Ухвала

від 27.09.2018 по справі 922/295/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

27 вересня 2018 року

м. Київ

Справа № 922/295/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Селянського (фермерського) господарство "ЗІГ" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.08.2018 (головуючий суддя Барбашова С.В., судді Ільїн О.В., Сіверін В.І.) та рішення Господарського суду Харківської області від 03.05.2018 (суддя Буракова А.М.) у справі № 922/295/18

за позовом Керівника Лозівської місцевої прокуратури Харківської в інтересах держави в особі: 1) Перемозької сільської ради Лозівського району Харківської області, 2) Головного управління Держгеокадастру у Харківській області

до Селянського (фермерського) господарство "ЗІГ"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивачів - Лозівська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Харківській області

про стягнення 7 590,56 грн та розірвання договору,

ВСТАНОВИВ:

12.09.2018 Селянське (фермерське) господарство "ЗІГ" подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.08.2018 та рішення Господарського суду Харківської області від 03.05.2018 у справі № 922/295/18.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не відповідає вимогам статті 292 Господарського процесуального кодексу України та підлягає поверненню з огляду на таке.

Пунктом 1 частини 4 статті 292 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо касаційна скарга подана особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписана, підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено.

Однак, в поданій касаційній скарзі після зазначення її дати, особистого підпису, ініціалів і прізвища, не зазначено посадове становище особи, яка підписала скаргу.

Крім того, за змістом пункту 5 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України у касаційній скарзі повинно бути зазначено обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Таким чином процесуальний закон покладає на скаржника обов'язок зазначати про неправильне застосування яких конкретно норм матеріального та/або порушення норм процесуального права припустилися суди нижчих інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень, в чому саме полягає таке порушення або неправильне застосування і яким чином воно вплинуло на прийняття цих рішень.

Разом з цим особи, що звертаються до Верховного Суду з касаційними скаргами, мають враховувати, що Верховний Суд є судом "права, а не факту ", а тому посилання у касаційній скарзі на недоведеність обставин справи чи на перевагу одних доказів над іншими не допускається.

В супереч наведеному, касаційна скарга Селянського (фермерського) господарство "ЗІГ" зазначеним вимогам не відповідає.

В касаційній скарзі Селянське (фермерське) господарство "ЗІГ" посилається на обставини справи та їх недоведеність, оцінку доказів та їх дослідження судами попередніх інстанцій, а також цитування загальних норм права, що регулюють спірні правовідносини у даній справі, проте, взагалі не зазначає, порушення або неправильного застосування яких конкретно норм матеріального та/або процесуального права припустилися, на думку скаржника, суди попередніх інстанцій у прийнятті оскаржуваних судових рішень , у чому саме полягає таке порушення або неправильне застосування і яким чином це вплинуло на прийняття оскаржуваних судових рішень у даній справі.

Саме лише посилання в касаційній скарзі на те, що оскаржувані судові рішення вимогам законності не відповідають, а тому мають бути скасовані, не є належним виконанням зазначено вище положення Господарського процесуального кодексу України.

Суд зазначає, що в силу приписів частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а тому всі доводи скаржника про недоведеність обставин справи та про необхідність додаткової оцінки доказів Судом не приймаються.

Тобто, в касаційній скарзі має бути чітко викладено зміст порушення або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права з обґрунтуванням порушених норм законодавчих актів та вказуватися конкретні їх пункти та статті.

Зазначення суті порушення або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права полягає в тому, що скаржник повинен у касаційній скарзі вказати, які саме норми порушено чи застосовано неправильно, і в чому саме полягає це порушення або неправильне застосування.

Подана касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати Суд у необхідності втрутитися у фактичну складову рішень, ухвалених щодо нього судами попередніх інстанцій, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішень судів попередніх інстанцій тільки через те, що такі рішення оскаржено і скаржник вважає їх незаконними.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 Господарського процесуального кодексу України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права в Україні (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року).

Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, зокрема і у справі "Устименко проти України" (заява № 32053/13), що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" заява № 52854/99).

Не можна розглядати перегляд, як замасковану апеляцію . Відступи від цього принципу виправдані лише тоді, коли вони необхідні за обставин суттєвого та неспростовного характеру.

Згідно з частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України такими підставами є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За приписами пункту 4 частини 4 статті 292 Господарського процесуального кодексу України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про застосування до поданої касаційної скарги Селянського (фермерського) господарство "ЗІГ" наслідків, передбачених пунктів 1, 4 частини 4 статті 292 Господарського процесуального кодексу України у вигляді повернення касаційної скарги без розгляду.

Керуючись статтями 234, 290, 292, 301 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарство "ЗІГ" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.08.2018 та рішення Господарського суду Харківської області від 03.05.2018 у справі № 922/295/18 повернути.

2. Скаржнику надіслати копію даної ухвали разом з доданими до скарги матеріалами, в тому числі оригінал квитанції про сплату судового збору на суму 5462,20 грн, іншим учасникам справи - копію ухвали.

3. Касаційну скаргу залишити в суді касаційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий Суховий В.Г.

Судді Берднік І.С.

Міщенко І.С.