Постанова

від 26.09.2018 по справі 903/155/18

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2018 року Справа № 903/155/18

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Розізнана І.В. , суддя Петухов М.Г.

секретар судового засідання Максютинська Д.В.

за участю представників сторін:

позивача: не з'явився

відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "Ната буд" на рішення господарського суду Волинської області, ухваленого 14.06.18р. (повний текст складено 21.06.2018 року, суддя Костюк С.В.)

за позовом Приватного підприємства "Свій Дах"

до Приватного підприємства "Ната-Буд"

про стягнення 15371,53 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Свій Дах" (надалі - позивач) звернулось в господарський суд Волинської області з позовною заявою до Приватного підприємства "Ната-Буд" (надалі - відповідач), в якій, з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог просить стягнути 15371,53 грн., з них 1630,93 грн. - 3% річних та 13740,60 грн. - інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду Волинської області від 14.06.18 р. позовні вимоги задоволено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання. Оскільки судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій, просить скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 14 червня 2018 року та відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що відповідачем на виконання наказу №903/162/15-1 від 23.03.15 р. було здійснено повне погашення заборгованості. Вважає, що зобов'язання припинилось терміном дії договору, тобто 31.12.14р.

Відповідач стверджує, що строк позовної давності за стягнення коштів за Договором минув 31.12.17 р.

В судове засідання 26.09.18 р. представники сторін не з'явились.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (частина третя статті 202 Господарського процесуального кодексу України).

Застосовуючи згідно статті 3 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"("Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Дослідивши матеріали справи, колегія приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представника сторін, оскільки останні не скористались своїми правами, передбаченими статтею 42 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 10.03.2015р. у справі №903/162/15 позов ПП «Свій Дах» до Приватного підприємства «НАТА - БУД» про стягнення 43885,00 грн. основної заборгованості, 5866, 74 грн. пені, 6851, 96 грн. індексу інфляції, 540, 66 грн. 3% річних - задоволено.

На виконання даного рішення господарським судом Волинської області 23.03.2015 року видано наказ №903/162/15-1 (а.с.10).

02.04.2015р. головним державним виконавцем Другого відділу ДВС Луцького МУЮ винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (ВП№47073169) про примусове виконання наказу №903/162/15-1 від 23.03.2015р. (а.с. 11).

На виконання наказу №903/162/15-1 від 23.03.2015р. відповідачем здійснено проплати щодо погашення заборгованості на суму 44982,54 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями: № 33 від 19.05.2015р. на суму 3500 грн.; № 41 від 23.06.2015р. на суму 2000 грн.; № 42 від 26.06.2015р. на суму 3000 грн.; № 14159 від 20.11.2015р. на суму 1501,73 грн.; № 2828 від 21.03.2016р. на суму 4706,56 грн.; № 3690 від 01.04.2016р. на суму 3906,48 грн.; № 3849 від 05.04.2016р. на суму 2728,53 грн.; № 5924 від 23.05.2016р. на суму 2727,70 грн.; № 8517 від 13.07.2016р. на суму 2728,59 грн.; № 11287 від 15.09.2016р. на суму 2728,41 грн.; № 13403 від 28.10.2016р. на суму 5454,54 грн.; № 1540 від 06.03.2017р. на суму 2727,27 грн.; № 4373 від 10.04.2017р. на суму 5454,54 грн.; № 18331 від 29.11.2017р. на суму 1818,19 грн. (проведено банком 30.11.2017) (а.с.13-26).

Враховуючи вищенаведені платіжні доручення, апеляційний суд приходить до висновку, що відповідач повністю розрахувався з позивачем за поставлений товар в сумі 43885 грн., однак з порушенням строків виконання зобов'язання.

При цьому, станом на момент звернення позивача з позовною заявою у цій справі про стягнення інфляційних втрат та 3% річних за 08.03.2015 р. по 29.11.2017 р., відповідач рішення господарського суду Волинської області від 10.03.15 р. по справі № 903/162/15 в частині оплати 12161,82 грн. не виконав.

Предметом розгляду по даній справі є стягнення з відповідача на користь позивача 1630,93 грн. річних та 13740,6 грн. інфляційних, нарахованих позивачем за несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язання по оплаті суми основного боргу за період 08.03.15 р. по 29.11.17 р.

Аналізуючи встановлені обставини справи, Рівненський апеляційний господарський суд вважає за необхідне врахувати наступні положення чинного законодавства України.

За приписами статей 509, 526 Цивільного кодексу України, статей 173, 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтями 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Водночас статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми закону вбачається, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Інфляційне нарахування на суму боргу та трьох процентів річних є наслідком прострочення боржником грошового зобов'язання і способом захисту майнового права та інтересу позивача.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до частини 5 статті 11 ЦК у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Проте, за змістом статті 11 ЦК зобов'язальні правовідносини виникають з актів цивільного законодавства, а рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.

Таким чином, врахувавши наведені норми права, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що порушення відповідачем умов договору щодо оплати товару є підставою для нарахування визначених статтею 625 ЦК України платежів, а повне виконання зобов'язання по оплаті товару 29.11.17 р., не звільняє відповідача від встановленого законом обов'язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та не позбавляє позивача права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, за несвоєчасне виконання зобов'язання.

Перевіривши правильність розрахунку позивача річних та інфляційних втрат, що нараховані на основну заборгованість (з врахуванням проплат), враховуючи несвоєчасне виконання відповідачем умов Договору в частині оплати за поставлений товар, апеляційний суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення с відповідача на користь позивача 1630,93 грн. - 3% річних та 13740,60 грн. - інфляційних.

Щодо застосування строків позовної давності до нарахованих сум інфляційних та річних, колегія суддів звертає увагу на те, що позивачем відповідна заява до суду першої інстанції не подавалася, а також на те, що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у позивача виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.

За ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ч. 1 ст. 257 ЦК України).

До вимог про стягнення сум процентів, передбачених ст. 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність.

У відповідності до ст.. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Судом встановлено, що строк оплати за зобов'язанням, що виникло з договору купівлі-продажу, для відповідача настав 05.09.2014р. Розрахунок відповідачем проведено 30.11.2017р.

А тому саме 30.11.2017р. слід вважати датою, коли зобов'язання припинилося.

Законодавець визначає обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3% річних за весь час прострочення, у зв'язку з чим таке зобов'язання є триваючим.

При цьому позовна давність обчислюється та застосовується для кожної вимоги окремо.

Враховуючи, що позивач звернувся за стягненням інфляційних та річних за період прострочення платежу, то суд повинен встановити, чи даний період, визначений позивачем, заявлений в межах строку позовної давності, чи з його пропуском.

Згідно позовних вимог (позовна заява) позивач визначив період для стягнення річних та інфляційних - з 08.03.2015р. по 29.11.2017р. (дата проведення банком останнього платежу 30.11.2017)

Днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства, через яке надсилається позовна заява (а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду), у зв'язку з чим суд визначив, що позивач звернувся з позовом 12.03.2018р. (а.с. 15).

А тому періодом нарахування інфляційних та річних в межах строку позовної давності та за правилами ст. 625 ЦК України слід вважати з 12.03.2015р. по 29.11.2017р. (30.11.2017р. день здійснення оплати), в той час, коли позивач нараховує її за період з 08.03.2015 (різниця 4 дні).

Водночас застосування наслідків спливу строку позовної давності можливе , відповідно до ст. 257 ЦК України, виключно за заявою сторони у справі. Відповідної заяви відповідач не подавав, в судові засідання суду першої інстанції не з'являвся.

Враховуючи визначений позивачем період, в межах якого здійснено нарахування заявлених до стягнення сум, відсутність заяви відповідача про застосування наслідків пропуску строку позовної давності в суді першої інстанції, перевіривши правильність розрахунку, здійсненого позивачем, колегія суддів вважає, що до задоволення підлягають суми, заявлені до стягнення.

Крім того, в апеляційній скарзі відповідач стверджує, що не подав відзив на позовну заяву в зв'язку з тим, що судова кореспонденція направлена на адресу, яка не відповідає юридичній адресі відповідача, інформацію про винесене рішення було отримано ним з Єдиного державного реєстру судових рішень, що 28.06.18 р. відповідачем було отримано судове рішення на поштовому відділенні.

Апеляційним судом встановлено, що ухвали суду про відкриття провадження у справі, про відкладення підготовчого засідання, про закриття підготовчого засідання та призначення справи до судового розгляду по суті, рішення суду були направлені відповідачу за адресою зазначеною в позовній заяві та у витязі з ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 11.04.18 р . (а.с. 40-44), а саме на АДРЕСА_1.

Однак, вказані судові рішення були повернуті органом зв'язку із відміткою "за закінченням терміну зберігання".

Відповідно до частин 3, 7 статті 120 ГПК виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, яка відповідає адресі, зазначеній у витязі з ЄРД на час розгляду справи, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Сам лише факт не отримання скаржником кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вжито необхідних заходів щодо належного повідомлення ПП Ната-Буд про дату та час судових засідань. Вчинення дій щодо внесення змін юридичної адреси під час розгляду справи покладає на сторону обов'язок повідомити про це суд.

Крім того, відповідно до статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Ухвали господарського суду Волинської області по даній справі було оприлюднене у Єдиному державному реєстрі судових рішень, а тому скаржник міг ознайомитися з текстом цієї ухвали.

Таким чином, ПП Ната-Буд не було позбавлене об'єктивної можливості дізнатися про рух поданої позовної заяви, користуючись засобами поштового зв'язку, відкритим безоплатним цілодобовим доступом до Єдиного державного реєстру судових рішень тощо, однак наданими йому процесуальними правами не скористалося.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення ґрунтується на повному, всебічному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи, судом першої інстанції правильно застосовані норми чинного законодавства України, а тому відсутні правові підстави для його скасування.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Ната буд" на рішення господарського суду Волинської області від 14 червня 2018 року у справі №903/155/18 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Волинської області від 14 червня 2018 року у справі №903/155/18 залишити без змін.

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду в порядку , визначеному ст. ст.287-291 ГПК України.

Справу №903/155/18 повернути господарському суду Волинської області.

Повний текст постанови складений "26" вересня 2018 р.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Розізнана І.В.

Суддя Петухов М.Г.