Постанова

від 18.09.2018 по справі 632/912/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2018 року

м. Харків

Справа № 632/912/16/17

Провадження № 22-ц/790/4456/18

Апеляційний суд Харківської області в складі:

головуючого - Бровченко І.О.,

суддів - Бурлака І.В., Яцини В.Б.,

за участю секретаря - Прокопчук І.В.,

імена сторін:

позивач- Степанова ОСОБА_1

відповідач - ОСОБА_2

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 07 червня 2018 року у складі судді Росоха А.В. по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку квартири як спільно набутого майна подружжя, -

в с т а н о в и в:

У квітні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частину домоволодіння як спільно набутого майна подружжя.

Позов обґрунтовано тим, що з 2004 року вона з відповідачем перебуває в шлюбі. Від шлюбу мають сина, ІНФОРМАЦІЯ_1. Під час шлюбу 15 жовтня 2013 року ними за спільні кошти придбано житловий будинок з надвірними будівлями та земельну ділянку, що розташовані за адресою: Харківська область, Первомайський район, с. Булацелівка, вул. Озерна, 55. Хоча договір купівлі-продажу укладено від імені одного покупця - ОСОБА_2, проте вказана нерухомість є їх спільною сумісною власністю.

Оскільки подружнє життя з відповідачем не склалося, вона бажає поділити спільне майно, у зв'язку з чим просила розділити нерухоме майно, набуте під час шлюбу, визнавши за нею право власності на 1/2 частину житлового будинку літ А-1 з надвірними будівлями: сарай літ. Б , вбиральня літ. У , колонка літ. К , огорожа літ. N та земельну ділянку, площею 0,25га, кадастровий №632487003:00:001:0062 розташованих за адресою: Харківська область, Первомайський район, с. Булацелівка, вул. Озерна, 55.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 07 червня 2016 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_4, право власності на 1/2 частину житлового будинку літ. А-1 з надвірними будівлями: сараєм літ. Б , вбиральнею літ. У , колонкою літ. К , огорожею літ. N , та земельної ділянки, площею 0,25 га, кадастровий номер 632487003:00:001:0062, які розташовані за адресою: Харківська область, Первомайський район, с. Булацелівка, вул. Озерна, 55. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що договір, укладений одним із подружжя, створює обов'язки для другого з подружжя в разі, якщо його укладено в інтересах сім'ї, а одержане за цим договором майно фактично використано на задоволення потреб сім'ї. За змістом положень СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Вказавши на факт визнання ОСОБА_2 спірного будинку та земельної ділянки об'єктом спільної сумісної власності сторін, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність визнати право власності на 1/2 частину спірного майна за кожним із подружжя.

На рішення суду першої інстанції ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржене судове рішення та відмовити у позові.

Апеляційна скарга мотивована тим, що 01 жовтня 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, за умовами якого останньому передано у борг 35 тис. дол. США з умовою їх повернення протягом місяця після першої вимоги кредитора. Скаржник зазначає, що саме за указані кошти позивач з відповідачем придбали спірний будинок і земельну ділянку. Після того, як ОСОБА_2 ухилився від виконання своїх боргових зобов'язань, ОСОБА_3 звернувся до нього з позовом про стягнення суми позики. Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 21 березня 2016 року, яка залишена без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 02 червня 2016 року, в порядку забезпечення позову у справі № 641/1570/16-ц накладено заборону на відчуження належного ОСОБА_2 майна. На думку скаржника, позов у даній справі було подано з метою унеможливлення виконання судових рішень, ухвалених у справі № 641/1570/16-ц, чим порушено його права як кредитора ОСОБА_2

Вислухавши суддю доповідача, пояснення з'явивших осіб, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. (ч. 1 ст. 2 ЦПК України)

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. (ч. 1 ст. 17, ч. 1 ст. 352 ЦПК України)

Апеляційне провадження поданій справі було відкрито за апеляційною скаргою ОСОБА_3, як поданою особою, яка не приймала участі у справі, але посилається як на підставу наявності права на апеляційну оскарження судового рішення на вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що сторони у справі перебувають у зареєстрованому шлюбі з 09 жовтня 2004 року (а.с. 7).

Під час шлюбу подружжям придбано за договором купівлі-продажу від 15 жовтня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Первомайського районного нотаріального округу Харківської області ОСОБА_5 за реєстровим №2920, за 49200грн. (з них 45300грн. - за будинок, та 3900грн. - за земельну ділянку) житловий будинок літ. А-1 житловою площею 14,00кв.м, загальною площею 35,50кв.м з надвірними будівлями: сарай літ. Б , вбиральня літ. У , колонка літ К , огорожа літ. N та земельна ділянка площею 0,25га для будівництва та обслуговування цього жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий №6324587003:00:001:0062, що розташовані за адресою: Харківська область, Первомайський район, с. Булацелівка, вул. Озерна 55 (а.с.8,9).

Право власності за цим договором оформлено на відповідача ОСОБА_2 (а.с.10-11).

Частиною ч.3 ст.368 ЦК України та ч.1 ст.60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

Згідно ч.ч.1, 2 ст. 61 СК України об'єктами права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту, а також заробітна плата, пенсія, стипендія, одержані одним із подружжя.

Відповідно до положень ст.63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідач визнав факт придбання сторонами по справі спірного майна, у зв'язку з чим визнав право власності на 1/2 частину спірного майна.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позову правильно встановив характер спірних правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням конкретних обставин справи з дотриманням норм процесуального права. Суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги, що позов у даній справі було подано з метою унеможливлення виконання судових рішень, ухвалених у справі № 641/1570/16-ц, чим порушено його права як кредитора ОСОБА_2, належними та допустимими доказами не підтверджено, висновків суду першої інстанції не спростовують.

Судом встановлено, що заочним рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 06 липня 2016 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 суми боргу за договором позики від 01 жовтня 2013 року у розмірі 915160грн.

ОСОБА_3 зазначає, що ухвалене рішення про поділ майна подружжя ОСОБА_2 та визнання за ОСОБА_4 права власності на 1/2 частину будинку порушує його права стягувача, оскільки суд не з'ясував джерело коштів на придбання будинку, а, як він вважає, саме за зазначені кошти і придбано спірний будинок.

За змістом статей 3, 60, 63, 65, 69,70,74 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

З роз'яснень, даних Пленумом Верховного Суду України у п. 24 своєї постанови від 21.12.2007 року №11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя , вбачається, що до складу майна, яке підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.

Правовою позицією Верховного Суду України, що висловлена у постанові від 14 вересня 2016 року у справі №6-539цс16, зазначено, що в подружжя, крім права спільної сумісної власності на придбаний за рахунок позичених грошових коштів жилий будинок, внаслідок укладення договорів позики виникає також зобов'язання в інтересах сім'ї у вигляді повернення позиченої грошової суми, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники, та що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. Тобто праву на спільну сумісну власність на жилий будинок кореспондується боргове зобов'язання повернення грошової суми, що позичалася на придбання цього будинку.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

З матеріалів справи вбачається, що розписка про отримання коштів підписана ОСОБА_2; позов ОСОБА_3 про стягнення боргу за розпискою пред'явлено тільки до ОСОБА_2 і тільки з нього стягнуто ці кошти. Матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_3 пред'являв позовні вимоги до ОСОБА_4, оскільки договір позики було укладено в інтересах сім'ї. Доказів того, що грошові кошти були отримані за договором позики були використані в інтересах сім'ї, матеріали справи не містять.

Безпідставне посилання ОСОБА_3 щодо необґрунтованості рішення, оскільки його як кредитора не притягнуто до участі у справі у порушення вимог ст.59 Закону України Про виконавче провадження та роз'яснень, які містяться в Постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 03 червня 2016 року Про судову практику в справах про зняття арешту з майна .

У даному випадку ОСОБА_4 не ставить питання про визнання за нею права власності на це майно зі зняттям арешту з майна; ОСОБА_4 заявлено позов тільки про розподіл майна подружжя.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про постановлення районним судом рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, у відповідності з обставинами справи, наданими сторонами доказами та, відповідно, про відсутність підстав для зміни чи скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 07 червня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повне судове рішення складено 24 вересня 2018 року.

Головуючий -

Судді :