Постанова

від 12.12.2018 по справі 41/165

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

     ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "12" грудня 2018 р.                                     Справа№ 41/165 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого:           Дідиченко  М.А. суддів:            Пономаренка  Є.Ю.           Смірнової Л.Г.   при секретарі:          Петрик М.О. за участю представників сторін: від позивача: Шкара М.М. – представник на підставі довіреності № 90 від 16.10.2018 р.; від відповідача: Кобзаренко Ю.В. – представник на підставі ордеру серії КС № 465469 від 30.11.2018 р.; розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства “Акціонерна компанія “Київводоканал” на рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2018 року у справі №41/165 (суддя Спичак О.М.) за позовом Приватного акціонерного товариства “Акціонерна компанія “Київводоканал” до Житлово-будівельного кооперативу “Україна” про стягнення 40 383,31 грн. В  С  Т  А  Н  О  В  И  В: Короткий зміст позовних вимог Приватне акціонерне товариство “Акціонерна компанія “Київводоканал” звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Житлово-будівельного кооперативу “Україна” про стягнення 40 383,31 грн. заборгованості за договором № 9078/4-14 від 23.02.2001 на надання послуг з водопостачання та водовідведення. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором  на послуги водопостачання та водовідведення №  9078/4-14 від 23.02.2001 в частині оплати наданих послуг з водопостачання. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.09.2018 року, з урахуванням ухвали Господарського суду міста Києва про виправлення описки, у справі № 41/165 позовні вимоги задоволено частково. Частково задоволено клопотання Житлово-будівельного кооперативу “Україна” про закриття провадження у справі та закрити провадження в частині позовних вимог про стягнення 8 876,17 грн. основного боргу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України. Стягнуто з Житлово-будівельного кооперативу “Україна” на користь Приватного акціонерного товариства “Акціонерна компанія “Київводоканал” 1 653,08 грн. інфляційних нарахувань, 30,77 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення та 105,29 грн. державного мита. В задоволені решти позовних вимог відмовлено. Задовольняючи позовні вимоги частково та закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції вказав, що за період з вересня 2007 по квітень 2008 заборгованість за послуги холодного водопостачання та водовідведення холодної води і води, що йде на підігрів (код № 3-289) становила суму у розмірі 8 876,17 грн., яка була сплачена відповідачем у повному обсязі. У зв'язку з чим судом першої інстанції було здійснено перерахунок інфляційних витрат. Також суд першої інстанції вказав, що позивачем не доведено споживання відповідачем питної води для підігріву (код 4-50698). Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вказане рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови в стягненні з ЖБК “Україна” 14 533,13 грн. основного боргу, 4 981,78 грн. інфляційних втрат та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити та стягнути з ЖБК “Україна” 14 533,13 грн. основного боргу та 4 981,78 грн. інфляційних витрат. Апеляційна скарга мотивована незастосуванням судом першої інстанції тарифів, на підставі яких позивачем здійснено нарахування за надані послуги з водопостачання та водовідведення, що призвело, на думку апелянта, до помилкових висновків суду про відсутність заборгованості за спірний період. Також апелянт зазначав про безпідставність відмови в стягненні заборгованості за питну воду для постачання виготовлення гарячої води, оскільки в матеріалах справи наявні копії маршрутних карт. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті           Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу № 41/165 передано на розгляд колегії суддів у складі: Дідиченко М. А. - головуюча суддя; судді - Руденко М. А., Пономаренко Є. Ю. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2018 відкрито апеляційне провадження у справі № 41/165 та призначено справу до розгляду на 12.12.2018. Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2018 враховуючи перебування у відпустці судді Руденко М. А., яка не є головуючою суддею, справу № 41/165 передано на повторний автоматизований розподіл. Згідно із протоколом повторного автоматизованого розподілу справ від 12.12.2018, справу № 41/165 передано на розгляд колегії суддів у складі: Дідиченко М.А. (головуюча), Смірнова Л. Г., Пономаренко Є. Ю. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2018 р. прийнято апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства “Акціонерна компанія “Київводоканал” на рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2018 у справі № 41/165 у складі колегії суддів: головуючий суддя - Дідиченко М. А., судді - Смірнова Л. Г., Пономаренко Є. Ю. до свого провадження. Позиції учасників справи Через відділ документального забезпечення суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення – без змін. Відповідач, заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, зазначив, що суд першої інстанції при прийнятті рішення правильно встановив обставини справа та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції 23.02.2001 Державне комунальне об'єднання “Київводоканал”, правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство “Акціонерна компанія “Київводоканал” (постачальник) та Житлово-будівельний кооператив “Україна” (абонент) уклали Договір на послуги водопостачання та водовідведення №9078/4-14, відповідно до п. 1. якого постачальник зобов'язався надавати абоненту послуги з постачання питної води та прийняття від абонента каналізаційних стоків, а абонент зобов'язався розраховуватися за вищезазначені послуги на умовах, які визначені цим договором та Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 №65 (надалі Правила №65). За умовами п. 2.1. договору постачальник забезпечує постачання питної води, якість якої відповідає ДОСТу 2874-82 “Вода питна” та приймає каналізаційні стоки, які не перевищують гранично допустимих концентрацій шкідливих речовин. Згідно з п. 2.2. договору абонент зокрема сплачує вартість наданих послуг за тарифами, встановленими в порядку, передбаченому чинним законодавством. У разі зміни тарифів сплата послуг абонентом здійснюється за новими тарифами з часу їх введення в дію без внесення змін до цього договору. Пунктом 2.3 договору передбачено, що абонент в кінці кожного кварталу направляє до постачальника свого повноважного представника з письмовою інформацією щодо об'єму спожитих ним послуг з водопостачання (водовідведення) за останній місяць для проведення звірки розрахунків з постачальником та підписання відповідного акту. Кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показників з водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника. Кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно із показниками водолічильника (п.п. 3.1., 3.4. договору). Відповідно до п. 3.4. договору абонент розраховується за надані послуги у порядку, встановленому органами виконавчої влади у п'ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи. Пунктом 3.6. договору сторони погодили, що у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг абонент зобов'язаний у п'ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи, направити повноважного представника з обґрунтовуючими документами для проведення звірки розрахунків та підписання відповідного акту в цей же термін. При невиконанні цієї умови дані постачальника вважаються прийнятими абонентом. Цей договір є безстроковим, діє на весь час надання послуг до моменту його розірвання і набуває чинності з моменту його підписання сторонами (п. 5.1. договору). З наданих позивачем до матеріалів справи документів вбачається, що для обліку послуг з холодного водопостачання та водовідведення за договором № 9078/4-14 від  23.02.2001 позивачем було відкрито відповідачу код № 4-698. З метою обліку послуг з постачання води, яка йде на підігрів та стоків води, що йде на підігрів заявником було відкрито код № 4-50698. За даними позивача заборгованість відповідача за договором № 9078/4-14 від  23.02.2001 становить суму в розмірі 33 748,45 грн., яка виникла за спожиті з лютого 2007 по квітень 2008 послуги з постачання води та приймання стічних вод. При цьому, позивач зазначає про те, що на виконання умов договору він надав відповідачу послуги з водопостачання та водовідведення у спірний період на загальну суму 40    959,78 грн., а саме: за кодом 4-698 у період з 01.09.2005 по 30.04.2008 на суму 23    330,08 грн. (з урахуванням знижки 5,5 % - 1    357,84 грн.), з яких сплачено 4    114,77 грн., а розмір заборгованості становить 19    215,31 грн.; за кодом 4-50698 у період з 01.02.2007 по 30.04.2008 на суму 17    629,70 (з урахуванням знижки 5,5 % - 1    026,07 грн.), з яких сплачено 3    096,57 грн., а розмір заборгованості становить 14    533,13 грн. Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за поставку питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі в розмірі 33 748,45 грн. та 6 634,86 грн. суми інфляційних втрат. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором про надання послуг. Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Відповідно до статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором. Статтею 16 Закону  України “Про житлово-комунальні послуги” встановлено, що порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства. Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 N 630 затверджено Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які  регулюють відносини між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг, і фізичною та юридичною особою, яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення. У Правилах надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення визначено, що централізоване водовідведення - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у відведенні стічних вод, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових централізованих систем водовідведення; централізоване постачання холодної та гарячої води - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у холодній та гарячій воді, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем холодного та гарячого водопостачання. Закон України “Про питну воду та питне водопостачання” визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування системи питного водопостачання, спрямовані на гарантоване забезпечення населення якісною та безпечною для здоров'я людини питною водою. В статті  1 цього  Закону  визначено, що централізоване питне водопостачання - господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об'єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води. Відповідно до статті 19 Закону України “Про питну воду та питне водопостачання” послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору з: підприємствами, установами, організаціями, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням; підприємствами, установами або організаціями, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває житловий фонд і до обов'язків яких належить надання споживачам послуг з питного водопостачання та водовідведення; об'єднаннями співвласників багатоквартирних будинків, житлово-будівельними кооперативами та іншими об'єднаннями власників житла, яким передано право управління багатоквартирними будинками та забезпечення надання послуг з водопостачання та водовідведення на підставі укладених ними договорів; власниками будинків, що перебувають у приватній власності. Договір про надання послуг з питного водопостачання укладається безпосередньо між підприємством питного водопостачання або уповноваженою ним юридичною чи фізичною особою і споживачем, визначеним у частині першій цієї статті. Тобто стаття 19 Закону України “Про питну воду та питне водопостачання” передбачає надання послуг з питного водопостачання на підставі договору з підприємством питного водопостачання. Приватне акціонерне товариство “Акціонерна компанія “Київводоканал” є підприємством питного водопостачання, яке надає послуги з централізованого питного водопостачання (згідно із Законом – це господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об'єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води) та водовідведення (згідно із Законом – це господарська діяльність із відведення та очищення комунальних та інших стічних вод за допомогою комплексу об'єктів, споруд, колекторів, трубопроводів, пов'язаних єдиним технологічним процесом). При цьому, вода питна – вода, яка за органолептичними властивостями, хімічним і мікробіологічним складом та радіологічними показниками відповідає державним стандартам та санітарному законодавству. На сьогоднішній день в Україні вимоги до якості питної води встановлені Державними санітарними нормами та правилами “Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною” (ДСанПіН 2.2.4-171-10), затвердженими наказом Міністерства охорони здоров'я України від 12.05.2010 № 400. Відповідно до пункту 2.1 розділу 2 вказаних ДСанПіН 2.2.4-171-10, вода питна, призначена для споживання людиною (питна вода), – вода, склад якої за органолептичними, фізико-хімічними, мікробіологічними, паразитологічними та радіаційними показниками відповідає вимогам державних стандартів та санітарного законодавства (з водопроводу – водопровідна, фасована, з бюветів, пунктів розливу, шахтних колодязів та каптажів джерел), призначена для забезпечення фізіологічних, санітарно-гігієнічних, побутових та господарських потреб населення, а також для виробництва продукції, що потребує використання питної води. Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. У відповідності до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Судом встановлено, що у спірний період були чинні Правила користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затвердженні наказом Держжитлокомунгоспа від 01.07.1994 № 65, які регулюють порядок користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод до комунальної каналізації та визначають взаємовідносини між об'єднаннями, виробничими управліннями водопровідно-каналізаційного господарства або іншими експлуатаційними організаціями, комбінатами комунальних підприємств та абонентами міських, районних, селищних водопроводів і каналізацій на території України.      Пунктом  12.17 правил передбачалось, що розрахунки за воду, яка відпускається для централізованого гарячого водопостачання, та за відповідний обсяг стічних вод здійснюються з підприємствами, які споживають воду. Порядок взаємовідносин встановлюється Водоканалом. Відповідно до підпункту “б” пункту 12.3 цих Правил, житлово-експлуатаційні організації та ЖЕК зобов'язані були один раз на місяць здійснювати розрахунки з водоканалом, у тому числі за холодну воду, що йде на гаряче водопостачання. Таким чином, до моменту набрання чинності Правил користування системами централізованого водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства від 27.06.2008 р. № 190, розрахунки за спожиту гарячу воду повинен проводитися безпосередньо з підприємством, яке здійснює споживання зазначеної води. Пунктом 12.2. правил передбачено, що для оформлення договору або особового рахунку (абонентської картки) абоненти (крім громадян) подають до Водоканалу заяву та розрахунок-заяву на потрібну кількість води для кожного вводу, акт межобслуговування та схему зовнішніх мереж з прив'язкою до місцевості. Без оформлення підприємств, а також громадян у водоканалі як абонентів, водокористування ними вважається самовільним. Водоканал має право застосовувати до них заходи впливу, передбачені правилами. Умовами договору № 9078/4-14 від 23.02.2001 не регулюється питання постачання позивачем відповідачу холодної води для виготовлення гарячої води і вказаний договір не передбачає обов'язку відповідача сплачувати за послуги з постачання холодної води, що використовується для виготовлення гарячої води, облік якої здійснюється за кодом № 4-50698. Докази укладення між сторонами додаткової угоди про постачання питної води, що йде на підігрів, суду також не надано. Пунктом  12.17 правил передбачалось, що розрахунки за воду, яка відпускається для централізованого гарячого водопостачання, та за відповідний обсяг стічних вод здійснюються з підприємствами, які споживають воду. Порядок взаємовідносин встановлюється Водоканалом. Відповідно до підпункту “б” пункту 12.3 цих Правил, житлово-експлуатаційні організації та ЖЕК зобов'язані були один раз на місяць здійснювати розрахунки з водоканалом, у тому числі за холодну воду, що йде на гаряче водопостачання. Таким чином, до моменту набрання чинності Правил користування системами централізованого водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства від 27.06.2008 № 190, розрахунки за спожиту гарячу воду повинен проводитися безпосередньо з підприємством, яке здійснює споживання зазначеної води. Разом з тим, матеріали справи не містять первинних доказів споживання (копії маршрутних листів, актів про зняття показань з водолічильників) відповідачем  гарячої води. Також матеріали справи не містять належних доказів наявності на балансі відповідача теплових пунктів (бойлерів), на які постачалась питна вода для підігріву. Крім того, в пункті 3.1. договору зазначено, що кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником.   Проте матеріали справи № 41/165 не містять доказів в підтвердження реєстрації ПрАТ “АК “Київодоканал” водо лічильників Житлово-будівельного кооперативу “Україна”. Посилання апелянта на те, що в матеріалах справи міститься маршрутна карта, відповідно до якої на балансі ЖБК «Україна» перебуває бойлер, є необґрунтованим, оскільки в матеріалах справи міститься лист АК «Київенерго» № 02/447 від 11.02.2005 р. згідно якого АК «Київенерго» підтверджує, що тепловий пункт (бойлер) за адресою вул. Бучми, 6, відповідно до розпорядження КМДА № 2192 від 03.11.1998 р. передано в управління та внутрішній баланс АК «Київенерго» від ДКП «Київжитлотеплокомуненерго» з 09.11.1998 р. Також слід зазначити, що в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач у відповідності до вимог п. 12.2 Правил звертався до позивача з заявою про присвоєння йому коду для обліку споживання води, яка йде на підігрів. Разом з тим, позивач належними та допустимими доказами не довів суду факт споживання відповідачем питної води для підігріву по коду 4-50698. Враховуючи те що позивачем не доведено споживання відповідачем питної води для підігріву (код 4-50698), то підстави для стягнення з останнього 14 533,13 грн. відсутні. Крім того, колегія суддів вважає за можливе зазначити, що чинне законодавство України не розділяє послугу з постачання споживачам гарячої води (гарячого водопостачання) на окремі частини з постачання окремо теплової енергії та окремо холодної води, а встановлює, що енерговиробник та/або енергопостачальник виробляє та постачає гарячу воду (яку законодавець також називає енергією). Постачання холодної води для приготування гарячої є окремою послугою, що повинна, в якості сировини, надаватись підприємству, яке має можливість та безпосередньо виробляє гарячу воду. Таким чином, саме гаряча вода є товаром, продуктом енерговиробника та/або енергопостачальника, яку отримує споживач, при цьому саме енерговиробник та/або енергопостачальник споживає холодну воду для вироблення гарячої води. Вказані висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду  від 04.05.2018 у справі № 910/23521/16. З приводу заявленої до стягнення заборгованості за період з березня по квітень 2008 за кодом № 4-698 колегія суддів зазначає наступне. Як зазначає позивач, останнім здійснювалось виставлення рахунків відповідачу за період з вересня 2007 по квітень 2008 з урахуванням тарифу на послуги водопостачання та водовідведення, що затверджений Розпорядженнями Київської міської державної адміністрації № 1127 від 28.08.2007. Згідно ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. За змістом підпункту 2 пункту “а” частини першої статті 28 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить встановлення в порядку та межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності. За змістом ст.ст. 14, 16 Закону України “Про столицю України - місто-герой Київ” однією з особливостей здійснення виконавчої влади і місцевого самоврядування в м. Києві є зосередження у Київської міської державної адміністрації функцій у сферах виконавчої влади і місцевого самоврядування. Конституційний Суд України у рішенні №21-рп/2003 від 25.12.2003 вказав, що Київська міська державна адміністрація є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади. Водночас, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.6 Закону України “Про місцеві державні адміністрації” голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, які є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами. Відповідно до ст.1 Указу №493/92 від 03.10.1992 Президента України “Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади” нормативно-правові акти, які видаються органами виконавчої влади, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації. Такі нормативно-правові акти набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності. Згідно пункту 1 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, затвердженого Постановою № 731 від 28.12.1992 Кабінету Міністрів України, державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів. У абз.2 п.15  вказаного Положення зазначено, що нормативно-правові акти, які не пройшли державну реєстрацію, вважаються такими, що не набрали чинності, і не можуть бути застосовані. Системний аналіз наведених норм права в контексті конкретних обставин справи дає підстави дійти наступного висновку. Якщо голова Київської міської державної адміністрації, посада якого поєднує в одній особі повноваження керівника органу державної влади і керівника виконавчого органу міської ради, видає нормативно-правовий акт з питань, які організаційно віднесені до відання органів місцевого самоврядування, як-от щодо питань встановлення та/чи затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, і виражає його у формі розпорядження як одного з виду актів органу державної влади, то такі розпорядження підлягають обов'язковій державній реєстрації. Аналогічний підхід до застосування норм права, які регулюють відносини з питань державної реєстрації нормативно-правових актів, виданих Київським міським головою, Верховний Суд України висловлює у постановах від 28.11.2011 у справі №21-246а11 та від 02.12.2014 по справі №21-470а14. Розпорядження Київської міської державної адміністрації № 1127 від 28.08.2007 не було подано на державну реєстрацію до відповідних органів юстиції та не зареєстровано за ними, а отже не набрало чинності у встановленому законом порядку. За таких обставин, суд першої інстанції правомірно не застосував тариф, який затверджений Розпорядженням № 1127 від 28.08.2007, оскільки дане розпорядження не зареєстроване в установленому порядку, не набрало чинності та не відповідає законодавству України. В той же час, чинними в зазначений період були тарифи, затверджені  Розпорядженням №1680 від 28.08.2002 Київської міської державної адміністрації “Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення” (зареєстровано в Київському міському управління юстиції 30.08.2002 за №66/449). Вказаним актом передбачено тариф для житлово-експлуатаційних організацій в розмірі 0,43 грн  (без ПДВ) за 1 м3 наданих послуг з водопостачання та 0,25 грн (без ПДВ) за 1 м3 наданих послуг з водовідведення, що мали застосовуватися у розрахунках сторін. Оскільки позивачем заявлено вимоги про стягнення заборгованості,  в тому числі, за кодом № 4-698 за період з вересня 2007 по  квітень 2008 в час дії Розпорядження № 1680 від 28.08.2002 “Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення”, то розрахунок вартості наданих послуг в зазначений період повинен був здійснюватися згідно тарифів, встановлених даним розпорядженням, за яким тариф для житлово-експлуатаційних організацій визначений в розмірі 0,43 грн. (без ПДВ) за 1 м3 наданих послуг з водопостачання та 0,25 (без ПДВ) за 1 м3  наданих послуг з водовідведення. Колегія суддів, перевіривши здійснений судом першої інстанції перерахунок послуг з водопостачання та водовідведення холодної води на підставі тарифів, що затверджені Розпорядженням № 1680 від 28.08.2002 “Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення” за період з вересня 2007 по  квітень 2008, з урахуванням здійснених оплат, погоджується з висновком суду першої інстанції, що у відповідача на момент подачі позовної заяви заборгованість за послуги холодного водопостачання та водовідведення холодної води і води, що йде на підігрів (код № 3-289) становила суму у розмірі 8 876,17 грн. При цьому як вірно встановлено судом першої інстанції, під час розгляду справи відповідачем вищезазначена заборгованість була погашена у повному обсязі. Пунктом 2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Зважаючи на встановлені факти, судом першої інстанції було правомірно закрито провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення суми основного боргу за послуги холодного водопостачання та водовідведення холодної води і води, що йде на підігрів (код № 3-289) в розмірі 8 876,17 грн. на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України. Інша частина заборгованості  по коду  № 3-289 є необґрунтованою, у зв'язку з чим судом було правомірно відмовлено в її задоволенні. Стосовно нарахованих позивачем 6 634,86 грн. інфляційних втрат, у зв'язку з прострочення оплати по коду № 4-698, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання. Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору. Колегія суддів, перевіривши здійснений судом першої інстанції перерахунок інфляційних втрат по коду № 4-698, з урахуванням умов договору, порядку розрахунків встановленого в договорі та з урахуванням здійсненого перерахунку вартості наданих послуг у відповідності до Розпорядженням № 1680 від 28.08.2002 здійснених проплат та прострочення відповідачем сплати грошового зобов'язання, погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню частково в сумі 1 653,08 грн. Зокрема судом встановлено, що відповідачем у період з вересня 2007 по квітень 2008 було прострочено виконання зобов'язань з оплати наданих послуг. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги Враховуючи те що позивачем не доведено споживання відповідачем питної води для підігріву (код 4-50698), то підстави для стягнення з останнього 14 533,13 грн. відсутні. Оскільки позивачем заявлено вимоги про стягнення заборгованості,  в тому числі, за кодом № 4-698 за період з вересня 2007 по  квітень 2008 в час дії Розпорядження № 1680 від 28.08.2002 “Про встановлення тарифів на послуги водопостачання та водовідведення”, то відповідно до розрахунку вартості наданих послуг в зазначений період заборгованість за послуги холодного водопостачання та водовідведення холодної води і води, що йде на підігрів (код № 3-289) становила суму у розмірі 8 876,17 грн., яка була сплачена відповідачем у повному обсязі. Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2018 року у справі № 41/165 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається. Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника. Крім того, у відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу. В матеріалах справи міститься договір про надання правової допомоги № 328 від 16.05.2018 р., укладеного між ЖБК «Україна та Адвокатським об'єднанням «Ю.Д.К.», відповідно до умов якого клієнт доручає та оплачує, а об'єднання приймає на себе зобов'язання надавати правову допомогу клієнту в обсязі та на умовах, передбачених договором. В матеріалах справи міститься акт виконаних робіт за надання разової правової допомоги від 22.11.2018 р., відповідно до якого об'єднання надало, а клієнт прийняв послуги, передбачені договором про надання правової допомоги, на суму 1  500,00 грн. та банківську виписку про сплату адвокатському об'єднанню «Ю.Д.К.» 1  500,00 грн. В матеріалах справи наявний ордер серії КС № 465469, відповідно до якого Кобзаренко Ю.В., як адвокат АО «Ю.Д.К.», представляла інтереси позивача у Північному апеляційному господарському суді. Відповідно до ст. 126 Господарського кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. 3. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. 4. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.           Враховуючи обсяг проведеної адвокатом роботи, ступінь складності справи, час, витрачений адвокатом на надання послуг, надані стороною докази для підтвердження надання правової допомоги адвокатом у суді апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість заявлених позивачем адвокатських витрат у суді апеляційної інстанції у сумі 1  500,00 грн., які підлягають стягненню з Приватного акціонерного товариства “Акціонерна компанія “Київводоканал” на користь Житлово-будівельного кооперативу “Україна”. Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, - П  О  С  Т  А  Н  О  В  И  В  : 1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства “Акціонерна компанія “Київводоканал” на рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2018 р. у справі № 41/165 залишити без задоволення. 2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2018 р. у справі № 41/165 залишити без змін. 3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта. 4. Стягнути з Приватного акціонерного товариства “Акціонерна компанія “Київводоканал” (місцезнаходження: 01015, м. Київ,  вул. Лейпцизька, 1-А, код ЄДРПОУ 03327664) на користь Житлово-будівельного кооперативу “Україна” (місцезнаходження: 02152, м. Київ, вул. Бучми Амросія, 6, код ЄДРПОУ 22871557) 1 500,00 витрат, понесених у зв'язку з оплатою послуг адвоката 5. Матеріали справи № 41/165 повернути до місцевого господарського суду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту. Повний текст постанови складено 17.12.2018 р. Головуючий суддя                                                            М.А.  Дідиченко Судді                                                                                Є.Ю.  Пономаренко                                                                                 Л.Г. Смірнова