Постанова

від 19.09.2018 по справі 910/20622/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/20622/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Баранець О.М. - головуючий, Вронська Г.О., Ткач І.В.,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тегола-Україна"

у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді Підченко Ю.О.

від 04.04.2018

та постанову Кивського апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Дикунської С.Я., Мальченко А.О., Жук Г.А.

від 19.06.2018

за позовом Приватного акціонерного товариства Страхова компанія "Українська страхова група

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тегола-Україна"

про стягнення страхового відшкодування в сумі 57506,10 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство Страхова компанія Українська страхова група звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальності Тегола-Україна про стягнення страхового відшкодування в сумі 57506,10 грн. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що Приватне акціонерне товариство Українська страхова група , виплативши страхувальнику за договором добровільного страхування транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті № 28-0301-17-00023 від 18.01.2017 страхове відшкодування, набуло права регресної вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди майну власника автотранспортного засобу BMW X3 , д.н.з. НОМЕР_1, фізичною собою ОСОБА_4, який на момент вчинення ДТП працював у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Тегола-Україна .

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.04.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2018, у справі №910/20622/17 позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тегола-Україна на користь Приватного акціонерного товариства Страхова компанія Українська страхова група страхове відшкодування в розмірі 57506,10 грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 1600,00 грн.

Судові рішення мотивовані тим, що на час вчинення ДТП автомобіль Mazda 6, державний номерний знак НОМЕР_2, знаходився у власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Тегола-Україна , а водій ОСОБА_4 перебував у трудових відносинах з власником. Доказів неправомірного заволодіння ОСОБА_4 зазначеним транспортним засобом відповідачем не надано, а тому в даному випадку саме відповідач повинен відшкодувати шкоду, завдану його працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

02.07.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю "Тегола-Україна звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2018 у справі №910/20622/17.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій помилково не застосовано норми частини першої статті 1172 Цивільного кодексу України, а також всупереч положенням частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України не враховано правові позиції, викладені Верховним Судом України у справах №6-933цс16 і №6-229цс14, згідно яких відповідальність роботодавця за шкоду, завдану працівником у ДТП настає лише у випадку, якщо її завдано під час виконання працівником своїх трудових обов'язків.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 13.07.2018 визначено склад колегії суддів Баранець О.М. - головуючий, Вронська Г.О., Стратієнко Л.В.

Враховуючи положення пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів дійшла висновку про необхідність касаційного перегляду зазначеної справи.

Ухвалою Верховного Суду від 23.07.2018 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Тегола-Україна" у справі №910/20622/17 та призначено до розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 05.09.2018, у зв?язку з відпусткою судді Стратієнко Л.В., для розгляду справи №910/20622/17 визначено склад колегії суддів: Баранець О.М. - головуючий, Вронська Г.О., Ткач І.В.

06.08.2018 представником Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група адвокатом Макєєвим В.М. подана заява про відмову від позову та закриття провадження у справі у зв?язщку з визнанням позовних вимог відповідачем, яка обґрунтована тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Тегола-Україна" 26.06.2018 добровільно сплатило на розрахунковий рахунок позивача 56106,10 грн , а тому в рамках провадження у справі №910/20622/17 відсутній предмет спору.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 191 Господарського процесуального кодексу України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Згідно із статтею 307 Господарського процесуального кодексу України у суді касаційної інстанції позивач має право відмовитися від позову, а сторони - укласти мирову угоду відповідно до загальних правил про ці процесуальні дії незалежно від того, хто подав касаційну скаргу. Якщо заява про відмову від позову чи мирова угода сторін відповідають вимогам статей 191, 192 цього Кодексу, суд визнає нечинними судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та постановляє ухвалу про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін, якою одночасно закриває провадження у справі.

Разом з тим, як вбачається з доданої позивачем до заяви про відмову від позову копії платіжного доручення №1964 від 26.06.2018, Товариство з обмеженою відповідальністю "Тегола-Україна" сплатило 59106,10 грн на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2018.

Таким чином, 26.06.2018 відповідачем виконано рішення суду першої інстанції, яке набрало законної сили, та на підставі якого Господарським судом міста Києва видано наказ про примусове виконання рішення у справі №910/20622/17 від 05.07.2018.

Подання представником Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група адвокатом Макєєвим В.М. заяви про відмову від позову, не може вважатись таким, що спрямоване на забезпечення інтересів особи, яку він представляє, оскільки обставини визнанням позовних вимог відповідачем не знайшли свого підтвердження, сплата відповідачем коштів в сумі 59106,10 грн. відбулася на виконання рішення суду першої інстанції, яке набрало законної сили.

Крім того, відповідно до положень Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат зобов'язаний діяти в межах повноважень, наданих йому клієнтом, у тому числі з урахуванням обмежень щодо вчинення окремих процесуальних дій.

На підтвердження повноважень адвокатом Макєєвим В.М. надано копію ордеру про надання правової допомоги Приватному акціонерному товариству "Страхова компанія "Українська страхова група серії КВ №215378 від 03.08.2018, підставою для видачі якого зазначено договір №3/2018 від 03.08.2018, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КВ №6126 видане 12.07.2018, які не містять відомостей щодо обсягу наданих клієнтом повноважень, зокрема, права відмови від позову.

З огляду на викладене, суд відхиляє заяву представника Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група адвоката Макєєва В.М. про відмову від позову.

Приватне акціонерне товариство Страхова компанія "Українська страхова група не скористалося правом подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу, що в силу частини третьої статті 295 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду судових рішень.

Перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 18.01.2017 між Приватним акціонерним товариством Страхова компанія Українська страхова група (страховиком за договором) та ОСОБА_7 (страхувальником за договором) укладено договір добровільного страхування транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті № 28-0301-17-00023, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом BMW X3 державний номерний знак НОМЕР_1.

15.02.2017, згідно з довідкою про дорожньо-транспортну пригоду № 3017052536697007, в м. Києві сталась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля державний номерний знак НОМЕР_2, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю Тегола-Україна під керуванням ОСОБА_4, та автомобіля державний номерний знак НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_7, внаслідок чого обидва автомобілі отримали механічні пошкодження.

Постановою Оболонського районного суду міста Києва від 31.03.2017 у справі № 756/3078/17-п ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Приватним акціонерним товариством Страхова компанія Українська страхова група (позивач) на виконання своїх зобов'язань за договором страхування, на підставі заяви страхувальника на виплату страхового відшкодування, рахунку № 601170 від 28.02.2017 та страхового акта №ДККА-55328 від 10.03.2017 перераховано на рахунок СТО - АВТ Баварія суму страхового відшкодування в розмірі 53350,18 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 4548 від 10.03.2017 на вказану суму, а на підставі акта виконаних робіт № 365218 від 06.04.2017 та страхового акта № 55328/1 від 07.04.2017 здійснено виплату страхового відшкодування на рахунок СТО - АВТ Баварія в розмірі 4155,92 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 6713 від 07.04.2017. Всього позивачем на виконання умов договору добровільного страхування транспортного засобу (КАСКО) № 28-0301-17-00023 від 18.01.2017 виплачено страхове відшкодування на загальну суму 57506,10 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю Тегола-Україна у судах попередніх інстанцій позовні вимоги не визнало, посилаючись на те, що воно не є особою, відповідальною за страховий випадок та спричинення шкоди, оскільки водій ОСОБА_4 самовільно розпорядився транспортним засобом та використав його не у зв'язку з виконанням трудових обов'язків, а в особистих цілях.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позов, виходили з обґрунтованості заявлених позивачем регресних вимог та недоведеності відповідачем обставин, які вказували б на відсутність його вини в заподіянні збитків.

ОСОБА_4 на момент скоєння ДТП перебував у трудових відносинах з відповідачем та виконував трудові обов'язки, а тому саме відповідач повинен відшкодувати шкоду, завдану його працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

ДТП відбулася 15.02.2017 о 08 год. 30 хв., водночас посилання відповідача на правила внутрішнього трудового розпорядку за якими час почату роботи є 09 год. 00 хв., а також на пояснювальну записку ОСОБА_4 від 17.02.2017, не є обґрунтованими, оскільки не доводять неправомірне заволодіння ОСОБА_4 транспортним засобом Mazda 6, державний номерний знак НОМЕР_2, який знаходився у власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Тегола-Україна .

Частиною першою статті 16 Закону України "Про страхування" передбачено, що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Страховим випадком згідно з статтею 8 Закону України "Про страхування" є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі. Страховий ризик - певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 988 Цивільного кодексу України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 20 Закону України "Про страхування" до обов'язків страховика, зокрема, належить при настанні страхового випадку у передбачений договором строк виплата страхового відшкодування.

Статтею 9 Закону України "Про страхування", зокрема, передбачено, що страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Згідно з частиною першою статті 25 Закону України "Про страхування" здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Частиною першою статті 1166 Цивільного кодексу України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

За частиною першою статті 228 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб в порядку регресу.

Згідно із статтею 993 Цивільного кодексу України та статтею 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Підставою виплати страхового відшкодування є страховий випадок, тобто ДТП, внаслідок якої відбулося пошкодження майна, із володінням та користуванням яким пов'язані майнові інтереси страхувальника, що є об'єктом майнового страхування за укладеним із страховиком договором.

За таких обставин у момент виплати страхового відшкодування у позивача виникло право вимоги до власника транспортного засобу Mazda 6, державний номерний знак НОМЕР_2, а саме до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тегола-Україна .

При цьому судами встановлено, що цивільно-правова відповідальність особи, що керувала транспортним засобом Mazda 6, державний номерний знак НОМЕР_2, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Тегола-Україна , не була застрахована жодною страховою компанією.

За змістом частини першої статті 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

З урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі (стаття 1192 Цивільного кодексу України). Розмір збитків, які підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

За приписами частини другої статті 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, а на підставі статті 1172 Цивільного кодексу України саме юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, заподіяну її працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Під володільцем джерела підвищеної небезпеки слід розуміти юридичну особу або громадянина, які здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного відання або з інших підстав (договір оренди, довіреність тощо). Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальність за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки на підставі трудових відносин із володільцем цього джерела.

Покласти відповідальність на особу, яка заподіяла шкоду внаслідок користування джерелом підвищеної небезпеки підприємства, з яким перебувала у трудових відносинах на підставі трудового договору (договору підряду), можливо лише в тому разі, якщо буде доведено, що ця особа заволоділа транспортним засобом неправомірно (частини третя та четверта статті 1187 Цивільного кодексу України).

Суди попередніх інстанцій, повно та всебічно дослідили обставини справи, перевірили їх поданими сторонами доказами, яким надали необхідну оцінку, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, та встановили, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Тегола-Україна не спростувало той факт, що його працівник ОСОБА_4 є винним у ДТП та завдав майнової шкоди страхувальнику позивача, у зв?язку з чим дійшли правомірного висновку, що саме Товариство з обмеженою відповідальністю "Тегола-Україна є особою, відповідальною за заподіяну шкоду, як роботодавець ОСОБА_4 та як власник джерела підвищеної небезпеки, у сумі 57506,10 грн, яка була виплачена позивачем за умовами договору добровільного страхування транспортного засобу.

Посилання скаржника на те, що ОСОБА_4 під час ДТП не виконував свої трудові та службові обов'язки не приймається судом касаційної інстанції, оскільки спростовані з'ясованими попередніми судовими інстанціями обставинами справи. Підприємством не надано суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про проведення службового розслідування за фактом заволодіння ОСОБА_4 службовим автомобілем, притягнення ОСОБА_4 до дисциплінарної чи іншої відповідальності за самовільне, за доводами відповідача, використання транспортного засобу, порушення питання про відшкодування ОСОБА_4 матеріальної шкоди, заподіяної ДТП тощо.

На користь таких висновків свідчить і те, що згідно з підпунктом 5 пункту 15 Порядку проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2011 № 1232, який визначає процедуру проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, що сталися з працівниками на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності або в їх філіях, представництвах, інших відокремлених підрозділах обставинами, за яких нещасний випадок визнається таким, що пов'язаний з виробництвом, і складається акт за формою Н-1, є, зокрема, проїзд на роботу чи з роботи на транспортному засобі, що належить підприємству, або іншому транспортному засобі, наданому роботодавцем відповідно до укладеного договору.

Транспортна пригода за участю автомобіля Mazda 6, державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_4 сталася 15.02.2017 (середа) о 08 год.30 хв., даний автомобіль належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Тегола-Україна , доказів того, що цей день для ОСОБА_4 є неробочим, і виїзд на автомобілі не пов?язаний з проїздом на роботу, відповідачем не надано.

Щодо доводів касаційної скарги відповідача про незастосування правових позицій Верховного Суду України, викладених у справах №6-933цс16 і №6-229цс14, то зазначеними рішеннями спір не вирішено по суті, справи повернуто на новий розгляд саме з підстав не встановлення фактичних обставин справи щодо здійснення фізичною особою під час скоєння ДТП своїх трудових (службових) обов?язків, що має значення для правильного вирішення справи, а саме, щодо правомірності заявлення вимог в порядку цивільного судочинства до фізичної особи - водія, а не до юридичної (фізичної) особи власника транспортного засобу, з яким такий водій перебуває у трудових правовідносинах.

Касаційна інстанція згідно з частиною другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Касаційний господарський суд у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 03.12.2003 у справі "Рябих проти Росії", від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 18.11.2004 у справі "Праведная проти Росії", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

Відповідно до частини першої статті 309 Господарського суду України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення.

Судові витрати відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315 Господарського процесуального кодексу України Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тегола-Україна" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 04.04.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2018 у справі №910/20622/17 залишити без змін.

2. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді Г. Вронська

І. Ткач