Рішення

від 11.09.2018 по справі 910/7681/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.09.2018Справа № 910/7681/18

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Стандарт" доДепартаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) провнесення змін до договору Суддя Бойко Р.В.

при секретарі судового засідання Бариновій О.І.

Представники сторін:

від позивача:Солонина І.Ю. від відповідача:Глущенко Д.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У червні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Стандарт" (надалі - "Товариство") звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (надалі - "Департамент"), в якому просить суд внести зміни до укладеного сторонами Договору №76 пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва від 09.02.2008.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що сторони не можуть дійти згоди щодо окремих положень наведеного Договору, в той час як в силу імперативних приписів Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" у сторін існує обов'язок внесення відповідних змін для приведення його у відповідність до вказаного Закону.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.06.2018 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №910/7681/18, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено проведення підготовчого засідання на 10.07.2018.

09.07.2018 через відділ діловодства суду представником відповідача було подано відзив на позовну заяву, у відповідності до якого в задоволенні позову просив відмовити, вказував на відсутність правових підстав для внесення змін до спірного договору на запропонованих позивачем умовах, оскільки: позивачем було порушено загальний порядок укладення договорів; визначений в спірному договорі розмір пайового внеску відповідає вимогам ч. 5 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності"; відсутні правові підстави для перенесення строку сплати пайової участі згідно спірного договору; позивачем безпідставно віднесено підземний паркінг до об'єктів за які пайову участь не сплачують; положення п.п. 3.3, 3.4, 3.11, 3.12, 4.2, 4.3, 9.2 спірного договору не суперечать вимогам Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", а тому відсутні підстави для їх виключення; позивачем безпідставно здійснено самостійний розрахунок розміру пайової участі, повноваження щодо чого є виключною компетенцією відповідача.

16.07.2018 через відділ діловодства суду представником позивача було подано відповідь на відзив, за змістом якого вказував на те, що: процедура внесення змін до договору, передбачена спеціальною нормою ст. 188 Господарського кодексу України, не передбачає обов'язковості укладення між сторонами протоколу розбіжностей, а тому посилання відповідача на порушення порядку укладення договорів є безпідставним; у відповідності до абз. 1 п. 7 розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" положення спірного договору щодо розміру пайової участі мають бути приведені у повну відповідність з цим законом в обов'язковому порядку, у зв'язку з чим є цілком логічним визначення нового строку внесення відповідного розміру пайової участі; паркінги є складовою об'єктів соціальної та транспортної інфраструктури, то відповідно позивач має бути звільнений від сплати пайової участі щодо будівництва паркінгу; безпідставність твердження відповідача про несуперечність п.п. 3.3, 3.4, 3.11, 3.12, 4.2, 4.3 спірного договору положенням законодавства, оскільки ані ч. 5 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", ані будь-які інші положення цього закону не встановлюють обов'язкове нарахування індексу інфляції на показники обрахунку розміру пайової участі, а положення п. 9.2 спірного договору взагалі суперечать загальним засадам цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності; законом встановлена імперативна норма щодо внесення змін до договорів пайової участі замовника будівництва для приведення їх у відповідності до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", а тому самостійний розрахунок позивачем розміру пайової участі є виключно виконання відповідних вимог.

В судовому засіданні 19.07.2018 суд, без виходу до нарадчої кімнати, оголосив перерву в підготовчому судовому засіданні до 26.07.2018.

24.07.2018 через відділ діловодства суду представником позивача подано клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи, за змістом якого просив приєднати до матеріалів справи докази виконання Товариством робіт з прокладання зовнішніх мереж на суму 1 614 718,58 грн. без ПДВ за власний рахунок та подальше їх передання до комунальної власності.

24.07.2018 через відділ діловодства суду представником відповідача подано заперечення, у відповідності до якого в задоволенні позову просив відмовити, вказував на те, що: пункти спірного договору, які позивач намагається виключити з договору шляхом внесення відповідних змін стосуються виключно встановлення відповідальності сторін за неналежне виконання своїх обов'язків, а тому його посилання на їх невідповідність положенням Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" є необґрунтованим; розмір пайового внеску, зазначений в п. 1.2 спірного договору, розрахований відповідно до зазначених в рішенні Київської міської ради "Про пайову участь (внески) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва" від 27.02.2003 №271/431 нормативів і не перевищує встановлених ч. 6 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" граничних розмірів, а позивачем не доведено в чому полягає невідповідність нормативів, на підставі яких було розраховано розмір пайової участі, положенням вказаного Закону; необґрунтованість посилання позивача на положення п. 7 розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" як правову підстав внесення змін до спірного договору, адже дані положення встановлюють обов'язковість внесення відповідних змін виключно у випадку невідповідності визначеного в договорі розміру пайової участі вимогам Закону, факт чого в даному випадку відсутній.

В судовому засіданні 26.07.2018 суд, без виходу до нарадчої кімнати, ухвалив продовжити строк підготовчого засідання у даній справі на 30 днів та оголосити перерву до 11.09.2018.

11.09.2018 в судовому засіданні суд, без виходу до нарадчої кімнати, на підставі заяви представників учасників справи, ухвалив закрити підготовче засідання у справі №910/7681/18 та проводити розгляд справи по суті в цьому ж засіданні.

Представник позивач позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити повністю, представник відповідача проти позову заперечував та в його задоволенні просив відмовити повністю.

В судовому засіданні 11.09.2018 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях здійснювалася фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

09.02.2008 між Головним управлінням економіки та інвестицій виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації), після зміни назви - Департамент, та Товариством (забудовник) було укладено договір №76 пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва (надалі - "Договір").

Відповідно до п. 1.1 Договору предметом цього договору є сплата забудовником пайової участі (внесків) на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва (надалі - пайовий внесок), у зв'язку із будівництвом житлового будинку (загальна площа квартир 3 822,60 кв.м.) з художніми майстернями загальною площею 58,90 кв.м., адміністративними приміщеннями (офіси) загальною площею 893,90 кв.м. та підземним паркінгом загальною площею 1 315,00 кв.м. по вул. Нагірній, 15 у Шевченківському районі м. Києва.

Згідно із п. 1.2 Договору розмір пайового внеску, згідно з розрахунками 1, 2, 3, 4 та 5 від 29.01.2008 становить 1 168 800,00 грн.

Положеннями п.п. 2.1, 2.2 Договору встановлено, що забудовник зобов'язаний перерахувати пайовий внесок у сумі 1 168 800,00 грн. (без ПДВ) на умовах, визначених у цьому договорі. Головне управління економіки та інвестицій (Департамент) за умови належного виконання забудовником своїх обов'язків, що випливають з цього договору, дотримання під час розробки проектно-кошторисної документації та виконання будівельних робіт вимог чинного законодавства, зобов'язаний в порядку, визначеному цим договором, видати забудовнику довідку про виконання вимог пайової участі.

У відповідності до п. 3.1 Договору забудовник сплачує пайовий внесок, вказаний у п. 2.1 цього договору, у строк з лютого 2008 року по березень 2008 року включно рівними частками щомісячно, але не пізніше 28 числа кожного місяця, на бюджетний рахунок цільового фонду спеціального фонду міського бюджету.

За змістом п. 3.3 Договору не пізніше ніж за 10 днів до сплати останньої частки пайового внеску забудовник повинен звернутися до Головного управління економіки та інвестицій (Департаменту) із заявою про визначення остаточної суми пайового внеску, скоригованої на індекс інфляції від дати розрахунку. Головне управління економіки та інвестицій (Департамент) самостійно розраховує остаточну суму пайового внеску, скоригованої на індекс інфляції, на підставі офіційних статистичних даних щодо рівня інфляції за відповідні місяці, та готує письмову довідку для забудовника.

Пунктом 3.4 Договору встановлено, що не пізніше ніж за три дні до сплати останньої частки пайового внеску забудовник повинен отримати у Головному управлінні економіки та інвестицій (Департаменті) розрахунок остаточної суми пайового внеску, що підлягає сплаті за цим договором з урахуванням індексу інфляції від дати розрахунку.

Відповідно до п.п. 3.5, 3.6 Договору у випадку збільшення загальної площі об'єкту, вказаної у п. 1.1 цього договору, або зміни інших характеристик об'єкту, внаслідок чого сума пайового внеску має бути збільшена, забудовник зобов'язаний письмово повідомити ці обставини Головному управлінню економіки та інвестицій (Департаменту) не пізніше ніж через 30 днів з моменту, коли ці обставини стали відомі або мали стати відомими забудовнику. Після визначення додаткової суми пайового внеску, що підлягає сплаті у зв'язку із збільшенням загальної площі чи в інших випадках, передбачених у п. 3.5 цього договору, забудовник укладає з Головним управлінням економіки та інвестицій (Департаментом) додаткову угоду до цього договору, на підставі якої сплачує відповідні додатково визначені кошти.

Положеннями п. 3.7 Договору встановлено, що після сплати повної суми пайового внеску, визначеної з урахуванням п. 2.1, п. 3.4 та п. 3.6 цього договору, забудовнику видається довідка про виконання вимог пайової участі в порядку та на умовах, визначених цим договором.

У випадку порушення забудовником умов цього договору, довідка про виконання вимог пайової участі видається забудовником після сплати повної суми пайового внеску, визначеної з урахуванням п. 2.1, п. 3.4, та п. 3.6 цього договору, а також усіх нарахованих штрафних санкцій. (п. 3.8 Договору).

Згідно із п.п. 3.11, 3.12 Договору сума платежу на момент здійснення оплати корегується на індекс інфляції з моменту виникнення зобов'язання і до моменту його фактичного виконання. У випадку, якщо індекс інфляції є меншим 100% коригування суми первинного платежу не відбувається.

За змістом п.п. 4.1-4.3 Договору у випадку порушення строків сплати щомісячних платежів пайового внеску забудовник сплачує пеню в розмірі 0,1 відсотка від розміру пайового внеску, зазначеного у п. 2.1 цього договору за кожен день прострочення. Пеня, що передбачена даним пунктом договору, нараховується протягом усього строку прострочення без будь-яких обмежень строків нарахування (п. 4.1). У разі порушення строку, встановленого у п. 3.3 цього договору, на період до 30 календарних днів, забудовник сплачує одноразовий штраф у розмірі 1% від суми пайового внеску, визначеного у п. 2.1 цього договору. У випадку порушення строку, встановленого у п. 3.3 цього договору, на період більше 30 календарних днів, забудовник сплачує одноразовий штраф у розмірі 3% від суми пайового внеску, визначеного у п. 2.1 цього договору (п. 4.2). У разі порушення строку, встановленого п. 3.4 цього договору, забудовник сплачує штраф у розмірі 1 тис.грн. (п. 4.3).

У відповідності до п.п. 6.1-6.2 Договору цей договір набирає чинності з моменту реєстрації в Головному управлінні економіки та інвестицій (Департаменті). Цей договір припиняється в наступних випадках: виконанням - з дати надходження останнього платежу з урахуванням індексації та неустойки (п.п. 6.2.1); припиненням з підстав, зазначених у п. 5.2 цього договору - через 10 днів після відправлення забудовнику письмового повідомлення або публічного оприлюднення відповідної інформації про припинення цього договору (п.п. 6.2.2); у зв'язку з ліквідацією сторони цього договору - з дати виключення сторони з відповідного державного реєстру (п.п. 6.2.3).

Пунктом 9.2 Договору встановлено, що проекти додаткових угод готує Головне управління економіки та інвестицій (Департамент) та надсилає забудовнику листом у двох примірниках, підписаних начальником Головного управління економіки та інвестицій (Департаменту) без відтиску печатки управління.

Листом від 16.01.2018 №050/08-341 відповідач у відповідь на звернення позивача (вх. №050/13940 від 07.12.2017) направив на адресу останнього проект додаткової угоди №2 до Договору, відповідно до якого пропонував внести зміни до Договору в частині визначення розміру пайової участі з урахуванням нарахованих інфляційних втрат та штрафних санкцій за час прострочення виконання обов'язку з оплати первісно встановленого розміру внеску та збільшення загальної площі об'єкту будівництва.

30.01.2018 листом №1 позивач повідомив відповідача про неможливість внесення змін до Договору на запропонованих останнім умовах, оскільки останні не відповідають положенням ч. 5 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та з посиланням на необхідність приведення правовідносин сторін за Договором у відповідність до вказаного Закону надіслав власний проект додаткової угоди №2 до Договору.

Спір у справі виник у зв'язку із наявністю, на думку позивача, підстав для внесення змін до Договору в запропонованій позивачем редакції.

Частиною 1 ст. 651 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

В даному випадку, як на правову підставу необхідності внесення змін до Договору позивачем вказується на існування обов'язку сторін в силу приписів абз. 1 п. 7 розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" привести його у відповідність до положень такого Закону, зокрема, в частині визначення розміру пайової участі згідно положень ч. 5 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", стосовно чого сторонами у визначеному законодавством порядку не було досягнуто згоди.

При цьому, із викладеної позивачем в прохальній частині позову редакції змін, з метою внесення яких останній і звернувся з даним позовом до суду, вбачається, що фактичним наміром останнього є зміна умов Договору в частині встановлення розміру пайової участі, строків її сплати та виключення положень, яким встановлюється відповідальність позивача за несвоєчасне виконання взятого ним на себе зобов'язання із сплати пайової участі (внесків) на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва, зокрема, позивач просить внести зміни до: п. 1.2 Договору, зазначивши, що розмір пайового внеску за Договором становить 2 679 659,35 грн. без ПДВ та підлягає зменшенню на 259 733,34 грн. (сума внесених коштів) і 1 614 718,58 грн. (вартість переданих у комунальну власність інженерних мереж), у зв'язку з чим розмір пайового внеску, що має сплатити забудовник становить суму 805 207,43 грн.; п. 3.1 Договору, зазначивши, що забудовник сплачує пайовий внесок у строк 20 календарних днів з дати отримання забудовником підписаної всіма сторонами додаткової угоди №2 до договору; та виключити із Договору положення п.п. 3.3, 3.4, 3.11, 3.12, 4.2, 4.3 останнього, якими було встановлено порядок корегування сум оплати пайового внеску на індекс інфляції та відповідальність у вигляді сплати штрафу за порушення строків оплати пайового внеску.

В той же час, заперечуючи проти позову відповідач вказує на те, що враховуючи невиконання позивачем положень Договору щодо своєчасної сплати первісно визначеної суми пайового внеску (1 168 800,00 грн.) станом на сьогоднішній день відповідна сума з урахуванням збільшення площі будівництва та положень ч. 5 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" і Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради, від 15.11.2016 №411/1415, становить 3 733 492,96 грн., з яких сума основного боргу з урахування інфляції - 3 336 621,07 грн.; пеня - 396 871,89 грн., а також існує зобов'язання по внесенню додаткового пайового внеску у розмірі 544 521,60 грн. Тому, враховуючи передачу позивачем до комунальної власності територіальної громади міста Києва інженерних мереж вартістю 1 614 718,58 грн., відповідач вказує, що зобов'язання позивача із сплати пайового внеску за Договором становить: 2 118 774,38 грн. (в т.ч. інфляційні втрати та пеня) та 544 521,60 грн.

З огляду на наведені твердження сторін вбачається, що фактичним наміром позивача внести зміни до Договору у викладеній в позові редакції в 2018 році, мотивованому необхідністю приведення правовідносин сторін за Договором у відповідність до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", який набрав законної сили ще в 2011 році, є виключення інфляційних нарахувань на первісно визначену суму пайового внеску та прострочки з його оплати, адже сам факт необхідності здійснення доплати суми пайового внеску не оспорюється останнім, що фактично визнано представником позивача в судовому засіданні.

В той же час, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову і внесення визначених позивачем змін до Договору з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За змістом наведеної норми в сукупності із закріпленими в положеннях ст.ст. 11-14 Цивільного кодексу України принципами виникнення та здійснення цивільних прав і обов'язків вбачається, що договором є домовленість сторін, яка виражає узгоджену волю сторін, спрямовану на досягнення конкретної мети, тобто, договір це юридичний факт, на підставі якого виникають цивільні права та обов'язки, в той час як зобов'язання є різновидом цивільного правовідношення, яке може виникати як із договору, так і на інших підставах передбачених цивільним законодавством.

Приписами ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов'язковими, відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

В даному випадку із Договору вбачається, що при його укладенні сторони у відповідності до приписів ст.ст. 6, 626-628 Цивільного кодексу України та ст. 180 Господарського кодексу України погодилися з усіма його умовами у відповідності із діючим на той момент законодавством, що не оспорюється представниками сторін і, відповідно, договір є дійсним, а відтак, і обов'язковим до виконання.

Як вбачається із матеріалів справи та не заперечується сторонами зобов'язання позивача із сплати внеску на пайову участь у розмірі 1 168 800,00 грн. у відповідності до приписів п. 3.1 Договору та положень ст.ст. 525, 526, 530 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України мало бути виконано протягом лютого-березня 2008 року, однак, в повному обсязі у визначені строки останнім виконано не було (сплачено лише 259 733,34 грн., а в подальшому (2016 року) передано до комунальної власності територіальної громади міста Києва інженерні мережі вартістю 1 614 718,58 грн.), у зв'язку з чим має місце порушення позивачем взятого на себе грошового зобов'язання із сплати відповідних коштів, яке мало місце ще в 2008 році.

Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У відповідності до ст. 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Закон України від 17.02.2011 №3038-VI "Про регулювання містобудівної діяльності", в положеннях п. 7 Розділу V "Прикінцеві положення" якого передбачено, що у разі, якщо договором про пайову участь, який укладений до набрання чинності цим законом, передбачена сплата пайової участі замовником будівництва (повністю або частково) в обсягах інших, чим визначено цим законом, такий договір підлягає приведенню у відповідність із цим Законом, було опубліковано в газеті "Голос України" 12.03.2011, а відтак, в силу приписів його п. 1 Розділу V "Прикінцеві положення" останній набрав законної сили саме з 12.03.2011.

Відтак, правові підстави для зміни зобов'язання позивача із сплати визначеного в положеннях п.п. 1.2, 2.1 Договору пайового внеску, яке мало бути виконано за три роки до набрання законної сили Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності", відсутні, адже правовідносини сторін та наслідки цих правовідносин у визначеній частині не можуть підпадати під регулювання норм вищезазначеного Закону, в т.ч. п. 7 Розділу V "Прикінцеві положення" останнього.

Отже, є неможливим внесення запропонованих позивачем змін до п.п. 1.2, 2.1, 3.1 Договору в частині зміни обсягу і строків виконання первісного зобов'язання щодо внесення суми пайової участі у розмірі 1 168 800,00 грн., яке мало бути виконано ще в 2008 році, виключно з підстав необхідності приведення такого зобов'язання в 2018 році у відповідність до положень Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", адже положення п. 7 Розділу V "Прикінцеві положення" такого Закону не зумовлюють взагалі обов'язку сторін Договору щодо зміни погоджених строків внесення пайового внеску забудовника.

Наведене стосується і запропонованих позивачем змін до пунктів 3.5-3.8 Договору, адже набрання чинності Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" не впливає на погоджений сторонами порядок визначення обсягів і строків сплати додаткового пайового внеску у зв'язку із збільшенням обсягів будівництва та видачі довідки про виконання вимог пайової участі, який не суперечить положенням вказаного Закону.

Що ж стосується вимог позивача про виключення п.п. 3.3, 3.4, 3.11, 3.12, 4.2, 4.3 Договору, то суд відзначає наступне.

Як було підтверджено представником позивача в судовому засіданні фактичною метою виключення даних положення Договору є уникнення обов'язку із сплати інфляційних втрат та штрафу за несвоєчасне виконання зобов'язання із внесення суми пайової участі у розмірі 1 168 800,00 грн., що мало бути виконано в 2008 році, однак, наведені дії не відповідають закріпленим в законодавстві загальним засадам здійснення прав і обов'язків та наслідків їх невиконання, адже фактично спрямовані на безпідставне уникнення позивачем відповідальності за несвоєчасне виконання взятого на себе грошового зобов'язання, що є неприпустимим.

До того ж, положення Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", на необхідність приведення спірних правовідносин сторін за Договором до яких позивач посилається як на правові підставу звернення з даним позовом до суду, не містять будь-якої заборони щодо неможливості визначення сторонами договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту відповідальності забудовника за невиконання зобов'язання з оплати відповідного внеску, а навпаки унормовують, що відповідальність сторін є істотною умовою такого договору (положення п.п. 3) абз. 2 ч. 9 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").

Більш того, право кредитора на нарахування встановленого індексу інфляції на суму боргу за весь час прострочення виконання боржником грошового зобов'язання надано йому на підставі приписів чинного законодавства України, а саме, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, а тому, не відображення такого права в положеннях відповідного договору не звільняє боржника за наявності факту порушення ним виконання взятого на себе грошового зобов'язання від обов'язку сплати нараховані кредитором інфляційні втрати за весь час відповідного прострочення на вимогу останнього.

Тобто, виключення з положень Договору пунктів, які передбачають можливість нарахування відповідачем інфляційних втрат, не зумовить уникнення позивачем виконання відповідного обов'язку в силу закону у випадку пред'явлення відповідачем таких вимог.

Що ж стосується вимоги про виключення з Договору положень п. 9.2, то суд відзначає, що встановлення в наведених положеннях порядку підготовки та укладення додаткових угод до Договору не нівелює закріпленого в положеннях ст.ст. 638, 651, 652 Цивільного кодексу України, ст.ст. 180, 188 Господарського кодексу України порядку укладення договорів та внесення змін до них (в т.ч. визначення моменту їх укладення), а тому правові підстави для висновку про порушення прав позивача наведеним положенням Договору відсутні.

У відповідності до частин 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Положеннями ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

За змістом ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на викладене вбачається, що правові підстави для внесення запропонованих позивачем змін до Договору в частині: зміни розміру і строків виконання зобов'язання позивача із сплати визначеної в положеннях п.п. 1.2, 2.1, 3.1 Договору первісної суми пайового внеску у розмірі 1 168 800,00 грн.; зміни п.п. 3.5-3.8 Договору (зміни порядку визначення обсягів і строків сплати додаткового пайового внеску у зв'язку із збільшенням обсягів будівництва та видачі довідки про виконання вимог пайової участі); виключення п.п. 3.3, 3.4, 3.11, 3.12, 4.2, 4.3, 9.2 Договору (зокрема, виключення порядку застосування індексу інфляції та визначеної відповідальності у вигляду штрафу) відсутні, оскільки відсутні передбачені чинним законодавством підстави для таких дій, а така зміна може призвести до безпідставного звільнення позивача від відповідальності за прострочення виконання взятого на себе зобов'язання, що є неприпустимим.

Відтак, мають місце обставини за яких заявлені позивачем в позові вимоги щодо внесення змін до Договору є правомірними виключно в частині збільшення його зобов'язання за Договором із сплати суми пайової участі, що за наслідками його задоволення може зумовити виникнення відповідного зобов'язання з урахуванням нарахованих інфляційних втрати та штрафних санкцій у розмірі близько 3 млн.грн., в той час, як звертаючись з таким позовом до суду позивачем вказувалося на його ініціювання виключно з метою доплати коштів за таким зобов'язанням у розмірі 805 207,43 грн., а інтерес до контролю за обсягами і строками виконання спірного зобов'язання має відповідач.

Стаття 55 Конституції України наділяє кожну особу правом захищати свої права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами від порушень і протиправних посягань (частина шоста наведеної статті Конституції України).

Згідно із ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до приписів ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України застосування судом будь-якого способу судового захисту вимагає наявності наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу; порушення (невизнання або оспорювання) означеного права/інтересу відповідачем; належність обраного способу судового захисту (з точки зору адекватності порушення і спроможності його усунути та поновити (захистити) право або інтерес та закріплення положеннями діючого законодавства).

Тобто, важливою умовою застосування судом певного способу захисту права або інтересу є його належність - встановлення судом тих обставин, що вжиття саме обраного позивачем способу захисту спроможне поновити порушені права особи, що звертається до суду з відповідним позовом, а відтак, зумовить покращення його становища у спірних правовідносинах.

Отже, за встановлених обставин спірних правовідносин сторін в сукупності із загальними принципами здійснення судового захисту, визначеною позивачем в позові метою звернення з ним та обраним останнім способом судового захисту, суд приходить до висновку про неможливість задоволення позову позивача у визначеній частині (внесення змін до Договору щодо збільшення обсягу спірного зобов'язання), адже внесення відповідних змін нівелює фактичну мету його звернення з ним до суду (встановлення зобов'язання на рівні 805 207,43 грн. з виключенням прострочення та можливості нарахування інфляційних втрат і штрафних санкцій), тобто, зумовить погіршення становища позивача у спірних правовідносинах, яке останній мав до звернення з даним позовом до суду (збільшить обсяг його зобов'язання), що не відповідатиме закріпленим в наведених положеннях принципам здійснення судочинства.

За таких обставин, в задоволенні позову з викладених у позовній заяві підстав необхідно відмовити в повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 13, 74, 76-79, 129, 232, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Стандарт" (04107, м. Київ, вул. Нагірна, буд. 15; ідентифікаційний код 22907172) до Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36; ідентифікаційний код 04633423) про внесення змін до договору відмовити повністю.

2. Судові витрати, пов'язані із розглядом справи покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Стандарт".

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Відповідно до п.17.5 ч.1 ПЕРЕХІДНИХ ПОЛОЖЕНЬ Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається до Київського апеляційного господарського суду або через господарський суд міста Києва.

Повний текст рішення складено 24.09.2018.

Суддя Р.В. Бойко