Рішення

від 14.09.2018 по справі 41/165

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.09.2018Справа № 41/165 Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М. за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши у судовому засіданні матеріали справи

За позовомПриватного акціонерного товариства Акціонерна компанія Київводоканал ДоЖитлово-будівельного кооперативу Україна Простягнення 40 383,31 грн.

Представники сторін:

від позивача: Дорошенко М.В.;

від відповідача: Несін О.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Відкрите акціонерне товариство Акціонерна компанія Київводоканал в особі Розрахункового департаменту звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Житлово-будівельного кооперативу Україна про стягнення 40 383,31 грн заборгованості за договором № 9078/4-14 від 23.02.2001 на надання послуг з водопостачання та водовідведення.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором на послуги водопостачання та водовідведення № 9078/4-14 від 23.02.2001 в частині оплати наданих послуг з водопостачання.

Відповідач проти задоволення позовних вимог в частині стягнення боргу за холодну воду на підігрів заперечив вказуючи на те, що з аналізу умов укладеного між сторонами договору вбачається, що метою його укладення було постачання питної води для потреб населення і вказаний договір не пов'язаний з постачанням питної (холодної) води для виготовлення гарячої. Крім того, відповідачем зазначалась про те, що холодна вода для приготування гарячої води взагалі подається іншій юридичній особі, зокрема, Акціонерній енергопостачальній компанії Київенерго . Дана юридична особа не є контрагентом по договору, а позивачем якраз оспорюється неналежне виконання договору стороною відповідача. Окрім того лічильник, що фіксує кількість води, яка йде на підігрів холодної води, знаходиться у теплопункті, який є окремо стоячою спорудою і знаходиться на балансі Акціонерної енергопостачальної компанії Київенерго , про свідчить лист-відповідь Філіалу Теплові розподільчі мережі Київенерго Акціонерного товариства Київенерго №02/447 від 11.02.2005 (с.85 матеріалів справи). Тому відповідно до даних обставин справи, позивач немає ніяких прав заявляти вимогу про сплату відповідачем коштів за постачання води для виготовлення гарячої води.

Ухвалою від 05.08.2008 було порушено провадження по справі та призначено її розгляд на 01.09.2008.

Ухвалою суду від 11.09.2008 Господарський суд м. Києва зупинив провадження у справі № 41/165 на підставі частини 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 8/131.

Позивач через відділ діловодства Господарського суду м. Києва звернувся із заявою про поновлення провадження у справі, оскільки обставини, які були підставою для зупинення провадження по справі 41/165, відпали.

У зв'язку з тим, що відпали обставини, які зумовили зупинення провадження у справі № 41/165, ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.05.2018 було поновлено провадження у зазначеній справі.

Також судом встановлено, що у 2015 році відповідно до п. 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про акціонерні товариства Відкрите акціонерне товариство АК Київводоканал було перейменовано у Публічне акціонерне товариство АК Київводоканал .

28.04.2017 рішенням Загальних зборів ПАТ АК Київводоканал змінено тип товариства з публічного на приватне, а також змінено найменування з Публічного акціонерного товариства Акціонерна компанія Київводоканал на Приватне акціонерне товариство Акціонерна компанія Київводоканал .

На виконання зазначеного рішення Загальних зборів ПАТ АК Київводоканал видано наказ № 159 від 28.04.2017 Про перейменування ПАТ АК Київводоканал та відокремлених структурних підрозділів Товариства .

Відповідно до абз. 3 ч. 2 ст.5 Закону України Про акціонерні товариства від 17.09.2008 № 514-VI зміна типу товариства з приватного на публічне або з публічного на приватне не є його перетворенням.

З огляду на вищенаведене, ухвалою суду від 14.05.2018 замінено назву позивача з Відкритого акціонерного товариства Акціонерна компанія Київводоканал на Приватне акціонерне товариство Акціонерна компанія Київводоканал .

15.12.2017 набув чинності Закон України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів .

Означеним нормативно-правовим актом викладено у новій редакції, зокрема, Господарський процесуальний кодекс України, згідно з пунктом 9 частини 1 Перехідних положень якого справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

За приписами ч.1 ст.12 Господарського процесуального кодексу України Господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного).

У частині 3 вказаної статті вказано, що загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Відповідно до ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Виходячи з викладеного, враховуючи предмет позову у розглядуваній справі, з метою забезпечення дотримання прав та законних інтересів всіх учасників судового процесу, судом вирішено здійснювати розгляд зазначеної справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 14.05.2018 призначено підготовче засідання у справі № 41/165 на 11.06.2018.

06.06.2018 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позов.

07.06.2018 позивачем через канцелярію суду було подано додаткові докази по справі.

У зв'язку з перебуванням судді Спичака О.М. на лікарняному, судове засідання призначене на 11.06.2018 не відбулося.

Ухвалою суду від 14.06.2018 призначено розгляд справи № 41/165 на 25.06.2018.

25.06.2018 через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання про закриття провадження у зазначеній справі з огляду на те, що заборгованість за кодом 4-698 щодо постачання питної води та приймання її стоків і стоків питної води на підігрів за спірний період сплачено в повному обсязі.

Розглянувши зазначене клопотання позивача, суд його частково задовольнив з підстав викладених в мотивувальній частині рішення суду.

Також позивачем через канцелярію суду було подано клопотання про приєднання до матеріалів справи договору № 510276 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.02.2000 з додатками до нього.

У судовому засіданні 25.06.2018 судом постановлено ухвалу про продовження строків підготовчого провадження на 30 днів у порядку, передбаченому статтею 167 Господарського процесуального кодексу України, а також постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 20.07.2018, які занесено до протоколу судового засідання.

17.07.2018 від позивача надійшло клопотання про продовження строків для надання відповіді на відзив.

19.07.2018 через канцелярію суду від позивача надійшли заперечення на відповідь відповідача.

У поданій відповіді на відзив позивачем зазначено про те, що при нарахуванні вартості наданих послуг за період з 01.04.2005 по 31.12.2006 позивач застосовував розпорядження КМДА від 28.08.2002 № 1680, яке зареєстроване в Київському міському управлінні юстиції 30 серпня 2002 року за № 66/449. За період з 01.01.2007 по 30.04.2007 позивач застосував розпорядження КМДА № №1786, 1127, 143 які хоч і не пройшли державної реєстрації, однак і не визнано нечинним в судовому порядку. При цьому, відсутність державної реєстрації у зазначених розпоряджень не спричиняє автоматично їх нечинність, даний факт має бути встановлено в судовому порядку. Також позивачем наголошувалось на тому, що відповідачем ПАТ Київенерго сплачувалось лише за теплову енергію, а не за воду в будь-якому її вигляді.

У судовому засіданні 20.07.2018 судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 30.07.2018, яку занесено до протоколу судового засідання.

26.07.2018 через канцелярію суду від відповідача надійшли додаткові пояснення на заперечення позивача.

У підготовчому засіданні, призначеному на 30.07.2018, суд вчинив всі дії, визначені частиною другою статті 182 ГПК України, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

Зважаючи на наведене, за результатами підготовчого засідання, призначеного на 30.07.2018, судом постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 28.08.2018.

03.08.2018 через канцелярію суду від позивача надійшли додаткові пояснення по справі з доданими до них документами.

У зв'язку з перебуванням судді Спичака О.М. 28.08.2018 на лікарняному, судове засідання не відбулось.

Ухвалою суду від 03.09.2018 призначено розгляд справи № 41/165 по суті на 14.09.2018.

В судовому засіданні 14.09.2018 судом розпочато розгляд справи по суті.

Відповідно до ст. 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд і вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

При розгляді справи по суті в судовому засіданні 14.09.2018 судом було заслухано вступне слово позивача та відповідача, з'ясовано обставини справи та досліджено докази відповідно до статей 208-210 ГПК України, після чого суд перейшов до судових дебатів у відповідності до статей 217, 218 ГПК України.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача не визнав заявлені позовні вимоги у повному обсязі та просив суд відмовити у задоволенні позову повністю, з підстав, викладених ним у відзиві на позовну заяву.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, подих сторонами.

У судовому засіданні 14.09.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

23.02.2001 Державне комунальне об'єднання Київводоканал , правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство Акціонерна компанія Київводоканал (постачальник) та Житлово-будівельний кооператив Україна (абонент) уклали Договір на послуги водопостачання та водовідведення №9078/4-14, відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язався надавати абоненту послуги з постачання питної води та прийняття від абонента каналізаційних стоків, а абонент зобов'язався розраховуватися за вищезазначені послуги на умовах, які визначені цим договором та Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 №65 (надалі Правила №65).

За умовами п. 2.1. договору постачальник забезпечує постачання питної води, якість якої відповідає ДОСТу 2874-82 Вода питна та приймає каналізаційні стоки, які не перевищують гранично допустимих концентрацій шкідливих речовин.

Згідно з п. 2.2. договору абонент зокрема сплачує вартість наданих послуг за тарифами, встановленими в порядку, передбаченому чинним законодавством. У разі зміни тарифів сплата послуг абонентом здійснюється за новими тарифами з часу їх введення в дію без внесення змін до цього договору.

Пунктом 2.3 договору передбачено, що абонент в кінці кожного кварталу направляє до постачальника свого повноважного представника з письмовою інформацією щодо об'єму спожитих ним послуг з водопостачання (водовідведення) за останній місяць для проведення звірки розрахунків з постачальником та підписання відповідного акту.

Кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показників з водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника. Кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно із показниками водолічильника (п.п. 3.1., 3.4. договору).

Відповідно до п. 3.4. договору абонент розраховується за надані послуги у порядку, встановленому органами виконавчої влади у п'ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи.

Пунктом 3.6. договору сторони погодили, що у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг абонент зобов'язаний у п'ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи, направити повноважного представника з обґрунтовуючими документами для проведення звірки розрахунків та підписання відповідного акту в цей же термін. При невиконанні цієї умови дані постачальника вважаються прийнятими абонентом.

Цей договір є безстроковим, діє на весь час надання послуг до моменту його розірвання і набуває чинності з моменту його підписання сторонами (п. 5.1. договору).

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України (враховуючи, що спірні правовідносини сторін продовжували існувати під час набрання зазначеним нормативно-правовим актом законної сили) принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір № 9078/4-14 від 23.02.2001 як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у сторін взаємних цивільних прав та обов'язків.

З наданих позивачем до матеріалів справи документів вбачається, що для обліку послуг з холодного водопостачання та водовідведення за договором № 9078/4-14 від 23.02.2001 позивачем було відкрито відповідачу код № 4-698. З метою обліку послуг з постачання води, яка йде на підігрів та стоків води, що йде на підігрів заявником було відкрито код № 4-50698.

За даними позивача заборгованість відповідача за договором № 9078/4-14 від 23.02.2001 становить суму в розмірі 33 748,45 грн., яка виникла за спожиті з лютого 2007 по квітень 2008 послуги з постачання води та приймання стічних вод.

При цьому, позивач зазначає про те, що на виконання умов договору він надав відповідачу послуги з водопостачання та водовідведення у спірний період на загальну суму 40 959,78 грн, а саме:

за кодом 4-698 у період з 01.09.2005 по 30.04.2008 на суму 23 330,08 грн (з урахуванням знижки 5,5 % - 1 357,84 грн), з яких сплачено 4 114,77 грн, а розмір заборгованості становить 19 215,31 грн;

за кодом 4-50698 у період з 01.02.2007 по 30.04.2008 на суму 17 629,70 (з урахуванням знижки 5,5 % - 1 026,07 грн), з яких сплачено 3 096,57 грн, а розмір заборгованості становить 14 533,13 грн.

Враховуючи зазначене, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за поставку питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі в розмірі 33 748,45 грн та 6 634,86 грн суми інфляційних втрат.

У відзиві на позовну заяву ЖБК Україна просило відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення боргу за холодну воду на підігрів вказуючи на те, що з аналізу умов укладеного між сторонами договору вбачається, що метою його укладення було постачання питної води для потреб населення і вказаний договір не пов'язаний з постачанням питної (холодної) води для виготовлення гарячої. Крім того, відповідачем зазначено про те, що відповідачем заборгованість по коду 4 -698 була погашена у повному обсязі.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд позовні вимоги задовольняє частково з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 16 Закону України Про житлово-комунальні послуги встановлено, що порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 N 630 затверджено Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які регулюють відносини між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг, і фізичною та юридичною особою, яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.

У Правилах надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення визначено, що централізоване водовідведення - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у відведенні стічних вод, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових централізованих систем водовідведення; централізоване постачання холодної та гарячої води - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у холодній та гарячій воді, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем холодного та гарячого водопостачання.

Закон України Про питну воду та питне водопостачання визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування системи питного водопостачання, спрямовані на гарантоване забезпечення населення якісною та безпечною для здоров'я людини питною водою.

В статті 1 цього Закону визначено, що централізоване питне водопостачання - господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об'єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води.

Відповідно до статті 19 Закону України Про питну воду та питне водопостачання послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору з: підприємствами, установами, організаціями, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням; підприємствами, установами або організаціями, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває житловий фонд і до обов'язків яких належить надання споживачам послуг з питного водопостачання та водовідведення; об'єднаннями співвласників багатоквартирних будинків, житлово-будівельними кооперативами та іншими об'єднаннями власників житла, яким передано право управління багатоквартирними будинками та забезпечення надання послуг з водопостачання та водовідведення на підставі укладених ними договорів; власниками будинків, що перебувають у приватній власності.

Договір про надання послуг з питного водопостачання укладається безпосередньо між підприємством питного водопостачання або уповноваженою ним юридичною чи фізичною особою і споживачем, визначеним у частині першій цієї статті.

Тобто стаття 19 Закону України Про питну воду та питне водопостачання передбачає надання послуг з питного водопостачання на підставі договору з підприємством питного водопостачання.

Приватне акціонерне товариство Акціонерна компанія Київводоканал є підприємством питного водопостачання, яке надає послуги з централізованого питного водопостачання (згідно із Законом - це господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об'єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води) та водовідведення (згідно із Законом - це господарська діяльність із відведення та очищення комунальних та інших стічних вод за допомогою комплексу об'єктів, споруд, колекторів, трубопроводів, пов'язаних єдиним технологічним процесом). При цьому, вода питна - вода, яка за органолептичними властивостями, хімічним і мікробіологічним складом та радіологічними показниками відповідає державним стандартам та санітарному законодавству. На сьогоднішній день в Україні вимоги до якості питної води встановлені Державними санітарними нормами та правилами Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною (ДСанПіН 2.2.4-171-10), затвердженими наказом Міністерства охорони здоров'я України від 12.05.2010 № 400.

Відповідно до пункту 2.1 розділу 2 вказаних ДСанПіН 2.2.4-171-10, вода питна, призначена для споживання людиною (питна вода), - вода, склад якої за органолептичними, фізико-хімічними, мікробіологічними, паразитологічними та радіаційними показниками відповідає вимогам державних стандартів та санітарного законодавства (з водопроводу - водопровідна, фасована, з бюветів, пунктів розливу, шахтних колодязів та каптажів джерел), призначена для забезпечення фізіологічних, санітарно-гігієнічних, побутових та господарських потреб населення, а також для виробництва продукції, що потребує використання питної води.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Судом встановлено, що у спірний період були чинні Правила користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затвердженні наказом Держжитлокомунгоспа від 01.07.1994 № 65, які регулюють порядок користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод до комунальної каналізації та визначають взаємовідносини між об'єднаннями, виробничими управліннями водопровідно-каналізаційного господарства або іншими експлуатаційними організаціями, комбінатами комунальних підприємств та абонентами міських, районних, селищних водопроводів і каналізацій на території України.

Пунктом 12.17 правил передбачалось, що розрахунки за воду, яка відпускається для централізованого гарячого водопостачання, та за відповідний обсяг стічних вод здійснюються з підприємствами, які споживають воду. Порядок взаємовідносин встановлюється Водоканалом.

Відповідно до підпункту б пункту 12.3 цих Правил, житлово-експлуатаційні організації та ЖЕК зобов'язані були один раз на місяць здійснювати розрахунки з водоканалом, у тому числі за холодну воду, що йде на гаряче водопостачання.

Таким чином, до моменту набрання чинності Правил користування системами централізованого водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства від 27.06.2008 р. № 190, розрахунки за спожиту гарячу воду повинен проводитися безпосередньо з підприємством, яке здійснює споживання зазначеної води.

Пунктом 12.2. правил передбачено, що для оформлення договору або особового рахунку (абонентської картки) абоненти (крім громадян) подають до Водоканалу заяву та розрахунок-заяву на потрібну кількість води для кожного вводу, акт межобслуговування та схему зовнішніх мереж з прив'язкою до місцевості. Без оформлення підприємств, а також громадян у водоканалі як абонентів, водокористування ними вважається самовільним. Водоканал має право застосовувати до них заходи впливу, передбачені правилами.

Умовами договору № 9078/4-14 від 23.02.2001 не регулюється питання постачання позивачем відповідачу холодної води для виготовлення гарячої води і вказаний договір не передбачає обов'язку відповідача сплачувати за послуги з постачання холодної води, що використовується для виготовлення гарячої води, облік якої здійснюється за кодом № 4-50698.

Докази укладення між сторонами додаткової угоди про постачання питної води, що йде на підігрів, суду також не надано.

Пунктом 12.17 правил передбачалось, що розрахунки за воду, яка відпускається для централізованого гарячого водопостачання, та за відповідний обсяг стічних вод здійснюються з підприємствами, які споживають воду. Порядок взаємовідносин встановлюється Водоканалом.

Відповідно до підпункту б пункту 12.3 цих Правил, житлово-експлуатаційні організації та ЖЕК зобов'язані були один раз на місяць здійснювати розрахунки з водоканалом, у тому числі за холодну воду, що йде на гаряче водопостачання.

Таким чином, до моменту набрання чинності Правил користування системами централізованого водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства від 27.06.2008 № 190, розрахунки за спожиту гарячу воду повинен проводитися безпосередньо з підприємством, яке здійснює споживання зазначеної води.

Разом з тим, матеріали справи не містять первинних доказів споживання (копії маршрутних листів, актів про зняття показань з водолічильників) відповідачем гарячої води.

Також матеріали справи не містять належних доказів наявності на балансі відповідача теплових пунктів (бойлерів), на які постачалась питна вода для підігріву.

Крім того, в пункті 3.1. договору зазначено, що кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником.

Проте матеріали справи № 41/165 не містять доказів в підтвердження реєстрації ПрАТ АК Київодоканал водо лічильників Житлово-будівельного кооперативу Україна .

Також слід зазначити, що в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач у відповідності до вимог п. 12.2 Правил звертався до позивача з заявою про присвоєння йому коду для обліку споживання води, яка йде на підігрів.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Разом з тим, позивач належними та допустимими доказами не довів суду факт споживання відповідачем питної води для підігріву по коду 4-50698.

Враховуючи те що позивачем не доведено споживання відповідачем питної води для підігріву (код 4-50698), то підстави для стягнення з останнього 14 533,13 грн відсутні.

З приводу заявленої до стягнення заборгованості за період з березня по квітень 2008 за кодом № 4-698 суд зазначає наступне.

З представлених суду пояснень позивача вбачається, що останнім здійснювалось виставлення рахунків відповідачу за період з вересня 2007 по квітень 2008 з урахуванням тарифу на послуги водопостачання та водовідведення, що затверджений Розпорядженнями Київської міської державної адміністрації № 1127 від 28.08.2007.

З приводу застосування зазначеного вище тарифу, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

За змістом підпункту 2 пункту а частини першої статті 28 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить встановлення в порядку та межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.

За змістом ст.ст. 14, 16 Закону України Про столицю України - місто-герой Київ однією з особливостей здійснення виконавчої влади і місцевого самоврядування в м. Києві є зосередження у Київської міської державної адміністрації функцій у сферах виконавчої влади і місцевого самоврядування.

Конституційний Суд України у рішенні №21-рп/2003 від 25.12.2003 вказав, що Київська міська державна адміністрація є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади.

Водночас, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.6 Закону України Про місцеві державні адміністрації голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, які є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.

Відповідно до ст.1 Указу №493/92 від 03.10.1992 Президента України Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади нормативно-правові акти, які видаються органами виконавчої влади, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації. Такі нормативно-правові акти набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.

Згідно пункту 1 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, затвердженого Постановою № 731 від 28.12.1992 Кабінету Міністрів України, державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

У абз.2 п.15 вказаного Положення зазначено, що нормативно-правові акти, які не пройшли державну реєстрацію, вважаються такими, що не набрали чинності, і не можуть бути застосовані.

Системний аналіз наведених норм права в контексті конкретних обставин справи дає підстави дійти наступного висновку. Якщо голова Київської міської державної адміністрації, посада якого поєднує в одній особі повноваження керівника органу державної влади і керівника виконавчого органу міської ради, видає нормативно-правовий акт з питань, які організаційно віднесені до відання органів місцевого самоврядування, як-от щодо питань встановлення та/чи затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, і виражає його у формі розпорядження як одного з виду актів органу державної влади, то такі розпорядження підлягають обов'язковій державній реєстрації.

Аналогічний підхід до застосування норм права, які регулюють відносини з питань державної реєстрації нормативно-правових актів, виданих Київським міським головою, Верховний Суд України висловлює у постановах від 28.11.2011 у справі №21-246а11 та від 02.12.2014 по справі №21-470а14.

Розпорядження Київської міської державної адміністрації № 1127 від 28.08.2007 не було подано на державну реєстрацію до відповідних органів юстиції та не зареєстровано за ними, а отже не набрало чинності у встановленому законом порядку.

За таких обставин, суд не застосовує тариф, який затверджений Розпорядженням № 1127 від 28.08.2007, оскільки дане розпорядження не зареєстроване в установленому порядку, не набрало чинності та не відповідає законодавству України.

В той же час, чинними в зазначений період були тарифи, затверджені Розпорядженням №1680 від 28.08.2002 Київської міської державної адміністрації Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення (зареєстровано в Київському міському управління юстиції 30.08.2002 за №66/449). Вказаним актом передбачено тариф для житлово-експлуатаційних організацій в розмірі 0,43 грн (без ПДВ) за 1 м 3 наданих послуг з водопостачання та 0,25 грн (без ПДВ) за 1 м 3 наданих послуг з водовідведення, що мали застосовуватися у розрахунках сторін.

Оскільки позивачем заявлено вимоги про стягнення заборгованості, в тому числі, за кодом № 4-698 за період з вересня 2007 по квітень 2008 в час дії Розпорядження № 1680 від 28.08.2002 Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення , то розрахунок вартості наданих послуг в зазначений період повинен був здійснюватися згідно тарифів, встановлених даним розпорядженням, за яким тариф для житлово-експлуатаційних організацій визначений в розмірі 0,43 грн. (без ПДВ) за 1 м 3 наданих послуг з водопостачання та 0,25 (без ПДВ) за 1 м 3 наданих послуг з водовідведення.

Судом було здійснено перерахунок вартості наданих послуг за кодом № 4-698 за період з січня з вересня 2007 по квітень 2008 за тарифами встановленими Розпорядження № 1680 від 28.08.2002 Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення . Одночасно, судом прийнято до уваги докази оплати за договором у спірний період.

Відповідно до здійсненого перерахунку послуг з водопостачання та водовідведення холодної води на підставі тарифів, що затверджені Розпорядженням № 1680 від 28.08.2002 Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення за період з з вересня 2007 по квітень 2008, з урахуванням здійснених оплат, судом встановлено, що у відповідача на момент подачі позовної заяви заборгованість за послуги холодного водопостачання та водовідведення холодної води і води, що йде на підігрів (код № 3-289) становила суму у розмірі 8 876,17 грн. При цьому судом встановлено, під час розгляду справи відповідачем вищезазначена заборгованість була погашена у повному обсязі.

Пунктом 2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Зважаючи на встановлені факти, господарський суд приходить до висновку, що провадження в частині позовних вимог про стягнення суми основного боргу за послуги холодного водопостачання та водовідведення холодної води і води, що йде на підігрів (код № 3-289) в розмірі 8 876,17 грн підлягають закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України. Інша частина заборгованості по коду № 3-289 є необґрунтованою, у зв'язку з чим суд відмовляє в її стягненні.

З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку про часткове задоволення клопотання відповідача про закриття провадження у зазначеній справі.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 6 634,86 грн інфляційних втрат, у зв'язку з прострочення оплати по коду № 4-698.

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат по коду № 4-698, з урахуванням умов договору, порядку розрахунків встановленого в договорі та з урахуванням здійсненого перерахунку вартості наданих послуг у відповідності до Розпорядженням № 1680 від 28.08.2002 здійснених проплат та прострочення відповідачем сплати грошового зобов'язання, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню частково в сумі 1 653,08 грн. Зокрема судом встановлено, що відповідачем у період з вересня 2007 по квітень 2008 було прострочено виконання зобов'язань з оплати наданих послуг.

Надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на сторін в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, п. 2 ч. 1 ст. 231, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Частково задовольнити клопотання Житлово-будівельного кооперативу Україна про закриття провадження у справі та закрити провадження в частині позовних вимог про стягнення 8 876,17 грн основного боргу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

3. Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу Україна (місцезнаходження: 02152, м. Київ, вул. Бучми Амросія, 6, код ЄДРПОУ 22871557) на користь Приватного акціонерного товариства Акціонерна компанія Київводоканал (місцезнаходження: 01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-А, код ЄДРПОУ 03327664) 1 653,08 грн основного боргу,1 653,08 грн інфляційних нарахувань, 30,77 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення та 105,29 грн державного мита.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Згідно ч.1 ст. 256 та п.п. 17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 24.09.2018

Суддя Спичак О.М.