було визначено колегію суддів у новому складі: ОСОБА_6 - головуючий, ОСОБА_3, ОСОБА_4

27 грудня 2018 року, ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду провадження по справі за апеляційною скаргою було прийнято новим складом суду.

28 грудня 2018 року, ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду розгляд апеляційної скарги було призначено на 24 січня 2019 року.

14 січня 2019 року, ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду було задоволено клопотання про призначення проведення судового засідання у режимі відеоконференції із Шостим апеляційним адміністративним судом.

У судовому засіданні представник відповідача надав свої пояснення відносно доводів та вимог апеляційної скарги, просить її задоволити, а рішення суду першої інстанції змінити в частині задоволення стягнення 1 169 700,00 грн. - штрафу, як таке, що прийняте всупереч вимогам матеріального і процесуального права, прийнявши у цій частині нове судове рішення, про відмову.

Представник позивача вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає, натомість рішення суду першої інстанції прийняте у чіткій відповідності до норм матеріального і процесуального права, а тому, за його переконанням, відсутні підстави для його зміни.

Колегія суддів, заслухавши доводи представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила, що:

22 грудня 2016 року, між ТОВ "Торгагро Сольюшн", як позикодавцем, та ДП "Перший національний технічний кооператив" Першого національного аграрного кооперативу, як позичальником, було укладено Договір позики (зворотної фінансової допомоги) №22/12, за умовами якого позикодавець передає у власність позичальнику на 12 місяців грошові кошти у розмірі 5 000 000,00 грн., а позичальник зобов'язується повернути позику. (п.2.1. договору).

Строк позики, визначений у п.4.1 цього Договору, може бути продовжений за домовленістю сторін.

За п.5.1 даного Договору, після закінчення строку, позичальник зобов'язується протягом 10 календарних днів повернути позикодавцеві позику.

За порушення строків повернення позики позикодавець має право нараховувати позичальнику неустойку в розмірі облікової ставки НБУ від суми простроченої заборгованості, за кожний день прострочення. (п.7.1. Договору)

3а порушення Позичальником строків повернення позики більше ніж на 15 банківських днів позичальник виплачує штраф у розмірі 0,5% від суми позики за кожен день прострочення. Сума несплаченої позики має бути виплачена з урахуванням офіційно встановленого індексу інфляції. (п.7.3. Договору)

23 грудня 2016 року, ТОВ "Торгагро Сольюшн", платіжним дорученням №2437, перерахувало ОСОБА_3 4 456 000,00 грн. з призначенням платежу "зворотно-фінансова допомога згідно договору №22/12 від 22 грудня 2016 року".

21 травня 2018 року, у зв'язку з неповерненням у визначений договором строк позики, ТОВ "Торгагро Сольюшн" звернулося до господарського суду Хмельницької області із позовом до ОСОБА_3 про стягнення 4 456 000,00 грн. - основного боргу, 260 889,63 грн. - пені, 194 654,52 грн. - інфляційних втрат, 47 978,30 грн. - 3% річних, 2 339 400,00 грн. - штрафу за Договором поворотної фінансової допомоги від 22 грудня 2016 року №22/12.

13 вересня 2018 року, рішенням господарського суду Хмельницької області даний позов було частково задоволено і стягнуто з відповідача на користь позивача 4 456 000,00 грн. - основного боргу, 260 889,63 грн. - пені, 1 259 25,63 грн. - інфляційних втрат, 4 7978,30 грн. - 3% річних, 1 169 700 грн. - штрафу та 108 452,90 грн. - судового збору, у решті позову - відмовлено.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступне.

Згідно ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання іншою особою.

Захист свого особистого немайнового або майнового права та інтересу в суді кожна особа вправі здійснювати шляхом звернення з позовом, предмет якого або кореспондує із способами захисту, визначеними у ст. 16 ЦК України, договором або іншим законом, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини між сторонами виникли на підставі укладеного між сторонами 22 грудня 2016 року Договору позики (зворотної фінансової допомоги) №22/12, згідно якого позикодавець передає у власність позичальнику на 12 місяців грошові кошти у розмірі 5 000 000,00 грн., а позичальник зобов'язується повернути позику до 22 грудня 2017 року.

Сторонами не заперечується, що 23 грудня 2016 року, на виконання умов Договору позики №22/12, ТОВ "Торгагро Сольюшн" платіжним дорученням №2437 перерахувало ОСОБА_3 кошти в сумі 4 456 000,00 грн. поворотної фінансової допомоги.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України, на позичальника покладено обов'язок повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Рішенням господарського суду Хмельницької області даний позов було задоволено в частині та стягнуто з відповідача на користь позивача 4 456 000,00 грн. - основного боргу, 260 889,63 грн. - пені, 1 259 25,63 грн. - інфляційних втрат, 4 7978,30 грн. - 3% річних, 1 169 700,00 грн. - штрафу та 108 452,90 грн. - судового збору, а у стягненні 68 728,89 грн. - інфляційних втрат та 1169700,00 грн. - штрафу було відмовлено.

ДП "Перший національний технічний кооператив" Першого національного аграрного кооперативу, оскаржуючи не повністю рішення суду першої інстанції, просить переглянути рішення лише в частині стягнення 2 339 400,00 грн. - штрафу та відмовити у його стягненні, посилаючись на те, що позивач нарахував, а суд стягнув одночасно і штраф і пеню у відсотковому розрахунку за кожний день прострочення.

Згідно ч.1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Проте, нормами ст. 627 ЦК України встановлено свободу договору, тобто відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч.1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

У ч.6 ст. 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 7.2. Договору передбачено, що за порушення строків повернення позики позикодавець має право нараховувати позичальнику неустойку в розмірі облікової ставки НБУ від суми простроченої заборгованості, за кожний день прострочення, тобто, сторони передбачили можливість нарахування пені за прострочення терміну повернення позики у п.7.2 Договору позики від 22 грудня 2016 року, при цьому умовами договору не передбачено інший строк нарахування пені, ніж визначений ст. 232 ГК України.

Пунктом 7.3. Договору передбачено, що за порушення позичальником строків повернення позики більше ніж на 15 банківських днів позичальник виплачує штраф у розмірі 0,5% від суми позики за кожен день прострочення.

Судом враховується, що відповідно до ч.1 ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Предметом даного спору є стягнення заборгованості та штрафних санкцій відповідно до укладеного між сторонами договору.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в частині першій ст. 193 ГК України, яка також передбачає, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

За Господарським кодексом України, у разі порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (ч.2 ст. 193, ч.1 ст. 216 та ч.1 ст. 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з ч.2 ст. 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч.1 ст. 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч.4 ст. 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 3 ст. 549 ЦК України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено ч.3 ст. 549 ЦК України, ч.6 ст. 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч.6 ст. 232 ГК України.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч.4 ст. 231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено ч.2 ст. 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09 лютого 2018 у справі №911/2813/17, від 22 березня 2018 року у справі №911/1351/17, від 17 травня 2018 року у справі №910/6046/16, від 25 травня 2018 року у справі №922/1720/17, від 09 липня 2018 року у справі №903/647/17.

У справі, що переглядається, договором передбачено господарсько-правову відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу, що відповідає вимогам чинного законодавства в частині встановлення відповідальності за порушення виконання зобов'язання.

Щодо посилань апелянта на те, що п.п.7.2 і 7.3 Договору позики №22/12, незалежно від назви передбачена один і той самий вид відповідальності, а саме: пеня, то суд апеляційної інстанції погоджується з місцевим господарським судом щодо необґрунтованості таких тверджень, так, на відміну від положень ст. 549 ЦК України, яка передбачає обчислення пені у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, умови п.7.3 Договору встановлюють обчислення штрафу у розмірі 0,5% від суми позики, а тому зазначений штраф, виходячи з положень ст. 549 ГПК України та з огляду на свободу договору не може вважатися пенею.

Таким чином, позивачем правомірно, на підставі пунктів 4.4, 5.1 Договору позики №22/12, нараховано 2 339 400 грн. штрафу із розрахунку 0,5% від суми позики (4 456 000 грн.) за кожен день прострочення (105 днів), який підлягає стягненню з відповідача, а також правомірно, на підставі ст. 531 ЦК України та ст. 233 ГК України, зменшив розмір штрафу до 1 169 700,00 грн., а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги та зміни в цій частині рішення місцевого господарського суду.

Інші заперечення, викладені у апеляційній скарзі, також не знайшли свого підтвердження під час її розгляду, а тому відхиляються як необґрунтовані.

Згідно ст.ст. 74, 77 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте у відповідності до норм ст. 238 ГПК України із всебічним, повним та об'єктивним дослідженням матеріалів справи в їх сукупності та вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування та задоволення вимог апеляційної скарги.

Судові витрати за подачу апеляційної скарги, на підставі ст.ст. 129, 282 ГПК України, у зв'язку з відмовою в її задоволенні, покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269-275, 276, 281-284 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Хмельницької області від 13 вересня 2018 року у справі №924/395/18 залишити без змін, а апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Перший національний технічний кооператив" Першого національного аграрного кооперативу - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу №924/395/18 повернути господарському суду Хмельницької області.

Головуючий суддя Дужич С.П.

Суддя Крейбух О.Г.

Суддя Огороднік К.М.